Кроки суперників

Вступ

Цього ранку я прокинувся набагато раніше, ніж очікував. Через спеку та вологість я крутився уві сні. Це остаточно зняло сон, тож я не дуже добре відпочив. Постіль була теплою, і я згадав, що ми всю ніч не вимикали лампу. У наметі смерділо потом. На щастя, ми установили намет із сітчастого матеріалу, бо він пропускав нічний вітерець. Але щойно ніч закінчилася, температура значно зросла. Я обережно вислизнув з намету, щоб нікого не розбудити, і підійшов до гори нашого складеного багажу.  

Ми залишили його ззовні, щоб зробити намети якомога просторішими. Озирнувшись навколо, щоб переконатися, що нікого немає, я знайшов незвичайно забарвлений фрагмент. Це була сумка Ібукі. Оскільки ця сумка відрізнялася від інших, її було легко помітити. Я без вагань схопив її та зазирнув усередину. Якби хтось побачив, як я це роблю, мене б одразу ж назвали збоченцем. Всередині я знайшов ті ж речі, що були у кожного: рушники, змінний одяг, спіднє тощо. Однак...

— Цифрова камера?

Це пояснювало глухий звук, який я почув був учора, коли дівчина впустила сумку на деревину. Ця річ не була доречною на безлюдному острові. На нижній частині камери я знайшов наклейку про прокат. Чому вона була в Ібукі? Я розглядав можливі причини, намагаючись думати з її точки зору. Після того, як я створив її образ у себе в голові, напрошувалося кілька варіантів.

Я перевірив джерело живлення. На камері не було жодних даних й ознак того, що нею користувалися. Закінчивши огляд, я поклав її в сумку та повернувся до намету.

— Доброго ранку, Аянокоджі-кун. Ідеш купатися?

Хірата прокинувся. Він обернувся, щоб привітатися зі мною. Можливо, він помітив, що я спітнів більше, ніж зазвичай. 

— О, я тебе часом не розбудив?

— А, та ні. Я не можу спокійно спати в таких умовах. Ой, спина болить. Ну, гадаю, це мало статися без належного матраца.

Звісно, було нелегко спати, коли ми так тісно скупчились, та ще й без справжніх ліжок. Але якимось чином всі інші ще спали. Напевно, вони втомилися від учорашнього.

— Якщо врахувати штраф Коенджі-куна, то вчора ми витратили майже 100 балів. Я всім сказав, що в найгіршому випадку в нас залишиться 120 балів, але тепер я не впевнений навіть у цьому. Мабуть, я прокинувся від неспокою.

Хірата дістав посібник, щоби підтвердити свої побоювання. Самоусунення Коенджі було досить серйозним ударом.

— Це складно навіть для миротворця класу.

Я не міг уявити, як нести таку відповідальність. Я зазирнув у посібник, а Хірата підлаштувався так, щоб мені було зручно розглядати. Я був вдячний за такі маленькі прояви уваги.

— Я роблю це тільки тому, що мені це подобається. Якщо моя наполеглива праця робить усіх у класі щасливими, то я задоволений. Але це напрочуд важко. Кількість балів, які ми наберемо під час цього особливого іспиту, буде значно впливати на наше життя. Я вважаю, що неправильно всіх лякати.

Зробити всіх у класі щасливими, га? Якби таке було можливо, то це було б дивовижно. Але, напевно, це майже нереально. Так диктувала шкільна система.

— А якщо будуть учні, які прагнутимуть класу А, та ті, які захочуть залишитися в класі D, то що ти робитимеш?

Хоча я знав, що це безглузде питання, воно раптово прозвучало досить недоброзичливо. Напевно, я хотів почути думку Хірати, адже він, по суті, був просто скупченням добрих намірів.

— Складно відповісти. Прагнути вищих класів означає змушувати всіх... Вибач, мені треба подумати.

Мені було цікаво, як часто він міркував про це. Хірата ледь помітно посміхнувся. 

— Аянокоджі-кун, ти хочеш потрапити в клас A? Чи тобі й так добре, поки життя в школі приносить задоволення?

— Гадаю, якби мені довелося обирати, то шкільне життя було б для мене важливішим. Крім того, я не думаю, що досягти класу А можливо.

— Зрозумів. Я теж вважаю, що це непросто. Навіть якби ми об'єдналися в одне ціле й націлилися на клас А... Я просто думаю, що втрати першого місяця завдали нам занадто великої шкоди.

Хірата, напевно, міркував про межі можливостей інших учнів. Якщо клас А не опуститься в рейтингу, то надолужити різницю буде нелегко. Навіть якщо клас D під час цього іспиту дотримуватиметься консервативних поглядів, ми зможемо набрати лише 100-150 балів. Зараз навіть обігнати клас С здається нездійсненною мрією. 

— Будьмо терплячими. Перш за все, клас D повинен об'єднатися й пройти цей іспит. Після цього зможемо зосередитися на наступній меті. 

Більшість з нас вирішили дозволити Хіраті взяти на себе ініціативу. Якщо старанно працюватимемо в короткостроковій перспективі, то заробимо класні бали. Наразі нехтувати величезною прірвою між нами та іншими класами було непоганою ідеєю. Хірата ввічливо перепросив і тихо попрямував до туалету. Я розім’явся в просторі, який звільнився за його відсутності.

Клас А, щонайменше, зайняв печеру. Цілком ймовірно, що класи B та C також зайняли десь місця. Хоча ми й утримували річку, одного цього могло бути недостатньо. Коли всі заснули, я обережно вирізав одну з п'яти чистих сторінок посібника. Потім взяв кулькову ручку. Після того, як відтворив просту карту острова, я склав її в невеликий квадрат і поклав до кишені. Невдовзі до намету зазирнув Хірата.

— Хочеш вмитися разом зі мною?

Я прийняв його пропозицію. Температура в наметі зростала, оскільки сонце підіймалося все вище. Ми дістали рушники з нашого багажу, загорнутого у вініл, і попрямували до річки. Хірата поклав посібник у рюкзак. З його рюкзака долинав дзенькіт пластикових аксесуарів, що стукотіли один об одного. 

— Подарунки чи щось таке від Каруідзави?

— Ага. Як ти здогадався?

Хто ж іще даруватиме йому маленькі штучки у формі серця? Коли ми йшли до річки, то натрапили на неочікувану людину.

— Що ви тут робите?

Учень класу В, Кандзакі, подивився в наш бік. З ним були ще якісь хлопці, яких я не знав, але вони, мабуть, теж були учнями класу B. Вони виглядали здивованими, ніби не очікували нас у таку ранню годину, але швидко опанували себе.

— Перший день закінчився, тому мені стало цікаво, як у вас справи. Вирішив перевірити, як ви. У вас чудове місце.

Схоже, наш табір справді вразив його. Не було схоже, що в нього був прихований намір. 

— Ти Кандзакі-кун з класу B, чи не так? 

Здавалося, Хірата згадав його.

— Я вас здивував? Перепрошую, я тут не для того, щоб створювати проблеми.

Після цих вибачень Кандзакі почав іти.

— Кандзакі, де знаходиться ваш табір?

Можливо, він нам не скаже, але я вирішив спробувати запитати. Хлопець відповів без вагань.

— Уздовж стежки звідси до пляжу є великі зламані дерева. Якщо зайдеш в ліс на південний захід і трохи пройдеш, то знайдеш наш табір. Якщо зайдеш між цими великими деревами, то не заблукаєш. Якщо щось знадобиться, то піди й скажи їй, що можете прийти.

Відповівши, Кандзакі пішов. Хірата дивно подивився на мене.

— Гадаю, він твій друг, так? Що він мав на увазі під "піди й скажи їй"?

— Хм, не знаю.

Кандзакі, Ічіносе та Хорікіта нещодавно працювали були разом у справі про хибне звинувачення. Він, напевно, думав, що вони все ще в добрих стосунках.

— Цікаво, чи не прийшли вони сюди задля розвідки і щоб подивитися, як ми витрачаємо бали.

Безсумнівно, це була одна з причин, після того, як я побачив злегка винуватий вираз обличчя Кандзакі. Кількість витрачених балів можна було підрахувати за кількістю туалетів, душових та наметів. Однак, це, мабуть, було не єдине, що хотіли дізнатися Кандзакі та решта. Вони, мабуть, прагнули вивідати, хто наш лідер. Адже право ексклюзивного володіння місцем закінчувалося кожні вісім годин.

Можливо, вони вирахували були час його поновлення й сподівалися побачити процес. Але ми це продумали. Саме тому ми вчора відклали друге оновлення, тому право власності було скориговане так, щоби вони закінчувалися одразу після восьмої години. Таким чином, можна було використати велике скупчення людей під час переклички як своєрідний камуфляж для поновлення.

Хірата, здавалося, був більш стурбований. Він бурмотів, поки витирався.

— Цікаво, чи не хибна наша стратегія? Навіть якщо ми не зможемо перемогти інші класи, я вважаю, що буде добре, якщо ми об'єднаємося на цьому іспиті. Це справжня причина, чому я не хочу, щоб вони виявили нашого лідера.

Його волосся блищало від води. Розкішно-вродливий парубок постійно стикався з такими проблемами.

— Не турбуйся так сильно. Тобі слід трохи розслабитися.

— Дякую. Коли я чую це від тебе, це, чесно кажучи, робить мене дуже щасливим.

Після того, як умився, я зачерпнув води, щоб напитися. Попри те, що в лісі було шалено спекотно, вода у річці була прохолодною й смачною. Вона текла з-під землі й впадала в річку як джерельна, що робило її від природи стійкою до потепління та охолодження. Оскільки вона йшла з верхньої течії, температура води була стійкою до нагрівання. Нам пощастило, що це місце стало нашим прихистком.

— Спершу, гадаю, нам треба все владнати зі спальними місцями. Оскільки земля тут дуже тверда, цей тиждень буде важким без належного догляду за спиною. Коли всі прокинуться, я проведу опитування. Нам треба співпрацювати та зробити все можливе.

 

Частина 1

Після ранкової переклички ми почали розвідувати довкола. Хірата роздав ролі більш надійним учням, розпочавши свій план із заощадження балів. Тим часом менш корисні й більш незалежні, як ми з Хорікітою, робили те, що хотіли.

— Якого біса, хлопці?!

Сердитий голос Іке пролунав на весь табір. Я подивився в його бік і побачив двох учнів з широкими самовдоволеними посмішками. На обличчі Ібукі на мить промайнув болісний вираз, але потім вона швидко сховалася за наметом.

— Комія та Кондо, так?

Як і Ібукі, я впізнав цих хлопців. Вони були з класу C.

— Ого, а ви, браковані з класу D, справді живете ощадливо, га? Гадаю, це те, що й варто було очікувати від класу дефективних.

Вони набивали роти картопляними чипсами та запивали колою. Не водою. Колою.

— Схоже, ви живете на широку ногу, клас C.

— Ви знаєте Рюена? — спитала Ібукі.

— Він учень класу C. Я чув різні плітки про нього. Він досить божевільний, ось це я чув.

— Не просто «досить» божевільний. Усе, що цей хлопець робить, — божевілля.

Голос Ібукі звучав роздратовано, ніби вона обговорювала ворога сім'ї.

— Ці двоє — друзі Рюена. Хоча я б сказала, що вони радше його підлеглі.

Пригадую як ці двоє билися були із Судо. Схоже, вони діяли за наказом Рюена, а не просто шукали бійки.

— Що ви взагалі їли на сніданок? Траву? Чи, може, жуків? Ось, можете перекусити.

Вони взяли пакет картопляних чипсів і кинули його під ноги Іке, коли той наблизився. Хоча було очевидно, що вони намагаються щось затіяти, ми не могли не розлютитися.

— У нас є повідомлення від Рюена-сана. Якщо хочете насолодитися літніми канікулами на повну, хутко приходьте на пляж. Не відкладайте на потім. Якщо вам набридло жити як дурням, то ми з радістю поділимося своєю розкішшю.

Вони не пішли, а продовжували їсти, ніби намагаючись нас роздратувати. Іке нагримав на них, але їм, схоже, було байдуже. Провокація тривала щонайменше десять хвилин, поки не повернулася група Хірати, і клас С вирішив закінчити справу. Вони попрямували назад до свого табору.

— Я не думаю, що вони прийшли по мене, — сказала Ібукі.

— Так. Гадаю, вони хотіли нас подратувати.

Окрім їхнього дивного візиту, ми отримали цінні відомості про клас С: у них були предмети розкоші, закуски, газовані напої тощо. Вони витрачали бали. Чим вони думали на такому іспиті, де ощадливість має вирішальне значення?

— Вони щось говорили про те, що хочуть поділитися своєю розкішшю. Є ідеї, про що вони? — спитав я.

— Не здивуюсь, якщо все йде до того найгіршого сценарію, який я уявляла...

Ібукі більше нічого не сказала, але попрямувала до дерева на околиці табору. Найгірший сценарій, який вона могла собі уявити, так? Розповісти про це Хорікіті здавалося гарною ідеєю.

— Агов, Хорікіто, ти тут?

Після сніданку, Хорікіта миттєво була повернулася до намету, і більше я її не бачив. Я покликав її, стоячи перед наметом дівчат. Хоча вона не відповіла, намет злегка здригнувся, і я почув звуки тканин, що терлися одна об одну. Хорікіта повільно вийшла назовні.

— Ти чула ті голоси? — спитав я.

— Дешеву провокацію від класу C? Так, чула.

— Я трохи турбуюся. Тому хочу перевірити ситуацію. Підеш зі мною?

— Досить незвично бачити, що ти проявляєш ініціативу. Ти добре почуваєшся?

Я б із задоволенням спитав у неї те саме.

— Ну, я вільний цілий тиждень. Та й на сьогодні в мене нічого не заплановано, тож я просто вбиваю час.

— Я не хочу рухатися забагато. Оскільки я лідер, то, якщо дуже виділятимуся, ми можемо опинитися в кепському становищі.

— Безумовно, це ризик.

Навіть якщо не знати особу лідера напевно, її можна відгадати, якщо помітити підозрілу поведінку. Чим підозріліша людина, тим більше уваги вона привертає.

— Я розумію, що ти відчуваєш, але навіть якщо тут залишишся, ситуація, швидше за все, не зміниться, правда? Ти не зводиш очей з Рюена, і навіть спостерігаєш за Ічіносе. Люди згадають, що ти молодша сестра президента учнівської ради. Байдуже, що ти робитимеш, ти будеш ціллю.

Хай там як, покарання за неправильне вгадування становить п'ятдесят балів. Коли ми призначали лідера, то йшли на ризик, і запобіжні заходи були необхідні.

— Ти маєш рацію. Гадаю, я не можу сказати, що буде правильно. Добре. Я більше стурбована станом інших класів. Пішли.

Ми з Хорікітою вирушили на пляж, де на нас чекав клас С. Її важкі кроки, здавалося, не відповідали її звичній байдужості.

 

Частина 2

Коли наближалися до межі лісу, ми побачили пляж і велику групу учнів класу C на ньому. Хорікіта та я ніколи не змогли б уявити ситуацію, яку побачили.

— Нічого собі... Усе це приладдя... Це взагалі можливо?

Навіть споглядаючи цілком реальне видовище, Хорікіта продовжувала повторювати слово "неможливо". Я відчував те саме. Вони встановили тимчасові туалети та душові кабіни. Але в них ще був брезент для захисту від сонячних променів, барбекю, лежаки та парасоля. У них були закуски та напої. Все необхідне для гарного, спокійного відпочинку було тут. Ми відчували запах диму від приготування м'яса, чувся сміх. Повз берег проносилися водні мотоцикли. Учні розважалися в океані, кричали від радості. За приблизними підрахунками, вони, напевно, витратили 150 балів або й більше.

— Що, в біса, робить клас С? Невже вони не планують заощаджувати бали?

Це було єдиним поясненням. Таке виходить за рамки марнотратства.

— Нумо перевіримо. Мені цікаво, що думає клас C.

Ми вийшли з кущів і пішли до пляжу. Один з учнів помітив нас і гукнув іншого учня, що стояв поруч. Ми не могли добре розгледіти його обличчя, оскільки той відкинувся на спинку лежака. Один з хлопців кинувся до нас.

— Ем, Рюен-сан просить вашої присутності, — сказав він. Судячи з несміливості в його голосі, він був або наляканий, або з народження млявий.

— Він править своїми однокласниками наче монарх. Це було схоже на королівське привітання. І що нам робити?

— Усе залежить від тебе, Хорікіто.

— Гаразд. Мені цікаво дізнатися його наміри. Ходімо.

Ми пішли за хлопцем. Наблизившись до океану, ми відчули смачний запах приготованого м'яса.

— Це просто обурливо.

Здавалося, наш клас не знав, як проводити канікули. Ми підійшли до людини, що керувала цим гедоністичним* раєм.

— Мені здалося, що хтось тут винюхує ситуацію. А це ти, га? Які у тебе до мене справи?

— Схоже, у тебе все добре. На вигляд як досить екстравагантна вечірка.

Рюен, засмаглий і одягнений у плавки, відкинувся на спинку лежака. Він блиснув до нас своїми білими зубами.

— Усе, як ти бачиш. Ми насолоджуємося нашим літнім відпочинком.

Він широко розкинув руки, гордо демонструючи екстравагантність.

— Це іспит. Ти тямиш, що це означає? Не схоже, що ти розумієш правила...

Рюен не виглядав радісним, коли йому сказали про його очевидну необізнаність. Насправді він виглядав розчарованим.

— Я шокований. Чи означає це, що ти пропонуєш допомогу навіть такому ворогу, як я?

— Якщо особа, що стоїть на чолі, некомпетентна, то люди під її керівництвом страждатимуть. Це жалюгідно, — сказала Хорікіта.

Рюен просто всміхнувся, узявши пляшку води, що знаходилася біля радіо.

— Скільки балів ви використали? Я маю на увазі, щоб мати можливість насолоджуватися таким рівнем розваг.

— Хм. Ну, я не робив чітких підрахунків, — легковажно відповів Рюен. — Чорт, уже нагрілась. Агов, Ішідзакі. Принеси мені холодної води, негайно.

Рюен вилив залишки своєї води на пісок, майже провокуючи. Ішідзакі, що грав був у волейбол поблизу, запанікував і кинувся по іншу воду для Рюена. У наметі була складена гора картонних коробок, ймовірно, наповнених їжею та водою. Ішідзакі* зазирнув у холодильник, що стояв поруч з коробками.

— Як бачиш, ми насолоджуємося літніми канікулами. Ми тобі не вороги. Це зрозуміло?

Хорікіта, вважаючи його поведінку ірраціональною, притиснула пальці до чола й м’яла брови, наче в неї заболіла голова.

— Ми спробуємо попередити тебе. Ти дурень.

— Хто з нас ще дурень? Я? Чи ти?

Рюен не змирився з образами й кинув їх назад Хорікіті.

— Хочеш спробувати вижити на цьому пустельному острові в таку паскудну спеку? Не сміши. Клас D, найнижчий з усіх, змушений миритися з голодом, спекою та відсутністю глузду, аби зберегти жалюгідні 100 чи 200 балів. Мені смішно.

Ішідзакі підбіг, обливаючись потом, коли приніс воду. Він простягнув холодну пляшку з водою Рюену. Однак той жбурнув її назад Ішідзакі.

— Я сказав принести мені холодну воду. Ця тепла.

— Я... А-але...

— Що?

Зіниці Рюена були схожі на зміїні. Тіло Ішідзакі закам'яніло. Він підхопив пляшку й побіг назад до намету.

— Цей іспит про наполегливість, винахідливість та співпрацю. Він був би, швидше за все, неможливим для тебе з самого початку. Ти навіть не можеш скласти задовільний план.

Вони не зможуть протриматися тиждень, після того, як так марнотратно повелися з балами. Зрештою, їхнє життя перетвориться на пекло. Брезенти, парасольки, лежаки та інші речі перетворяться на перешкоди.

— Співпраця? Не сміши. Люди з легкістю зраджують одне одного. Вони брешуть. Відносини, побудовані на довірі, просто нежиттєздатні. Довіряти можна лише собі. Якщо ти закінчила розвідку, то йди. Але якщо забажаєш, ми будемо раді бачити тебе тут. Можеш розважатися, їсти м'ясо чи кататися на водних мотоциклах. Чи, може, хочеш розважитися зі мною по-іншому? Я можу підготувати намет для особистого користування.

— Це не та відповідь, яку я очікувала б від людини, що оголосила нам війну.

— Я взагалі не люблю важку роботу. Терпіти? Заощаджувати? Ти, мабуть, жартуєш.

Ішідзакі повернувся ще раз і простягнув іншу пляшку води. Рюен відкрив кришку й відпив.

— Ось так я роблю справи. Не більше, не менше.

— Добре. Що ж, тоді роби, як забажаєш. Це все одно нам на руку.

Хорікіта змінила була свою думку. Клас С не збирався бути нашим ворогом на цьому іспиті, тож вони не були перешкодою.

— Працювати до сьомого поту, щоб оцінити інші класи — це така морока, — Хорікіта повернулася, щоб піти, але зупинилася. — Є ще одна справа. Ти ж знаєш Ібукі?

— Так, вона член нашого класу. А що?

— Її обличчя розпухло. Хто це з нею зробив?

Хоча Хорікіта була майже переконана, що це він винуватець, вона навмисно запитала непрямо.

— А. Вона втекла звідси досить раптово. Виходить, що вона пішла по допомогу до іншого класу? Жалюгідна дівчина.

Рюен гидливо пирхнув, а потім відкинувся на спинку лежака.

— У цьому світі є безнадійні дурні. Керівнику не потрібні підлеглі, що не виконують наказів. Ми вирішили, що я використовуватиму бали класу, згідно з моїми уподобаннями. Це факт. Окрім того, безглуздо підіймати прапор революції проти голови класу.

— Іншими словами, Ібукі-сан не погодилася з тобою, коли ти хотів витратити бали.

— Ну, можна й так сказати. Саме тому вона отримала легке покарання.

Він показав, ніби дає комусь ляпаса. Рюен справді був ударив її.

— Ще один хлопець також не послухався мене, і я вигнав його. Чув, що він не помер, тож, мабуть, десь поїдає траву та комах, аби вижити.

Я не міг собі уявити, що щось таке можна сказати про друга. Але тепер я повністю все зрозумів. Навіть якби Ібукі була відсутня під час переклички, класу C було б байдуже. Ось чому Рюена не хвилювали його однокласники чи їх пошуки.

— Ти... використав усі бали за перший же день, чи не так? — спитала Хорікіта.

Навіть якщо ви використаєте всі 300 балів, які вам дали, не буде жодних покарань. Ефект був несуттєвий.

— Усе так, як ти й сказала. Я використав усі наші бали.

Його стратегія полягала в тому, щоби бути на нулі, аби знешкодити погані елементи. Це було, звичайно, несподівано, але за це доведеться заплатити високу ціну. Без балів, клас С матиме найнижчий рейтинг. Навіть якщо їм вдасться вгадати особу лідера кожного класу, то вони зможуть набрати не більше 150 балів.

— Якщо Ібукі з вами, то краще вам її прогнати. Якщо засиплеш її своєю незграбною симпатією, то у вас з'явиться ще одна людина, для якої треба готувати воду, їжу та постіль. Хай там як, якщо ви не зможете з цим впоратися, вона може повернутися сюди. Якщо Ібукі буде плазувати на землі, я їй пробачу. У мене терпляче серце.

Він пробачить їй непокору, якщо вона повернеться під його контроль. Хлопець виглядав дуже впевненим, вважаючи, що так і буде. Ібукі буде важко прожити самій на безлюдному острові протягом тижня.

— Яке недалекоглядне мислення. Зараз тобі весело, поки використовуєш бали, але що ти робитимеш після закінчення вечірки?

— Ха-ха-ха. Цікаво, що мені варто зробити? Ну, гадаю, що прості пересічні люди можуть мати тільки просте пересічне мислення. Ти відчайдушно намагаєшся зберегти отримані бали. Шукаєш лідерів, відчайдушно утримуючи точки, до сьомого поту бігаючи по лісу. Абсолютно марно.

Попри те, що ми поставили його перед фактом, Рюен засміявся й не виявив жодних ознак паніки.

— Гаразд. Повертаймось, Аянокоджі-кун. Якщо залишимося тут ще трохи, у мене тільки погіршиться самопочуття.

— Побачимось пізніше, Судзуне.

— Я не знаю, звідки ти його дізнався, але не називай мене на ім'я так невимушено.

Рюен явно провів розслідування.

— Ну, мені більше подобаються сильні жінки. Я неминуче змушу тебе підкоритися мені. Коли цей час настане, це буде найвищою насолодою.

Сказавши це, Рюен доторкнувся області свого паху під плавками, явно щоб спровокувати Хорікіту. Хорікіта ж, з поглядом повним презирства, відвернулася й пішла геть. Коли я побіг за нею, я зупинився, аби подивитись на пасажирський корабель, що стояв на якорі біля причалу. Я побачив учнів, що плавали в океані, грали на березі у волейбол, розвішували пляжні прапори, святкували біля барбекю. Також я помітив намет, де вони тримали їжу.

Рюен, схоже, був задоволений тим, що насміхався зі шкільних правил.

— Клас С не має значення. Їхнє самознищення допоможе нам.

— Схоже на те. Вони ж використали всі свої бали.

Навіть якщо в них і є якісь збереження, то це могло бути лише кілька десятків, не більше. А відсутність двох учнів на перекличці проковтне ці залишки.

— Не можу дочекатися, щоб побачити, що вони робитимуть, коли трапиться біда.

— На жаль, клас С, імовірно, не матиме жодних проблем під час цього іспиту.

— Чого б це? Як вони можуть витримати цей іспит без жодних балів?

— Це була початкова мета Рюена. Нам дали 300 балів як кошти, за які ми могли б насолоджуватися відпусткою протягом тижня, що зовсім не є неможливим. Як би ми не заощаджували на їжі, ми мусимо відмовитися від предметів розкоші. Школа встановила відповідні правила.

Хорікіта кивнула.

— Тож, нам варто заощаджувати всюди, де можемо, — сказала вона.

— Так. Але Рюен інший. Він не бачить далі свого носа, не кажучи вже про тиждень.

— Він не бачить далі чого?

— Припустімо, що іспит закінчиться сьогодні. Що тоді? Думаєш, ця поїздка перетвориться на ідеальну відпустку?

— Це... Ну, добре. І що з того? Якщо в тебе нуль балів...

— Усе просто. Він просто зробить те, що зробив Коенджі.

— Га?

— Його фізичний стан був поганий, і він був психічно нестійкий. У такому випадку краще просто піти перепочити. Якщо всі так зроблять, то вони зможуть повернутися на пасажирський корабель і продовжити жити, як жили. Ось, що малося на увазі, коли вони говорили про «насолоджуватися літніми канікулами на повну: без труднощів».

Певна річ, школа може відмовити нам, якщо ми прикинемося хворими. 300 балів було достатньо, щоб вільно використати їх на одну ніч і два дні канікул. Але рано чи пізно доведеться платити.

— То він справді відмовився від іспиту з самого початку? — пробурмотіла Хорікіта.

Мабуть, це було лише припущення. Можливо, Рюен просто ненавидів клопіт, а можливо, він хотів уникнути психічного виснаження й зберегти фізичну силу. А може, хотів підняти бойовий дух.

— Цей іспит буквально про свободу. Спосіб мислення Рюена — це один зі шляхів наближення до неї. Схоже, що Ібукі та ще один учень повстали, і через це клас С втрачатиме двадцять балів на день. Оскільки він знав, що втрачатиме стільки балів щодня, незважаючи ні на що, він придумав крайню стратегію.

Оскільки я не знав, коли саме Рюен вирішив був витратити всі бали класу C, я міг лише здогадуватися.

— Ми маємо вигадати спосіб повернути бали, не здаючись. Рюен, безумовно, помиляється. Я не можу його зрозуміти, — сказала Хорікіта.

Гадаю, так воно й було. Безперечно, це правда, що ми не можемо передбачити дії Рюена, чиї плани, ймовірно, були спрямовані на дуже незвичайну мету, якщо його попередні слова були правдою. Будь-яка розсудлива людина розцінила б химерні плани цього хлопця з певною тривогою. Після того, як ми пройшли повз пляж, я обернувся і ще раз просканував берег.

— Стратегія «нуль балів», так? Зрозуміло. Дуже цікаво.

Якби ми могли просто вимкнути інакомислення наших однокласників, це був би досить цікавий метод. Зрештою, цей іспит був не лише для того, щоб заощадити бали в межах власної групи. Нам треба розробити стратегію, якщо хочемо перемогти.

 

Частина 3

Щоби з користю використати додатковий час, який у нас з'явився, ми вирішили перевірити, як справи в класах A та B. Ми пішли вглиб лісу, повз коріння великого зламаного дерева, як і сказав Кандзакі. Однак, коли я думаю про це зараз, дерево виглядало так, ніби школа була зламала його навмисно, щоб використати як орієнтир. Воно натякало на те, що попереду є ще одна точка.

Щойно ми ступили в гущавину лісу, я помітив невелику різницю. На цій стежці виділялося чимало слідів учнів, що полегшувало ходьбу. Якби ми просто йшли стежкою, то, напевно, прийшли б до табору класу B. Можливо, саме тому Кандзакі не надав детального пояснення. Поки що з усіх випробувань на цьому острові найбільше дратували комарі-кровопивці, які кусали руки й ноги. Незабаром ми прибули до бази класу B.

— Ну, гадаю, цього й слід було очікувати від класу B...

Їхній спосіб життя повністю відрізнявся від нашого. Їхній клас практично використовував свою точку, де було багато дерев навколо колодязя. У них не було достатньо місця, щоб розкласти три чи чотири намети, тому вони вправно розпорядилися простором, розвісивши гамаки. Попри те, що наші класи починали однаково, ми обрали зовсім різні предмети. Мені було досить цікаво побачити незнайоме обладнання біля колодязя, але найбільше мене здивувала атмосфера.

— Га? Хорікіто-сан? Та Аянокоджі-кун?

Хтось покликав нас, ніби відчувши появу несподіваних гостей. Ічіносе намагалася прив'язати мотузку до дерева, щоб повісити гамак. Вона була одягнена в трикотажну футболку, яка їй дуже личила, і виглядала жвавою. Кандзакі сидів трохи далі від неї.

— Схоже ваш клас добре функціонує, попри перешкоди.

— Ха-ха, так. Було дуже важко спочатку! Але ми спробували багато різного і це спрацювало. Хоча список обов'язків постійно збільшується. У нас ще багато роботи, — сказала Ічіносе з широкою посмішкою.

— Перепрошую, якщо ми вам заважаємо.

— А, вибачте. Це, напевно, прозвучало так, ніби я намагалася вас прогнати. Думаю, нічого страшного, якщо побудете тут трохи. Ви, мабуть, прийшли сюди, щоб запитати мене про щось, чи не так?

Ічіносе зустріла нас без жодного натяку на протест. Вона запросила нас сісти на гамак, але Хорікіта відмовилася, тому натомість сіла Ічіносе.

— Я подумала, чи не варто нам заздалегідь почати співпрацювати, як це було минулого разу, — сказала Хорікіта.

— Я теж так думаю.

— Що ж, скільки балів ви вже використали? Що купили? Також, якщо можете розповісти нам про цінність вашого приладдя, це дуже допоможе. Ми, звісно, розкриємо інформацію у відповідь.

Мені було цікаво, чи міг Кандзакі дізнатися інформацію про наш клас тільки за цей ранок. Ічіносе, усміхнувшись, дістала з сумки, що лежала біля її ніг, посібник. Вона показала нам білий аркуш паперу, на якому було докладно розписано, що вони придбали, і зачитала вголос.

— Гамаки. Посуд. Невеликий намет, ліхтар, тимчасовий туалет. Вудка, водяний душ... Якщо додати ще придбані продукти, то вийде рівно 70 балів.

За винятком того, що Коенджі самоусунувся, ми використали бали з тією ж суворістю, що й клас B.

— Що таке водяний душ? Мені трохи цікаво.

З назви я здогадався, що це якось пов'язано з гігієною, але оскільки він був на п'ять балів дешевший, ніж тимчасовий душ, ми вирішили, що він, мабуть, не такий ефективний, і пропустили його.

— Що ж, розберемо ситуацію по частинах, добре? Оскільки в лісі є різні місця, де можна знайти садовину та городину*, ми можемо компенсувати нестачу балів, збираючи їжу. Ми також можемо піти до моря й порибалити. Так я думала добувати харчі. Про воду ми не турбуємося, оскільки в нас є колодязь.

Клас B просто був отримав ці речі природним шляхом, як тоді, коли Кушіда та її група знайшли всю цю садовину? Оскільки вона сказала слово "городина", у них, мабуть, були кращі результати, ніж у класу D. Ічіносе повела нас до колодязя й показала нам систему шківів*, за допомогою якої підіймали відро води.

— Спочатку ми хвилювалися, чи безпечна ця вода для пиття, але коли озирнулися довкола, оглянули вирощені продукти, то вирішили, що з колодязем, напевно, усе гаразд. Щоби перестрахуватися, я спробувала випити воду вчора. Я почекала певний час, але розладу шлунку так і не отримала. Починаючи з сьогоднішнього ранку, ми попросили всіх користуватися колодязем, щоб набирати воду.

Вони не поспішали використовувати колодязь з самого початку, а почали лише після того, як належним чином перевірили його. Більшість людей питимуть з того, що згодиться, щоб заощадити бали.

— Крім того, води достатньо, щоб ми могли використовувати її для душу. Це і є водний душ.

Вона вказала на якийсь великий апарат, що стояв біля колодязя. Це все пояснювало.

— Після того, як наповнили бак, ми отримуємо гарячу воду всього за кілька секунд. Це дуже зручно. Як джерело тепла використовуємо газовий балон. Коли закінчиться, я планую подати запит на ще один.

Хорікіта спокійно вислухала пояснення Ічіносе.

— Ти вже знала про нього? Я про водний душ, — спитав я.

— Ні. Я вперше почула про нього та використала. Правила школи досить страшні, чи не так? У посібнику не було жодних подробиць, а запитати у вчительки ми теж не можемо. На щастя, у нашому класі є діти, які знайомі зі світом поза стінами.

Поруч з душем був простий туалет, обладнаний наметом, який встановлюється в один дотик. Здавалося, що всередині нічого не було.

— Ми облаштували цей тимчасовий туалет замість того, щоб зробити душову кімнату. Ми зробили це для того, щоб люди, які не люблять, коли їх бачать під час прийняття душу, могли усамітнитися. Тканина ще й водонепроникна.

Так ось чому він був порожній.

— Тож, вам не важко спати на твердій землі?

— А, так. Спершу я сумнівалась, що ми будемо робити, але потім вжили відповідних заходів. Хочете поглянути?

Трава хрустіла під ногами, коли Ічіносе попрямувала до намету. Попередивши дівчат, що були всередині, вона підняла «підлогу» намету. Під ним лежала товста купа вінілових листів, товщиною близько двох сантиметрів.

— Коли ми заплатили за тимчасовий туалет, нам сказали, що у нас є доступ до необмеженої кількості вінілових листів. Можливо, я попросила забагато, але ми отримали велику кількість. Звісно, я не хочу витрачати ресурси даремно, тому планую скласти всі невикористані вінілові листи в одне полотно і повернути їх назад у кінці іспиту.

— До речі, які запобіжні заходи ви вжили проти спеки? Чомусь мені здається, що тут прохолодніше...

— Цікаво, це тому, що ми розбризкуємо воду навколо? Ми побризкали водою біля наших ліжок, бо вони стоять близько до криниці. Ще налили трохи в пластикові пляшки, з яких п’ємо, і потім кожен носить їх із собою, щоб можна було ефективно розбризкувати воду. Вона досить легко проникає в ґрунт, а оскільки для її випаровування потрібен певний час, ефект затримується й знімає спеку.

Ічіносе та її клас не покладалися тільки на приладдя; вони добре використовували свої знання для покращення табору. Отримавши цю інформацію, Хорікіта ретельно пояснила нашу ситуацію. Вона нічого не упустила з погляду справедливості.

— Зрозуміло... Схоже, що те, що хтось самоусунувся, дуже боляче вдарило по вас, народ.

— Так. Зараз у нас багато причин хвилюватися, але ми повинні спробувати пройти через це.

— Зрозуміла. Що ж, то ми можемо продовжити нашу співпрацю? Гадаю, що було б гарною ідеєю знехтувати правилом про пошук лідера. Що скажете?

— Я думала, що нам слід обговорити і це також. Якщо нам не доведеться бути на сторожі хоча б з одним класом, ми будемо дуже вдячні. Якщо ти не проти, Ічіносе-сан, я б хотіла, щоб ти прийняла пропозицію.

— Звісно, я не проти.

Після того, як ми підтвердили наш взаємний обмін інформацією й вирішили залишатися у відносинах співпраці, Хорікіта зітхнула у глибокому захопленні, озираючись навколо. Тут панувало відчуття справжньої солідарності, без жодного безладу. Кожен учень виконував свою роль. До того ж здавалося, що всі виконували свої обов'язки із задоволенням. Зазвичай, у таких випадках можна було зустріти когось, хто ненавидить свою роботу або намагається позбутися її.

— Цей клас узявся за справу краще, ніж я могла собі уявити. Гадаю, це тому, що тут командуєш ти, чи не так? — сказала Хорікіта.

— Так. Принаймні поки що.

Ічіносе змогла об’єднати свій клас і в школі, і поза нею.

— Чи є хтось у класі D, хто може об'єднати всіх разом? Чи це ти, Хорікіто-сан?

— Ні. Хоча в нас є хлопець, на ім'я Хірата. Усі в класі гуртуються навколо нього.

— А, з футбольного гуртка! Знаю його, знаю! Він дуже відомий серед дівчат.

Схоже, Хорікіта не була зацікавлена розмовою про Хірату, тому змінила тему.

— Ічіносе-сан, мені жахливо соромно за те, що я продовжую тебе розпитувати, але ми хочемо підтвердити стан класу A. Чи можеш ти сказати нам щось, що допоможе нам захопити їхній табір? Навіть якщо знаєш щось про місцевість, це може нам сильно допомогти.

— Ну, якщо вам підійде щось ймовірно корисне, то я можу сказати дещо про їхнє місце. Проте здобути інформацію буде складно.

Як я й очікував від класу B... чи скоріш, як я й очікував від Ічіносе. Вона вже була довідалася про клас А.

— Одразу після того, як ви пройдете цю ділянку, з'явиться отвір. Поверніть праворуч і йдіть прямо, поки не побачите печеру. Імовірно, саме там знаходиться табір класу А. Я сама ходила туди, щоб розслідувати, але не знаю напевно. Це тому, що вони роблять усе так обачно... або, скоріш, потай.

— Потай? Яких заходів вжив клас A?

— Чесно кажучи, краще один раз побачити ніж сто разів почути. Якщо самі підете, то відразу все зрозумієте. Оскільки ви двоє збираєтеся перевірити клас А, чи означає це, що ви вже розумієте ситуацію класу С?

— Так. Ми щойно були там. Вони роблять неймовірні дурниці.

— Схоже на те, що в них узагалі немає наміру ставитися до цього іспиту серйозно. Залишилося 5 днів, а вони вже використали всі свої бали, задовго до кінця випробування. Я не уявляю, як вони можуть змінити ситуацію, навіть якщо просто зараз перейдуть у режим заощадження балів. Вони навіть не шукають точок. Я навіть частково не можу їх зрозуміти.

Схоже, Ічіносе теж не могла дійти до відповіді.

— На цьому іспиті не можна схитрувати. Напевно, Рюен витратив майже всі свої бали. Можливо, зараз їм і весело, але згодом вони про це пошкодують.

Хорікіта навмисно не сказала Ічіносе про потенційний план відступу, який я обговорював з нею раніше. Не думаю, що вона це приховувала; скоріше за все, Хорікіта вирішила, що Ічіносе сама прийде до такого ж висновку.

— Перепрошую, Ічіносе-сан. Вибачте, що перериваю. Ти не знаєш, де Наканіші-кун? — запитав учень досить стриманим голосом.

— Здається, Наканіші-кун попрямував до берега. Нащо питаєш?

— Я хотів запропонувати допомогу. Чи це буде зайвим?

— О, ні, зовсім ні. Я дуже рада, що ти так думаєш, Канедо-кун. Можеш піти з групою Чіхіро-чян? Якщо скажеш їм, що це я тебе попросила, то все буде гаразд.

— Добре. Дуже дякую!

Хорікіта виглядала трохи спантеличеною, спостерігаючи за цим коротким обміном думками.

— Він звучав неймовірно офіційно як для однокласника, чи не так?

— А, він...

— Учень класу С?

Я заговорив перед тим, як Ічіносе змогла закінчити. Вона кивнула, підтверджуючи.

— Ти його знаєш? Схоже, у нього була якась суперечка в класі С. Він сказав, що впорається сам, але я не могла залишити його просто так. Я ще не питала в нього про його ситуацію.

Одного учня вигнали були з класу С, бо він нібито чинив опір Рюену. Схоже, клас B прийняв його до себе. Можливо, йому було соромно за свою проблему, тому він і запропонував співпрацю?

— Учора ми також підібрали одну ученицю. Ще одна втікачка з класу С.

Хорікіта розповіла Ічіносе подробиці своєї зустрічі з Рюеном та про Ібукі — одну з учнів-бунтарів, яка кинула виклик Рюену, бо той робив усе, що йому заманеться. Вона також пояснила, що Ібукі була побита. Почувши це, очі Ічіносе застигли, ніби зміцнюючи її рішучість захищати клас.

— Думаю, нам час іти, Аянокоджі-кун. Ми тільки заважатимемо класу B, якщо затримаємося.

Ми попрощалися і покинули табір.

— Загалом, я думаю, що ми всі в одному човні, але вони далеко попереду. Я не можу цього заперечити, — сказала Хорікіта після того, як ми пішли й навколо нікого не було.

Її слова прозвучали як визнання поразки. Моє враження було таким же. Між класами D та B була велика різниця, і не лише в балах.

— Що ж, гадаю, ми з цим нічого не можемо вдіяти. Клас B просто має ті особливі якості, яких бракує класу D.

— Їхня командна робота, так? Клас B — вищий клас, тому що ними добре керують, тому коли настає час приймати рішення, вони не сваряться й тримаються купи.

У класі D були егоїстичні учні, такі як Коенджі, який самовільно втік, і ніхто з нашого класу не мав сили втрутитися. Тим часом Ічіносе згуртувала клас B, і там не було навіть натяку на безлад. У них було справжнє відчуття єдності, і це наразі, мабуть, найбільша відмінність між класами D та B. Чим довше триває цей конфлікт, тим чіткішою стає ця різниця.

 

Частина 4

Ми побачили отвір печери, який виглядав так, ніби він глибоко врізався в схил гори, наче паща демона. Біля входу було два тимчасових туалети й одна душова кімната.

— Я справді не можу побачити звідси, що всередині...

Намагатися розпізнати предмети в печері, тримаючись на відстані, було майже неможливо. Ні Хорікіта, ні я нікого не знали з класу A. Навіть якщо ми збираємося непомітно підкрадатися й збирати інформацію, у нас нічого не вийде. Я пройшов повз Хорікіту й попрямував дорогою до печери.

— З-зачекай.

— Пішли. Тобто, це ж клас A, тому, певна річ, нам буде лячно. Ми нічого із цим не поробимо.

Хорікіта та я попрямували до табору.

— Що ти плануєш? Ми нічого не отримаємо, якщо необачно розкриємо себе.

— А що ми отримаємо, намагаючись підгледіти з нашої схованки? Ми ледве щось бачимо, та й довкола нікого нема. Ми мало що зможемо роздивитися, якщо не зайдемо в печеру.

— Ти страшенно спокійний, чи не так? У тебе є щось на думці? — спитала Хорікіта.

— Я ні про що не думав. Ну ж бо, не хвилюйся.

— Ах, ну що за нерозбірлива й неповна відповідь.

Вона поглянула на мене холодними страхітливими очима, але я вирішив зробити вигляд, що не помітив цього. Очевидно, дехто з учнів класу A, що прогулювалися довкола входу в печеру, побачили нас. Я подумав, що зможу врятувати ситуацію, якщо зазирну в печеру.

Однак усередині було кілька вінілових листів, з'єднаних разом в один велетенський брезент, який закривав мені огляд. Я не міг побачити, що відбувається всередині.

— Хто ви такі? З якого класу?

Цей хлопець точно був одним з тих двох, які швидко знайшли печеру першого дня, — Яхіко. Інший хлопець, кмітливий Кацураґі, виглядав відстороненим.

— Ми прийшли розвідати. Маєте щось проти? — Хорікіта відповіла в імпозантній манері. Було схоже, ніби в її мозку був клацнув перемикач зухвалості.

Вона продовжила:

— Тобто, я думала, що оскільки ви в класі А ви маєте бути розумними, але...

Вона подивилася на вініл, що закривав вхід до печери, і випустила досить вимушене зітхання.

— Ну, я б сказала, що ви радше підступні, а не розумні. Які боягузливі методи.

— Що?

Хоча було очевидно, що вона хотіла їх спровокувати, Яхіко роздратовано вигукнув, наче вона його дратувала.

— Я Хорікіта, з класу D.

— Хах, очевидно, що ти з класу D. Ви, зрештою, купка тупих невдах.

— Тупих, га? У цьому випадку, немає нічого поганого в тому, що ми побачимо, що всередині, так? Чи вам від цього незручно?

— Аж ніяк!

— Тоді не буде проблем, якщо ми поглянемо? Ти заважаєш.

— З-зачекай! Агов! Чекай, я сказав! Припини робити, що заманеться.

Яхіко став перед Хорікітою, щоб заблокувати її, але слова дівчини зупинили його.

— Ми просто зазирнемо всередину. Це ж не порушення правил, так?

— Досить дуркувати. Клас А зайняв цю точку. Клас D не має дозволу на його використання!

— О? То ви займаєте цю точку. Я цього не знала. Всередині є якийсь пристрій?

— Т-так. Тому відваліть.

— Ну, безумовно, немає жодних правил, які б говорили, що нам заборонено заходити в печеру. Це правда, що ми не можемо користуватися нею, поки вона зайнята, але це не те ж саме, що й право на монополію абощо. У нас має бути право зазирнути всередину, або хоча б перевірити, чи є там обладнання, правильно? Якби ми не могли цього зробити, то всі могли б просто силоміць монополізувати кожне місце. Про цей іспит такого не скажеш.

— Га?!

Її гострий аргумент без жодних перешкод підколов Яхіко. Волосся Хорікіти розвівалося, поки вона намагалася підняти завісу, що приховувала вхід до печери. Проте...

— Що ти робиш? Не пригадую, щоб я тобі дозволяв пускати гостей.

Неймовірно високий хлопець пройшов позаду мене й продовжив іти вперед до Хорікіти. Це точно був...

— Кацураґі-сан! Ці двоє прийшли рознюхувати про наш табір! Вони — купка брудних невдах!

— Ти перебільшуєш. Це ж просто вініл. Покажіть мені тут трохи, — Хорікіта, повернувшись обличчям до двох хлопців, анітрохи не злякалася.

— Що ж, тоді ви можете зазирнути всередину. Проте, приготуйтеся. Щойно ви до чогось доторкнетеся, я повідомлю школу й відзвітую про ваші дії як про перешкоджання суперникам. Я не можу гарантувати, що тоді станеться з класом D.

Кацураґі, мабуть, брехав. Була дуже мала ймовірність того, що нас дискваліфікують за дотик до вінілу. І все ж, здавалося, у його словах ховалася якась справжня небезпека.

— Ви силою монополізуєте контроль над точкою. Правила не захищають такі дії.

— Ти маєш рацію. Я не можу з цим сперечатися. Однак це щось на кшталт загальноприйнятого правила. Ви з класу D маєте ділянку біля річки. Клас B має колодязь. Ви живете в зайнятому вами просторі та біля нього, тож він наполовину монополізований. Чи вживали ви якихось силових заходів щодо порушників на вашій території?

Спокійні слова Кацураґі зупинили Хорікіту

— Один клас займає одну точку. Потім вони продовжують захищати її, щоб отримувати бали до кінця іспиту. Якщо ви порушуєте це загальноприйняте правило, то створюєте хаос. Звісно, клас А у відповідь зазіхне на землі класу D, щоб помститися. Нам слід уникати неприємностей.

Можна було знехтувати його словами, але ми не змогли. Як і сказав Кацураґі, усі класи несвідомо зайняли по одній зоні. Якщо ми порушимо це правило, наших неприємностей стане більше. Хорікіта розвернулася й пішла геть від печери.

— Що ж, добре. Я з нетерпінням чекатиму на результати та здібності класу А.

— Ми досить тямущі. Ми також багато чого очікуємо від вас, клас D. Я маю на увазі вашу марну боротьбу.

Після цього короткого обміну думками Хорікіта відчула, що їй вибили землю з-під ніг. Якби не з'явився Кацураґі, дівчина, мабуть, дісталася б іншого боку вінілового листа.

— Яхіко, не піддавайся на дешеву провокацію. Її мета була в тому, щоб увірватися і роздивитися. Якщо тикатимеш в обличчя своєю справедливою перевагою, інша сторона відступить.

— В-вибач.

Вони позбавили Хорікіту всіх варіантів, окрім відступу. Дивовижно, дивовижно.

— Схоже, нам доведеться залишити клас А у спокої. Ми точно не можемо розвідати, що в них є.

Захопивши територію, вони сховали більшу її частину за неприступною стіною. Однак, попри їхні зусилля, ми змогли дещо отримати з цієї взаємодії.