Лагідні дні…

Вступ

Це було через три дні після спеціального іспиту на острові. На борту розкішного круїзного лайнера, що нам була надала старша школа Кодо Ікусей, не відбувалося жодних цікавих подій, і ми насолоджувалися відпочинком.

Само собою, що час, проведений на безлюдному острові, призвів до того, що купка юних, нестримних учнів, таких як ми, збожеволіли. Ми, хлопці, були, по суті, звірами — голодними до сексу хижаками. Поки спостерігали за дівчатами, які балакають і байдикують, як травоїдні тварини, хлопці чекали на зручну нагоду, як хижаки, якими і є.

Цей розкішний круїзний лайнер, обладнаний усім необхідним, був схожий на мрію, що здійснилася. Ця подорож дозволила нам забути про все неприємне. Тут було б не дивно закохатися. Ходили чутки, що багато пар зійшлися під час цієї подорожі.

На жаль, цього зі мною не станеться. Я жив переважно самітним життям.

Той іспит не змінив мого становища... Ні, це не зовсім так. Моє оточення почало було змінюватися. Проти моєї волі, переді мною були поставили завдання серйозно скоригувати курс. Спочатку я прийшов до цієї школи з певною метою.

«Зв’язок із будь-ким ззовні заборонено до випуску.»

Я вступив через це правило. Проте, конкретна людина силоміць була намагалася встановити зі мною зв’язок. Так сказала Чябашіра-сенсей, моя класна керівниця. Потім вона погрожувала мені відрахуванням з цього раю, якщо відмовлюсь працювати заради досягнення класу A. Хоча й не влаштовував був жодних скандалів, у безсилої істоти, як я, не було вибору, окрім як погодитись. Я не знав, бреше вона, чи ні. Тому мені довелося припустити, що це правда.

Але я не мав наміру вічно танцювати під дудку класного керівника. Поки збирав необхідну інформацію, я подумав, що, можливо, мені доведеться діяти. Маленький чортик, що сидів на моєму плечі, тихо прошепотів мені на вухо: «Краще впіймати їх до того, як вони впіймають тебе». Я подумав про безліч способів, якими я міг би змусити її відступити. Гмм.

Хоча ця неприємна думка протрималась лише на мить. Мій розум повернувся до свого звичного байдужого способу мислення.

— Ех. Якби я тільки мав силу вивести з рівноваги вісь Землі...

Якби міг це зробити, то жив би собі вільно, без турбот про такі дрібниці. Я глянув у вікно, замріявшись про життя у світі Dragon Ball*. Минуло три дні з кінця тесту. Одразу після завершення нашого іспиту на виживання більшість учнів чекали, що буде далі. Вони були обережні на випадок, якщо школа щось замислила.

Але не було жодних ознак чогось зловмисного. Усе було лагідно й мирно, ніби справді почалися літні канікули й це була справжня весела, приємна поїздка. Учні почали розслаблятися й поводилися так, ніби іспит справді закінчився. Вони думали, що цей другий тиждень — суто канікули. Усі ставали дедалі більше розслабленими.

Попри зовнішній спокій, ми були напоготові. Люди, що вміють розслаблятися, можуть ефективно діяти.

— Хмм? Ти ж не був у кімнаті весь цей час, так?

Хірата Йоске, один з моїх сусідів по кімнаті, вирвав мене з роздумів, поки я дивився на море.

— У мене немає жодної причини виходити назовні. А ще мені немає з ким поспілкуватися.

— Це ж неправда. Тобто, у тебе ж є Судо-кун і хлопці, а ще Хорікіта-сан.

Безумовно, це правда, що ці люди внесли мене до категорії "друзі", і я відповідав їм взаємністю. Але до тих, хто перебуває на нижчих щаблях цієї категорії, ставляться інакше, ніж до інших, вищих за рангом друзів. Коли хтось хоче поспілкуватися, друзів нижчого рівня запрошують лише в десяти відсотках випадків. Очевидно, я був саме таким другом нижчого рівня.

— Ти міг би мати більше друзів, якби був трохи активнішим, Аянокоджі-кун. Хоча, мабуть, це не моя справа.

Хірата був дуже популярним і викликав захоплення в багатьох учнів. Усі дівчата обожнювали його, а ще в нього була дівчина, на ім'я Каруідзава. Чоловік, що мав стільки щастя, напевно, не міг зрозуміти болю самотності.

— Ти солідний хлопець, Аянокоджі-кун. Гадаю, тобі просто потрібна правильна нагода.

Мені не потрібні були такі добросердечні, але жорстокі слова. Мені не було потреби чути від дівчат слова по типу: «О, я чула, що ти хороший...» — бо, якби я запропонував зустрічатись, то отримав би лише: «Ну, я не знаю…» — цього мені не треба. Я проводжу час на самоті, бо не можу подружитись чи запросити дівчину, клятий ти дурню.

— Я планую зустрітися з Каруідзавою-сан та рештою о 12:30, щоби пообідати. Хочеш піти з нами? Думаю, буде досить весело.

— Каруідзавою та рештою? — спитав я.

— Так. Буде ще близько трьох дівчат. Хочеш приєднатися?

Мені треба це обміркувати. Якщо відверто, я вже давно хотів поспілкуватися з Каруідзавою. Проте, не було жодної потреби квапитись. Окрім того, якщо там будуть інші дівчата, то слід забути про можливість навіть почати розмову. Я не міг уявити, що зможу підтримувати спілкування. Насправді я, мабуть, лише гальмуватиму її.

— Я пас. Не думаю, що я в дуже хороших стосунках із групою Каруідзави.

Оскільки це кінець першого семестру, стосунки в нашому класі вже були міцно встановлені. Як я можу будувати дружбу з іншими людьми на цьому етапі? Я вже можу уявити собі відразу Каруідзави та решти дівчат.

Хірата, хоча й не до кінця розумів мого страху перед іншими людьми, сів поруч:

— Я розумію, що ти відчуваєш нерішучість. Саме тому я хочу, щоб ти поклався на мене.

Він посміхнувся своєю постійною оптимістичною посмішкою. Хоча це була приємна пропозиція, я похитав головою.

— У тебе є лише десять хвилин до зустрічі з ними. Буде краще, якщо ти просто залишиш мене тут.

— Не треба поспішати. До того ж мені подобається проводити з тобою час.

Сторонній людині мої слова могли прозвучати як відмовка, але я був справді задоволеним теперішньою ситуацією. Коли я тільки був почав ходити до школи, то хотів мати друзів. Я бажав мати сотню, але, очевидно, усі розділилися на власні окремі угрупування. Це було і так зрозуміло.

Хоча я й зміг був заговорити лише з Трьома Дурнями, Хорікітою, Кушідою та Сакурою, моє шкільне життя було не таким вже й поганим. Я справді вірив у це. Але Хірата був не з тих, хто покине людину, якщо побачить що вона буде сама.

— Що ж, як щодо того, щоб ми пообідали разом лише удвох — тільки ти і я? Тоді ти не проти?

Тільки ми удвох. Сидимо разом на ліжку. Хірата повернувся до мене із серйозним обличчям. Якщо він легенько штовхне мене донизу, усе може вийти з-під контролю.

— Ну, не те щоб мені не подобалася це ідея, але... Хіба ти вже не пообіцяв Каруідзаві?

— Я можу поїсти з Каруідзавою та іншими будь-коли, але в мене ще не було багато нагод пообідати разом із тобою, Аянокоджі-кун.

Зазвичай, хлопець зробив би все, щоби мати можливість поїсти з дівчиною. Проте, схоже, Хірата міг без вагань віддати перевагу обіду з іншим хлопцем. Цього було достатньо, щоб я засумнівався. Можливо, він замахнувся «в той бік». Хірата легко міг робити кілька справ одночасно, але ніколи не робив чогось без причини.

— Мені буде незручно, якщо Каруідзава потім з тобою сваритиметься.

Я намагався ввічливо відмовитися, але здавалося, ніби я звертався до його совісті. Мені стало цікаво, чи не вважає Хірата мене тремтячим новонародженим оленям, що не може зробити навіть першого кроку.

— Не турбуйся. Я не думаю, що Каруідзава-сан з тих дівчат, які тримають образи.

Ні, ні. Каруідзава точно з таких. Хоча й намагається виглядати доброзичливою перед Хіратою, вона була домінантною з іншими дівчатами. Сумніваюся, що Хірата сам вносив її до категорії "не таких дівчат". Це нагадало мені вчителя з «Йомаварі Сенсей»*, який проявляв милосердя до поганих учнів.

— Гаразд. Я відмовлю Каруідзаві-сан сьогодні.

Хірата дістав телефон, щоби подзвонити Каруідзаві. Я намагався його зупинити, але він поглянув на мене.

— Є щось, що ти хотів би з’їсти?

— Я можу їсти, майже все, гадаю. Хоча я б волів уникнути важкої їжі, якщо можна, — пробурмотів я.

На круїзному лайнері було багато ресторанів. Асортимент пропозицій був широкий, починаючи з нездорової їжі на кшталт рамену та гамбургерів, закінчуючи стравами французької кухні. Оскільки був ще день, за можливості я хотів з'їсти щось легке. Я чув, як Хірата через телефон категорично сказав Каруідзаві, що він скасовує їхню зустріч. Я не міг чітко розчути її голос, але хлопець різко поклав слухавку.

— Ти справді не проти? — спитав я.

— Звісно. Що ж, ходімо на палубу? Якщо хочемо просто перекусити, то там з цим буде легше.

Хірата відчинив двері, немов направляв мене, поки я розслаблявся на ліжку. Він був як завжди стурбований, але брати мене з собою, коли я не так сильно цього хотів, було дивно. Для Хірати це виглядало дещо примусово, особливо зважаючи на те, що зазвичай він добре орієнтувався в будь-якій ситуації. Імовірно, у нього був якийсь прихований мотив.

— Дякую тобі за допомогу на безлюдному острові. Вибач, що не подякував тобі за допомогу в пошуках винуватця, Аянокоджі-кун.

— Не варто. Від мене не було жодної користі. Це Хорікіта знайшла крадія спідньої білизни.

— Навіть так, я вдячний тобі за допомогу.

Щодо випадку зі спідньою білизною, то у мене було дещо, що я хотів запитати. Я озирнувся, щоби переконатися, що ми одні, а потім підняв тему.

— Каруідзава отримала свою білизну? — спитав я.

— Так. Коли вона почула, що винуватцем була Ібукі-сан, усе пройшло гладко.

У Каруідзави були вкрали спідню білизну на острові, і на якийсь час був почався переполох. Тому що білизна була* в сумці парубка, стосунки між хлопцями та дівчатами класу D перебували в дуже хиткому стані. Але Хірата застосував свою кмітливість і сховав спіднє. Через це все стихло. Я був дуже радий. Це була надзвичайно делікатна операція, тому я був вражений. Я майже не вірив, що Хірата зможе повернути білизну, попри свої навички.

Його тихе й мирне вирішення фіаско зі спідньою білизною довело, що він упевнено підіймається сходами дорослого життя. Ми скористалися ліфтом лайнера, щоб дістатися з палуби на верхній поверх. Багато з наших однокласників, здавалося, насолоджувалися літніми канікулами на повну. У басейні можна було побачити хлопців і дівчат, що сміливо нишпорили довкола в купальних костюмах. Важкий, загрозливий настрій, який обтяжував нас під час іспиту, розвіявся.

Цей прояв безглуздої поблажливості йшов від визволених учнівських бажань, що були придушені на острові. Нам не треба було використовувати бали за послуги на кораблі, а також за їжу та напої. Усе було безкоштовним. Ніхто не мусив себе стримувати. Необхідно було позичати купальники та інше спорядження, але на цьому все. Це був рай.

Коли ми дійшли до ресторану, більше половини місць уже було зайнято. Ми прослизнули повз натовп і зайняли два вільних місця.

— Чесно кажучи, я хотів би отримати від тебе пораду щодо дечого, — Хірата говорив трохи винувато, дивлячись на меню.

— Пораду?

Отже, в нього все ж був прихований мотив. Можливо, саме тому він хотів поїсти зі мною. Що ж, я був вдячний. Мене не хвилювала причина запрошення.

— Я насправді не найкраща людина, до якої можна підійти за порадою. Можеш коротко розповісти?

Я не був особливо говірким чи добрим слухачем, але, ймовірно, він вибрав мене не просто так.

— Хотілось би знати, чи не міг би ти виступити в ролі моста, щоб допомогти зв'язатися з Хорікітою-сан? Зрештою, клас D повинен об'єднатися й наполегливо працювати в майбутньому, і я думаю, що Хорікіта-сан буде незамінною.

То ось, про що він хотів зі мною поговорити. Коли я кивнув, Хірата впевнено продовжив:

— Днями клас D отримав значний поштовх завдяки Хорікіті-сан. Моральний дух класу піднявся, і, що найголовніше, зросла кількість людей, які обожнюють Хорікіту-сан. Це чудова нагода.

— Ну, думаю, що так.

Хорікіта Судзуне — учениця класу D і моя перша подруга з початку навчання. Я теж був її першим другом, але вона була відлюдькуватою, замкнутою людиною. Вона була відмінницею, мала високі досягнення як у навчанні, так і в бойових мистецтвах. Її слабкістю була відсторонена, незалежна особистість. Дівчина ні з ким не зв'язувалася через власну зверхність і не дуже добре вміла взаємодіяти із соціумом.

— Тому я вважаю, що нам треба налагодити зв’язок з усіма саме зараз. Якщо вона співпрацюватиме з нами, то, як на мене, ми зможемо піднятися до класу C, а потім B... Ні, ми зможемо досягнути навіть класу A.

Від будь-кого іншого це прозвучало б неправдиво, але Хірата розхвалював Хорікіту від самого початку навчання. Він усвідомлював її потенціал ще тоді, і, схоже, зовсім не відчував до неї неприязні. Я б не проти йому допомогти. Це було легке завдання. Принаймні я міг зблизити Хірату та Хорікіту, але це, напевно, не призведе до постійного рішення.

— Але навіть якщо я можу вас звести, усе буде не так просто. З Хорікітою складно.

Якщо я попрошу її пом'якшити свій підхід, вона відмовить. Якщо Хорікіта вважатиме, що я намагаюся нею маніпулювати, усе може закінчитися дуже сумно. Вона віддалиться ще більше. Її відповідь на заклик Кушіди подружитися в кафе у першому семестрі була цьому доказом.

— Так, звісно, я розумію. Хорікіта-сан відкривається тільки тобі, Аянокоджі-кун. Я не хочу примушувати її довіряти. Саме тому я хотів розказати тобі про свої наміри, а ти вже поговориш з нею. А потім вдай, що я з тобою не розмовляв.

То я мав нашіптувати Хорікіті? Буду посередником, що доносить до неї думки Хірати. Якщо зроблю так, Хорікіта вступить в невидиме партнерство з ним, так і не усвідомивши цього.

— Якщо припустити, що вона мене послухає, то все виходить досить просто. Але це не буде так легко. Зазвичай я лише погоджуюся з тим, що каже Хорікіта. Я ніколи не нав'язував їй свої ідеї. Якщо я раптом почну висловлювати сильну думку, вона, ймовірно, вважатиме це підозрілим. Якщо Хорікіта дізнається, що це твої думки, то гадаю, що вона повністю закриється.

— Але зараз я не можу придумати нічого іншого. Я вважаю, що мені не вистачить впевненості поговорити з Хорікітою-сан, не кажучи вже про те, щоб переконати її. Це моя остання надія.

— Не думаєш, що ще зарано для останньої надії?

Хірата явно хотів об’єднати сили з Хорікітою, але для цього йому доведеться зіткнутися з нею безпосередньо. Я розумію, що це складно, але й координувати групи людей не легше. Хорікіта, ймовірно, погодиться. Ніхто в нашому класі не цінував дружбу та співпрацю так, як Хірата.

Я все ще не був певен щодо його пропозиції. Здавалося, у нього здали нерви й він почав сумніватися в собі. Хірата також дивно поводився на острові. Це було не просто так.

Я замовив легкий сандвіч і напій. Учні плавали в басейні поблизу, а інші їли, але всі були одягнені в купальники. Здавалося, їм було весело. Якби Іке та Ямаучі були тут, то, напевно, відмовилися б від їжі, а натомість втупилися б у дівчат. Хірата ж узагалі не звертав на них уваги, а зосередився на мені.

— Так, ти, мабуть, маєш рацію. Як ти й сказав, Аянокоджі-кун. Мій план був справді недалекоглядним.

Він розпізнав свою помилку в міркуваннях і дав чесну, гнучку відповідь. Ще один шарм Хірати. Але його бажання працювати разом з Хорікітою було настільки сильним, що він не показував жодних ознак того, що хоче здатися.

— Мені, мабуть, слід ще раз подумати, як це зробити. Хорікіта-сан здається дуже вибагливою і надкритичною. Як тобі вдається ладнати з нею, Аянокоджі-кун?

Хірата хотів стати другом Хорікіті, перш ніж налагодити робочі стосунки. Я подумав, що зустрітися з нею віч-на-віч — хороша ідея. Це було конструктивно і я хотів допомогти йому, але...

— Ну, правду кажучи, я не думаю, що в хороших стосунках із Хорікітою. Нещодавно я замислився, чи можна нас взагалі називати друзями.

— Але виглядає так, що Хорікіта-сан добре ладнає лише з тобою, Аянокоджі-кун. Ти для неї особливий.

Особливий? Складно повірити, що хтось із понад сорока друзями скаже це тому, хто ледь знайомий із однією людиною. Або, може, це було саме тому, що він зміг порозумітися з більш ніж сорока людьми, і Хірата відчував розчарування через те, що втратив зв'язок з конкретною ученицею.

— Не варто втрачати терпіння, гаразд? Перший семестр тільки закінчився.

Зв'язки між людьми фундаментально зміцнюються з часом. Іноді людей можна помістити разом у несподівані, суворі умови, як під час іспиту на острові, і спостерігати, як ці зв'язки зміцнюються за одну ніч. Звичайно, хоча можна побачити миттєве покращення за допомогою цього методу, ці зв'язки часто бувають крихкими.

— Хорікіта не з тих, з ким легко потоваришувати.

Я хотів, щоби Хірата це зрозумів.

— Це, напевно, правда.

Хлопець виглядав трохи розгублено. Можливо, він відчував, що знову квапить події.

— Я не думав про її почуття. Я думав лише про себе, — Хірата вийшов із замріяності. Він знову посміхнувся. — Вибач. Я запросив тебе перекусити, а сам зациклився на собі. Що ж, поїмо разом, добре?

Після цього ми почали куштувати їжу, яку нам нещодавно принесли. Проте Хірата підняв голову й, схоже, помітив, що до нас хтось наближається. Він кинув на мене збентежений погляд.

— А, то ти все ж був тут, Хірато-кун. Пообідаймо разом! — Каруідзава підійшла до нас, привівши зі собою групу дівчат. Голос у неї був щасливий і безтурботний.

— Ем... Каруідзаво-сан, я думав, що скасував наші плани...

Хірата запнувся, виглядаючи невпевненим. Тим часом Каруідзава з дівчатами витягли стільці від іншого столу, відштовхнули мене й оточили Хірату. Наш обід перетворився з мирного на галасливий за лічені секунди. Я був не надто балакучим, але мене це не дуже хвилювало.

Я вже звик мати справу з подібними ситуаціями. Напевно, настав час використати особливу навичку, яку я набув на початку відвідування школи, — "Швидка Втеча". Я схопив свою їжу й тихо підвівся без жодного звуку. Очі Хірати на мить зустрілися з моїми, але дівчата заступили його і він зник.

Мабуть, це був один з небагатьох недоліків такої кількості друзів. Коли так багато часу присвячуєш іншим, то не залишиться на себе. Навіть якщо Хірата має негаразди, які обтяжують його, він не зможе поговорити про них з Каруідзавою та іншими. Натомість він мовчки тримав їх у своєму серці.

 

Частина 1

Після того, як Каруідзава привласнила Хірату, я вирішив повернутися до своєї кімнати.

Все одно в мене більше не було з ким погуляти чи побалакати. Я піднявся сходами замість ліфта та повернувся до себе в кімнату на третій палубі. Коли дістався туди, то помітив кілька мокрих плям, залишених на підлозі в коридорі. Плями, схоже, вели до моєї кімнати. Коли я пішов слідом, то побачив витонченого чоловіка, який крокував коридором, оголений вище пояса й одягнутий лише в плавки.

— П-пане! Прошу, не ходіть коридорами, поки ще мокрі!

Молодий працівник поспішив до чоловіка, вочевидь, з наміром контролювати цю надзвичайну ситуацію. Він уже простягав рушник, надмірно підготовлений, наче завжди ходив зі стратегічним рушником напоготові.

— Ха-ха-ха! Схоже, ти все ж знайшов мене? — сказав чоловік.

— Так, я вас знайшов! Це вже вчетверте. Я ж казав вам, будь ласка, витирайтеся після виходу з басейну. Якщо ви цього не зробите, то потурбуєте інших відвідувачів.

Судячи з усього, цей чоловік був неодноразовим порушником. Це пояснює заздалегідь приготовані рушники в працівника.

— Турбувати? Але я не пригадую, щоб когось турбував. Я не витираюся рушником принципово, відколи досяг свідомого віку. Хіба я не казав? «Людина прекрасна, коли з неї вода стікає»*, чи не так?

Так. Цим чоловіком був Коенджі. Він відкинув назад мокре волосся, розбризкуючи краплі води. Працівник поспіхом використав рушник, щоби витерти плями на килимі. Коенджі зупинився. Цікаво, йому ця збентежена поведінка персоналу здавалася кумедною?

— У вас є ручка та папір при собі? — спитав він.

— Що? А, ах, ох... така в мене робота, що я завжди ходжу з блокнотом і ручкою, але... — явно не впевнений, куди прямує розмова, працівник боязко дістав кулькову ручку.

— Чи знали ви, що підпис видатної знаменитості з часом може набути несподівано високої цінності? За кордоном деякі автографи оцінюють в мільйони й навіть десятки мільйонів.

— І... що з того?

Закінчивши писати щось у блокноті, Коенджі повернув його власнику. Було далеко, але я зміг розгледіти ім'я "Коенджі Рокуске".

— Щ-що це?

— Хіба не очевидно? Автограф. Навіть попри те, що написаний на такому дешевому блокноті, він безумовно матиме величезну цінність у майбутньому. Я дарую його вам на знак подяки за ваші клопоти. Будь ласка, прийміть його з вдячністю і бережіть.

Очевидно, Коенджі вірив, що працівник прийме це з вдячністю, або, можливо, з почуттям трепетної відданості. Але ніхто при здоровому глузді не захотів би цього. Якщо вже на те пішло, то його кулькова ручка й блокнот коштували більше.

— Прошу, не дивіться так недовірливо. Я людина, яка нестиме майбутнє Японії на своїх плечах. І тоді я буду проводити відпустку на більшому кораблі, але всьому свій час. Певна річ, це буде розкішний лайнер значно вищої якості, ніж цей простий корабель, на якому ми зараз пливемо.

Що ж, розкішний лайнер це все ще розкішний лайнер. Особисто я був би задоволений, якби він просто не потонув, як «Титанік». Коенджі хихикнув, здавалося, задоволений. Повністю ошелешений працівник продовжував дивитися на мокрі плями на підлозі. Він зовсім втратив бажання продовжувати спроби зупинити цього чоловіка.

Коенджі весь час був самотнім, бо однокласники трималися від нього подалі, відчуваючи огиду до його неймовірно егоїстичної особистості. Багато учнів з нашого класу вже пережили таке саме ставлення, як і цей бідолашний працівник. Хірата, напевно, спробував би поговорити з ним, але, швидше за все, від нього Коенджі також відмахнувся б. Він був як отрута — приносив страждання другу, ворогу і будь-кому, хто стикався з ним.

Щоб мене не втягнули у щось настільки неприємне, я прослизнув повз них обох. Підходити надто близько до людини такого високого рангу буде небезпечно.

— Оу? Хто ж це, як не малий Аянокоджі, га? Який збіг.

Ех. Коенджі назвав моє ім’я. Не може бути, щоб він насправді кликав мене, так? Щойно працівник помітив, що увага Коенджі перемкнулася на мене, він зрадів. «Я нарешті вільний!» — ось що, здавалося, говорив його погляд.

Ні, ні. Як член екіпажу міг так поводитися? Він повинен продовжувати обслуговувати клієнта, незалежно від того, наскільки той дратує. Це було наче випустити рибу з акваріума в річку без дозволу. Особливо, якщо ця риба була лютим, хижим видом, таким як Коенджі, який з'їсть усю місцеву фауну в річці, поки не залишиться нічого живого.

— Тобі щось від мене треба?

— Ні, ні, у мене немає до тебе жодних справ. Я просто впізнав тебе, бо ми однокласники. Крім того, хоч ми безперечно різні з точки зору статусу, ти мій сусід по кімнаті.

Коенджі ще раз відкинув волосся, розбризкуючи ще більше води, яка потрапила на моє обличчя та форму. Звісно, він не мав ані найменшого уявлення про те, що робив зі своїми жертвами. Попри те, що відбувалося зі мною, працівник корабля з посмішкою спостерігав за цією трагедією: «О так, так, я співчуваю вашому болю... жартую, ні», — щось таке він хотів сказати.

— Що ж, перепрошую, мушу йти. Будь ласка, бережіть себе й надалі.

Працівник зробив цей прощальний постріл перед втечею, виконавши необхідний мінімум своєї роботи. Звісно, мені теж не хотілося залишатися з Коенджі наодинці.

— Про що ви говорили з Коенджі? — запитав я.

На мить вираз обличчя працівника сповнився гніву, але коли Коенджі обернувся, до нього повернулася усмішка. Він був схожий на Ашюрамана* абощо.

— Ну, як бачите, він був мокрий. Я намагався запропонувати йому рушник, і...

— Тобто, іншими словами, ви зробили йому попередження. Я, мабуть, перервав вас, тож піду далі, а ви продовжуйте.

Я відбив м'яч, якщо ваша ласка, то блискавичний фастбол***, який збив працівника й дав мені можливість утекти.

— Цей працівник прийшов сюди, щоб зробити мені попередження? — вигукнув Коенджі.

— А, ні. Ну, тобто...

Я зміг утекти від Коенджі й попрямував назад до своєї кімнати.

— Але там я знову наштовхнуся на Коенджі, чи не так? — пробурмотів я.

Моя кімната перетворилася б не на притулок, а на пекло. Під час нашої подорожі я кілька разів залишався був з Коенджі наодинці, і щоразу це було неймовірно незручно. Бажаючи уникнути такої ніякової атмосфери, я розвернувся. Поки до кімнати не повертатимусь. Попрямую туди, де мали бути Хірата та Юкімура, мої інші сусіди по кімнаті.

На сусідній вивісці була розміщена мапа корабля, і її було досить легко зрозуміти. Той факт, що карту помістили в позолочену рамку, можливо, було занадто, але це також робило її схожою на атрибут розкішного лайнера. Я накреслив маршрут, який дозволив би мені вбити купу вільного часу, і відразу ж заскочив у ліфт. Я вийшов на другій палубі.

Загалом корабель мав дев'ять палуб та дах. П'ять було зверху, а чотири — знизу. На першій палубі розташовувалися зони для відпочинку та бенкетів, а на даху — басейн, кафе та інші приміщення. Третя й четверта палуби були призначені для гостьових номерів. Хлопці жили на третій палубі, дівчата — на четвертій.

Хлопців та дівчат, включно з викладачами, чітко розділили. Утім, якихось особливих обмежень на пересування не було, тому хлопець міг спокійно тинятися по дівочій частині. Хоча, ймовірно, нам заборонялося перебувати або заходити туди після опівночі.

На кораблі також були різні види розваг, такі як кіно й живий театр. Вони були скрізь від першого до третього «підземних» рівнів. На четвертому — найнижчому рівні в нижній частині корабля — було щось на кшталт розподільчого щита*. Цей рівень не мав жодного стосунку до учнів.

Зона відпочинку була відкрита двадцять чотири години на добу. Ми могли вільно ходити туди незалежно від того, як пізно було, але школа закликала нас утримуватися від відвідування цього місця, наскільки це можливо. Коли я пройшовся другим поверхом, то помітив, що атмосфера там зовсім інша. Кімнати були порожні, і я не міг сказати, для чого їх використовували. У коридорах було так мало учнів, що вони здавалися безлюдними.

Аж тут у мене в кишені задзижчав мобільний телефон. Витягнувши його, я побачив, що мені прийшло повідомлення на електронну пошту. Мені написала дівчина. Це був вдалий час, оскільки я все одно планував був тинятися без діла. Не мавши причин відмовити їй, я із задоволенням прийняв запрошення.

 

Частина 2

— Ахх. Аххх... Аххх...

Сакура, яка надіслала була мені листа, зробила кілька тривожних, страждальних зітхань.

— Що таке? — спитав я.

— Вах! А-Аянокоджі-кун?

Я не думав, що був сказав щось дуже різке чи приголомшливе, але Сакура була настільки здивована, ніби її вдарило струмом. Зазвичай згорблена постать дівчини враз випросталася.

— Вибач, що налякав тебе.

— Н-ні, ні. Я просто дуже сильно нервую, ось і все.

Якщо вона так хвилювалася перед зустріччю з другом, її повсякденне життя, мабуть, нестерпне.

— Аянокоджі-кун, ти живеш по сусідству з Хіратою-куном, Коенджі-куном і Юкімурою-куном. Так?

— По сусідству? Так, правильно. А що таке? — я не очікував, що вона про це спитає.

— А. Що ж, правду кажучи, я... я трохи турбуюся через людей, із якими живу в одній кімнаті.

Це прозвучало так, ніби в неї насправді були не дуже хороші стосунки з сусідами. Зрештою, Сакура не дуже соціалізована. Один погляд на її глибоко стурбований вираз обличчя — і я все зрозумів.

— Ти хвилюєшся, бо хоч і бажаєш порозумітися з ними, але не впевнена, що зможеш?

— Не впевнена. У мене змішані почуття. Я хочу з ними порозумітися, але також хочу бути наодинці. Я просто безнадійна, чи не так?

Її голос перервався, і вона відсахнулася. Я не знав, хто ще жив у кімнаті Сакури, тож не міг нічого порадити.

— До речі, а з ким ти живеш?

— А. Хіба я тобі не казала? З Шінохарою-сан, Ічіхаші-сан та Маедзоно-сан.

Вона виглядала неймовірно пригніченою, коли називала мені імена. Це були дівчата з сильними характерами. У Шінохари були близькі стосунки з Каруідзавою; та дівчина була для неї наче бос. Вона була надійною, гідною довіри ученицею, яка не тікала від викликів, навіть коли сварилася з хлопцями. Але вона могла бути досить невблаганною до людей, які їй не подобалися. Я не міг уявити, що вона була високої думки про Сакуру, тож, напевно, не стане з нею дружити.

Ічіхаші зазвичай була досить зрілою, але водночас упертою. Я мало що знав про Маедзоно, але в мене склалося про неї погане враження. Вона кепсько поводилася і, здавалося, завжди була готова до бійки. З цією дівчиною Сакурі, мабуть, було найскладніше мати справу. Навіть якби вона з усіх сил намагалася подолати прірву між ними, якщо Маедзоно не сподобається ставлення Сакури, вона, мабуть, зненавидить її. Мені хотілося погладити однокласницю по голові й сказати їй, яка вона чудова. Ну, типу, вона ж досі не заплакала. Сакура чудово справляється.

— Але чому прийшла до мене? — спитав я.

— Я... просто подумала, що будь-яка твоя порада, Аянокоджі-кун, буде корисною, напевно? — тихо пробурмотіла Сакура.

Очевидно, вона несподівано почала покладатися на мене. Дівчина пробурмотіла кілька слів, перепрошуючи.

— Вибач, що прийшла до тебе зненацька по допомогу. Ти такий зайнятий, Аянокоджі-кун.

— Не страшно. Я не проти, щоб ти приходила до мене за порадою. А от чи зможу я тобі допомогти — це вже інша історія.

Оскільки я не дружив ні з ким із сусідів Сакури, я не міг гарантувати, що зможу допомогти. Поки я думав, що можу зробити, відчинилися двері.

Кушіда Кікьо з класу D вийшла з кімнати. Яскравий вираз обличчя Сакури відразу ж зник, наче сонце, що сховалося за хмарами, й атмосфера навколо нас стала ніяковою. Мабуть, у неї не дуже виходило контролювати свої почуття. Реакцією Сакури на яскравий і веселий вигляд однокласниці було відторгнення, але Кушіда продовжувала говорити, ніяк не показавши, що вона це помітила.

— О, завадила? Я не хотіла. Я мала зустрітися з друзями.

— Я назад до своєї кімнати, — Сакура відступала так швидко, як тільки могли нести її ноги, ніби панічно намагаючись втекти від Кушіди.

— Ох, вибач. Гадаю, я невчасно. Мені, напевно, слід було мовчати.

Кушіда склала руки на знак вибачення. Хоча насправді їй не було за що перепрошувати. Сакура просто не вміла спілкуватися з людьми.

— О, це нагадало мені, що ми вперше розмовляємо після повернення на корабель. Я бачив, але здалеку, як ти перед цим зависала з компанією дівчат.

Кушіда була найпопулярнішою людиною в класі D... ні, імовірно, у всій школі. У день вступної церемонії, вона була оголосила, що подружиться з усіма, і майже здійснила свою мету. Їй бракувало лише кількох людей, наприклад, Сакури.

— Я планувала зустрітися з дівчатами з класу C сьогодні. Хочеш піти разом, Аянокоджі-кун?

— Га? Я можу приєднатися?

— Що? Ти прийдеш?

Це мав бути поганий день. Маска Кушіди трохи сповзла і її справжня сутність здавалася спантеличеною моєю відповіддю. Що ж, завжди існував дипломатичний, прийнятний для суспільства метод, щоб розібратися. Іншими словами, я мав знайти ввічливий, дипломатичний спосіб відмовити.

— Жартую. Хіба ти не знаєш, що я не з тих людей, які приєднуються до чогось.

— О, Боже, перестань. Ти мене трохи здивував. Аянокоджі-кун, ти кумедний.

— С-справді? — глибоко всередині я сумнівався, що вона вважає мене кумедним, але боявся почути справжні думки Кушіди.

— Ну, я піду.

Коли вона попрощалася зі мною, обидва наші мобільні телефони задзвонили одночасно. Це був гучний, дзвінкий звук, який означав, що ми отримали повідомлення від школи. Зазвичай це були повідомлення з новими вказівками, яких слід дотримуватися, або якісь зміни в заходах. Телефон видавав звук, навіть якщо був у беззвучному режимі. Очевидно, що це було дуже важливе повідомлення.

— Що таке? — спитала Кушіда.

Вона зупинилась на місці й виглядала спантеличеною, що було зрозуміло. Навіть попри те, що школа була пояснила нам цю систему після початку навчання, ми дотепер не отримували жодних важливих повідомлень протягом наших літніх канікул. Водночас пролунало оголошення по всьому кораблю.

«Увага. Це оголошення для всіх учнів. Усі ви повинні були отримати повідомлення від школи, яка зазначена відправником. Просимо перевірити ваші особисті мобільні пристрої й належно виконувати вказівки. У разі, якщо ви не отримали повідомлення, просимо вибачення за незручності. Будь ласка, зверніться за допомогою до викладача поблизу. Оскільки зміст повідомлення є надзвичайно важливим, будь ласка, не пропустіть його. Повторюємо...»

— Це про повідомлення, яке ми щойно отримали, так? — спитала Кушіда.

— Напевно.

Я дістав свій телефон і побачив наступне повідомлення:

«Особливий іспит незабаром розпочнеться. Місце збору у конкретному приміщенні у конкретний час. Кожного, хто прийде із запізненням більшим за десять хвилин після оголошеної години початку, буде покарано. Просимо зібратися в Кімнаті 204 на другому поверсі сьогодні о 18:00. Оскільки шлях до місця призначення займає близько двадцяти хвилин, ми просимо вас скористатися вбиральнями зараз, якщо це необхідно. Також увімкніть беззвучний режим на телефоні або вимкніть його та прямуйте в потрібне вам місце.

— Особливий іспит?

Напевно, це не буде тестування знань чи перевірка фізичної підготовки, або щось подібне до звичайного шкільного іспиту. Радше щось на кшталт виживання на острові. Однак ніщо в повідомленні не вказувало на те, що на нас очікувало. Чи повинні ми були щось прочитати, чи просто треба бути готовими до всього? Я не знав.

Найбільше мене обтяжували конкретні місця в повідомленні. Від нас хотіли, щоб ми зібралися в кімнаті о 18:00, але на це було лише близько двадцяти хвилин, що надзвичайно мало. До того ж здавалося, що рішення було прийнято досить швидко. Крім того, чому місцем зустрічі призначили одну з приватних кімнат корабля? За всіма стандартами це не було хорошим місцем для іспитів.

— Можеш показати мені свій телефон на секунду? — запитав я.

Кушіда без вагань показала мені, що вона була отримала теж саме повідомлення. Різниця полягала лише в зазначеній годині та місці. У її повідомленні вказали годину «20:40», але їй теж сказали, що до потрібної кімнати необхідно йти близько двадцяти хвилин. А ще я помітив, що її місце зустрічі було лише за дві кімнати нижче від мого.

— Цікаво, чому вони покликали нас таким дивним чином?

— Гадки не маю.

Я знав лише те, що в мене погане передчуття щодо цього. Я не думав був, що наш круїз закінчиться ось так. Місце, де зберуться всі учні першого року всередині корабля... Я вже відвідав такі місця, як кінотеатри, зони вечірок та буфети. Я думав, що зможу припустити, яким буде зміст іспиту, спираючись на будь-яку підозрілу активність, яку побачу, але я не помітив жодних ознак чогось подібного. Нащо вони ізолювали учнів, обмежили нас, а потім сказали почати цей... незрозуміло який іспит?

Я швидко написав Хорікіті в чаті на телефоні. Я побачив, що вона миттєво прочитала повідомлення, що було незвично. Часто ця дівчина чекала близько пів дня, перш ніж переглянути й відповісти, а в деяких випадках — кілька днів. Чи було це тому, що ми отримали повідомлення від школи приблизно одночасно? Я спробував запитати її.

«Ти щойно отримала повідомлення зі школи?» — надрукував я.

«Так, отримала.»

«Мені назначили о 18:00. А тобі коли?»

«Мені на 20:40. Схоже, що різниця досить велика.»

«20:40, так?»

Так само як і Кушіді. То вони хочуть відокремити хлопців та дівчат? Це все, до чого я міг додуматись станом на зараз. Все ж таки, мені сказали, що іспит розпочинається о 18:00.

«Мене цікавить різна година початку. Це може бути несправедливо, що дехто матиме більше часу на підготовку, ніж решта.»

«Наразі ми нічого не можемо знати напевно.»

Ми ще полистувалися про повідомлення школи. Хорікіта відповідала миттєво.

«Є кілька речей, які мене все ще цікавлять, але нам бракує часу. Ми просто маємо з'явитися на місці зустрічі. Оскільки тобі призначили раніше, я з нетерпінням чекатиму на твій звіт.»

«Зрозумів.»

Після того, як я надіслав коротку відповідь, вона припинила відповідати. Очевидно, Хорікіта вже вимкнула телефон.

— Аянокоджі-кун?

Кушіда, ніби зацікавлена моєю розмовою з Хорікітою, наблизилася до мене. Я думав про те, щоб поговорити з нею про це листування, але не хотів її турбувати. Я вирішив почекати й подивитися, як розвиватимуться події. Хай там як, це не повинно зайняти багато часу.

Частина 3

Я пішов на другу палубу, як і було сказано в повідомленні, та прибув до місця зустрічі приблизно за п'ять хвилин до назначеної години. Там було кілька учнів, які блукали на цьому зазвичай безлюдному рівні. Я побачив, як кілька людей, яких не міг розпізнати, увійшли в кімнату поблизу. Їх було більше, ніж одна чи дві особи. Вони піднялися на призначену палубу й зникли в інших кімнатах.

— Це учні з інших класів? — запитав я.

Спершу, я думав зачекати перед входом, але всередині вже все могло початися. Понад усе на світі я не хотів, щоби мене бачили інші учні, тому вирішив діяти. Відповідь пролунала одразу після того, як я постукав.

— Заходьте.

Я зайшов у кімнату. Класний керівник класу A, Машіма-сенсей, сидів переді мною в кріслі у добре скроєному костюмі. Мій погляд опустився на маленький столик, на якому лежали якісь матеріали. Перед Машімою-сенсеєм також сиділи двоє учнів. Вони обидва були моїми однокласниками.

— Отже, одне з решти двох місць належить Аянокоджі-доно, зрозумів! Вельми згоден!

Саме Сотомура вимовив це дивне, ботанське привітання. Люди з повагою називали його «Професор». Повненький учень першого року в окулярах — він ідеально відповідав стереотипному образу отаку. Хлопець був дуже добре обізнаний в історії та техніці, хоча більша частина його мови, слів та інтонації здавалися нерозбірливими. Попри це, він якимось чином міг спілкуватися з іншими.

— Це досить дивно, чи не так? Аянокоджі?

Юкімура, ще один мій сусід по кімнаті на кораблі, сидів поруч із Професором. Професор і Юкімура. Зазвичай їх не можна було зустріти разом. Мені було цікаво, чому вони тут. У що ми вляпалися?

— Що ти робиш? Швидше сідай, — сказав Машіма-сенсей, не поглянувши на мене. Я тихо присів біля Юкімури. Одне вільне місце поруч зі мною привернуло мою увагу. З першого погляду, я здогадався, що нас були поділили на групи з одним учителем та чотирма учнями, але... чому такі маленькі групи? Можливо, досі невидимий четвертий учень проллє світло на ситуацію.

— Ми все ще чекаємо на одну людину. Будь ласка, сидіть тихо.

У мене було відчуття, що це точно не дріб'язкова справа. Насувався буревій, завіса підіймається перед новим іспитом. Потужний знак. Незалежно від того, чого ми очікували, було очевидно, що цей екзамен буде чимось зовсім іншим.

Зазвичай, було в межах норми отримати правила іспиту всім одночасно задля справедливості. Хай це письмовий іспит за партою чи виживання на безлюдному острові — це було нормою. Але тут ми були в приватному, закритому просторі. Чому вони хотіли, щоб ми були в маленьких групах? Чи я хвилювався надто сильно та зарано?

Як би не мучився над цим, я, мабуть, не знайду відповідей самостійно. Я присів на стілець. Ніхто з нас не заговорив. Хоча ще не настала була призначена година, я дуже хотів, щоби загадкова особа поквапилася та прийшла сюди. Тут був годинник у вигляді музичної скриньки — звичайна річ для кожної кімнати цього корабля. Над нами висіла важка тиша. Незабаром настане 18:00.

Машіма-сенсей лише раз поглянув на годинник, спокійний, як ніколи. Водночас хтось постукав у двері. Вчитель сказав цій людині увійти, і двері повільно відчинилися.

— Перепрошую!

Із цими словами Каруідзава зайшла до кімнати. Я був очікував, що четверта людина буде з класу D, але не чекав, що це буде Каруідзава. Я був думав, що до нас приєднається ще один хлопець. Це було зовсім неочікувано.

— Га? Що відбувається? Чому Юкімура-кун та інші тут? — спитала вона.

Як з язика зняла. Я не міг приховати свого здивування щодо того, що потрапив на це дивне зібрання. Професор, здавалося, не хвилювався, але Юкімура виглядав спантеличеним.

— Мені здається, тобі казали, що пунктуальність — ключове, але ти спізнилася. Швидше сідай на своє місце, — сказав Машіма-сенсей.

— Гаразд.

Реакція Каруідзави свідчила про те, що вона не в захваті від того, що перебуває тут, і її не надто хвилює, що думає вчитель. Вона сіла й, роздивившись нас трьох, підняла стілець і відсунула його трохи далі. Я відчув себе дещо пригніченим через те, що вона хотіла бути подалі від мене.

— Сотомуро, Юкімуро, Аянокоджі та Каруідзаво з класу D. Без зайвих слів я зараз поясню спеціальний іспит.

Добре, принаймні ми отримаємо роз’яснення. Проте, чому обрали саме цю групу з чотирьох осіб, усе ще залишалося загадкою. А ще ми були в окремій кімнаті. У мене було погане передчуття.

— З-зачекайте хвилинку. Я не розумію. Що ви маєте на увазі під «поясню іспит»? Він же завершився, так? А ще, до чого тут ці хлопці? Це дуже дивно.

Каруідзава, не в змозі слухати інших, одразу ж засипала Машіму-сенсея питаннями. Я сумнівався, чи вона взагалі була прочитала повідомлення як слід.

— Наразі я не відповідатиму на жодні запитання. Мовчи й слухай.

Звісно. Машіма-сенсей холодно подивився на Каруідзаву.

— Божечки, гаразд. Добре, я замовкну.

Машіма-сенсей був відомий дещо холодним ставленням до своїх учнів. Навіть зараз він здавався відстороненим під час простого пояснення. Моя власна класна керівниця, Чябашіра-сенсей, також була байдужою, холодною та не надавала жодної підтримки своїм учням. Як і вона, Машіма-сенсей не був схожий на вчителя, який підставить плече учням класу А, щоби вони могли поплакати. Єдиною очевидною різницею між учителями було те, що на відміну від Чябашіри-сенсей, яка виглядала невмотивованою й неприродно незгідливою, Машіму-сенсея було неможливо прочитати. Цікаво, він усіх тримав на певній фіксованій відстані, незалежно від того, ким вони були?

— На цьому особливому іспиті, усі учні першого року будуть поділені на 12 груп згідно з китайським знаком зодіаку. Метою цього екзамену є випробовування вашого мислення.

12 груп згідно з китайським знаком зодіаку? Тобто, клас D поділений на три групи й ці три групи символізують три з дванадцяти знаків. Окрім цього, це має випробовувати наше «мислення». Вони хотіли перевірити нашу здатність мислити та ретельно обробляти інформацію. І це все?

— Тобто, «випробовування вашого мислення»? — рефлекторно вимовила ще одне питання Каруідзава, не в змозі більше мовчати.

— Я вже сказав тобі. Я не відповідатиму на питання.

Після другого попередження Машіми-сенсея, Каруідзава, схоже, відчула серйозність нашої ситуації. Хоча й виглядала явно нещасливою, вона закрила рот і почала слухати. Я не знав, наскільки серйозно Юкімура й Професор сприйняли все це, але вони мовчали.

— Суспільству необхідні три основні якості, аби розвиватись: дія, мислення та командна робота. Люди з цими якостями стануть чудовими дорослими. Попередній іспит на безлюдному острові був переважно зосереджений на перевірці вашої командної роботи. Проте зараз ми перевіримо ваше мислення за чотирма напрямами: здатність ретельно обробляти інформацію, що є важливою складовою цього іспиту; здатність аналізувати поточну ситуацію та з’ясовувати, яке перед вами завдання; здатність розв’язати проблему після того, як ви зрозуміли процес і визначили завдання; здатність використовувати свою уяву та здатність створювати нові цінності. Це ті якості, які вам знадобляться.

Хоча його пояснення було досить лаконічним, кілька знаків запитання після цього все ще висіли над головами в інших. Я був не кращим. Я все ще нічого не розумів.

— Як я вже сказав, на цьому іспиті ми поділили вас на дванадцять груп.

Нарешті пролунали слова, які Каруідзава так довго чекала почути.

— Чи є ще якісь запитання?

— Я не розумію, що все це означає. Чи можете ви пояснити це так, щоб було легше зрозуміти? Я маю на увазі, добре, я усвідомлюю, що нас поділили на 12 груп, але чому я разом з цими хлопцями? А як же Хірата-кун? Чи інші дівчата? І я все ще не розумію, що нам робити. Поясніть мені. Ну ж бо, будь ласка.

Хоча наприкінці вона намагалася бути ввічливою, я відчував, що вона робила це нещиро. Проте, Каруідзава мала право на сумніви. Хоча Машіма-сенсей сказав, що він відповідає на запитання, пояснення було в кращому випадку двозначним. Ми все ще не знали, що спільного між людьми, які тут зібралися.

Якщо кожен клас поділили на три групи, на пояснення мало зібратися 12-15 осіб з класу D, але цього не сталося. Це було пов'язано з обмеженими розмірами кімнат? Ні, на цьому кораблі було кілька приміщень, у яких можна було провести невелике зібрання. Повинна була бути причина, чому вони навмисно поділили нас на ще менші групи.

— Вас чотирьох зібрали тут, бо ви будете в одній групі. На цю мить, учні в інших кімнатах отримують таке ж пояснення, що й ви.

Чекайте-но, тож ми все ж були учасниками однієї групи? Іншими словами, наша четвірка — союзники...

— Якщо це так, то чи не було б набагато швидше й легше, якби ви зібрали всіх наших однокласників разом в одному місці й роз’яснили все? А ще, яка була причина поставити мене з цими трьома? Чому? Ці учні мені огидні. Чому я в одній команді з хлопцями? Чесно кажучи, мене це бісить... хоча бути з Хіратою-куном було б чудово.

Каруідзава продовжувала теревенити, аж поки Юкімура, здавалося, таки не втратив терпіння.

— Як щодо того, щоб стулитися й спробувати послухати? Іспит, мабуть, скоро почнеться. Якщо з нас знімуть бали через те, що ти продовжуєш теревенити, ти візьмеш на себе відповідальність? Навіть на безлюдному острові ти тягнула нас усіх на дно. Може, постараєшся більше не завдавати клопоту?

— Га? Коли і як саме я завдавала клопоту? Ти мене виводиш.

Я багато разів бачив, як хлопці та дівчата сварилися одне з одним на попередньому іспиті. Ми з Професором мовчали.

— Заспокойтеся, ви двоє. Юкімуро, твоє занепокоєння безпідставне. Іспит ще не розпочався, тож на вас це не вплине. Крім того, поведінка не має ніякого стосунку до цього іспиту.

— Бачиш? Тепер ти зрозумів, так?

Каруідзава самовдоволено глянула на Юкімуру. Той розчаровано блиснув очима. Я мав би промовчати, але мусив щось сказати.

— Каруідзаво, якщо не зміниш свого ставлення до вчителів, це може залишити слід у твоїй особистій справі. Було б кепсько, чи не так?

— Хм.

Юкімура глузливо пирхнув, насміхаючись з Каруідзави, не промовивши при тому жодного слова. У Машіми-сенсея, схоже, розболілася голова, поки він спостерігав за сваркою, яка більше пасувала б учням початкових класів. Він легенько постукав пальцем по лобові.

— Послухайте. Розподіл груп — це вже вирішена справа. Ви не можете їх змінити. Щоб отримати гарний результат на іспиті, ви мусите ладнати між собою.

— О, Боже! Це відстій! Я не можу працювати з цими трьома! Хірата-кун був би набагато кращим!

— Хех. Але знаєш, три голови краще, ніж одна. Отже, якщо ми втрьох об'єднаємося, то зможемо перевершити доброго Хірату-доно, моя люба пані, — сказав Професор.

— Гидко. Навіть якби вас було сто чи двісті, ви все одно не варті жодної волосини на голові Хірати-куна.

Я намагався не звертати на це уваги, але від її слів у мене починалась депресія. Каруідзава трималася поруч із Хіратою вдень і вночі, за винятком тих випадків, коли вона була зі своїми подружками. Це правда, що ми не були гідною заміною Хіраті, але...

— Ех. Ну, хай там як, я просто розповім про це Хіраті-куну пізніше, — Каруідзава розчаровано зітхнула, а потім знову відвела очі. Спроба працювати з нею була б клопотом, але те ж саме, мабуть, стосувалося і Юкімури.

— Закінчили? Прошу, дозвольте мені продовжити пояснення.

— Добре, добре. Я зрозуміла, що ми будемо поділені на ці групи, але чому тільки ми четверо отримуємо це пояснення? Я думала, що ви поясните все після того, як уся група збереться разом. Якщо це якась змова проти нас, або якесь домагання, то я хочу, щоб ви це припинили.

Каруідзава продовжила говорити безперестанку, ніби маючи намір не погоджуватись до самого кінця. Машіма-сенсей залишився незворушним.

— Схоже, ти не можеш не турбуватися за це невелике зібрання. Тому я спробую дати відповідь. Це не змова проти учнів і не домагання. Усе дуже просто. Групи складаються не лише з учнів-однокласників; вони складаються з трьох-п'яти осіб, зібраних з кожного класу. Якщо ми не пояснимо все заздалегідь, є ризик створити плутанину.

Ось чому тільки кілька людей збиралися в кожній кімнаті. Інші троє, схоже, усе ще не зрозуміли. Вони знову замовкли, ніби прокручували в голові те, що сказав Машіма-сенсей. Звісно, я теж не міг одразу це перетравити. Ми сиділи так тихо, що можна було почути, як цокає годинник.

— Х-хвилинку. Що ви маєте на увазі? Я все ще нічого не второпала. Нас згрупують разом із учнями з інших класів? Але чи це не божевілля? Хіба інші класи не мають бути нашими ворогами?

— Саме так, сенсею. Ми дотепер змагалися з іншими класами. А зараз маємо знехтувати всім цим та раптово об’єднатися з ними?

Я розумів точку зору Каруідзави та Юкімури, але саме школа встановлює правила.

— Ви дотепер змагалися? Ваше шкільне життя тільки-но розпочалося. Ще рано бігати, як курка з відрубаною головою, Юкімуро.

— Я... П-перепрошую.

— Зараз ви маєте витрачати свої сили на розуміння іспиту. Зосередьтеся на тому, як мислити. Вас призначили до групи під назвою «Кролик». Ось тут список її учасників. Ви повинні будете повернути його, перш ніж вийдете з кімнати. Якщо відчуваєте в цьому необхідність, то я раджу спробувати запам'ятати його зараз.

Він передав папірець розміром з поштову листівку. На ньому були перераховані чотирнадцять імен учнів з нашої групи. Як і сказав нам Машіма-сенсей, окрім нас чотирьох, решта були з класів А, В та С.

Хоча вчитель зауважив, що ми в групі «Кролик», назву групи написали канджі, а збоку в дужках — японською*. Це полегшило читання, а отже, полегшило розпізнавання учасників нашої групи.

Клас A: Такемото Шіґеру, Мачіда Коджі, Морішіґе Такуро

Клас B: Ічіносе Хонамі, Хамаґучі Тецуя, Беппу Рьота

Клас C: Ібукі Міо, Манабе Шіхо, Ябу Нанамі, Ямашіта Сакі

Клас D: Аянокоджі Кійотака, Каруідзава Кей, Сотомура Хідео, Юкімура Терухіко

Я знаю кількох учнів зі списку. Ічіносе з класу В, Ібукі з класу С. Очевидно, тепер ми були товаришами по команді. Я поки не міг собі уявити, яким буде цей іспит. Чи зможемо ми змагатися пліч-о-пліч з іншими класами, як казали Каруідзава та Юкімура? Я швидко глянув краєм ока на єдину дівчину серед нас. Каруідзава виглядала трохи спантеличеною. Потрапити в одну групу з Ібукі було примхою долі.

— Не турбуйтеся. Я відповім на всі ваші запитання. Я вірю, що потім ви зможете все зрозуміти. Мабуть.

Він додав "мабуть", бо сумнівався, що Каруідзава слухатиме його. Зрозуміло. Потім Машіма-сенсей пояснив, як утворилася ця незрозуміла група.

— Суть цього іспиту полягає в тому, щоб знехтувати попередніми напруженими відносинами між класами від A до D. Якщо ви це зробите, то швидко досягнете успіху.

— Знехтувати попередніми відносинами? Тобто?

— Каруідзаво, прошу. Благаю тебе, закрийся та слухай. Я не можу зосередитися, коли ти базікаєш, — благав роздратований Юкімура.

— Із цієї миті ви більше не дієте як учні класу D, а скоріше як члени групи «Кролик». Пройдете ви цей іспит чи ні, залежить від кожної групи.

Я розумів усе більше й більше, крок за кроком, але все ще не бачив цілої картини.

— Є чотири підсумки, яких можна досягти на спеціальному іспиті. Без винятків. Ми також підготували довідкові матеріали з критеріями оцінювання, щоб ви могли краще їх зрозуміти. Проте, вам заборонено забирати ці інструкції, фотографувати їх чи щось на кшталт цього. Ви маєте перевірити вміст тут і зараз.

Для нас чотирьох підготували кілька трохи зім’ятих аркушів паперу. Швидше за все, учні, які були тут до нас, уже встигли їх переглянути. Основні правила були описані наступним чином:

ПОЯСНЕННЯ ЩОДО ЛІТНЬОГО ГРУПОВОГО СПЕЦІАЛЬНОГО ІСПИТУ

Це завдання зосереджується на «віп-учневі», призначеному в кожній групі. Надаючи відповіді школі у визначений спосіб, ви отримаєте один з чотирьох підсумків.

О 8 ранку першого дня іспиту, кожен учень одночасно отримає повідомлення про те, що хтось став «віп-учнем» у вашій групі.

Іспит починається завтра та закінчується о 9 вечора четвертого дня. (Першого дня ви можете робити все, що забажаєте.)

Кожна група має збиратися двічі протягом дня в заздалегідь визначений час у заздалегідь визначеній кімнаті для спілкування протягом однієї години, щоб учасники могли обговорювати питання тільки зі своєю групою.

Зміст обговорення в кожній групі залишається на розсуд самої групи.

Після завершення іспиту школа прийматиме відповіді лише в період з 21:30 до 22:00 останньої ночі. Протягом цього часу кожна група повинна надіслати свою відповідь щодо того, хто, на їхню думку, є "віп-учнем". Кожна особа може надіслати відповідь лише один раз, але тільки перша відповідь, отримана від будь-якого учасника, визначатиме підсумок іспиту для його групи.

Відповіді необхідно надсилати лише на електронну адресу, яку ми надамо кожній групі, і лише за допомогою ваших мобільних пристроїв.

Дванадцять віп-учнів не можуть надсилати відповіді.

Ви можете надіслати відповідь лише за ту групу, до якої належите.

Підсумки іспиту надішлють всім учням електронною поштою о 23:00 останнього дня.

На папері був написаний список основних правил. Серед іншого, на аркуші був більш докладний опис правил, а ще список заборонених речей. Умови були суворішими, ніж правила для іспиту на безлюдному острові, із набагато більшою кількістю застережень. Після правил я побачив чотири можливі "підсумки":

ПІДСУМОК №1: Якщо відповідь, надіслана групою після 21:30 останнього дня, буде правильною, то всі учасники групи отримають приватні бали, включно з однокласниками віп-учня, які належать до цієї групи.

ПІДСУМОК №2: Якщо група не надішле відповідь між 21:30 та 22:00 в останній день, або якщо хтось із групи, окрім віп-учня та його однокласників, надішле неправильну відповідь, то віп-учневі буде нараховано 500 000 приватних балів.

Такі правила здавалися досить ексцентричними. Оскільки ми не були отримали жодного глибшого пояснення, механізми іспиту залишалися незрозумілими. Професор і Каруідзава знову й знову хитали головами, ніби запускаючи мізки. Машіма-сенсей, побачивши їхню реакцію, дав нам додаткове пояснення своїм рівним, незмінним тоном.

— Цей іспит має один важливий елемент. Зрозумійте його, і все пройде без проблем. Ключовим елементом є наявність віп-учня. У групі є лише один такий. У цьому іспиті вам необхідно назвати його ім'я. Усе дуже просто. Наприклад, Юкімуро, припустимо, що тебе обрали віп-учнем. Правильною відповіддю для групи "Кролик" буде "Юкімура". Цю відповідь ви поширите між собою. Потім, після завершення іспиту о 21:00 наприкінці четвертого дня, школа прийматиме відповіді лише з 21:30 до 22:00. Протягом цього часу кожен учасник вашої групи має ввести ім'я "Юкімура" в повідомленні та надіслати його електронною поштою школі. Якщо ваша група пройде іспит, ми підтвердимо, що ви досягли Підсумку №1, і кожен учасник вашої групи отримає 500 000 балів. Крім того, як винагороду за те, що привів свою групу до Підсумку №1, віп-учень отримає вдвічі більше — 1 000 000 балів.

— О-один мільйон?! Вау.

— Чекайте-но, усі одержують по 500 000 балів? А віп-учень — удвічі більше?

Це була така шалена кількість балів, що будь-хто, незалежно від того, у якому класі перебуває, захотів би їх отримати. Окрім того, оскільки віп-учень отримував удвічі більше балів, він або вона ставали настільки багатими, що перестрибували одразу на вершину класу, незалежно від оцінок.

— А тепер щодо Підсумку №2... У випадку, якщо особу віп-учня не виявлять до кінця іспиту і ніхто у вашій групі завчасно не з'ясує, ким він був, або хтось навіть спробує надурити інших щодо відповіді, то тільки віп-учень отримає нагороду, як і сказано в інструкції. Йому чи їй нарахують 500 000 балів.

Чекайте, це взагалі чесний іспит? Підсумки №1 і №2 були майже однаковими. Хай там що, віп-учень отримає велику кількість балів. Підсумок №2 не мав жодних переваг, якщо тільки ви не хотіли завадити іншим класам отримати бали.

— Божечки, усі заздритимуть віп-учневі! Не бути обраним було б несправедливо! Що б не сталося, ця людина все одно отримає бали! А якщо ми дійдемо Підсумку №1, то це буде мільйон балів!

Здавалося, Каруідзава хотіла, щоб її обрали віп-учнем. Хоча це було природно. До нього було особливе ставлення. У цьому була перевага віп-учня? Проте, поки що ми почули лише два з чотирьох підсумків. Можливо, є ще якісь хитрощі, які нам не розкрили.

— Сенсею, а як щодо Підсумків №3 та №4? Ми ще не розуміємо їхніх умов.

— Ви зрозуміли пояснення для перших двох? Якщо ні, то ми не можемо продовжувати.

— Звісно, зрозуміли. Просимо, продовжуйте.

Після короткої паузи Машіма-сенсей продовжив.

— Щодо решти підсумків, то вони написані на зворотному боці довідкового матеріалу. Проте, будь ласка, зачекайте трохи, перш ніж перегортати папір.

Ми були інстинктивно потягнулися, щоб перегорнути аркуш, але зупинилися, коли почули його слова. Поки ми починали потроху вдумуватися в правила цього іспиту, Машіма-сенсей дивився на нас гострими очима. Здавалося, що екзамен уже розпочався.

— А, хвилинку. Я не слідкувала.

Хоча Машіма-сенсей дав нам досить просте пояснення, Каруідзава слухала його лише наполовину, тому не зрозуміла до кінця. Її проблема полягала не в тому, що вона погано складала іспити як Судо чи Іке. Оскільки вона відмовлялася слухати, її розуміння було аномально поганим.

— Дуже добре, я поясню простіше. Ти грала у гру «Перевертень»?

— «Перевертень»? О, ця гра була доволі відомою, правильно? Так, так, я грала в неї. Досить цікава, — сказала вона.

Я був злегка спантеличений, і не зміг приховати своєї реакції.

— Секунду. Аянокоджі-кун, не кажи мені, що ти не знаєш про «Перевертня»? Ого, аж не віриться.

Вона могла дивуватися скільки завгодно, але я про нього не чув. До того ж грати в ігри з друзями, мабуть, набагато веселіше, ніж грати самому. Проте, цей стан щастя був далеко за межами моєї досяжності.

Каруідзава, здавалося, помітила це й засмутилася.

— Мені дуже шкода. Напевно, без друзів так сумно.

Вона схрестила руки й почала пояснювати гру.

— Ну, ви збираєтеся з друзями, а потім ділитесь на жителів і вовків. Той, хто виживе в кінці, той і переможець. Зрозумів?

Ні, я нічого не зрозумів!

То що, я можу бути королем вовків, чи що? Машіма-сенсей, який не міг залишити все напризволяще, почав пояснювати подробиці гри трохи ретельніше.

«Перевертня» придумав американець як своєрідну гру для вечірок. Кількість гравців необмежена, але для гри потрібен мінімум. Є кілька ролей, які гравці можуть узяти на себе, зокрема "житель" і "вовк". Схоже, були й інші ролі, але головним було те, хто виживе — жителі чи вовки. Вовки нібито перевдягалися в людей і прикидалися жителями.*

Гра складається з двох часових проміжків. Удень усі збираються разом і розмовляють, у тому числі й вовки, які прикидаються жителями. Гравців, яких підозрюють у тому, що вони вовки, страчують. Коли настає ніч, вовки полюють на одного з мешканців села. Ці фази повторюються, а кількість гравців продовжує зменшуватися. Потім, коли вибуло вже достатньо гравців, вирішується, яка сторона перемогла, а яка зазнала поразки. Ось така проста схема гри.

Проте нащо було використовувати саме "Перевертня" для прикладу? Якщо взяти до уваги правила, які ми отримали до цього часу, то вовки й люди повинні просто співпрацювати й прагнути Підсумку №1.

— Хоча я сказав, що в групі є лише один віп-учень, але якщо його викрити, то стануть доступні Підсумки №3 та №4.

— А це... на іншій стороні довідкового матеріалу, так? Нічого, якщо ми його перевернемо? — запитала Каруідзава.

Машіма-сенсей кивнув. Ми перегорнули аркуш.

На ньому були написані два підсумки, що залишилися. Лише для них відповіді приймалися будь-коли під час іспиту або протягом 30 хвилин після його завершення. Якщо зробите помилку в будь-який з цих часових проміжків, вам нарахують штраф.

ПІДСУМОК №3: Цей підсумок спрацьовує, коли хтось, окрім віп-учня, дає правильну відповідь школі, не дочекавшись 9:30 вечора останнього дня іспиту. Клас цього учня отримає п'ятдесят балів, а особа, яка надала правильну відповідь, заробить 500 000 приватних балів. Окрім того, клас віп-учня втратить п'ятдесят балів. На цьому іспит групи завершиться. Проте, якщо правильну відповідь надішле один з однокласників віп-учня, її не зарахують, а іспит продовжиться.

ПІДСУМОК №4: Цей підсумок спрацьовує, коли хтось, окрім віп-учня, дає неправильну відповідь, не дочекавшись 9:30 вечора останнього дня іспиту. Клас цього учня втратить п'ятдесят балів. Віп-учень заробить 500 000 особистих балів, а його клас отримає п'ятдесят балів. Для групи, яка надіслала неправильну відповідь, іспит закінчується. Однак, якщо неправильну відповідь надіслав один з однокласників віп-учня, її не зарахують, а іспит продовжиться.

Решта два підсумки допомогли набагато легше зрозуміти загальну картину. Якби ми обмежилися лише Підсумками №1 та №2, то не було б жодних питань, якби віп-учні ділилися своєю особистістю з усіма. Навіть якщо помилитесь, за це не буде жодного покарання. Проте, з додаванням цих "зрадницьких" правил, іспит несподівано перевернувся з ніг на голову. Якщо віп-учні необережно викажуть себе, зрадники їх уполюють.

Оскільки школа приймала відповіді будь-коли під час іспиту, ніхто не буде серйозно прагнути Підсумку №1. Кожен чинитиме так, щоб забрати бали собі. Якщо віп-учень захоче обдурити інші класи й забезпечити власну перемогу, він може вигадати план, щоб все виглядало так, ніби віп-учнем був хтось інший. Винагорода зменшиться, але й інші класи нічого не отримають.

— Під час цього іспиту школа враховуватиме анонімність. У кінці будуть оголошені лише підсумки по кожній групі та збільшення або зменшення балів для кожного класу. Іншими словами, ми не будемо оголошувати імена віп-учнів або тих, хто надсилав відповіді. Також, за бажанням, вам може бути присвоєно тимчасовий ідентифікатор, на який ви зможете переказувати бали. Також є можливість ділити бали на частини й отримувати їх таким чином. Якщо ви самі нікому не розкажете, то не варто боятися, що вас викриють після іспиту. Звичайно, якщо вам не потрібно приховувати виграш, ви можете отримати бали відкрито. Це цілком нормально.

Вони ретельно підготувалися. Знайти віп-учня на цьому тесті буде вкрай складно. Якщо ви хочете заробити багато коштів тільки для себе й не розповідати однокласникам правду про віп-учня, то можете з легкістю годувати їх брехнею. Наприклад, якби Юкімура був віп-учнем, я теоретично міг би ввести в оману учнів з інших класів і змусити їх повірити, що віп-учнем був Професор або Каруідзава.

Цей іспит значно ускладниться, якщо віп-учень буде в нашому класі. У такому випадку доведеться проходити ретельний допит й обманювати інших.

— Підсумки №3 та №4 дуже відрізняються від перших двох. Саме тому вони вказані на зворотному боці аркуша. На цьому пояснення закінчено.

— Ем, ем. Я начебто зрозуміла, але начебто й ні.

— Хех, мушу зізнатися, що я й сам дещо заплутався.

— Ви обоє телепні. Я вам поясню пізніше, тож не турбуйте Машіму-сенсея, — Юкімура, який, схоже, хотів задобрити шкільну адміністрацію, швидко втихомирив Каруідзаву.

Це було чимось схоже на гру "Перевертні", але лише чимось. Щоправда, вовки мали деякі переваги, але й жителів наділили владою над життям і смертю. Вони могли вбивати своїх жертв. Проте, якщо жителів надурити, то вони можуть почати вбивати одне одного. Я намагався спростити правила у своїй голові.

По-перше, іспит тривав чотири дні. Порівняно з екзаменом на острові, це було досить недовго. Школа певним чином поділила всіх учнів першого року, а потім створила дванадцять груп за знаком зодіаку. Кожна група містила суміш учнів з різних класів, але всередині неї ви функціонували як союзники. Хоча кількість людей дещо варіювалася, всі групи мали приблизно по чотирнадцять осіб. У кожній з них одного учасника призначали віп-учнем.

Цей учасник міг вільно говорити іншим: "Я віп-учень, моє ім'я — відповідь". У такому випадку перемога буде безсумнівною. Звичайно, іспит був побудований таким чином, що якщо віп-учня не виявлять, решта учнів не зможуть відповісти правильно. Певна річ, можна було ризикувати й вгадати після звуження списку, але штрафи за неправильну відповідь були величезні.

Покарання тут були такими ж суворими, як і на острові. Я спробував лаконічно узагальнити дієві методи проходження іспиту.

Віп-учень ділиться своєю особистістю з усією групою і ми всі складаємо іспит.

Хтось намагається відповісти в кінці, але неправильно вгадує ім’я нашого віп-учня. Ми перемагаємо.

Зрадник знаходить віп-учня.

Зрадника вводять в оману щодо особистості віп-учня.

Чотири варіанти. На жаль, кожен з чотирьох підсумків дає дуже різну кількість балів. У першому з них, "Віп-учень ділиться своєю особистістю з усією групою і ми всі складаємо іспит", треба, щоб ми дочекалися завершення іспиту, а потім попросили всіх подати правильну відповідь. У цьому випадку винагорода була б неймовірною. Віп-учень заробив би мільйон балів, а всі інші — по 500 000. Але буде дуже важко досягти такого підсумку.

Деякі класи можуть мати перевагу через різну кількість людей у кожній команді. Існує висока ймовірність того, що хтось може зрадити решту, якщо знатиме відповідь. Більшість людей захочуть отримати винагороду й зрадять інших до того, як їх самих зрадять. Справжньої злагоди буде важко досягти.

Щодо наступного варіанту: "Хтось намагається відповісти в кінці, але неправильно вгадує ім'я нашого віп-учня". Це може статися, якщо нам не вдасться виявити віп-учня навіть після пошуків у групі. Таке цілком може статися. Багато учнів не люблять ризикувати, і якщо вони не будуть впевнені у відповіді, то стануть зрадниками. Буде важко усім відповісти правильно, а віп-учень легко сховається.

Якщо він мовчатиме, люди, ймовірно, не дізнаються про його особистість. До того ж він заробить 500 000 приватних балів винагороди. Бути віп-учнем було наче мати щасливий квиток. Проте, були й невидимі недоліки. Через формат іспиту в групі, імовірно, буде багато дискусій та обмінів думками. Вам доведеться вигадувати брехню на ходу. Хоча анонімність була ідеальним варіантом, це значною мірою залежало від того, що ви могли й чого не могли робити. Ваш та інші класи можуть образитися на вас.

Третій варіант: "Зрадник знаходить віп-учня". У цьому випадку учень дізнається правильну відповідь. Він надсилає електронного листа школі або відразу, або після закінчення іспиту. Неймовірно, але в цьому випадку іспит може закінчитися одразу після його початку. Зрадник заробить п'ятдесят балів для класу й визначить, які класи опиняться на верхівці рейтингу. На додачу, сам зрадник заробить 500 000 приватних балів.

Це означало, що хтось міг обдурити інший клас і зробити внесок у власний. Для всіх це був би ідеальний результат.

І нарешті, останній варіант: "Зрадника вводять в оману щодо особистості віп-учня". Цей варіант має найбільший мінус. Якщо людина, яка подала відповідь, помилилася й вгадала неправильно, то вона отримувала штраф, а її клас втрачав п'ятдесят балів. Крім того, віп-учень отримує приватні бали, а його клас — бали класу. Найбільше я хотів би уникнути такого результату.

Цей іспит був про мислення. У школі сказали, що для цього потрібні когнітивні здібності, що було схоже на правду. Екзамен містив у собі небезпеки, які значно відрізнялися від тих, з якими ми стикалися на острові. Було дванадцять груп з чотирма підсумками. У найгіршому випадку ми отримаємо величезну різницю в балах, від якої не зможемо оговтатися. З іншого боку, було також можливо, що клас D зможе обігнати клас А одним махом. Звичайно, таке легко не станеться найближчим часом, але сама можливість такого була приголомшливою. Саме тому шкільні правила тут були суворішими, ніж під час тесту на острові.

— На аркуші також має бути перелік заборонених дій. Обов'язково уважно розгляньте його.

До переліку входили такі речі, як крадіжка чужого мобільного телефону; використання погроз для підтвердження інформації, пов'язаної з віп-учнем; використання чужого мобільного телефону без дозволу для надсилання відповідей і так далі. Найвищою мірою покарання за такі дії було відрахування. Окрім того, якщо було виявлено будь-яку підозрілу діяльність, школа починала ретельне розслідування, щоб переконатися, що ніхто не порушив був жодних правил.

Якщо хтось збрехав про застосування сили, його могли відрахувати. Схоже, за нами пильно стежитимуть, тож краще було мати це на увазі. Також на аркуші було написано, що обговорення між учнями з інших класів заборонено до закінчення іспиту*. Якщо ти порушиш це правило, тебе відрахують. Я легко запам'ятав той список.

— Завтра ви прийдете у відведену вам кімнату о 13:00 та ще раз о 20:00. Назву вашої групи напишуть на табличці на дверях. Не забудьте представитися при першій зустрічі з іншими учасниками. Після того, як увійшли, виходити з кімнати під час іспиту не дозволяється. Будь ласка, скористайтеся вбиральнею заздалегідь. Якщо погано почуваєтесь або не можете більше терпіти, негайно зверніться до свого класного керівника й попросіть про допомогу.

— Почекайте, ми не можемо вийти з кімнати? Як довго нам потрібно в ній залишатися?

— Пояснення написане на аркуші. Час обговорення — одна година. Окрім знайомства під час першої зустрічі, ви можете використовувати цей час на власний розсуд. Після того, як година минула, ви можете залишитися в кімнаті або піти.

Тобто, це учні визначали події зустрічі?

— Ух. Ну, це звучить наче трохи дратуватиме, але думаю, що більш-менш зрозуміло. Ех. От би у нас був веселіший іспит.

— Школа прагне справедливості, тож ми будемо суворими та неупередженими. Після того, як оберуть віп-учня, ми не приймемо жодних пропозицій, навіть якщо сам віп-учень захоче, щоб його змінили. Крім того, копіювання, видалення, передача або зміна електронних листів, надісланих зі школи, заборонені. Зрозумійте це чітко.

Про це було докладно розписано на аркуші. Нам було категорично заборонено підробляти електронні листи, надіслані школою, або використовувати їх для поширення дезінформації. З іншого боку, це означало, що будь-яке повідомлення, надіслане зі школи, було на 100% правдивим.

— ...

— Гей, Аянокоджі. Щось ти мовчиш. Ти точно все зрозумів? — сказав Юкімура, що сидів ліворуч від мене. Було незрозуміло, чи він сердитий, чи стурбований.

— Здебільшого, гадаю. Але я хотів би, щоб ти роз’яснив мені пізніше те, чого я не до кінця розумію.

— Заради Бога, якого біса я опинився в купі з роззявами*?

Після цього зустріч закінчилася, і нас попросили вийти з кімнати. Я почувався пригніченим. Я відчував невдоволення з боку однокласників, які, здавалося, таїли в собі неприємні почуття. Я вдавав, що не помічаю цього.

— Мені неприємно про це говорити, але якщо ми маємо бути в одній групі, нам необхідно виступати єдиним фронтом. Багато чого залежатиме від того, хто буде віп-учнем, але наразі ми вчотирьох маємо обговорити ситуацію, — заговорив Юкімура, коли ми пішли від Машіми-сенсея й рухались коридором. Проте, Каруідзава не проявила жодної стурбованості майбутнім. Нехтуючи нами, вона дістала мобільний телефон і пішла геть.

— А-агов, Каруідзаво. Ти слухаєш?!

Повністю безтурботна, вона почала дзвонити комусь. Я був трохи вражений. Здавалося, ніби в неї сталеві нерви.

— О, привіт, Хірато-кун? Я хотіла з тобою про дещо поговорити.

Вона, мабуть, збиралася поскаржитися Хіраті. Вона швидко пройшла коридором і зникла.

— Якого біса я опинився в купі з роззявами?

— О-хо, ти вимовив слово в слово той самий вираз, що й не більше ніж п'ять хвилин тому, чи не так? Ха! — зареготав Професор.

Наші канікули добігли кінця, а другий раунд тільки починається. Що ж, я очікував цього. Почуваючись пригнобленим всією цією ситуацією, я вирішив повернутися до своєї кімнати.

— Це виявилося досить неприємним випробуванням. Ну, тобто, бути в парі з такою сукою, як вона, — сплюнув Професор після того, як Каруідзава зникла з поля зору.

Професор часто говорив, що хотів би потрапити у двовимірний світ, і що двовимірні жінки ідеальні. Знаючи це, я розумів, чому він категорично відкидав справжніх дівчат на кшталт Каруідзави.

— Чесно кажучи, мене це бісить. Що б я не робив, вона тільки тягнутиме нас на дно.

— Чиста правда, так? Вона непрощенна сука. Вона сука серед сук, правда ж? — відповів Професор, ніби погодившись з Юкімурою. Він голосно видихнув носом і поплескав себе по животу.

— Можливо, вранці прийде повідомлення, що одного з нас обрали віп-учнем. Якщо так дійсно станеться, то розумним рішенням буде не розголошувати цього абиде. Ми не знаємо, хто може нас підслуховувати. Перейдемо в безпечне місце, перш ніж ділитися інформацією.

Я погодився з цим планом. Хоча корабель був досить просторий, люди можуть підслуховувати в несподіваних місцях.

— Каруідзава може і пішла, але я хочу поговорити про завтрашній день. Між нами трьома це все ще має сенс. Ходімо.

— Мені дуже шкода, але я мушу відхилити ваше запрошення. Розумієте, мене кличе аніме "Love Love Alive"*, і я не можу дозволити собі пропустити пісню сирени. Я прощаюся з вами. Хай-я!

Він зник, наче нінджя. Ну, добре, не зовсім — Професора було чітко видно, коли він ішов геть. Коли залишився тільки я, Юкімура зітхнув, ніби здавшись, і похитав головою. Не схоже, що він хотів працювати зі мною. Гадаю, у нас не буде обговорення.

Я подумав, що маю відзвітувати Хорікіті. Хотів дізнатися, чи отримає вона ту саму інформацію, що й група "Кролик". Я відправив їй подробиці в чат, і, поки чекав на її звіт, почав вигадувати стратегію.

 

Частина 4

Я повернувся до своєї кімнати, до смерті жадаючи миті тиші та спокою. Посеред дрімоти мені здалося, що я почув шум, тому підвівся на ліжку.

Ні Юкімури, ні Коенджі в кімнаті не було.

— Вибач. Я тебе розбудив?

Хірата, який саме розкладав свої речі, підняв очі з дещо винуватим виразом. Хлопець одягав форму, що змусило мене подумати, що він готується йти.

— Ні, я не спав глибоким сном абощо. Та й усе одно хочу пити, тож саме час прокидатися.

Я потягнувся і вимкнув будильник, який ось-ось мав спрацювати. Я так чи інакше хотів перевірити, як там Хорікіта, тож це не було проблемою.

— Хочеш піти зі мною? Я думаю, що повідомлення зі школи має прийти досить скоро.

Це було десь о 20:30. Чи то збіг обставин, чи то доля, але саме в цей час Хорікіту викликали на зустріч. У мене не було причин відмовлятися, тож ми з Хіратою вийшли в коридор, причому я все ще був у своїй олімпійці.

— Цей тест здається справді незвичним. Ну, це лише моє відчуття.

Схоже, що Хірата вже знав про особливості іспиту. Мені стало цікаво, чи не чув він про нього від іншого учня.

— Я дізнався від Юкімури-куна. Він розповів мені, коли ми їли. Він розказав мені все про групу "Кролик". Схоже, всі отримали пояснення щодо тесту. Кілька людей приходили поговорити зі мною про це.

Юкімура не дуже любив Хірату, але, можливо, він думав, що якщо розповісти йому, то це підвищить наші шанси на перемогу. Якщо зрозуміли правила заздалегідь, вам буде легше отримати більше інформації, коли слухатимете офіційне пояснення. Юкімура, можливо, доповів Хіраті, щоб почути його думку і побачити, чи не з'явилося нових деталей, над якими треба поміркувати.

Певна річ, це було напрочуд сміливо. Я б хотів наслідувати його приклад і об'єднатися з кращим учнем.

— Ти нічого не помітив, Аянокоджі-кун? Якщо можеш, поділися зі мною.

— Мені нема чого сказати. Я не думав про іспит, як ти, Хорікіта чи Юкімура. А ще я не дуже розумний, тож нічого особливого не помітив.

Я нахилив голову набік, ніби нічого не спадало на думку.

Я не збирався більше нічого розповідати Хіраті.

— Ну, мені було цікаво, чому пояснення такі... розкидані. Я думав, що, можливо, школа хотіла уникнути плутанини і неприємностей, які могли б виникнути, якщо пояснювати все одній великій групі, але, якщо подумати, то я не вважаю, що знадобилося б набагато більше зусиль, щоб оголосити правила всім одразу.

— Так, гадаю, ти маєш рацію, Хірато. Безумовно, було б ефективніше пояснити тест усім учням одночасно, а не ділити нас на групи і робити це поетапно.

Сумніви Хірати були небезпідставними. Школа застосувала явно неефективний метод. Можливо, варто замислитися над тим, навіщо вони нас розділили і з якої причини. Не виключено, що наше "мислення" вже перевіряють.

— Я планую пізніше запитати про це вчителя.

Мені було цікаво, чим усе закінчиться. Хірата зазвичай виступав від імені класу D. Зважаючи на те, що його об'єднали з іншими класами, я уявлення не мав, що він думає про ці правила, і що збирається з ними робити.

 

Частина 5

Місце зустрічі Хірати було на другій палубі, лише на один рівень під нами. Ми скористалися сходами замість ліфта. Порівняно з попередніми зустрічами, я побачив досить багато учнів, які чекали. Деякі з них стояли, притулившись до стіни. Інші сиділи, вовтузячись у своїх телефонах. Вони виглядали абсолютно непідготовленими до пояснень, які мали отримати.

— Не схоже, що всі ці люди з моєї групи, — сказав Хірата.

На перший погляд, здавалося, що тут було близько десяти осіб. Враховуючи час, навіть якщо частина групи вже була проінформована, це виглядало досить дивно. Чи мала ця зустріч якусь іншу мету? Чи вони всі перевіряли, хто до якої групи належить? Якщо так, то їм не потрібно було витрачати стільки часу і зусиль. Якби пізніше просто поспілкувалися з однокласниками, то могли б одразу з'ясувати, до якої групи їх зарахували.

Вони підіймали очі, коли ми проходили повз них, але одразу ж поверталися до мобільних телефонів, наче були чимось зайняті. На жаль, я дуже мало знав про учнів за межами свого класу. Я не був знайомий з більшістю людей, яких тут зустрів, і не знав, з яких вони класів.

— Хто ці люди? — запитав я.

— Це Морімія-кун, з класу А. А той, що біля ліфта — Токіто-кун, з класу С.

Як я і очікував від людини з хорошими зв'язками. Я закарбував у пам'яті імена та обличчя учнів. Їх була дивовижна кількість. Можливо, вони відчували неспокій і прийшли раніше, щоб почекати. Знаєте, це як намагатися отримати столик у популярному ресторані. Я продовжував рухатися, думаючи, як було б легко, якби все працювало саме так.

Коли ми з Хіратою прийшли, біля дверей зібралося кілька хлопців і дівчат. Я також помітив знайоме обличчя, яке отримало той самий час зустрічі, що й Хірата. Зустріч ще не почалася, тож ми підійшли до черги без зайвого галасу.

— Якщо не помиляюся, ти теж на групову зустріч о 20:40, так?

Я почув досить низький, глибокий голос. Це був Кацураґі з класу А. Як на першокласника, він поводився неймовірно спокійно і зібрано. Він був холоднокровним і врівноваженим, до того ж мав гарну статуру. З першого погляду його можна було прийняти за студента коледжу. Хоча в класі А було багато відмінників, більшість з них вже визнали його своїм лідером.

— Так і є. А який це має стосунок до тебе? — відповіла дівчина з довгим чорним волоссям, яка без вагань повернулася до Кацураґі обличчям.

— Я так і знав, — сказав він. — Це хороша новина. Я хотів поговорити з тобою ще раз. Я теж у групі, що буде о 20:40. Починаючи від завтра, ми будемо працювати разом.

Хорікіта Судзуне подивилася на Кацураґі. Отже, Хірату помістили разом з Хорікітою та Кацураґі. Ну і команда.

— Ти хотів поговорити зі мною? Кумедно. Хіба не ти повністю ігнорував мене минулого разу? — сказала вона.

Під час випробування на острові Хорікіта й Кацураґі перетиналися лише раз. Тоді хлопець не виявив жодного інтересу до неї і не намагався завести розмову. Однак, очевидно, ситуація змінилася. Троє хлопців, які, ймовірно, належали до класу А, а також дві дівчини з класу В або С згрупувалися навколо Кацураґі. Вони підслуховували розмову з невеликої відстані.

— Маєш рацію. Досі, звісно, я не визнавав нікого з класу D. Однак, враховуючи неймовірні результати останнього тесту, я не можу не звернути на тебе увагу. Згодна? Ти заклала основу для виграшу, і тобі це вдалося.

Він, напевно, й уявити не міг, що клас D здобуде перемогу. З точки зору Кацураґі, його контакт з Хорікітою перед печерою був частиною її стратегії. Вона, безумовно, зловила велику хвилю в класі D, і кількість дівчат, які захоплювалися нею, збільшилася за останні кілька днів. На жаль, Хорікіта не дуже добре реагувала на людей, які хотіли з нею подружитися. Однак, порівняно з тим, як усе відбувалося раніше, вона ображала і дратувала менше людей, ніж зазвичай. Її однокласники тепер, схоже, сприймали її егоїстичну поведінку як турботу про клас.

З огляду на це, відмова Хорікіти стати чиїмось другом тепер сприймалася по-іншому. Взаємодія з нею раптом набрала більше нюансів. Навіть якщо вона ставилася до них холодно, люди не дуже ображалися. Навіть навпаки, їм це здавалося милим. В інших класах Хорікіту тепер сприймали не просто як відмінницю з гарними оцінками. Через результати, яких вона досягла, вони вважали її ляльковиком, натхненницею, яка працювала за лаштунками. Вони бачили в ній загрозу і були насторожі.

— Я не знаю, що може статися в майбутньому, але... якщо клас D випередить клас С, знайте, що клас А нападе на вас без краплі милосердя.

— Це досить дріб'язково. З точки зору класу А, хіба ми такі вже й важливі? Я маю на увазі, що між нами значний розрив у балах.

— Це, безумовно, правда. Але треба бути обережними. Це не смішно, коли ті, кого вважали слабкими і дурними, починають підійматися. Якщо одному класу вдається змінити своє становище, ми повинні бути пильними. Я б зробив таке ж попередження класам B і C.

Однак ми нічого не могли вдіяти з тим, що нас сприймали як загрозу. Оточення Кацураґі колективно витріщилося на Хорікіту. Звичайна дівчина розплакалася б, але Хорікіта не виглядала анітрохи наляканою.

Ситуація здавалася безнадійною, аж поки несподівана поява не змінила все. Обличчя дівчат миттєво посвітлішали, коли повз нас спокійно пройшов один хлопець.

— Мені не дуже подобається об'єднуватися з людьми або погрожувати іншим класам.

Це був Кандзакі, учень класу В. Хоча він носив досить довге волосся, він зовсім не скидався на неробу. Він був чесною людиною. Хоча я не знав його особисто, але Ічіносе — лідер класу В — здавалося, довіряла йому. Оскільки Хорікіта і Кандзакі вже стикалися одного разу під час наших літніх канікул, він знав про її неймовірний інтелект.

— Не треба витрачати час на Кацураґі. Він просто намагається дістатися до тебе, — Кандзакі говорив з Хорікітою як джентльмен, хоча вони не були в особливо добрих стосунках.

— Тобі не варто хвилюватися. Клас D завжди вважався неповноцінним. Я буду рада будь-яким змінам у нашій репутації.

— Зрозуміло. Схоже, ти відчуваєш, що досі ми ставилися до вас безсердечно. Звісно, багато хто в моєму класі зневажливо ставився до класу D. Однак ваш успіх на острові змінив думку людей.

Попри власні слова, Кацураґі зробив зневажливий жест, наче зчищав бруд зі свого одягу.

— Однак те, що вам пощастило і ви перемогли абсолютно випадково, не робить нас рівними.

— Що ти маєш на увазі?

— Будь-хто може досягти чогось подібного завдяки чистому везінню. Краще, щоб ти не стала зарозумілою і не поводилася нерозумно після випадкової перемоги. Пам'ятай, що різниця в балах між нашими класами все ще величезна.

Що ж, це була правда. Подолати розрив між нами все одно було б важко. Певна річ, Хорікіта це розуміла. Вона також знала, що острів був моєю перемогою, але я відмовлявся визнавати свою заслугу. Зараз Хорікіта, схоже, не надто щаслива, що бере на себе ці лаври; вона не любила бути в центрі уваги. Дівчина робила це здебільшого для того, щоб інші не дізналися про мене. Насправді це все було для мого блага.

— Ми ще не вступили до університету. Я не думаю, що ми з тобою такі вже й різні. Школа довільно розділила нас на різні класи. Не забувай про це.

Кандзакі, який стояв поруч і спостерігав за цією сценою, зрозумів, до чого все це призведе.

— Хірато, схоже, ти потрапив у неприємну компанію.

— Так. Хоча, якщо я з вами, Кандзакі-кун і Кацураґі-кун, боротьба неминуча.

— О, я так не думаю.

— Хм?

Хтось підійшов до мене ззаду, обійшов Кандзакі, а потім попрямував до Хорікіти.

— Так, так. У цьому ставку так багато риби. Я і сам прийшов подивитись.

— Рюен, — тон Кацураґі став похмурим. Навіть Кандзакі закам'янів.

— Ти теж береш участь у цій зустрічі? Чи ти просто проходив повз?

— На жаль, схоже, що я з вами.

Троє учнів йшли позаду Рюена. Вони нагадували групу Кацураґі, але водночас скидалися на дещо зовсім інше — радше на короля та його слуг. Усі вони мали перелякані погляди, а їхні рухи здавалися дуже покірними.

— Як щодо того, щоб влаштувати для мене невеличку виставу? Що думаєте про "Красуню і чудовисько"? — сказав Рюен. Він подивився на Хорікіту і Кацураґі, і випустив маленький божевільний смішок.

Попри цю очевидну провокацію, Кацураґі залишався спокійним.

— Ну, я спочатку думав, що наша група складатиметься виключно з учнів з високим рівнем академічних здібностей. Але тепер, коли тут з'явився ти і твої лакеї, я в цьому не впевнений.

— Академічні здібності? Як смішно. Такі речі не мають сенсу.

— Доволі прикро таке чути. Особливо, коли академічні успіхи є найважливішим фактором, що визначає наше майбутнє. Ти усвідомлюєш, що Японію часто називають академічним суспільством?

Кацураґі відповів на безцеремонне ставлення Рюена вагомим аргументом. Однак того було не так легко переконати. Він жестом показав на свою команду, ніби запитуючи: "Ви можете повірити в те, що говорить цей ідіот?". Його поплічники одразу ж погодилися, їхня відповідь була механічною.

— Я не дозволю вам жахливо поводитись на цьому іспиті.

— Хм? Жахливо поводитись? Про що ти взагалі говориш? Я поняття не маю. Може, ти мені скажеш, чим я, власне, жахливий?

— Ну, це не має значення. Оскільки ми тепер в одній групі, то зможемо вдосталь поговорити.

На якусь хвилину я подумав, що буде величезна сварка ще до того, як тест розпочнеться.

— Га, Хірато-кун? О, Аянокоджі-кун, теж? Що ви всі тут робите?

Кушіда підійшла до нас із спантеличеним виглядом. Очевидно, не всі в класі D до кінця розуміли принципи іспиту. Здавалося, наш клас відставав на один-два кроки.

— Зачекай, Кушідо-сан. Ти ж не в групі на 20:40?

— Хм? Група? Нічого не розумію. Я отримала електронного листа з проханням прийти сюди о цій годині... Ого, тут зібралися справді дивовижні люди, так?

Хоча Кушіда була дещо розгублена, вона все ще демонструвала повагу до всіх присутніх.

— З тобою все гаразд, Хірато? Думаю, це буде вкрай виснажлива битва.

— Не хвилюйся. Хто б не був у моїй групі, я зроблю все, що зможу.

Хірата, як завжди, був налаштований позитивно. Кушіда не розуміла обставин, що склалися, але була кмітливою. Дивлячись на людей, що зібралися, і слухаючи їхні уривчасті розмови, вона починала розуміти ситуацію.

— Гм, добре. Схоже, на нас чекає багато справді важких випробувань, — сказала вона.

— Грубо кажучи, так. Тобі краще морально підготуватися.

— А-га! Не хвилюйся, все гаразд! Як сказав Хірата-кун, все, що я можу зробити — це викластись на повну. У мене ще не було нагоди поспілкуватися з Кацураґі-куном та Рюеном-куном. Мені б хотілося потеревенити з усіма вами, — Кушіда говорила з кожним з присутніх без жодної тривоги, відрази, невдоволення чи радості в голосі.

— Якщо ми збираємося продовжувати цю безглузду розмову, я б воліла просто зайти всередину. До того ж давно пора.

З цими холодними словами Хорікіта відкинула волосся і повернулася спиною до Рюена та його поплічників. Я мусив віддати їй належне: Хорікіта не відступила. Слабкодухі люди, як правило, опускали голову і вливалися в групу, незважаючи ні на що. Вони благали про прощення, коли їх ізольовували чи піддавали остракізму*. Але Хорікіта не була розгублена. Вона поводилася так, як і завжди.

— Мабуть, мені не варто так сильно хвилюватися.

Певна річ, не було ясно, як далеко вона зайде, враховуючи, хто був у її групі. Але я не думав, що дівчина втратить землю під ногами. Хоча це була лише моя інтуїція.

— Ну, щасти тоді, — з цими співчутливими словами я залишив Хірату. Відтепер у нього була своя робота.