Епілог: Святкування перемоги

— Будьмо!

Тримаючи банку соку, Іке схвильовано крикнув.

Увечері, після оголошення результатів, всі учасники навчальної групи зібралися разом. Усі, за винятком Хорікіти, посміхалися, тому що нікому не довелося покидати школу.

Разом з нашими друзями ми подолали труднощі. Це і називають юністю?

Гадаю, це непогано.

— …Що це за похмуре обличчя? Судо не вигнали, тож усе скінчено, так?

— Я не проти святкування, але чому саме в моїй кімнаті?

— У моїй кімнаті брудно, в Судо та Ямаучі теж. До того ж, ми не можемо піти в дівчачу кімнату, правда? Ну, звісно, я б хотів, щоб ми опинилися в кімнаті Кушіди-чян. Ось чому твоя чудова і абсолютно порожня кімната найкраща, Аянокоджі.

— Минуло лише два місяці з початку навчання. Скоріше дивно мати так багато речей.

Окрім задоволення моїх щоденних потреб, мені більше нічого не потрібно.

— Що думаєш, Кушідо-чян?

— Я вважаю, що тут добре. Відчувається чистота, свіжість й простота.

— Правда? Тобі, мабуть, приємно, що Кушіда-чян хвалить тебе. Ха-ха-ха.

Іке, який виглядав так, ніби мав на мене особисту образу, злегка штовхнув мене (але не дуже).

— Однак, враховуючи всі події, цей проміжний іспит був досить небезпечним. Якби ми не займалися у навчальній групі, Іке та Судо точно вигнали б.

— Га? Ти теж ледве склав, забув?

— Ні, ні, я зміг би отримати ідеальну оцінку, якби постарався. Чесно.

— Усе завдяки зусиллям Хорікіти-сан. Зрештою, це вона навчала Іке-куна, Судо-куна та Ямаучі-куна.

Віддалившись від нас, Хорікіта сиділа і читала свій роман. Але коли ми назвали її ім’я, вона підняла голову, поклавши закладку в книгу.

— Я роблю це лише для себе. Якби хтось вибув, бали класу D також впали б.

— Навіть якщо це брехня, скажи, що зробила це для нас. Ми будемо про тебе кращої думки.

— Мені підходить, якщо ви не будете думати про мене краще.

Ну, її поведінка така ж, як і раніше, але її участь у цьому святкуванні вже само по собі прогрес.

Якби це була стара Хорікіта, вона б точно не прийшла.

— Ну, але… Хорікіта напрочуд мила, — продовживши її зауваження, відповів Судо.

З тих пір, як ця дівчина вибачилася, Судо перестав бути таким ворожим до неї. Раніше він заявляв, що вона жахлива, але, схоже, люди змінюються.

— Хай там як, але чому сенсей вирішила скасувати відрахування Судо?

— Мені теж було цікаво. Яке чаклунство ти використала, Хорікіто-чян?

— А, не пам’ятаю.

— Ого, секрет!?

Іке награно впав.

— Ми не повинні так шалено святкувати тільки тому, що пройшли цей іспит. Наша наступна перешкода — фінальний екзамен. Очевидно, завдання на ньому, мабуть, будуть важчими, ніж на сьогоднішньому. Крім того, нам все ще потрібно шукати спосіб підвищити свої класні бали.

— Потрібно знову починати це пекельне навчання… Паскудство.

Іке сховав голову руками.

— Не думаєш, що нам варто почати зараз, щоб потім не стало надто пізно?

— Ні!

Гадаю, що ні.

— Я нічого не розумію про класовий поділ і систему балів цієї школи…

— Ах~ мої бали~. Я хочу приватні бали~. Бідність — це справжній жах~.

Витративши всі свої кошти, Іке з Ямаучі жили лише на безкоштовних товарах.

— Агов, Хорікіто-сан. Отримати бали все ще важко?

— Ми добре склали іспит, тож маємо отримати трохи, так?

— Ви бачили наш середній показник? Серед усіх класів ми найгірші. Якщо ви вважаєте, що так ми можемо отримати бали, то вам слід змінити свій спосіб мислення.

Як завжди, Хорікіта сказала правду, нічого не прикрашаючи.

— Тоді наступного місяця ми також нічого не отримаємо… ні…?

— Просто живіть помірковано і відмовтеся від свого розкішного способу життя.

— Все добре, Іке-кун. Зараз ми можемо не отримати жодного балу, але ми отримаємо трохи найближчим часом. Правильно, Хорікіто-сан?

— Сумніваюсь.

— Можу я дещо сказати? Зрештою, ми ж усі друзі. Хорікіта-сан, Аянокоджі-кун і я працюємо разом, щоб спробувати потрапити в клас А. Якщо ви не проти, я хочу, щоб ви нам допомогли.

— Потрапити в... клас А? Ем, ви серйозно?

— Так. Звичайно. Очевидно, що спроби збільшити наші класні бали також є важливою частиною цього.

— Але хіба це досяжна ціль? Вони ж розумні, чи не так? А оскільки вони набагато розумніші за нас, хіба це можливо зробити?

Якщо просто поглянути на їхні оцінки, то ціла група людей, кожен з яких рівний Хорікіті, лякає.

— Однак навчання — це не єдине, що визначає рейтинг класу. …Правда?

— Так, але якщо ти не можеш вчитися, про це не може бути й мови.

Троє людей засвистіли й відвели очі.

— Ми ще досить далеко від нашої мети, але якщо будемо працювати разом, то досягнемо її. Безумовно.

— Аргументуй.

— Аргументувати… Що ж, троє людей, які працюють разом, не зазнають невдачі так легко, як лише один, так?

— Я не думаю, що це стосується цих трьох.

— Н-ну… О, точно! Три голови краще однієї! Щось таке.

— Ну, якщо додати їхні результати, це справді буде як результат однієї людини.

Кушіда спробувала довести їхню корисність, але Хорікіта повністю розбила її спроби. Яка дивовижна пара.

— Якщо ми сваритимемось, нічого не вийде, чи не так? Ладнати, безперечно, краще.

— ...Якщо подумати, гадаю, це правильно.

— Правда?

Хорікіта не намагалася заперечувати її слів.

Хай там як, якщо ми намагаємося піднятися в рейтингу, мабуть, краще ладнати з якомога більшою кількістю однокласників.

Якщо будемо боротися лише власними силами, то з наших зусиль нічого не вийде.

— Ось чому я хочу ще раз попросити вас трьох про допомогу.

— З радістю!

Іке з Ямаучі негайно відповіли.

— Ну, якщо Хорікіта попросить мене допомогти, тоді…

Судо намагався приховати збентеження.

— Я ніколи й не думала покладатися на тебе, Судо-кун, і я також ніколи не хотіла, щоб ти допомагав. По-перше, ти не надто корисний.

— Кха... Я ж намагався бути добрим!

— Намагаєшся бути добрим? Я здивована.

Не дивно, що він спалахнув гнівом. Але кулака не підняв. Здається, він теж росте над собою.

— Ти дратуєш.

— Дякую за добрі слова.

— …Ти зовсім не мила.

— Ти так кажеш, але що насправді маєш на увазі?

Іке висміяв його. Судо ж кинув лютий погляд на нього і вдарив його по голові.

— Ой! П-Припини!

— Якщо говоритимеш таку дурню, я тебе задушу.

— Ти вже мене душиш! Я здаюсь!

Побачивши щось на зразок «чоловічої дружби», Хорікіта глибоко зітхнула.

— Ця школа оцінює наші здібності. Зараз нас чекатимуть лише жорсткі змагання. Це не те, що можна зробити без сильної волі. Якщо скажете, що допоможете, а потім здастеся, то будете лише перешкодою.

— Усе, що стосується фізичної сили, залиш мені. Я впевнений у своїх баскетбольних і бойових уміннях.

— ...Зрештою, нічого іншого від тебе не дочекаєшся.

Оцінює наші здібності, хах. Відчуваю, як у грудях стискається.

По суті, ми були ізольовані від решти світу. До того, як помітив, я доклав багато зусиль для нашої спільної роботи. Гадаю, це також можна назвати свого роду прокляттям.

Хорікіта націлилася на клас А. Вона налаштована на це.

Однак шлях від класу D до її мети буде важким.

З тим, як ми працюємо зараз, буде важко потрапити навіть в клас C.

Якщо це так, що мені робити відтепер?

Зараз я зосереджуся на тому, щоб робити все можливе.

Принаймні… я хочу побачити, як Хорікіта посміхається.