Початок

Чябашіра-сенсей увійшла до класу й здивовано поглянула на всіх. Учні напружено чекали результатів проміжного іспиту.

— Сенсей, я чув, що результати опублікують сьогодні, але коли саме?

— Тобі нема чого так хвилюватися, Хірато. Ти точно склав.

— ...Коли їх оприлюднять?

— Що ж, зараз хороша нагода. Якби ми робили це після школи, у нас не було б достатньо часу на певні процедури.

Декілька учнів зреагували на слова «певні процедури».

— Що… що ви маєте на увазі?

— Не будьте такими розгубленими. Зараз поясню.

Зрештою, ця школа любить пояснювати деталі відразу.

Вона приклеїла аркуш з іменами та оцінками кожного на дошку.

— Чесно кажучи, хороша робота. Я не думала, що ви впораєтесь так добре. З математики, японської мови та суспільствознавства було понад 10 ідеальних оцінок.

Учні збадьорилися, дивлячись на ряд сотень. Але одна група учнів не посміхалася.

Єдина оцінка виділялася — англійська мова Судо.

І тоді…

Чотири оцінки Судо склали пристойних 60 балів. Оцінка з англійської була 39.

— У-ура-а!!

Він підвівся й крикнув із полегшенням.

Іке та Ямаучі одночасно встали та підбадьорили його.

На аркуші не було червоної лінії. Ми з Кушідою перезирнулись і полегшено зітхнули. Хорікіта… не посміхалася й не раділа, але всередині, здавалося, відчула полегшення.

— Ви це бачите, правда, сенсей? Якщо ми захочемо, то зможемо це зробити!

Іке переможно посміхнувся.

— Так, я визнаю. Ви добре впоралися. Однак…

Чябашіра-сенсей тримала в руці червону ручку.

— А...?

Судо видав стурбований звук.

Вона намалювала червону лінію прямо над його іменем.

— Я-якого біса? Що це означає?

— Ти зазнав невдачі, Судо.

— Що? Це ж брехня, чи не так? Не дуріть мене, чому я зазнав невдачі!?

Звісно, першим запротестував Судо.

Класна кімната здійснила поворот на цілих 180 градусів від радісних вигуків до гнівного галасу за частку секунди.

— Судо, ти провалив іспит з англійської мови.

— Не брешіть мені, прохідна оцінка — 32! Я склав!

— Хто і коли сказав, що вона становить 32?

— Ні, ні, ви так сказали! Народ, правда ж!?

Іке вигукнув на підтримку Судо.

— Щоб ти не говорив, це не допоможе. Помилки немає. На цьому проміжному іспиті прохідна оцінка була 40. Іншими словами, тобі не вистачило одного балу. Майже, але не зовсім.

— С-сорок!? Я ніколи про це не чув! Я з цим не згоден!

— Тоді мені слід розповісти вам, як ми визначаємо прохідну оцінку?

Чябашіра-сенсей написала формулу на дошці.

Вона написала: «79,6/2 = 39,8».

— На останній контрольній і цьому іспиті зокрема, кожен клас має встановлений прохідний поріг. І він становить половину середньої оцінки класу.

Іншими словами, будь-що нижче 39,8 — незадовільний результат.

— Ось чому ти провалив іспит. Ти отримав недостатньо.

— Неможливо… Це… це означає, що мене відрахують?

— Хоч це й було недовго, ти добре попрацював. Після занять тебе попросять заповнити форму на відрахування, а ще необхідна присутність законного опікуна. Я зв’яжуся з ними пізніше.

Оскільки все відбувалося так невимушено, всі учні знали, що це насправді.

— Решта з вас добре постарались і склали. Будь ласка, наполегливо працюйте, щоб так само пройти завершальний іспит. Так от, наступна тема…

— С-сенсей. Судо-кун дійсно покидає школу? Невже немає способу його врятувати?

Хірата першим простягнув руку допомоги однокласнику.

Всупереч тому, що Судо ненавидів його і словесно ображав.

— Така правда. Він отримав незадовільну оцінку, тому йому доведеться покинути школу.

— ...Ми можемо побачити його бланк з відповідями?

— Навіть якщо ви подивитесь, то не знайдете жодної помилки в оцінюванні. Зрештою, я очікувала, що ви, народ, здіймете галас з цього приводу.

Взявши бланк відповідей з англійської Судо, вона передала його Хіраті.

Той проглядав кожне запитання з похмурим виразом обличчя.

— Помилок... немає.

— Ну, якщо це все, класну годину завершено.

Без будь-якого співчуття чи другого шансу, Чябашіра-сенсей безжально оголосила відрахування Судо.

Знаючи, що будь-які слова підтримки матимуть протилежний ефект, Іке та Ямаучі мовчали. Хірата теж. І, на жаль, здавалося, що частина класу відчула полегшення. Вони щасливі, тому що проблемного учня нарешті вигнали?

— Судо, зайдеш до вчительської після уроків.

— …Чябашіро-сенсей, у вас є хвилинка?

Хоч вона до цього мовчала, Хорікіта швидко підняла руку.

За весь час у школі вона ніколи не робила зауважень на уроках добровільно.

Нове видовище здивувало і Чябашіру-сенсей, і решту класу.

— Це незвично, Хорікіто. Ти підняла руку. Яке твоє запитання?

— Сенсей сказали, що попередній тест мав прохідний поріг у 32 бали, яку розрахували за формулою, яку ви написали раніше. Чи немає помилки в підрахунку останньої прохідного порогу?

— Ні, жодних помилок.

— Тоді у мене ще одне запитання. Я підрахувала, що середнє значення минулого тесту становить 64,4. Розділивши це на два, отримаємо 32,2. Іншими словами, більше за 32. Всупереч цьому, поріг становив 32 через відкидання дробової частини. Чому тоді так не зробили і цього разу?

— А-ага. Тоді прохідна оцінка має бути 39!

Іншими словами, результат Судо повинен був ледве пройти.

— Ясно. Ти передбачала, що він може не скласти. Зрештою, у тебе тільки оцінка з англійської була низькою.

— Хорікіто, ти…

Судо щось помітив. Інші учні з подивом ще раз переглянули результати. Попри те, що чотири з п’яти її оцінок були ідеальними, вона отримала 51 з англійської.

— Ти справді…

Він зрозумів, що вона зробила.

І теж безпомилково. Щоб знизити середню оцінку класу, вона навмисно знизила свою.

— Якщо ви вважаєте мою думку неправильною, то скажіть, будь ласка, чому розрахунки минулого і цього іспиту відрізняються.

Останній промінь світла. Остання крихта надії.

— Зрозуміло. Тоді дозволь мені сказати ще одну річ. На жаль, у твоїй формулі є одна помилка. Замість відкидання, ми округлюємо оцінки. Останній тест округлили до 32, цей — до 40.

— Тц…

— Напевно, ти помітила, що використано заокруглення. Але трималася за цю можливість... ну, це теж не спрацювало. Скоро почнеться перший урок, тому я піду.

Хорікіта більше не мала варіантів для продовження суперечки, тому мовчала. Вона не змогла протистояти словам Чябашіри-сенсей, її остання надія була розбита. Сенсей пішла, зачинивши двері. Весь клас мовчав.

Намагаючись зіткнутися з реальністю того, що йому доведеться покинути школу, Судо подивився на Хорікіту, яка намагалася врятувати його від невдачі, знизивши власні результати.

— ...Вибач. Мені слід було ще більше знизити свою оцінку.

Хорікіта повільно опустила руку.

Навіть 51 бал це досить низько.

Якби вона знизила свою оцінку до 40, то сама б ризикувала бути відрахованою.

— Чому… Ти ж говорила, що ненавидиш мене, хіба ні?

— Я робила це лише для себе, не зрозумій неправильно. Але все було даремно.

Я повільно встав зі свого місця.

— К-куди ти йдеш, Аянокоджі!?

— До вбиральні.

Я вийшов з класу і швидко пішов до вчительської. Роздумуючи, чи Чябашіра-сенсей уже дійшла до кабінету, я побачив, що вона нерухомо стоїть у коридорі та дивиться у вікно. Наче на когось чекала.

— Аянокоджі, урок скоро почнеться.

— Сенсей, можна поставити вам одне запитання?

— …Запитання? Тому ти побіг за мною?

— Мені є про що у вас запитати.

— Спочатку Хорікіта, тепер і ти туди ж. Чого тобі?

— Чи вважаєте ви сучасне японське суспільство справедливим?

— Яка раптова зміна теми. Ти щось дізнаєшся, якщо я відповім?

— Це дуже важливо.

— Якщо хочеш знати мою думку, то ні, воно несправедливе. Анітрохи.

— Так, я вважаю так само. Справедливість і рівність — це брехня.

— Ти гнався за мною, щоб поставити таке запитання? Якщо це все, то я пішла.

— Тиждень тому, коли ви сказали нам, що матеріал на іспит змінився, ваші слова були приблизно такі: «Я забула сказати класу». Через це новина дійшла до нас приблизно на тиждень пізніше, ніж іншим класам.

— Так, я сказала це в учительській. І що?

— Всупереч тому, що всі питання, оцінки та загроза виключення однакові для всіх класів, лише до класу D ставляться несправедливо.

— Ти хочеш сказати, що не можеш з цим змиритися? Але це гарний приклад. Я вважаю, що це можна назвати репрезентацією нашого сучасного несправедливого суспільства.

— Звісно, як би позитивно ми на це не дивилися, світ — несправедливе місце. Але ми люди, які вміють думати й діяти.

— Що ти намагаєшся сказати?

— Я намагаюся сказати, що слід принаймні вдавати рівність.

— …Розумію.

— Неважливо, навмисне ви «забули» повідомити чи ні. Але це факт, що зараз одна людина змушена покинути школу через ці нерівні умови.

— Чого ти від мене добиваєшся?

— Саме тому я прийшов до вас. Я б не хотів вчитися у школі, яка вкорінює цю нерівність.

— Хочеш сказати, що ти не згоден?

— Я просто хочу переглянути рішення школи з потрібними людьми.

— На жаль, навіть якщо ти не помиляєшся, я не можу тобі цього дозволити. Судо покине школу. Зараз буде дуже важко скасувати це рішення. Здайся.

Вона проігнорувала мій аргумент. Але це не означає, що її слова не мають сенсу.

Як і очікувалося, ця людина завжди щось приховує у своїх словах.

— «Зараз буде дуже важко». Іншими словами, таки існує спосіб змінити результат.

— Аянокоджі, я особисто високої думки про тебе. Безумовно, рішення отримати старі тестові завдання було правильним. Крім того, навіть висування такої ідеї виходить за межі здорового глузду. Але ти роздав їх всьому класу і таким чином підвищив середню оцінку. Я вважаю, що ця ідея заслуговує на похвалу.

— Кушіда також допомогла отримати ці завдання, тому я не зробив нічого особливого.

— Я знаю, що ти відкрито цього не визнав, але є старшокласники. Я також знаю, що ти отримав тестові запитання від третьокласника.

Якимось чином мої дії були викриті.

— Однак, наперекір тому, що ви добре почали, отримавши старі питання, ви напартачили в кінці. Ось чому ваш план не спрацював. Якби він запам'ятовував їх ретельніше, Судо, мабуть, не отримав би погану оцінку з англійської. Чому б вам не здатися і не дозволити йому піти? Чи не буде тоді його майбутнє комфортнішим для нього?

— Якщо чесно… мабуть. Але цього разу я вирішив допомогти. Точніше, я все ще не здався. У мене остання спроба.

З кишені я дістав учнівську картку.

— Що ти маєш на увазі?

— Будь ласка, продайте мені один бал за тест з англійської для Судо.

— …

Здивовано дивлячись на мене, вона голосно засміялася.

— Ха-ха-ха-ха. Це цікава пропозиція. Я так і знала: ти відрізняєшся від інших. Я б ніколи не могла подумати, що ти спробуєш купити бали.

— Сенсей, ви сказали це першого ж дня: у цій школі немає нічого, що не можна було б купити за приватні бали. Проміжний іспит — просто ще один товар у цій школі.

— Ясно, ясно. Звичайно, ти міг би подумати про таке. У тебе хоч є гроші, щоб заплатити?

— Ну, тоді скільки коштує один бал?

— Дуже складне питання. Раніше ніхто ніколи не просив купити бал. Поглянемо… Я продам тобі бал за 100 000.

— Сенсей, ви жорстока.

У школі немає жодної людини, яка б узагалі не використала жодного балу.

Іншими словами, немає нікого, хто має 100 000 приватних балів.*

— Я теж платитиму.

Позаду пролунав голос. Обернувшись, я побачив, що там стояла Хорікіта.

— Хорікіто...

— Ха-ха. Як я і думала, ви обоє цікаві.

Чябашіра-сенсей забрала наші учнівські картки.

— Добре, я згодна продати вам бал. Я візьму з вас двох 100 000 приватних балів. Скажіть решті класу, що відрахування Судо скасовано.

— Справді?

— Ви пообіцяли заплатити, тому нічого не поробиш.

Чябашіра-сенсей розмовляла веселим тоном, продовжуючи здивовано дивитися на нас.

— Хорікіто, ти теж розумієш, правда? Здібності Аянокоджі.

— …Ну… Я бачу лише неприємного учня.

— Що ти маєш на увазі під неприємним...?

— Ти навмисне отримав низькі бали на вступному іспиті, додумався дістати старі екзаменаційні завдання, прикрившись Кушідою-сан, ще й здогадався купити тестові бали. Я не вважаю тебе особливим, ти просто неприємний.

Схоже, вона якось почула і про екзаменаційні завдання.

— Якщо за це візьметесь ви, то зможете підняти свій клас.

— Не знаю щодо нього, але я точно це зроблю.

— У минулому ніколи не було випадків, щоб клас D підвищували. А все тому, що школа одразу ставить на вас клеймо неповноцінних і відкидає. Як ти збираєшся це змінити?

— Сенсей.

Не вагаючись, Хорікіта відповіла поглядом Чябашірі-сенсей.

— Чесно кажучи, багато учнів у класі D неповноцінні. Однак це не означає, що вони сміття.

— Яка різниця між цими поняттями?

— Різниця є, але вона тонка як папірець. Я вважаю, якщо докласти трохи зусиль, то можна покращити неповноцінний товар до якісного.

— Розумію. Коли ти так говориш, це звучить на диво переконливо.

Мені теж довелося погодитися з її словами. Вони, безумовно, вагомі…

Хорікіта, яка раніше дивилася на інших учнів і людей як на перешкоду, повільно змінювалась.

Звичайно, це не так просто. Попри те, що це крихітний проблиск її змін, це величезний крок. Наче теж це помітивши, Чябашіра-сенсей ледь помітно посміхнулася.

— Тоді я з нетерпінням чекатиму цього. Як ваша класна керівниця, я обов’язково буду уважно стежити за майбутніми подіями.

Вона пішла до вчительської.

Ми ж залишилися в коридорі.

— Хіба нам не слід теж іти? Скоро урок.

— Аянокоджі-кун.

— М? Ай!

Вона вдарила мене рукою в бік.

— Гей, на біса це було!?

— Мені просто захотілося.

З цими словами вона залишила мене і пішла.

Яке горе, яка морока… Я дивився їй услід.

Поки я думав про це, то вирішив погнатися за нею.