Нескінченна різноманітність бажань

Вступ

Сніданок. Я оминув буфет, який був популярний серед багатьох учнів, і попрямував до палуби корабля. Там було кафе під назвою “Blue Ocean”, де рано-вранці майже ніхто не бував. Я зайняв столик позаду в затінку, де було небагато людей. Була 7:55 ранку.

Лише за хвилину до призначеного часу зустрічі, особа, на яку я чекав, з’явилася. У неї було беземоційне обличчя, як завжди.

— Ти досить рано.

Хорікіта сіла поруч зі мною. Вона була однією з небагатьох у цій школі, кого я міг назвати другом. Ця дівчина була напрочуд талановита, а ще скалкою в одному місці, оскільки знала дещо про моє потаємне життя.

— Я цілу годину чекав, — спробував я її трохи подражнити.

— Це не мій клопіт, бо я все одно прийшла раніше ніж домовлялись. Окрім того, звідки мені знати, що ти чекатимеш десять годин чи більше?

Її справді нелегко подражнити. Безглуздо, насправді.

Хорікіта не дуже вправна у спілкуванні. Після того, як я вчора надав їй свою інформацію, вона не змогла відповісти мені взаємністю. Усе, що дівчина зробила, так це запропонувала зустрітись тут. Чи це був якийсь жарт?

— Тож, ти дізналася більше подробиць?

— Лише те, що ти вже розповів. Є дванадцять груп та чотири підсумки. Також, школа повідомила, що надішле імена віп-учнів електронною поштою сьогодні о 8:00 ранку. Незначні розбіжності в поясненнях, які вони нам давали, можна пояснити відмінностями в манерах спілкування вчителів.

— Хто потрапив у твою групу? Скільки там наших однокласників?

Я бачив був частину учасників учора, і вона це вже знала.

— Список, чесно кажучи, дивує. Він настільки упереджений, що мені не віриться, що це просто збіг.

Хорікіта простягнула папірець, виглядаючи трохи пригніченою. Вона запам'ятала всі імена й записала у власному блокноті. Я взяв список і переглянув його. Її група називалася "Дракон". Поглянувши на імена, я зрозумів, що мала на думці Хорікіта, коли говорила про упередженість.

КЛАС А: Кацураґі Кохей, Нішікава Рьоко, Матоба Шінджі, Яно Кохару

КЛАС B: Андо Сая, Кандзакі Рюджі, Цубе Хітомі

КЛАС C: Ода Такумі, Судзукі Хідетоші, Сонода Масаші, Рюен Какеру

КЛАС D: Кушіда Кікьо, Хірата Йоске, Хорікіта Судзуне

Перш за все, учні класу D — Хірата й Кушіда: вони обоє були відмінниками й представниками* нашого класу. За винятком того факту, що Хорікіта була занадто відлюдькуватою, вона, безумовно, мала видатні таланти, які дозволяли їй стояти пліч-о-пліч з цими двома. Якщо вже бути абсолютно чесним, це була найсильніша комбінація, яку міг мати клас D.

 

---

 

*(Kowalski) тут мається на увазі, що вони одні з лідерів класу, бо представником по суті є кожен учень з класу, але в англійському варіанті вжили саме слово “representatives” 

 

---

 

Я був думав, що у них буде щонайменше ще одна людина, але цього не сталося. З погляду прихованих здібностей, Коенджі мав їх у надлишку, але він, ймовірно, не використав би жодну з них для команди. Я не знав, у якій він групі.

— Зрозуміло. Це справді схоже на неминуче групування, — пробурмотів я.

Навіть якщо обмежитись лише іменами, які я знав, у них були Кацураґі з класу А, Кандзакі з класу В і Рюен з класу С. Лідери своїх класів. Якщо уявити їхню групу як гравців у відбіркових раундах футбольної ліги, то вони були командою мрії, а це був матч смерті.

— Але щось здається неприродним, — додав я. Я знав не так багато учнів, але для Ічіносе було дещо неприродно бути в групі «Кролик», а не в групі «Дракон».

— Ти маєш на увазі, що Ічіносе-сан у твоїй групі, так? Гадаю, лише учні класу B знають, чи вона справді неперевершена, чи ні. Якості лідера та рівень неперевершеності не обов'язково прямо пропорційні, — сказала Хорікіта.

— Стривай, ти це про себе говориш? — запитав я.

Вона витріщилась, тому я відвів погляд. Втім, Хорікіта казала слушно. Ми не знали тонкощів здібностей Ічіносе. Можливо, її академічні оцінки були несподівано низькими.

— З того, що ми можемо судити, мене цікавить, чи існує певний метод, за яким вони розділили нас на дванадцять груп? Аянокоджі-кун, твої оцінки приблизно такі ж як у Каруйдзави-сан. Нас розподіляють по групах на основі оцінок? О, але Юкімура-кун має високі академічні здібності, як і Коенджі-кун. Вони найкращі в класі, — сказала Хорікіта.

Вона брала до відома наші проміжні оцінки та підсумкові іспити.

— Але між мною й Професором, напевно, прірва, як і між тобою й Хіратою. Забагато дрібниць, які не вписуються в “теорію оцінок”.

Якби учнів ділили на групи виключно на основі оцінок, то Коенджі мав би бути в топі. Звісно, я згоден, що наші бали врахували, але, ймовірно, в процесі була залучена й інша змінна. Якщо це взагалі можливо, я б хотів побачити списки учасників інших груп.

— Хай там як, це, мабуть, буде важко. Я маю на увазі намагання очолити групу й перехитрити всіх.

Ну, коли  разом збираються кілька людей з видатними здібностями, залучення досить ортодоксальної* Хорікіти не обов'язково буде вигідним. Вони з Рюеном були особливо несумісними, як вогонь і вода. Мені це не подобалося, вони неодмінно зіткнуться.

 

---

 

*(Kowalski) такої, що (суворо) слідує загальноприйнятим нормам 

 

---

 

Але якби я сказав про це Хорікіті, вона, мабуть, розлютилася б. Я вирішив промовчати. Проте вона, мабуть, добре спрацювалася б з такою прямолінійною людиною, як Кацураґі. Вони обоє вірили, що інтелект веде до перемоги, тож ці двоє поладнали б.

— Що ж, вже майже час, — сказала Хорікіта.

Як тільки годинник пробив 8:00, обидва наші телефони одночасно загуділи. Ми відразу ж перевірили їх. Після того, як ми майже одночасно прочитали зміст повідомлення, Хорікіта повернула свій телефон, щоби показати його мені. Я зробив те саме. Ми порівняли те, що було на телефонах одне одного, підтвердивши найдрібніші деталі.

"Після ретельного розгляду, вас не обрали віп-учнем. Будь ласка, не забувайте бути командним гравцем, поки ваша група прийматиме виклики цього іспиту. Екзамен розпочинається сьогодні й триватиме протягом трьох днів. Члени групи "Дракон" мають зібратися в кімнаті "Дракон", розташованій на другій палубі".

Моє повідомлення було майже таким самим, як і в Хорікіти. Звісно, відрізнялася назва групи, але все інше збігалося бездоганно.

— Гадаю, нікого з нас не обрали.

Відклавши телефони, ми повернулись на свої місця.

— Ні, не обрали. Я не впевнена, чи слід нам радіти, чи сумувати.

— Так. Якщо тебе оберуть, то ти зможеш привести свою групу до будь-якого підсумку, — міркував я.

Бути віп-учнем у цьому іспиті давало величезну перевагу. Якщо володієте хорошим покерфейсом, то легко зможете заробити 500,000 балів.

— Попри це, мені не подобається, як вони це написали. Школа немов каже, що я не підходжу для того, щоб бути віп-ученицею.

Хоча вона була в команді мрії, Хорікіта все одно вважала, що працює сама. Це було так на неї схоже.

— На цьому іспиті різниця між обраними учнями та рештою величезна. Усім, кого не обрали, доведеться боротися, щоб знайти віп-учня. Школа сказала, що тут немає недоліків, але це брехня. Якщо віп-учень не з твого класу, є висока ймовірність, що різниця в балах між класами зросте ще більше.

Це, безумовно, було правдою. Залежно від того, як усе піде, розрив, що нам вдалося скоротити після першого іспиту, може знову збільшитися.

— Лідери кожної групи вже повинні були розробити низку стратегій. Якщо ми не вирішимо заздалегідь, як будемо поводитися, то, ймовірно, не зможемо відновити початкові позиції.

— Я розумію, — відповіла Хорікіта.

Вона подивилася на мене трохи розчаровано. Я намагався з'ясувати, як боротися в цій битві. Поки я думав про членів своєї групи й глибинну механіку цього іспиту, мета почала вимальовуватися.

— Ти думаєш про результати? — запитала Хорікіта, помітивши мій вираз обличчя. Вона звучала нерішуче.

— Є речі, які я поки що не можу передбачити, наприклад, як відреагують деякі учні, яких я не знаю. Цього я не дізнаюся, поки не зустрінуся з ними безпосередньо. Але я думав про спосіб, як привести нас до перемоги.

Звичайно, ми не могли діяти нерозважливо. Мені потрібно було правильно розрахувати свій хід, і все потрібно було підготувати заздалегідь.

— Я з нетерпінням чекаю на твої результати, — сказала Хорікіта.

— Я теж. Не можу дочекатися, щоб побачити, що ти зробиш зі своєю групою, — відповів я.

Але щось у цьому повідомленні все ще не давало мені спокою. "Після ретельного розгляду" — ось, що було сказано в ньому. Цей дивний набір слів не був випадковим. Машіма-сенсей казав щось подібне. Віп-учня обрали на основі певних міркувань. Було щось таке в обраних, що вирізняло їх з-поміж інших.

Я не міг зараз надто перейматися висловлюваннями. Я знав, що з кожної групи обрали по одній людині. Це означало, що було дванадцять віп-учнів.

— Для порівняння, кого ти найбільше остерігаєшся? Зважаючи, як розвиваються події, я хотіла б почути твої думки, — сказала Хорікіта.

Вона трохи змістила погляд. Оскільки її призначили до найнапруженішої групи, це було не дивно.

— Рюен, — відповів я.

— Це було швидко.

— Я б нікого іншого не вибрав, — промовив я.

— А як же Кацураґі-кун? Це завдяки йому клас А зумів хутко захопити чи не найкращу точку на острові. Хіба він не вартий уваги?

— Звичайно. Враховуючи, що хлопець лише на першому році навчання, він неймовірний. Якби ти запитала мене, хто з учнів найкращий, то я б відповів, що Кацураґі. Але якщо ти хочеш знати, кого я остерігаюся, то це Рюена, без сумнівів, — відповів я.

На іспиті, що відбувався на острові, безперечно, переміг клас D. Рюен швидко вибув зі змагань. Він сигналізував про свої наміри, тому його було легко прочитати. Проте, було дуже ймовірно, що Рюен прочитав і мої наміри. Я не хотів би, щоб він дізнався, що саме я відповідальний за успіх Хорікіти на острові.

— Мене цікавлять певні речі щодо особистості віп-учня. Навіть прочитавши повідомлення та обміркувавши його, чи не помітив ти якісь неприродні фрази в електронному листі школи? І суворий... — сказала Хорікіта.

Я змусив її замовкнути, притиснувши палець до її губ. Про вовка промовка... перед нами з'явилася тінь.

— Гарна погода, правда, Судзуне? Снідаєш з цим настирливим бета-самцем?

До нас підійшли двоє людей, на обличчях у кожного була посмішка, що викликала тривогу. Одним із них був Рюен, саме про нього ми й говорили. Іншою була...

— Я попереджала, щоб ти не називав мене на ім'я, Рюене-кун. Крім того, дивно, що ти показалась, Ібукі-сан, враховуючи, що ти виявилася зрадницею, яка лише прикидалася нашою подругою.

Поруч з Рюеном стояла учениця — Ібукі Міо. У неї був дещо самовпевнений блиск в очах. Вона також була в групі "Кролик" разом зі мною.

— ...

Ібукі, здавалося, дещо несхвально поставилася до легкої провокації Хорікіти, але не огризнулася у відповідь. Натомість вона трохи прикусила нижню губу. Рюен, який краєм ока спостерігав за тим, що відбувається, задоволено посміхнувся. Під час іспиту на острові Ібукі проникла до класу D як шпигунка. Зрештою, Хорікіта спіймала її на гарячому, але під час їхньої подальшої сутички отримала на горіхи від Ібукі. Моя однокласниця твердо наполягала, що якби вона не захворіла тоді, то не програла б бій, але зараз мене не дуже хвилювало, котра з них була сильнішою.

Рюен вгамував Ібукі. Він прийшов посміятися з нас.

— Ти вже мала отримати повідомлення. Які результати? Тебе обрали віп-ученицею?

— Ніби я тобі скажу. Можливо, ти хочеш розповісти нам, яке повідомлення отримав сам? — відповіла Хорікіта.

— Якщо бажаєш,  — Рюен вмостився на одному з двох вільних місць. — Але перед цим я хочу дещо запитати. Як тобі вдалося підтасувати результати іспиту на острові?

— Мені нема чого тобі сказати, — відповіла Хорікіта.

Хорікіта виглядала цілковито спокійною, вона аніскілечки не похитнулася й не затремтіла. І в її поведінці не було нічого фальшивого. Вона мала неймовірні акторські здібності. Хоча дівчина, мабуть, не думала, що грає. Хоч вона не показувала ніякої слабкості, Рюена це не переконало.

— Припускаю, що ти нічого не скажеш, але це не має значення. За моєю інформацією, ваша фарсова незграбність на острові жодним чином не могла привести до перемоги, — сказав Рюен.

— Я не така дурна, щоб дозволити такій, як вона, бачити мене наскрізь. Просто через гарячку все було складніше.

У відповідь на це більш відверте підбурення Ібукі вже не могла приховувати свого роздратування.

— Тоді проведемо реванш, — кинула вона виклик.

Хорікіта зберігала спокій, а Ібукі дедалі більше злилася.

— На жаль, я мушу відхилити твою пропозицію. Насильницькі дії вважаються порушенням правил іспиту. Якщо вдариш мене, я без вагань повідомлю про це школу. Хай там як, будь ласка, не соромся робити все, що тобі заманеться, — твердо сказала Хорікіта.

— Тц!

Ібукі скоротила відстань між собою та Хорікітою, готуючись до удару, але зупинилася. Якщо тут бездумно лютувати, то покарання не уникнути. Але найголовніше — Ібукі працювала під орудою Рюена. Вона не мала права діяти вільно. Хоча Ібукі явно ненавиділа того хлопця, вона також була надзвичайно вміла. Імовірно, саме тому Рюен обрав її шпигункою для проникнення в клас D.

— Оскільки ми тут всі зібрались, може, вип'ємо кави? Здається, зараз саме час насолодитися чашкою, — запропонувала Хорікіта.

Вона була в дивовижно гарному настрої, коли замовила собі ранкову каву. Я зробив те саме. Рюен не виявляв жодних ознак того, що збирається йти, вочевидь, бажаючи продовжити розмову. Він продовжував спостерігати за мовчазною Хорікітою і знову відкрив рота, коли принесли каву.

— Учора мені здалось, що Кацураґі ставився до тебе досить обережно, — сказав він. 

— Що ж, це зрозуміло. Він не міг передбачити, що хтось із класу D так добре впорається. Хіба не тому ти з Ібукі-сан тут? Ви прийшли перевірити мене. Чи я помиляюсь? — запитала Хорікіта.

— Хех. Що ж, не заперечуватиму. Я прийшов сюди, щоб оцінити твої здібності, — відповів він.

— Певна річ, — відповіла Хорікіта, потягуючи каву. Вона видавалась невимушеною, що було незвично.

— Ми з Кацураґі думаємо по-різному. Коли я маю справу з кимось, мені подобається спостерігати за ним.

— Можеш робити, що забажаєш, але про що саме ти думаєш? — запитала Хорікіта.

— Я згадую іспит на острові. Результат. Процес, який до нього призвів. Існує лише певний тип людей, які змогли б розробити та здійснити такий план. Така дівчина, як ти, надто серйозно налаштована, щоб до цього додуматись, — міркував Рюен.

— Думай, що хочеш. Хоча мені цікаво... як ти розгадав мою стратегію? Ти ж бачив лише результати іспиту. Звідки ти знаєш, як класи набрали чи втратили бали? Цих подробиць ти не повинен знати, — заперечила Хорікіта.

У відповідь на спокійну поведінку Хорікіти, Рюен блиснув зубами, бувши по-дивному задоволеним.

— Кацураґі, мабуть, і не знав.

Судячи з того, як він це сказав, Рюен, швидше за все, їх знав.

— Що ж, чому б тобі не роз’яснити мені? Якщо не помилишся, я дам тобі відповідь. Якщо зможеш, звісно, — додала Хорікіта.

Рюен моторошно розсміявся.

— Наприкінці іспиту я записав твоє ім'я як лідера, але це було помилкою. Існує лише одна причина, чому так сталося: лідер класу змінився прямо перед закінченням іспиту. Це єдине пояснення, — роздумував Рюен.

— І по-твоєму це важко зрозуміти? Будь-який йолоп зміг би здогадатись, якби подумав хвилину. Навіть Кацураґі-кун, над яким ти так глузуєш, — відповіла Хорікіта.

— Ах. Однак Кацураґі думає, що це ти все спланувала. Але чи так було насправді? На мою думку, те, що ти стала лідером, а потім пішла, було несподівано. Крім того, у мене була своя стратегія. Я доручив Ібукі проникнути у ваш клас, щоби з'ясувати, хто був лідером. Спочатку ти нічого не робила, щоб протистояти цій стратегії, — сказав Рюен.

— Можливо, я просто вжила належних запобіжних заходів? Готуватися до невідомого — це базова логіка. Тієї миті, як Ібукі-сан і клас D зустрілися, я врахувала всі можливості. Ти був такий упевнений, але твої доводи виявилися непереконливими. Ти не сказав нічого надзвичайного, — відповіла Хорікіта.

— Ключове питання в тому, хто замінив тебе на посаді лідера. Особисто я думаю, що другий лідер смикав тебе за ниточки з-за лаштунків протягом усього іспиту.

Усе було саме так, як і сказав Рюен. Хоча він розмовляв з Хорікітою, він спокійно спостерігав за мною. Якби я хоч на мить здався схвильованим, він би накинувся на мене. 

— Прикро, але я зовсім тебе не розумію. У мене немає близьких друзів. Найближчий, мабуть, Аянокоджі-кун, але він завжди тягне мене на дно. Мені язик не повернеться сказати, що він співпрацює зі мною. Сумно, але правда, — відповіла Хорікіта.

Спеціально привернувши увагу до мене, Хорікіта зуміла зробити так, щоби я здавався марним. Молодець.

— Проте, якби ми дійсно змінили лідера, він не був би найімовірнішим кандидатом.

— Зрозуміло, — Рюен глянув на мене, але швидко відвів погляд. — Ну, я гадаю, цього можна було очікувати від настирливого реп’яха.

— То тепер ти розумієш. Хоча мені цікаво, на чому базується твій здогад, — сказала Хорікіта.

— Той хлопець, що з тобою, досить розумний. Попри це, він не досяг нічого значного, не отримав високих оцінок. У нього є кілька чудових якостей, хоча в мене є сумніви, — сказав Рюен.

— Схоже, ти досить ретельно дослідив клас D. Аянокоджі-кун, ми тебе нещадно принижували. Не збираєшся захищатись? — запитала Хорікіта.

— Захищався б, якби мені було що захищати, — відповів я. Моя показна лінь стала досконалою контратакою. Я не зовсім впевнений, як він це збагнув, але Рюен, як виявилось, зрозумів мене. Можливо, він витратив час на вимірювання моїх академічних, фізичних здібностей та комунікативних навичок. Оцінки були об'єктивні і надійні. Такою інформацією інших не обдуриш.

— Ну, вибач, але те, що ти говориш — повне безглуздя. Це дитяча відмовка, яку хлоп’я використовує, бо засмучений через програш, і йому потрібно щось вигадати. Тебе бентежить, що дівчина змогла розгадати твої наміри? — запитала Хорікіта.

— Я розумію, про що ти. Ніколи не подумав би, що ти зіб’єш мене з пантелику. Визнаю. Результати іспиту мене вразили, — відповів Рюен.

Попри те, що визнав свою слабкість, він розсміявся. Якщо вже на те пішло, Рюен поводився так, наче наші дії були фактично безглузді.

— Що ж, дуже кепсько. Я люблю несподівані напади, нечесну гру й хитрощі. Стратегія такого рівня була цілком несподіваною, але твій переможний підйом скоро скінчиться. Неважливо, чи це ти, Судзуне, чи той, хто смикає за ниточки за лаштунками, ви дурні. Ви вже зробили свій найкращий хід. Клас D за кількістю балів відстає від інших класів на один-два кроки. Далі боротьба буде тільки загострюватись. Ви вже розіграли свій козир під час іспиту на виживання, коли гра тільки почалася. Ви не змогли побачити, що було перед вами чи позаду вас. Не думаю, що цей раунд для вас буде таким же легким, як і минулого разу. Передай це тому, хто допоміг тобі пройти іспит, — попередив Рюен.

— Боже мій, це було досить турботливо з твого боку, — сказала Хорікіта.

— Що я можу сказати? Я досить милосердний.

— Звучить так, ніби ти справді хочеш вірити, що в нашому класі є секретна зброя, — зауважила Хорікіта.

Рюен не відповів. Хоча в нього не було жодних доказів, він не міг стриматися, щоб не засумніватись у Хорікіті. Хлопець вірив у себе більше, ніж будь-хто інший. Він відмовлявся приймати й найменший натяк на пораду від когось. Здавалося, Рюен не хотів нічого перевіряти під час цієї зустрічі, лише поспілкуватися з Хорікітою та побавитися.

Рюен дістав телефон і направив його на неї. Він зробив один знімок, і затвор камери клацнув.

— Не фотографуй мене без дозволу! — огризнулася Хорікіта.

— Розслабся. Ось, я тобі покажу, — сказав Рюен.

Він подивився на фотографію Хорікіти, на якій вона була зображена з особливо кислим виразом обличчя. Хлопець відклав телефон, виглядаючи задоволеним.

— Хтось у класі D, окрім тебе, доволі розумний. У цьому немає помилки, — сказав він.

— Ну, хіба це не добре? Мені загалом все одно. Крім того, якщо ти деспотично поспішаєш з висновками, навіщо чіплятися до мене, щоб я їх підтвердила? — запитала Хорікіта.

— Розмова розкриває багато тонкощів. Я радий, що зміг поговорити з тобою, Судзуне. Для мене це гра. Я дізнаюся, хто з вас робить ходи за лаштунками. Кожен, включно з оцим твоїм настирливим приятелем, — мішень, — сказав Рюен.

— Дозволь запитати про дещо. Я знаю, тобі боляче від того, що я бачу тебе наскрізь, але чому ти так на мені зациклився? Хіба тебе більше ніхто не хвилює? Наприклад, Ічіносе-сан чи Кацураґі-кун? Ходять чутки, що є ще хтось, на ім'я Сакаянаґі. Хіба учні з класів вище С не мають тебе турбувати? Гадаю, ти щонайменше здатен відповісти на це питання, — сказала Хорікіта.

Вона правильно зробила, що запитала його. Зациклення Рюена було відверто одержимим.

— Я вже знаю їхні здібності до певної міри. Ні Кацураґі, ні Ічіносе мені не вороги. Якщо я захочу розчавити їх, то зможу це зробити будь-якої миті.

— А як щодо Сакаянаґі?

Це запитала Ібукі, а не Хорікіта. Очевидно, вона сама хотіла підтвердити цю інформацію. Рюен, який досі був непохитним, помовчав, перш ніж відповісти.

— Я лишаю її на десерт. Було б шкода з’їсти її зараз. Ходімо, Ібукі, — Рюен підвівся і пішов зі своїм лакеєм.

— Тобою всі цікавляться, Хорікіто, — вголос подумав я.

— І хто за це відповідальний, гм?

— Ти засмучена?

— Не дуже. Просто ненавиджу твою саркастичну манеру говорити. Я завжди прагнула досягти класу А, тому припускала, що привертатиму до себе багато уваги, — відповіла вона.

— Радий це чути. Ну, хай там як, це не виглядає добре. Рюен непростий суперник.

— Справді? Думаю, йому просто не подобається, що я його викрила, і він хотів обманом змусити мене розповісти правду. Мені не віриться, що він звузив список можливих кандидатів до тебе. До того ж, якби Рюен і знав, хто ти такий, ти був би єдиний, у кого були б клопоти, — відповіла Хорікіта.

Я знав, що він мене підозрює, але це було неважливо. Мені не відомо, про що Рюен думав, але те, що він з'явився тут, було небезпечно.

— Думаю, за нами шпигували. Надто зручно як для раптової зустрічі, — сказав я.

— Ти говориш про Ібукі-сан?

— Можливо, її змусили стежити за нами, а можливо, вона просто випадково нас побачила. Якщо так, то це могло б нам допомогти, — сказав я. 

Ібукі не видавалася втомленою. Можливо, хтось інший стежив за нами, але вона, швидше за все, була причетна до цього, враховуючи, що Ібукі йшла з Рюеном. Якби мене спитали, то він уже здійснює свою нову стратегію й використовує для цього цей іспит. Я був першим, хто приєднався до Хорікіти. Напевно, було не так багато людей, яких він міг би запідозрити.

— Помилка, — пробурмотів я.

Здавалося, він хотів сказати, що є хтось розумний, такий самий, як він, але це було занадто просто. Можливо, наша зустріч дала Рюену ще більшу підказку, ніж я собі уявляв. Невже я просто надто переймався іспитом?

— Ти забагато думаєш. Ніхто не вважає, що ти причетний. Попри те. що сказав, він гадає, що ти звичайна людина, враховуючи твої слабкі досягнення в першому семестрі, — сказала Хорікіта.

Я не знав, чи це комплімент, чи ні, але вона, безумовно, мала рацію. Скільки б Рюен не досліджував мене, він нічого б не знайшов. Попри це, оскільки я близький до Хорікіти, за мною, безсумнівно, стежили. Хай там як, оскільки Ібукі була в моїй групі, вона буде перепоною. Буде дуже важко робити ходи.

Навколо нас почали з'являтися учні. Я підвівся.

— Думаю, на сьогодні ми закінчили. Я ще сонний, тож піду до своєї кімнати, — пробурмотів я.

Хорікіта, як виявилося, була не проти, ніби не потребувала жодних порад.

— Відтепер наші розмови, скоріш за все, марні. Ми підемо кожен своєю дорогою. Тим не менш, відмінна робота. Якщо матимеш якийсь прогрес, дай мені знати.

Попри перебування в оточенні могутніх ворогів, Хорікіта була незламна. Що ж, сподіваюся, що Хірата та Кушіда її проконтролюють. Я повернувся до себе в кімнату й проспав до обіду. Хоч іспит і почався, я буду марний, поки не прийде час.

 

Частина 1

— Вибачте, що змусив чекати! Уррп! Урп! Якщо з'їсти три важкі страви на обід, то очевидно, що буде повний живіт. Я думав про те, щоб сісти на дієту, але це здалося марним, — сказав Професор. Він підійшов до мене, поплескуючи себе по животі, який був більш роздутим, ніж зазвичай. Хлопець зустрів нас з Юкімурою прямо перед домовленою кімнатою.

— Ти досить розслаблений, враховуючи, що іспит щойно розпочався. Мені от ледве їжа лізе.

— Якщо не бути в повній силі, то будуть клопоти. Це все одно, що вибрати вищий рівень складності у відеогрі, чи не згодні ви? — відповів Професор.

— Припини так говорити. Це дивно, — сказав Юкімура.

Звісно, для людей, які не звикли до культури отаку, все, що говорив професор, звучало як таємнича магія.

Коли ж звикаєш до цього, то стає нормально. Проте, якби спробував приєднатися до цієї розмови просто зараз, то, ймовірно, став би наперекір Юкімурі, тому я вирішив утриматися. 

— Ох-хо! Хм, хіба тобі не байдуже до моїх мовних особливостей? Тоді, Юкімуро-доно, чого б ви хотіли?

Здавалося, Професор хотів посваритися з Юкімурою.

— Не суть, мені байдуже. Просто говори нормально.

— Відтепер я буду як головний герой, який здається слабким, але потай має величезну силу. Зазвичай у мене немає мотивації, але тепер я стану цілковито надмогутнім читером із достатньою силою, щоб знищити весь світ. Тобто, я просто слідую сучасним тенденціям! — розмірковував Професор.

Виглядало так, ніби хлопець хотів стати якоюсь таємничою постаттю з гри чи аніме. Я вже не розумів, про що він узагалі говорить. Якби ми зараз були в комедійній манзі, це був би момент, де в Юкімури тріскають окуляри.

Юкімура різко пішов від нас. Ми з Професором поспіхом рушили за ним.

— Аянокоджі. Я хочу попросити тебе про дещо. Будь ласка, дай пряму відповідь, — сказав Професор.

Він говорив так, ніби був Такакурою Кеном* абощо, наче справді був протагоністом якоїсь історії. У нього навіть був такий самий задумливий вираз обличчя. Мені довелося стримуватись, щоб інстинктивно не назвати його "Кен-сан".

 

---

 

*(Білий Горобець) Японський актор, з’являвся в понад 200 стрічках.

 

---

 

— Хочеш мене про щось запитати?

— Я роздумував, які мовні звороти тобі можуть сподобатися. Звичайно, приємний діалект, яким розмовляє симпатична героїня, був би доречним, — сказав Професор. Він говорив дуже спокійно, як стоїк, але слова його були такими ж, як і повсякчас.

— Ні, у мене немає улюбленого мовного зразка абощо. Принаймні, нема конкретного, — відповів я.

Як для людини, яка народилася й виросла в Токіо, я не дуже багато знав про інші діалекти й тому подібне.

— Можливо, ти зустрічав мовні звороти, в яких відчувається мое*? — запитав Професор.

 

---

 

*(Білий Горобець) Японське слово жаргону отаку. Означає фетишизацію або потяг до постатей аніме, манґи або відеоігор.

 

---

 

Хто, в біса, може володіти таким зразком мовлення? Ну, я продовжу розмову з ним ще трохи, оскільки хочу вбити час.

— Ну, Професоре, а як щодо тебе? Чи є в тебе якийсь зразок мовлення, який тобі подобається? — запитав я.

— Звісно. Я складу рейтинг. На третьому місці буде "Навіть якщо ви так кажете, Кудо!". Це старий-добрий Кансайський діалект. Він має тенденцію справляти дещо жорстке або грубе враження, але це очевидний вибір. Це важливий діалект. На другому місці — прекрасна дівчина зі снігової країни, діалект Хоккайдо! Коли вони кажуть "О, вибачте за клопіт, дякую" і таке інше, то я просто втрачаю тяму! Ці унікальні фрази такі зворушливі. що мені хочеться померти! Він також отримує бали за те, що не дуже широко використовується у 2D світі! — вигукнув Професор.

Ой-ой. Я майже не розумів, про що він. Але перш ніж я зміг зібратися з думками, Професор вільно перейшов до останньої частини свого оголошення, зробивши губами химерний барабанний дріб.

— Ду-ру-ру-ру-ру-ру-ру-ру... А першому місці, перестрибуючи від маленьких дівчаток до старших сестер, універсальний діалект Хаката! Коли я чую щось схоже на "Ти мені любишся!" або "Я тобі по подобі?" — воно звучить просто чудово! На додаток до широкої варіативності, яку пропонує діалект, можна також сказати, що він є найширшим навіть за своєю основою! Це три найкращі на сьогодні! — вигукнув Професор.

На жаль, він говорив мовою, якої я не знав, але його пристрасть звучала голосно й чітко. Хай там як, ми вбили трохи часу. Ми прибули до кімнати на другому поверсі з табличкою, на якій було написано "Кролик". Іспит щойно розпочався, тому в коридорах було повно учнів. Попри це, мені не було тісно, скоріш за все, через те, що корабель був дуже великим.

— Час для байдикування закінчився вчора. Відтепер ми повинні боротися за себе й за наш клас, — Юкімура звернувся з цим твердженням до Професора, але кивнув я, погодившись.

— Як не крути, а в нас і справді найгірша команда.

Каруйдзава зайшла до кімнати, відводячи від нас очі. Нас було одинадцять осіб, включно з нею, і всі сиділи на стільцях, розставлених у велике коло. З огляду на малу кількість вільних місць, ми, ймовірно, прийшли останніми. Я не знав імен кожного з присутніх, але, окрім Ічіносе та Ібукі, був ще один учень, якого я впізнав. Це був хлопець з класу А, з яким я абсолютно випадково зіткнувся під час попереднього іспиту, і який запропонував мені зрадити клас D. Я ледве знав інших хлопців і дівчат. Бувши суперниками до сьогодні, ми зненацька мусили співпрацювати одне з одним.

Певна річ, інші класи також були спантеличені, не лише клас D. Учні здебільшого ділилися на групи за класами, але Каруйдзава та Ібукі сиділи трохи далі, ніби усамітнившись.

— Чому вони...? — пробурмотів я.

— У чому справа, Аянокоджі? Тебе щось непокоїть?

— Нічого, — відповів я.

Я був упевнений, що Каруйдзава зчепиться з Ібукі, щойно побачить її. Адже учениця класу С вкрала була її спідню білизну на острові. Здавалося б, вона захоче помститися, але... Що ж, можливо, Каруйдзава була більш дорослою, ніж я вважав, або, можливо, вона вже помстилася. Хай там як, все було досить неприродно. 

Перш ніж я встиг заговорити, через корабельні гучномовці пролунав голос:

“Починається перше групове обговорення.”

Коротке, стисле оголошення. Очевидно, ніхто не брав на себе ініціативу.

В кімнаті повисла незручна тиша. Потім Ічіносе Хонамі посміхнулася й підвелася.

— Прошу вашої уваги! Я не знаю більшості з вас, але думаю, що ми повинні представитися. Зрештою, тут, напевно, є люди, які не зустрічалися раніше, — сказала вона.

Це було так на неї схоже, що дівчина одразу ж зголосилася бути лідером. Було нелегко взяти на себе ініціативу й згуртувати групу людей, незалежно від того, наскільки ти популярний. Той факт, що ми були ворогами, аж ніяк не полегшував завдання, але Ічіносе, схоже, не відчувала неприязні до своєї ролі. Здавалося, що їй навпаки було весело. Дехто з учнів класу А виглядав дещо спантеличеним.

— А чи дійсно потрібно представлятися? Я не думаю, що школа справді мала це на думці. Як на мене, нічого страшного, якщо це робитимуть лише ті, хто захоче, правда?

— Що ж, якщо ти так вважаєш, Мачідо-кун, я не можу змушувати тебе до чогось. Проте, можливо, десь у кімнаті встановили мікрофон, який записує все, що ми говоримо. Якщо це так, то клопоту можуть зазнати не лише ті, хто не представився. Уся група може опинитися під ударом, — застерегла Ічіносе.

Її правда. Індивідуальна відмова від співпраці тут може стати морокою для всіх. Таке навіть Мачіда не зміг би їй заперечити. 

Ічіносе представилася першою. Я спробував докласти трохи зусиль до свого представлення, пам'ятаючи, як погано мені вдалося в день церемонії вступу. Але врешті-решт воно було таким же монотонним.

— Привітик, Аянокоджі-кун. Схоже, ми з тобою в одній групі! З нетерпінням чекаю на спільну роботу з тобою, — сказала Ічіносе.

Вона, мабуть, хотіла мене заспокоїти й утішити. Я сів на місце. Коли всі закінчили, Ічіносе знову заговорила.

— Тепер, коли ми закінчили, як гадаєте, що нам робити далі? Будь ласка, скажіть мені, якщо хтось не згоден з тим, що я беру на себе ініціативу, — сказала Ічіносе.

Як виявилося, вона була готовою до того, що хтось інший зголоситься стати лідером. Звісно, той, хто виступить проти неї, має публічно зголоситися на її місце. Дехто міг бути незадоволеним тим, як Ічіносе вела справи, але оскільки вони, ймовірно, побоювалися тягаря лідерства, ніхто не підняв руку.

— Ну, оскільки схоже, що ніхто особливо й не хоче, я візьму ініціативу на себе. Гадаю, почнемо з того, що разом обговоримо нюанси, які комусь незрозумілі або когось хвилюють. Якщо ми цього не зробимо, ситуація з часом погіршиться. У когось є запитання?

Оскільки люди ніколи не хочуть виступати перед групою й виставляти себе на посміховисько, ніхто не підняв руку. Ічіносе поклала руку на стегно й посміхнулась, непохитно.

— Є дещо, про що я маю бажання з вами поговорити. Я б хотіла, щоб ви всі припустили, що ніхто тут не є віп-учнем, і я б воліла, щоб ми всі працювали разом і склали цей іспит. Іншими словами, я хочу знати, чи вважаєте ви, що найкращим варіантом для нас є досягнення Підсумку №1, — сказала Ічіносе.

— Про що ти, в біса, говориш? Хіба це не очевидно? — огризнулася Каруйдзава.

Дівчина не зрозуміла, але після цього простого питання в групі сформувалася ієрархія. Дамбу прорвало. Юкімура та дівчина з класу С, на ім'я Манабе, повторили за її прикладом. Вони погодилися з Каруйдзавою і сказали, що, очевидно, хочуть співпрацювати. Якби всі цього хотіли, ми б пройшли іспит з Підсумком №1. Тут і казати нічого.

У відповідь один з хлопців з класу B підняв руку. Його синє, гладеньке волосся злегка погойдувалося. Це був худорлявий, дещо андрогінний* на вигляд юнак, який представився як Хамаґучі Тецуя.

 

---

 

*(Kowalski) Андрогінність — одночасна присутність в однієї людини стереотипних для даного суспільства ознак чоловіка і жінки (необов'язково у рівній мірі).

 

---

 

— Звичайно, я згоден. Ми — група і для нас цілком природно співпрацювати, — сказав Тецуя.

Це був гарний спосіб розпочати роботу. Якщо питання Ічіносе здавалося комусь очевидним, це означало, що він не був віп-учнем. Той був би змушений збрехати, водночас перевіряючи, чи поділяє він почуття групи. Якби хтось попався на це, то можна було б починати звужувати список.

Певна річ, ситуація не була настільки чорно-білою. Було небезпечно робити якісь припущення на основі лише цього одного запитання. Ічіносе заговорила була першою, а Каруйдзава першою погодилася. Юкімура й Манабе майже зразу повторили за нею. Потім — Хамаґучі з класу B. Не буде дивно, якщо один із них виявиться віп-учнем. Зрештою, нахабна брехня відвернула б підозри.

Я вирішив приєднатися.

— Я теж згоден. Ми — група, як вже сказали, і нам усім не завадили б приватні бали. Якщо це можливо, я б хотів, щоб ми працювали разом. Що скажеш, Професоре?

Професор, який розтирав роздутий живіт, здивовано відсахнувся, коли я звернувся до нього.

— Звичайно, я співпрацюватиму. Мені потрібні бали, — відповів він.

Судячи з його відповіді, Професор усе ще намагався грати роль "загадкової постаті". Я ніколи раніше не чув, щоб він говорив таким тоном. Єдиними, хто видавалися сумнівними, були хлопці з класу А. Вони, здавалося, спокійно розбирали ситуацію, враховуючи думку кожного окремого члена групи.

— Ічіносе, це було нечесне питання, чи не так? Коли кажеш щось на зразок "припустимо, що ніхто з присутніх не є віп-учнем", хіба цим не називаєш його лиходієм? Крім того, жодна нормальна людина не оголосить, що збирається когось зрадити, — вимовив з підозрою Мачіда. Його реакція явно відрізнялася від реакції учнів класів D та С. Він, здавалося, сумнівався в Ічіносе й був ладен критикувати її.

Хамаґучі майже одразу спокійно відповів Мачіді:

— Хіба це не цілком слушне запитання? Ічіносе-сан не погрожувала нам. Вона не наказувала нам відповідати. Якщо не хочете, можете цього не робити, — сказав він.

Хамаґучі холоднокровно відмахнув усю критику класу А. Очевидно, назрівала словесна війна. Мачіда зовсім не злякався Хамаґучі. Навпаки, він говорив так, ніби очікував був цього.

— Це здебільшого правда. У такому випадку, гадаю, що ми — учні класу А — мовчатимемо, — Мачіда схрестив руки. Двоє інших з класу А, здавалося, поділяли його ставлення. Решта, хто ще не відповів, вирішили також мовчати.

— Можливо, це питання було надто різким? — міркувала Ічіносе. Вона гірко посміхнулася.

— Ні, як на мене, твоє запитання було слушним, Ічіносе-сан. Вони просто вкрай обережні. Я б хотів дещо спитати, Мачідо-кун. Яке питання, на твою думку, було б доречним? Не думаю, що обговорення наших улюблених страв чи хобі матиме стосунок до іспиту. Якщо просто відмовляєшся спілкуватися, то я не впевнений, що ти можеш запропонувати щось цінне, — сказав Хамаґучі.

— Нічого запропонувати? Це зовсім не так, — сказав Мачіда.

— Я не знаю, чому Ічіносе-сан поставила це запитання. Проте, цей іспит вимагає, щоб ми прийшли до рішення шляхом обговорення. Якщо учні з класу А хочуть сидіти мовчки, то нам доведеться продовжити без вас. Чому б вам принаймні не сказати нам, що, на вашу думку, нам слід обговорювати?

Хамаґучі мав рацію. Мачіда знав це, але тримав руки схрещені і відмовлявся відповідати. Ічіносе виглядала так, ніби наближалася до замкнених воріт замку. Вона приготувала словесний таран.

— Я б не хотіла цього робити, але подумайте про це так. Іноді нам може знадобитися приймати рішення на основі більшості голосів. Люди напевно будуть підозріло ставитися до тих, хто не хоче відповідати на запитання, і група може налаштуватися проти них. Що ви на це скажете? — запитала вона.

Логіка Ічіносе була схожа на логіку Хорікіти, але вирішальна відмінність полягала в тому, що перша могла об'єднати людей. Здатність вживати тактичні дії, одночасно отримуючи схвалення групи, демонструвала її здатність переконувати. Оскільки більшість людей у цій кімнаті вже були на боці Ічіносе, вона стала де-факто лідером. Це було оманливо просто. Я не знав нікого в нашій школі, хто б зрівнявся з її талантами. Навіть Кацураґі чи Рюен не могли зробити те саме. Так само Хірата й Кушіда могли б опинитися в меншості, попри те, що в них було багато друзів.

— Це погроза? — запитав Мачіда.

— Будь ласка, не зрозумій мене неправильно. Я просто прагну поговорити. Ви можете відповідати як завгодно, але мені б хотілося, щоб кожен з вас попри труднощі робив те, що має, на цьому тесті. Іншими словами, я хочу, щоб ви взяли участь, — сказала Ічіносе.

Мачіда пробурмотів собі під ніс:

— Невже цей іспит справді можна вирішити обговоренням? Ти справді викриєш віп-учня розмовою? Схилиш голову й попросиш його про допомогу?

Очевидно, що клас А вже визначив свою політику. Але я не думав, що це прояв влади самого Мачіди. Я відчував, що за ним стоїть ще хтось і смикає за ниточки.

— А чи є інший спосіб? — запитала Ічіносе. У дев'яти випадках з десяти — ні. Але клас А, очевидно, чекав, що вона це запитає.

— Є. Є спосіб легко скласти цей іспит і вийти переможцем, — відповів Мачіда без найменших вагань чи тривоги. Ічіносе та Хамаґучі не могли приховати здивування 

— Чи не міг би ти просвітити нас? — запитала Ічіносе.

— Звичайно. Як група, ми повинні ділитися цінною інформацією, — відповів Мачіда.

Його фальшивий альтруїзм нікого не надурив. Він говорив про стратегію класу А. Щось надзвичайно просте.

— Я раджу, щоб ми взагалі нічого не обговорювали, — сказав він, говорячи досить голосно, щоб усі почули. Каруйдзава та Професор, здавалося, зрозуміли його досить легко.

— Що ж, це досить унікальна ідея. Але як саме ми вийдемо переможцями, нічого не обговоривши? Гадаєш, нам варто дозволити віп-учневі залишитися анонімним і піти, коли в нас перевага? — заговорив Хамаґучі, виглядаючи злегка роздратованим.

— Так. Найкоротший спосіб до перемоги — уникати зайвих дискусій, — відповів Мачіда.

— Аж не віриться. Якщо вже на те пішло, я починаю вважати, що віп-учень — хтось із класу А. Ви просто ділитесь інформацією з ним і вживаєте заходів, щоб захистити його чи її? — запитав Хамаґучі.

Він має рацію. Подумайте про це. Уявімо, що віп-учнем був хтось із вашого класу. Якби ви оприлюднили цю інформацію, дискусія була б безглуздою. Думка Хамаґучі була слушною.

— Немає значення, у якому класі віп-учень. Ви майже точно переможете, якщо мовчатимете. Це була пропозиція Кацураґі-сана.

— Кацураґі-куна? Зрозуміло, — сказала Ічіносе.

Щойно вона почула те ім'я, то одразу все втямила. Мачіда ввічливо пояснив більш докладно Юкімурі та іншим, які все ще не розуміли.

— Є лише чотири варіанти розвитку подій. Ви всі маєте знати, які вони. Поміркуймо. Якого підсумку, на вашу думку, ми точно маємо уникнути? — запитав Мачіда. Він повернувся до Каруйдзави, ніби обираючи її для відповіді.

— Емм. Підсумок, де хтось з'ясовує особу віп-учня, а потім зраджує групу? — сказала вона.

— Саме так. Якщо з'явиться зрадник, це буде наш провал. Незалежно від того розкриє зрадник особу чи ні, ми програємо. Але що, як ми перевернемо ситуацію? — запитав Мачіда. Цього разу він подивився на Юкімуру.

— Ти маєш на увазі, що не буде жодних негативних наслідків?

— Саме так. Два підсумки, що лишилися, не матимуть жодних наслідків. Наші бали класу не зростуть і не впадуть. Але ми отримаємо багато особистих балів. Єдина, хто постраждає в цьому сценарії, — це школа. Тому не потрібно шукати віп-учня. Якщо буде обговорення, то ми почнемо підозрювати когось у тому, що він віп-учень, і тоді хтось може помилитися, — сказав Мачіда.

— Я розумію, про що ти говориш. Але якщо ми не знаємо, до якого класу належить віп-учень, то розрив між класами може ще більше зрости. А якщо віп-учня обирають надзвичайно упереджено, і всі вони лише з одного або двох класів? Цей клас отримає мільйони балів. Хоча бали класів не постраждають, я впевнений, що всі розуміють важливість приватних балів, — відповів Хамаґучі.

Хамаґучі у чомусь мав рацію. Особисті бали були вкрай цінними в нашій школі. Їх можна було використовувати як кишенькові гроші, а також купувати за них оцінки на іспитах. Залежно від ситуації, вони давали право робити майже все, окрім переходу з класу в клас. Хамаґучі стверджував, що доки нам невідомо, як розподіляють віп-учнів між класами, ми не мали використовувати таку стратегію.

Проте його довід не спрацював на клас А. Зрештою, ми мали справу з Кацураґі, який, мабуть, зрозумів "хитрість" іспиту. Інакше він би не запропонував цю стратегію.

— Подумайте про це. Школа не стала б розподіляти віп-учнів несправедливо. Вони настільки ненавидять несправедливість, що наголошували на своїй прихильності до чесності ще до початку іспиту. Той факт, що в кожній групі буде лише один віп-учень, не такий вже й важливий. Головне те, що всі класи мають рівні можливості для того, щоб мати його. Інакше іспит буде несправедливий з самого початку. Чи можливо таке? Ні, не можливо. Зрештою, попередній іспит на острові був справедливий, чи не так? Немає жодних сумнівів, що класи від A до D починають в однакових умовах, — відповів Мачіда.

Кацураґі припустив, що віп-учнів справедливо розподілили між групами. Його план полягав у тому, щоб іспит пройшов спокійно, і всі класи отримали однакову кількість балів. Однак Хамаґучі не зупинився.

— Безумовно, це правда, що школа підкреслила свою прихильність до справедливості. Якщо ми віримо в це, то твоя правда, — сказав він. 

Школа, ймовірно, не була б настільки необережною, щоб ненавмисно надати перевагу одному класу. Про це було нескладно здогадатися.

— Тепер ти розумієш. Якщо будемо перемовлятися, то створимо сумніви, які розриватимуть нас на шматки. Як наслідок, наші зносини як групи зруйнуються. Ми, звісно, могли б викрити віп-учня, але така стратегія може надихнути зрадника, який захоче перемогу собі. Нам не треба нічого вигадувати, — сказав Мачіда.

— Гадаю, що так. Це не так вже й погано, якщо школа буде єдина, хто програє, — відповіла Ічіносе.

Дівчина, здавалося, схилилася до стратегії Кацураґі. Мачіда виглядав так, ніби очікував на її згоду, але Ічіносе ще не закінчила.

— Однак це буде несподівано складно. Це може бути навіть складніше, ніж пройти іспит шляхом обговорення. Якщо не сумніваєшся у своєму партнері, ти його не зрадиш. Усі учні першого року повинні дотримуватися цього правила. Оскільки школа гарантує анонімність віп-учня, ти просиш довіри у своїх однокласників. Було б чудово, якби віп-учень зробив крок назустріч і поділився балами порівну з усім класом, але чи не може він просто монополізувати всю суму?

— Ми в класі А встановили повну довіру між однокласниками. Нас це абсолютно не турбує. Особисті питання повинна вирішувати особиста група, — відповів Мачіда.

Намір Кацураґі полягав у тому, щоб грати в обороні, ніби він ставив перепони. Для того, щоб здійснити свою стратегію, йому знадобилася б співпраця всіх членів групи, а це було непросто. Проте, насправді це був простий план, який міг би здійснити будь-хто. Усе, що від нас вимагалося — це мовчати. Цю стратегію можна було назвати способом проходження іспиту.

— А хіба стратегія класу А не є ладною? Я не можу сказати, що бачу в ній якихось недоліків. Коли іспит скінчиться, класи зможуть поспілкуватися між собою й обмінятися думками, — сказав Професор.

Він чомусь повернувся був до свого звичного тону отаку. Мабуть, щось у його словах знайшло відгук, бо його настрої перекинулися на клас С. Дівчинка, на ім'я Манабе, поділяла його думку.

— Я згодна. Якщо всі дадуть однакову відповідь, це буде найприбутковішим результатом, але якщо хтось збреше чи зрадить нас, ми будемо приречені. Знайти віп-учня просто нереально.

Юкімура занурився в роздуми, але не було схоже, що він був проти цієї ідеї. Принаймні він не міг висловити думку. Розмова справді була дуже складною. Мачіда, відчувши, що опір зменшився, посміхнувся й показав білі зуби.

— Ясно. Отже, ми згодні з тим, що каже Мачіда-кун? Кожен окремий клас може вирішити питання після закінчення іспиту? — запитала Ічіносе.

Схрестивши руки, вона обвела поглядом класи D і C.

— Я б хотіла почути думку кожного з вас. Ви не проти? По-перше, хто згоден із планом, прошу підняти руку.

Юкімура й Професор підняли руки. Усі учні класу С, які виглядали дещо занепокоєними, також підняли руки, хоча декому знадобилося більше часу на роздуми, ніж іншим. Ібукі була єдиною, хто не підняла руки. Вони були схрещені, як і від самого початку іспиту. Вона не рухалася. Не говорила.

— А ти, Ібукі-сан? Якщо можна, я б теж хотіла почути твої думки, — сказала Ічіносе.

— Байдуже. Мені нема чого додати, — відповіла Ібукі.

Вона явно стояла окремо від трьох інших учнів класу С. Манабе та інші не виглядали здивованими чи підозрілими щодо Ібукі. Мабуть, вона завжди так поводилася.

— Ясно. А як щодо тебе, Каруйдзаво-сан? — запитала Ічіносе.

— Я... Якщо чесно, мене це дратує. Хоч ви й кажете, що ми отримаємо бали, але чи отримаю я хоч один — це окреме питання. Але ми можемо отримати бали, якщо побалакаємо... Я не хочу гаяти часу на суперечки про те, що ми робимо. Я просто хочу, щоб цей іспит закінчився, і ми могли веселитися.

Решта учнів були здивовані її відповіддю.

— А ти, Хамаґучі-кун? — запитала Ічіносе.

— Ми залишаємо вибір тобі, Ічіносе-сан, — відповів він.

Здавалося, що довіра класу до Ічіносе була непохитною. Двоє інших учнів з класу B кивнули на знак згоди.

— Дякую вам. Наостанок, ми маємо ще одну людину, яку хочемо запитати, — Ічіносе звернулася до мене. — Що думаєш, Аянокоджі-кун?

— Я гадаю, що стратегія хороша. Крім того, як на мене, більшість учнів згодні, а сам я ніколи не був умілим в обговореннях, — відповів я.

Я запропонував прийняти стратегію. Проте, я сумнівався, що Ічіносе так просто погодиться на план Кацураґі. Ні, якщо вона просто здасться й попливе за течією, клас B чекатиме темний кінець. Стратегія Кацураґі щось приховувала.

— Вирішено, — сказав Мачіда. 

— Стривай. Мачідо-кун. Стратегія Кацураґі-куна, безумовно, непогана. З нею немає потреби сумніватися, брехати чи завдавати комусь болю. Зрештою, ми отримаємо рівну кількість балів. Я розумію, чому багато хто дотримується цього плану. Проте, я хочу, щоб ви уважно поміркували над дечим. Я не можу знайти жодних недоліків цієї стратегії, але чи не скажете ви, що саме перебування в класі А дозволяє вам пропонувати таку стратегію? Можливо, є недоліки, яких ми ще не бачимо, — сказала вона.

Камбек Ічіносе був швидким і неймовірним. Вона наче підводний човен, який, як усі думали, перебував глибоко під водою, але раптово виринув на поверхню без жодного сплеску.

— Прихований недолік? Що ж це може бути? — схвильовано запитав Юкімура. Схоже, він ще не роздумував був про це.

— Якщо припустити, що всі класи мають однакову кількість віп-учнів, то я, звичайно, думаю, що можна заробити велику кількість балів, не проводячи обговорень. Якщо це так, то такий план має тільки плюси. Проте, а чи не буде несправедливо щодо до класів нижчого рівня змушувати їх відмовлятися від такої нагоди?

— Ну, це...

— Ми не знаємо, скільки спеціальних іспитів у нас буде до випуску, і різниця між класом А та рештою напрочуд очевидна. Клас А також запропонував неймовірний план вирівняти всі класи на острові. Якщо ви будете продовжувати рекомендувати цю стратегію щоразу, коли в нас буде іспит, становища наших класів ніколи не зміняться, — продовжила Ічіносе.

Після того, як вона вказала на цей факт, обличчя Юкімури помітно закам'яніло. Він ніби дивувався, як міг пропустити таку просту річ. Мачіда розумно побудував був свою пропозицію, щоб зосередити увагу присутніх лише на ідеї "втрат і здобутків". Юкімура вважав цей варіант кращим, бо не бачив ширшої картини.

— Я не можу просто так викинути дорогоцінну можливість. Навіть якщо твоя стратегія приносить пристойні результати, — сказала Ічіносе.

— Ми згодні з Ічіносе-сан, — сказав Хамаґучі.

— Зачекай, Ічіносе. Я розумію, що ти намагаєшся сказати, але якщо ми підемо за твоїм сценарієм, буде лише один можливий результат. Кожен в групі отримає велику кількість балів, тільки якщо всі дадуть правильну відповідь. Результату, якого ти хочеш, не досягти. Чи ти маєш намір виявити віп-учня шляхом обговорення, а потім дозволиш класу B зрадити всіх нас? Ти щойно запитала, чи хочемо ми першого підсумку. Тобі ж не дуже довіряють, чи не так? — заперечив Мачіда.

— Ти сказав, що це не зменшить розрив між класами, але це не так. У нашій групі є четверо учнів з класу D і четверо з класу C. Троє з B і троє з A. Іншими словами, якщо ми складемо іспит з першим підсумком, то нижчі класи зможуть скоротити відрив від вищих, правильно? — запитала вона.

— Це правда. Але чи погодиться на це клас B, що є одним із вищих? Немає жодної користі в тому, щоб жертвувати своїм класом заради того, щоб нижчі щось отримали, — відповів Мачіда.

— Якщо не будемо слідувати моїй стратегії, то дозволимо класу А лідирувати без опору. Було б особливо важко, якби віп-учнем виявився хтось саме з цього класу, — відповіла Ічіносе.

Певна річ, якби віп-учень не був у класі А, Ічіносе не довелося б ризикувати власним класом, щоби завдати удару по класу А. Проте, якщо була така можливість, вона мусила наполягати на налагодженні діалогу.

— Я згоден. Ми не можемо дозволити класу А утримувати лідерство, — додав Юкімура.

Пропозиція Кацураґі здивувала мене, але доводи Ічіносе та Хамаґучі змусили подумати, що це не більше ніж спроба блефу — щось, що вони придумали спонтанно. Завдяки розумінню класу А, Ічіносе лише кількома словами переломила ситуацію. Учні, які до цього погодилися з планом класу А, тепер здебільшого були або нейтральні, або на боці Ічіносе. Класи C і D тепер були більш схильні йти слідом за нею. Це було схоже на дуель між класом В, очолюваним Ічіносе, та класом А, очолюваним Мачідою. Тепер перевага була на боці класу B.

— Тож, ви виступаєте проти нашої пропозиції. Будь ласка, пам'ятайте, що клас А уже прийняв рішення. Хай там що, ми не будемо нічого обговорювати. Ви ж можете говорити між собою про що завгодно, — відповів Мачіда.

Демонструючи сепарацію, троє учнів класу А встали й відійшли в куток кімнати. Виглядало так, ніби вони планували провести залишок часу, займаючись тим, що їм заманеться. Закладаюся, що решта учнів класу А в інших групах, імовірно, робили те саме. Стратегія Кацураґі була повністю захисним маневром: вона мала берегти клас А наче огорожа. Якби хтось із віп-учнів опинився серед них, знайти його було б надзвичайно важко.

— Що ж нам тепер робити? — Ічіносе повернула обличчя до інших трьох класів, які все ще сиділи в колі. — Я не хотіла нікого відкидати, але ми нічого не можемо вдіяти, якщо така політика вашого класу. Якщо захочете взяти участь, просто дайте мені знати, — м'яко сказала вона. 

Проте учні класу А вже втратили були інтерес. 

— Хіба можливо знайти віп-учня без їхньої допомоги? — запитав Юкімура, збентежений такою раптовою зміною. Звучало так, наче він скаржився Ічіносе.

Його ставлення змінилося порівняно з тим, яке було кілька хвилин тому, коли він був готовий погодитися з більш зручним планом класу А. Навіть Юкімура хотів уникнути того, щоб клас D витягнув коротку соломинку.

— Так, якщо віп-учень групи “Кролик” належить до класу А, звузити список підозрюваних буде нелегко. Але з погляду чистої ймовірності, є шанс три з чотирьох, що він належить до одного з інших класів. Крім того, якщо ми й не знаємо, хто цей віп-учень, якщо нам принаймні стане відомо, де він, то кілька варіантів у нас буде. Правда? — запитала Ічіносе.

Здавалося, вона не планувала відразу ж знайти віп-учня. Натомість дівчина хотіла спочатку з'ясувати, в якому класі він чи вона перебуває. Щонайменше, вона хотіла знати напевно, чи був віп-учень в класі А.

— Ну, оскільки вони не хочуть з нами розмовляти, буде складно. Однак, якщо віп-учень перебуває в одному з трьох інших класів, гадаю, все буде добре, якщо вони будуть окремо. Проте, якщо віп-учень в класі А, що, на вашу думку, нам слід робити?

Ічіносе сміливо протистояла стратегії Кацураґі. Вона намагалася створити альянс.

— Я не можу тобі довіряти, — пробурмотів Юкімура.

Після того, як Юкімура відхилив пропозицію, виступила Манабе з класу С і також відмовилася від плану Ічіносе:

— Навіть якщо віп-учень з класу А, чи зможемо ми його ідентифікувати? Хіба це не буде складно? — запитала вона.

— Не думаю, що нам потрібно заходити так далеко наперед. Почнімо з того, що з'ясуємо, з якого він класу, — відповіла Ічіносе.

З точки зору віп-учня, те, що три класи об'єдналися, щоб знайти його, напевно, було жахливо. Якщо він сам по собі або має друга з іншого класу, то йому дійсно варто було б розглянути ідею співпраці з пошуковою групою, щоб розчинитися в ній.

— Це лише спонтанна ідея. Якщо будемо працювати разом, то згодом придумаємо кращі варіанти. Іспит тільки почався. Я думаю, що краще трохи почекати і не поспішати, перш ніж вирішувати, чий план будемо втілювати, — додала Ічіносе.

Ті, хто відкинули були обидва плани Мачіди та Ічіносе, не мали третього варіанту. Як сказав був Хамаґучі, було б нечесно, якби люди скаржилися, не запропонувавши при цьому власний план. Хай там як, я вирішив залягти на дно, поки не побачу, як діятимуть інші. Люди з низькими комунікативними навичками, як правило, сильніше реагують; вони спочатку роблять, а потім думають. Я не міг дозволити собі втрачати терпіння.

— Гей, ти ж Каруйдзава-сан, так? Я хочу тебе дещо запитати, — сказала Манабе.

Каруйдзава швидко відірвала погляд від екрана телефона. Вона не очікувала, що з нею хтось заговорить.

— Що? — запитала вона.

— Я можу помилятися, але... ти часом не конфліктувала з Рікою цього літа?

— Га? Про що ти? Що за Ріка? — запитала Каруйдзава.

— Це дівчинка з нашого класу, яка носить окуляри. У неї волосся зібране в пучок, типу данґо*. Пам'ятаєш її?

 

---

 

*(Білий Горобець) Подвійний пучок або пучок по обидва боки голови — традиційна китайська зачіска. У Китаї називається «роги бика», а в Японії — (о)данґо (яп. (お)団子).

 

---

 

— Не знаю її. Мабуть, це ти про когось іншого.

Каруйдзава опустила очі назад до телефона, ніби вирішивши, що ця розмова її не стосується. Однак наступні слова, що пролунали з вуст Манабе, усе змінили.

— Хіба це не дивно? Я впевнена, що ми все правильно почули. Ми чули, що Ріку булила дівчина з класу D, на ім'я Каруйдзава. Ріка розповіла нам, що ти влізла в чергу й відштовхнула її, коли вона чекала в кафе.

— Не розумію, про що ти. Типу, в тебе якісь справи до мене? — запитала Каруйдзава.

— Ні, не зовсім. Я просто перевіряю, чи це правда. Якщо так, то я хотіла б, щоби ти перепросила. Ріка з тих дівчат, які мовчки тримають усе в собі, тому ми маємо допомагати їй у подібних ситуаціях.

До слова, Каруйдзава мала славу задираки й за межами нашого класу. З класом С важко мати справу в цілому, тож це призвело до великої халепи. Каруйдзава вирішила ігнорувати Манабе. А та, виглядаючи розчарованою, повернула камеру свого телефона в бік Каруйдзави.

— Ти ж не заперечуватимеш, якщо ми запитаємо в Ріки? Тобто, якщо це не ти, Каруйдзаво-сан, то не буде жодних проблем, так? — запитала Манабе.

Каруйдзава підняла голову й вибила телефон з рук Манабе. Мабуть, вона зробила це з більшою силою, ніж думала, тому що телефон впав на землю і ще проїхався по підлозі.

— Якого біса?! — вигукнула Манабе.

— Це я мала б сказати! Не фотографуй мене без дозволу. Я вже сказала, що ти помилилася, — огризнулася Каруйдзава.

Обидві сторони стверджували, що інша помиляється. Конфлікт наростав. Ічіносе спостерігала за його розгортанням у ролі сторонньої спостерігачки. Вона ніби намагалася визначити, хто казав правду.

— А якщо мій телефон зламався, що будеш робити? — вигукнула Манабе.

— Не знаю! Просто попросиш у школи новий, — відповіла Каруйдзава.

— У мене тут зберігаються дуже цінні фотографії.

Поспіхом взявши телефон, Манабе з обуренням подивилася на Каруйдзаву. Двоє інших учениць класу С, які спостерігали за розвитком ситуації, підійшли, щоб допомогти Манабе й витріщилися на Каруйдзаву.

— Що? Хочете сказати, що це я тут лиходійка? — запитала вона.

— Якби це була не ти, то б не розлютилася й не заперечувала, правильно? Дай мені тебе сфотографувати, — сказала Манабе.

— Але я не хочу.

Я думав, що Каруйдзава відповість Манабе більш рішуче, але її слова були напрочуд слабкими. Точніше, до її гри в "круту дівчину" домішувався якийсь страх. Хоча, можливо, це була моя уява. 

— Можливо, причина, з якої ти так сильно опираєшся, полягає в тому, що це правда, — сказала Манабе.

Вона навела камеру телефона на Каруйдзаву, ніби збираючись силоміць сфотографувати її. Ті дві дівчини з класу С сміялися, наче їм це подобалося. Проте Ібукі не поділяла їхніх почуттів. Вона зневажливо подивилася на Манабе, демонструючи своє презирство.

— Дурепа, — сказала Ібукі.

— “Дурепа”? Що? Це тебе не стосується, Ібукі-сан. Все ж, ти ж не дружиш з Рікою.

— Саме так. Це взагалі не моя справа. Тому я й сказала те, що думала, як стороння спостерігачка.

Ібукі схрестила руки й відвела погляд. Манабе, здавалося, зовсім не хвилювало її ставлення, але вона не стала з нею сперечатися. Імовірно, у класі С існувала чітко встановлена ієрархія, й Ібукі була вищою за Манабе.

— Хай там як, просто дай мені тебе сфотографувати! — вигукнула Манабе.

— Ні, я не хочу! Агов. Будь ласка, скажіть їй щось, — благала Каруйдзава. Чомусь вона повернулася до Мачіди, молячи його втрутитися. — Я не пробачу тобі, якщо сфотографуєш мене без дозволу. Що скажеш, Мачідо-кун?

— Я згоден. Манабе, Каруйдзава сказала тобі, що не хоче, щоб ти її фотографувала. Припини, — додав Мачіда.

— Мачідо-кун, тебе це не стосується, — відповіла Манабе.

— З того, що я щойно почув, думаю, що це ти тут помиляєшся, Манабе. Каруйдзава ж сказала тобі, що не розуміє, про що ти говориш, тож ти не маєш права силоміць її фотографувати. Не згодна? Я вважаю, що тобі краще поговорити з подругою ще раз і підтвердити, чи та історія правда.

Справедливо оцінивши ситуацію, Мачіда сказав слушно. Я, звичайно, розумів почуття Манабе, яка хотіла зробити знімок, щоби з'ясувати правду, але якщо людина каже вам "ні", то фотографувати її без дозволу неввічливо. Зіткнувшись з цим аргументом, вона та решта дівчат не мали іншого вибору, окрім як відступити, хоча Манабе не видавалася цілковито переконаною.

— Ну ж бо, відчепіться від мене. Дякую, Мачідо-кун, — сказала Каруйдзава.

Вона підняла на нього очі, сповнені вдячності. Попри те, що учні класу А віддалилися від решти групи, вони зовсім не були поганцями. Хоча Такемото та решта не були надто зацікавлені.

— Я лише зробив правильний вчинок, — Мачіда злегка почервонів.

Можливо, це був початок нового кохання? Хоча Каруйдзава вже мала Хірату. Хай там як, у мене було відчуття, що незгоди між Каруйдзавою та тими ученицями з класу С призведуть до реальних клопотів у майбутньому.

 

Частина 2

Зрештою ми нічого не вирішили, але принаймні провели годину в обговоренні, як нас і просили. Пролунало оголошення, що ми вільні. Учні з класу А зібралися разом й одразу ж пішли.

— Що ж, ви вільні робити все, що вам заманеться, — сказали вони нам.

Після того, як вони вийшли за двері, кімнату знову огорнула тиша. Ічіносе відкинула була стратегію Кацураґі, але не змогла була досягти нового рішення. Чи приховувала вона ще щось у рукаві? Чи, можливо, думала про щось інше? Погляньмо, що там у тебе, Ічіносе. 

— Що ж, у нас залишилося ще п'ять періодів обговорення. Як щодо того, щоб завершити дану сесію? — доброзичливо сказала Ічіносе.

Здавалося, що консенсус полягав у тому, що краще провести якийсь час наодинці, перш ніж знову зустрітися для обговорення. Ми всі отримали були досить багато інформації, яку ще не встигли перетравити. Принаймні учні класу D були виснажені. Схоже, що учні класу С були в такому ж стані.

— Ну, я збираюся повертатися... Ааа?!

Цілковито виснажена Каруйдзава встала, щоб піти, але випадково подалася вперед. Мабуть, її ноги заніміли від довгого сидіння.

— Яй! — вигукнула Манабе.

Запанікувавши, Каруйдзава спробувала виправити ходу, але похитнулася й наступила на ногу Манабе.

— О, я не хотіла. Вибач, —  пробурмотіла Каруйдзава, швидко перепросивши, перш ніж вийти з кімнати.

— Гей, якого біса?! — закричала Манабе. Вона горланила на всіх нас, коли ми йшли. Я не хотів потрапити під гарячу руку, тому відвів очі й пішов звідти геть.

— Ну, ми теж повертаємося. Я хочу поговорити з Хіратою про дещо, — сказав я.

Інші класи вже робили свої кроки. Юкімура, здавалося, хотів поквапитися й почати обговорення нашої власної стратегії. Чесно кажучи, наш клас не міг похвалитися великою кількістю компетентних планувальників, тож це було непросте рішення. Професор повільно підвівся. Зрештою, останніми в кімнаті залишилися троє учнів класу B та Ібукі.

— Я знову зголоднів. Цікаво, чи є тут шведський стіл? — роздумував Професор.

Як він може бути знову голодним? Що це за організм, який дозволяє перетравити стільки їжі всього за годину?! До того ж, якщо стільки їсти, то можна погладшати. Хоча я трохи сумнівався, що моя щира порада дійде до нього.

— Гей, Юкімуро. Чи не поводилася Каруйдзава якось дивно? — запитав я.

— Вона завжди поводиться дивно, — відповів він.

Що ж, це була пряма й чесна відповідь, але не зовсім те, що я хотів почути. Я не був упевнений, що саме, але щось у ній було не так. Може, це тому, що я її зовсім не знав...

Професор, здавалося, нічого особливого не помітив. Насправді він і забув, що сталося. Я вимкнув телефон поки був у кімнаті, щоб не відволікатися. Я увімкнув його, коли ми виходили, і помітив поточне повідомлення від Сакури. Вона хотіла зустрітися, якщо в нас буде час.

— Гм. Якраз вчасно, — пробурмотів я.

Я хотів почути міркування інших людей, не лише Хірати та Хорікіти. Я хотів знати, що вони думають про цей дивний іспит. Можливо, я матиму уявлення після того, як дізнаюся більше про групу Сакури.

— Погляньмо, де ж нам зустрітися? — запитав я вголос.

Я подумав, що те саме місце, що й учора, буде незле. Коли я запропонував цю ідею Сакурі, то одразу ж отримав підтвердження. Зараз там мало бути багато учнів, але вони, мабуть, не звернуть на нас уваги. Самітники володіють мистецтвом поводження з натовпом.

Оскільки перше групове обговорення щойно закінчилося, ліфт був дуже переповнений. Через те, що одночасно в ньому могло їхати лише близько десяти осіб, було б швидше просто піднятися сходами. Я попрямував до палуби. Дорогою я отримав нове миттєве повідомлення:

"Оскільки навколо так багато людей, я піду на носову частину корабля. Вибач."

— А. Гадаю, вона все ж таки не змогла впоратися з натовпом.

Я попрямував туди. Всередині корабля було багато розкішних приміщень, але в носовій частині була лише велика палуба, з якої можна побачити красу океану. Через це тут зазвичай було тихо. Здавалося, навколо нікого не було, а це означало, що вся палуба була в моєму розпорядженні. Сакура чекала на мене, стоячи за колоною в кутку. Вирішивши не кричати, щоб не злякати її, я повільно підійшов до неї.

— Я думала про це, але... як мені це зробити? — бурмотіла вона вголос.

Гм? Підійшовши ближче, я почув, як Сакура щось бурмоче сама до себе. Вона говорила тихо, і її було важко почути через вітер. Я не міг розібрати, що вона казала.

— Я-я б... хотіла... з-з-з-зу... — заїкалася вона.

Я подумав, що вона з кимось розмовляє, але навколо нікого не було. І телефон, схоже, не витягнула, тому все це було трохи моторошним.

— Сакуро? Щось сталося? — запитав я, намагаючись не злякати її.

— Ааааааааааааааааа! — зойкнула Сакура, майже вистрибуючи з власної шкіри. Схоже, я її таки налякав. — В-в-в-відколи ти тут? Як багато ти чув? — несамовито запитала вона.

— Я нічого не чув. Я щойно прийшов.

Навколо більше нікого не було. А дівчина скидалася на перелякане маленьке звірятко.

Сакура говорила з привидом, чи вона з'їхала з глузду? Я не був упевнений, що саме то було.

— Ти почув?! Ти чув, що я казала?! — викрикувала Сакура.

— Я чув лишень уривки. Я гадки не маю, про що ти говорила, — відповів я.

Сакура з полегшенням зітхнула.

— Тож, навіщо ти покликала мене сюди? — запитав я.

— Ем, ну. Розумієш, це... ах... У мене б-був стрес через іспит! — вигукнула вона.

Виглядаючи неймовірно пригніченою, Сакура подала мені список. Я прочитав імена, написані на ньому.

КЛАС А: Савада Ясумі, Шімідзу Наокі, Ніші Харука, Йошіда Кента

КЛАС B: Кобаші Юме, Ніномія Юі, Ватанабе Норіхіто

КЛАС C: Токіто Хіроя, Номура Юджі, Яшіма Маріко

КЛАС D: Іке Канджі, Сакура Айрі, Судо Кен, Мацушіта Чіакі

Схоже, що решта учнів класу D, яких приписали до групи "Корова", були... темпераментними. Дивлячись на хлопців з її групи, таких як Судо та Іке, я не міг не відчути співчуття до Сакури. Під час цього іспиту ми попри все повинні були проводити час з іншими членами групи. Я хотів би їй трохи допомогти, але нічого не міг вдіяти. Щойно настане час групам зібратися, ми повинні стати частиною власної команди. Ми не могли дозволити собі бути розпорошеними. Я міг би таємно їй допомагати, але якби поводився неприродно під час іспиту, хтось би одразу це помітив. На такому тесті порушення правил могло означати смерть.

— Я думала, що можу знати когось з іншого класу, але... як не дивно, я нікого не знаю. Нікого, хто хоча б віддалено вважав би мене другом, — сказала Сакура.

Я спробував подумати, але єдиними людьми, які могли б допомогти, були Ічіносе та Кандзакі. Але оскільки Ічіносе вже була в моїй групі, вона зайнята. Я також не міг залишити піклування про Сакуру на Судо чи Іке.

— Вибач. У мене теж немає друзів, — сказав я.

— О, нічого страшного. Тобі не слід просити вибачення. Просто... у мене нема друзів! — відповіла Сакура.

Це була жалюгідна розмова, ми обоє змагалися, щоб дізнатися, хто з нас гірший. Замість того, щоб хизуватися відсутністю друзів, я змінив тему. 

— До речі, я хотів дещо запитати в тебе, Сакуро.

— Га? У мене? І що ж?

— Ямаучі не виходив з тобою на зв'язок після того, як закінчилося обговорення?

— Ямаучі-кун? Ні, не зв'язувався. Щось сталося? — запитала вона.

— А, ясно.

Під час іспиту на острові я опосередковано використав був Сакуру, поки використовував Хорікіту. Я був маніпулював Ямаучі, скориставшись його закоханістю в Сакуру, пообіцявши йому її електронну адресу. Звісно, я не збирався цього робити без дозволу однокласниці, але цього я ще Ямаучі не казав. Я хвилювався, що він згодом може зв'язатися з Сакурою, але, очевидно, усе обійшлося. Оскільки я сам був заварив цю кашу, то якби Ямаучі зробив крок, мені довелося б діяти.

— Поки що звертайся до мене, якщо тебе щось турбує. Можеш все мені розповісти, — сказав я.

— А можна? — запитала Сакура.

— Так. Це найменше, що я можу зробити.

Хоча я не знав, наскільки можу допомогти, очі Сакури засяяли, як у дитини. Можливо, вона просто була рада, що має змогу з кимось поговорити.

— Я обов'язково з тобою зв'яжуся! — сказала вона.

— З-звісно, — відповів я.

Сакура була трохи не така, як завжди. Вона була дуже щаслива, а в її словах відчувалося трохи більше снаги, ніж зазвичай. Можливо, дівчина ставала трохи впевненішою в собі чи що? Попри те, що від іспиту на острові минуло було лише кілька днів, Сакура швидко розвивалася. Це був божевільний іспит, але, ймовірно, він несподіваним чином змінив її життя. Це не була повна трансформація, але я відчув, що вона навчилася зберігати позитив і продовжувати йти вперед у складних ситуаціях.

 

Частина 3

— Аааааяааааанооооокоооооджііііі!

Щойно я повернувся всередину корабля, наді мною нависла тінь. Я відчув, як мене схопили чиїсь руки, а таємничий нападник міцніше стиснув мою шию. Я несамовито стукав по його руках, але він не показував жодних ознак послаблення хватки. На якусь мить я подумав, що мені кінець. Після того, як звільнився, я швидко обернувся та побачив обличчя нападника. Це був Ямаучі Харукі, що скидався на якогось оні* чи асуру**.

 

---

 

(Білий Горобець)

*О́ні (яп. 鬼) — в японській міфології та фольклорі різновид йокаїв, людиноподібні демони-людоїди, творці різних стихійних лих і хвороб. Європейські аналоги оні — огри або чорти.

**Асура, Асюло, Асюра — в індуїзмі та буддизмі надприродна істота, що постійно прагне влади і перебуває у стані війни з богами девами (в індуїзмі: напівбоги, небесні істоти, янголи чи божества).

 

---

 

— Щ-що сталося? — я знав причину, але запитав для формальності.

— У сраки моєї питай “що сталося”! Заради Бога, ти казав, що даси мені електронну адресу Сакури! І ти щойно розмовляв із нею! Я так і знав. Ти весь час упадав за нею! — кричав він.

Мабуть, везіння в мене жахливе. Мені треба було щось придумати.

— Я ніколи не мав наміру упадати за нею. Ну, мені нелегко це казати, але... я тоді збрехав, — прохрипів я.

— Стривай. Збрехав?

— Ти справді думаєш, що такий відлюдник, як я, міг знати електронну адресу Сакури? — я повернувся до нього, намагаючись показати щирість.

— То... Стривай, то ти щойно намагався випитати в Сакури її пошту?

Коли я кивнув, Ямаучі виглядав шокованим і впав на коліна.

— То... Ти взагалі її не мав, Аянокоджі. Ти збрехав мені? — вигукнув він.

— Ага. Вибач.

— То як усе пройшло? Ти дістав електронну адресу Сакури?

— Ем, вибач.

— Вибач? Що це означає? Мені не треба вибачень, мені треба її електронну пошту! — пробурмотів Ямаучі, відображаючи глибину свого розчарування. — Як ти... Як ти посмів мене обдурити!? — кричав він.

Мені, звичайно, було прикро, що так його ошукав, але я не міг дати йому контактну інформацію Сакури без її згоди. Оскільки у нього були очевидні приховані мотиви, я мусив відмовити.

— Можеш дати мені ще трохи часу? — попросив я.

— Більше часу?! Хто збрехав раз, збреше й удруге! — закричав він.

Ніколи не очікував, що учень класу D може викинути таке прислів'я. Я був у шоці.

— Тоді ти змусиш Сакуру дати її тобі? — запитав я.

— Так, саме так.

Мабуть, його засліпив гнів. Здавалося, він мав намір отримати контактну інформацію дівчини силою, якщо буде потрібно.

— Знаєш, Сакура казала, що ненавидить хлопців, які тільки й роблять, що базікають.

— Тобто таких, як ти, Аянокоджі?! — вигукнув він.

— Звісно, вона ненавидить мене. Але має бути очевидно, чому я не міг дати тобі її контактну інформацію. Я не хочу, щоб ти повторив мою помилку, Ямаучі. Якщо будеш просити її силоміць, це ні до чого не призведе. Це буде безглуздо.

— Ти просто виправдовуєшся. Перш за все, у тебе ніколи не було її пошти, — Ямаучі опустив голову.

— Так. І мені шкода. Але я точно знаю, що вона тебе не ненавидить, — відповів я.

— Але що ж мені, в біса, робити? — запитав він.

— Ти знав, що Сакура любить цифрові камери? Я чув, що її камера не працює, а в неї не вистачає балів, щоби купити нову. А що, якби ти купив їй камеру, Ямаучі? Вручив би, як подарунок? — запитав я.

— О, вона була б щаслива, це ясно, але... у мене теж немає балів.

— Ну, на цьому спеціальному іспиті є кілька варіантів. Якби ти був віп-учнем і зумів пройти тест без викриття, або якби став зрадником і продав свою групу, або якби привів групу до переможного кінця, то отримав би достатньо балів, щоб купити купу цифрових камер. Правильно?

— То якщо я постараюсь, тоді буде шанс купити нову камеру для Сакури? — запитав він.

Ямаучі був готовий вибухнути. Він побачив рішення проблем.

— А тепер, Ямаучі Харукі, ти повинен досягти справжніх результатів. Працюй наполегливо й покажи Сакурі, який ти мужній. Тільки тоді ти станеш хлопцем, який заслуговує на побачення з колишнім айдолом.

Якою б не була його кінцева мета, Ямаучі явно був закоханий у Сакуру. Якщо дам йому правильний стимул, він зможе краще розкрити свій потенціал.

— Я зроблю це, я зроблю це, я зроблю це, я зроблю це! Я зроблю все, на що здатен, і Сакура буде моя! — кричав він.

— Саме так, Ямаучі. Ти точно зможеш.

— Ага! Я точно переможу! — вигукнув він.

Мені вдалося перенаправити його снагу на участь в іспиті. Однак це було тимчасове рішення. Якщо він нічого не отримає, його гіркота й лють можуть спрямуватися до мене. Ну, а якщо нам вдасться здобути несподівану перемогу, все буде гаразд... Хоча, якщо Ямаучі надто загориться, то може дозволити мішені прослизнути повз нього. Я хвилювався, що він цілком промахнеться з відповіддю на тесті.

— Дозволь сказати тобі дещо, про всяк випадок... — почав я. Я хотів закликати Ямаучі бути обачним, але потім утримався від цього.

— Що? — запитав він.

— Нічого. Просто зроби все, що зможеш. Але якщо знайдеш віп-учня, не дозволяй іншим класам випередити тебе, добре?

— Звичайно.

Мабуть, буде не страшно, якщо Ямаучі помилково не влучить у ціль. Хай там як, загальна картина важливіша за короткострокову перспективу.

 

Частина 4

Оскільки лише класу А обіцяли просування у закладах вищої освіти або працевлаштування після випуску, нам ніколи не заручитися їхньою допомогою. Класи B та D об'єдналися, щоб перемогти класи C та A, тож класи C та A, імовірно, створили альянс, щоби перемогти своєю чергою нас. Що станеться, коли класи зберуться разом? Це було б так само небезпечно, як посадити в одну клітку м’ясоїдних і травоїдних тварин. Організувати таку групу було майже неможливо. Якби люди з сильним характером, такі як Хірата та Ічіносе, взяли на себе ініціативу, це могло б спрацювати. Але й тоді це було б до безглуздя складне завдання.

Клас А не брав участі в обговоренні і під час другої зустрічі. Звісно, за відсутності одного класу ми не могли говорити відверто, тож нам довелося вбивати час. Мені було цікаво, як поводитимуться учні з інших класів, але нестабільність уже змусила всіх затамувати подих. Кожен з нас був настільки настороженим, що неможливо було бути відвертим.

— Ну, ми вже вдруге так збираємося. Чи не вважаєте ви, що нам варто почати відкриту, чесну розмову? Зустрічей залишилося не так і багато, — міркувала Ічіносе.

Певна річ, Ічіносе взяла на себе ініціативу й зрушила справу з мертвої точки. Як і очікувалося, вона бажала миру. Хамаґучі та решта учнів класу B були такими ж. Вони були готові укладати союзи без вагань. Це нагадувало те, як діяв Хірата. Вони були схожими, але все ж принципово різними. Ічіносе та її друзі мали прагнути перемоги класу B.

Минулого разу люди були балакучими, але тепер все змінилося. Атмосфера була гнітюче похмурою. Усі лякалися тіней і поводилися неймовірно насторожено. Проте трьох учнів класу А ніщо не непокоїло, вони вільно тицяли по своїх телефонах. Зрештою, не було жодного правила, яке б забороняло контактувати з іншими групами. Вони й розмовляти по телефону могли.

Що ж, стара приказка була правдива: багаті є багаті, а бідні є бідні. Клас А перемагав у міжкласовому суперництві з великим відривом, тож у них не було причин хвилюватися. Я думав, що поразка під час іспиту на острові змінить їх, але Кацураґі змусив однокласників зберігати спокій. Це була надзвичайно дієва стратегія.

Так чи інакше, самотньому вовку, як я, було нелегко зламати стіни класу А.

— Я не думаю, що нам зараз потрібен прорив, на відміну від розмови. Клас А, можливо, й ізолюється на цьому іспиті, але я вважаю, що нам потрібно визначити віп-учня, — сказав Юкімура.

Його слова дещо мотивували нас. Якщо віп-учень був у іншому класі, ми не могли дозволити собі прогаяти цю нагоду. Або, можливо, він і був ціллю тесту, тому зауваження Юкімури було спробою замаскуватись.

— Але чи зможемо ми знайти віп-учня розмовами? Не думаю, що вийде. Цей іспит такий несправедливий. Це занадто складно. У віп-учня занадто велика перевага, — сказала Каруйдзава.

— Я розумію, Каруйдзаво-сан. Але хіба це не просто твоє бачення? Я про те, що іспит на острові також був сюрпризом для учнів, — сказав Юкімура.

— Суп із рисом? — Каруйдзава виглядала спантеличеною.

— Якщо це "суп із рисом", то залиште його мені! Це моя спеціальність. Я аж запалився! — вигукнув Професор.

“Ні, — подумав я. — Мова йшла про "сюрприз", а не "суп із рисом".”

— Знаєш, життя на кораблі непогане. Дуже весело, правда? Хоч нам і доводиться збиратися разом двічі на день, ми все одно можемо вільно спілкуватися й користуватися телефонами. Це геть не схоже на заняття, — сказала Ічіносе.

— Ну, так. Це досить весело, — сказала Каруйдзава.

— Скажи? Тож, саме тому нам потрібно почуватися більш комфортно. Треба розмовляти так, ніби ми всі друзі. Вам не здається, що важко будувати стіни довкола себе? Знаєте, Мачіда-кун з рештою завжди виглядають такими суворими.

Ічіносе мала рацію. Це все було питання сприйняття. Якщо бути на позитиві, іспит буде простішим.

Мачіда, який слухав був оптимізм Ічіносе, хихикнув:

— Можете робити все, що хочете, але ви, швидше за все, не знайдете віп-учня. Я не знаю, хто це з нашої групи, але якщо він не ділиться інформацією, то, ймовірно, вигадує спосіб заробити собі бали. Мабуть, навмисно ховається. Крім того, віп-учень може бути і в класі B, так? Як можна їм довіряти? — запитав він.

Він намагався похитнути нас.

— Але хіба я не можу сказати те саме про тебе, Мачідо-кун? Ти дійсно можеш довіряти своїм союзникам? — запитала Ічіносе.

— Звичайно, можу.

Мачіда подивився на учня, на ім'я Морішіґе, що сидів поруч з ним. Однак він швидко зосередився знову на Ічіносе, показуючи звичний спокійний образ класу A.

— У нас нема причин метушитися в пошуках віп-учня. Щомісяця на наші рахунки надходить понад 100 000 балів. Ніхто в нашому класі не збреше, щоб отримати лише 500 000.

— Справді? Знаєш, як кажуть: "Запас біди не чинить і їсти не просить"*. Невже хочеш сказати, що ніхто у вашому класі не хотів би отримати навіть одного додаткового балу? Якщо заробите більше, школу це не потурбує — відповіла Ічіносе.

 

---

 

*(Kowalski) В цьому розділі персонажі прям щедрі на прислів’я, всюди відповідники лягали як треба, а тут є нюанс. В англійському варіанті було “Унція профілактики вартує фунта лікування”. Бачимо, що йдеться про завбачливість, але з трохи іншим значенням, тому й додаю варіант перекладача

 

---

 

— Дурниці. Ну ж бо, продовжуй марити. Ти просто хапаєшся за соломинку.

Ічіносе посміхнулася Мачіді. Вона, безумовно, отримала від нього відповідь. Хоча хлопець сказав, що не братиме участі в обговоренні, він заковтнув наживку Ічіносе. Якщо він заговорить, ми зможемо витягнути з нього інформацію. Використовуючи Юкімуру та Каруйдзаву, Ічіносе почала була збирати інформацію. Єдина проблема полягала в тому, що Мачіда колись помітить її хитрість.

Каруйдзава зітхнула й повернулася до телефона. Хоча не було жодних правил, що забороняють користуватися ним під час іспиту, робити це, коли ми намагалися знайти віп-учня, було трохи неввічливо. А може, вона, як ЦРУ чи ФБР, спілкувалася з Хіратою в режимі реального часу, щоб він міг підслуховувати нашу розмову? Я б поважав її, якби це було правдою, але, швидше за все, річ була не в тому.

Звісно, знаючи, що Каруйдзава зазвичай не докладає серйозних зусиль до чогось, це було характерно для неї. Але щось було не так. Здавалося, що щось було не так ще від початку іспиту. Каруйдзава; возз'єднання з Ібукі; протистояння з Манабе.

Я зрозумів, що нічого з того, що вона робила останнім часом, не було схоже на "звичайну" Каруйдзаву. Вона була сильною постаттю в класі D. Якою б не була її слава, вони з Хіратою часто об'єднували клас. Але тут вона була практично другорядною персонажкою. У неї був потенціал мотивувати інших, але дівчина його не використовувала. Коли хтось до неї звертався, вона відповідала, а потім одразу ж замовкала. Хірата завжди був Хіратою, незалежно від ситуації, а Кушіда завжди була Кушідою. Однак, схоже, це не про Каруйдзаву.

Якби я позначав ієрархію в групі, вона була б нижче Манабе та решти дівчат з класу С. Можливо, саме тому вона поводилася дивно. Мої сумніви та підозри повільно зростали.

Для того, щоб клас D посів вищу позицію, нам потрібно було не просто збільшити кількість балів. Нам потрібно було створити систему, в якій ми могли б їх збільшувати. У порівнянні з класами А та В, класу D бракувало згуртованості. І саме з цієї причини Каруйдзава Кей була незамінна. Вона контролювала решту дівчат класу. Ось чому я хвилювався за її поведінку. Я думав був, що вона буде більш агресивною і домінуватиме на полі.

Мені потрібно було визначити: буде вона корисною чи ні. Враховуючи, що період іспиту був досить коротким, я не міг дозволити собі зволікати. Мені потрібно було розворушити ситуацію, навіть якщо це означало діяти жорстко.

По завершенню години учні класу А миттю покинули авдиторію. Вони дотримувалися свого плану й збиралися мовчати протягом наступних чотирьох обговорень, що залишилися. Коли Ічіносе дивилася, як учні йдуть, вона тяжко зітхнула.

— Гм. Гадаю, буде нелегко. Що думаєш, Аянокоджі-кун?

Ічіносе повернулася до мене. Її розум виявився яснішим, а сама вона — навіть спокійнішою та метикуватішою, ніж я вважав. Дівчина помітила, що я мовчав під час обговорень, але не поставила мене в незручне становище. Якби я був її однокласником, то закохався б. Настільки вона була чарівною. Хлопці з класу B, мабуть, були не єдиними, хто закохувався в неї; в Ічіносе мали бути шанувальники й з інших класів. За популярністю вона, ймовірно, конкурувала з Кушідою.

— Якщо бути до кінця чесним, я з тих, хто просто сидить, склавши руки. Я лише сторонній спостерігач, — сказав я.

— Ще зарано здаватися. Постараємося разом! — Ічіносе, здавалося, була сповнена рішучості зробити все можливе. — Ну, якщо ми й продовжимо обговорення, не думаю, що хтось вийде й скаже, що він — віп-учень. Переваги залишатися в тіні надто великі, так само як і недоліки власного викриття. Такими темпами найгірший сценарій класу А, імовірно, справдиться, — сказала Ічіносе.

Хоча її коментарі звучали негативно, вона виглядала безстрашною. Як би я до неї не ставився, дівчина явно завжди була готова до викликів.

— Хай там як, на сьогодні ми закінчили. Ви двоє добре попрацювали.

— Ні, ми майже нічого не зробили. Ну що ж, ходімо? — сказав Хамаґучі.

Зміна відбулася миттєво. Троє учнів класу B розслабилися, наче хтось їх перемкнув. Я все ще не дуже розумів, що з ними відбувається. Так само як і те, які цілі в Ічіносе та її групи.

Звичайно, в неї могла бути якась стратегія, про яку вона не могла розповісти нікому, окрім однокласників. Коли Манабе та інші з класу С встали, щоб піти, я покрокував за ними. Коли вони дійшли до ліфта, я покірно гукнув.

— Гей. Є хвилинка?

Манабе виглядала злегка насторожено, мабуть, тому, що не очікувала, що я піду за нею.

— Я чув про твою проблему з Каруйдзавою. Щось про те, що вона штовхнула когось у кафе, так?

— Ага. А чого питаєш? — огризнулася Манабе.

Зазвичай ці дівчата не хотіли б зі мною розмовляти, але тема, здавалося, їх зацікавила. Усі троє зосередилися на мені, наче придивлялися.

— Я не певен на 100%, але мені здається, що я бачив, як Каруйдзава мала сутичку з дівчиною з іншого класу, — сказав я.

— Це... Ти впевнений? — запитала Манабе. Її голос був напруженим, і вона підійшла ближче. Я злегка зіщулився й кивнув.

— Гадаю, що так. Ну, в мене просто було якесь погане передчуття, розумієте? Мені здалося, що вона поводиться як наволоч, тому й вирішив розповісти вам.

Я говорив розпливчасто, щоби все пішло в рух, а потім розвернувся й пішов назад тим же шляхом, що й прийшов. Чесно кажучи, я насправді нічого не бачив. Якби продовжував говорити, мене, мабуть, спіймали б на брехні. А тепер, коли ґніт запалили, Манабе та решта мали б відреагувати. Як же відповість нова поступлива Каруйдзава? Я хотів це з'ясувати.

 

Частина 5

Я повернувся до своєї кімнати. Було вже пізно, тому я сів на ліжко, ні з ким не розмовляючи. Доходило до опівночі. Я думав був, що всі вже сплять, але Хірата подивився на мене стурбовано, наче хвилювався. А Юкімура сів на диван і повернувся до мене обличчям.

— Гарна робота сьогодні, Аянокоджі-кун. Ти щось пізно, — сказав Хірата.

— Так, є трохи. О, це нагадало мені дещо. Я хотів поговорити з тобою хвилинку, якщо в тебе є час.

— Я певен, що ти втомився, але чи не проти ти поговорити зі мною? — запитав він.

Ми з Хіратою одночасно запитали один одного про те саме.

— Га? Про що ти хотів мене запитати? — запитав Хірата.

— А, ні, все добре. Ти перший, Хірато. Ми можемо поговорити про мою справу пізніше.

Юкімура тремтів, наче був на межі. Мабуть, він теж хотів поговорити про іспит. Я переодягнувся в олімпійку та приєднався до них. Хірата злегка посунувся, щоб дати мені трохи місця на дивані. Я хотів поговорити з ним про Сакаянаґі, оскільки вважав, що такий популярний хлопець, швидше за все, володіє інформацією. Але я був не проти почекати.

— Я щойно трохи поспілкувався з Юкімурою-куном. Ми вирішили поділитися інформацією про іспит, — сказав Хірата.

— Я їм казав, що безглуздо тебе залучати, Аянокоджі, — додав Коенджі.

Як приємно.

— Я був би радий, якби й Коенджі-кун приєднався, але він, на жаль, відмовився, — сказав Хірата.

Ага. Я не міг собі уявити, щоб Коенджі з кимось об'єднався.

— Вибач, малий Хірато. Я надто зайнятий гонитвою за фізичною красою.

Коенджі, голий по пояс, відтискався. Він був мокрий від поту, але, здавалося, зовсім не переймався цим. Жоден звичайний старшокласник не зміг би так. Він справді був винятковим у всьому. Чесно кажучи, я сумнівався, що Коенджі взагалі брав участь у цьому іспиті. Хірата, схоже, вгадав мої думки.

— Коенджі ходить на збори групи. Зрештою, учні зобов'язані брати участь, бо якщо ні, то з них знімуть бали, — сказав він.

Хай там що, а Хірата ретельно прочитає правила.

— Правду кажучи, мені повідомили, що двох наших однокласників обрали віп-учнями, — прошепотів він.

— Що? Кого? — запитав я.

— Цього... я не можу сказати. Вони розповіли мені тільки тому, що довіряють.

— То нам ти довіряти не можеш, Хірато? Якщо ти знаєш, то я теж маю на це право. Крім того, якщо тобі відомо, хто став віп-учнем, це може дати нам якусь підказку. Перш за все, ми всі маємо ділитися інформацією одне з одним. Зрештою, це природно, — сказав Юкімура.

— Так, маєш рацію. Саме тому я хотів порадитися з вами. Просто... — почав Хірата.

— Гей, Хірато. Чи не краще було б повідомити нам цю інформацію телефоном? Хтозна, чи нас підслуховують, — сказав я.

— Так, твоя правда. Зачекайте хвилинку.

На телефоні Хірати з'явилися двоє імен. Він повернув екран до нас.

"Група “Дракон” — Кушіда-сан. Група “Кінь” — Мінамі-кун."

Одразу після того, як я побачив імена, Хірата їх стер.

— Ясно, — пробурмотів Юкімура. Він намагався не говорити зайвого.

Тож, Кушіда була віп-ученицею. Така позиція в надзвичайно добре укомплектованій групі “Дракон” означала величезну перевагу. Проте, бути віп-учнем жахливо. Щойно її особу довідаються, доведеться сподіватись на милосердя. Якби віп-учень був з іншого класу, ми б не були під основним ударом навіть у найгіршому випадку.

— Не хвилюйтеся. Усе гаразд, — сказав Хірата.

Він помітив був, що я хвилювався. Троє людей класу D у групі "Дракон" — найкраще, що ми могли запропонувати. Вони б нізащо не діяли настільки необережно, щоб розкрити особу віп-учня.

— Щодо групи “Кролик”, віп-учень з однаковою ймовірністю може належати до будь-якого з чотирьох класів. Тож, у класі D є два віп-учні, про яких ми знаємо. Має бути ще один, який тримає свою особу в таємниці, — сказав Юкімура.

— Так. Гадаю, твоя логіка має сенс. Зі мною він, звісно, не зв’язувався, але, можливо, консультувався з кимось іншим. Зрештою, є великий ризик бути викритим, якщо говорити, — сказав Хірата.

Поки ми розмовляли між собою, Коенджі почав наспівувати. Юкімура, який до цього терпляче слухав, роздратовано зірвався з крісла.

— Коенджі, припини вже грати в безтурботність! Я не збираюся говорити тобі, щоб ти ставився до цього серйозно, але ти повинен щонайменше брати участь. Ми не хочемо, щоб ти все зіпсував, як тоді на острові, — закричав він.

— Ну, я нічого не міг вдіяти. Я був у жахливій формі. Я не міг змусити себе зробити неможливе, — відповів Коенджі.

— Ти просто вдав, що захворів, щоб забратися звідти!

— Боже, цей іспит суцільний клопіт, скажіть? — Коенджі засопів.

Він продовжив відтискатися, а потім граційно випростався. Він узяв рушник з ліжка й почав витирати шию.

— Клопіт? Ти навіть не думаєш про цей іспит! — заперечив Юкімура.

— Ну, а який сенс продовжувати нецікавий іспит? Знайти брехуна дуже просто.

Коенджі з телефоном у руці почав щось шукати. Невдовзі всі четверо з нас, включно з ним, отримали повідомлення від школи на свої телефони.

— Що ти щойно зробив, Коенджі?! — вигукнув Юкімура.

Ми з Хіратою прочитали електронного листа, який щойно отримали були від школи.

"Іспит для групи “Мавпа” завершено. Учні з групи “Мавпа” більше не зобов'язані надалі брати участь у іспиті. Будь ласка, не заважайте іншим учням."

— Група “Мавпа”? Гей, це ж твоя група, Коенджі! — вигукнув Юкімура.

— Звісно. А тепер я нарешті знову маю свободу. Адью.

Він відкинув телефон убік, перш ніж прослизнути до ванної кімнати. Решта з нас були просто ошелешені.

— Т-та ви, мабуть, знущаєтеся з мене! Ми відчайдушно намагаємося знайти вихід з цієї ситуації, а цей хлопець, він просто...

— Ми ще нічого не знаємо. У нього, мабуть, були свої здогадки, — відповів Хірата.

— Ти занадто великодушний! Цей хлопець обдурить будь-кого, аби тільки отримати задоволення й розслабитися. Це відстій! — вигукнув Юкімура.

Що ж, Коенджі зовсім не сприйняв іспит серйозно. Це була правда. Однак він був напрочуд проникливим і спостережливим. Він сміливо заявив, що іспит був не більше, ніж "простою вікториною", де потрібно знайти брехуна. Якщо це дійсно так, він, мабуть, потрапив у ціль.

Раптові дії Коенджі невдовзі стали відомі решті учнів. Телефон Хірати почав безперервно пищати, оскільки посипалися нові сповіщення. Однокласники відчайдушно хотіли дізнатися, що сталося. Кацураґі, Рюен та Ічіносе це б здивувало. Напевно, ніхто не міг собі уявити, що хтось так швидко стане зрадником. Хорікіта надіслала мені повідомлення:

“Вибач. Зараз усе видається дуже заплутаним. Я тобі подзвоню.”

— Холера. Через Коенджі ситуація загострилася, — сказав Юкімура.

— Я вийду ненадовго, — сказав я.

Юкімура видавався таким роздратованим, що не зможе заснути. Я вийшов з кімнати. Хоча тест для Коенджі закінчився, для мене був не час зупинятися. Чесно кажучи, я споглядав власну обмеженість на цьому іспиті. Скільки б не продумував, було надзвичайно важко привести до перемоги учнів класу D з усіх груп, що залишилися. Навіть можна сказати, що це було неможливо.

Якщо учні зберуться разом, то ми щось та й вдіємо. В іншому випадку, нам не допомогти. У нас не було зв'язку. Не можна втручатися у відповіді іншої групи за допомогою власного телефону. Було недостатньо часу, щоб знайти інший спосіб, та й ризик був великий. Якби я мав якусь інформацію, яка могла б рішуче змінити ситуацію, тоді інша справа. Ватажками були Хірата й Кушіда. Якби я міг їх використати...

— Це неможливо, — пробурмотів я. Залишилося три дні. Якби мені і вдалося заручитися їхньою допомогою, мені все одно не вистачало б очей і вух. Мені потрібно було розуміти, що відбувається в обговореннях кожної групи. Звісно, я міг би ще використати Хорікіту та Сакуру, але...

Що ж. Зараз мені потрібно більше очей і вух на моєму боці.

 

Частина 6

Переді мною, скільки сягало око, простягалося зоряне небо. Я блукав довкола й натрапив на палубу.

— Ого, дивовижно.

Краєвид був прекраснішим за все, що я бачив у фільмах чи уявляв у книжках. Такого неба не побачиш у великому місті. Кілька пар, тримаючись за руки, пліч-о-пліч дивилися на зорі. Мені було трохи самотньо. Оскільки світла майже не було, я не міг розгледіти їхніх облич, але мені було байдуже. Я не цікавився чужими романами.

Але серед усіх пар (судячи із силуету, дівчина) була одна учениця, яка самотньо дивилася на зоряне небо.

Я не міг просто підійти й сказати щось на зразок: "Чом би нам не подивитися на зорі разом?". Я, напевно, виглядав би, як один з тих недолугих пікаперів. До того ж, якби з'явився її хлопець і приєднався до неї посеред того, як я робив крок, було б зле. Але частина мене була зацікавлена в тому, щоб дізнатися її особистість. Я спробував підійти ближче.

Дівчина повернулася до мене.

— А? О, Аянокоджі... кун?

— Цей голос... Кушіда?

Кушіда вийшла з тіні. Вона подивилася на мене з виразом шоку.

— Ти... сама? — запитав я. Можливо, вона чекала на зустріч зі своїм хлопцем. Від однієї думки про це в мене стисло й заболіло в грудях.

— Так, я сама. Просто не могла заснути.

— Я-ясно, — відповів я.

Що ж, тепер я знав, що вона не була на побаченні під зорями. Я подумав, що в такому разі вона не буде проти, тож підійшов ближче. Кушіда була одягнена в олімпійку. Мабуть, вона щойно вийшла з ванни, бо від неї приємно пахло. Це мав би бути запах безплатних шампунів у наших номерах, але це був не він. Як загадково.

— Тобі не холодно? — запитав я.

— Я в порядку. А ти, Аянокоджі-кун? Ти геть один?

Я кивнув. Коли я це зробив, Кушіда радісно розсміялася.

— То ми обоє одинаки? Зізнаюся, мені було трохи соромно бути самотньою. Тепер мені стало краще.

— ...

Я мав би сказати дотепну фразу. Але не зміг. Крім того, перебування наодинці з Кушідою в місці, де повно пар, пришвидшувало моє серцебиття. Але в глибині душі вона, мабуть, думала про те, як сильно все це ненавидить.

— Ну, я повертатимуся, — сказав я.

— Ти вже йдеш?

— Я втомився, — це була абсолютна брехня. Мені зовсім не хотілося спати.

— Ясно. Ну, тоді до завтра. Добраніч, Аянокоджі-кун.

— Добраніч, Кушідо.

Я розвернувся й почав жалюгідно відступати.

— Стривай!

Несподівано Кушіда обійняла мене довкола грудей. Навіть у таку холодну погоду я відчув тепло її тіла крізь олімпійку.

— К-К-Ку... Кушідо? Щ-що сталося? — пискнув я.

Певна річ, я був дуже схвильований. Цілком природно, що я запанікував. Я не міг зрозуміти, що відбувається.

— ...

Але Кушіда відповіла не одразу. Аж ось вона промовила тихим голосом:

— Мені дуже шкода. Я… гадаю, я просто почувалась такою самотньою, — прошепотіла вона. Її слова сильно зачепили мене, наче удар бійця прямо в щелепу. Мені запаморочилося в голові. Кушіда ще кілька секунд ховала обличчя в моїх грудях, не кажучи ні слова.

Потім вона відсахнулася, схвильована, ніби вириваючись із закляття.

— Вибач. Я, ем... я так несподівано обійняла тебе, Аянокоджі-кун. Добраніч! — затнулася вона.

У темряві я не міг добре розгледіти обличчя Кушіди, але, можливо, вона злегка почервоніла. Перш ніж я встиг заговорити, дівчина швидко побігла геть. Я стояв на місці з рукою на грудях, відчуваючи залишок тепла. Я вже не міг заснути чи просто повернутися до своєї кімнати після всього цього. Я вирішив поблукати кораблем, перш ніж повернутися назад.

— Тепер, коли заспокоївся, відчувається спрага.

На першому рівні мало бути кілька торгових автоматів, тож я вирішив піти туди. Але коли наблизився, то побачив дивну групу з трьох осіб: Чябашіру-сенсей, класну керівницю класу B, Хошіномію-сенсей, і Машіму-сенсея з класу А.

Учителі відпочивали на дивані. Технічно ця територія не була забороненою для учнів, але оскільки такі заклади, як ідзакая* та бари, були закриті для нас, сюди ніхто не приходив. Я пішов цим шляхом просто для того, щоб змінити оточення, а натрапив на можливість. Я причаївся й підійшов ближче.

 

---

 

(Білий Горобець) *Ідзакая (яп. 居酒屋) є типовим японським баром, в якому відвідувачі випивають після робочого дня.

 

---

 

— Знаєте, давно ми вже не збиралися втрьох.

— Що є, то є. Доля. Ми всі, кидаючись від одного до іншого, обрали життя вчителів.

— Досить. Немає сенсу про це говорити.

— О, це мені нагадало дещо. Ти днями був на побаченні, правда? У тебе нова дівчина, так? Машімо-кун, ти справжній плейбой. А я думала, що ти тихий та відлюдькуватий.

— Чіе, а що з тим чоловіком, що був з тобою?

— А-ха-ха! Ми розійшлися два тижні тому. Я з тих дівчат, які розривають стосунки, як тільки вони стають серйозними. Це просто, типу, “побачимось”! — сказала Хошіномія-сенсей.

— Таке зазвичай чують від хлопців.

— Але я б ніколи так з тобою не вчинила, Машімо-кун. Зрештою, ти ж мій найкращий друг. Я б не хотіла зруйнувати нашу дружбу.

— Розслабся. Я за це не хвилююся.

— Яка несподіванка.

Хошіномія-сенсей налила віскі в порожню склянку. Вона випила його одним махом. Мабуть, була п'яницею. З іншого боку, Чябашіра-сенсей потягувала свій напій, наче коктейль.

— Що ти плануєш, Чіе?

— Що? Про що ти говориш? Що я робитиму?

— Заведено, що всі голови класу потрапляють до групи “Дракон”, чи не так?

— Я не глузую абощо. Безумовно, це правда, що Ічіносе-сан — номер один за оцінками та поведінкою. Однак справжнє місце людини в суспільстві не можна виміряти лише цифрами. Я вирішила, що їй потрібен виклик. До того ж кролики такі милі, хіба ні? Як вони стрибають. Хіба це не підходить Ічіносе-сан? — запитала Хошіномія-сенсей.

— Надіюся, ти маєш рацію.

— Гадаю, у твоїх словах є сенс, Хошіноміє, але до чого ти ведеш?

— Ми б не хотіли, щоб ти будувала судження на особистих образах.

— О, ви досі про те, що сталося десять років тому? Я думала, що вже багато води спливло.

— Маю сумніви. Я про те, що ти, схоже, не здатна тримати язика за зубами. Ти не заспокоїшся, якщо не будеш на крок попереду. Ось чому ти помістила Ічіносе в групу “Кролик”, чи не так?

— Я щиро вважала, що Ічіносе потрібно було засвоїти урок, тому я забрала її з групи “Дракон”. Розумієш? До речі, Сае-чян, я не могла не помітити, що ти зосередилася на Аянокоджі-куні. Хай там як, це просто збіг обставин. Збіг, збіг. Коли закінчився іспит на острові, Аянокоджі-кун став, типу, лідером, а ти геть не здивувалася, правда?

— Ясно, — кивнув Машіма-сенсей, наче у чомусь переконався. Проте, потім суворо звернувся до Хошіномії-сенсей. — Це не заборонено правилами, але я хочу прояснити: годі стежити за класами колег.

 — Ех, схоже, ви мені геть не довіряєте. Ну, я не єдина винуватиця. Сакаґамі-сенсей теж частина проблеми. Якщо ми оцінюємо учнів класу C за правилами, то до групи “Дракон” мав потрапити інший учень. Але кинули туди Рюена.

— Це, звичайно, правда. Цей рік незвичайний. Учні здаються досить особливими.

Отримавши нову інформацію, мені пора було повертатися. Якщо залишуся, мене можуть помітити. Знання того, що Ічіносе послали були шпигувати за мною, було достатньо для такої маленької розвідки. Очевидно, я був під пильним наглядом.