Ласкаво просимо у світ меритократії

Вступ

1 травня. Пролунав ранковий дзвінок у наш перший день занять у цьому місяці. Незабаром прийшла Чябашіра-сенсей з плакатом, загорнутим у трубочку. Її обличчя було похмурішим та серйознішим ніж зазвичай. У неї менопауза? Якби я так пожартував, то, напевно, її залізна бита зустрілась би з моїм обличчям.

— Вчителько~, у вас менопауза?

Іке справді сказав це вголос. Тим не менш, я був шокований, що ми думали про одне і те ж.

— Гаразд, починаємо ранкову класну годину. Є якісь питання перед тим, як ми почнемо? Якщо є, то кажіть.

Чябашіра-сенсей повністю проігнорувала Іке та продовжила говорити. Вона говорила так, наче була впевнена, що ми хотіли щось спитати. Одразу після цього, декілька учнів підняли руки.

— Ем, я перевірив вранці свій баланс, але не побачив поповнення балів. Вони ж повинні поповнюватися першого числа кожного місяця? Я був стурбований, бо не зміг купити соку.

— Хондо, я вже пояснювала, чи не так? Бали нараховуються першого числа кожного місяця. Вони були зараховані без жодних проблем і цього разу.

— Ах, але… я не отримав балів.

Хондо та Ямаучі перезирнулись. Іке був занадто ошелешений, щоб помітити це. Певна річ, я теж перевірив бали вранці, але мій баланс не відрізнявся від учорашнього. Тому я гадав, що бали нарахують пізніше.

— …Ви що зовсім тупі?

Вона зла? В захваті? Від Чябашіри-сенсей віяло чимось зловісним.

— Тупі? Що?

У Чябашіри-сенсей блиснуло в очах, коли Хондо повторив її слова, як дурень.

— Сідай, Хондо. Я поясню ще раз.

— С-Сае-чян-сенсей?

Здивований її суворим тоном, Хондо сів на своє місце.

— Усі бали були нараховані. Без збоїв. Ймовірність того, що цей клас залишився поза увагою, дуже низька. Зрозуміло?

— Навіть якщо я скажу, що зрозуміло, ми все одно не отримали балів…

У Хондо був розчарований вигляд. Тим не менш, якщо Чябашіра-сенсей каже правду…

Чи немає тут якогось протиріччя? Це означає, що нам нарахували нуль балів? Мої сумніви швидко підтвердились.

— Ха-ха-ха, я зрозумів, он воно як, вчителько. Я розгадав цю загадку.

Коенджі голосно засміявся. Поклавши ноги на стіл, він вказав пальцем на Хондо.

— Усе дуже просто, ми не отримали жодного балу, бо ми в класі D.

— Що? Що це означає? Нам же сказали, що ми отримуватимемо 100 000 балів щомісяця…

— Я не пригадую такого. Адже так?

Усміхаючись, Коенджі вказав своїм пальцем у бік Чябашіри-сенсей.

— Твоя поведінка трохи проблемна, але твої роздуми на правильному шляху. Схоже, не так багато учнів помітили мою підказку. Як прикро.

У класі почався галас та безлад.

— …Вчителько, можу я поставити питання? Я досі не розумію.

Хірата підняв руку. Виглядало, що він більше переймався за схвильованих однокласників, аніж за власні бали. Як і очікувалось від лідера класу. Навіть зараз він бере ініціативу в свої руки.

— Будь ласка, скажіть мені, чому ми не отримали жодного балу. Якщо не скажете, то ми ніколи не зрозуміємо.

Все ж таки, нам не сказали причину того, чому бали не були нараховані.

— Усього 98 неявок та запізнень. 391 випадок розмов або використання мобільних телефонів на уроках. Я підрахувала всі порушення. У цій школі, ваша поведінка у класі впливає на кількість балів, які ви отримуєте. Внаслідок вашої поведінки, 100 000 балів, які вам могли нарахувати, пішли коту під хвіст. Ось і все, що сталося. Я пояснювала все це на вступній церемонії. Ця школа оцінює здібності своїх учнів. Цього разу ви були оцінені в 0. Це все.

Чябашіра-сенсей розмовляла механічно, без жодних емоцій. Мої сумніви з початку навчання нарешті підтвердилися. Найгіршим чином, але все одно підтвердилися. Навіть з великою перевагою у 100 000 балів на початку, наш клас D втратив усе лише за один місяць.

Я почув шкрябання олівця об папір. Хорікіта намагалась спокійно обміркувати ситуацію, а ще записувала кількість неявок, запізнень та порушень дисципліни під час уроків.

— Чябашіро-сенсей, я не пригадую, щоб ви це пояснювали…

— Що? Ви що, не можете зрозуміти це без пояснень?

— Справді. Про зменшення кількості нарахованих балів не йшлося. Якби про це сказали раніше, я впевнений, що ми б намагались не запізнюватися і не розмовляти на уроках.

— Цікавий аргумент, Хірато. Я теж не пригадую пояснення правил про нарахування приватних* балів. Тим не менш, хіба вас не вчили не розмовляти під час уроку та приходити вчасно у початковій школі?

— Ну, це…

— Я впевнена, що вчили. Всі 9 років обов'язкової освіти вам казали, що ці речі робити заборонено. Розмовляти під час уроку та запізнюватися — погано. Також, ви кажете, що не можете зрозуміти цього тому, що я не пояснила? Таке виправдання не пройде. Якби ви поводились як учні, то ваші бали не впали б до нуля. Це ваша особиста відповідальність.

Ніхто не міг спростувати ці аргументи. Зрештою, всі знали, що за погану поведінку нагороди не дають.

— Після того як ви потрапили в перший клас старшої школи, ви дійсно думали, що будете отримувати 100 000 балів щомісяця без жодних умов? У школі створеній японською владою для навчання обдарованих людей? Це неможливо навіть з точки зору здорового глузду. Навіщо залишати сумніви сумнівами?*

Хоча Хірата й був засмучений її словами, він прийшов до тями та одразу подивився їй в очі.

— Ну тоді, чи не можете ви сказати нам хоч подробиці того, як працює збільшення та зменшення балів? Відтепер ми будемо робити все, що в наших силах.

— Це неможливо. Нам заборонено розголошувати деталі того, як ми оцінюємо заслуги учнів. Усе як і в реальному житті. Коли ви стаєте частиною суспільства та знаходите роботу, вам, швидше за все, не скажуть, як вас оцінюватимуть, хоча це залежить від компанії. Тим не менш, я не намагаюсь ставитись неприязно чи ненавидіти вас. Ваше становище настільки жалюгідне, що я вам скажу одну річ.

Вперше за сьогодні, я побачив слабку посмішку на обличчі Чябашіри-сенсей.

— Якщо ми припустимо, що ви припинили запізнюватись та розмовляти на уроках, то… ваші бали припинять зменшуватись, але це не означає, що вони будуть зростати. Іншими словами, наступного місяця ваш рахунок все ще буде 0. З іншого боку, ви можете розмовляти та запізнюватись скільки забажаєте, це вже ні на що не вплине.

— Тц…

Обличчя Хірати спохмурніло. Її пояснення було настільки контрпродуктивним, що мало зворотній ефект. В учнів, які хотіли виправити свою погано поведінку, тільки зіпсувався настрій. Такою була мета Чябашіри-сенсей… ні, цієї школи.

Дзвінок продзвенів, повідомляючи про закінчення класної години.

— Схоже, ми надто багато розмовляли ні про що. Сподіваюсь, усім зрозуміло. Тим не менш, давайте перейдемо до головної теми.

Вона розгорнула плакат, який принесла із собою. Взявши магніт, вона повісила його на дошку. Учні збентежено дивились на нього.

— Це… результати всіх класів?

Хорікіта намагалась зрозуміти, що на плакаті, навіть бувши наполовину впевненою у цьому. Можливо, вона права.

Класи з A до D були записані на плакаті разом із цифрами біля них. Поряд із нашим класом D був 0. Біля класу C — 490. Клас B — 650. І клас A з найбільшим числом — 940. Я припускаю, 1000 балів — це 100 000 єн. Всі класи втратили певну кількість балів.

— Агов, хіба це не дивно?

— Так… цифри надто сходяться.

Хорікіта та я помітили, що щось не так з балами.

— З першого місяця, ви робили все, що бажали. Школа не буде намагатися завадити вам у цьому. Ваші дії, такі як розмови посеред уроку або запізнення, тільки впливають на кількість ваших класних балів, котрі ви отримуєте. Так само з використанням балів. У вас є свобода використовувати їх, як заманеться. Цього ми не обмежували.

— Це не чесно! Так ми не зможемо насолоджуватись шкільним життям, — вигукнув Іке, який до цього мовчав.

Ямаучі теж кричав в агонії. Цей хлопець вже використав усі приватні бали…

— Придивіться уважніше, дурні. Кожен клас окрім D отримав певну кількість балів. Залишку ваших приватних балів все ще повинно вистачити на місяць.

— А-але яким чином у інших класів залишись бали? Це дивно…

— Я скажу тобі — це не якась несправедливість. За останній місяць, усі класи були оцінені за одними і тими ж правилами. Однак вони не втратили так багато, як ви. Це факт.

— Як… як може бути така велика різниця у класних балах?

Хірата теж помітив щось дивне. Різниця між класами надто очевидна.

— Тепер ви нарешті зрозуміли, чому вас зарахували у клас D?

— Чому нас зарахували у клас D? Хіба це не через те, що нас прийняли у цю школу?

— А? Знаєте, так працюють лише звичайні школи.

Всі перезирнулись.

— У цій же всі учні діляться на класи за їхніми здібностями. Найкращі потрапляють у клас A. Найгірші — у D. Ну, така система присутня у престижних школах. Іншими словами, клас D — збіговисько дефективних. Також це означає, що ви найгірші учні, брак цієї школи. Такий результат повністю підходить другосортним.

Обличчя Хорікіти застигло. Схоже, її шокувала причина розподілу між класами.

Певна річ, краще помістити розумних людей разом з іншими розумними, а непридатних — з іншими непридатними. Якщо змішати гнилі апельсини разом зі свіжими, то гнилі швидко зіпсують свіжі. Це очевидно, що така хороша учениця, як Хорікіта, буде шокована таким.

Я ж навпаки був радий, бо це означає, що гірше вже не буде.

— Попри те, що це перший клас D, який втратив усі бали за перший місяць, я аплодую вам за те, що ви жили так розкішно до цього моменту. Дивовижно, просто дивовижно.

У класі пролунали нещирі оплески Чябашіри-сенсей.

— То, досягнення 0 балів означає, що у нас завжди буде 0 балів?

— Так. Ваші бали будуть дорівнювати 0 до випуску. Але не хвилюйтесь, ви все ще можете користуватися кімнатами у гуртожитку та безкоштовними стравами у кафетерії. Ви не помрете.

Незважаючи на те, що необхідний мінімум для життя все ще присутній, більшість, напевно, буде незадоволена. Зрештою, ми жили на повну минулого місяця. Різко затягнути пасок буде важкувато.

— ...То тепер решта класів будуть з нас насміхатися?

Судо з тріском вдарив свою парту. Після того, як ми дізнались, що класи ділять за здібностями, напевно, інші будуть сміятися з класу D, як з купки ідіотів. Достатня причина для відчаю.

— Що, ти все ще тримаєшся за свою гордість, Судо? Тоді доклади всіх зусиль та спробуй зробити найгірший клас найкращим.

— Що?

— Бали класу пов'язані не тільки з кількістю грошей, яку ви отримуєте. Це також і показник рівня класу.

Виходить… якби, наприклад, клас D отримав 500 балів, то нас підвищили б до класу C. Це справді схоже на оцінювання в компанії.

— Гаразд, в мене є ще одна погана новина, про яку треба розповісти.

Вона повісила ще один папірець на дошку. Там були написані імена усього класу.  Також біля кожного імені було число.

— Дивлячись на ці числа, я прийшла до висновку, що у класі чимало ідіотів.

Її каблуки клацнули об підлогу і вона глянула на учнів.

— Це результати з тесту, який був декілька днів тому. Я була вкрай задоволена, коли побачила ваші чудові роботи. Серйозно, що ви, чорт забирай, вивчали у середній школі?

За винятком найкращих учнів у класі, майже кожний отримав менше 60 балів. Не враховуючи Судо з дивовижним результатом у 14 балів, наступний найнижчий бал був у Іке — 24. Середня оцінка класу приблизно 65.

— Якби цей тест враховувався, то семеро з вас вже були б відраховані зі школи. Було б добре, чи не так?

— В-відраховані? Що ви маєте на увазі?

— А хіба я не пояснювала? Якщо ви отримаєте незадовільну оцінку на проміжному чи на фінальному іспиті з будь-якого предмету, то вам доведеться покинути школу. На цьому тесті це були б усі, хто отримав менше 32. Боже, ви що, дійсно такі тупі?

— Ш-що-о-о? — вигукнули ті семеро, серед яких були Іке та його компанія.

На папері красувалась червона лінія, яка відокремлювала 7 людей від решти класу. Серед цих сімох найбільший бал був у Кікучі — 31. Іншими словами, усі, хто мав меншу або таку ж оцінку як у Кікучі, провалили тест.

— Не дуріть нас, Сае-чян-сенсей! Не жартуйте про відрахування зі школи.

— Мені теж бракує слів. Але такі правила школи, так що готуйтесь до найгіршого.

— Як вчителька і сказала, схоже, у цьому класі повно дурнів.

Коенджі самовдоволено усміхався, поки полірував нігті, поклавши ноги на стіл.

— Що таке, Коенджі? Ти теж за червоною лінією.

— Ху. Куди ти дивишся, хлопчику? Придивись уважніше.

— Ш-що? Агов, ім'я Коенджі… га?

Перевіряючи з самого низу, очі Судо дійшли верхівки списку. Тоді він нарешті побачив ім'я Коенджі Рокуске.

На його подив, у того був один з найкращих результатів у класі — 90 балів. Це означає, що він зміг розв’язати одне з найскладніших завдань.

— Я ніколи б не подумав, що Судо буде таким же тупим як я…

Іке сказав це вголос з сарказмом.

— О, і ще одне. Ця школа, яка працює під наглядом уряду, може похвалитися великою кількістю випускників у вищих навчальних закладах та високим рівнем працевлаштування. Це визнаний факт. Дуже ймовірно, що більшість з вас вже обрали вищий навчальний заклад або майбутнє місце для роботи.

Ну, звісно. Ця школа може похвалитися найвищими в Японії темпами просування учнів серед усіх. Ходять чутки, що можна потрапити до найкращих вузів або компаній одразу після випуску. Чутки також кажуть, що випуск з цієї школи — це те ж саме, що отримати рекомендацію у Токійський Університет — найпрестижніший ВНЗ у Японії.

— Тим не менш, нічого так просто у цьому світі не дається. Посередні люди, такі як ви, дуже наївні, якщо думають, що зможуть легко потрапити у вищий заклад або на роботу своєї мрії.

Слова Чябашіри-сенсей пролунали по всьому кабінеті.

— Іншими словами, якщо ми хочемо потрапити куди бажаємо, то нам треба, як мінімум, бути у класі C?

— Неправильно, Хірато. Щоб ваші заповітні мрії стали реальністю, вам треба бути у класі A.

— Ц-це … абсурд! Ми нічого не чули про це!

Піднявся учень в окулярах на ім’я Юкімура. Він був разом із Коенджі на вершині списку — це доводить, що в нього хороші академічні здібності.

— Яка ганьба. Немає нічого більш жалюгідного, ніж чоловік, який втратив свою холоднокровність, — зітхнув Коенджі, спонуканий словами Юкімури.

— А ти не розчарований тим, що зараз у класі D, Коенджі?

— Розчарований? А чому я повинен бути розчарованим? Я не розумію.

— Тому що школа каже, що ми настільки низько, що нас можна порівняти з правопорушниками або невдахами. Ще сказали, що у нас нема гарантій, що ми зможемо потрапити в університет або влаштуватися на роботу.

— Ха. Абсолютна нісенітниця. Це настільки тупо, що я навіть не можу слів підібрати.

Коенджі не припинив полірувати нігті та навіть не глянув на Юкімуру.

— Ця школа просто ще не побачила мого потенціалу. Я пишаюсь тим, що я чудовий, а також ціную, поважаю та шаную себе більше, аніж будь-кого іншого. Тому моє зарахування у клас D, мене взагалі не хвилює. Так що, навіть якщо я покину школу, зі мною все буде гаразд. Все таки, я на 100% впевнений, що школа благатиме мене повернутись.

Таке може сказати тільки Коенджі. Він мачо? Чи нарцис? Це правда: якщо тебе не бентежить розподіл учнів у школі, то і хвилюватися не має потреби. А ще, якщо брати до уваги його неймовірні інтелектуальні та фізичні здібності, то складно уявити, що хтось з класу A буде кращим за нього. Можливо, його зараховували у клас D через його характер, а не здібності.

— Крім того, я не хвилююсь ні на йоту за те, що школа не допоможе мені потрапити у вуз чи влаштуватись на роботу. Все вже вирішено — я буду головою групи конгломератів* «Коенджі». Тому, клас D чи A — це тривіальне питання для мене.

Це логічно. Для того, хто вже визначився зі своїм майбутнім, клас A не є необхідністю. Юкімура просто присів, втративши дар мови.

— Схоже, ваші очікування не виправдалися. Якби ви зрозуміли сувору реальність з самого початку, то ця довга класна година мала б зміст. Ваші проміжні іспити вже через 3 тижні. Будь ласка, подумайте та постарайтесь залишитись у цій школі. Я впевнена, що ви знайдете спосіб, щоб уникнути червоних позначок у ваших табелях. Якщо можете, пройдіть це випробування гідно.

Чябашіра-сенсей покинула кімнату, грюкнувши дверима, щоб додати напруги. Учні, які провалили тест, почувались розбитими. Навіть зазвичай гордий Судо цокнув язиком та опустив голову від сорому.

 

Частина 1

— Що я буду робити без приватних балів?..

— Я використав свої останні бали вчора…

Після того, як Чябашіра-сенсей вийшла з кімнати, у класі почався галас.

— Навіть більше ніж бали мене хвилює проблема з класом... Чому мене зарахували саме в клас D!?

Юкімура розчаровано зітхнув. На його лобі виступили краплинки поту.

— Зачекайте, це означає, що ми не зможемо вступити до бажаного коледжу? Тоді чому я взагалі прийшов у цю школу? Цікаво, Сае-чян-сенсей ненавидить мене…?

Ніхто з учнів не зміг приховати своєї розгубленості.

— Я розумію, що всі зараз у паніці, але заспокойтесь.

Хірата взяв контроль над класом, намагаючись заспокоїти відчуття наближення кризи.

— Як нам заспокоїтися в такій ситуації? Тебе не засмучує те, що ми клас другосортних!?

— Навіть якщо я скажу, що так, чи не краще працювати разом, щоб вийти з цієї ситуації?

— Вийти з ситуації? По-перше, я навіть не згоден з такою ієрархією класів!

— Я повністю розумію твої почуття. Проте немає сенсу сидіти тут і скаржитися.

— Що!?

Юкімура підійшов до Хірати й схопив його за комір.

— Ви двоє заспокойтесь. Гаразд? Мабуть вчителька пояснювала нам суворо, щоб мотивувати нас, правда? — заговорила Кушіда. Вона розборонила їх двох і обережно взяла в руку кулак Юкімури. Той, як можна було очікувати, намагався не нашкодити Кушіді та ненавмисно зробив крок назад.

— Крім того, минув лише місяць з початку навчання. Як сказав Хірата-кун, я вважаю, що всім нам краще вистояти у цій ситуації. Гадаєш, я помиляюся?

— Н-ні, це... Звісно, я не вважаю, що Кушіда помиляється, але...

Гнів Юкімури вже розвіявся. Кушіда щиро дивилася на всіх у класі D, бажаючи співпраці кожного.

— Ц-це правильно. Ми повинні бути терплячими. Юкімурі та Хіраті немає чого битися.

— ...Вибачте. Я трохи втратив самоконтроль.

— Усе добре. Я також мав уважніше підбирати слова.

За допомогою Кушіди Кікьо бій вирішився дипломатичним шляхом.

Я дістав телефон і сфотографував класні бали. Помітивши мої дії, Хорікіта подивилася на мене з цікавістю.

— Що ти робиш?

— Я ще не зрозумів специфіку. Хіба ти не робила деякі нотатки також?

Якщо я зможу визначити точну кількість втрачених балів через запізнення та розмови на уроках, ми, ймовірно, зможемо вжити якихось контрзаходів.

— Чи не буде важко обчислити щось з таким мізером інформації? До того ж, навіть якщо тобі вдасться щось придумати, я не певна, що це допоможе вирішити проблему. Простіше кажучи, всі завжди запізнюються і занадто багато говорять під час уроків.

Як сказала Хорікіта, важко зробити висновок з наявною кількістю інформації. Вона на диво нетерпляча; її звичний спокій зник.

— Ти теж навчаєшся в цій школі, щоб вступити до університету?

— ...Чому ти запитуєш про це?

— Просто коли вчителька говорила про різницю між класом А та класом D, ти виглядала справді шокованою.

— Це була більш-менш така ж реакція як і у решти класу, хіба ні?  Попри те, що нам дали пояснення першого шкільного дня, я не можу зрозуміти цей новий розвиток подій.

Ну, це логічно. Люди в класах B і C, мабуть, невдоволено бурчать, як і ми. Усі інші класи, окрім класу А, розглядаються школою як другосортні. Спробувати з усіх сил підвищити ранг нашого класу здається найкращим варіантом дій.

— Гадаю, що перш ніж думати про клас A чи D, нам слід попрацювати, щоб гарантовано отримати трохи приватних балів.

— Бали — лише побічний продукт наших зусиль у класі.  Відсутність балів не завадить нашому шкільному життю. Зрештою, ця школа надає все безкоштовно в певній кількості.

Навіть якщо ти так думаєш, це полегшення для тих, хто втратив усі приватні бали.

— Не завадить нашому шкільному життю, хах...

Це не проблема — жити на мінімумі. Однак є багато речей, які можна отримати лише за приватні бали. Наприклад, відпочинок та розваги. Їх відсутність тільки зашкодить нам у майбутньому...

— Аянокоджі-кун, скільки балів ти використав минулого місяця?

— Хм? Ох, скільки балів я використав? Приблизно 20 000.

Учні, які витратили всі приватні бали, опинилися в біді. На зразок Ямаучі, який панікував уже деякий час.

Іке також витратив усе.

— Хоч я і вважаю, що це прикро, та вони розплачуються за власні помилки.

Певна річ, використання всіх балів за один місяць — це мала проблема.

— Першого місяця нас спокусили балами…

100 000 приватних балів на місяць. Хоч ми і думали, що це занадто добре, щоб бути правдою, кожен радів.

— Народ, як тільки почнеться заняття, я прошу всіх бути уважними. Особливо тебе, Судо-кун.

Хірата привернув увагу галасливого класу, піднявшись на трибуну*.

— Тц, чого б це?

— Цього місяця ми не отримали жодного балу. Ця проблема сильно вплине на наше майбутнє шкільне життя. Ми не можемо так продовжувати і закінчити навчання з нулем класних балів, адже так?

— Точно ні!

Одна дівчина крикнула на слова Хірати. Він обережно кивнув.

— Звичайно, ні. Отже, у нас немає іншого вибору, окрім як спробувати отримати класні бали наступного місяця. Ось чому всі повинні працювати разом, задля вирішення нашої проблеми. Ми повинні припинити запізнюватися та розмовляти під час уроків. Певна річ, користуватися мобільними телефонами під час занять також заборонено.

— Га? Чому ми маємо слухати тебе? Якщо бали залишаються незмінними, немає причин напружуватись.

— Але якщо ми продовжуватимемо запізнюватися і розмовляти на уроках, наші бали точно не зростуть. Хоча ми не можемо опуститися нижче нуля класних балів, це все одно вважатиметься мінусом.

— Я не розумію. Навіть якщо ми старанно працюватимемо на заняттях, це не означає, що наших класних балів стане більше.

Відчуваючи невдоволення, Судо пирхнув і схрестив руки. Помітивши його настрій, Кушіда заговорила:

— Хіба в школі не говорили, що не запізнюватися і не розмовляти під час уроків має бути стандартною поведінкою?

— Ем, я також думаю так само, як Кушіда-сан. Це очевидна річ.

— Це пояснення існує лише для вашої зручності. Якщо ви розумієте, що наші бали не зростуть, це безглуздо. Говоріть після того, як зрозумієте, як збільшити наші класні бали.

— Я не думаю, що у словах Судо-куна є щось неправильне. Вибач, що змусив тебе почуватися незручно.

Хірата схилив голову до невдоволеного Судо.

— Але Судо-кун, якщо ми не будемо співпрацювати, наші бали ніколи не зростуть, це факт.

— ...Роби, що хочеш. Просто не втягуй мене. Зрозумів?

Наче йому було некомфортно залишатися у класі, Судо вийшов з кабінету.

Він пішов лише до початку уроку чи вже не повернеться?

— Судо-кун справді не вміє читати атмосферу. Він найбільше запізнюється. Ми все ще можемо отримати бали без Судо-куна?

— Так… він найгірший. Чому він в одному класі з нами…

Що ж, до сьогоднішнього ранку всі проводили час як хотіли. На Судо тоді ніхто не скаржився.

Зійшовши з трибуни, Хірата пройшов до передньої частини кімнати.

— Хорікіто-сан, Аянокоджі-кун, у вас буде час пізніше? Після школи я планую поговорити про те, як нам збільшити класні бали. Я хочу, щоб ви теж взяли участь. Зможете?

— Чому ми?

— Я хочу почути думку кожного. Однак навіть якщо я попрошу всіх висловитися, не думаю, що більше половини будуть уважно слухати.

Ось чому він вирішив запитати саме нас двох. Я не впевнений, що ми можемо дати якісь корисні ідеї, але вважаю, що було б непогано приєднатися. Хоч я і думав так...

— Вибач, можеш попросити когось іншого? Я не дуже вправна в обговореннях.

— Тобі не потрібно змушувати себе говорити щось конкретне. Достатньо просто бути присутньою.

— Вибач, але я не маю наміру бути на зустрічі з безглуздої причини.

— Гадаю, що це наші перші збори як єдиного класу. Тому…

— Я вже відмовилась. Я не братиму участі.

Спокійні, але сильні слова. Попри позицію Хірати, Хорікіта знову відмовила йому.

— Он як. Вибач... Якщо передумаєш, будь ласка, приходь.

Хорікіта вже перестала звертати увагу на Хірату, який здався.

— А як що до тебе, Аянокоджі-кун?

Чесно кажучи, я думав, що було б добре приєднатися. Зрештою, більшість класу, ймовірно, теж буде.

Однак, якщо Хорікіта буде єдиною, хто не братиме участі, вона, мабуть, отримає таке ж ставлення, як Судо.

— Ох... Я пас. Вибач.

— ...Ні, це мені слід вибачитись, але якщо передумаєш, не соромся прийти.

Хірата, мабуть, зрозумів, про що я думаю. Я не відхилив його різко, як Хорікіта.

Тепер, коли дискусія закінчилася, Хорікіта почала готуватися до наступного уроку.

— Ого, Хірата дивовижний! Він зміг залучити всіх. Зазвичай усі відчували б пригніченість через ситуацію.

— Це один зі способів. Якщо вмієш вирішувати проблеми за допомогою обговорень, труднощів не виникне. Однак якщо не дуже розумний учень спробує вести дискусію, це мабуть перетвориться на хаос. Крім того, я не можу змусити себе прийняти ситуацію зараз же.

— Змусити прийняти ситуацію? Що ти маєш на увазі?

Залишивши мене без відповіді, Хорікіта більше нічого не сказала.

 

Частина 2

Це було після занять. Хірата був на трибуні, готуючи дошку до обговорення.

Завдяки його харизмі, здається, залишилися всі, крім Хорікіти та Судо. Ці двоє вже вийшли з класної кімнати. Перед початком обговорення мені також слід вийти.

— Аянокоджі~.

З-під столу Ямаучі висунув все ще мертве обличчя.

— Дідько! З тобою все гаразд?

— Придбай це за 20 000~. Я не можу нічого купити, бо у мене немає балів~.

Ямаучі поклав переді мною ігрову приставку, на якій іноді грав. Не вплутуй мене у свої проблеми...

— Якщо ти продаси її мені, з ким я тоді буду грати?

— Звідки мені знати. Але ти згоден, так? Це хороша пропозиція.

— Я куплю її, якщо ти знизиш ціну до 1000 балів.

— Аянокоджі~! Мені більше немає до кого звернутися~.

— Чому саме я… Я не можу дати те, чого не маю.

Ямаучі подивився на мене повними сліз очима, але я відвів погляд, бо почувався винним.

Він зрозумів, що просити в мене бали марно, тому змінив ціль.

— Хасебе! У мене є пропозиція для мого найкращої подруги! Купи цю ігрову приставку за 22 000 балів!

Схоже, зараз він намагається змусити Хасебе купити її. Крім того, він безсоромно збільшив ціну.

— Мабуть, важко тим, хто витратив свої бали… — сказала Кушіда, спостерігаючи за розмовою між Ямаучі та Хасебе.

— Кушідо, у тебе все гаразд з балами? Зрештою, у дівчат багато різноманітних потреб.

— Хм, поки добре. Я використала приблизно половину своїх балів. Я витратила забагато минулого місяця, тому мені буде важко контролювати себе. Аянокоджі-кун, а ти?

— Певна річ, для популярної людини важко жити шкільним життям, не витрачаючи грошей. … Я практично не витратив жодного балу. А ще немає нічого, що мені особливо потрібно.

— Це тому, що у тебе немає друзів?

— Ей...

— Аха-ха, вибач, вибач. Я не мала на меті тебе образити.

Кушіда вибачилася переді мною, хіхікаючи. Вона така мила, коли так сміється.

— Ем, Кушідо-сан?

— Що таке, Каруідзаво-сан?

— Чесно кажучи, я витратила всі бали. Мені вже допомогли інші дівчата з класу, але я також думала попросити Кушіду-сан. Ми ж друзі, правда? Мені потрібно лише близько 2 000 балів.

Каруідзава попросила приватні бали у Кушіди з удаваним сміхом. Зараз має бути миттєва відмова.

— Ну, добре.

Я подумки крикнув: "Добре!?" Але гадаю, що люди самі вирішують, як вони обирають собі друзів.

Анітрохи не вагаючись, Кушіда вирішила допомогти Каруідзаві.

— Дякую~. Друзі справді корисні. Ось мій номер. Ну тоді побачимося~. О, Iноґашіро-сан, чесно кажучи, я витратила усі свої бали~.

Рухаючись до наступної цілі, Каруідзава відійшла від нас.

— А це нічого? Твої бали, ймовірно, не повернуться.

— Я не можу прогнати друга, коли він приходить за допомогою. Каруідзава-сан також має багато друзів, тож їй, ймовірно, важко без зайвих очок.

— Однак я вважаю, що використання всіх 100 000 балів має бути особистою проблемою кожного.

— Ох, але як мені взагалі перерахувати свої приватні бали?

— Ти отримала від Каруідзави листок із номером, так? Можеш передати їх за допомогою мобільного телефону.

— Ого, у школі дійсно продумали все для учнів. Вони навіть створили систему, щоб допомогти таким людям, як Каруідзава-сан.

Безумовно, це допомога Каруідзаві. Однак чи справді потрібно було надсилати їй гроші? Це схоже на купу неприємностей.

«Аянокоджі-кун з класу D. Чябашіра-сенсей викликає вас. Будь ласка, пройдіть до вчительської»

Після сигналу з гучномовця пролунав голос.

— Здається, тебе викликають.

— Так... Вибач, Кушідо. Я піду.

З першого дня навчання в школі я не пам’ятаю, щоб робив щось таке, за що мене могли б викликати. Відчуваючи важкі погляди інших учнів, я вийшов з класу.

Я дійшов до вчительської і боязко відчинив двері. Озирнувшись по кімнаті, я ніде не побачив Чябашіру-сенсей. Я гукнув учительку, яка розглядала своє обличчя в дзеркалі.

— Ем, Чябашіра-сенсей тут?

— Що? Сае-чян? Вона ще була тут кілька хвилин тому…

Вчителька озирнулася. Вона мала хвилясте волосся до плечей, яке справляло враження дорослої. Вона вимовила ім’я Чябашіри-сенсей, наче вони були близькі. Схоже, що і вік у них приблизно однаковий.

— Здається, їй потрібно було щось зробити. Хочеш почекати тут?

— Ні, я почекаю в коридорі.

Я не почуваюся комфортно в таких приміщеннях, як учительська. Оскільки не хотів привертати увагу, я вирішив залишитися в коридорі. Як тільки я про це подумав, та учителька вийшла зі мною.

— Я Хошіномія Чіе, відповідальна за клас B. Я найкраща подруга Сае ще зі школи. Ми достатньо близькі, щоб називати одне одного Сае-чян і Чіе-чян~.

Я ніколи не чув про неї раніше, але це здається марною інформацією.

— Агов, а чому Сае-чян викликала тебе сюди? Ну чому ж?

— Хтозна. Я теж не знаю причини…

— Не розумію. Тебе викликали без пояснення причини? Хмм? Як тебе звуть?

Шквал питань. Вона оглядала мене з ніг до голови.

— Мене звуть Аянокоджі.

— Аянокоджі-кун? Хіба це не круте ім’я~? Ти популярний, правда?

Та що таке з цією надто дружньою вчителькою? Вона швидше учениця, ніж педагогиня одного рівня з Чябашірою. Якби це була школа для хлопців, вона, мабуть, вкрала б серця кожного учня.

— Агов, а ти вже маєш дівчину?

— Ні… ем, я не дуже популярний.

Я намагався виглядати ображеним і скривдженим, але Хошіномія-сенсей все одно наполегливо наближалась до мене. Плавними рухами вона схопила мене за плечі своїми тонкими красивими руками.

— М? Це дивно, я б точно запала на тебе, якби ми були в одному класі~. Це тому, що ти занадто невинний? Чи ти цун-цун*?

Вона тицяла в мої щоки пальцями. Я не знав, що сказати. Якби я раптом облизав їй пальці, вона б, мабуть, припинила, але якщо б це підняли на зборах персоналу, мене, швидше за все, негайно відрахували б.

— Що ти робиш, Хошіноміє?

Раптом Чябашіра-сенсей вдарила Хошіномію-сенсея по голові планшетом*. Хошіномія-сенсей присіла, тримаючись за голову від болю.

— Ой. Навіщо ти це зробила!?

— Це тому, що ти тут робила дивні речі з учнем.

— Я лише розмовляла з ним, поки він чекав на твоє повернення!

— Просто облиш його. Вибач, що змусила тебе чекати, Аянокоджі. Що ж, ходімо до кімнати для консультацій.

— Ні, я недовго чекав. Крім того, кімната для консультацій… я щось накоїв? Я думав, що живу непомітним шкільним життям.

— Хороша відповідь. Йди за мною.

Я йшов слідом за Чябашірою-сенсей, думаючи: «Про що ж…».

Раптом Хошіномія-сенсей підійшла до мене з усмішкою. Коли Чябашіра-сенсей помітила, то обернулася і подивилася на неї поглядом демона.

— Не ти, ти залишаєшся.

— Не кажи це так холодно~. Нічого страшного, якщо я теж послухаю, чи не так? Крім того, Сае-чян не з тих, хто проводить персональні уроки. До того ж несподівано відвести Аянокоджі-куна до кімнати для консультацій… у тебе є якась мета?

Відповівши Чябашірі-сенсей з посмішкою, вона встала позаду мене й поклала руки мені на плечі.

Я не бачив обличчя Хошіномії-сенсей, але розумів, що в повітрі літали блискавки.

— Можливо, Сае-чян, ти шукаєш молодшого чоловіка?*

Молодший чоловік? Що ви маєте на увазі?

— Не кажи дурниць. Це неможливо.

— Хе-хе, звісно. Це неможливо для Сае-чян~

Хошіномія-сенсей продовжувала йти за нами.

— Як довго ти збираєшся переслідувати нас? Ця проблема стосується класу D.

— Е? Я не можу піти з вами? Це погано? Слухай, я теж можу дати пораду~

Поки Хошіномія-сенсей йшла за нами проти нашої волі, перед нами раптово з’явилась учениця і перегородила нам шлях.

Це була красива дівчина зі світло-рожевим волоссям, якої я ніколи раніше не бачив.

— Хошіноміє-сенсей. У вас зараз є час? Учнівська рада має питання для обговорення.

Вона на мить подивилася на нас, але повернулася до Хошіномії-сенсей.

— Дивись, вона тебе шукає. Йди швидше.

Чябашіра-сенсей вдарила Хошіномію-сенсей по сідницях своїм планшетом.

— Моу~. Гадаю, вона розсердиться, якщо я залишуся, тому побачимося пізніше, Аянокоджі-кун. Ну, ходімо до вчительської, Ічіносе-сан.

З цими словами вона розвернулася на каблуках і разом з Ічіносе повернулася до вчительської.

Проводжаючи поглядом Хошіномію-сенсей, Чябашіра-сенсей злегка почухала голову та продовжила йти до кімнати для консультацій. Незабаром після цього ми прибули до кімнати, яка була прямо біля вчительської.

— Що ж, тоді... з якої причини ви мене викликали?

— Ум, щодо цього… перш ніж я скажу, підійди-но сюди.

Глянувши на годинник на стіні, вона відчинила двері, які вели до іншої кімнати. Вона поставила чайник на плиту в офісній кухні.

— Я заварю зеленого чаю. Ти не проти смаженого?*

Я взяв контейнер із порошком смаженого зеленого чаю.

— Не роби нічого зайвого. Зайди тихо. Поки я не скажу, що можна повернутися, стій тут мовчки. Якщо не зробиш цього, тебе відрахують.

— Га? Що ви маєте на увазі…?

Не даючи мені жодних пояснень, Чябашіра-сенсей зачинила двері офісної кухні. Що, в біса, вона намагається зробити? Я мовчав, як мені сказали, і незабаром почув звук, наче відчинилися двері кімнати для консультацій.

— Сюди, заходь. Ну, то що ж ти хотіла мені сказати, Хорікіто?

Схоже, це Хорікіта зайшла у кімнату для консультацій.

— Я запитаю вас відверто: чому мене зарахували у клас D?

— Ти справді питаєш відверто.

— Сьогодні ви сказали, що кращих учнів зараховують у клас А. І те, що клас D — збіговисько дефективних.

— Я справді це сказала. Схоже, ти вважаєш себе «здібною» людиною.

Цікаво, як на це відповість Хорікіта. Б’юся об заклад, вона впевнено заперечить їй.

— Я вважаю, що майже всі завдання на вступному іспиті я розв’язала і під час співбесіди не допустила грубих помилок. Принаймні, я не думаю, що повинна бути в класі D.

Знаєте, я зрозумів. Хорікіта — той тип людей, який вважає себе найкращим. Вона також несором’язлива і справді думає, що вища за всіх інших. А ще за результатами тесту Хорікіта посіла перше місце.

— Розв’язала майже всі завдання на вступному іспиті, так? Зазвичай ми не можемо показувати результати, але я зроблю для тебе виняток. Я випадково знайшла твій аркуш із відповідями.

— Ясно, ви ретельно підготувалися. …Здається, ви також знали, що я прийду сюди, щоб протестувати проти свого розміщення.

— Я вчителька. Я принаймні певною мірою розумію учнів. Хорікіта Судзуне. Як ти і думала, на вступному іспиті ти зайняла 3 місце серед першокурсників. Твої бали відставали від першого та другого лише з невеликим відривом. Ти впоралась дуже добре. Особливих проблем під час співбесіди теж не було. Навпаки, тебе високо оцінили.

— Велике дякую. Тоді чому?

— Перед тим, як я відповім, я хочу запитати: чому ти незадоволена класом D?

— Немає людини, яка б раділа, коли її не правильно оцінюють. Крім того, відмінності між класами також сильно впливають на майбутні перспективи. Цілком природно, що я нерада.

— Правильно оцінено? Агов, ти занадто високої про себе думки.

Чябашіра-сенсей усміхнулася, точніше, відверто висміяла Хорікіту.

— Я визнаю, що твої академічні здібності високі. Ти точно розумна. Але хто сказав, що у вищі класи потрапляють розумні? Ми ніколи цього не казали.

— Це… це просто здоровий глузд.

— Здоровий глузд? Хіба не цей «здоровий глузд» створив розбиту Японію, в якій ми зараз живемо? Дійсно, ми звикли відокремлювати нижчих від вищих за допомогою результатів тестів. У результаті, некомпетентні люди у відчаї намагалися компенсувати різницю, щоб перемогти справді «вищих» людей. Зрештою, це призвело до системи спадковості.

Система спадковості означає, що соціальний статус, честь і робота передаються і успадковуються.

Почувши ці слова, я ненавмисно тихо застогнав. У мене болить у грудях.

— Певна річ, у тебе є здібності до навчання. Я не буду заперечувати цього. Однак мета цієї школи — виховати найкращих. Велика помилка думати, що лише навчанням можна досягти вищого класу. Це було перше, що ми пояснили на церемонії вступу. Крім того, подумай про це спокійно. Як ти вважаєш, чи впорався б хтось на кшталт Судо, якби ми визначали вступників лише за допомогою інтелекту?

— Тц…

Попри те, що це одна з найкращих шкіл Японії, вони приймають учнів, які цікавляться й іншими сферами, окрім навчання.

— Крім того, було б необдумано говорити, що немає нікого, хто був би щасливий, коли його неправильно оцінюють. Клас А, наприклад, відчуває сильний тиск з боку школи та багато заздрості з боку нижчих класів. Змагатися під сильним тиском важче, ніж ти думаєш. І є учні, яким добре, якщо їх оцінюють нижче, ніж вони є насправді.

— Це жарт, правда? Я не можу зрозуміти таких людей.

— Справді? Я думаю, що в класі D є кілька учнів-диваків, які із задоволенням залишилися б у класі низького рангу.

Здавалося, що вона розмовляє зі мною крізь стіну.

— Ви все ще не пояснили чітко. Чи справді моє розміщення в класі D правильне і чи не було помилки при моєму оцінюванні? Перевірте ще раз.

— На жаль, твоє розміщення в класі D не було помилкою. Ти однозначно в класі D. Ти учениця лише цього рівня.

— …Невже? Наступного разу я послухаю, що на це скаже керівництво школи.

Схоже, вона вирішила, що її класна керівниця — не та людина, яку варто запитувати, і не здавалася.

— Ти отримаєш той же результат, якщо спробуєш поговорити з будь-ким, хто займає вищу посаду. Немає потреби бути такою розчарованою. Як я й сказала сьогодні вранці, класи можуть наздоганяти і перевершувати один одного. Пам’ятай, що є можливість піднятися до класу А до закінчення школи.

— Здається, це не дуже легкий шлях. Як незрілий клас D заробить більше балів, ніж клас A? Як не поглянь, це неможливо.

Це була чесна думка Хорікіти. Тепер між нами величезна різниця в балах.

— Я не знаю. Ти сама вирішуєш, йти цим безрозсудним шляхом чи ні. Можливо, у тебе є особлива причина, щоб бути в класі А?

— Ну… Гадаю, на сьогодні з мене досить. Перепрошую. Однак пам’ятайте, що я все ще не розумію.

— Гаразд, я запам’ятаю це.

Я почув, як відсувається стілець. Здається, дискусія закінчилася.

— О, точно. Я викликала сюди ще одну людину. Ця людина пов’язана з тобою.

— Пов’язана зі мною…? Не може бути... Бра...

— Виходь, Аянокоджі.

Не кличте мене в такий невдалий час. Вирішено, я не вийду.

— Якщо не вийдеш, тебе відрахують.

Ж-жорстоко. Нечесно використовувати відрахування як зброю.

— Як довго ти змушуватимеш мене чекати?

Зітхнувши, я вийшов з офісної кухні та потрапив до кімнати для консультацій. Звісно, Хорікіта була здивована.

— Ти… чув нас?

— Чув? Я знаю, що ви про щось говорили, але я нічого не почув. Стіни досить товсті.

— Це не так. З тієї кухні все чітко чути.

Схоже, Чябашіра-сенсей чомусь хотіла затягнути мене в цю кімнату.

— …Вчителько, навіщо ви це робите?

Хорікіта відразу помітила, що це постанова. На її обличчі був чіткий гнів.

— Тому що я вирішила, що це необхідно. Ну що ж, Аянокоджі, я скажу тобі, чому тебе викликала.

Чябашіра-сенсей відповіла на запитання Хорікіти й зосередила увагу на мені.

— Тоді вибачте…

— Зачекай Хорікіто. Тобі краще послухати до кінця. Це буде підказкою, як ти можеш піднятися до класу А.

Хорікіта зупинилася на місці й сіла на спинку крісла.

— Будь ласка, якщо можна, то коротко.

Дивлячись на свій планшет, Чябашіра-сенсей розсміялася.

— Ти цікавий учень, Аянокоджі.

— Я геть нецікавий, принаймні не такий цікавий, як хтось на кшталт Чябашіри-сенсей, яка має дивне прізвище*.

— Хочеш впасти ниць перед усіма Чябашірами в країні? Хм?

Ні, навіть якби хтось шукав інших Чябашір по всій Японії, окрім вчительки, напевно, нікого б не було…

— Після твоїх результатів на вступному іспиті я думала про потенційні індивідуальні методи навчання, але коли побачила твої результати тестування, у мене з’явилась цікавість. Спочатку я була здивована.

У планшеті був знайомий бланк відповідей зі вступного іспиту.

— 50 балів з японської мови, 50 балів з математики, 50 балів з англійської мови, 50 балів з історії, 50 балів з природніх наук… і результат останнього тесту також був 50 балів. Знаєш, що це означає?

Хорікіта з подивом перевела погляд на мій тестовий бланк, а потім на мене.

— Який жахливий збіг.

— А? Ти до кінця будеш стверджувати, що твої результати випадкові? Це явно навмисно.

— Це збіг обставин. У вас немає доказів. Хай там як, яку користь я отримаю від маніпулювання власними результатами? Якби я мав достатньо розуму, щоб отримувати високі оцінки, я б прагнув отримати відмінні бали з усіх предметів.

Спостерігаючи за тим, як я вдаю невинність, вона зітхнула з виразом подиву на обличчі.

— Чесно кажучи, ти справді дивний учень. Ти впевнений, що це випадковість? Задачу з математики №5 цього року розв’язали лише 3% усіх учнів. Крім того, ти використав складну формулу, до того ж бездоганно. З іншого боку, відсоток правильних відповідей на питання №10 склав 76%. А ти зробив помилку. Чи це для тебе «нормально»?

— Я не знаю, що є нормальним у цьому світі. Це збіг, просто збіг.

— От лихо. Я захоплююся твоїм ставленням, але це створить для тебе проблеми в майбутньому.

— Я подумаю про це, коли доведеться.

Чябашіра-сенсей поглядом запитала Хорікіту: «Ну як?»

— Чому ти... вдаєш, що не розумієш?

— Ні, як я вже сказав, це випадковість. Я не приховую, що я геній чи щось подібне.

— Що думаєш, Хорікіто? Він може бути розумнішим за тебе.

Хорікіта помітно здригнулася. Учителько, будь ласка, не кажіть нічого зайвого.

— Я не люблю вчитися і не хочу старатися з усіх сил. Ось чому я отримую такі бали.

— Справа не в учнях, які обирають цю школу. Подібно до тебе та Коенджі, є й інші, кого однаково влаштовують усі класи.

Не тільки ця школа, а й навіть її вчителі ненормальні. Під час їхньої попередньої розмови Чябашіра-сенсей змогла засмутити Хорікіту своїми словами. Таке враження, наче вони знають «секрети» кожного учня.

— Що ще? Які ще причини?

— Хочеш почути про це детальніше?

Я помітив, що очі Чябашіри-сенсей різко блиснули. Чомусь здається, що вона намагається її спровокувати.

— Ні, я зупинюся на цьому. Якщо продовжу слухати, то збожеволію і рознесу всі меблі, які тут є.

— Якщо ти це зробиш, Аянокоджі буде понижено до класу E.

— Є такий клас?

— Звичайно. Клас Е означає «відрахований»*. Іншими словами, покине школу. Ну, на цьому розмову закінчено. Насолоджуйтесь шкільним життям.

Який сарказм.

— Я теж піду. Настав час для зборів персоналу. Я збираюся закрити кабінет, тому йдіть звідси.

Вона виштовхнула нас із кабінету. Чому Чябашіра-сенсей підлаштувала нашу зустріч? Вона не схожа на тих, хто робить безглузді вчинки.

— Хай там як… ходімо?

Я почав йти, не чекаючи підтвердження Хорікіти. Мабуть, нам краще йти окремо.

— Зачекай.

Хорікіта сказала мені зупинитися, але я продовжив іти. Якщо триматимусь подалі від неї поки ми не дійдемо до гуртожитку, моя мета буде досягнута.

— Твої оцінки… справді випадковість?

— Я ж уже сказав, що так. Чи у тебе є докази того, що я роблю це навмисно?

— У мене немає жодних доказів, але… Аянокоджі-кун, я не розумію. Ти уникаєш проблем і тебе не цікавить клас А.

— У тебе також є дещо незвичайні думки щодо класу А.

— ...А не мають бути? Я працюю над тим, щоб мої майбутні перспективи були вигіднішими.

— Ні, це цілком природно.

— Це було моєю метою, відколи я вступила до цієї школи. А насправді все трохи інакше. Я ще навіть не на старті.

Я помітив, що Хорікіта пришвидшила крок і йшла поруч зі мною.

— Тож, ти прагнеш бути в класі А?

— По-перше, я хочу з’ясувати справжні наміри цієї школи. Чому мене зарахували до класу D. Чябашіра-сенсей сказала, що мене оцінили як людину, яка підходить лише для цього класу, тому… І коли я це з’ясую, я прагнутиму до класу А. Ні, я завжди його прагнутиму.

— Це буде дуже важко. Ти повинна зробити щось із цими проблемними дітьми. Вічні запізнення Судо, розмови під час уроків і результати тестів. Навіть якщо тобі вдасться, це все ще ±0*.

— …Я це вже знаю. Я все ще сподіваюся, що моє зарахування в цей клас було помилкою школи.

Колишня надмірна впевненість Хорікіти перетворилася на тривогу. Ти справді «вже знаєш»?

Єдиний висновок, який я зробив на основі сьогоднішньої інформації, це слово «відчай». Якщо дотримуватися елементарних правил шкільного життя, мінусів можна певною мірою уникнути. Але головне те, що ми не вміємо перетворювати мінуси на плюси. Найвищий клас — клас А — все ще мав невелике зниження балів.

Навіть якщо ми знайдемо спосіб ефективно збільшити їх, інші класи також знайдуть спосіб зробити те саме.

Крім того, коли є величезна різниця в класних балах, дуже важко залишатися конкурентоспроможними серед класів в обмеженому часі.

— Я певною мірою можу зрозуміти твої думки. Однак, я не вважаю, що школа й далі буде ретельно стежити за учнями. Інакше не буде сенсу змагатися.

— Ясно, то ти можеш думати і таким чином. Гадаєш, впораєшся з цією ситуацією лише власними силами?

— Так.

— Яка швидка відповідь.

Рука вколола мене в бік. Хорікіта проігнорувала мене, коли я зробив болісний вираз обличчя.

— Ой… Я розумію твої почуття, але це не та проблема, яку ти можеш вирішити самостійно. Я кажу про Судо. Навіть якщо ти покращуватимеш свої результати, ти нічого не зможеш зробити, якщо решта класу буде тягнути вниз.

— Ні, це трохи інше. Звичайно, сама людина нічого не досягне, але якщо кожен не докладатиме власних зусиль, то це стане надзвичайно складною проблемою. Якщо всі цього не зроблять, ми навіть не зможемо почати конкурувати з іншими класами.

— То що ти збираєшся робити? Поки що ти лише визнала, що це величезна проблема.

— Є 3 ключові моменти, які нам потрібно виправити, щоб піднятися. Запізнення та розмови під час уроків. А потім переконатися, що всі пройшли проміжні іспити*.

— Перші два, певною мірою, будуть виконані. Але проміжні іспити…

Невеликий тест, проведений кілька днів тому, справді мав кілька важких завдань, але загалом він був легким. Є багато учнів, які все ще зазнають невдачі на цьому рівні, тож, чесно кажучи, перспективи виглядають похмуро.

—Також я хочу попросити Аянокоджі-куна про співпрацю.

— Співпрацю?

Хорікіта глянула на мене з відверто невдоволеним обличчям.

— Ти відмовила Хіраті сьогодні вранці, тому я можу відмовити з тієї ж причини, правда?

— Хочеш відмовитися?

— А що, якби я сказав, що з радістю допоможу?

— Я ніколи не думала, що ти зайдеш так далеко, щоб сказати, що з радістю допоможеш, але я також не думаю, що ти відмовишся. Якби ти справді не хотів допомагати, тоді… я б не просила більше. Нічого не поробиш, якщо ти відмовишся так само як я. Тож, я можу розраховувати на твою допомогу чи ні?

Якщо можливо, я хочу згадати слова, якими вона раніше відмовила Хіраті… Однак я не хочу прямо відмовляти тому, хто просить. Ні, ні, зберігай спокій. Якщо я скажу, що буду допомагати, мене, мабуть, змусять працювати до смерті або до закінчення навчання. Тут мені потрібно мати серце як у демона.

— Я відмовляюся.

— Я вірила, що Аянокоджі-кун погодиться на співпрацю з самого початку. Дякую тобі.

— Я цього не казав! Я повністю відмовився!

— Ні, я почула голос у твоїй голові. Ти сказав, що допоможеш.

Страшно, вона прочитала мої думки.

— Я не думаю, що зможу хоч чимось допомогти тобі.

Хорікіта, безумовно, розумна. Гадаю, що мої вміння їй не потрібні.

— Нема про що хвилюватися. Мені не потрібна сила твого розуму. Залиш планування мені, а ти можеш бути м’язами.

— Га? Чому це я маю бути м’язами?

— Тебе що, не хвилюють наші класні бали? Якщо будеш виконувати мої вказівки, я обіцяю зробити їх додатними. Я це гарантую.

— Я впевнений, що у тебе є якийсь план, але ти можеш покластися на когось іншого, крім мене. Якщо знайдеш друзів, то зможеш попросити їх допомогти.

— Не вийде, в класі D немає нікого, крім тебе, хто б був хоч віддалено компетентним.

— Ні, ні, таких людей багато. Наприклад, Хірата. Такий однокласник, як він, має великий вплив у класі, ще й розумний — ідеальний кандидат. Крім того, він хвилюється, що у тебе немає друзів.

Якщо потягнешся до нього, то ви, напевно, станете хорошими друзями.

— Він не годиться. Навіть якщо він має талант і здібності, я не можу його прийняти. Якщо робити порівняння, то мені потрібна шахова фігура. Тепер я хочу не золото і не срібло, а пішака*.

Ти назвала мене пішаком? Це так ти мене назвала?

— Пішака можна використовувати і для того, щоб заробити грошей.

— Цікава відповідь, але ти людина, яка не докладатиме багато зусиль. Хіба ти не думав: «Я згоден бути пішаком, але я не хочу цього визнавати»?

Вона розстріляла цуккомі* на місці. Якби я був нормальною людиною, мене б це образило.

— Вибач, але я не можу тобі допомогти. Я для цього не годжусь.

— Ну, можеш зв’язатися зі мною, коли зберешся з думками. Я з нетерпінням чекатиму.

Мої слова не дійшли до Хорікіти.