Тихий спалах війни

Пролог

На четвертий день ми дійшли поворотної миті. Крики й нарікання стихли, і на зміну їм прийшов сміх. Окрім кукурудзи, яку ми знайшли, Іке та решта наловили риби. Не було більше опору й щодо пиття води з річки. Завдяки садовині, яку були знайшли наші однокласники, ми зберегли більше балів, ніж очікували, і проходили іспит далі.

Наразі ми витратили загалом близько 100 балів, включно з форс-мажорами, як-от самоусунення Коенджі. Якби ми продовжували в тому ж дусі, то закінчили б іспит з великою кількістю балів. Якщо подивитися на стан класу D до цього, то можна побачити, що цифри були просто феноменальними. Навіть Юкімура, який найбільше опирався на початку, не мав жодних нарікань. Усі до одного були задоволені нашими результатами.

У мене почало з'являтися колюче відчуття в голові, яке пульсувало. Я позичив кулькову ручку, поклав її в кишеню разом зі складеним аркушем паперу й вийшов з табору.

Я почав був дізнаватися більше про цей іспит. Якщо розбити його на частини, то виявиться, що вісімдесят відсотків — це завдання із захисту, що визначають, чи здатен ваш клас формувати відносини співпраці. Тому я вирішив, що решта двадцять відсотків іспиту — наступальні, які визначають, чи вмієте ви розвідувати та збирати інформацію. Однак ця пропорція 8:2 не відображається на результатах іспиту саме в такому вигляді. Навпаки, ті двадцять відсотків впливали на підсумок більше.

Ми вже зрозуміли плани кожного класу. У такому випадку ми знали, що треба робити — атакувати їх. Тож, я почав рухатися в бік класу А. Оскільки клас D базувався біля річки, клас А, швидше за все, зосередив діяльність навколо своєї печери. Справжня привабливість цієї точки полягала не лише в тому, що вона пропонувала притулок від стихії; саме місце мало значення.

Блукаючи лісом, я почув слабкий шум хвиль океану. Я прискорив крок й успішно пройшов крізь дерева до узбережжя.

— Воу...

Я загальмував і зупинився перед урвищем.

— Я точно бачив щось з корабля. Це було тут унизу.

Я помітив кілька об'єктів, розташованих досить близько до печери. Здавалося, що обхідного шляху немає, але, ідучи вздовж скелі, я помітив драбину, встановлену в сліпій зоні. Ніхто б не помітив її з першого погляду. Я вхопився за драбину з усієї сили. Вона видавалася міцною, тому я спустився по ній до підніжжя скелі.

Невдовзі після того, як спустився, я знайшов невелику хатинку. Біля входу я побачив пристрій — доказ того, що це була точка. Коли я зазирнув у вікно, то побачив рибальські снасті. Іншими словами, зайняття цього місця означало, що ти зможеш ловити рибу без необхідності позичати обладнання в школи.

Коли я перевіряв, чи не зайняте це місце, то побачив на пристрої напис «Клас А». Схоже, у них залишилося чотири години. Не сумніваюсь, що Кацураґі та інші прийшли сюди й зайняли цю територію після того, як захопили печеру. Ви б не знали про існування цього місця, якби не побачили його ще тоді, коли були на кораблі. Оскільки маленька хатинка була розташована прямо під скелею, можна було не хвилюватися, що вас побачить хтось поблизу.

Приладдя всередині виглядало невикористаним. На ньому назбиралася пилюка. Я дістав з кишені мапу й зробив кілька нотаток про місцеперебування хатинки. Звісно, я записав лише приблизне розташування. Точне вимірювання зайняло б шалену кількість часу.

Закінчивши позначати на карті, я згорнув папірець і поклав його назад у кишеню. Оскільки більше нічого не було, я піднявся по драбині назад на скелю.

— Коли ми обпливали острів, я бачив там вежу...

Скануючи місцевість, я покладався на свою пам'ять. Я перевів погляд на витоптану людьми землю. Потім продовжив рух лісом, ідучи стежкою. Урешті-решт, я дістався підвищення. Мені стало цікаво, чи була тут точка?

Хоча здавалося, що можна оглянути весь пляж, піднявшись по встановленій драбині, вона не здавалася такою вже й корисною. Схоже, що деякі точки були кращими за інші.

Я підійшов ближче, щоб переконатися в наявності обладнання на стіні об’єкта. На відміну від останнього місця, яке я перевіряв, це не здавалося зайнятим. Сам об'єкт був досить великим, тож навіть якби він знаходився в глушині, його було б легко знайти. Іншими словами, це означало, що я не знав, хто стежив за територією. Той факт, що вежу ніхто не займав, свідчив про те, що її утримання пов'язане з ризиком бути поміченим ворогом.

Кацураґі був обережною людиною, яка покладалася на надійні, безпечні стратегії. Він не клюнув би бездумно на наживку, навіть на таку солодку й таку близьку. Кущі поблизу зашелестіли, попри відсутність вітру.

— Тобто, ви не займатимете це місце здебільшого з міркувань безпеки?

— Що ти тут робиш? Це місце зайняте класом A.

Двоє хлопців вистрибнули з кущів, ніби очікували, що хтось потрапить у їхню пастку. Мене оточили. Один з хлопців миттєво підійшов до термінала, щоб перевірити його стан. Напевно, він робив це, щоби переконатися чи зайняв я точку, чи ні.

— Хто ти такий? Я тебе ще не бачив.

Він, імовірно, не знав відлюдька класу D, самопроголошеного клопа, що ховався під каменем. Хлопець переді мною розмахував гілкою дерева, як зброєю, приставляючи її до мого горла. Він намагався мені погрожувати.

— Я Аянокоджі з класу D.

Звісно, я миттєво підкорився й назвав своє ім’я.

— Обшукай його. Перевір, чи є в нього щось підозріле.

Вони обшукали мої кишені й навіть перевірили щиколотки, чи немає там чогось захованого, наче я був підозрюваним, оточеним поліціянтами.

— Це не прояв насильства. Зрозумів?

Була, напевно, лише одна відповідь на таке питання: просто кивнути. Вони обшукали моє тіло, і взяли мою кулькову ручку та згорнуту мапу.

— Для чого ручка? І саморобна мапа?

На мапі був приблизний начерк острова, а також мої позначки про зайняті точки.

— Віддайте.

Я простягнув руку, але вони не віддали. Зрештою, я лише хапнув повітря.

— Яка твоя мета? Ти дієш сам?

Коли вони засипали мене запитаннями, я замовк. Три секунди, чотири секунди. Я прочистив горло.

— Не можу сказати.

— Зрозуміло. Тобто ти не можеш говорити про однокласника, який смикає за ниточки? Клас D загалом щось планує? Чи тільки декілька учнів планують?

Вони поставили мені серію швидких запитань, як на допиті.

— Я не можу сказати. Якщо розповім... то не зможу повернутися до свого класу.

— Бути підлеглим звучить важко, Аянокоджі. Що ж, ну і нехай. Я не знаю, що тебе попросили зробити, але не створюй зайвого клопоту. Буде краще для тебе просто тихо відсидітися у своєму таборі.

Вони кинули кулькову ручку мені під ноги, але папір залишили в себе. Ці хлопці не мали права віддавати накази, але змушували їх виконувати.

— Є ще одна річ, яку я хочу з тобою обговорити. Якщо скажеш нам, хто ваш лідер, ми готові запропонувати щедру винагороду. 100 000 або 200 000 балів.

— Пропонуєш мені продати свій клас за гроші?

— Можеш інтерпретувати мої заяви як завгодно, але я зробив таку ж пропозицію іншим учням. Це пропозиція — хто перший прийшов, того й стілець. Краще буде, якщо ти зважишся і скажеш мені про це одразу.

Стратегія класу А, по суті, не мала жодних ризиків. Це був простий метод, який можна було застосувати, якщо у вас було достатньо коштів. Хоча ймовірність того, що вона спрацює, була низькою, не можна відкидати можливість того, що деяких учнів можна засліпити грошима й вони продадуть своїх друзів.

— Перепрошую, але я не вірю. Як ви заплатите? Ми тут не маємо жодних мобільних телефонів, так?

— Це безумовно правда, що ми не можемо зробити цього зараз. Якщо необхідно, то ми не проти підписати договір.

Іншими словами, вони воліють підписати зараз контракт, а переказати приватні бали після іспиту.

— Договір, так? Дозвольте мені запитати вас про дещо для себе... Чи можете ви сказати мені, скільки балів я отримаю, якщо скажу вам якусь інформацію?

— Це залежить від твоїх умінь.

— Чи можу я попросити когось надійного залагодити справу? Наприклад, Кацураґі. Або, можливо, Са...

— Чому ти назвав Кацураґі?

— До мене доходили чутки, що Кацураґі — представник класу A.

— Не сміши. Це Сакаянаґі представниця класу A. Не Кацураґі. А тепер можеш іти.

З того, що вони були сказали, це прозвучало так, ніби я їм більше не потрібен. Вони дали мені пройти. Здавалося, що ті двоє були ворогами Кацураґі. Якщо це правда, то чи працювали вони за наказом Сакаянаґі? На чолі класу Сакаянаґі, а не Кацураґі? Мені потрібно було це з'ясувати.

 

Частина 1

Я спустився на пляж, щоб перевірити, як поживає клас C й побачив їх основний табір. Учора це місце було переповнено галасом. Тепер — це місто-привид.

— Ого, це справжня несподіванка! Я знала, що це ненормально, але не усвідомлювала наскільки.

Я почув голоси двох людей, які з’явились позаду мене.

— Ти теж прийшов розвідати, Аянокоджі?

Це були Ічіносе та Кандзакі з класу B. Цікаво, вони так само прийшли сюди подивитись як справи в класу C?

— Я відповідаю за пошук їжі. Я шукав у лісі й опинився тут.

— Хоча це й полудень, я думаю, що небезпечно гуляти самому.

Після того, як почув м’яке попередження, я кивнув, погодившись. Поки ховалися в тіні, вони спостерігали, у якому стані перебуває клас С. Щодо того, чому вони ховалися, то в них була причина.

— Ого, тут більше нікого поблизу. Усе як ти й сказав, Кандзакі-кун. Схоже, їхньою стратегією було відступити.

Ічіносе почесала свою щоку й розчаровано видихнула.

— Ми думали, що зможемо хоча б дізнатися ким був лідер класу C. Але чи було це марно? Якщо вони всі відмовилися брати далі участь в іспиті, то ми не зможемо знайти жодних зачіпок.

— Хіба клас C вже не використав усі свої бали? Навіть якщо ми й дізнаємося хто їхній лідер, чи не означає це, що вони не отримають покарання.

— Нам сказали, що ми не побачимо жодних негативних наслідків протягом другого семестру, тому наші бали на іспиті не мають опуститися нижче нуля.

Ічіносе стиснула губи, наче їй було нудно. Усе, що ми побачили на місці колишнього табору, було великим порожнім простором. Єдине, що залишилося — намет, наданий школою. Кілька учнів залишилися бавитися у воді, але було лише питанням часу, коли вони підуть.

— Не хочу розхвалювати стратегію, в якій ти використовуєш всі свої бали, але це досить приголомшливо.

— Як я на це не подивлюсь, не схоже, що це спрацює. Цей іспит про накопичення балів, щоби вийти в плюс. Рюен програв, коли відкинув цю ідею.

Ічіносе та Кандзакі виглядали сумними, дивлячись на безлюдний пляж.

— Тож, дізнатися хто їхній лідер буде неймовірно складно. Це просто неможливо. Неможливо!

— Гадаю, що буде краще спокійно пройти цей іспит і дотримуватися чіткого плану.

— Так, так. Чітка стратегія — найкраща.

Я не знав, чи ці двоє брешуть, чи кажуть правду, але вони не приховували свої плани від мене взагалі. Ічіносе та Кандзакі зрозуміли, що шпигувати за класом C було безглуздо. Це була ідеальна нагода. Я неохоче планував розпитати Хірату та Кушіду про Сакаянаґі, але ці двоє не здавалися добре поінформованими в цій темі. Крім того, я не хотів, щоб учні класу D знали про мої ходи, наскільки це можливо.

— Я лише мигцем чув про це, але чи справді Кацураґі та Сакаянаґі в класі A представляють протилежні групи?

— Кажуть, що вони не дуже ладнають. Здається, вони дуже сильно посварилися. А чому питаєш?

— А, нічого. Хорікіта дала мені завдання. Вона сказала, що якщо матиму час, то маю піти та дізнатися щось. Їй цікаво, чи це наша можливість відігратися на класі A. Що ж, хоча кажуть, що вони сильно сваряться, я ж вважаю, що під час іспиту вони об’єднають зусилля.

— Ну, я думаю, що Сакаянаґі-сан замість того, щоб об’єднатися, ставиться до іспиту легковажно. Лише Кацураґі докладає зусиль. Ось чому всі думають, що він є лідером. Правда?

Ічіносе нахилила голову, запитавши думку Кандзакі. Хто б міг подумати, що Сакаянаґі буде лінуватись?

— Кацураґі розумний хлопець. Але навіть якщо Сакаянаґі не буде поруч, мабуть, ніхто з її прихильників не чинитиме опір. Вони, напевно, не будуть робити нічого, щоб навмисно викликати розкол. У цьому не було б жодної користі.

Якщо я беззаперечно прийму цю історію, то двоє хлопців, із якими я зіткнувся раніше, робили саме те, що був наказав Кацураґі.

— Так. Схоже на правду. Але хіба учні, які працюють під керівництвом Сакаянаґі-сан, не були б дуже нещасними? Я маю на увазі, що ці двоє повністю протилежні за типом. Гадаю, їхні погляди на життя також явно різнитимуться.

— Повністю протилежні?

— Ліберал та консерватор? Напад та оборона? Переслідування та захист? Щось таке. Ось чому вони завжди стикаються одне з одним. Страшно уявити, що клас А в такій ситуації може вийти з-під удару. Якби їм вдалося об'єднатися, то вони дійсно демонстрували б свою справжню силу.

— Зрозуміло. Що ж, я скажу Хорікіті пізніше. О боже, вона сказала мені розслідувати самостійно. Вона хвилюється, коли працює з іншими. Ем... будь ласка, вдайте, що ви не чули останньої частини. Буде неприємно, якщо вона розсердиться на мене.

— Ха-ха, не хвилюйся, ми збережемо це в таємниці. Але мушу сказати, що Хорікіта має рацію. Якщо припустити, що двоє людей повністю протилежні й конфліктують одне з одним, то не дивно, що в кінцевому підсумку вони взаємознищаться. Ну, не схоже, що ми дійсно можемо щось зробити на цьому етапі.

Кандзакі перевірив свій наручний годинник, щоб підтвердити час, а потім запропонував Ічіносе повернутися.

— Мені вже час шукати їжу. Вони розсердяться, якщо я повернуся з порожніми руками.

— Що ж, будьмо обережними, щоб не поранитися. Прошу, не роби нічого необачного.

Я подякував Ічіносе за її турботу.

 

Частина 2

Повернімося до моменту перед початком нашого спеціального іспиту на безлюдному острові. Поговоримо про церемонію закриття першого семестру. Я почувався піднесено, бо вперше в житті наповнювався радістю від того, що зможу сповна насолодитися літніми канікулами. Однак переді мною з'явився Похмурий Жнець з косою в руці, щоб відібрати моє щастя.

— Аянокоджі. Поки ти не пішов, у мене є до тебе розмова. Зайди до вчительської, — миттєво сказала Чябашіра-сенсей по закінченню класної години перш ніж покинула клас.

— А що таке? Щось накоїв? — спитав Судо, який вже збирався йти, зі сумкою на плечі.

— Не пригадую такого.

— Ага. Ти ні хороший, ні поганий. Живеш простим, нудним, неквапливим життям.

— Чому ти так саркастично це сказав?

— Саркастично? Я не навмисно. Це так прозвучало?

Що за жахливий хлопець... Моє зранене серце плакало гіркими сльозами. Я почув, як хтось кличе мене, і подумав, що це Судо, який хвилювався, що завдав мені болю. Він був хорошим хлопцем.

— Агов, Судо!

— Гей, Хорікіто. Ем, ну, оскільки настали літні канікули... ти вільна? Можливо, ми могли б трохи прогулятися.

Судо був без тями від Хорікіти, моєї сусідки.

Він зовсім не хвилювався за мене.

— Нащо? — спитала вона.

— Ну, тому що настали літні канікули, розумієш? Буде дуже погано, якщо ти не будеш розважатися. Ми можемо подивитися фільми або піти по магазинах.

— Як тупо. Байдуже, що зараз літні канікули. Чому ти взагалі мене запрошуєш?

— Ч-чому? А чому ти така нетямуща?

Судо почухав потилицю. Він не розумів почуття Хорікіти, але потім його ніби перемкнуло.

— Ну, так воно і є, розумієш? Правда ж? Хлопці запрошують дівчат на канікулах...

Хоча я хотів побачити, як зусилля Судо принесуть плоди з Хорікітою, але мене покликала Чябашіра-сенсей. Краще якнайшвидше покінчити з неприємними справами.

— Агов! Куди ти йдеш? — гукнув Судо, зупиняючи мене.

— А ти як думаєш? Мене покликала вчителька, тож я не маю вибору.

— Ти можеш трохи зачекати? Зовсім трішки?

Цей вираз обличчя викликав у мене огиду. Він схопив мене за зап'ястя своїми товстими, м'ясистими руками й не відпускав.

— Ти побачиш, як я буду змагатися. Будеш моїм напарником*.

— Не мели дурниць...

— Бувайте.

Поки ми сперечалися, Хорікіта закінчила збиратися й встала зі свого місця. Вона вийшла з класу без жодних вагань. Судо просто дивився їй услід, повністю ошелешений.

— Прокляття. Гадаю, усе було марно. Що ж, піду до клубу.

Відсутність Хорікіти означала, що я більше не потрібен, тому я теж пішов. Коли прийшов до вчительської, то побачив Чябашіру-сенсей, яка чекала на мене у дверях.

— Заходь.

— Я не розумію, навіщо ви мене покликали.

— Поговоримо всередині.

Мій лічильник "вхідного пригнічення" невпинно зростав, коли вона відповідала на мої запитання такими короткими відповідями. Я сподівався, що вона покликала мене сюди жартома.

— Ти можеш чекати поганих новин, коли тебе просять зайти до вчительської, але всупереч твоїм очікуванням, це хороше місце. Тут немає сторонніх очей. Багато речей краще обговорювати віч-на-віч.

Я помітив, що камери спостереження, яка мала бути тут встановлена, не було.

— Тож, про що ви хочете зі мною поговорити? Зараз я зайнятий плануванням своїх літніх канікул.

— Кумедно. Я думала, що в тебе взагалі немає друзів.

— Ні, ні. Я перебільшив, коли сказав це. У мене є принаймні декілька.

Хоча я міг порахувати, скільки в мене друзів на пальцях двох рук, їхня кількість не має значення. Принаймні, так кажуть. До того ж хіба не було б чудово, якби я провів літні канікули на самоті?

— Я покликала тебе сюди, бо хотіла розповісти тобі історію з мого життя.

Історія Чябашіри-сенсей? Усе пішло в зовсім іншому напрямку. Я не розумів, чому вона покликала мене так по-товариськи й хотіла розповісти свою історію. Та і я не мав жодного інтересу.

— Це те, про що я ні з ким не говорила відтоді, як стала класною керівницею. Прозвучить по-дурному, але, будь ласка, вислухай.

— Може, перед цим вип'ємо чаю? Ви, мабуть, хочете пити, — сказав я.

Я підвівся зі свого стільця й відчинив двері до кухоньки. Усередині ж нікого не було, правда?

— Нікому більше не розказуй цю історію. Якщо можеш, будь ласка, повернись на своє місце.

— Гаразд.

Я зачинив двері й повернувся до Чябашіри-сенсей.

— Якою ти бачиш мене як класну керівницю класу D?

— Зрозуміло, ще одне абстрактне питання. Нічого, якщо я скажу, що вважаю вас вродливою?

Вона навіть бровою не повела, коли я пожартував. Але я відчув, як її жага крові зростає.

— Емм... Ну, якщо ви не проти, щоб вас порівнювали з іншими викладачами, я думаю, що ви зовсім не дбаєте про майбутнє класу D, і що ви холодна вчителька, яка не цікавиться своїми учнями. Ось моя відповідь.

Вона не була такою доброзичливою, як класна керівниця класу В, Хошіномія-сенсей, чи готовою допомогти своїм учням, як класний керівник класу С, Сакаґамі-сенсей.

— Чи я помиляюсь?

— Ні, усе як ти й кажеш. Я не заперечуватиму цього. Проте, правда відрізняється.

Чябашіра-сенсей зупинилася й підняла очі до стелі, ніби щойно щось згадала.

— Колись я була ученицею цієї школи. І була в класі D, як і ти.

— Мушу сказати, це приголомшливо. Я думав, що ви більш здібні, Чябашіро-сенсей.

— Хах... Ну, за моїх часів різниця між класами не була такою сильною. Можна сказати, що це була боротьба між чотирма, а не трьома класами. Аж до випуску в третьому семестрі нашого третього року, різниця між A і D не складала навіть 100 балів. Це був запеклий бій, де навіть одна банальна помилка могла вивести тебе з рівноваги.

У мене не було відчуття, що вона хвалиться. Скоріше, її розповідь була радше сповнена жалю.

— Гадаю, хтось припустився цієї помилки, правильно?

— Так. Це сталося досить несподівано. Клас D полетів під три чорти через мою помилку. Зрештою, моя мета досягти класу А і мої мрії були розбиті вщент.

Мені було дуже шкода її, але те, що вона згадувала про своє минуле, було дуже неприємно. Навіть якось незручно.

— Я не розумію, до чого ви хилите. Який це має стосунок до мене?

— Я відчуваю, що твоя присутність буде життєво необхідною для досягнення класу А.

— І що я маю на це відповісти? Ви жартуєте, так?

Я був щасливий, що мене так несподівано похвалили, але не знав, що відповісти.

— Кілька днів тому один чоловік зв'язався зі школою напряму. Він сказав: "Відрахуйте Аянокоджі Кійотаку".

Чябашіра-сенсей повністю змінила тему. Вона перейшла до суті.

— Він сказав відрахувати мене? Ну, це нісенітниця. Я не знаю, хто це був, але ви ж знехтували його проханням і не будете мене виганяти. Правда?

— Звісно. Ми не можемо когось відрахувати через примху третьої сторони. Доки ти учень цієї школи, тебе захищають правила. Проте... якщо ти заподієш якісь негаразди, то це вже інша історія. Куріння, хуліганство, крадіжка, списування... Якщо спричиниш скандал, відрахування буде неминуче.

— Перепрошую, але в мене немає наміру робити щось таке.

— Це не має нічого спільного з твоїми намірами. Якщо я вирішу, що щось здається мені проблемою, відрахування стане реальністю.

— Ви мені погрожуєте?

Її формулювання здалося мені підозрілим.

— Ось у чому справа, Аянокоджі. Ти будеш прагнути до класу А для мене. Я зроблю все можливе, щоб захистити тебе. Тобі не здається, що це гарна пропозиція?

Я подумав, що вона дуже змінилася з того часу, як ми вперше зустрілися, але ніколи не міг собі уявити, що вона шантажуватиме учня. Я розсміявся.

— Я можу йти? Я не хочу більше цього слухати.

— Дуже шкода, Аянокоджі. Тебе відрахують і клас D знову не досягне класу А.

Її мова й поведінка були не просто напоказ. Вона серйозно мала намір позбутися мене. Сенсей перекладала на мої плечі свої нездійсненні мрії.

— Дозволь мені запитати тебе ще раз. Ти будеш прагнути класу А? Чи підеш на відрахування? Обирай.

Лівою рукою я перехилився через парту і схопив Чябашіру-сенсей за комір.

— Я пам'ятаю, як Хорікіта сказала, що через тебе вона почувається некомфортно. Цікаво, чи почувалася вона так само. Це все одно, що ввійти в чужий дім у взутті.

— Точно.

Чябашіра-сенсей, яка до того поводилася впевнено, самопринижено засміялась.

— Я сама себе здивувала. Тепер усвідомлюю, що я все ще не відмовилася від досягнення класу А.

Її очі трохи затьмарилися. Звична холодна байдужість зникла. Коли вона схопила мене за ліву руку, а моя рука все ще тримала її за комір, я побачив, що в її очах знову з'явилася рішучість.

— Я думала, що ти вестимеш клас D добровільно, але ми не можемо більше гаяти часу. Ти маєш вирішити тут і зараз. Допоможеш мені чи ні?

Люк, герой "Зоряних війн", спочатку вирішив повернутися на ферму свого дядька й відкинути заклик до пригод. Проте, врешті-решт, його втягнули в жахіття війни. Такою була його доля. Можна сказати, що я мав би поставитися до історії цієї жінки з дрібкою скептицизму. Я не знав, наскільки її слова були правдиві.

— Ви, напевно, пошкодуєте, що намагалися мене використати.

— Розслабся. Я і так усе своє життя шкодую.

Це була неприємна подія, з якої почалися мої літні канікули. Я не хотів про це згадувати. Хай там як, я не міг втратити своє теперішнє шкільне життя. Відмовлятися від своєї свободи, щоб захистити її... Як безглуздо.