Кінець звичайних днів

Вступ

— Ха-ха-ха-ха! З тобою весело, дурню!

Іке голосно балакав з Ямаучі під час другого уроку математики. Минуло три тижні після вступної церемонії. За цей час Іке та Ямаучі разом із Судо стали відомими як «Тріо ідіотів».

— Агов, агов, хочеш піти поспівати в караоке?

— Так, ходімо!

Група дівчат неподалік складала плани на час після занять.

— Якийсь час я дуже хвилювався, але, схоже, всі швидко відкрилися один одному.

— Аянокоджі-кун, ти також з кимось подружився? — запитала Хорікіта, переписуючи написане на дошці в зошит.

— Ем, щось таке.

Хоч я спочатку і нервував, я познайомився з Судо, коли зустрів його в міні-маркеті, зблизився з Іке та Ямаучі через інцидент у басейні. Іноді ми обідали разом. Хоча я ще далеко від того, щоб мати близьких друзів, я радий, що вони у мене все ж є. Людські стосунки досить загадкові, тому я не зміг визначити точний момент, коли ми стали друзями.

— Йо*, — на середині уроку Судо відчинив двері і зайшов у клас. Він, позіхнувши, сів — йому явно було байдуже, що запізнився.

— О, привіт, Судо. Хочеш потім пообідати? — Іке гукнув Судо з іншого кінця кімнати.

Вчителька математики продовжила урок, навіть не звернувши уваги. Зазвичай учитель кинув би в нього шматочком крейди, але, можливо, через якесь почуття толерантності, всі вчителі терпіли таку поведінку. Навіть коли справа стосувалася нецензурної лексики, запізнення на урок або дрімання, то нікого це не хвилювало. Спочатку наш клас поводився більш стримано, а тепер усі були надто легковажними. Звісно, було кілька учнів, таких як Хорікіта, які старанно вчилися.

Мобільний телефон у моїй кишені завібрував, сигналізуючи, що я отримав повідомлення. Це був груповий чат хлопців, у якому я теж був. Схоже, вони вирішили пообідати в їдальні.

— Ей, Хорікіто. Хочеш пообідати разом? — я запитав.

— Мені доведеться відмовитися. Хай там як, твоя група досить неотесана.

— Не можу заперечити.

Коли хлопці залишалися наодинці, вони говорили лише про дівчат і брудні жарти. Хто милий, хто з ким гуляє, як далеко вони зайшли тощо. Можливо, запрошувати дівчину до такої групи було поганою ідеєю.

— Ого. Серйозно, вони вже зробили це? Неймовірно.

Судячи зі слів Іке, здавалося, що Хірата зустрічається з Каруідзавою. Спостерігаючи за нею здалеку, я бачив, що вона з любов’ю дивиться на нього з іншого кінця класу. Що стосується мого власного враження від Каруідзави, то вона, безсумнівно, мила. Але навколо цієї дівчини була така атмосфера, що невпевненим людям було важко підійти до неї. Іншими словами, вона виглядала як одна з тих дуже «дівчачих» дівчат. У молодших класах вона, ймовірно, кидалася на таких гарненьких хлопців, як Хірата. Це були мої власні немилосердні припущення, але я, ймовірно, був недалеко від правди. Ой! Я випадково обмовив її без достовірних доказів. Я подумки вибачився перед Каруідзавою.

— Ненавиджу цей вираз твого обличчя.

Хорікіта холодно зиркнула на мене. Мабуть, вона побачила мене наскрізь.

Що ж потрібно зробити, щоб стати парою одразу після вступу до школи? Я ж досі маю проблеми, щоб просто подружитися.

Якби я підійшов до Хорікіти і запитав «Ти зустрічатимешся зі мною?», то вона б точно вдарила мене. Хай там як, якби я міг обрати дівчину, я б віддав перевагу більш привітній та жіночній.

 

Частина 1

Третій урок, історія. Урок вчительки Чябашіри. Коли пролунав дзвінок, вона увійшла, що сигналізувало про початок уроку. Проте поведінка учнів не змінилась.

— Тихіше. Сьогодні урок буде більш серйозним.

— Сае-чян-сенсей~, що ви маєте на увазі?~

Клас вже дав їй прізвисько.

— Кінець місяця. У нас буде короткий тест. Передайте це заднім партам.

Вона роздала папірці першому ряду*.

Згодом тест потрапив і на мій стіл.

Тест містив по декілька запитань до кожної з п'яти основних тем.

— Ей~ я нічого не чув про це~. Я не хочу складати його~

— Заспокойтеся. Цей тест призначений тільки для подальшого посилання. Він ніяк не вплине на ваш табель успішності*. Ризику немає, тож будьте спокійні. Однак списування, звісно, заборонено.

ЇЇ слова були трохи дивні. Зазвичай оцінки відображаються тільки в табелі. Однак слова вчительки Чябашіри дещо інші. Схоже, вона має на увазі, що ці оцінки не будуть відзначені в наших табелях, а будуть впливати якимось іншим способом. Ну… можливо, я надто переймаюсь через це. Якщо це не буде зараховано до табеля, боятися нічого.

Коли тест почався, я переглянув запитання. Двадцять запитань, по чотири на розділ і за кожне п'ять балів, тобто сто балів. Проте запитання були надзвичайно легкими, тому відчувалось розчарування.

Запитання в цьому тесті приблизно на два рівні нижчі, ніж на вступному іспиті. Тут все занадто просто.

Так і думав — приблизно три запитання були складнішими за інші. А останню задачу з математики неможливо розв’язати без використання складних формул.

— Ні… Чому ці завдання такі складні…

Це явно не для першого класу старшої школи. Останні три запитання мають інший рівень. Не було б нічого дивного, якби вони були додані помилково.

Чому вони вимірюють наші здібності цим тестом?

Ну, я просто розв’яжу ці задачі так само, як на вступному іспиті.

Вчителька Чябашіра спостерігала за всіма, крокуючи класом. Я глянув на Хорікіту. Вона впевнено заповнювала відповіді на запитання. Схоже, вона отримає відмінну оцінку.

Я продовжував дивитися на тест, поки не пролунав останній дзвінок*.

 

Частина 2

— Агов, якщо скажеш мені чесно, я тобі пробачу, добре?

— Що ти маєш на увазі під «чесно»?

Закінчивши обід, я балакав із Судо та іншими перед торговим автоматом.

Раптом Іке наблизився до мене.

— ...Ми ж друзі, правда? Друзяки, які будуть триматися разом наступні 3 роки?

— Ем… так. Це так, але…

— Тоді... ти скажеш нам, коли знайдеш дівчину, так?

— Га? Дівчину? Ну так, якщо це колись станеться.

Іке поклав руку мені на плече.

— Ти ж зустрічаєшся з Хорікітою, правда? Ми тобі не пробачимо, якщо ти нас випередив.

— …Га?

Я помітив, що Судо та Ямаучі підозріло дивляться на мене.

— Дурню, ми не зустрічаємося. Зовсім ні. Чесно.

— Тоді про що ви удвох нишком розмовляли під час уроку? Про це нам не дозволено чути, я правильно розумію? Це було про побачення, чи про побачення, чи про обіцянку піти на побачення, адже так!? Ааа, я заздрю!

— Ні, ні. Тим паче, Хорікіта не з таких дівчат.

— Звідки мені знати? Все одно ми ніколи не мали можливості поговорити. Якби не Кушіда, ми б навіть не знали її імені. Вона наче відсторонена і взагалі не розмовляє.

Невже це так? Ну, я також ніколи не бачив, щоб вона розмовляла з кимось, окрім мене чи Кушіди.

— Навіть не знати її імені, це жорстоко.

— А ти знаєш імена всіх своїх однокласників?

…Я намагався, але зміг згадати лише половину імен. Аргумент прийнято.

— Однак її обличчя миле, чи не так? Тому ми й звернули на неї увагу.

Вони закивали головами.

— Проте у неї складний характер. Мені не подобаються такі дівчата, — сказав Судо, випивши кави.

— Так, вона, як би це сказати, сувора й різка? Я хотів би зустрічатися з кимось, з ким міг би добре поговорити. І, певна річ, ця хтось має бути милою. Хтось на зразок Кушіди-чян.

Звичайно ж, фавориткою Іке залишається Кушіда.

— Ах~ побачення з Кушідою-чян, а тоді — еччі*! — викрикнув Ямаучі.

— Дурню, гадаєш, що можеш зустрічатися з Кушідою-чян? Фантазії теж під забороною!

— Тобі ж також сняться побачення з нею, правда, Іке? У моїх снах я вже сплю з Кушідою-чян!

— Що!? А у моїх снах вона робить сексуальні косплеї!

Обидва билися через свої марення. Агов-агов. Ви можете фантазувати про що завгодно, оскільки ви старшокласники, але це просто неповага до Кушіди.

— Судо, а на кого ти цілишся? Чи ходять чутки про милих дівчат у баскетбольному клубі?

— Га? Ой, та нічого немає. У клубі все одно мало місця для дівчат.

— Справді…? Тобі краще не приховувати, що ти з кимось зустрічаєшся, в жодному разі!

— Ага, звісно.

Він лише кивнув головою на ті огидні слова. Говорячи про дівчат, я згадав про Хірату.

— Агов, Хірата ж зараз зустрічається з Каруідзавою?

— О, так. Днями Хондо побачив, як вони трималися за руки.

— Зараза, ці двоє дійсно зустрічаються. Ходять, торкаючись плечима.

— То це правда, хах. Цікаво, вони вже робили щось еччі?

— Звісно, що так. Ах, я так заздрю~!

Здається неймовірним, що першокласники старшої школи займаються чимось подібним. Але я вважаю, що така правда.

…Мені соромно думати так само, як ці хлопці.

— Ей, краще послухайте, що я збираюся сказати, адже я найбільш досвідчений у таких речах.

Ямаучі розкинувся на землі й почав говорити.

— Давайте краще послухаємо Хірату.

— Невже ви думаєте, що Хірата скаже нам правду, коли ми запитаємо? «Які у неї груди, вона незаймана, тобі сподобалося?» — ви справді думаєте, що він відповість?

Про який це досвід ви хотіли почути…?

Я пішов до найближчого торгового автомата, щоб купити напій.

— Візьми мені какао, — попросив Ямаучі.

— Не перекладай свої витрати на мене. Купи сам.

— Не можу, я майже витратив усі бали. У мене залишилося близько 2 000.

— …Як, чорт забирай, ти використав понад 90 000 балів за 3 тижні?

— Це тому, що я купив річ, яку хотів. Ось дивись. Хіба не класно?

Ямаучі дістав портативний ігровий пристрій.

— Я ходив купувати це з Іке. Це PS Viva*, PS Viva. Як же чудово, що в школі продаються ще й такі речі.

— Скільки?

— Близько 20 тисяч балів. З усіма опціями приблизно 25 тисяч.

Ей, не витрачай свої бали так швидко...

— Зазвичай я не граю в ігри, але оскільки ми зараз живемо в гуртожитку, я можу грати з іншими. Крім того, ви ж знаєте того хлопця Міямото, нашого однокласника, правда? Він реально добре грає.

Міямото — трохи круглолиций хлопець у нашому класі. Я ніколи з ним не спілкувався, але він, здається, з тих хлопців, які постійно говорять про ігри та аніме.

— Тобі також слід купити таку і приєднатися до нас. Судо сказав, що купить, щойно отримає бали наступного місяця.

Вони почали оточувати мене. Ямаучі дав мені свою ігрову консоль, щоб я спробував. Вона набагато легша, ніж я думав. На моніторі був зображений солдат із великою катаною і гладив свиню. Який дивний світ…

— Ех, чесно кажучи, мені це не дуже цікаво. Це… свого роду файтинг*?

— Ти ніколи не чув про Hunter Watch? По всьому світу було продано 4,8 мільйона копій! Я з дитинства мав гарне відчуття гри, тому мене шукали професіонали з закордону. Що ж, я відмовився від їхніх пропозицій.

А 4,8 мільйона це багато чи ні. Я не знаю. У світі близько 7 мільярдів людей. Іншими словами, люди, які купили цю гру, становлять менше 0,1% населення.

— Крім того, чому ця тендітна дівчина носить таке важке спорядження? Воно з пластику? Якби воно було зроблене із заліза, навіть Судо мав би з ним проблеми.

— …Аянокоджі, схоже, ти хочеш більше реалізму в іграх. Ти іноземець? Тоді як ти ставишся до автоматичного відновлення життєвих очок? Тобі подобаються західні ігри, де ти стріляєш в когось, десь ховаєшся і миттєво відновлюєш свою витривалість? Ці ігри ще більш нереалістичні.

Я не міг зрозуміти нічого, що говорив Ямаучі.

— Знаєш, як кажуть: краще один раз побачити ніж сто разів почути, правильно? Купи і грай з нами. Добре? Добре? Коли почнеш грати, ми разом добуватимемо матеріали. Збирати мед теж важко, розумієш? Тож, можеш купити мені какао авансом~

— Добре, нехай…

Мені насправді не потрібен мед абощо, але я просто купив какао, щоб заспокоїти його.

— Ось для чого потрібна дружба! Дякую~!

Я не бажав такої дружби. Ямаучі зловив пляшку, яку я йому кинув, животом.

Ну тоді, чого ж мені попити? Поки вагався, я помітив кнопку.

— О, тут теж таке.

Був варіант отримати мінеральну воду безкоштовно.

— Щось не так?

— А? Ні. Ей, чи пропонує кафетерій якісь безкоштовні страви?

— Ти про овочевий набір? Вони безкоштовні. Ах, я не хочу такого шкільного життя, де я просто їстиму овочі та питиму воду~, — попиваючи какао, розсміявся Ямаучі.

Витративши всі бали, йому нічого не залишалося, як щодня їсти овочі та пити воду.

Однак цієї ситуації легко уникнути, якщо бути обережним. Буде достатньо просто не витрачати всі гроші, як Ямаучі.

— …Але є чимало людей, які беруть безкоштовну їжу.

Оскільки я часто ходив у їдальню, то пам’ятаю, як багато учнів їли овочі.

— Мабуть тому, що зараз кінець місяця.

— Якщо справа в цьому, то добре…

Відчуваючи легку тривогу, я вирішив взяти молока. Я взяв пляшку з отвору в автоматі.

— Чому наступний місяць не може настати швидше? Я хочу знову відчути моє шкільне життя мрії! — засмучені, вони утрьох закричали.

 

Частина 3

«Агов, ми пізніше підемо гуляти з Кушідою-чян та її друзями, ти з нами?»

Під час одного пообіднього уроку я не замислюючись робив записи з дошки і отримав таке текстове повідомлення.

Ох… Так оце називають юнацьким шкільним життям? Мене вперше друзі запросили кудись після школи. В мене не було причин відмовлятися, але я запитав, хто ще буде.

Якщо буде занадто багато незнайомих мені людей, то я, напевно, не піду. Буде якось незручно.

Я швидко отримав відповідь. Звісно, Іке, Ямаучі та Кушіда ідуть. Також, включаючи мене, ще 5 людей. Люди, котрих я не дуже добре знаю. Якщо стільки, то гаразд. Я підтвердив, що теж піду і швидко з’явились нові повідомлення:

«Кушіда-чян — моя, так що не заважай!» [Іке-сама]*

«Ні, ні, Кушіда-чян — моя ціль, тому це ти не заважай!» [Ямаучі]

«Що? Ти теж? Хочеш позмагатися?» [Іке-сама]

Хотілося б, щоб вони порозумілись, але вони швидше почнуть битися за Кушіду.

Я гадаю, що гуляти після школи весело, але зараз це більше схоже на клопіт.

Як тільки урок закінчився, я вийшов зі школи разом з Іке та Ямаучі.

Оскільки кампус великий, я все ще не дослідив шкільну територію повністю.

— Ми у тому ж класі, але не можемо йти разом із Кушідою…

— Їй треба поговорити з другом з іншого класу. Кушіда-чян, все ж таки, досить популярна.

— А може… вона розмовляє з хлопцем?

— Все гаразд, Іке. Вона розмовляє з дівчиною — це достовірна інформація.

— Це добре, це добре.

— А ви, хлопці, дійсно запали на Кушіду.

— Ну звісно. Чесно кажучи, вона — бажання мого серця.

Схоже, в Ямаучі була така ж думка, бо він продовжував кивати, виражаючи згоду.

— А ти запав на Хорікіту, так? Мушу сказати, що вона красива.

— Ні, між нами нічого нема. Я серйозно.

— Справді? Під час уроку, хіба ви не дивились одне на одного та не тримались мимоволі за руки? Не було такого?

Поки Іке завалював мене питаннями, підійшла Кушіда.

— Вибачте і дякую за очікування!

— О, не хвилюйся, Кушідо-чян. Зачекай-но, чому вони тут?

Іке, який захоплено стрибав вгору та вниз, раптово зробив крок назад та награно впав. Який енергійний хлопець.

— Ой, вони підуть з нами. Він запитав мене: "Чи можна приєднатись?". Щось не так?

Кушіда прийшла разом із Хіратою, начебто його дівчиною Каруідзавою та двома іншими дівчатами. Тими дівчатами були Мацушіта та Морі, які завжди гуляли з Каруідзавою.

— Агов, є якийсь спосіб позбутись Хірати? — Іке взяв мене за плечі та прошепотів мені на вухо.

— Я не бачу причин йому відмовляти.

— Якщо цей ікемен* буде з нами, то наше існування буде під загрозою. Що ти будеш робити, якщо нам не пощастить і Кушіда закохається в нього. А якщо тримати його подалі, то цього не трапиться.

— Ну, я не впевнений… А ще, хіба Хірата не зустрічається з Каруідзавою? Не турбуйся.

— Наявність дівчини нічого не гарантує. Якщо порівнювати неохайну та легкодоступну ґяру*, як Каруідзава, з прекрасним янголом, як Кушіда-чян, то всі виберуть Кушіду-чян.

Поки він палко говорив, його слина потрапила мені у вухо — огидно. З його рота теж виходили не менш жахливі слова.

Звісно, Каруідзава була з тих, кого називають ґяру, але вона все ж була дуже милою.

— Але Іке… Знаєш, нема гарантій, що така мила дівчина, як Кушіда — незаймана, адже так? — Ямаучі приєднався до нашого перешіптування з тривожним голосом.

— Ну це… це, напевно, правда… н-ні, Кушіда-чян мусить бути незайманою.

Хлопці продовжили говорити, що їм заманеться, віддавшись своїм фантазіям. Цікаво, чи можна це назвати дискримінацією? Якщо так, то я краще буду осторонь у цій розмові.

— Ем, якщо ми заважаємо, то ми можемо поділитися на групи, — Хірата сказав Іке та іншим у стриманому тоні. Він помітив наше шепотіння.

— Н-ні, все добре. Так, Ямаучі?

— Т-так. Пішли разом. Чим більше людей — тим краще, так?

Як же ви двоє дратуєте! Однак вони нічого не могли вдіяти, бо, якщо вони спробують вигнати Хірату з групи, то Кушіда, напевно, розчарується в них.

— Ого, доволі нормальна відповідь. Чому ж тоді ви утрьох крадькома перешіптуєтесь?

Слова Каруідзави мали сенс, але я був шокований тим, що вона внесла мене у їхню групу.

— Гаразд, ось у чому справа: я думав, що, не беручи до уваги Хірату та Каруідзаву, кількість хлопців і дівчат однакова. Тобто, це схоже на потрійне побачення. Аянокоджі, у тебе також є шанс.

— Ямаучі, ти згоден на Мацушіту-сан, так? Тоді я збираюсь поговорити з Кушідою-чян.

— Агов, це жарт? Я говоритиму з нею! Ми збираємось одружитися та дати одне одному обітниці під великою сакурою. Це доля, яка чекає на нас!

— Брехня! Я думав про це певний час: все, що ти кажеш — це брехня!

— Га? Усе це правда!

Якщо вірити всьому, що каже Ямаучі Харукі, то він дуже хороший геймер, якого шукали професіонали з усього світу; гравець у пінг-понг національного рівня у початковій школі; найкращий гравець своєї бейсбольної команди у середній школі і, безсумнівно, потенційно майбутній геймер-професіонал. Просто людина з великої літери.

Хоча не було жодного підтвердження його досягнень.

Я не знав куди ми йдемо, тому тихо йшов позаду групи.

Іке з Ямаучі були занадто занурені у свої фантазії, а Хірата тим часом був оточений з двох сторін.

— Скажи чесно, Хірато. Ви з Каруідзавою зустрічаєтесь?

Щоб впевнитись, що Хірата йому не суперник, Іке запитав прямо.

— Ем… Де ти почув це?

Хірата виглядав здивованим та розгубленим одночасно.

— Ох, схоже, що це уже не таємниця. Ми справді зустрічаємось.

Перед тим як він зміг відповісти, підійшла Каруідзава та обійняла його руку.

Здавшись, Хірата збентежено почесав себе по щоці пальцем, ніби підтверджуючи їхні стосунки.

— Справді? Я так заздрю, що ти зустрічаєшся з такою милою дівчиною, як Каруідзава.

Ямаучі сказав це з підробленою заздрістю. Несвідомо брехати напрочуд складно.

— Кушідо-чян, а в тебе є хлопець?

Іке переключився на Кушіду, користуючись темою розмови. Розумно.

— В мене? Ні, немає.

Іке та Ямаучі подумки раділи і їх настрій піднявся також. Ваша радість аж випирає…

Кушіда, напевно, зберігає це у секреті, але більшою мірою вона підтвердила, що не знаходиться у стосунках. Я теж трішки радий.

— Ох, я плачу…!

— Не плач, Ямаучі. Наша надія прямо перед нами!

Це вже більше не нездоланна гора, а просто крута дорога.

Хірата, Каруідзава, Іке та Ямаучі йшли разом, оточивши Кушіду. Мацушіта та Морі були осторонь.

Вони йшли позаду. А я йшов ще більш позаду, геть сам.

— Агов, Іке, куди ти йдеш?

Його запитали про пункт призначення, Іке озирнувся та різко відповів:

— Оскільки минуло небагато часу з церемонії, ми просто оглядатимемо тутешні заклади.

Не було конкретного пункту призначення. Тобто, це неприємне відчуття, ймовірно, ще триватиме якийсь час…

Мої очікування були розбиті неочікуваним способом.

— Агов, Мацушіто-сан, Морі-сан. Є щось, що ви хочете оглянути?

Поки Іке та Ямаучі радісно розмовляли, Кушіда трохи сповільнилась та запитала двох дівчат.

— Е? О, ем, я хотіла б піти у кінотеатр хоч раз.

— Ага. Оскільки уроки вже закінчились, я б теж сходила.

— О, точно! Я теж хотіла, але не було нагоди. Каруідзаво-сан, хлопці, як щодо вас? У вас є пропозиції?

Кушіда почала організовувати три групи. Як і очікувалось. Я, напевно, не зможу зробити теж саме, навіть якщо спробую. Крім цього, вона іноді оберталась та посміхалася мені. Я не чекав такого.

Хоч і намагався ігнорувати, я почувався незручно через її погляди. Я намагався донести їй, що ненавмисно ігнорую, а що це моя особистість та тип мислення. Якби Кушіда не могла читати атмосферу та не любила бути в центрі уваги, то вона б не зрозуміла мого повідомлення.

Тим не менш, тут є люди, котрі кажуть "Ти що не вмієш читати атмосферу?", після того як ти відмовився йти співати в караоке, навіть якщо ти йшов туди без такого наміру.

Все ж таки, егоїсти, які думають, що співати весело, а також ті, хто думає, що співати подобається усім — дурні. Вони не можуть зрозуміти людей, яким просто це не подобається.

Поки я був занурений у свій гіркий внутрішній монолог, оточення стало гучним та зайнятим.

Якимось чином, ми прийшли до магазину одягу… здається, це бутик*.

Схоже, всі були тут лише один або два рази, тому я теж зайшов без вагань. Я виходив на вулицю лише по будням до школи, а на вихідних сидів у гуртожитку, тому в мене не було потреби купувати повсякденний одяг.

Всередині було багато учнів, але тільки кілька були зі старших класів, решта ж — першокласники. Я почувався не у своїй тарілці, але це, напевно, тому, що я тут уперше.

Після того як ми переглянули одяг, наша група пішла до найближчого кафе.

Хірата ніс покупки Каруідзави. Одягу було приблизно на 30 000 балів.

— Народ, ви вже звикли до школи?

— Спочатку я був трохи розгубленим, але зараз все добре. Це школа моєї мрії і я не хочу з неї випускатися~

— Аха-ха, схоже, що Іке-кун насолоджується своїм шкільним життям.

— Я хочу, щоб нам давали більше балів. Десь 200 000… 300 000 балів? Після того, як я купила одягу та косметики, мої бали швидко закінчилися.

— А хіба не буде дивно надавати учню старшої школи 300 000 балів щомісяця?

— Якщо думати так, то 100 000 балів — це обґрунтовано. Мені трохи страшно. Якщо моє шкільне життя буде таким і надалі, то я хвилююсь про те, що буде після випуску.

— Маєш на увазі втрату відчуття грошей? Це дійсно звучить страшно.

Схоже, в учнів різна думка щодо 100 000 балів в місяць на підтримку. Каруідзава та Іке хочуть більше, тоді як Хірата та Кушіда не впевнені у своєму майбутньому після цієї розкішної школи.

— А як щодо тебе, Аянокоджі-кун? Як вважаєш, 100 000 балів — це багато чи мало?

Хоча спочатку я лише слухав, але, поставивши питання, Кушіда залучила мене до розмови.

— Хм… не думаю, що я добре розуміюсь у цьому. Я справді не знаю.

— Що це за відповідь?

— Знаєш, я розумію, про що каже Аянокоджі. Це шкільне життя геть ненормальне. Як я можу точно оцінити без хорошого прикладу для порівняння.

— Ну, про це марно турбуватись. Як же добре, що я потрапив у цю школу. Я можу купити все, що забажаю. Навіть учора я купив собі новий одяг.

Іке живе щасливим життям, ніколи не озираючись назад.

— О, точно. Кушідо-чян, Хірато, Іке та Каруідзаво ви ж теж поступили сюди, так? Як вам вдалося? Хіба ви не дурні?

— Ямаучі, ти теж не виглядаєш розумним.

— Га? Між іншим, я отримав 900 балів на АТЕС!

— Що таке АТЕС?

— Ти навіть не знаєш що це? Це дуже складний тест з англійської мови.

— Хіба це не TOEIC?

Кушіда вставила маленьке цукомі*. До речі, АТЕС — це Азіатсько-Тихоокеанське Економічне Співробітництво.

— В-вони пов'язані!

Я не думаю, що тут взагалі щось пов'язано…

— Ну, виховувати молодь з потенціалом — ціль цієї школи, тому, напевно, вони не беруть учнів тільки за результатами тесту. Чесно кажучи, якби вони судили тільки за оцінками, то мене б не взяли.

— Так, так. "Молодь з потенціалом" — ці слова точно про нас.

Іке схрестив руки й кивнув головою.

Попри те, що це провідна школа Японії з великим показником зайнятості, їхні допуски не ґрунтуються тільки на результатах тестів.

Але яким чином школа бачить потенціал у людях?

Це питання раптово виникло в моїй голові.