У бічному палаці запанувала тиша, настільки глибока, що можна було почути, як падає голка. Нарешті, через деякий час, Цінь Сьон заговорив:
– Я наказую тобі, Хондзюнє, піти у світ людей і виконати три завдання. Твій батько виховував тебе протягом дванадцяти років. Чи зможеш ти виконати його бажання, виконавши ці три завдання?
Хондзюнь подивився на Чона Міна, потім на Цінь Сьона і знову повернув погляд на Чона Міна. Зрештою, він кивнув.
– Якщо ви це так кажете, тоді я піду.
Цінь Сьон дістав листа й сказав:
– Ді Женьцзе за життя очолював урядову установу під назвою “Відділ екзорцизму Великої Тан”. Візьми цього листа й віднеси до Відділу екзорцизму. З часом ти дізнаєшся, ким був ворог, що вбив твого біологічного батька, Кон Сюаня. Це твоє перше завдання.
Трохи подумавши, Хондзюнь запитав:
– Хто цей ворог?
– Я не знаю, – Цінь Сьон підвівся. Між його пальцями з'явилося ще одне перо павича, виготовлене з нефриту, яке він передав Хондзюню. – Яким був твій батько, яке життя він вів у Чан’яні, кого він ненавидів, кого любив, кому був вдячний, з ким мав ворожнечу — усе це невідомо нам і не може бути розказано. Лише ти зможеш знайти відповіді на ці питання.
Хондзюнь вагався, але зрештою взяв перо павича.
– Чотири Метальні Ножі Джаньсянь були передані тобі ще в дитинстві, – Чон Мін підняв руку й кинув манускрипт, а тоді продовжив: – Зараз яо біснують у Чан’яні. Усі яо, що записані в цьому манускрипті, можуть бути знищені.
– Добре, – Хондзюнь зловив манускрипт і почав його переглядати. Проте жодного слова про яо він не міг зрозуміти.
– Ти тримаєш його догори ногами, – зауважив Чон Мін.
Хондзюнь поспіхом перевернув манускрипт і зробив вигляд, що уважно читає, хоча раз у раз кидав крадькома погляд на Чона Міна, який сидів високо над ним. Проте Чон Мін навіть не дивився на нього.
– Хто такий Ді Женьцзе? – запитав Хондзюнь, помітивши, що вираз обличчя Чон Міна трохи пом'якшав.
– Людина, – відповів Чон Мін. – Колишні друзі твого батька давно вже мертві.
– Відділ екзорцизму спеціалізується на вилові й вигнанні яо, – пояснив Цінь Сьон. – Зараз племена яо в Чан’яні – смертельні вороги Яодзінського палацу. Коли ти вступиш до відділу, тобі просто потрібно виконувати їхні накази. Якщо тобі вдасться вигнати короля яо, який окупував Чан’янь, твій батько та я, можливо, повернемося у світ людей, щоб бути з тобою в майбутньому.
– Справді? – Хондзюнь раптом підвів голову.
– Коли це я таке казав? – нахмурив брови Чон Мін, холодно звернувшись до Цінь Сьона.
– Двісті років тому, – відповів Цінь Сьон, походжаючи палацом. – Тоді між Яодзінським палацом і Священним Краєм Мари спалахнула війна, яка тривала дуже довго, і врешті...
– Не потрібно йому цього розповідати, – перебив Чон Мін. – Це йому не під силу.
– Він теж твоя дитина, він частина Яодзінського палацу! – наполягав Цінь Сьон.
– Не кажи більше! – гнів Чон Міна починав розростатись.
– Я переможу короля яо, – на обличчі Хондзюня знову розквітла посмішка. – Це друге завдання, так? Я обіцяю!
– Навіть якщо ти розрубаєш труп того чорного дзяо на десять тисяч частин, – майже прошипів Чон Мін, зціпивши зуби, – я все одно не повернуся у світ людей. Не марнуй час і не ризикуй своїм життям!
Хондзюнь:
–...
– І ще, цей кулон, – продовжив Цінь Сьон, якраз вчасно, й поклав прикрасу в руку Хондзюня. Він пояснив: – Коли дістанешся до Чан’яня, знайди декого на ім'я Чень Дзян і скажи йому, що це Палаючий Лампадник... а втім, нічого не кажи. Просто відкрий його ось так перед ним...
Сказавши це, Цінь Сьон узяв кулон своїми тонкими пальцями. Руни на золотому ободі кулона засвітилися, почали розділятися й розходитися, а кристал повільно піднявся в повітря.
– ...а потім роздави кристал перед ним.
Хондзюнь здивувався й запитав:
– Навіщо?
– Це Лампа Серця, яку мені передав Король Кун зі Сюаньду, — сказав Цінь Сьон. – Її спадкоємцями мали бути представники роду Чень зі світу людей, але двісті років тому сталася невелика пригода, через яку сила Лампи Серця не змогла перейти до представника роду Чень... Тепер час повернути цю річ її справжньому власнику. Коли кристал буде роздавлено, Лампа Серця автоматично перейде в тіло свого спадкоємця.
– Не факт, що той смертний ще живий, — презирливо зауважив Чон Мін.
– Не має значення, навіть якщо він помер. Будь-хто з нащадків родини Чень може успадкувати це, – сказав Цінь Сьон. – У будь-якому разі, Хондзюнь, ти повинен знайти наступника Лампи Серця. Передай йому світло, що в ньому міститься, а потім подружись із ним. Це третє завдання. Коли ти виконаєш ці три завдання, зможеш повернутися до палацу Яодзінь, і твій батько, природно, більше не буде гнати тебе з гори.
– Добре, – Хондзюнь обережно сховав кулон і відповів: – Я виконаю ці три завдання за рік і повернуся додому.
Чон Мін зневажливо хмикнув.
–У твоєму тілі є П’ятибарвне Священне Світло Кон Сюаня, – не втримався і сказав Чон Мін. – Цього достатньо для самозахисту. У твоїх руках є метальні ножі Джаньсянь, тому ти точно не матимеш проблем із вбивством людей або яо. Я виховував тебе дванадцять років, тож у нас є деяка передвизначена близькість. Якщо я не запитаю тебе це, Цінь Сьон, мабуть, знову звинуватить мене в холодності… подумай добре зараз…
Хондзюнь трохи відкрив рот і подивився прямо на Чон Міна. Чон Мін нарешті перевів на нього погляд, а потім чітко вимовив кожне слово:
– Ти можеш вибрати будь-який предмет у палаці Яодзін. Що б ти не попросив, я тобі це дам.
Денне світло проникало до палацу і проливалося між ними. Хмари за вікнами були білі, як сніг, а синє небо було чистим.
Після довгої паузи Хондзюнь нарешті відповів:
– Я хочу, щоб батько… супроводжував мене вниз із гори. Чи можеш ти?
Чон Мін довго мовчав, потім підвівся і відійшов убік.
– Ні. – Він стояв спиною до Хондзюня і навіть не повернувся.
– Ти сказав, що даси мені все, що я виберу. – Хондзюнь сказав із усмішкою, –Тож я обрав тебе.
– Не бешкетуй, – сказав Цінь Сьон. – Хондзюнє, це для тебе.
Цінь Сьон простягнув Хондзюню згорток. Хондзюнь прийняв його, закинув через плече й повільно підійшов до Чон Міна. Але Чон Мін відмовився дивитися на нього. Він повернувся і пішов на платформу з одного боку бічного палацу, тому Хондзюнь міг лише зупинитися. Чон Мін сказав:
– Якщо ти більше нічого не скажеш, тоді йди.
Хондзюнь деякий час мовчав, а потім сказав:
– Тоді я нічого не хочу.
Хондзюнь розвернувся і розчаровано вийшов із бічного палацу.
– Він точнісінько такий, яким був Кон Сюань, – зітхнув Цінь Сьон.
Голос Чон Міна вперше за довгий час звучав хрипло, і його плечі трохи тремтіли, коли він сказав:
– Він – це він, а Кон Сюань – це Кон Сюань. Після стількох років я вже все відпустив, але ти так і не зміг.
Цінь Сьон застиг від несподіванки.
З маленьким згортком на спині Хондзюнь повільно спускався, йдучи звивистими стежками гір Тайхан. Позаду нього, підскакуючи й стрибаючи, мчав короп.
– Ваша високосте! Ваша високосте--! – короп, задихаючись, біг за ним. – Чому ти пішов, не дочекавшись мене?
Хондзюнь різко обернувся й раптом згадав, що забув його.
– Чому ти тут? – запитав Хондзюнь. – Швидко повертайся! Повертайся! Батько сказав, що людський світ занадто небезпечний…
– Лорд Цінь Сьон наказав мені йти за тобою, – короп плюхнувся на камінь і захитав хвостом, потім запитав: – Ти знаєш, де Чан’янь?
Хондзюнь почухав голову.
– Ти знаєш, скільки мідяків можна обміняти на один лян срібла?
– Ти знаєш, де можна купити коня?
– Ти знаєш різницю між проханням про їжу та про нічліг? Ти знаєш, як вітатися, коли бачиш людей? Ти знаєш, що чим гарніший чоловік, тим він підступніший? Ти знаєш…
– Добре-добре, перестань говорити! – відповів Хондзюнь, потім відклав свій згорток і також сів.
Короп яо продовжив:
– Треба мити руки перед їжею, одягатися тепліше, коли холодно. У людському світі є весна, літо, осінь і зима, порівняно з палацом Яодзін…
Вдалині, на вершині гір Тайхан, хвилями розносилися крики птахів. Золотисте сонце велично освітлювало світ, сяючи крізь море хмар своїми потужними променями.
Балаканина коропа яо, що лунала біля вуха Хондзюня, поступово стихала. Він подумав про те, що за всі дванадцять років, які він провів у палаці Яодзін, ніколи не розлучався з батьком. Хоча він завжди мріяв спуститися до світу смертних під горами, тепер, коли він дійсно залишив дім, у його серці з’явилася незрозуміла тривога. Здавалося, Чон Мін хотів попрощатися з ним, і це усвідомлення наповнило його серце невимовною скорботою.
– Як тільки виконаєш ці три завдання, ти зможеш повернутися додому, – сказав короп яо. – Не плач.
– Я не плачу! – сердито заперечив Хондзюнь.
– Тоді рушаймо, га, – сказав короп яо. – Мені вже ноги болять від цієї гірської дороги.
Хондзюню довелося підняти коропа яо. Той слухняно підібрав свої лапки й плавці, а Хунцзюнь поклав його у свою торбу. Він не міг стриматися й озирнувся ще раз на вершину гори. У цей момент його серце переповнювали складні й незрозумілі почуття.
– Ходімо вже,– нагадав короп яо. – Скоро стемніє.
Хонцзюнь:
– …
Тож Хондзюнь розвернувся й продовжив іти гірською дорогою.
---
Через три дні, у палаці Яодзін.
– Чому за три дні й три ночі вони все ще не вийшли з гір Тайхан? – знервовано сказав Чон Мінь, стоячи в атріумі й дивлячись у ставок із похмурим виразом нетерплячості на обличчі.
У воді відображалося те, що відбувалося: Хондзюнь присів біля струмка і пив воду, набираючи її руками. Виглядав він жахливо: весь брудний, з неохайним виглядом.
– Я ж казав йому, що не можна пити воду просто так! Її треба кип'ятити, інакше буде діарея. Чому він одразу став таким недбалим, щойно йому дозволили лишити гору?! – обурювався Чон Мін.
– Мабуть, вони загубилися, – спокійно відповів Цінь Сьон.
– Я ж казав тобі, що цей короп ненадійний! – лютував Чон Мін. – Гаразд, гаразд. Іди й виведи його з гір.
– Я не піду, – сказав Цінь Сьон. – Якщо хтось і має йти, то це ти.
Чон Мін зиркнув на Цінь Сьона. Той раптом сказав:
– Він майже знайшов дорогу. Дивись, якщо піде цією дорогою праворуч, то вийде.
Чон Мін і Цінь Сьон знову подивилися на ставок. У відображенні Хондзюнь стояв на роздоріжжі, розглядаючи ліву й праву дорогу.
– Праворуч! Праворуч! – хором прошепотіли вони.
Зрештою, Хондзюнь не розчарував їхніх очікувань і обрав праву дорогу. Обидва нарешті полегшено зітхнули.
– Ось тепер він вибрався, – сказав Цінь Сьон. – Якщо йтиме дорогою у світі людей, то за місяць дістанеться Чан’яню.
Хондзюнь нарешті вийшов за межі гір, його постать зникла за останнім каньйоном Тайхан. Чон Мін більше не міг його бачити, тому просто розвернувся й пішов геть.
