Оповідання Ічіносе Хонамі: Будні Ічіносе Хонамі

— Сенсей точно запізнюється.

Після дзвінка її все ще не було.

Хоч наша сенсей часто не приходить вчасно, такого ще не було.

— Може вона захворіла?

— Якщо так, то хіба її не повинен замінити інший вчитель?

Поки однокласники робили всілякі припущення, двері класу відчинилися.

— Доброго ранку всім. Ви сьогодні теж повні сил? Фуа…

Ранкова класна година вже почалася декілька хвилин тому і наша сенсей зустріла нас на вході позіханням.

— Виглядаєте дуже сонною, Хошіноміє-сенсей.

— Угу, сталося дещо. Вчора я випила забагато… хаа.

— Отакої, у вас похмілля. Від вас смердить алкоголем, сенсей!

Чіхіро-чян, яка сиділа попереду, лементувала, затискаючи ніс.

— Нічого, нічого. В обід, напевно, пройде.

Гадаю, не в цьому проблема… наша сенсей трохи непрезентабельна.

Проте, може саме завдяки їй у класі була така легка атмосфера.

— Ах, вже час. Як швидко все іде сьогодні.

Гадаю, це тому, що ви запізнилися. Я певна, решта класу теж так думала.

— Я зараз оголошу результати пробного іспиту, що був недавно. Після цього я поясню в подробицях те, що буде далі, тому слухайте уважно.

Хошіномія-сенсей, пом'якшуючи атмосферу, прикріпила результати пробного іспиту на дошці.

Тут були оцінки кожного.

Враховуючи прохідний поріг, якби хтось провалив тест під час проміжних іспитів, його мали б негайно відрахувати.

Ці результати також можуть вплинути на бали класу тощо.

Вона пояснила особливості шкільної системи. Як тільки вона закінчила пояснення, ймовірно через похмілля, сенсей сказала "Мене нудить" і пішла.

Трохи згодом вона повернулася. Схоже, освіжилася.

— Сенсей, можна дещо спитати?

Я вирішила спитати про те, над чим трохи поміркувала, поки її не було.

— Звісно, звісно. Чого бажаєш, Ічіносе-сан?

— Я розумію, що ця школа побудована за принципом меритократії, тому також розумію, що тести впливають на рейтинг класу. Тому хочу запитати про результати інших класів. Спочатку ми думали, що не можемо запитувати про індивідуальні оцінки, але насправді ж оцінки класу B були оприлюднені. Якщо це так, то для того, щоб усе було справедливо за принципами школи, з результатами решти класів повинні вчинити так само.

— Добре підмітила… але, на жаль, Ічіносе-сан, ти помилилась. Звичайно, оцінки інших класів також оприлюднюються, але не індивідуальні, а середні.

Сказавши це, Хошіномія-сенсей злегка посміхнулася й прикріпила ще один маленький аркуш паперу.

Окрім нашого класу В, тут були усі середні показники решти класів.

— Не кажіть мені, що ви могли про це не повідомити?

— Так. Тому що немає правил, які б змушували мене це робити. Якщо ти спитаєш, я відповім, ось так.

Вона відповіла без емоцій, наче це було звичною справою.

Схоже ця школа складніша, ніж я думала. Не можу сказати напевно, яка це морока.

Не розкривати правила гри й не розповідати нічого, крім необхідної інформації.

Відповіді, схоже, доводиться отримувати власноруч, випитуючи одну за одною.

— Але, але ми сильний клас. Попри те, що наш рейтинг B.

Прочитавши атмосферу в класі, Шібата-кун сказав це, порівнюючи середні оцінки.

Дійсно, якщо ми просто подивимося на результати пробного іспиту, середній показник нашого класу не сильно відрізняється від класу А.

Різниця становить тільки два бали. Враховуючи, що це був неочікуваний іспит, в основному, не повинно бути сильних розбіжностей між академічними навичками.

Якщо для підготовки до проміжних іспитів ми вживатимемо хороші контрзаходи, можливо, ми зможемо перегнати їх.

Після того, як сенсей залишила клас, учні, у яких були власні ідеї, почали обговорювати різні теми.

— Повернемось до нашого головного обговорення. Інші класи під нами справді тупі. Бал класу D взагалі 0, а їхня середня оцінка за цей пробний іспит також неймовірно низька.

Частина учнів погодилась з думкою Шібати-куна.

Лише покладаючись на інформацію самої школи, ми не можемо зрозуміти дуже багато. Але я гадаю, що цю ідею не варто висловлювати прямо зараз.

Однак однокласники, що дивилися на високий середній показник, почали шуміти.

— Справді, зараз ми можемо так розмірковувати. Але хіба в нас є тільки це і більше нічого?

Розуміючи обставини, я вирішила посунути перше доміно.

— А, що таке, Ічіносе?

— Якби класовий поділ справді базувався на академічних здібностях, чи не було б це безглуздо для нижчих класів? Навіть якщо все зводиться до особистих зусиль, вони також повинні брати на себе багато несприятливих обставин. Якщо усі видатні люди були зібрані в класі А, то це фактично означає, що у нас немає шансів на перелом. Хоча песимістом не варто бути, але також не варто розслаблятися через наш результат.

— Згоден. Тут чітка різниця між D і А класами. Проте я не думаю, що це ґрунтується тільки на академічних здібностях. Насправді, Ічіносе була однією з найкращих на вступних іспитах. Тому якби вони розподіляли класи таким чином, то Ічіносе безсумнівно була б у класі А.

— Зрозуміло… дійсно.

— Якщо я в класі B, бо маю певні недоліки або скоєні помилки, тоді має бути багато учнів із такими ж балами, як у мене, які зараз у класі D або C, тому що в них теж є недоліки.

Іншими словами, якщо розподіл по класах визначається не академічними здібностями, а конкурентоспроможністю, то не буде дивно, що нижчі класі зможуть вирватися уперед. Поки у них є видатні таланти та учні, які зараз не можуть навчатися через методологію, вони здатні однаково допомогти класу.

Попри те, що ця довга битва триває 3 роки, оскільки наразі ми все ще не знаємо, як збільшити бали класу, нам необхідно використати цю можливість, почати контролювати її та намагатися витрачати менше балів.

— Зараз я не думаю, що в цьому класі є люди, яких би виключили через провали іспитів. Я вважаю, що ми всі разом повинні вчитися задля проміжних іспитів і мати на меті підвищення нашого середнього показника. Що думаєте?

— Погоджуюся! Ми теж хвилюємося… Ічіносе-сан, можеш повчити нас?

— Авжеж.

Відповівши на це, охочі почали збиратися один за одним.

— Гей-гей. Це більше, аніж я очікувала. Зачекайте трішки.

Я нарахувала 15 осіб. Самотужки я не впораюся…

Поки я думала, кого попросити співпрацювати, я використала свій погляд, щоб послати сигнал про допомогу.

— Я асистуватиму тобі.

Тим, хто відповів на мій сигнал, був Кандзакі-кун, з яким я не сильно до цього спілкувалася.

— Ти не проти, Кандзакі-кун?

— Ха-ха. Як той, хто має на меті потрапити у клас А, мені варто допомагати з тим, що в мене добре виходить.

Будучи зазвичай мовчазним і самотнім, він справді справляє хороше враження, і до того ж він спокійний та вихований.

На прохання Кандзакі-куна я легко погодилась.

Дивлячись на оголошені результати пробних іспитів, за тим, що у нас були однакові оцінки, можна було чітко сказати, що його академічні здібності високі. Отже, немає причин не погодитися на пропозицію.

— Вельми дякую.

— Дякую тобі. Подбай про мене, будь ласка.

Після цього ми знову зібралися, щоб піти у бібліотеку.

Навіть з Кандзакі-куном, 15 людей це занадто, тому спершу нам слід поділити учасників на дві групи: одна займається в обід, інша — ввечері. В обідній групі було 7 людей.

Уникнення поганих оцінок — це необхідність, наша ж мета полягала в тому, щоб перевершити клас A. Наша амбітна ціль була трохи високою.

— Ічіносе-сан, в тебе були найкращі оцінки на вступному іспиті, так? Ти дуже щира, а також добре ставишся до інших… чому ти в класі В? Не можу зрозуміти.

— Чому? Ніколи не замислювалась над цим.

— Невже школа зробила помилку?

— Я не думаю, що школа робить такі помилки. Більш того, зараз мені подобаються всі в класі В. Порівняно з тим, щоб бути в класі А, я більше волію бути в цьому класі.

Це були мої щирі слова. Це сталося випадково. Минуло лише кілька місяців, але, як на мене, усі в класі В уже стали моїми важливими друзями та товаришами. Я навіть не хочу думати про те, щоб бути у класі А без них.

— Ічіносе-сан... Я тебе обожнюю!

Протягнувши руки, Чіхіро-чян обійняла мене. Я поводилась з нею, як з молодшою сестричкою, і випадково погладила по голові. Не схоже, що їй це не подобалось, а судячи з заплющених очей, їй навпаки це було до вподоби.

— Я рада, що я в класі В!

— Я теж, я теж!

Мако-чян хотіла обійняти нас із Чіхіро-чян, тож кинулася на нас.

— Спробуймо теж.

— Не роби дурниць. Ти все одразу зіпсуєш.

Шібату-куна, який хотів приєднатися до кола дівчат, схопив за шию Кандзакі-кун і стримав його.

— Так багато людей…

Бібліотека була більш заповненою, ніж очікувалося. Лише з одного погляду можна було помітити багато груп, які старанно навчаються. Зважаючи на те, що тут були не лише перші класи, іспити справді мали важливе значення.

Ми зайняли собі місця, де було вільно, і почали повторювати те, чого нас навчили вчителі. Оскільки однокласники мали хорошу базу, проблем не було.

Навчалися ми тихо, час від часу відповідали на запитання. Раптом довкола зчинився переполох. Схоже, у інших груп, які були далеко від нас, почався конфлікт.

Я думала, що це швидко вщухне, але не очікувала, що шум стане ще голоснішим.

Хоч я і не знала, що сталося, невже ніхто не може це владнати?

— Ічіносе-сан, гайда в інше місце. Я не можу зосередитися, бо хлопці тут надто галасливі.

Спочатку я не хотіла нічого змінювати, але інші, здавалося, вже не могли терпіти.

— Один клопіт.

Зосередженості наче й не було, всі виглядали виснаженими.

— Піду приверну їхню увагу на хвильку.

Я встала й приготувалась піти до хлопців, що сперечалися.

— З-з-зачекай-но! Це дуже небезпечно, Ічіносе-сан. Хіба це не Судо-кун і Ямавакі-кун?

Хоч я і не знала Ямавакі-куна, але Судо-куна я пригадала.

Я не знаю, звідки пішли чутки, але казали, що у нього надзвичайно жорстокий характер.

— Я піду замість тебе.

— Нічого, Кандзакі-кун. Дозволь мені.

Якщо Кандзакі-кун піде туди, щоб бути посередником, є ймовірність, що ситуація тільки погіршиться.

У хлопців високе самолюбство, якщо їх спровокувати, то будуть проблеми.

— Ну все, стоп, стоп!

Я переконливо виступила між двома сторонами в суперечці.

— Агов, ти тут ні до чого, не втручайся.

Хлопець, який ніби хотів когось схопити, глянув в мій бік різким поглядом. 

Через те, що він був роздратований, він виглядав напружено, а його обличчя було трохи червоне. Напевно, це був Судо-кун.

Такий сильний тиск, як і очікувалося від людини з чуток, але я не могла з ним погодитися.

— Ні до чого? Я намагаюся користуватися бібліотекою, тому не можу просто пройти повз. Якщо справді хочеш його вдарити, можеш зробити це надворі?

Багато учнів мали проблеми, бо не могли зосередитися. Крім того, у мене тут також багато друзів. Я не можу вдавати, що мені байдуже.

— А ви, хлопці, чи не занадто його провокуєте? Як ви гадаєте, чи буде добре, якщо школа дізнається про таке? Навіть якщо вам так кортить, ви усвідомлюєте наслідки?

Я попередила Ямавакі-куна та решту, що піддалися тиску Судо-куна, і вони замовкли.

Враховуючи, що це може вплинути на класні бали, вони слухняно відступлять.

— В-вибач. Ми не хотіли, Ічіносе.

Схоже, Ямавакі-кун впізнав мене і вибачився. Бути прямолінійною справді чудово.

— Ну ж бо, ходімо. Якщо ми будемо вчитися тут, наберемося дурості.

— Т-так.

Здавалося, вони ненавиділи те, що інші вважатимуть, що вони програли суперечку, тому відступили, кинувши останню фразу.

Безумовно, подібні речі ніколи не закінчуються просто так.

Загалом, тепер противника Судо-куна тут не було, так що наразі все вирішено.

Навіть якби вони все ще хотіли побитися, мені довелося б повідомити про це школу, хоч я і ненавиджу таке робити.

— Якщо ви теж хочете продовжувати тут вчитися, будьте тихіше.

Я вірила, що вони не будуть робити нічого надміру, тому сказала лише це.

Судо-кун, мабуть, був злий, але його друзі виглядали дуже спокійними. Я впевнена, що все владнається.

Коли я вже збиралась повертатись, у полі мого зору на мить з'явився парубок.

Пригадую, що бачила його перед учительською.

Подумавши про це, я повернулася на своє місце. Очі Чіхіро-чян сяяли.

— Як і очікувалося від Ічіносе-сан. Так сміливо!

— Справді? Я їх просто попередила, хіба ні?

— Це все тому, що Ямавакі-кун тікав, підібгавши хвоста, коли зрозумів, що це Ічіносе-сан.

— Чому ж?

Я жодного разу не зустрічала Ямавакі-куна.

— Розумієш, минулого разу, коли у класу С виникла суперечка з нами, Ічіносе-сан її врегулювала, чи не так? Я впевнена, що тому він і пішов. Хлопці з класу С справді бояться тебе.

— Злити Ічіносе — дуже страшно.

— А, ось чому…

Ось чому хлопці бояться мене... як дівчині, це було наче пережити важкий удар.

На жаль, мені не вдалося викинути це з голови, тому я не змогла нормально вчитися протягом усієї обідньої перерви.