Проміжний іспит

Вступ

Четвер. Завтра проміжний іспит. На сьогодні з уроками покінчено. Після того як Чябашіра-сенсей завершила класну годину й покинула приміщення, Кушіда негайно приступила до дій. Вона дістала друковані копії старих тестів, котрі я зробив у магазині, й піднялася з ними на подіум.

— Друзі, перед тим як ви повернетеся до гуртожитків, не будете проти затриматися на хвилинку?

Усі, включаючи Судо, зупинились й послухалися її. Це була роль, яку ні Хорікіта, ні я не могли зіграти. Тільки Кушіда могла.

— Я знаю, що ви всі багато вчилися, щоб підготуватися до завтрашнього іспиту. В мене є те, що може вам допомогти. Я вам дещо роздам.

Вона роздала бланки із запитаннями та відповідями учням, що сиділи за першими партами.

— Питання… з екзамену? Ти їх зробила, Кушідо-сан? — Хорікіта була спантеличена цим різким поворотом подій.

— Насправді, це старі тестові завдання. Я отримала їх від третьокласника вчора ввечері.

— Старі завдання? Га? Зачекай-но, ці питання будуть завтра на іспиті?

— Так. Правду кажучи, я почула, що ці питання були майже такими ж, що й минулого року. Отже, якщо ми завчимо те, що у цьому тесті, він, безумовно, стане в пригоді.

— Ого! Справді? Дякую, Кушідо-чян! — зрадівши, Іке обійняв свій тестовий бланк. Решта учнів так само не могли стримати свого піднесення.

— Якого біса? Якщо у нас є це, то який взагалі був сенс у тому навчанні? — поскаржився Ямаучі, розсміявшись.

Схоже, я мав рацію.

— Судо-кун, постарайся якнайкраще!

— Так. Вельми дякую, це дійсно мені допоможе, — Судо також радісно прийняв тестові бланки

— Триматимемо це в секреті від інших класів! Не бійтеся! Робіть усе можливе та прагніть до високого результату! — радісно й рішуче вигукнув Іке. Я згоден з ним. Немає причин відправляти підмогу ворогу. З піднесеним настроєм всі повернулися до гуртожитків.

— Кушідо-сан. Чудова робота, — щиро похвалила Хорікіта, це було незвично.

— А, справді? — відповіла Кушіда.

— Я б ніколи не подумала про старі екзамени. Я також вдячна, що ти підтвердила їхню актуальність.

Це правда. Завжди самотня Хорікіта ніколи б не додумалась до цього.

— Я просто зробила це заради друзів. Нічого особливого, — сказала Кушіда.

— Крім того, я вважаю, що ти правильно вчинила, оголосивши це після уроків. Якби ти необачно розповіла про старі іспити раніше, можливо, усі втратили б мотивацію до навчання.

— Це лише тому, що я отримала їх так пізно. Якщо завтра на іспиті буде багато схожих питань, то, ймовірно, кожному вдасться отримати досить високі результати.

— Так. Це також означає, що ми не дарма вчились останні два тижні.

Останні два тижні, ймовірно, були неймовірно довгими для Судо та компанії. Сподіваюся, тепер вони більше звикли до навчання.

— Це було важко, але весело.

— Я не думаю, що Тріо Ідіотів це подобалося.

Ну, ми зробили все, що могли. Наступний крок для цих трьох зводиться лише до їхніх зусиль.

— Я лише молюся, щоб я таки щось написав на іспиті.

Що ж, з цим я вже нічого не міг вдіяти. Незалежно від того, як багато їх вчили і що вони продемонстрували під час навчальної групи, все залежить від їхньої праці на іспиті. Принаймні старі завдання їм сильно допоможуть.

— Ну що, повертаємось?

Хорікіта тихо поглянула на Кушіду поки та клала зошит у свою сумку.

— Кушідо-сан.

— Що?

— Справді, дякую за все. Якби тебе тут не було, наша навчальна група не мала б успіху.

— Не хвилюйся про це. Я просто хочу потрапити у вищі класи разом з усіма. Тому-то я й погодилась допомогти. Звертайся у будь-який час, — посміхаючись, Кушіда підібрала свою сумку й встала.

— Зачекай. Я ще хочу підтвердити лише одну річ, — сказала Хорікіта.

— Підтвердити?

— Якщо ти будеш продовжувати працювати зі мною заради нашого класу, то я маю у дечому впевнитись.

Хорікіта подивилась прямо на Кушіду, яка все ще сліпуче усміхалась.

— Ти ненавидиш мене, так?

— Ей, ей…

Я не був певен, що вона хотіла спитати, але це було до смішного неочікувано.

— Чому ти так вважаєш?

— Ти не відповіла на моє запитання, бо це правда. Так?

— Ха-ха, ти мене розкусила, — вона надягла сумку на плече й опустила руки.

Кушіда подивилась в обличчя Хорікіті, не втрачаючи усмішки.

— Правильно. Я справді ненавиджу тебе.

Вона відповіла чисто, навіть не намагаючись збрехати. Прямо в очі.

— Хочеш, я скажу тобі причину?

— Ні. В цьому немає потреби. Цілком достатньо просто знати це. Я можу продовжувати працювати з тобою без вагань.

Всупереч тому, що їй щойно сказали, Хорікіта говорила спокійно.

 

Частина 1

— Прогулів сьогодні немає. Здається, всі присутні.

Чябашіра-сенсей крокувала класом з усмішкою на обличчі.

— Це перша перешкода для вас, дефективних. Є запитання?

— Ми старанно вчилися останні кілька тижнів. Я не думаю, що хтось не складе.

— Йой. Ти зараз досить впевнений, Хірато.

Всі виглядали дуже впевнено. Сенсей одразу взяла тестові питання й роздала їх. Наш перший іспит був із суспільствознавства. З усього, що ми вивчали, це був, мабуть, найлегший предмет.

— Якщо тут хтось спіткнеться, решта тестів будуть для вас непосильними, відверто кажучи. Ви складатимете цей проміжний і завершальний екзамен у липні. Якщо ніхто нічого не провалить, ви отримаєте відпустку під час літніх канікул.

— Відпустку?

— Саме так. Відпустка мрії на острові, оточеному блискучим блакитним морем.

Звісно, пляж літом означає, що ми зможемо побачити дівчат у купальниках…

— Щ-що це за дивна напруга… — буркнув один з хлопців.

Чябашіра-сенсей відступила від очевидної напруги, яку випромінювали учні… переважно хлопці.

— Народ, викладемось на повну!

— Так! — заявив Іке разом з нашими однокласниками. Я теж крикнув, але мій голос загубився у цій какофонії.

— Збоченець, — Хорікіта зиркнула на мене. Я одразу ж замовк.

Невдовзі всі отримали завдання. За сигналом Чябашіри-сенсей учні приступили до роботи. Я на мить затримався й озирнувся, щоб глянути на однокласників. Чи могло Тріо Ідіотів уникнути невдачі, зважаючи на все, чого вони навчилися? Перш за все, скільки питань цього тесту такі ж, як ті, що були на старому? Мені потрібно було це перевірити з самого початку.

Гаразд.

Я тріумфально і непомітно стиснув кулаки. Попри мої страхи, запитання були такими ж. Я не дивився детально, але не побачив великої різниці. Якби я запам'ятав те, що було на старому тесті, то, очевидно, що міг би отримати чи не найкращий бал.

Оглядаючись довкола задля впевненості, я не помітив, щоб хтось був засмучений або збентежений. Припускаю, дехто повторював незадовго до екзамену. Я повільно переглянув і відповів на всі запитання.

Другий та третій тести були з японської та хімії — те ж саме. Поки відповідав, я виявив ще одну річ, що мене зацікавила. Переглянувши питання знову, я зрозумів: те, що Хорікіта викладала у навчальній групі, дуже схоже на ці питання. Вона змогла точно передбачити, які будуть завдання лише з того, що ми пройшли на уроках. Ця мовчазна дівчина-сусідка була ще більш дивовижною, ніж я міг собі уявити.

Потім настав час четвертого тесту — математика. Тут також з’явилися всі ті надзвичайно складні завдання, які були на пробному іспиті, але їхній зміст був таким же, як і в старому. Навіть Судо та решта, не розуміючи питань, могли запам'ятати відповіді на них.

Настала перерва.

Дехто з нашої групи, включаючи Іке, Ямаучі, Кушіду, Хорікіту та мене, зібралися.

— Легка перемога! Ми склали цей екзамен!

— Гадаю, в мене буде десь 120 балів, — Іке говорив дуже впевнено. Схоже, Ямаучі почувався так само, судячи з його посмішки на обличчі. Я певен, вони переглянули старі іспити, щоб переконатися в цьому.

— Судо-кун, а як щодо тебе? — спитала Кушіда Судо, котрий сидів за партою сам і безперестанно дивився на старі питання. Виглядав він похмуро.

— Судо-кун?

— А? Ой, вибач. Я трохи зайнятий.

Поки говорив, він не відривався від аркушів. Хлопець переглядав матеріал іспиту з англійської мови, а його чоло було вкрите тонким шаром поту.

— Судо, ти… вивчав матеріал старого іспиту?

— Усе, окрім англійської. Я заснув на половині, — спантеличено відповів той. Іншими словами, він вперше переглядав аркуші.

— Га?!

Це також означає, що в Судо тільки 10 хвилин на ознайомлення.

— Трясця, я не можу запам'ятати жодного запитання, — пробурмотів він.

На відміну від інших тестів, питання з англійської не легко запам'ятати. Неможливо зазубрити усі відповіді за 10 хвилин.

— Судо-кун, спробуй запам'ятати питання, що приносять багато балів та ті, що з короткими відповідями, — Хорікіта підвелася зі свого місця й підійшла до нього.

— Га-гаразд, — він припинив звертати увагу на «дешеві» питання, а зосередився на тих, що дадуть йому найбільше балів.

— Т-ти впораєшся? — намагаючись уникнути непорозумінь, Кушіда виглядала занепокоєною.

— На відміну від японської мови, я не знаю основ англійської. Ці літери для мене наче якісь закляття або щось таке. Запам'ятовування займе час.

— А-ага. Мені теж важко з англійською…

Не встигли ми й оком змигнути як закінчилася перерва і бездушний шкільний дзвоник пролунав.

— Я зробив все, що міг. Спробую відповісти спершу на питання, які запам'ятав, поки я їх не забув.

— Ага…

І таким чином почався наш тест з англійської. Решта учнів спокійно писали, а Судо явно мав проблеми. Час від часу він переставав писати й тикав ручкою голову. Але тепер ніхто не міг йому допомогти. Потонути чи випливти — усе залежить від нього.

 

Частина 2

Після останнього тесту ми знову зібралися навколо парти Судо.

— Агов, ти впорався? — стурбовано спитав Іке.

Судо був на межі втрати своєї холоднокровності.

— Я не знаю… Я зробив все, що міг, але й гадки не маю, скільки отримаю…

— Не хвилюйся. Ти старанно навчався з усіх сил. Я впевнена, що все буде добре.

— Трясця, чому я заснув? — вередував Судо, явно розчарований собою. Тоді Хорікіта стала перед ним.

— Судо-кун.

— Що? Знову будеш читати мені лекції? — прогарчав він.

— Це точно твоя провина, що ти не переглянув останню частину старого екзамену. Однак, як ти й сказав, ти зробив все, що міг, з наявним у тебе часом. Ти не шукав легких шляхів і не здався. Беручи до уваги кількість зусиль, які ти доклав, я вважаю, що тобі варто підняти високо голову й відчути гордість за себе.

— Що? Намагаєшся підбадьорити мене?

— Підбадьорити? Я кажу правду. Коли я дивлюсь на те, як далеко ти зайшов, я розумію, наскільки важко тобі вчитися, Судо.

Хорікіта щиро хвалила його. Жоден з нас не міг повірити в почуте.

— Нумо чекати результатів.

— Так… Добре.

— Є… ще дещо. Те, що мені потрібно виправити.

— Виправити?

— Тоді я сказала, що твої прагнення стати професійним баскетболістом безглузді.

— Чому ти нагадуєш мені про це.

— Я дослідила, як можна стати професійним баскетболістом і зрозуміла, що шлях до успіху в цій сфері неймовірно важкий.

— Переконуєш мене здатися, бо це безглузда мрія?

— Не зовсім. Я знаю, що баскетбол — це твоя пристрасть. Я також усвідомлюю, що ти, напевно, розумієш, як складно грати на високому рівні, — Хорікіта все ще поводилась у своїй звичній відстороненій манері, але це явно було вибачення, хоч і дивне. — Багато японців хоче туди потрапити. А серед них є ті, хто хоче стати всесвітньо відомими. Ти один із них, правильно?

— Так. Я неймовірно тупий, але хочу грати з м'ячем. Навіть якщо мені доведеться жити жалюгідним, нікчемним життям на підробітку або ще гірше, я все одно досягну своєї мрії.

— Ніколи б не подумала, що мені доведеться зрозуміти когось, окрім себе. Тому, коли ти вперше сказав, що хочеш грати в баскетбол, я образила тебе. Проте тепер я шкодую про це. Той, хто не розуміє, який це складний і нелегкий спорт, не має права називати цю мрію дурницею. Судо-кун, не забувай важку працю і зусилля, які ти доклав до навчання. Застосуй цю старанність у баскетболі. Якщо зможеш, то станеш профі. Принаймні я так вважаю.

Вираз обличчя Хорікіти був незмінним, але вона схилила голову перед Судо.

— Вибач за те, що я наговорила тоді. Ну. Я все сказала. Я піду.

Вона покинула класну кімнату, а її вибачення все ще витало в повітрі.

— Агов, ти це чув? Хорікіта попросила вибачення! І так мило!

— Повірити не можу!

Іке та Ямаучі були повністю приголомшені. Я теж був досить здивований. І Кушіда. Хорікіта визнала, що Судо зробив усе, що міг. Приголомшений хлопець все ще сидів за своєю партою, спостерігаючи за тим, як Хорікіта виходила з класу. Невдовзі він поклав праву руку на серце й подивився на нас.

— О, ні… Я… Я, мабуть, закохався в Хорікіту… — сказав він.