Група невдах

Вступ

Перші вихідні травня. Іке та решта почали мовчки слухати вчителів. Тільки Судо продовжував спати на уроках, але ніхто не намагався його розбудити. Так як ніхто не знайшов надійного способу збільшити наші класні бали, звички Судо ніхто не виправляв.

Однак той все ще відчував гнів багатьох однокласників кожного дня.

…Я теж сонний. Оскільки це урок перед обідом, важко не спати. Я ще й допізна не лягав, бо дивився фільм. Було б чудово, якби я міг зараз подрімати…

— Ш-що за!?

Коли я кивнув, моя права рука відчула сильний біль.

— Що таке, Аянокоджі? Ти раптом закричав. Це у тебе такий бунтівний вік?

— Н-ні. Вибачте, Чябашіро-сенсей. Пилюка потрапила мені в око...

Зазвичай учні почали б перешіптуватися, але вони мовчали й натомість зиркали на мене, все ще переймаючись за класні бали. Потираючи ту частину руки, яка відчула біль, я люто зиркнув на свою сусідку. У напрямку мого погляду я побачив Хорікіту, яка тримала в руці циркуль.

Це не нормальна ситуація. Навіщо їй взагалі тримати циркуль? Я навіть не думаю, що є причина використовувати їх під час уроку*. Як тільки заняття закінчилося, я підійшов до Хорікіти.

— Є речі, які можна робити, і речі, які не можна! Циркулі небезпечні!

— Ти злишся на мене?

— Ти продірявила мені руку! Продірявила!

— Про що ти говориш? Про те, як я вколола Аянокоджі-куна циркулем?

— Ти тримаєш в руці небезпечну зброю.

— Ти заявляєш, що я вдарила тебе, лише тому, що я щось тримаю в руці?

Я прокинувся не через урок, а від болю.

— Будь обережним. Якби вони побачили, що ти дрімаєш, наші класні бали зменшилися б.

Хорікіта почала остерігатися таких речей, щоб витягнути нас із класу D. Протест перед школою не дав їй жодних результатів. Ах, боляче. Чорт, якщо Хорікіта задрімає під час уроку, я зроблю з нею те саме.

Коли всі встали, щоб піти обідати, Хірата почав говорити.

— Незабаром відбудеться іспит, про який згадувала Чябашіра-сенсей. Усі розуміють, що їм доведеться піти зі школи, якщо отримають погані оцінки? Тому я вважаю, що буде краще створити навчальні групи.

Схоже, герой класу D вирішив почати благодійний проєкт.

— Якщо знехтуєте своїм навчанням, то відразу отримаєте погані оцінки і вас відрахують. Я хочу уникнути такої ситуації. Однак групи призначені не лише для цього, оскільки існує висока ймовірність того, що результати наших тестів відобразяться на класних балах. Якщо отримаємо високі оцінки, то думка про наш клас, напевно, підвищиться. Я попросив кількох учнів, які отримали хороші оцінки, допомогти. Тому я хотів би, щоб ті з вас, хто хвилюється за тест, приєдналися до навчальної групи. Звісно, долучитися можуть усі охочі.

Під час промови Хірата дивився на Судо.

— …Тц.

Той відвів погляд, а потім заплющив очі й схрестив руки.

Відтоді, як Судо відхилив запрошення Хірати представитися, у них склалися погані стосунки.

— Від сьогодні й до дня іспиту, починаючи з 5-ої години вечора, я планую вчитися щодня по дві години в цьому кабінеті. Якщо плануєте приєднатись, будь ласка, приходьте. Звісно, усе буде гаразд, якщо вам доведеться піти раніше. Це все.

Щойно він це сказав, кілька учнів з поганими оцінками підвелися й підійшли до Хірати.

Судо, Іке та Ямаучі були єдиними, хто не зробив цього.

Іке з Ямаучі на мить завагалися, але врешті решт не підійшли до нього.

Я не впевнений, чи боялися вони поганого настрою Судо, чи просто заздрили популярності Хірати.

 

Частина 1

— Ти вільний під час обіду? Не хочеш поїсти разом?

Під час перерви до мене підійшла Хорікіта і запитала це.

— Незвично отримувати запрошення від тебе. Мені чомусь страшно.

— Нема чого лякатися. Я можу купити тобі овочевий набір, якщо хочеш.

Хіба це не безкоштовна їжа…?

— Жартую. Я справді куплю тобі все, що захочеш.

— Однозначно страшно. В чому підступ?

Побачивши, як Хорікіта запрошує мене пообідати з нею, я не можу не відчути підозру.

Це підозріло, якщо тебе запрошують зненацька. Пам’ятаю, вона казала це раніше.

— Якби ми завжди сумнівалися в справжніх намірах інших людей, то суспільство не змогло б функціонувати, правильно?

— Ну, це правда, але…

Я нічого не планував, тож пішов за Хорікітою до кафетерію.

Я вибрав одну з дорожчих страв, знайшов місце й сів із дівчиною.

— Ну тоді, смачного?

Хорікіта витріщилася на мене, ніби чекала, поки я поїм.

— Що не так, Аянокоджі-кун? Чому не їси?

— О-ох.

Страшно. Десь точно є підступ. Вона не могла зробити це просто так. Тим не менш, я не можу зволікати вічно. Буде шкода, якщо я дозволю їжі охолонути. Я нерішуче відкусив свій крокет*.

— Це раптово, але вислухай мене.

— У мене погане передчуття щодо цього…

Як тільки я подумав, щоб встати та втекти, мене схопили за руку.

— Аянокоджі-кун, я повторю це ще раз. Ти мене не вислухаєш?

— Фуа…

— Відколи Чябашіра-сенсей дала пораду, кількість порушень під час занять, безумовно, зменшилася. Не було б неправильно сказати, що більше половини причин, через які ми втрачали класні бали, зникли.

— Так, це правда. Однак вирішити цю проблему було не так вже й важко.

Це може тривати не довго, але принаймні останні кілька днів було набагато краще, ніж раніше.

— Тепер наступне, що ми маємо зробити, це за два тижні покращити тестові результати для проміжного іспиту. Хірата-кун також почав вживати певних заходів.

— Навчальні групи, хах. Ну… Я думаю, це допоможе. Однак...

— Однак, що? Схоже, ти на щось натякаєш. Чи у тебе проблеми з навчальними групами?

— Ні, не турбуйся про це. Дивно бачити, як ти хвилюєшся за інших людей.

— Спочатку я навіть уявити не могла, що отримаю погану оцінку. Схоже на те, що у світі є учні, які неминуче провалюють іспити.

— Маєш на увазі Судо та його друзів? Бачу, що ти безжальна як завжди.

— Я просто кажу правду.

— Оскільки жоден із учнів не може залишити шкільну територію, зв’язатися з кимось поза межами чи відвідувати спецшколу, немає іншого виходу, окрім як навчатися в інших учнів.

— Я відчула певне полегшення, тому що Хірата-кун завчасно створив навчальну групу. Однак Судо-кун, Іке-кун та Ямаучі-кун не приєдналися, чи не так? Мені все ще не по собі.

— А, ці хлопці? Вони не в дуже хороших стосунках з Хіратою. Вони б не приєдналися.

— Іншими словами, ці хлопці, ймовірно, зазнають невдачі. І щоб піднятися до класу А, ми повинні уникати негативних оцінок на іспитах і зосереджуватися на тому, щоб отримувати хороші, чи не так? Я також вважаю, що є висока ймовірність того, що гарні результати тестів пов’язані з отриманням класних балів.

Цілком природно думати, що учні отримають винагороду, яка буде пропорційною прикладеним зусиллям.

— А що, якщо... ти також створиш навчальну групу, як Хірата? Щоб ми могли допомогти Судо, Іке та Ямаучі.

— Так. Я не маю жодних заперечень. Ти, напевно, думаєш, що це дивно, так?

— Вся твоя позиція мене дивує.

Насправді я не дуже здивований. Вона все ще робить це для себе і я ніколи не вважав її дуже холодною.

— Ну, я зрозумів, що ти хочеш піднятися до класу А. Проте я, чесно кажучи, ніколи б не подумав, що ти будеш використовувати такий звичайний метод, як навчання. Зрештою, такі люди ненавидять вчитися. Ти також трималася подалі від інших учнів з першого дня, правда? Це похвально, що хтось на кшталт тебе, хто не хоче мати друзів, запропонує їх навчати.

— Саме тому я і говорю з тобою, розумієш? На щастя, вони близькі тобі люди, так?

— А? …Агов, невже…?

— Буде швидше, якщо саме ти поговориш з ними. Це не проблема, адже вони твої друзі, правда? Ось, просто запроси їх до бібліотеки. Я можу допомогти їм з навчанням.

— Ти говориш якісь нерозумні речі. Ти справді думаєш, що такий як я, хто веде невинний і спокійний спосіб життя, зможе це зробити?

— Питання не в тому зможеш чи не зможеш. Просто зроби це.

Я твій пес чи хто?

— Ти вільна прагнути класу А, але не втягуй мене у свої плани.

— Ти поїв, так? Я пригощала. Обід. Це чудова, смачна страва.

— Усе, що я отримав було результатом чесних і добрих намірів іншої людини.

— Шкода, але це було не через доброту.

— Я тебе не чую... Ось, я дам тобі трохи приватних балів. Тепер ми квити.

— Я не буду опускатися так низько, щоб отримувати подарунки від інших людей. Я відхилю твою пропозицію.

— Я вперше починаю злитися на тебе...

— І як воно? Будеш співпрацювати зі мною? Чи збираєшся зробити мене своїм ворогом?

— Це наче ти направляєш пістолет мені в голову та погрожуєш...

— Це не "наче", я справді тобі погрожую.

Ось яка сила насильства? Дуже ефективно.

Ну... Якщо треба лише зібрати їх, гадаю, проблем зі співпрацею не буде, адже так?

Найслабшим місцем Хорікіти є те, що вона не має друзів.

Крім того, я подружився із Судо, Іке та рештою ціною чималих зусиль. Я не хочу, щоб їх так швидко відрахували.

Поки я вагався, Хорікіта тиснула на мене ще більше.

— Крім цього, ти ж не думаєш, що я пробачу тобі змову з Кушідою-сан, щоб виманити мене, правда?

— Ти казала, що не будеш ображатися. Говорити про це зараз нечесно.

— Я сказала так Кушіді-сан, але я не пам'ятаю, щоб казала це тобі.

— Ого, як підло...

— Якщо хочеш, щоб я тебе пробачила, співпрацюй зі мною.

Схоже, у мене не було шляху для втечі від самого початку.

Я думав, що Хорікіта просто відчепиться, але, гадаю, вона це зробить лише після того, як я вислухаю її прохання.

— Немає гарантії, що вони прийдуть. Домовились?

— Я вірю, що ти зможеш усіх зібрати. Ось, це мій номер телефону. Якщо щось трапиться, зв'яжись зі мною.

Незвичним способом, але я вперше за своє шкільне життя отримав номер дівчини.

Хоч це була Хорікіта... Ну, я не дуже радий цьому.

 

Частина 2

Я оглянув клас. Отже, на що я взагалі сподіваюся?

Чи хтось би погодився, якби я запитав: «Ви хочете вчитися разом після школи?»

Я, Судо та Іке були достатньо близькі, щоб час від часу їсти разом. Однак вони дуже стороняться навчання.

…Мені нічого втрачати. Я просто спробую запитати їх один раз.

— Судо, ти вільний?

Я заговорив до Судо, який під час обідньої перерви повертався до класу. Він був спітнілий і важко дихав.

Ймовірно, перед цим хлопець грав у баскетбол.

— Що плануєш робити на проміжних іспитах?

— Це, хах… Поняття не маю. Я ніколи раніше наполегливо не вчився.

— О, справді? У мене є щось саме для тебе. Я думав почати вчитися після школи з сьогоднішнього дня. Хочеш приєднатися?

Судо якийсь час думав про це, злегка відкривши рота.

— Ти серйозно? Якщо шкільні уроки для мене проблема, я не думаю, що зможу вчитися після школи. До того ж у мене клубна діяльність. Це неможливо, неможливо. Ти будеш мене вчити? Знаєш, твої оцінки теж не надто хороші.

— Ні, це Хорікіта буде викладати.

— Хорікіта? Я мало про неї знаю. Звучить підозріло, тому я відмовляюся. Я впораюся, якщо зубритиму перед тестом. Можеш іти.

Як я і думав, Судо відхилив моє запрошення. Він не зрозумів суті.

Дідько, це погано. Якби я тиснув на нього далі, він міг би вдарити мене. Ну, нічого не поробиш. Почнемо з того, з ким простіше. Я покликав Іке, який грався з телефоном на самоті.

— Привіт, Іке…

— Пас! Я чув, як ти розмовляв із Судо. Навчальна група? Ні, це не для мене.

— Ти ж знаєш, що тобі доведеться кинути навчання, якщо провалиш іспит, правда?

— Тоді я справді отримав погану оцінку, але зараз я впораюсь краще. Я зроблю все, що в моїх силах, в ніч перед тестом, коли зубритиму із Судо.

Він справді каже, що у нього все буде добре? Він навіть не відчуває небезпеки, що насувається.

— Якби цей останній короткий тест не був сюрпризом, я б отримав щонайменше 40 балів.

— Я розумію, що ти хочеш сказати. Але є багато речей, які залежать від випадковостей, розумієш?

— Час після школи дорогоцінний для старшокласників. Я не буду витрачати його на навчання.

Він замахав руками, щоб я вже йшов. Переписуючись з якоюсь дівчиною, він був надто збуджений. З тих пір, як Хірата почав зустрічатись, Іке також відчайдушно прагнув знайти дівчину. Я опустив плечі й повернувся на своє місце. Звертаючись до Хорікіти, я намагався відмовити її.

— Марно.

— …Я почув тебе, але про що ти говориш?

— Я сказала: «Марно». Ти ж не думаєш, що тепер вільний?

Чорт. Як нахабно з її боку відмовити мені в апеляції.

— Ні, звісно ні. У мене залишилося ще 425 тактик.

Я знову обвів поглядом клас. У всьому класі панувала невимушена атмосфера, аж ніяк не нервова.

Метод, який змусить учнів, які ненавидять навчання, вчитися. Крім того, спосіб змусити учнів використовувати свій вільний час, а не уроки, для навчання. Зазвичай, я б теж відмовився, але оскільки їм загрожує невдача…

Я гадав, що Судо, який відхилив мою пропозицію, візьме участь у навчанні за першої ж нагоди.

Мені нічого не залишається, як самому створити якийсь стимул. Змусити їх повірити, що вони отримають винагороду, якщо будуть вчитися. І, якщо можливо, зробити її легкою для розуміння, тоді план матиме успіх.

— Придумав!

Отримавши божественне одкровення, я повернувся до Хорікіти з широко розплющеними очима.

— Хоча твоя роль — допомагати їм вчитися, запросити їх на це нелегко. Але для цього мені потрібна твоя сила. Допоможеш?

— Яка ще сила? Я вислухаю… але що я повинна робити?

— Як щодо цього? Ти станеш дівчиною того, хто отримає ідеальний бал на тесті. Вони точно землю гризтимуть, якщо ми додамо такий стимул. Дівчата — чудова мотивація для хлопців.

— Хочеш померти?

— Ні, я хотів би жити.

— Я вислухала, бо гадала, що ти справді щось придумав. Я ідіотка, бо повірила в це.

Ні, я дійсно вважав, що це спрацює. Ймовірно, це стане для них найбільшою мотивацією вчитися. Однак Хорікіта явно не розуміє хлопчачих сердець.

— Гаразд, тоді… Поцілунок. Ти поцілуєш їх, якщо вони отримають ідеальний бал.

— Ти таки хочеш померти, так?

— Ну, я хотів би пожити ще трохи.

Вона швидко вдарила мене рукою по потилиці. Чорт, Хорікіта не виявляє жодних ознак згоди на запропоновану мною винагороду. Це було б надзвичайно ефективно. Схоже, я повернувся туди, звідки почав.

Подумавши про це, я помітив відмінну від решти ауру посеред класу. Це не Хірата, а інша людина, яка користувалася популярністю в класі. Це була Кушіда Кікьо.

Вона, як завжди, виглядає яскраво і жваво. Комунікабельна особистість, з якою можуть вільно спілкуватися як хлопці, так і дівчата. А й справді, Іке був шалено закоханий у Кушіду, тоді як у Судо та інших не залишилося про неї поганого враження. Крім того, її результати тесту були відносно високими. Вона важлива для мого плану.

— Агов…

Як тільки я гукнув Хорікіту, щоб запросити Кушіду, я передумав і здався.

— Що таке?

— Ні… нічого.

Вона не любить спілкуватися з іншими людьми. Останнього разу коли я працював із Кушідою під час операції «Станьмо друзями», Хорікіта розлютилася.

Заради цієї навчальної групи моя сусідка, ймовірно, не прийме Кушіду, яка не отримала жодної поганої оцінки.

Наразі я зачекаю, доки Хорікіта повернеться до гуртожитку, перш ніж втілювати свій план у життя.

 

Частина 3

Це було зразу після школи. Хорікіта швидко покинула клас і, як завжди, поверталася до гуртожитку. Час втілювати мій план. Мені потрібно залучити Кушіду.

— Ти вільна?

Я гукнув Кушіду, яка готувалася йти додому. Від несподіванки вона повернула голову.

— Для Аянокоджі-куна незвично розмовляти зі мною. Тобі потрібно, щоб я щось зробила?

— Так. Якщо тебе це влаштує, я хочу поговорити про це надворі.

— Я збираюся погуляти з друзями, тому в мене не так багато часу, але… гаразд.

Без будь-яких негативних почуттів вона пішла за мною з посмішкою.

Діставшись до кутка коридору, Кушіда чекала, поки я почну говорити.

— Вітаю, Кушідо. Тебе обрали послом. Будь ласка, позич свою силу на благо класу.

— Е-ем? Вибач, що ти маєш на увазі?

Я пояснив їй про навчальну групу, яку ми хотіли створити, щоб допомогти Судо.

Звичайно, я також зазначив, що Хорікіта буде викладати.

— Я подумав, що ти могла б використати цю навчальну групу, щоб зблизитися з Хорікітою.

— Я хочу стати ближче до неї… але зараз мене це не хвилює, розумієш? Зрештою, це природно — допомагати другові. Тому я допоможу.

Ця дівчина, вона надто мила… Схоже, вона хотіла запобігти відрахуванню Іке, Судо та інших.

— Тебе це справді влаштовує? Якщо не хочеш, я не буду тебе змушувати.

— Ах, вибач. Я погодилася не через те, що хотіла допомогти. Швидше… Я була щаслива.

Кушіда сперлася на стіну й легенько вдарила її ногою.

— Жорстоко виганяти людей через погані оцінки. Після того, як усі стали друзями, зазнавши чимало страждань, хіба не сумно, що ми повинні прощатися? Коли Хірата-кун вирішив створити навчальну групу, я відчула велике захоплення. Але Хорікіта-сан спостерігала за своїм оточенням краще за мене. Зрештою, вона побачила Судо-куна та його друзів. Схоже, Хорікіта-сан починає сприймати однокласників як своїх друзів. Я зроблю будь-що, щоб допомогти всім!

Тримаючи мене за руку, Кушіда подарувала мені посмішку. Йой, вона така мила!

Але зараз не час бути щасливим. Намагаючись виглядати нормально, я вдавав спокій.

— Тоді я розраховую на тебе. Ти дуже допоможеш.

Немає людини, яка б не закохалася в неї, побачивши її посмішку.

— О, а я можу попросити про послугу? Я теж хочу брати участь у навчальній групі.

— Га? Ти справді хочеш?

— Ага. Я теж хочу вчитися разом з усіма.

Все вийшло так, як я хотів. Якщо Кушіда буде там, навчальна група, ймовірно, буде комфортнішою. Однак, оскільки Кушіда має хороші оцінки, у неї немає причин бути там.

— Тоді коли ми почнемо?

— Плануємо почати завтра, щось таке.

Я додав подумки «принаймні Хорікіта так вважає».

— Справді? Тоді, гадаю, слід поговорити з усіма до кінця сьогоднішнього дня. Я зв’яжуся з тобою пізніше, добре?

— О, тобі дати контактні адреси Судо та інших?

— Все добре~. У мене вже є їхні контакти. У мене немає лише номерів Хорікіти-сан і твого…

Я цього не знав… Я маю на увазі другу частину.

— Ви вже зустрічаєтеся?

— З-звідки таке питання? Ми з Хорікітою друзі... ні, просто сусіди по партах.

— Серед дівчат ходить багато чуток, розумієш? Хорікіта-сан завжди одна, чи не так? Але з нею ладнає лише Аянокоджі-кун. Зрештою, ви двоє навіть їсте разом.

Ага, виходить, що дівчата, які бачили нас разом, почали ширити про нас чутки.

— Вибач, але ми з Хорікітою геть не солодка парочка.

— Тоді не буде жодних проблем, якщо ми обміняємося контактами, так?

— Звичайно.

Таким чином я отримав номер іншої дівчини.

 

Частина 4

Опівночі, коли я віддавався ліні у своїй кімнаті, я отримав текстове повідомлення. Від Кушіди.

[Ямаучі-кун та Іке-кун сказали «ОК»~ (^ω^)b]

[Швидко!]

Іке миттєво відхилив мою пропозицію, махнувши рукою… Присутність дівчини, очевидно, є важливим фактором для хлопців. Схоже, вони мають безмежну силу.

[Я також щойно зв’язалася з Судо-куном, і я гадаю, що він теж погодиться (>ω>)]

Я отримав інше повідомлення. О~. У такому разі, завтра дійсно відбудеться зустріч.

У зв’язку з тим, що все відбувалося швидше ніж очікувалося, я написав Хорікіті та повідомив новини. Я надіслав їй поштою про те, як працюю з Кушідою, що Іке та Ямаучі погодилися прийти і що Кушіда також братиме участь у навчальній групі.

— Ну, час приймати ванну.

Щойно я піднявся з ліжка, мені подзвонила Хорікіта.

— Алло?*

— …Я не розумію твого повідомлення.

— Що ти маєш на увазі під «не розумію»? Хіба я не написав лаконічно і просто? Схоже, всі троє прийдуть завтра займатися.

— Я не про це. Частина, де ти написав, що Кушіда-сан допомагала. Я вперше про це чую.

— Я попросив її після школи. Кушіда докладає великих зусиль, щоб допомогти своїм однокласникам. Вона б захотіла взяти участь незалежно від того, чи попросив би я її, чи ні. Коротше кажучи, Судо, Іке та Ямаучі прийдуть. Гаразд?

— Я не пригадую, щоб дозволяла таке. Вона навіть не отримала поганої оцінки на тесті.

— Агов! Якщо включити Кушіду в наш план, шанси на успіх значно зростуть. Я просто обрав найпростіший спосіб збільшити ймовірність успіху.

— …Мене це не переконало. Хіба ти не повинен був спочатку отримати моє схвалення, а вже потім робити це?

— Я знаю, що ти ненавидиш таких ініціативних людей, як Кушіда. Однак це необхідно для того, щоб ніхто не провалив іспит. Чи ти хочеш спробувати самостійно зібрати всіх учнів з поганими балами?

— Це…

Схоже, Хорікіта зрозуміла, що залучити Кушіду було правильним рішенням.

Оскільки вона надто горда, їй важко просто погодитися.

— Тим паче, у нас не так багато часу до іспиту. Невже це погано?

До того ж, Хорікіта не має багато шляхів, які допоможуть реалізувати її план. Зрештою, я підловив її і вона нічого не сказала. Деякий час ми мовчали.

— …Нехай. Ми нічого не можемо зробити, не жертвуючи чимось. Однак Кушіда-сан лише допоможе зібрати учнів. Я не можу погодитися, щоб вона брала участь у навчальній групі.

— ...Ну чому ж ні? Це була її умова за допомогу. Ти чиниш нерозумно.

— Я не прийму її у навчальну групу. Це остаточно.

— Це через той випадок? Намагаєшся відплатити їй за те, що ми тебе надурили?

— Це не має жодного стосунку до теперішньої ситуації. Вона не провалила пробний тест. Наявність зайвих людей призведе лише до додаткових зусиль і плутанини.

Її пояснення досить обґрунтовані, але я не розумію причини, з якої вона відмовляється дозволити Кушіді приєднатися до навчальної групи.

— Ти просто ненавидиш Кушіду?

— А ти не відчуваєш себе незручно, коли знаходишся поруч з кимось, кого ненавидиш?

— Що?

Я не зрозумів, що вона мала на увазі.

Кушіда більше за всіх намагалася зрозуміти і пізнати Хорікіту, намагалася стати її другом.

Я ніколи не думав, що Хорікіта насправді ненавидить Кушіду.

— А що, якщо вони вирішать не прийти, тому що Кушіди не буде?

— …Вибач, перегляд тестового матеріалу займе більше часу, ніж я очікувала. Я збираюся закінчити телефонну розмову, тому що вона дуже довго триває. Ну, на добраніч.

— Агов!

Вона швидко перервала дзвінок. Мізантроп*, мабуть, вчинив би так само. Однак, щоб піднятися до класу А, необхідно йти на компроміс.

Я поклав телефон заряджатися на столі та ліг на ліжко.

Я згадував дні, що минули після вступної церемонії.

Дефектні продукти*, хах.

Першого шкільного дня так сказали нам семпаї-другокласники.

Англійською це буде «Defective products».

Так вони висміювали учнів класу D. Мабуть, у бездоганної Хорікіти теж є проблеми. Я міг би якось зрозуміти, що вона казала сьогодні.

— Що ж я повинен зробити…?

Чи варто спробувати змусити її? Однак у найгіршому випадку Хорікіта може просто піти.

Якщо вона не викладатиме, це буде лише тратою часу.

Почуваючись обтяженим, я зателефонував Кушіді.

— Алло~

Спочатку я почув сильний вітер на задньому плані. Однак він швидко зник.

— Ти часом не сушила волосся?

— О, ти почув? Я щойно закінчила, тому все гаразд.

Кушіда щойно вийшла із ванни, хах… стоп, зараз не час уявляти.

— Ні, ем, у мене погані новини… Можеш вдати наче я ніколи не просив тебе допомогти з навчальною групою?

— ...Ем, чому?

Вона відповіла після невеликої паузи. Здається, вона хоче знати причину, а не відразу злитися.

— Вибач. Я не можу про це довго говорити. У всякому разі, стало трохи складніше.

— Он як… Схоже, Хорікіта-сан мене справді не любить.

Я не думав, що мав це на увазі, але, здається, Кушіда дізналася про це по телефону.

— Це не пов’язано з нею. Це моя помилка.

— Усе гаразд, не потрібно приховувати цього~. Я не буду злитися. Я думала про те, що вона відмовить мені, тому що, здається, я їй не подобаюся. Просто сталося так, як я і передбачала.

Гадаю, це можна назвати жіночою інтуїцією.

— Хай там як, це моя провина, що я попросив тебе допомогти.

— Ну, тобі немає потреби вибачатися. Але… Я не впевнена, що Хорікіта-сан зможе сама зібрати Судо та інших.

Я не міг цього заперечити.

— Слухай, а що саме сказала Хорікіта-сан? Вона була проти того, щоб я збирала інших? Чи вона була проти того, щоб я була у навчальній групі?

Вона все зрозуміла абсолютно правильно, наче теж слухала ту розмову.

— …Останнє. Вибач, що зіпсував настрій.

— Аха-ха-ха, ага. Однак тобі не потрібно вибачатися. У неї така аура, наче кричить: «Не наближайся до мене!». Тому я очікувала, що це все одно станеться.

Попри це, ти справді прониклива.

— Але всі погодилися приєднатися, тому що я сказала, що також буду в групі… Перш ніж запросити мене, ви ж не могли збрехати, що я зможу брати участь? Якби ви зізнались їм зараз, усі, мабуть, зненавиділи б Хорікіту-сан…

Я відчуваю трохи страху перед Кушідою. Вона все розуміє.

— Ти можеш залишити це мені?

— Залишити тобі?

— Завтра я приведу всіх до Хорікіти-сан. Звісно, я теж прийду.

— Це...

— Усе гаразд, правда? Чи ти зможеш вирішити цю проблему? Чи є спосіб зібрати всіх без мене, чи переконати Хорікіту-сан?

На жаль, це неможливо.

— …Зрозумів. Я залишу це тобі. Однак я не знаю, що станеться.

— Усе добре. Зрештою, ти ні за що з цього не відповідатимеш. Ну, тоді побачимось завтра.

Телефонний дзвінок закінчився. Я ніколи не думав, що втомлюся більше, ніж після телефонної розмови з Хорікітою. Вона сказала, що все буде добре, але чи так це насправді?

Хорікіта буде ображати та кепкувати з усього, що її не влаштовує, незалежно від того, хто буде навпроти неї. Зрозуміло, що ця небезпечна ситуація закінчиться пожежею. Відчуваючи тривогу, я попрямував до ванної кімнати.

Годі думати про завтра — це лише ще більше пригнічуватиме мене.

Як би я не хвилювався, завтра настане і пройде. Все якось налагодиться.

 

Частина 5

Увесь ранок Хорікіта була похмура. Було б чудово, якби вона ставала милою, коли сердилася. Якби вона дулась з почервонілими щічками, то була б достатньо милою, щоб усі чоловіки непритомніли. Проте вона залишалась безвиразною та тихою, заперечуючи моє існування. Якби я її ігнорував, то вона, напевно, дістала б свій циркуль. Після надзвичайно довгого дня уроки нарешті закінчились.

— Ти зібрав усіх у навчальну групу?

Її перші слова до мене були про "навчальну групу". Вона точно на щось натякала.

— Кушіда їх приведе. Сумніваюсь, що вони братимуть участь, — відповів я.

— Кушіда-сан, хм? Я гадала, що достатньо наголосила, що їй заборонено приходити…

Хорікіта впевнено пішла до бібліотеки, а я слідом. Коли я пішов, Кушіда надто мило підморгнула мені. Разом з Хорікітою ми зайняли довгий стіл у самому кінці бібліотеки та чекали на інших.

— Я привела всіх!

Кушіда підійшла до місця де ми сиділи. Позаду неї були…

— Кушіда-чян розповіла нам про цю навчальну групу. Я не хочу бути відрахованим одразу ж після початку навчання. Дякую!

З’явились Іке, Ямаучі та Судо. Однак вони привели неочікуваного відвідувача — хлопця на ім’я Окітані.

— Га? Окітані, ти теж провалив тест? — спитав я.

— А, н-ні. Не зовсім. Я був близький до провалу, тому хвилююсь… Мені, ем, можна з вами? Бо трохи складно приєднатись до групи Хірати… — Окітані подивився на мене, надуваючи свої милі, злегка почервонілі щічки. Він був струнким парубком з коротким синім волоссям. Хлопець, якого приваблює все жіноче, міг би одразу крикнути: 'Я закоханий!'. Якби Окітані не був чоловіком, було б небезпечно.

— Ти ж не проти, якщо Окітані-кун теж приєднається? — спитала Кушіда Хорікіту.

Зрештою, Окітані отримав 39 балів на тесті. Ймовірно, він хотів займатися просто для підстраховки.

— Поки ти переймаєшся за провал, я не проти. Але тобі треба бути серйозним, — сказала Хорікіта.

— Ох, гаразд.

Окітані сів, дещо радіючи. Кушіда намагалась сісти біля нього, що Хорікіта точно помітила.

— Кушідо-сан, хіба Аянокоджі-кун не казав тобі? Ти…

— Я теж хвилююсь через погану оцінку, — сказала Кушіда.

— Ти… набрала немало балів.

— Так, але, правду кажучи, мені пощастило. Було багато питань з варіантами відповідей, пам'ятаєш? І з них я вгадала половину. Так що, я ледве пройшла.

Кушіда мило захихотіла, легенько почухавши щоку.

— Я вважаю, що я на тому ж рівні, що й Окітані-кун, якщо не гірше. Тому я хочу приєднатись до групи, щоб запобігти поганій оцінці в майбутньому. Гаразд?

Я не зміг приховати свого захоплення від схеми Кушіди. Спочатку вона підтвердила, що Окітані може приєднатись до групи, а потім використала це на свою користь. Тепер Хорікіта повинна прийняти Кушіду.

— Гаразд, — прогарчала Хорікіта.

— Дякую, — Кушіда усміхнулася, поклонилась і сіла. Напевно, Окітані — частина її плану. Вона ефективно скористалась ним, щоб мати підґрунтя для того, щоб приєднатись до групи.

— Менше 32 балів — провал. А якщо набрати рівно 32, то це теж провал? — спитав Судо.

— Ні, ти в безпеці, якщо набрав хоча б 32. Судо, ти зможеш впоратися з цим, так? — спитав Іке.

Навіть Іке хвилювався за нього. Звісно, ці хлопці хотіли б знати точний поріг.

— Це не має значення. Моя мета — щоб кожен з вас набрав 50, — сказала Хорікіта.

— А, хіба це не буде занадто важко?

— Мета просто скласти — небезпечна. Той факт, що ви не зможете легко досягти порогу, мене турбує.

Перед здоровим аргументом Хорікіти хлопці просто неохоче кивнули.

— Я включила в план навчання більшість з того, що було на минулому тесті. У нас тільки два тижні, але я збираюсь детально пройтись по всьому. Якщо чогось не розумієте, будь ласка, запитуйте.

— Ей, я не розумію першого питання, — Судо подивився на Хорікіту. Я також спробував прочитати перше питання.

— A, B та C мали разом 2,150 єн. A мав на 120 єн більше, аніж B. Після того як C дав B одну четверту від своїх грошей, у B стало на 220 єн більше, ніж в A. Скільки грошей було в A на початку?

Хах, завдання на систему рівнянь? Перше тестове питання повинно бути легким для старшокласників.

— Спробуй подумати. Якщо ти здаєшся на самому початку, то нікуди не дійдеш.

— Слухай, я ж узагалі не вмію вчитися, — сказав Судо.

— Ви ж усі якось потрапили до цієї школи.

Так як ця школа приймає учнів спираючись не тільки на результати тестів, Судо, швидше за все, був зарахований через свої виняткові фізичні здібності. Якщо дивитися з цієї точки зору, то чому його не відрахували через погані оцінки?

— Ах, я теж не розумію, — Іке так само спантеличено почухав голову.

— А ти, Окітані-кун? — спитала Хорікіта.

— Поглянемо… A + B + C — це 2,150 єн. Таким чином, A = B + 120. Тоді… — Окітані почав складати систему рівнянь. Кушіда, сівши біля нього, дивилась через своє плече.

— Так, так, схоже це правильно. Що далі?

Зараз Кушіду точно можна назвати сміливою або навіть зухвалою. Вона нещодавно стверджувала, що ледве не провалила тест, а зараз навчає Окітані.

— Чесно кажучи, першо- та другокласники середньої школи можуть це розв’язати. Якщо ви тут застрягнете, то ви не зможете просунутись далі, — сказала Хорікіта.

— Тобто ми що, як дітлахи? — прогарчав Судо.

— Як Хорікіта-сан і сказала, буде погано, якщо застрягнете тут. Математичні завдання у минулому тесті були приблизно такої ж складності, але останні були дуже складними. Я не зрозумів, як їх розв’язати, — сказав Окітані.

— Слухайте. Це можна легко розв’язати за допомогою системи рівнянь, — не вагаючись, Хорікіта взяла олівець й взялася до роботи. На жаль, таке враження, що зрозуміли тільки Кушіда та Окітані.

— А що таке система рівнянь? — спитав Іке.

— Ти серйозно? — сказала Хорікіта.

Ого, схоже ці хлопці взагалі не вчились раніше. Судо кинув свій механічний олівець на стіл.

— Стоп. З мене досить. Це не спрацює.

Судо пішов ще до того, як ми змогли почати. Хорікіта тихо розсердилась від такого жалюгідного вчинку.

— З-зачекай. Давай спробуємо. Якщо навчишся розв’язувати ці завдання, то зможете застосувати отримані знання на тесті. Згода? Добре? — сказала Кушіда.

— Ну, якщо Кушіда-чян так каже, то я спробую. Але якщо навчатиме Кушіда-чян, то я, напевно, буду старатися сильніше.

— Е-ем… — Кушіда, схоже, хотіла запитати Хорікіту про це, але та мовчала. Її відмова відповідати навіть "Так" чи "Ні" завдавала клопоту. Проте якщо вона буде мовчати і надалі, то інші можуть просто покинути групу. Кушіда зважилась та схопила механічний олівець.

— Як сказала Хорікіта-сан, ти можеш розв'язати це завдяки системі рівнянь. Давайте спробуємо скласти її.

Вона швидко записала три рівняння. Схоже, вони старались з усіх сил, але безнадійно. Це було більше схоже на марну трату часу, ніж на навчальну групу.  Здавалося, вони зовсім не розуміли її ходу думок.

— Таким чином, я отримала відповідь 710 єн. А що у вас?

Кушіда, будучи впевненою, що Судо встигав за нею, блиснула йому усмішкою.

— Ем, ти використала це, щоб отримати відповідь? Як? — спитав він.

— Ах… — Кушіда миттєво зрозуміла, що до чого. Ніхто з них нічого не зрозумів.

— Вибачте, але ви надто необізнані та некомпетентні, — сказала Хорікіта, яка до цього мовчала. — Якщо ви не можете розв’язати таке, я справді боюсь, що буде далі.

— Стули пельку. Це тебе не стосується, — Судо вдарив по столу, очевидно, роздратований Хорікітою.

— Маєш рацію. Це мене не стосується. Ваші страждання не вплинуть на мене зовсім.  Мені просто шкода вас. Ви, напевно, все своє життя тікали від усього, що являло собою виклик, — сказала вона.

— Говори, що хочеш. Ці знання все одно не знадобляться у майбутньому.

— Не знадобляться у майбутньому? Цікавий аргумент. Як ти це доведеш?

— Мені байдуже, якщо я не зможу розв’язати це завдання. Навчання марне. Прагнення стати професійним баскетболістом допоможе мені набагато більше.

— Неправильно. Як тільки ти навчишся розв’язувати таке, все твоє життя зміниться. Іншими словами, навчання збільшує ймовірність вирішення проблем, з якими ти зіткнешся. Такий же принцип, що й у баскетболі. Невже ти досі грав у баскетбол за власними правилами? Коли тобі важко в баскетболі, ти теж тікаєш від нього, як від навчання? Сумніваюся, що ти сприймаєш тренування з баскетболу серйозно. Ти — природжений порушник спокою, той, хто завжди викликає проблеми. Якби я була твоїм капітаном, я б не допустила тебе до команди.

— Тц! — Судо наблизився до Хорікіти й схопив її за комір.

— Судо-кун! — Кушіда схопила Судо за руку швидше, аніж я зміг поворухнутися. Не зважаючи на його залякування, Хорікіта не здригнулась. Вона просто дивилась на Судо крижаним поглядом.

— Ти мене анітрохи не цікавиш, але я можу зрозуміти, що ти за людина, просто глянувши на тебе. Хочеш професійно грати в баскетбол? Ти щиро віриш, що зможеш здійснити таку дитячу мрію в цьому світі? Простак на кшталт тебе, який одразу здається, не може навіть мріяти стати професіоналом.  Крім того, навіть якби тобі вдалося, я сумніваюся, що ти отримував би достатній для життя дохід. Ти занадто тупий, щоб мати такі безглузді прагнення.

— Ти!

Було ясно, що Судо на межі зриву. Якби він зважився вдарити її, то мені довелось би зупинити його.

— То що, ти просто відразу кинеш навчання чи взагалі школу? Тоді відкинь свою мрію грати в баскетбол і проведи решту своїх днів, працюючи на жалюгідних підробітках.

— Хм. Просто чудово. Я кину, але не тому, що це важко. Для цього заняття я взяв відгул у своєму клубі, але це виявилося марною тратою часу. До зустрічі! — сказав Судо.

— Як безглуздо. Навчатися дійсно важко, — Хорікіта зробила прощальний докір у бік Судо. Якби там не було Кушіди, він, ймовірно, вдарив би Хорікіту. Він запхав підручники в сумку, навіть не приховуючи свого роздратування.

— Агов, усе гаразд?

— Мені байдуже. Безглуздо перейматись про того, у кого немає жодної мотивації. Навіть перед загрозою відрахування, у нього нема волі боротись.

— Я вже розмірковував, що це дивно для такої як ти, хто не має жодного друга, збирати цю навчальну групу. Ти, ймовірно, просто хотіла назвати нас ідіотами. Якби ти не була дівчиною, то я б тебе вдарив.

— То що, в тебе нема мужності вдарити мене? Не використовуй мою стать, як виправдання, — сказала Хорікіта.

Тільки-но створена група вже розпадалась.

— Я теж йду. Частково тому, що я не можу навчатися, але переважно тому, що я роздратований. Ти може і розумна, Хорікіто-сан, але це не означає, що ти краща за нас, — Іке, якому явно набридло, також здався.

— Мені байдуже, якщо вас відрахують. Робіть, що хочете, — кинула Хорікіта докір у відповідь.

— Ну, я просто зубритиму всю ніч перед іспитом.

— Цікаво. Хіба ти не прийшов через те, що не можеш вчитися?

— Тц… — навіть зазвичай спокійний Іке напружився під шквалом докорів з боку Хорікіти. Ямаучі також почав збирати свої підручники. Нарешті, Окітані, який легко піддавався впливу, піднявся зі свого місця.

— В-ви впевнені? — запнувся він.

— Пішли, Окітані.

Вагаючись, Окітані покинув бібліотеку слідом за Іке. Тепер залишились тільки Кушіда, Хорікіта та я. Незабаром навіть Кушіда, ймовірно, досягне межі свого терпіння і піде.

— Хорікіто-сан, ми ні з ким не зможемо вчитися, якщо все буде так тривати… — пробурмотіла Кушіда.

— Звісно, я помилилась. Навіть якби я їм допомогла зараз, ми б зіштовхнулись з тієї ж самою дилемою пізніше. Нам довелося б знову пройти через це. Зрештою, вони зазнають невдачі. Нарешті я зрозуміла, наскільки це було безглуздо. У мене немає на це часу.

— Зачекай-но, що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі те, що краще позбутися баласту.

Це був остаточний висновок Хорікіти. Якщо учні, які проваляться, будуть відраховані, то середні оцінки класу за тести зростуть, а ми не докладатимемо зайвих зусиль.

— Виходить, це… А-агов, Аянокоджі-кун. Можеш сказати щось? — пробурмотіла Кушіда.

— Якщо Хорікіта так вважає, то хіба це не добре?

— Ти теж так думаєш, Аянокоджі-кун?

— Ну, я не хочу кинути їх напризволяще або ще щось, але я не репетитор. Я тут нічого не можу зробити.

Врешті решт, я почувався так само, як і Хорікіта.

— Добре, я зрозуміла, — Кушіда схопила свій портфель і встала, її обличчя потускніло. —  Я щось вигадаю. Принаймні спробую. Я точно не хочу, щоб усе так швидко скінчилося.

— Кушідо-сан, ти дійсно так думаєш?

— Хіба це погано? Я не хочу кидати Судо-куна, Іке-куна та Ямаучі-куна.

— Навіть якщо це справді так, мене це не турбує. Але я не думаю, що ти дійсно хочеш їх врятувати, — сказала Хорікіта.

— Що? Я не розумію. Чому ти так кажеш, Хорікіто-сан? Чому ти намагаєшся ворогувати з усіма? Це… дуже сумно.

Кушіда ненадовго опустила голову, потім знову подивилась на нас. Вона зустрілась з нами очима.

— Ну тоді, до завтра, — прошепотіла вона.

Кушіда пішла. Раптом, ми знову залишись вдвох. Ми сиділи у бібліотеці у повній тиші.

— Ну, це було неприємно. З навчальною групою вже покінчено, — сказав я.

— Схоже на те.

Тиша стала майже гнітючою.

— Я припускаю, що ти був єдиним, хто мене зрозумів, Аянокоджі-кун. Ти хоча б трохи кращий за цих бовдурів. Якщо в тебе є предмет, з яким тобі важко, я могла б тебе підучити.

— Ні, дякую.

— Збираєшся до гуртожитку? — спитала вона.

— Я збираюсь знайти Судо та інших і побалакати з ними.

— Який сенс у спілкуванні з людьми, яких, швидше за все, незабаром відрахують?

— Я просто хочу поговорити з друзями. Маєш щось проти?

— Як егоїстично. Ти називаєш їх друзями, а сам стоїш осторонь і дивишся, як їх незабаром відрахують. З моєї точки зору, ти жорстокий.

Що ж, я точно не міг заперечити цього. Хорікіта не помилялася. Зрештою, навчання це лише перевірка сили мотивації індивіда.

— Я не буду заперечувати того, що ти сказала. Я також можу зрозуміти, чому ти називаєш когось на кшталт Судо тупим. Проте, Хорікіто, чи не варто тобі зрозуміти його ситуацію? Якби він мріяв лише про те, щоб стати професійним баскетболістом, тоді вибір цієї школи взагалі не мав великого сенсу. Хіба ти не вважаєш, що зрозуміла б його краще, якби врахувала причини його вступу?

— Не цікавить, — знехтувала мною Хорікіта та повернулась до свого підручника. На самоті.

 

Частина 6

Вийшовши з бібліотеки, я погнався за Кушідою. Я хотів подякувати їй і перепросити за навчальну групу. Крім того, я хочу ладнати з милими дівчатами, розумієте?

З ентузіазмом діставши телефон, я переглядав свої контакти в пошуках імені Кушіди. Я роблю це лише вдруге, тому все ще нервую, коли зв’язуюся з нею. Я почув два гудки, а потім і третій.

Однак не було жодних ознак того, що вона підіймає трубку. Вона не помітила? Чи просто ігнорує мене?

Її не було в моєму полі зору, тому я бігав довкола, шукаючи однокласницю. Всередині будівлі школи я побачив когось, хто ззаду нагадував Кушіду. Була приблизно 6 година, тому крім членів клубів нікого не було. Ну, також є ймовірність, що Кушіда хоче зустрітися з кимось із своїх друзів, хто займається у клубі.

Я піду за нею. Якщо вона з кимось зустрінеться, я зможу поговорити пізніше. Час заходити всередину.

Діставши з полиці своє змінне взуття, я попрямував до коридору, але Кушіди не побачив. Я загубив її? Я так подумав, але почув слабкі звуки чиїхось кроків.

Я підійшов до сходів, що ведуть на другий поверх. Я продовжував стежити. Йдучи на третій поверх, я почув над собою кроки. Наступний поверх — дах, так? Він відкритий під час обідньої перерви, але, гадаю, його зачиняють після уроків. Відчуваючи цікавість, я піднявся сходами. Я приховав свою присутність на випадок, якщо вона з кимось зустрічається. І тоді я зупинився посеред сходів.

Я побачив чиїсь контури.

Спершись на поручень, я визирав крізь щілину у дверях. Дивлячись в отвір, я побачив фігуру Кушіди. Більше нікого не було. Вона на когось чекає?

Якщо вона чекає на когось у безлюдному місці... можливо, Кушіда зустрічається зі своїм хлопцем? У такому разі, є ймовірність того, що я буду оточений з обох сторін. Поки я думав, чи варто мені йти, Кушіда поклала сумку на підлогу.

І тоді…

— Ах, як же дратує.

Її голос був таким тихим, що я б не подумав, що це Кушіда.

— Це справді дратує, дратує. Було б добре, якби вона просто здохла…

Вона бурчала собі під ніс, наче промовляла якесь заклинання чи прокляття.

— Ненавиджу таких завзятих дівчат, які вважають себе милими. Чому вона таке стерво? Така дівчина, як вона, не може навчити мене вчитися.

Кушіду дратує… Хорікіта?

— Ах, найгірша. Вона справді найгірша, найгірша, найгірша. Хорікіта дратує, дратує, так дратує!

Я відчуваю, що образ найпопулярнішої дівчини в класі зник. Це була особистість, яку вона нікому не хотіла показувати. Мій мозок сказав мені, що залишатися тут небезпечно.

Проте виникло питання. Незважаючи на те, що вона приховувала свої справжні почуття, чому ж тоді вона погодилася мені допомогти, якщо ненавидить Хорікіту? Я вважав, що вона достатньо знайома з особистістю та характером моєї сусідки. Вона могла відмовитися допомагати, залишити навчальну групу Хорікіті або вчинити незліченну кількість інших дій, щоб уникнути проблем.

Навіщо їй змушувати себе брати участь у навчальній групі? Чи хотіла вона порозумітися з Хорікітою? Чи вона хотіла зблизитися з кимось із учасників?

Нічого з цього не має сенсу. Зазнаючи такий сильний стрес… Якщо немає іншої причини, чому вона брала участь, то я не зможу цього пояснити.

Ні... Вона могла виявляти ознаки цього з самого початку.

Я ніколи не замислювався про це, але, дивлячись на стан, у якому вона зараз, у мене виникла думка. Чи є можливість, що Кушіда та Хорікіта...

Хай там як, я повинен піти звідси. Кушіда, ймовірно, не хотіла б, щоб хтось бачив її такою. Приховуючи свою присутність, я намагався швидко піти.

Стук!

У школі в сутінках стукіт дверей був голоснішим, ніж я думав. Неочікувано голосно. Кушіда, також почувши звук, одразу напружилася й затамувала подих. Ніби хтось покликав її, Кушіда обернулася й помітила мене.

— …Що ти… тут робиш? — після короткого мовчання Кушіда запитала холодним голосом.

— Я заблукав. Винен, винен. Я зараз же піду.

Кушіда продовжувала дивитися на мене. Вона бачила наскрізь мою очевидну брехню. У неї був пильний погляд, якого я ніколи раніше не бачив.

— Ти чув…?

— Ти повіриш мені, якщо я скажу «ні»?

— Зрозуміло…

Кушіда жваво спустилася сходами. Вона притулила ліве передпліччя до моєї шиї й штовхнула мене до стіни.

Тон її голосу та поведінка відрізнялись від тієї Кушіди, яку я знав.

Тепер вона здавалася страшною і я не міг не порівняти її з Хорікітою.

— Те, що ти щойно почув… якщо комусь скажеш про це хоч слово, я тобі не пробачу.

Звучало як погроза.

— А якщо таки скажу?

— Тоді я поширю чутки, що ти мене тут зґвалтував.

— Ти ж знаєш, що це неправдиве звинувачення.

— Все гаразд, оскільки це не буде неправдиве звинувачення.

Її слова справили на мене сильне враження.

Потім Кушіда схопила моє ліве зап’ястя й повільно розкрила мою долоню. Вона взяла мене за тильну сторону долоні й поклала її собі на груди.

Відчуття її ніжних грудей передалося на всю мою долоню.

— … Що ти робиш?

Реагуючи на її несподівану поведінку, я намагався відштовхнути її, але вона відбила мою руку.

— Твої відбитки пальців на моєму одязі. Це доказ. Я серйозно. Зрозумів?

— …Зрозумів. Я зрозумів, тож відпусти мою руку.

— Я залишу цю форму в своїй кімнаті й не пратиму її. Якщо комусь розкажеш, я передам її поліції.

Якийсь час я сердито дивився на Кушіду, поки вона тримала мою руку на своїх грудях.

— Не забувай.

Переконавшись, що я зрозумів, Кушіда відійшла від мене.

Я чомусь не міг пригадати це відчуття, хоча я вперше торкався грудей дівчини.

— Слухай, Кушідо. Котра з них «справжня» ти?

— …Тебе це не стосується.

— Це так… Однак, дивлячись на тебе, я дещо усвідомив. Якщо ти ненавидиш Хорікіту, то немає потреби з нею зв’язуватися, чи не так?

Я не хотів запитувати це. Я знав, що вона, ймовірно, не відповість. Але мені було цікаво, чому Кушіда зайшла так далеко, щоб подружитися з Хорікітою.

— Хіба погано намагатися всім подобатися? Уявляєш, як це важко? Не розумієш, правда?

— У мене небагато друзів, тому ні, я не можу сказати, що розумію.

З першого дня Кушіда докладала зусиль, щоб поговорити, обмінятися контактами та запросити песимістичну та негативно налаштовану дівчину. Будь-хто може собі уявити, наскільки це довго і важко.

— Хоча б поверхнево… Я хотіла принаймні вдавати, що ладнаю з Хорікітою-сан.

— Але це викликає стрес, так?

— Так. Такий у мене спосіб життя. Лише так я можу відчути, що я насправді важлива.

Вона відповіла без вагань. Кушіда має почуття та правила, відомі лише їй. Ось що було сказано. Дотримуючись власних правил, вона несамовито намагалася знову і знову порозумітися з Хорікітою.

— Я кажу тобі це через обставини, але я справді ненавиджу таких похмурих і непримітних хлопців як ти.

Моє уявлення про милу Кушіду було зруйновано, але я не надто шокований. Зрештою, люди схильні мати як публічні, так і приватні образи.

Однак у відповіді дівчини, здавалося, були і правда, і брехня.

— Це лише моя інтуїція, але чи були ви з Хорікітою знайомі до того, як потрапили до цієї школи?

Коли я сказав це, плече Кушіди здригнулося на мить.

— Що за… Я не розумію, про що ти. Хорікіта-сан розповіла щось про мене?

— Ні, я вважав, що ви вперше зустрілися. Хоча це дивно.

— …Дивно?

Я пригадав, як Кушіда вперше заговорила зі мною.

— Коли я відрекомендувався, ти відразу запам’ятала моє ім’я, так?

Кушіда запитала у відповідь:

— Ну і що?

— А як ти дізналася ім’я Хорікіти? На той момент вона нікому не називала свого імені. Єдиним, хто знав, був Судо, але я сумніваюся, що ти тоді бачилася з ним.

Іншими словами, у неї не повинно було бути можливості дізнатися ім’я Хорікіти.

— Крім того, ти, мабуть, зблизилася зі мною, щоб стежити за нею, так?

— Просто замовкни. Я починаю дратуватися, слухаючи тебе. Я хочу сказати лише одну річ. Ти присягаєшся, що не скажеш нічого з того, про що дізнався тут?

— Я обіцяю. Навіть якщо я комусь скажу, ніхто мені не повірить, чи не так?

Клас дуже довіряє Кушіді. Між нами різниця, як між небом і землею.

— …Добре. Я тобі вірю.

Хоча вона не змінила свого виразу, Кушіда закрила очі й глибоко видихнула.

— Чи є хоч хтось, хто б мені повірив?

Я випадково випалив ці слова.

— Хорікіта-сан особлива, правда?

— Ну, я б сказав, що вона дійсно незвичайна.

— На неї ніхто не впливає і вона не зв’язується з іншими людьми. Повна протилежність мені.

Кушіда та Хорікіта насправді протилежні полюси.

— Знаєш, вона відкривається лише тобі.

— Зачекай. Дозволь мені зробити коротку ремарку*. Вона взагалі не відкривається. Абсолютно ні.

— … Можливо. Та попри це, вона найбільше довіряє тобі. З усіх, кого я знаю, вона найбільше впевнена в собі та найбільше насторожена до інших. Вона б не довіряла нікчемам та дурням.

— Хочеш сказати, що вона добре розбирається у людях, так?

— Ось чому я сказала, що вірю тобі. Зрештою, ти досить байдужий до інших, правда?

Я не пригадую, щоб Кушіда так поводилася, але вона, здається, вірить у те, що говорить.

— Це не так вже й дивно. Ви обоє не показали жодних ознак того, щоб поступитися місцем старій жінці, правда?

Ясно, ось про що вона говорить. Вона помітила нас в автобусі. І зрозуміла, що ми навіть не думали вставати зі своїх місць.

— Якщо ти мені віриш, то не поширюй безглузді чутки.

— Якби я була така впевнена у тобі раніше, ти б не мав шансу відчути мої груди на дотик.

— Щодо цього… я був сильно збентежений. Я запанікував…

Вираз її обличчя пом’якшав і став просто нетерплячим.

— Тож, чи можу я тепер думати про тебе як про хвойду, яка дозволяє хлопцям торкатися своїх грудей без жодних вагань?

Вона з усієї сили вдарила мене по стегну. Запанікувавши, я вхопився за поручні.

— Це було небезпечно! Я міг отримати травму!

— Це тому, що ти сказав дурницю!

З почервонілим обличчям (від злості, а не від сорому) Кушіда огризнулася мені.

— Ей, почекай трохи.

Я кивнув їй.

Піднявшись сходами, Кушіда швидко взяла сумку й повернулася. На її обличчі була широка усмішка.

— Повернемося разом?

— З-звісно.

Я сумнівався, чи не був це поганий сон, оскільки її поведінка змінилась на всі 180 градусів. Це була звичайна Кушіда. Зрештою, я не можу сказати, котра з них справжня.

 

Частина 7

Цікаво, яким від завтра буде клас D. Було таке відчуття, ніби я дивлюся якесь вар’єте*. Прийшло повідомлення з групового чату.

Було написано: «Сато приєдналася до групи». Вона одна з найактивніших дівчат у нашому класі.

[Яху~ Іке-кун запросив мене, поки ми розмовляли.]

Не маючи що сказати, я нічого не робив і продовжував дивитися в чат.

[Я чула про те, що сталося сьогодні~. Хіба Хорікіта не дратує?]

[Я був розлючений на неї. Судо теж був дуже злий на неї. Здавалося, він її вдарить.]

[Якщо побачу її завтра, то вдарю. Сьогодні я був дуже злий.]

[Аха-ха-ха, це стане великою проблемою, бо якщо ти вдариш її, лол*, це буде перебір.]

[Агов, поки ми на темі. Хочете ігнорувати її від завтрашнього дня?]

[Ні, ми завжди ігнорували її (лол)]

[Потрібно якось відплатити їй. Можемо познущатися з неї та змусити плакати. Сховати її черевики, чи щось таке.]

[Це якісь дитячі забавки, але я дійсно хочу побачити її страждання.]

Чомусь Хорікіта стала головною темою групового чату.

[Аянокоджі-кун, хочеш приєднатися? Щоб знущатись з неї, ха-ха.]

[Ні, він у неї на повідку.]

[Агов, на чиєму ти боці?]

Було цілком очевидно, що Хорікіта буде дратувати всіх. Їхній досвід спілкування з нею завжди був негативним. Однак я не можу погодитися з тим, щоб бити або знущатися з неї. І те, і інше однаково не призведе ні до чого хорошого.

[Ти ж читаєш це, правда? Ей, я запитав: на чиєму ти боці?]

[Я ні на чиєму боці. І я так само не збираюсь вас зупиняти, хлопці.]

[Зберігаєш нейтралітет. Найхитріша відповідь з можливих, лол]

[Можете думати про це як завгодно, але ви від цього нічого не виграєте. Якщо школа дізнається, у вас будуть проблеми. Просто майте це на увазі.]

[Намагаєшся захистити її? Ха-ха]

Оскільки у чаті я не бачу їхніх облич, вони поводяться більш агресивно, ніж зазвичай. Якби Іке був переді мною, він, мабуть, не сказав би таких слів.

Однак усі просто хочуть відчути безпеку та солідарність, використовуючи Хорікіту.

Це буде лише марною тратою часу, якщо я продовжу переписку. Час завершити цю розмову.

[Якби Кушіда дізналася б про це, вона б зненавиділа вас. Лол]

Надіславши це повідомлення, я закрив телефон. Він завібрував, але я залишив його у спокої. Хлопці, напевно, не зроблять нічого дурного. А Сато не зробить нічого без них.

Відійшовши в бік кімнати, я відчинив вікно. Я почув комах з сусідніх дерев. Це кубікірігісу* створюють такий шум? Нічний вітерець хитав вікно туди-сюди.

Я познайомився з Хорікітою першого ж дня, нас зарахували до одного класу і ми сиділи поруч. Я подружився з Судо та Іке. Крім того, я потрапив у шкільну пастку і наш клас визнали найгіршим. Хорікіта, яка намагалася виправити наше становище, викликала гнів решти учнів через свій характер.

Я майже у центрі ситуації, але відчуваю, що просто пливу за течією.

Ні, не ті слова. Некомфортне відчуття. Почуваюсь так, наче спостерігаю з боку. Оскільки я не мав такої гострої потреби, як Судо та інші, я подумав, що поточна ситуація мене не стосується, а тому проігнорував її.

«Тільки дурень не скористається силою, якою володіє».

Я не хотів згадувати його слова, але вони застрягли в моїй голові.

— Дурень… Цікаво, а я такий?

Зачинивши вікно, я почув різкий сміх, що лунав з телевізора.

 

Частина 8

Я не міг заснути, тому встав і вийшов на вулицю. Купивши соку в торговому автоматі у фойє, я пішов до ліфта.

— Хм?

Я помітив, що ліфт зупинився на сьомому поверсі. Мене це зацікавило і я вирішив перевірити камеру відеоспостереження, котра показувала, що відбувається всередині його кабіни. Я побачив Хорікіту, все ще одягнуту в шкільну форму.

— Ну, мені не потрібно ховатись, але…

Зараз не найкращий час для зустрічі з нею, тому я сховався за торговим автоматом. Ліфт прибув на перший поверх.

Уважно оглядаючись, Хорікіта вийшла з будівлі. Після того, як вона зникла у пітьмі, я вирішив простежити за нею. Тим не менш, я інстинктивно сховався знову, як тільки дійшов до кута.

Хорікіта зупинилась на місці. Я відчув, що з нею була ще одна людина.

— Судзуне, я й не думав, що ти слідуватимеш за мною аж сюди, — сказав він.

Невже вона пішла посеред ночі на побачення з якимось хлопцем?

— Хм. Я вже геть не та марна дівчинка, котрою ти мене пам'ятаєш, брате*. Я прийшла сюди, щоб наздогнати тебе.

— Наздогнати мене, хм?

Брате? В пітьмі я не міг побачити з ким вона розмовляє. Вона прийшла зустрітись зі своїм старшим братом?

— Я чув, що тебе зарахували у клас D. Гадаю, загалом нічого не змінилось за останні 3 роки. Ти завжди була зосереджена на тому, щоб гнатися за мною і, як результат, не помічаєш власних недоліків. Твій вибір йти в цю школу був помилкою.

— Це… Ти помиляєшся. Я покажу тобі. Я швидко досягну класу A, а потім…

— Марно. Ти ніколи не досягнеш класу A. Насправді, твій клас скоро розпадеться. У цій школі не все так просто, як ти думаєш.

— Я точно, точно досягну…

— Я ж сказав тобі — це марно. Ти й справді лиш неслухняна молодша сестра.

Брат Хорікіти підійшов ближче до неї. З моєї схованки я міг чітко бачити його.

Це був президент учнівської ради — Хорікіта Манабу. Хлопець не виражав жодних емоцій, наче дивився на якийсь нецікавий предмет. Він схопив свою сестру за зап’ястя (вона не чинила опору) та притис її до стіни.

— Неважливо, як сильно я тебе уникатиму, факт залишається фактом — ти моя молодша сестра. Якщо тут дізнаються правду, я зазнаю приниження. Покинь цю школу, негайно.

— Я-я не можу цього зробити… Я точно досягну класу A. Я доведу тобі!

— Як тупо. Хочеш знову відчути той біль з минулого?

— Брате, я…

— В тебе немає ні здібностей, ні якостей для класу A. Зрозумій нарешті.

Він нахилився уперед, ніби збираючись діяти. Ситуація виглядала дуже небезпечною. Змирившись з гнівом Хорікіти, я вискочив зі своєї схованки і зайшов за спину її брату.

До того як він зрозумів, що я тут, я схопив його праву руку, якою він тримав Хорікіту.

— Що? Ти… — він витріщився на свою руку й неспішно повернувся до мене з гострим поглядом.

— А-Аянокоджі-кун?! — вигукнула Хорікіта.

— Ти збирався кинути свою сестру об підлогу, чи не так? Ти ж розумієш, що підлога тут бетонна, так? Може ви й брат і сестра, але тобі слід знати межі дозволеного.

— Підслуховувати — негарно, — сказав він.

— Гаразд. Тоді відпусти.

— Це мої слова.

Ми подивились один на одного в повній тиші.

— Припини, Аянокоджі-кун, — сказала Хорікіта, її голос тремтів. Я ніколи не чув такого її голосу.

Неохоче, я відпустив її брата. А він одразу ж спробував вдарити мене по обличчю. Я інстинктивно зробив крок назад, щоб ухилитися. Як на такого худорлявого хлопця, він був неприємним нападником. Потім він різко спрямував свій удар у незахищене мною місце.

— Стережись!

У нього було достатньо сил, щоб нокаутувати мене з одного удару. Виглядаючи трохи збентеженим, він глибоко вдихнув, простягнув свою праву руку та розкрив долоню.

Якби я схопив його руку, він, напевно, кинув би мене об землю. Тому замість цього я відбив її.

— Хороші рефлекси. Я й не уявляв, що ти так швидко зможеш уникнути всіх моїх ударів. До того ж, схоже ти добре розумів, що я намагався зробити. Тебе цьому навчили?

— Так, мене навчили фортепіано та каліграфії. Також, навчаючись у молодшій школі, я виграв національний музичний конкурс, — сказав я. 

— Ти також в класі D, чи не так? Який цікавий хлопець, Судзуне.

Після того як брат відпустив свою молодшу сестру, він повернув своє обличчя до мене.

— Ні. На відміну від Хорікіти, я досить некомпетентний.

— Судзуне, цей хлопець твій друг? Чесно кажучи, я здивований.

— Він… мені не друг. Просто однокласник, — Хорікіта дивилась своєму брату в очі, ніби заперечуючи.

— Ти продовжуєш плутати незалежність із самотністю. А ти, Аянокоджі. З тобою все може стати цікавіше.

Він пройшов повз мене та розчинився у пітьмі. Тож, це і був почесний президент учнівської ради. Його присутність дещо прояснила у дивній поведінці Хорікіти.

— Я збираюсь досягнути класу A, навіть якщо це мене вб’є, — сказала вона.

Як тільки її брат пішов, ніч знову стала тихою. Хорікіта сіла навпроти стіни, звісивши голову. Напевно, втрутившись, я зробив тільки гірше. Я вже збирався йти до гуртожитку, як Хорікіта гукнула мене.

— Ти все чув? Чи це просто збіг?

— Оу. Ем, я б сказав, що це наполовину збіг. Я побачив тебе, коли купував сік у торговому автоматі. Мені було цікаво, тому я простежив за тобою. Однак я справді не збирався втручатись у ваші справи.

Хорікіта знову замовкла.

— Твій старший брат справді сильний. Йому не бракує жорстокості.

— У нього п'ятий дан* в карате та четвертий дан в айкідо.

Фух, він був насправді сильним. Якби я тоді не відбив його атаку, то для мене все б закінчилось погано.

— Ти також практикував бойові мистецтва, правда, Аянокоджі-кун? У тебе теж повинен бути якийсь дан.

— Я вже казав тобі, хіба ні? Просто фортепіано та чайна церемонія.

— Раніше ти казав про каліграфію*.

— Я… займався і каліграфією, так.

— Ти цілеспрямовано занижуєш бали на тестах і кажеш, що займався фортепіано та каліграфією. Я справді не розумію тебе.

— Мої оцінки — просто збіг обставин. І я дійсно займався фортепіано, чайною церемонією та каліграфією.

Якби тут було фортепіано, я зміг би, принаймні, виконати "До Елізи"*.

— Ти побачив мою дивну сторону.

— Навпаки, я завжди вважав тебе нормальною дівчиною. Ну, не зовсім.

Хорікіта поглянула на мене.

— Ходімо назад. Якщо нас тут хтось побачить, то можуть пуститися плітки.

Тут вона абсолютно мала рацію. Плітки про хлопця та дівчину, котрі були наодинці у темряві, обов'язково розлетяться серед учнів. Не кажучи вже про те, що наші стосунки, здається, посилюються.

Хорікіта повільно встала та покрокувала в напрямку гуртожитку.

— Агов. Ти дійсно змирилась із тим, як усе сталось з навчальною групою? — спитав я.

Якщо я зараз не підніму цю тему, то в мене, напевно, вже не буде нагоди.

— Чому питаєш? Це ж я запропонувала її створити. Крім того, у мене було таке відчуття, що ти вважав це лиш морокою. Я помиляюсь?

— Просто у мене залишився поганий присмак. Слухай, гадаю, решті учнів буде гірше.

— Мені байдуже. Я змирилась. Крім того, Хірата-кун узяв на себе більшість учнів, які не склали той тест. Він знає як вчити і, схоже, ладнає з іншими, а ще, на відміну від мене, він буде хорошим репетитором. Принаймні, вони здадуть. Було безглуздо самій навчати їх. Доводилося б повторювати це перед кожним іспитом до випуску. Не було б сенсу намагатися кожного разу перекрити їхню невдачу.

— Судо та решті не дуже подобається Хірата. Я сумніваюсь, що вони будуть брати участь у його навчальній групі.

— Це їх вибір і мене він не стосується. Крім того, якщо їм загрожує відрахування, то їм не варто бурчати через такі дурниці. Якщо вони не займатимуться з Хіратою-куном, то їх відрахують. Звісно, моя ціль — досягнення класом D статусу класу A. Тим не менш, це все лише для моєї власної вигоди. Мені байдуже щодо інших. Справді, якщо ми скинемо невдах на наступному проміжному іспиті, то залишаться кращі учні. Це саме те, що мені потрібно, так? В такому випадку, досягти вищого рангу буде просто. Все вийде на відмінно.

Вона не помилялась щодо цього. Наша розмова продовжилась. Хорікіта була напрочуд балакучою цієї ночі.

— Хорікіто, а твої судження не помилкові?

— Помилкові? В якому місці? Ти ж не збираєшся розповідати мені тарабарщину про те, що у людини, яка кине своїх однокласників, немає майбутнього, правда?

— Розслабся. Я розумію тебе достатньо, щоб усвідомлювати, що ти неповністю розумієш мене.

— Тоді, що не так? Немає жодної стратегічної переваги у допомозі невдахам.

— Напевно, переваг дуже мало. Однак це допоможе запобігти провалу.

— Провалу?

— Невже ти справді гадаєш, що школа не передбачила цього? Вони віднімають бали за учнів, які приходять пізно або граються під час уроку. Скажімо, що цих учнів відрахували, бо їм ніхто не допоміг. Як ти вважаєш, скільки балів заберуть у нас за це?

— Це… — почала вона.

— Звісно, у нас немає жодних доказів, що це так. Тим не менш, хіба цього не може статися? 100 балів? 1 000 балів? Вони можуть навіть забрати 10 000 або 100 000 класних балів. Якщо таке станеться, буде дуже складно досягти класу A.

— Ми вже досягли відмітки у нуль балів завдяки нашим порушенням. Нижче вже нікуди. У нас уже нуль, чи це не найкращий момент позбутися баласту? Ми нічого не втрачаємо.

— У нас немає гарантій, що буде саме так. Можливо, існують покарання про які ми ще не знаємо. Ти дійсно вважаєш, що йти на такий великий ризик безпечно? Гаразд. Я впевнений, що хтось на кшталт тебе вже думав про це. Інакше ти б ніколи не запропонувала створити групу для навчання. Ти б просто відмовилась від них з самого початку.

Я почав звучати схвильовано або, можливо, я насправді почувався схвильовано. Мабуть, усе через те, що я досить егоїстично почав вважати її своїм другом. Я не хотів, щоб Хорікіта пошкодувала про своє рішення.

— Навіть якщо є потенційні негативні наслідки, про які ми ще не знаємо, для майбутнього нашого класу краще позбутися непридатних учнів. Чи не пошкодуєш ти, що не відмовився від них, коли ми нарешті збільшимо свої бали?  Це ризик, на який ми повинні зараз піти.

— Ти справді так вважаєш? — спитав я.

— Так. Справді. Я геть не розумію, чому ти так відчайдушно хочеш врятувати їх.

Коли Хорікіта збиралася зайти в ліфт, я схопив її за зап’ястя.

— Що? Хочеш спростувати? — сказала вона. — Ми не можемо вирішити цю проблему вдвох. Зрештою, лише у школи є усі відповіді. Все, що ми можемо робити зараз, це сперечатися з ними. Я вільна інтерпретувати ситуацію, як вважаю за потрібне, і ти можеш робити те саме. Ось і все, правильно?

— Ти така говірка. Ніколи б не подумав, що ти будеш такою.

— Що… Це лише тому, що ти був наполегливим.

Якби вона діяла так, як завжди, то не дозволила б мені продовжувати говорити. Зазвичай, зупинивши її таким чином, я отримав би різкий удар. Однак її відмова вдарити мене свідчила про те, що Хорікіта почувалася так само, як і я. Звісно, вона сама, напевно, навіть не усвідомлює цього.

— Ти пам'ятаєш, що сталося в автобусі того дня, коли ми зустрілись?

— Маєш на увазі, коли ми відмовилися поступитися місцем літній жінці?

— Ага. Тоді я думав про сенс цієї дії. Поступитись місцем чи ні? Якою була правильна відповідь?

— Я вже казала тобі свою відповідь. Я думала, що це буде безглуздо, тому й не поступилась місцем. Яку б винагороду це не принесло, реальної користі не було б. Це була б марна трата часу та зусиль.

— Винагороду, так? Припускаю, що ти думаєш лише у межах виграшу та програшу.

— Хіба це погано? Люди здебільшого корисливі істоти. Якщо ти продаєш товар, то отримуєш гроші. Якщо зробиш комусь послугу, тобі віддячать. Відмовляючись від місця в автобусі, ти отримуєш радість від внеску в суспільство. Чи я помиляюсь?

— Ні, я вважаю, що ти маєш рацію. Я думаю так само, — відповів я.

— Тоді…

— Якщо ти притримуєшся такої позиції, то тобі потрібно мати ширший погляд на життя. Ти така зла і невдоволена, що не бачиш того, що в тебе перед носом.

— Ким ти себе вважаєш? У тебе що, є здібність знаходити мої вади?

— Я не знаю, які здібності в мене є, але бачу, яких у тебе немає. Це єдиний недолік, здавалося б, ідеальної людини, відомої як Хорікіта Судзуне.

Хорікіта насмішкувато пирснула. Здавалося, вона казала: "Якщо вважаєш, що в мене є якась вада, то скажи це".

— Твоя вада полягає в тому, що ти вважаєш усіх довкола тягарем, тому й відсторонюєшся від людей і ніколи нікому не дозволяєш зблизитись з тобою. Можливо, тебе зарахували до класу D, тому що ти вважаєш себе вищою за всіх?

— Виглядає так, наче ти хочеш сказати, що я така ж, як Судо-кун і його група, — пробурмотіла вона.

— А ти так не вважаєш?

— Ні. Це очевидно, якщо подивитись на результати тестів. Це достатньо вагома причина, щоб вважати їх тягарем для класу.

— Якщо ми говоримо про навчання, то Судо та інші точно на два-три кроки позаду тебе, Хорікіто. Наскільки б сильно вони не працювали, швидше за все, їм не до снаги перегнати тебе.  Однак ми знаємо, що ця школа зосереджується не лише на інтелекті. Припустимо, що наступний іспит буде пов’язаний з фізичною підготовкою. Тоді результати будуть іншими. Я помиляюсь?

— Це…

— Ти фізично розвинута. З того ж плавання, я можу сказати, що ти одна з найбільш здібних дівчат у класі. Проте ми обоє знаємо, що фізичні здібності Судо набагато кращі за твої. У Іке краще вміння спілкуватися, ніж у тебе. Якщо тест буде у формі дискусії, то Іке точно буде корисним. Насправді ж, ти б знизила середній бал класу. Це зробить тебе некомпетентною? Ні. У кожної людини є свої слабкі та сильні сторони. Ось, що означає бути людиною.

Хорікіта намагалась заперечити, але вона ніби застигла.

— Це все лише припущення. Ніщо інше, як дешеві спекуляції, — сказала вона.

— Згадай про що говорила Чябашіра-сенсей. Коли вона викликала нас до вчительської, вона сказала: «Хто саме вирішив, що розумні люди обов’язково кращі?» З цього ми можемо зробити висновок, що не тільки академічні здібності визначають твій рейтинг.

Хорікіта озирнулась, ніби шукаючи шлях для втечі, щоб гладко покинути розмову. Я швидко перервав її, перш ніж вона встигла б це зробити.

— Ти казала, що не будеш шкодувати, якщо невдах відрахують, але ти помиляєшся. Ти сильно пошкодуєш, якщо Судо та інших відрахують.

Хорікіта подивилась мені в очі. Здавалося, вона все ще не розуміла нашої поточної ситуації. Принаймні, у мене склалося таке враження.

— Ти сьогодні теж дуже балакучий. Це дивно так багато говорити тому, хто хоче уникати неприємностей.

— Ти, напевно, маєш рацію.

— Прикро, але все, що ти сказав — правда. Ти переконав мене, визнаю. Тим не менш, я все ще не розумію тебе. Чого ти хочеш? Чим є для тебе ця школа? І чому ти так наполегливо намагаєшся змінити мою думку?

— Зрозуміло. Ось, що ти думаєш.

— Якщо комусь не вистачає переконливості, то він чи вона не зможе змусити інших вірити у свої хитрі теорії, — вона явно хотіла знати, чому я так відчайдушно намагався переконати її, що відрахування Судо та інших буде проблемою. — Чорт забирай. Які твої справжні мотиви? Це через класні бали? Щоб підняти клас навіть на один рівень вище? Чи щоб врятувати друзів?

— Тому що я хочу знати, якою є людина зі справжніми заслугами. Що таке рівність?

— Заслуги, рівність…

— Я прийшов у цю школу, щоб знайти відповіді на ці питання, — слова вислизнули з моїх вуст, перш ніж я міг зібратися з думками.

— Можеш відпустити мене? — спитала Хорікіта.

— Ой, перепрошую, — я послабив хватку. Вона повернулась та подивилась прямо на мене.

— Ти не зможеш обдурити мене так просто, Аянокоджі-кун, — сказала вона.

Після цього Хорікіта простягла руку.

— Я подбаю про Судо-куна та інших, але тільки заради себе. Я упевнюсь, що їх не покинуть, але лише заради нашої стратегічної переваги у майбутньому. Гаразд?

— Не хвилюйся. Я нічого іншого й не очікував. Це так на тебе схоже, Хорікіто.

— Тоді ми дійшли згоди.

Я відпустив її руку. Проте згодом я зрозумію, що уклав угоду з дияволом.