Група невдах, спроба №2

(Я вдячний за ваше терпіння та співучасть, дорогий читачу [Шьоґо Кінуґаса])

Вступ

Повітря було переповнене ароматом свіжого чаю. Пройшло півтора місяця з того моменту, як я почав ходити у старшу школу. Здебільшого дні проходили без пригод.

— Агов, ти мене чуєш? З головою все гаразд?

Хорікіта грубо вдарила мене по лобі, а потім торкнулася рукою до своєї голови.

— Не схоже, що ти захворів, — сказала вона.

— Звісно не схоже! Я просто задумався, от і все, — я глибоко видихнув. Вже шкодую, що сказав Хорікіті, що допоможу їй.  Ну, гадаю, марно плакати над розлитим молоком. Я запропонував свою допомогу, щоб підбадьорити її, але, якщо подумати, це справді було нехарактерним для мене.

— Тож, мій шановний тактику, що мені робити, м? — спитав я.

— Подумаймо. Очевидно, нам потрібно буде знову переконати Судо-куна та інших взяти участь. Це означає, що тобі доведеться плазувати й благати їх повернутися.

— Чому я повинен це робити? Ти була першопричиною розпаду групи.

— Група розпалась через те, що вони не могли серйозно поставитися до навчання. Не перекручуй.

Боже. Вона взагалі має намір допомогти Судо та решті?

— Ми не зможемо повернути їх без допомоги Кушіди. Ти ж розумієш це, так?

— Я розумію. Жертви неминучі, — буркнула вона.

Вона схоже ненавиділа ідею залучення Кушіди. Та все ж вона погодилася, попри своє невдоволення. Це був серйозний компроміс для Хорікіти, котра зовсім не хотіла, щоб Кушіда зближалась з нею.

— Гаразд. Ти можеш попросити її негайно допомогти нам? — спитала вона.

— Я?

— Звісно. Ми ж домовились. Ти погодився бути моєю робочою конячкою доки не досягнемо класу A, тому мусиш виконувати мої накази.

Я не пригадую, щоб ми про це домовлялись.

— Ось, подивись на цей підписаний контракт.

Ого, справжній контракт. На ньому були моє ім'я, моя печатка та все інше.

— Ти ж усвідомлюєш, що тебе можна звинуватити у підробці документів, так? — спитав я.

Я розірвав аркуш і викинув його. Хорікіта встала й підійшла до Кушіди, яка прибирала своє місце.

— Кушідо-сан. Є дещо, про що я хотіла б з тобою поговорити. Не будеш проти пообідати разом? — спитала вона.

— Пообідати? Незвично отримувати запрошення від тебе, Хорікіто-сан. Гаразд, я піду, — Кушіда взагалі не похитнулась. Вона пішла разом із нею в "Палет" — найпопулярніше кафе в кампусі.

Саме там Хорікіта розгнівалась, коли я запросив її під фальшивим приводом.  Вона сказала, що пригостить Кушіду і заплатить за її напій. Певна річ, за себе я мушу заплатити сам.

— Дякую. То, про що ти хотіла поговорити?

— Я хочу зібрати іншу навчальну групу для Судо та решти. Допоможеш ще раз?

— Навіщо тобі це робити? Це справді для Судо та інших? — Кушіда прекрасно розуміла, що це не через альтруїзм однокласниці.

— Ні, це для мене.

— Зрозуміло. Отже, ти, як завжди, дбаєш лише про себе, Хорікіто-сан.

— Ти не будеш допомагати такій егоїстці?

— Можеш думати як завгодно. Я просто не хотіла, щоб ти надурила мене. Я рада, що ти була чесною. Добре, я допоможу. Адже ми однокласники. Так, Аянокоджі-кун?

— Т-так. Ти нам дуже допоможеш, — пробурмотів я.

— Хоча, я хочу дещо запитати в тебе, Хорікіто-сан. Ти робиш це не заради своїх друзів або щоб отримати бали. Це для того, щоб ти могла потрапити до класу А, чи не так?

— Так.

— Однак мені не віриться. Я маю на увазі, хіба це можливо? Ох, я не кажу, що це тупо, Хорікіто-сан. Як би це сказати? Розумієш, більше половини класу здалися.

— Бо прірва між нами та класом A така величезна?

— Так. Чесно кажучи, я не уявляю, як нам їх наздогнати. Я не впевнена, що наступного місяця ми навіть зможемо отримати хоч якісь бали. Це невтішно.

Хорікіта вдарила по столу:

— Я збираюся зробити це. Безперечно, — сказала вона.

— Аянокоджі-кун, ти також хочеш до класу A? — спитала Кушіда.

— Так. Він працює моїм помічником.

Хорікіта дала мені посаду, навіть не спитавши.

— Хмм. Я зрозуміла. Я хочу приєднатися, Хорікіто-сан.

— Щоб допомогти нам з навчальною групою?

— Ні, не для цього. Я хочу співпрацювати з вами, щоб досягти класу A. Я хочу допомагати з усім, що ви будете робити.

— Га? Але…

— Ти не хочеш, щоб я приєдналась? — спитала Кушіда.

Вона подивилася на Хорікіту з широко розплющеними очами, спонукаючи її відповісти.

— Добре. Якщо з навчальною групою все пройде успішно, я прийматиму твою допомогу й надалі, — відповіла вона.

Ймовірно, Кушіда мала якийсь прихований мотив. Навіть так, Хорікіта розуміла, що в неї немає іншого вибору, окрім як визнати цінність однокласниці. Вирвавши перемогу в зазвичай впертої Хорікіти, та схвильовано сіла.

— Справді?! Ура! — збадьорилась Кушіда. Її обличчя виражало щирий захват. Це було дуже мило. — Чекатиму з нетерпінням на співпрацю, Хорікіто-сан! Аянокоджі-кун!

Вона протягнула нам свої руки. Трохи спантеличені, Хорікіта та я потиснули їх.

— Однак залучити Судо-куна та решту хлопців до групи ще раз буде проблемою, — сказала Хорікіта.

— Так. Враховуючи ситуацію, це буде складно, — погодився я.

— Ну, можете залишити це мені? Це найменше, що я можу зробити за те, що дозволили мені приєднатись, — сказала Кушіда.

Я був трохи приголомшений тим, як швидко рухалися дівчата.

Кушіда дістала свій мобільний телефон, готова негайно почати діяти. Незабаром прибули Іке з Ямаучі, які виглядали так, ніби були на сьомому небі від щастя через запрошення Кушіди. Щойно побачивши Хорікіту та мене, вони поглянули мені прямо в очі, наче питаючи: "Ти розказав їй про чат?!". Я подумав, що краще промовчати. Їхнє почуття провини може допомогти змусити їх рухатись у правильному напрямі.

— Вибачте, що покликала вас двох. Я хочу про дещо вас запитати, а точніше, Хорікіта-сан хоче.

— П-про що ж? Чого ти від нас хочеш?

Яка надмірна реакція. Вони злякано позадкували.

— Ви двоє приєдналися до навчальної групи Хірати-куна? — спитала Хорікіта.

— Га? Н-навчальної групи? Ні. Тобто, навчання таке нудне, а ще Хірата надзвичайно популярний. До того ж ми планували зубрити в останню ніч. Все повинно вдатись. Ми так з молодших класів робимо.

Ямаучі кивнув на слова Іке. Вони розраховували на те, що зубріння протягом усієї ночі їх врятує.

— Це точно звучить, як істинно ваша ідея. Але якщо ви так вчините, вас, швидше за все, відрахують.

— А ти як завжди, — показавшись, сказав Судо. Він глянув на Хорікіту. Мабуть, Кушіда також піймала його в свою пастку.

— Ти саме той, хто має хвилюватися найбільше, Судо-кун. Здається, ти не боїшся бути відрахованим.

— Я в курсі. Припини, інакше я виб'ю з тебе все лайно. Я все одно зараз зайнятий баскетболом. Я впораюсь, якщо буду зубрити перед іспитом.

— З-заспокойся, Судо. Гаразд? — Іке поводився так, наче не знав, що вони написали в чаті.

— Судо-кун, спробуєш ще раз повчитися зі мною? Можливо, тобі вдасться здати, якщо зубритимеш усю ніч, але якщо ні, то ти більше не зможеш грати у баскетбол тут. Адже так? — спитала Хорікіта.

— Ну, я… мені не потрібне твоє дурне милосердя. Я не забув те лайно, яке ти наговорила мені тоді. Якщо хочеш, щоб я приєднався, то я хочу почути вибачення для початку. Так буде чесно, — сказав Судо, демонструючи відкриту ворожість до Хорікіти.

Хоча він, ймовірно, усвідомлював, у якій небезпеці опинився, але не міг відкинути образи, сказані нею. Звичайно, вона ніколи не вибачиться перед ним. Ніхто відверто не хвалитиметься тим, що помилявся.

— Я ненавиджу тебе, Судо-кун.

— Що?!

Замість того, щоб вибачитися, вона кинула у бік Судо різкі слова, погіршивши ситуацію.

— Проте, наша взаємна неприязнь зараз — дрібниця. Я вчитиму тебе заради себе. А ти зробиш все можливе заради себе. Чи не так?

— Ти дійсно так сильно хочеш піднятися до класу A? Навіть якщо це означає, що потрібно запросити мене — того, кого ти ненавидиш? — пробурмотів він.

— Так, правильно. Зрештою, чого б хтось запрошував тебе з власної волі?

Судо відверто роздратувався у відповідь на неймовірну прямоту Хорікіти.

— Я зайнятий баскетболом. Інші в команді ніколи не роблять перерв у тренуваннях, навіть перед важливими тестами. Я не можу відстати від інших, займаючись такою нудьгою, як навчання.

Ніби передбачивши його зауваження, Хорікіта відкрила свій зошит та показала йому. На сторінці був детальний розклад аж до дня тесту.

— З останнього заняття я зрозуміла, що такий стиль навчання не підходить для вас. Жоден з вас не розуміє основ. Наприклад, це було б наче кинути жабу в океан. У жаби не буде й гадки куди і як плисти. Також, я зрозуміла, що забирати час у ваших хобі сприятиме лише збільшенню стресу. Тому я розробила план.

— Яку магію ти використала, щоб придумати таке? Гаразд, розкажи мені про план.

Він міг погодитись лише якщо час для навчання не заважатиме заняттям у гуртку. Судо, вважаючи таке неможливим, насмішкувато пирхнув.

— Тест буде через два тижні. Кожного дня ви будете навчатися під час уроків так, наче від цього залежить ваше життя.

Я не міг повірити в те, що сказала Хорікіта.  Інші також не могли.

— Зазвичай, ви троє геть несерйозні на уроках, чи не так? — спитала вона.

— Ти не можеш знати напевно, — заперечив Іке.

— То ви стараєтесь?

— Ну… Ні, насправді. Ми просто сидимо, поки урок не закінчиться.

— Що ж, іншими словами, ви витрачаєте шість годин на день, нічого не роблячи. Замість того, щоб намагатися вчитися одну-дві години після занять, ми витрачаємо набагато більший та цінніший період часу. Ми повинні використовувати цей час краще.

— Ну, звичайно… В теорії це спрацює, але… хіба це розумно?

Кушіда не дарма хвилювалась. Вони втрачали час саме тому, що не могли нормально вчитися. Якщо вони не можуть дисциплінувати себе під час уроку, я сумніваюсь, що вони зможуть зрозуміти завдання самостійно.

— Я взагалі не справляюсь навіть на уроках.

— Знаю. Тому в нас буде коротке заняття у вільний час.

З цими словами вона перегорнула на наступну сторінку, виклавши деталі свого плану. Після першого уроку ми всі повинні  збиратися й обговорювати те, чого не зрозуміли на занятті. Під час десятихвилинної перерви Хорікіта пояснюватиме. Ми повторимо процес протягом наступних кількох уроків.  Певна річ, це буде не так просто, як здається. Оскільки Судо та інші не можуть встигати звичним чином, вони можуть не вивчити матеріал за такий короткий час.

— Х-хвилиночку. Я трохи не зрозумів. Це дійсно спрацює? — Іке зміг усвідомити наскільки це важко.

— Так. Тобто, хіба можливо зрозуміти весь урок за десять хвилин?

— Не турбуйтесь. Я матиму відповіді на кожне запитання та зроблю їх легкими для розуміння. Після цього, Аянокоджі-кун, Кушіда-сан та я, будемо навчати вас індивідуально, один на один.

Якщо використаємо цю систему, то зможемо просто донести інформацію за короткі проміжки часу.

— Залишається лише пояснити відповіді. Ви двоє впораєтеся, правда? — спитала Хорікіта.

— Я все ще не вірю, що ми зможемо зробити це за стільки часу. Навчання ж таке складне.

— Один урок охоплює напрочуд мало матеріалу. Зазвичай, це одна сторінка нотаток, щонайбільше дві. Якщо ви писатимете в конспект лише те, що буде на тесті, то, ймовірно, зможете скоротити його до половини сторінки. Якщо нам якимось чином не вистачить часу, ми завжди можемо скористатися обідньою перервою. Я не кажу, що ви повинні зрозуміти матеріал. Я просто хочу, щоб ви запам'ятали його. Під час уроку ви повинні зосередитися на голосі вчителя і на написаному на дошці. Наразі забудьте про нотатки.

— То, нам не робити нотатки?

— Коли ви записуєте конспект, намагатися запам’ятати щось напрочуд важко.

Вона, напевно, мала рацію. Зосередження на конспектуванні буде просто марною тратою дорогоцінного часу. Принаймні, Хорікіта виклала план, що не потребує позакласних занять.

— Просто спробуйте. Дайте цьому шанс, перед тим як відмовлятися.

— Не хочу. Я краще по-іншому витрачу свій час, аніж буду зубрилом як ти. Я навіть не знаю, чи зможу почати вчитися таким дешевим трюком, — Хорікіта ретельно розробила план для усіх трьох, але Судо все одно не погоджувався.

— Схоже, ти неправильно зрозумів. Немає коротких шляхів чи дешевих трюків, коли мова йде про навчання. Просто потрібно правильно розподіляти час. Це стосується не лише навчання, а й усього іншого. Чи ти хочеш мені сказати, що в чомусь на кшталт баскетболу є короткі шляхи та дешеві трюки?

— Звісно нема. Можна лише вдосконалюватися, постійно практикуючись, — Судо різко видихнув, здивований власними словами.

— Для людей, які не можуть серйозно зосередитись та працювати, це неможливо. Проте ти докладаєш усіх зусиль на тренуваннях з баскетболу. Я хочу, щоб ти присвятив частину цих зусиль навчанню, навіть якщо це лише дещиця того, що є. Доклади зусиль, щоб ти міг продовжувати грати в баскетбол у цій школі. Не цурайся власного потенціалу.

Компроміс Хорікіти був маленьким, але справжнім. Судо вагався. Тим не менш, на сцену вийшла його гордість. Схоже, він не здатний прийнятий план.

— Так. Я все ще цього не робив. Я зрозумів про що ти, але мене це не переконало.

Судо розвернувся й пішов. Хорікіта не могла його зупинити. Якщо він піде зараз, навчальна група, ймовірно, розпадеться. Зазвичай я тримався б осторонь, але ситуація вимагала рішучих дій.

— Агов, Кушідо. В тебе є хлопець?

— Га? Що? Ні, немає. Чому ти так раптово запитав? — вигукнула вона.

— Якщо я отримаю 50 балів за тест, будеш зустрічатися зі мною? — я протягнув їй свою руку.

— Га?! Щ-що ти таке кажеш, Аянокоджі! Ні, зустрічайся зі мною, Кушідо! Я отримаю 50 балів! — крикнув Іке.

— Ні, ні, зі мною! Зустрічайся зі мною! Я покажу вам! Я отримаю 52 бали! — сказав Ямаучі.

Кушіда миттєво зрозуміла мій план.

— Я-як незручно… Я не суджу людей тільки за результати тестів, розумієте? — сказала вона.

— Але їм потрібен приз за спробу. Подивись, які нетерплячі Іке з Ямаучі. Ймовірно, вони були б замотивовані винагородою.

— Ну тоді, як щодо цього? Я піду на побачення з тим, хто набере найвищий бал на іспиті. Мені подобаються люди, які старанно працюють, навіть якщо їм це не подобається.

— О! Так! Я зроблю це! Я зроблю це! — Іке та Ямаучі важко дихали від хвилювання.

Я звернувся до Судо.

— Агов, Судо. Як щодо тебе? Це може бути твоїм шансом.

Це було трохи хитріше, ніж просто кричати: "Ти хочеш зустрічатися з Кушідою?".

Я загалом зрозумів характер Судо, але все одно було важко передбачити, чи погодиться він. Тому довелося знайти спільний знаменник.

— Хах, побачення? Звучить непогано. Боже, здається, у мене немає вибору. Гаразд, я приєднаюся, — тихо сказав він не обертаючись.

Кушіда глибоко зітхнула з полегшенням.

— Пам'ятай, що хлопці набагато простіші створіння, ніж ти думаєш.

Хорікіта, ймовірно, погодилась зі мною. Ми привітали Судо у нашій групі.

 

Частина 1

Заняття об’єднаної навчальної групи почались досить гладко.

Звісно, ​​ніхто не відчував справжнього задоволення чи захвату від навчання, але всі наполегливо працювали, щоб їм не довелося кидати школу. Тріо ідіотів, на диво, несамовито повторювали завдання на дошці, крутячи шиями, намагаючись зрозуміти. Час від часу Судо майже засинав, але заради того, щоб стати професіоналом у баскетболі, він був при тямі під час занять. Хлопець щиро гнався за надуманою мрією, над якою дехто посміявся б. Більшість із першокласників, які щойно закінчили середню школу, ще не мали жодних мрій. Багато хто лише іноді думав «Ким я стану, коли виросту?», але не більше того. Якщо подумати, то Судо, який уже працює над досягненням своєї мрії, гідний похвали.

Тим не менш, як ця школа взагалі визначає та вимірює здібності? Принаймні, враховуються не лише академічні навички. Це очевидно, якщо поглянути на Іке та Судо. Однак якщо вас зараховують за щось інше, ніж за ваші розумові здібності, ви все одно повинні переконатися, що ніколи не отримаєте незадовільних оцінок. Або, принаймні, так мені здається.

Якщо сама система нас не дурить, то можливих відповідей не так багато. Можливо, вони створюють складні проблеми Іке та Судо, щоб вони могли їх подолати? Таке питання виникло в моїй голові. Ну, мабуть, немає такої простої відповіді. І уроки, і невеликий тест складніші за те, що можуть вирішити Судо та решта.

Коли ранкові заняття закінчилися, Хорікіта подивилася на свої нотатки і кивнула. Схоже, вона задоволена записами, які зробила. Навіть якщо це буде навчання трьох ідіотів, ця дівчина точно зробить усе можливе, щоб отримати найкращі результати. Це цілком природно, тому що вона хоче покращити оцінку класу та підвищити здібності учнів. Однак ми не прагнемо отримати максимум. Все, що ми хочемо, це щоб Іке та інші склали.

Щойно пролунав дзвінок на обід, наші підопічні побігли з усіх сил. Обід триває 45 хвилин. Після перекусу було обіцяно, що всі зустрінуться в бібліотеці на 20 хвилин, щоб повчитись.

Спочатку ми планували вчитися в класі, але оскільки буде шумно, вирішили, що будемо вчитися в бібліотеці, щоб краще зосередитися.

Однак я вважаю, що справжня причина полягала в тому, що Хорікіта уникала Хірату. Його група зазвичай обговорює методи навчання після занять під час обіду. Якби ми були поруч, то, мабуть, змогли б підслухати все, що вони говорять. Мабуть, вона цього не хоче.

— Хорікіто, які в тебе плани на обід?

— Ну…

— Аянокоджі-кун, хочеш пообідати разом? У мене сьогодні немає інших планів.

Кушіда раптом потрапила у моє поле зору.

— О, звичайно. Тоді не хочеш поїсти з Кушідою та…

— Побачимося пізніше. У мене вже є плани, тому вибачте.

Швидко вставши, вона сама вийшла з класу.

— Вибач, Аянокоджі-кун. Я… завадила?

— Ні, ні, все добре.

Кушіда подивився в спину Хорікіті й помахала «Бувай~».

Це було заплановано? Розкривши її таємницю на днях, я відчуваю, що Кушіда ще більше намагається стежити за мною. Попри те, що вона сказала, що вірить мені, будь-хто боявся б, що я можу комусь проговоритися.

Зрештою, ми пішли пообідати в кафе. Коли ми вдвох прийшли туди, я був приголомшений кількістю дівчат.

— Що це, тут стільки дівчат…

Вони складали понад 80% усіх учнів.

— Це насправді не те місце, куди йдуть хлопці.

Меню було наповнене такими стравами, як паста та млинці, які сподобалися б дівчатам, але такі спортивні люди, як Судо, скаржилися б уже на те, що порції замалі. Єдиними хлопцями тут були ті, що мали дівчину, та плейбої. Вони сиділи або з однією, або з кількома дівчатами.

— Я вважаю, що шкільна їдальня все-таки краща. Почуваюся незручно.

— Ти звикнеш. Ти знаєш, що Коенджі-кун приходить сюди щодня? Поглянь, він там.

Кушіда вказала на великий стіл із багатьма місцями довкола. Я побачив фігуру Коенджі в оточенні дівчат.

Він поводився самозакохано, як і завжди.

Здавалося, я ніколи не бачив його в обідню пору; так ось куди він завжди ходив?

— Схоже, він популярний. Усі ці дівчата третьокласниці.

Кушіда теж здивована. Я зміг підслухати частину розмови між Коенджі та семпаями.

— Коенджі-кун, скажи «аа~»

— Ха-ха~! Старші дівчата однозначно кращі~

Не соромлячись третьокласниць, він їв їжу, будучи практично приклеєним до них.

— Цей хлопець, він справді щось…

— Схоже, що його ім’я обговорювалося повсюди.

Ясно, так ці дівчата роблять це через гроші?

— У якому сумному світі ми живемо.

— Просто ці дівчата практичні. Ти не можеш заробити на їжу лише своїми мріями.

— Ти б теж так зробила?

— Я більше люблю мріяти. Ну, про когось на кшталт лицаря в блискучих обладунках?

— Лицар у блискучих обладунках, хм.

Ми знайшли місця якомога далі від Коенджі.

— А ти, Аянокоджі-кун? Тобі подобаються такі люди, як Хорікіта-сан?

— Чому ти згадала Хорікіту?

— Ти завжди з нею. Хіба вона не мила?

Ну, я справді вважаю її милою. Хоча тільки зовні.

— Ти знав? Ти певний час привертав увагу дівчат. Навіть був у рейтингу, який склали першокласниці.

— Увагу? Я? І що за рейтинг?

Схоже, мене оцінювали дівчата, а я і не знав.

Це такий же рейтинг, який хлопці робили з грудьми дівчат?

— Скільки ж рейтингів було? Рейтинг красунчиків? Рейтинг багатіїв? Рейтинг грубіянів? І...

— ...Гаразд, зупинись. Я не хочу знати більше.

— Добре, добре. Ти посів п'яте місце в рейтингу красунчиків. Щиро вітаю! До речі, перше місце посів Сатонака-кун з класу А. Другим став Хірата-кун, а третім і четвертим були двоє хлопців з класу А. Мені здається, що Хірата-кун отримав багато балів завдяки своїй зовнішності та характеру.

Як і слід було очікувати від зірки класу D. Його помітили й дівчата з інших класів.

— А нормально для мене радіти цьому?

— Звичайно. О, але ти теж був досить високо в рейтингу похмурих.

— Погляньмо…

Я подивився в телефон. Було кілька списків незліченної кількості хлопців.

Був також тривожний рейтинг під назвою «Рейтинг хлопців, які повинні померти». Зроблю вигляд, що я цього не бачив.

— Ти не радий? У тебе п’яте місце.

— Якби я турбувався про популярність, то було б інакше, але зараз я нічого не відчуваю.

Насправді я не пам’ятаю, щоб коли-небудь отримував від дівчини листа зі значком серця.

— А багато людей бере участь?

— Так. Учасників багато, але я не знаю загальної кількості голосів. Коментарі теж анонімні~

Іншими словами, це не дуже надійний рейтинг.

— Хай там як, я вважаю, що ти в невигідному становищі. На мою думку, ти точно вартий того, щоб бути популярним, але ти не виділяєшся, як Хірата-кун. Ти не особливо розумний, спортивний чи добре розмовляєш, тож тобі чогось не вистачає, розумієш?

— Це, це мене вбило…

Це просто означає, що в мені немає нічого привабливого…

— Вибач. Напевно, мені слід було стриматись.

Кушіда замислилася над своїми різкими словами.

— Хм, у тебе була дівчина у середній школі?

— Це погано, якщо ні?

— ...Отже, не було. Ахаха, це не дуже погано.

— Рейтинги, хм. Якби хлопці зробили те ж саме, що б подумали дівчата?

— Думали б, що вони жахливі?

На відміну від обличчя, її очі не сміялись. Ну, цього й слід було очікувати. Якби хлопці оцінювали дівчат за миловидністю чи потворністю, ті б однозначно протестували. Це вже подвійні стандарти між дівчатами та хлопцями. Тим не менш, Кушіда нормально спілкується зі мною. Я гадав, що вона чинитиме інакше через той випадок на даху.

— Агов. Знаєш, тобі не потрібно змушувати себе розмовляти зі мною.

— Ні, ні, це не так. Мені весело розмовляти з тобою.

— Ну, хіба ти не казала, що ненавидиш зі мною спілкуватися?

— Ахаха, і справді. Вибач, вибач, такі мої справжні почуття.

…Ні, мені боляче через це. Попри усмішку, вона ненавидить мене. Гірше нікуди.

— Насправді я запросила тебе пообідати зі мною, щоб стежити. Я просто питаю, але якби тобі довелось обирати між Хорікітою-сан і мною, щоб укласти союз, яким був би твій вибір? Обрав би мене?

— Я нікому не союзник і не ворог. Я нейтральний.

— Гадаю, є речі, яких не можна уникнути, просто залишаючись нейтральним. Це добре, наприклад, коли ти не хочеш війни, але колись тебе втягнуть в неї, розумієш? Якщо ми з Хорікітою-сан ворогуватимемо, було б добре отримати твою підтримку.

— Навіть якщо ти так кажеш…

— Май це на увазі. Я сподіваюсь, що ти мені допоможеш.

— Сподіваєшся, хах. Якщо ти попросиш мене допомогти, то, на мою думку, першим, що ти повинна зробити, це пояснити ситуацію.

Усе ще посміхаючись, вона похитала головою.

— Ні, перше, що потрібно — переконатися, що ми довіряємо одне одному.

— Так, мабуть.

Ми з Кушідою не дуже добре розуміємо одне одного.

Згодом, коли ми отримаємо більше взаємної довіри, я, можливо, зможу краще зрозуміти її.

 

Частина 2

На хвилину пізніше, ніж домовлялися, ми всі зустрілися в бібліотеці.

Кожен був готовий робити нотатки та чекав початку. В бібліотеці було багато інших учнів, які зараз також готувалися. Усі від першого до третього року навчання старалися вчитися.

Це було помітно з першого погляду.

— Ви спізнилися.

— Вибачте, ми трохи затрималися через натовп.

— Ви обідали разом!? — запитав нас Іке, відчуваючи підозру, через те, що я з Кушідою прийшли разом.

Ми справді їли удвох, але я не думаю, що нам варто тут щось говорити.

— Так, це правда. Ми обідали разом.

Як я вже сказав, їй не потрібно було цього говорити... Іке з незадоволеним обличчям глянув на мене, наче бачив у мені свого суперника. Навіть не дивлячись на мене, Хорікіта продовжувала говорити.

— Швидше.

— …Добре.

Я тихенько сів і дістав свої записи.

— Я думав, що мені знадобиться більше допомоги, але географія напрочуд проста.

— Хімія теж легша, ніж я думав.

Іке та Ямаучі заговорили.

— Це через те, що є багато завдань на запам’ятовування. Такі предмети, як математика чи англійська, мають питання, на які ви не зможете відповісти, якщо не володієте основами.

— Не втрачайте пильність. У тесті можуть бути сучасні події.

— Сучасні... події?

— Так. Події в політиці чи економіці, які могли відбутися за останні роки. Іншими словами, можуть бути запитання, які стосуються матеріалу, якого немає в підручнику.

— Ех, це нечесно! Хіба це не робить список тем тесту марним!?

— Ось чому ви повинні все вивчити.

— Я раптом зненавидів географію…

Звичайно, питання про сучасні події можуть з’явитися в тесті, але як на мене, це те, що ми можемо зараз проігнорувати.

Якщо надто турбуватися про те, чого навіть не буде на іспиті, то можна пропустити важливі теми.

— Чи не варто нам поспішати?

 Через постійні розмови, дорогоцінний час було втрачено.

— Так. Ми зараз відстаємо, бо дехто запізнився.

— ...Ти все ще зациклена на цьому?

— Це спільна проблема. Так от, хто придумав індуктивне міркування?

— Е… це той хлопець, якого ми вивчали минулого уроку, так? Е...

Роздумуючи над відповіддю, Іке покрутив ручкою.

— О, це той хлопець. Його ім’я змусило мене дуже зголодніти, тому я запам’ятав.

— Френсіс Ксав’є! …Чи щось на зразок того, правильно?

Судо не зміг пригадати правильне ім’я.

— Згадав. Це був Френсіс Бекон!

— Правильно.

— Так! Це точно ідеальний результат!

— Ні, не дуже…

Якщо ми будемо продовжувати відчайдушно вчитися в такому ж темпі й наступного тижня, то, можливо, усі складуть.

— Тільки бережіть своє здоров’я. У нас не так багато часу на навчання.

Кушіда також розуміла, що цього разу практично немає права на помилку.

— З цією трійцею все буде добре.

— Як і очікувалося від Хорікіти-чян. Таке відчуття, наче ти нам довіряєш!

Я гадаю, що вона намагалася сказати "Ідіоти не хворіють", але нехай.

— Агов, тихіше там. Ти голосно базікаєш.

Учень неподалік зупинив навчання й подивився на нас.

— Вибач, вибач, я справді галасував. Я такий щасливий, що правильно відповів на питання. Людина, яка придумала індуктивне міркування, це Френсіс Бекон, розумієш? Я не забуду, бо одного разу вивчив це~ — сказав Іке, сміючись від радості.

— Га? …А ви випадково не з класу D?

Група хлопців неподалік одразу поглянула на нас. На їхню реакцію Судо скривився від роздратування.

— І що? Навіть якщо ми в класі D. У вас якість проблеми з цим?

— Ні-ні, жодних проблем. Я Ямавакі, з класу C. Приємно познайомитися.

Ямавакі подивився на нас, сміючись.

— Ну, як би це сказати… Мабуть, добре, що в цій школі класи поділяють за здібностями. Таким чином, мені не доведеться вчитися з такими, як ви.

— Що!?

Тим, хто спалахнув від гніву, очевидно, був Судо.

— Правда очі ріже? Якщо ми поб'ємося у школі, цікаво, з якого класу вирахують бали. Зачекайте, у вас їх немає. Справа в тому, що вас, непевно, відрахують, розумієш?

— Хочеш битися? Ну давай!

Спалах гніву Судо привернув увагу інших у тихій бібліотеці.

Якщо ситуація погіршиться, можливо, вчителі про це дізнаються.

— Він має рацію. Ми не знаємо, що буде, якщо порушимо правила. Всі повинні мати на увазі, що вигнати нас дійсно можливо. Мені загалом байдуже на твої слова, але ти в класі C, чи не так? Це не той клас, яким варто хвалитися.

— Схоже, між класами від A до C різниця на рівні похибки в підрахунках. Але ви, народ, геть інші.

— Гарно сказано. Як на мене, усі класи, крім класу А, в однаковому становищі.

Ямавакі перестав сміятися й люто глянув на Хорікіту.

— Ти надто нахабна, як на дефектний продукт, який не має жодного класного балу. Гадаєш, що можеш таке казати лише тому, що виглядаєш мило?

— Дякую за твої слова, які не мають жодного логічного стосунку до теми. Досі я ніколи не переймалася про свою зовнішність, але почуваюся некомфортно від твоєї похвали.

— Тц!

Вдаривши по столу, Ямавакі підвівся.

— А-агов. Небезпечно це починати, решта ж почують.

Інші учні С-класу намагалися стримати Ямавакі, смикаючи його за рукави.

— На наступному тесті, якщо отримаєте погану оцінку, ви ж знаєте, що вам доведеться піти, чи не так? Я з нетерпінням чекатиму, щоб побачити скільки людей покинуть ваш клас.

— На жаль для тебе, з класу D ніхто не вилетить. Перш ніж хвилюватися про нас, чому б вам не потурбуватися про себе. Якщо не будете обережні, можете зазнати невдачі, розумієте?

— Ха-ха-ха. Невдачі? Припини ці жарти.

— Ми вчимося не для того, щоб уникнути поганих оцінок. Ми вчимося, щоб отримати кращі результати. Не порівнюйте нас із собою. Крім того, ти такий щасливий через те, що дізнався про Френсіса Бекона? Ви здуріли? Чому ви вивчаєте те, чого навіть немає в тесті?

— А?

— Ви навіть не знаєте, що буде на тесті? Ось тому ви і нижчий клас.

— Ти вже достатньо наговорив.

Судо не витримав і схопив Ямавакі за комір.

— Хей, ти справді збираєшся застосовувати насильство? З вас знімуть бали. Ти з цим згоден?

— Нам навіть нема чого втрачати~!

Судо відвів руку. Йой, він що, справді збирається його нокаутувати?

Мені справді слід його зупинити. Я відсунув стілець, щоб встати...

— Ну все, стоп, стоп! — вигукнула дівчина.

Судо зупинився від несподіваної появи нового персонажа.

— Агов, ти тут ні до чого, не втручайся.

— Ні до чого? Я намагаюся користуватися бібліотекою, тому не можу просто пройти повз. Якщо справді хочеш його вдарити, можеш зробити це надворі?

На розумні слова білявої дівчини Судо відпустив Ямавакі.

— А ви, хлопці, чи не занадто його провокуєте? Як ви гадаєте, чи буде добре, якщо школа дізнається про таке?

— В-вибач. Ми не хотіли, Ічіносе.

Ічіносе. Пригадую, що я колись чув це ім’я.

О, це була учениця з класу В, яка розмовляла із Хошіномією-сенсей.

— Ну ж бо, ходімо. Якщо будемо вчитися тут, наберемося дурості.

— Т-так.

Ямавакі та його друзі залишили це місце.

— Якщо збираєтеся продовжувати тут вчитися, будьте тихіше.

На цих словах я кивнув, відчуваючи захоплення її галантністю.

— На відміну від Хорікіти, вона стежить за порядком у цьому місці, хах.

— Я не намагалася створити проблеми. Просто казала правду.

І це створило проблеми, однак...

— Слухайте… Той хлопець сказав, що цього немає в тесті… так?

— …Що це означає?

Ми переглянулись.

Зі слів Чябашіри-сенсей, на тесті повинна бути Епоха досліджень.

Ми всі записали це.

— Чи не означає це, що кожен клас має різний тест?

— Це малоймовірно… тест має бути однаковим для всіх класів.

Як сказала Хорікіта, усі завдання на іспиті з п’яти основних предметів мають бути ідентичними.

Інакше стає незрозумілим вплив наших оцінок на класні бали.

Клас С проінформували про зміну тесту раніше за інших?

Або лише класу D нічого не сказали…

Отримавши нову несподівану інформацію, ми не могли не бути збентеженими.

А якщо на тесті з історії будуть різні теми для кожного класу?

…Ні …якщо лише питання з історії будуть відрізнятись, це буде справді дивно.

Але якщо тест повністю буде іншим…

Весь цей тиждень навчання може виявитись марним.

 

Частина 3

До кінця обіду залишалося десять хвилин. Усі з навчальної групи зібрали речі та попрямували до вчительської. Хай там як, ми не можемо продовжити, доки не дізнаємося тем іспиту.

— Сенсей, ми хочемо швидко дещо уточнити.

— Це було ефектно. Ви здивували усіх вчителів.

— Вибачте, що перервали.

— Усе добре, але ми досить зайняті. Давайте швидко.

Вона продовжувала записувати в зошиті, продовжуючи свою роботу.

— Минулого тижня, коли ви розповідали нам, що буде охоплено на тесті, ви зробили помилку? Нещодавно учні С-класу сказали нам, що їхній тест відрізняється.

Не повівши бровою, Чябашіра-сенсей слухала Хорікіту. Вона мовчки слухала, аж раптом перестала рухати ручкою.

— …Минулої п’ятниці теми, які розглядаються на іспиті, змінилися. Вибачте, я забула вам сказати.

— Що!?

Записавши нові теми на аркуші паперу, вона вирвала сторінку й простягла її Хорікіті. Це був матеріал, який ми вже розглянули на уроках, але Судо та інші його не вчили.

— Хорікіто, завдяки тобі я помітила свою помилку. Решті теж дякую. До зустрічі.

— Почекайте трохи, Сае-чян-сенсей!? Хіба це не занадто пізно?

— Ні, я так не вважаю. Якщо ви будете вчитися наступний тиждень, все буде добре, чи не так?

Без жодних задніх думок Чябашіра-сенсей намагалася вивести нас із вчительської. Проте ніхто не поворухнувся.

— Навіть якщо ви відмовляєтесь піти, нічого не зміниться. Ви ж це розумієте, правда?

— …Ходімо.

— А-але Хорікіто-чян! Я не можу це прийняти!

— Як сказала сенсей, залишатися тут буде марною тратою часу. Ми повинні просто почати заново і вивчити цей матеріал.

— Але все ж!

Повернувшись, Хорікіта вийшла з кімнати. Судо, Іке та Ямаучі пішли слідом, хоч і неохоче.

Чябашіра-сенсей навіть не глянула на нас, коли ми йшли. Вона навіть не перепросила за свою помилку. Перш за все, я вважав, що інші вчителі скажуть щось після такого випадку.

Попри те, що це була досить серйозна помилка для класного керівника, ніхто нічого не сказав. Мої очі на мить зустрілися з Хошіномією-сенсей.

З легкою усмішкою вона помахала мені рукою.

Ну, мабуть, це можна вважати відповіддю. Однак не думаю, що вона просто «забула» розповісти нам про іспит.

Коли ми вийшли в коридор, пролунав дзвінок на післяобідні заняття.

— Кушідо-сан. Я хочу попросити тебе про одну послугу.

— М? Про яку?

— Я хочу, щоб ти розповіла решті класу D про зміни в тесті.

З цими словами Хорікіта простягнула Кушіді аркуш паперу.

— Добре, але… чи можна мені це довірити?

— Ти найкраще підходиш для цього. Крім того, неможливо скласти іспит, не знаючи, про що йдеться.

— Добре, я повідомлю всіх про зміни.

— До завтра я перегляну ваш план навчання.

Хоча Хорікіта вдавала спокій, я знав, що вона відчуває легку тривогу. Наше шалене навчання останніх кількох днів тепер марне. Крім того, до іспиту залишився лише тиждень.

Однак найбільше хвилювала мотивація Судо, Іке та Ямаучі.

— Хорікіто, я знаю, що це буде важко, але я покладаюся на тебе.

Судо вклонився їй.

— Я… від завтра зроблю перерву в клубних заняттях на тиждень. Це допоможе?

— Це...

Враховуючи, що у нас залишився лише тиждень, це дуже розумне рішення.

Попри те, що це було вершиною того, що вона могла попросити, Хорікіта не змогла погодитись відразу.

— Ти впевнений? Це буде важко, розумієш?

— Вчитися завжди важко, адже так?

Широко усміхаючись, він поплескав її по плечі.

— Судо, ти серйозно?

— Так. Я зараз дуже роздратований. Через нашу класну керівницю і цих засранців з класу С.

Я думаю, це можна назвати прихованим благословенням. Через цю складну ситуацію Судо починає давати шанс навчанню. Ймовірно, він відчував, що не складе іспит, якщо не докладе більше зусиль. Його нова мотивація, схоже, підштовхнула Іке з Ямаучі.

— Нічого не поробиш, гадаю, ми також старатимемось сильніше.

— Добре. Якщо ви, хлопці, готові до цього, тоді, будь ласка, співпрацюйте зі мною. Однак Судо-кун...

Хорікіта змахнула його руку зі свого плеча.

— Не торкайся мене. Якщо зробиш це знову, я не проявлю милосердя.

— …Ти геть не мила, жінко…

— У нас точно все вийде!

— Так!

Кушіда також відчула піднесення.

— Аянокоджі-кун, ти теж!

— Га? Ні, я...

— Ти що... здаєшся?

— …Я розмірковую над цим…

— Ти вже пообіцяв допомагати мені. Забув?

Спитавши, Хорікіта не зводила з мене очей.

— Я погано вмію викладати. В кожного є речі, які йому даються або ні, адже так?

Чесно кажучи, з точки зору навчання інших Хорікіта та Кушіда кращі за мене.

Крім того, навчати інших — не моє призначення.

— Так, твої тестові результати не надто хороші.

— Часу небагато, тому я вважаю, що Хорікіті та Кушіді краще навчати разом, а не проводити окремі заняття сам на сам. Крім того, є дещо, що мене хвилює.

— Хвилює?

Події, які щойно відбулися в учительській, надто важливі, щоб їх ігнорувати.

 

Частина 4

Коли настав час обіду, я скочив на ноги й рішучими кроками попрямував до їдальні.

— Куди йдеш?

Кушіда помітила, що я покидаю клас, та пішла за мною. Вона вискочила попереду мене, різко зупинивши мій рух.

— Зараз обід. Я планував піти в їдальню.

— Хм. Не будеш проти, якщо я піду з тобою?

— Не буду. Але ти можеш запросити кого-завгодно, окрім мене.

— Це правда. В мене є багато друзів, з якими можна пообідати, а в тебе ні, Аянокоджі-кун. Хоч ти зазвичай запрошував Хорікіту-сан, сьогодні ти з нею не спілкувався. Хіба ти не казав раніше, що тебе щось непокоїть через те, що сталося в учительській? Що ж сталося?

Кушіда спостережлива, як і зазвичай. Якщо чесно, я хотів зробити це сам, але вирішив, що її можна взяти. Я випадково дізнався її таємницю. Вона не зробить нічого дурного.

— Я скажу тобі, якщо пообіцяєш, що нікому не скажеш.

— Я добре зберігаю таємниці.

Кушіда та я разом попрямували до їдальні. Ми пройшли крізь натовп і нарешті дійшли до автомата з квитками на харчування. Я купив квитки на дві порції, але не став у чергу. Натомість я підійшов до торгового автомата й дивився на учнів, які переглядали меню.

— Що таке? — Кушіда нахилила голову й виглядала збентеженою, коли я почав вивчати машину.

— Це може дати відповідь на те, що мене хвилює.

Я продовжив спостерігати за учнями, які купували обід біля автомата з квитками. Після спостереження за близько 20 учнями, моя ціль з'явилась. Він взяв свій квиток на їжу та став у чергу важкими, повільними кроками.

— Добре, пішли, — сказав я.

— М? Гаразд.

Ми швиденько обміняли квитки на їжу й сіли перед тим учнем.

— Ем, перепрошую. Ви зі старших класів? — спитав я.

— Га? Хто ви? — учень дивився на нас спокійно, з повною байдужістю на обличчі.

— Ви другокласник? Третьокласник?

— Третьокласник. Дай вгадаю, ти з першого?

— Я Аянокоджі, з класу D. Ви теж з класу D, чи не так?

— Яка різниця?

Кушіда зі здивуванням подивилась на мене, ніби запитуючи: "Як ти дізнався про це?"

— Тому що він бере безкоштовні страви. Вони не дуже смачні, правда? — спитав я. Він їв безкоштовний овочевий набір.

— Чого треба? Ти дратуєш, — він узяв піднос і став підводитися, але я його зупинив.

— Я хочу дещо у вас запитати. Якщо вислухаєте, то я вам віддячу.

— Віддячиш?

Метушня їдальні заглушила мій голос. Усі учні були захоплені приємною бесідою зі своїми друзями.

— У вас все ще є питання з проміжного іспиту першого семестру з вашого першого року? Або, якщо ні, чи знаєте когось зі свого класу, у кого вони є?

— Ти взагалі розумієш, що запитуєш? — сказав він.

— Це не так вже й дивно, правда? Я не думаю, що навчання за старими тестовими завданнями суперечить шкільним правилам.

— Чому питаєш саме мене?

— Все просто. Я подумав, що у мене вищі шанси на успіх, якщо я працюватиму з тим, хто не має жодних балів. Чесно кажучи, ця безкоштовна овочева їжа не виглядає смачно. Звичайно, все було б зовсім інакше, якби вам дійсно подобався овочевий набір. Що думаєте?

— Скільки заплатиш?

— Десять тисяч. Це межа.

— У мене немає старих питань з тестів, але… я знаю у кого вони є. Але якщо хочеш, щоб він вам допоміг, тобі потрібно запропонувати принаймні 30 000 балів.  Якщо маєш, то все буде добре.

— Боюсь, що 30 000 балів — непідйомна сума для мене. В мене немає стільки.

— Скільки тоді є?

— Двадцять тисяч.

— Тоді 20 000… ні, 15 000 вистачить. Не менше.

— 15 000, хм?

— Якщо ти зайшов так далеко, щоб попросити старі тестові завдання у незнайомця, то ти, напевно, у розпачі, так? Що ж, школа безжально відрахує кожного учня, який отримає погану оцінку.  Нікого з моїх однокласників більше тут немає.

— Ага. Я зрозумів. Я заплачу 15 000 балів.

— Домовились. Звісно, мені доведеться попросити тебе перерахувати бали заздалегідь.

— Добре, але якщо ви нас зрадите, я не пробачу. Незважаючи на те, що ви старшокласник, я зроблю все можливе, щоб вас відрахували.

— Дивак. Добре, зрозумів. Крім того, коли ти перераховуєш бали, завжди є запис про це. Якщо поширяться чутки, що якісь першокласники мене обікрали, буде погано.

— Гаразд. Оскільки я плачу 15,000 балів, можете додати невеличкий бонус? Я хочу побачити відповіді на пробний тест, який ви проходили після вступу.

— Добре. Це я теж додам. Хоча, як на мене, ти дарма сумніваєшся, — схоже, він зрозумів чого я хочу.

— Вельми дякую.

Після того як ми домовились, він швидко пішов. Схоже, хлопець не хотів, щоб його хтось помітив.

— Агов, Аянокоджі-кун? Те, що ти тільки-но зробив. Це ж не проти правил?

— Це не проблема. Шкільні правила дозволяють перерахування балів, тому тут нема ніякого злочину.

— Можливо, ти маєш рацію, але, хіба використання старих тестових завдань не шахрайство?

— Шахрайство? Я так не думаю. Якби в школі цього не дозволяли, вони б з самого початку прописали це в шкільних правилах. Крім того, я відчув більше впевненості після того, як побачив цього третьокласника. Хочу сказати, що для учнів такі операції не є чимось надзвичайним.

— Що?

— Моє прохання його не особливо здивувало і він швидко погодився. Імовірно, це не перші такі перемовини для нього. У нього були не лише відповіді для проміжного тесту з першого року, але й бланк відповідей для пробного іспиту, який ми складали після вступу. Якщо він їх зберіг, то на це була причина.

Очі Кушіди розширилися від шоку.

— Аянокоджі-кун, те, що ти зробив, було несподівано сміливим.

— Це лише для підстраховки, щоб запобігти відрахуванню Судо та інших.

— Але якщо відповіді на старі тести марні, тоді це буде даремно. Я маю на увазі, що попередні тестові запитання старі, чи не так? Вони можуть бути зовсім не пов’язані з тим, що буде в цьогорічному тесті.

— Питання можуть бути не зовсім однаковими, але схожість точно буде. Я помітив натяк на останньому пробному іспиті, який ми складали.

— Натяк?

— Ти бачила ті складні питання, що були біля простих, так?

— Так. Я помітила. Останні питання, так? Я їх взагалі не зрозуміла.

— Я провів маленьке розслідування і виявив, що ці запитання були в тестах учнів другого та третього року. Іншими словами, першокласник взагалі не зрозуміє, як їх розв’язувати. Хіба це не безглуздо, що школа цілеспрямовано підкидала нам питання, які ми не можемо розв’язати? Ці запитання існують не просто для вимірювання наших академічних здібностей. А тепер припустимо, що завдання на нашому пробному тесті точно такі ж, як і на старому пробному тесті. Що б сталося?

— Якби я побачила старий тест, я б змогла відповісти на кожне питання, — сказала вона.

Так само, ймовірно, буде на проміжному іспиті. Незабаром після цього той третьокласник надіслав мені повідомлення з прикріпленими зображеннями. Це були старі тестові питання.

Спершу я перевірив пробний іспит. Ключовим було те, чи були останні три задачі однаковими чи ні. Мабуть, Кушіді теж було цікаво, бо вона підійшла ближче й спробувала зазирнути у мій телефон.

— Ну що? — спитала вона.

— Вони однакові. Слово в слово. Тести того і цього року повністю ідентичні.

— Чудово! Тож, якщо ми покажемо їх усьому класу, то це буде легка перемога. Це варто показати усім, не тільки Судо-куну.

— Ні, поки притримаємо їх. Ще не час показувати це Судо та решті.

— Ч-чому? Ти доклав стільки зусиль й витратив так багато балів.

— Якщо вони дізнаються, що старі тестові завдання спрацюють і зараз, то їхня мотивація зникне. Треба остерігатися надмірної самовпевненості. Все ж таки, навіть якщо пробні іспити однакові, все ще є шанс, що проміжний екзамен буде відрізнятися від минулорічного.

Цей старий іспит буде страховкою.

— Гаразд, тоді, як ми їх використаємо?

— Я збираюсь викласти їх в інтернет за день до іспиту. Ми скажемо усім, що питання зі старих екзаменів загалом такі самі, як і на нових. Як гадаєш, що тоді станеться?

— У ту ніч усі будуть несамовито намагатись запам'ятати кожне питання!

— Точно.

Учні, які погано знають основи, імовірно, не зможуть запам’ятати все за один день. Проте цього разу ми не прагнемо до ідеальних результатів. Найважливіше для нас зараз — уникнути невдачі. Якщо будемо надто жадібними, зрештою, це буде нашою могилою.

За допомогою цього плану усі з класу D, можливо, складуть.

— Коли ти додумався взяти питання зі старих тестів? — спитала вона.

— Я подумав про це, коли ми дізналися, що тестовий матеріал буде іншим. Однак у мене було передчуття, ще коли нам вперше розказали про проміжний іспит.

— Що?! Ще тоді?

— Було щось дуже дивне в тому, як Чябашіра-сенсей розповіла нам про іспит. Як наша класна керівниця, вона чітко розуміла оцінки та успішність кожного. Попри це, вона виглядала абсолютно впевненою, коли сказала нам, що ми можемо впоратись. Іншими словами, вона вказала, що у нас є гарантований спосіб врятувати всіх.

— І це… старі екзамени?

— Це може бути пов’язано з тим, чому Судо, Іке та Ямаучі прийняли в цю школу, попри те, що у них погані академічні здібності. Навіть якщо вони не можуть отримати хороші оцінки самим навчанням, можливо, є інші способи вирішення проблем, тобто резервний план, який можна використати, щоб уникнути відрахування. Це означає, що будь-хто може отримати майже ідеальний бал, якщо у нього є старі іспити. Ось що я зрозумів.

— Аянокоджі-кун, ти неймовірно спостережливий, чи не так?

— Я просто схитрував. Крім того, я не впевнений, що зможу скласти іспит без сторонньої допомоги. Я просто хотів полегшити собі роботу.

— Хм, — Кушіда посміхнулася, ніби якісь механізми запрацювали в її голові.

— В мене є одне прохання до тебе. Кушідо, можеш сказати всім, що це ти отримала старі іспити? Я хочу, щоб ти сказала, що отримала їх від знайомого третьокласника.

— Добре, але… ти не проти, Аянокоджі-кун?

— Я прагну уникати неприємностей і не хочу виділятися. Крім того, наші однокласники довіряють тобі, Кушідо. Я вважаю, що було б краще, якби саме ти сказала їм.

— Зрозуміла. Як забажаєш, Аянокоджі-кун.

— Дякую. Але більше нічого не кажи. Нам треба уникати зайвої уваги.

— Гаразд, це буде нашою таємницею.

— Так, це те, про що я думав.

— Тобі не здається, що між людьми, які розділяють таємницю, формується дивний зв’язок довіри.

— Не знаю. Сподіваюсь, що так і є.

— Дякую, — відповіла Кушіда.

Я насправді не знаю, що вона мала на увазі.