Оповідання: Двоє, що не ладнають

Це сталося одного дня. Клас D перетворив обідню перерву на хаос.

Усе почалося з того, що Іке вигукнув: "В мене немає балів~."

Через використання важливих приватних балів у всіх виник їхній дефіцит. Напруга тривала навіть вранці наступного дня.

Звісно, ​​якщо хтось не хотів вести екстравагантний спосіб життя, на вибір були й безкоштовні страви.

Але є у цьому світі речі, які просто не хочеться їсти, навіть якщо вони безкоштовні.

Особливо для тих, хто звик вживати шкідливу їжу, здорової, як основної страви, було замало, а ще вона була недостатньо смачною, тому швидко набридала.

Хірата, який не міг більше спостерігати за цією ситуацією, разом із героїнею-цілителькою Кушідою Кікьо реалізували у класі на вихідних певний план.

Він називався "День бенто"*. Буквально це і значив — кожен мав приготувати собі бенто.

Я гадаю, що причина полягала в економії витрат на їжу, а також у можливості взаємодіяти з класом. 

— Усі принесли свої бенто~?

Коли настала обідня перерва, Кушіда спробувала в цьому переконатись.

— Я приніс! Давай поквапимось і з’їмо їх разом, Кушідо-чян~!

Бадьорий Іке жваво підстрибував. Він був не з тих, хто зазвичай готує собі бенто, але, схоже, прокинувся рано і приготував його, щоб зблизитися з Кушідою.

Цей "День бенто" не був обов’язковим.  Зрештою, вони не могли змусити всіх брати в ньому участь проти їхньої волі, а ще були учні, у яких залишилося чимало приватних балів. Учасників не набралось й половини класу. 

— То ти теж принесла бенто.

Хорікіта Судзуне, яка сиділа поруч зі мною, мовчки вийняла маленьку коробочку.

— Я зробила його не через цей фарс… цей захід.

Я неодноразово бачив, як вона щодня приносила бенто, тому для неї це було як зазвичай.

— Тоді, народ, ходімо на подвір'я.

Хірата та інші зібралися і вийшли з класу. 

Проте не схоже, що Хорікіта хоче погнатися за ними, виглядало більше, ніби вона хотіла з’їсти бенто в класі. 

— Хорікіто-сан, не хочеш поїсти разом? 

Кушіда, яка все бачила, стала перед нею і своєю милою рукою не дала однокласниці почати їсти.

— Що?

— Оскільки Хорікіта-сан також приготувала бенто, давай з’їмо їх разом.

— З твого дозволу, я відмовлюсь. Мене це не цікавить.

— Якщо їсти з усіма, то буде смачніше.

— Смак не зміниться від кількості людей. Тепер, коли ти це усвідомила, чи не могла б ти прибрати свою руку?

Хорікіта не збиралась слухати Кушіду й відмовила їй.

Зрештою, ця людина ніколи й не думала їсти бенто разом зі своїми однокласниками.

Побачивши, що Кушіді трохи самотньо, я вирішив простягнути руку допомоги.

Звісно, ​​хоч і не знав, вдасться мені чи ні, я не атакував прямо. Зрештою, навіть якби я так зробив і попросив Хорікіту, вона б теж не погодилася. 

— Кушідо, ти також принесла свій бенто?

— Так. Я доклала трохи зусиль, щоб його приготувати.

— Хоча я не бачив його, але порівняно з Хорікітою ти краще готуєш.

— Агов~ це неправда. Зрештою, Хорікіта-сан, схоже, теж дуже вправна.

— Я не вважаю, що вона незграбна, але ти здаєшся вправнішою в цьому.

Ми теревенили, а Хорікіта сиділа між нами.

— Я нічого не намагалась доводити з самого початку, але, схоже, мій нікчемний сусід вкрай знахабнів.

Вона гостро зиркнула на мене. Здається, це певною мірою дало свої плоди.

— Отже ти стверджуєш, що готуєш краще?

— Я не впевнена на всі сто, адже я ніколи ні з ким не змагалася. Але було б неприємно, якби мене вважали через це гіршою.

— Тоді чому б тобі не спробувати це довести? Кушіда також принесла свій бенто.

Зазвичай вона його не приносила. Тож і можливості не було.

— Яка нудна і дешева провокація.

Однак Хорікіта наче оніміла, а потім зітхнула й опустила голову.

…Не спрацювало?

— Але можна. Я доведу це тільки один раз, щоб ви переконалися. Тільки от з однією умовою, що після цього ви припините мене турбувати.

Очевидно, вона розуміла, що це провокація, але свідомо погодилася.

Схоже, моя сусідка не хотіла програвати без бою. Її бажання бути найкращою зіграло свою роль.

Вона вирішила не відкривати коробку для бенто, а схопила її й підвелася.

Мої очі на мить зустрілися з очима Кушіди, ми ніби казали одне одному: "Все йде гладко".

Прибувши трохи пізніше за Хірату та решту, ми втрьох опинились надворі.

Крім учнів класу D, тут зібралося багато інших.

— Тут стільки людей.

За столиками сиділи учні, тому вільних місць не було.

— Шкода. Раз сісти ніде, то нічого не вдієш. Наступного разу позмагаймося.

— Хочеш втекти?

— Якщо немає вільних місць, значить, нічого не вдієш. Часу обмаль, і його не вистачить, щоб дочекатись поки місце звільниться.

Наче глузуючи зі слів Хорікіти, звільнилася лавка.

— ...Тобі, очевидно, не слід було поспішати з висновками.

Чи сказала вона те, що думала, з необачності? Дівчина виглядала дуже незадоволеною.

Кушіда сіла на лавку.

Я думав, що Хорікіта, побачивши, де опинилась Кушіда, сяде ближче до неї, але, врешті, вона сіла спиною до однокласниці. Мабуть, це тому, що вона не хотіла, щоб інші думали, що у неї особливі стосунки з Кушідою.

— Тоді я піду до їдальні.

Не було б жодних проблем, якби я сів до них, але, на жаль, я не приніс із собою бенто. Та й залишатися тут не було потреби.

— Хвилинку. Якщо тебе не буде, то хто буде судити?

— Судити... ти справді хотіла вирішити, хто краще готує?

— Ти це запропонував. Я просто хотіла довести, що не поступаюсь їй у приготуванні їжі. Тому я і пішла, — уточнила дівчина.

Справді жорстко.

— Тоді поквапся та їж.

З іншого боку, Кушіда виглядала дуже задоволеною, бо їй вдалося привести Хорікіту на подвір'я. А ще вона почала наспівувати пісню, дістаючи коробку для бенто. Ця коробка була настільки маленькою, що поставало питання: "Чи достатньо цього, щоб людина наїлась?".

Хорікіта вийняла зі свого бенто трикутний конверт.

— Вау, круто. Хорікіта-сан як справжня пані! Вони схожі на ті, що продаються у магазинах!

Це був сандвіч. Він мав бути загорнутий у целофан як конверт, але Хорікіта використала упаковку у формі сандвіча із застібкою-блискавкою.

— Ти ж не купила все це, так?

— Придивись уважніше. Це не те, що можна купити.

Вона глянула на мене з трохи невдоволеним обличчям. Певна річ, я знав, як виглядає бенто, куплене в магазині. Лише те, що вона зуміла зробити настільки добре, — вже заявка на перемогу.

З іншого боку, як щодо Кушіди? Схоже, Хорікіті також було цікаво і вона намагалася підглянути.

— Я не робила його навмисно на показ, тож мені трохи ніяково.

Здавалося, її хвилювали наші погляди, тому вона трохи вагалася.

— Якщо хочеш ось так визнати поразку, то не страшно. Зрештою, це теж дуже вагома причина.

— Ух~. Тоді я постараюсь, зараз вийму і покажу вам. Прошу, дивіться.

Вона трохи збентежено зняла маленьку кришку.

Це було миле та ідеальне на вигляд бенто. Це можна вважати золотим стандартом: сосиски, яєчня та трохи овочів.

Якби вона робила комусь це бенто, то той щодня з нетерпінням чекав би обідньої перерви.

— Було б краще, якби я доклала трохи більше зусиль.

Навіть попри слова Кушіди, враховуючи посуд у гуртожитку та поточну ситуацію з балами, це було бенто найвищої якості.

Особливо кулінарні навички, які відображалися в контролі тепла, показаному смаженим яйцем, можна вважати найкращим показником. 

— Тоді, ем, екзаменаторе Аянокоджі-кун. Прошу.

Вона вручила мені свою коробочку з бенто. Якби це побачив Іке, він би точно вбив мене.

Уже те, як вона простягає своє бенто… Що ж мені з'їсти?

— Що ти хочеш спробувати?

У цій ситуації мені дійсно потрібно вибрати яєчню — те, що найкраще демонструє кулінарні здібності. Кушіда простягнула мені гарну пару паличок. Я використав їх, щоб узяти шматок і піднести його до рота.

— Ну, як...?

Використання гранульованого цукру замість солі в якості приправи заслуговувало похвали. Це було дуже смачно.

Але я все одно не міг дозволити оцінці відобразитися на моєму обличчі.

— Я більш-менш зрозумів, на що здатна Кушіда.

Я взяв шматок сандвіча, який уже був готовий до вживання, і поклав його собі до рота.

— …Зрозуміло.

З'ївши сандвіч, я заплющив очі.

— Як щодо цього, Аянокоджі-кун?

— Що краще? Скажи чесно.

— Така справа… Чи можу я сказати свої щирі враження?

Звичайно, що обидві кивнули. Тому я чесно відповів.

— Ваші стилі та інгредієнти, які ви використовували, були самі по собі різні, їх неможливо порівнювати. Якби була одна страва, то можна було б визначити, котра з них краща, але саме ці дві були першокласними.

Поки що я міг сказати тільки те, що все було дуже смачно.

— Перепрошую… але так воно і є.

Якщо вони не зможуть прийняти цей вердикт, то це буде те ж саме, що запитувати: "Яка кухня смачніша: японська чи західна?".

— Шкода, Кушідо-сан. Здається, обидві сторони втратили свій бойовий дух.

— Хоч я і не планувала програвати тобі… Гаразд, зійдемось на нічиїй.

Кушіда виглядала так, ніби змирилася та заспокоїлася.

Якщо необдумано визначити переможця тут або оголосити перемогу Кушіди, то Хорікіта зненавидить її ще більше. Таким чином вони не зможуть подружитись.

Але знову ж таки, хоч вони і були як вогонь і вода, їхні кулінарні здібності не поступалися одна одній.

Кушіда, безумовно, дуже популярна, але якби Хорікіта поводилась краще, то вона також привертала б увагу протилежної статі.

— Тим не менш, Кушідо-сан. Ти хотіла мені щось сказати?

— А? Що ти маєш на увазі?

— Якщо ні, то нічого страшного. Я просто хотіла переконатись.

Проте я не настільки повільний, щоб не зрозуміти її слів.

Кушіда подобалася всім, і їй у той же самий час подобалися інші. Проте її ставлення до Хорікіти було іншим.

Хоч я і не знав причини, але вона точно була.

Мені було дуже цікаво, чому вона продовжувала стримуватися і хотіла продовжувати контактувати з однокласницею.

Але після того, як Кушіда посміхнулася мені, вона відповіла своїм звичайним тоном.

— Нічого, правда. Усе тому, що я просто хочу мати мирні стосунки з Хорікітою-сан.

Така неоднозначна відповідь.

Схоже, Хорікіта також розуміла, що далі розмова не піде, тому вона більше нічого не запитувала.

Вітер подув нам назустріч.

— Ох, це цвіт сакури…

Почувши мої слова, вони повернули голови.

Рожеві пелюстки танцювали у повітрі.

— Так витончено.

Хорікіта, яка до того зберігала безвиразне обличчя, посміхнулася, побачивши цвіт.

— Недаремно я вийшла на подвір’я.

Можливо, я перший, кому вдалося побачити цих двох радісними одночасно.

Було б чудово, якби одного разу вони змогли потиснути руки і щиро посміхнутися одна одній.

Думаючи про це, я також уявляв власне майбутнє у цій школі.