Правда та брехня

Вступ

День, коли вирішиться наша доля, настав. Перш за все, я хотів переконатися, що Сакура прийде до школи. Коли я зайшов до класу, то побачив те саме, що й завжди. Сакура тихо сиділа на самоті, щоб не бути втягнутою в розмови інших учнів. Вираз її обличчя здавався ще похмурішим, ніж зазвичай. Але хай там як, вона все одно прийшла була до школи.

— Усе гаразд? — спитав я.

— А, так. Все добре.

Цікаво, чи нервувала вона? Дівчина виглядала зібраною, якщо не повністю спокійною.

— Я подумала, що буде складно, якщо сьогодні мене не буде, тож…

Вона розуміла, що весь клас засмутиться, якщо її не буде, тому прийняла болісне рішення прийти до школи. Я уявляв собі, що буде неможливо донести до неї, щоб вона не думала про Судо та решту.

— Не забувай, що я тобі сказав учора. Свідчи в першу чергу заради себе.

— Так. Я впораюся.

Іке з Ямаучі дивилися на Сакуру з великою зацікавленістю. Певна річ, це було тому, що вони тепер знали про її особистість айдола. Дівчина, мабуть, була достатньо чутливою, щоб помітити це. Вона виглядала так, ніби здогадалася, що ті двоє дізналися, хто вона така. О ні...

Але Сакура лише тонко посміхнулася і тихо промовила: "Все гаразд". Їй було відомо, що ми знаємо про її подвійне життя. Можливо, робота айдолом зробила її чутливою до ледь помітних змін настроїв.

 

Частина 1

Як тільки продзвенів дзвінок, що повідомляв про закінчення уроків, ми з Хорікітою встали. 

— Ти підготувався, Судо-кун? 

— Так… Все добре. Я народився готовим.

Ніби подумки готуючись до того, що чекає на нього попереду, Судо заплющив очі й склав руки. Але потім повільно розплющив очі знову.

— Ти, можливо, назвеш мене повним ідіотом і посмієшся з мене, але такий вже я. Якщо хочеш щось сказати, то кажи зараз.

— Не роби нічого егоїстичного. Насправді слухати — буде найрозумнішим рішенням зараз, так?

— Ех, ти завжди поводишся так зверхньо, панянко.

Якщо просто подивитися на них, то здається, що вони наче кішка зі собакою. Але принаймні Судо не ненавидів Хорікіту. Якби ненавидів, то повністю відмахнувся б від її допомоги, якою б вигідною не була пропозиція.

— Постарайтеся, Хорікіто-сан. Судо-кун.

Хорікіта взагалі не відповіла, а Судо стиснув кулак показуючи свою рішучість. Я обернувся, щоб поглянути на Сакуру, яка все ще сиділа. Її тіло заціпеніло. Вона встала, губи дівчини злегка тремтіли.

— Так… Усе гаразд. Дякую…

Сакура була набагато напруженішою, ніж я очікував. Якщо вона так нервує ще до початку зустрічі, то, напевно, не зможе нормально говорити.

— Пішли. Ми справимо погане враження, якщо запізнимося.

Початок дискусії був запланований на 16:00. А зараз уже 15:50. Ми не могли більше зволікати. Як тільки ми вчотирьох дійшли до вчительської, сенсей махнула нам рукою, запрошуючи нас всередину:

— Яхуу! Привітик, учні класу D!

Класна керівниця класу B, Хошіномія-сенсей, весело привіталася з нами.

— Схоже, сталося щось неймовірне, га?

Очі її блищали, наче вона отримувала задоволення від того, що пхала свого носа в чужі справи. (Ну, так і було).

— Що цього разу? — пробурчала Чябашіра-сенсей.

— О, ні. Мене вже помітили, так?

Чябашіра-сенсей поглянула на Хошіномію-сенсей, коли та виходила з кабінету:

— Щоразу, коли ти отак вислизаєш, мені усе стає підозрілим.

Хошіномія мило підморгнула, ніби кажучи «Хіхі, ти мене спіймала!».

— Тож, напевно, я не зможу приєднатися, так?

— Звісно, що ні. Знаєш же, що стороннім заборонено брати участь.

— Оу, це так прикро. Ну, нічого. Гадаю, підсумки стануть відомими протягом години.

Чябашіра-сенсей з силою заштовхала Хошіномію-сенсей назад у кабінет.

— Що ж, тоді ходімо? — спитала вона нас.

— Це ж не буде в учительській, правда?

— Звісно ні. У цій школі діють досить складні правила, але в подібних випадках урегулювання відбувається між класним керівником відповідного класу, зацікавленими сторонами та учнівською радою.

Хорікіта застигла як тільки почула словосполучення «учнівська рада». Чябашіра-сенсей повернулася й різко поглянула на обличчя Хорікіти.

— Якщо хочеш спинитися, то зараз саме час, Хорікіто.

Судо, який не розумів чому Хорікіта має так вчинити, виглядав розгубленим. Було таке враження, що над його головою завис велетенський знак питання. Наша сенсей, як завжди, розкрила важливу деталь в останню мить.

— Я піду. Все добре.

Хорікіта прудко поглянула на мене. Її погляд, напевно, означав щось на кшталт: "Не хвилюйся за мене". Ми вийшли з учительської на першому поверсі й піднялися на четвертий. Табличка з написом «Кабінет Учнівської Ради» була прикріплена до стіни біля дверей. Чябашіра-сенсей постукала, і ми зайшли всередину.

Хоч Хорікіта й вагалася була, але відразу ж пішла за нами. Усередині прямокутником були розставлені довгі столи. Троє учнів з класу С вже прийшли та сиділи. Поруч з ними сидів вчитель в окулярах років тридцяти.

— Вибачте за запізнення, — сказала наша вчителька.

— Це раніше запланованого часу. Не потрібно вибачень.

— Ви вже зустрічалися?

Судо, Хорікіта і я не знали цього вчителя.

— Це Сакаґамі-сенсей — класний керівник класу C. А тепер…

Один хлопець, що сидів у кінці кімнати, привернув до себе увагу присутніх.

— Це президент учнівської ради.

Старший брат Хорікіти, навіть не глянувши на сестру, почав читати папери, що лежали на його столі. Хорікіта ненадовго перевела погляд на брата, але, зрозумівши, що він не дивиться на неї, опустила очі й сіла на місце навпроти учнів класу С.

— Що ж, тоді я пропоную обговорити випадок із застосуванням насильства, що стався минулого вівторка, з членами учнівської ради, залученими сторонами та їхніми класними керівниками. Можете розпочинати засідання, секретарко учнівської ради Тачібано.

Секретарка Тачібана, дівчина з коротким волоссям, злегка вклонилася.

— Звісно, враховуючи масштаби цієї суперечки, будуть випадки, коли президент учнівської ради втручатиметься. У цьому інциденті є кілька незвичних речей. Решту, тобто основну частину процесу, вестиму я — Тачібана, як завжди, одноосібно.

— Оскільки я досить зайнятий, є певні питання порядку денного, які я відклав на потім. Однак, як правило, я вважаю за краще бути присутнім на цих обговореннях, оскільки мені довірено очолювати учнівську раду.

— Отже, це все випадковість? — посміхнулася Чябашіра-сенсей, але старший брат Хорікіти навіть бровою не повів. А Хорікіта (я маю на увазі молодшу сестру Хорікіту) навпаки, не могла приховати свого тремтіння. Враховуючи те, що вони брат і сестра, перевага була не на нашому боці. Насправді я не міг позбутися думки, що ця ситуація була вкрай невигідною, оскільки Хорікіта не могла показати тут свою звичну майстерність. Наші очікування були вщент розбиті.

Якщо президент учнівської ради діятиме, то ми ніяк не зможемо вплинути на це, як би сильно нам це не подобалось. Він вступив до класу А й одразу ж обійняв посаду секретаря учнівської ради. У грудні першого року свого навчання він став президентом учнівської ради, отримавши переважну більшість голосів на виборах. Хоча дехто зі старшокласників, звісно, висловлювали своє невдоволення, а наше поточне безнадійне становище тільки доводило його неймовірні здібності.

Секретарка Тачібана у доступній для розуміння формі підсумувала відомості від обох сторін. Не було потреби в подальших поясненнях.

— Ґрунтуючись на вищезазначених фактах, ми хотіли б, щоб ви визначили, яка версія подій є правдивою.

Після завершення свого пояснення та передмови до процедури, секретарка Тачібана поглянула на нас, клас D.

— Комія-кун та двоє інших членів баскетбольного клубу пішли до спецбудівлі після того, як Судо-кун покликав їх туди. Там, за їх твердженнями, вони були побиті в односторонній бійці. Це правда?

— Те, що кажуть ці хлопці — брехня. Це мене покликали до спецбудівлі, — сказав Судо. — Того дня, після тренувань, Комія та Кондо попросили мене піти туди. Якщо чесно, я подумав, що це трохи дратує, але ще я подумав, що це могло бути тому, що вони завжди були вороже налаштовані щодо мене. Тому я пішов зустрітись.

Судо не був із тих, хто підбирає слова. Зазвичай Хорікіта відчувала б огиду до його недбалої манери спілкування, але, судячи з того, як вона тремтіла, дівчина його зовсім не чула. Сакаґамі-сенсей, класний керівник класу С, здивовано витріщив широко розплющені очі.

— Це брехня. Судо-кун покликав нас до спецбудівлі.

— Не жартуй зі мною, Коміє! Це ти мене покликав, придурку!

— Схоже, ти забув, чому ти тут.

Роздратований, Судо імпульсивно вдарив по столу. Миттєво настала тиша.

— Будь ласка, заспокойся, Судо-кун. Зараз ми просто слухаємо, що скажуть обидві сторони. Коміє-кун, ми просимо тебе також проявити стриманість і не перебивати.

— Пх, добре…

— Обидві сторони наполягають на тому, що їх викликала інша сторона, тож їхні свідчення суперечать одне одному. Втім, у цих історіях є і спільні риси. Між Судо-куном, Комією-куном і Кондо-куном виникла суперечка, правильно?

— Я б не назвав це суперечкою. Судо-кун постійно шукає причину побитися з нами.

— «Шукає причину побитися»?

— Судо краще грає в баскетбол, аніж ми, і завжди цим хвалиться. Ми тренуємося з усіх сил, але не дуже приємно, коли він бере нас на кпини. Тому в часто виникають сутички.

Я не знав подробиць клубної діяльності Судо, але коли побачив, що вени на його чолі почали виступати, стало очевидно, що вони брешуть. Потім секретарка Тачібана заговорила до Судо.

— Все, що сказав Комія, — неправда. Ці хлопці просто заздрять моєму таланту. Коли я тренуюся, вони постійно заважають мені. Ось, що правда.

Певна річ, що обидві сторони стверджували, що винен опонент.

— Сторони висловили свої нарікання, а тепер ми повинні винести рішення на основі зібраних доказів. 

— Судо-кун побив нас до втрати свідомості. Це був односторонній бій.

Здавалося, що клас С мав намір зосередитися на обговоренні своїх травм. У трьох учнів справді були темно-сині обличчя. Цього не заперечиш.

— Брехня. Вони напали першими. Це був самозахист.

— Агов, Хорікіто, — прошепотів я дівчині, яка продовжувала мовчати з опущеною головою. Очевидно, що ситуація була кепська. Якщо ми хочемо спинити Судо, щоб він не захопився, то треба діяти якнайшвидше. Проте, вона ніяк не відреагувала. Наче її свідомість покинула тіло. Чи справді одна лиш присутність брата мала такий сильний вплив?

Я знову згадав тих двох, що розмовляли за гуртожитком. Я не дуже розумів глибину ситуації, але підозрював, що Хорікіта переслідувала була свого надзвичайно талановитого брата, вступивши до тієї ж школи, щоб змусити його визнати її здібності. Але попри свої надії й таланти, молодшій сестрі з класу D все одно було ще дуже далеко до брата, який був президентом учнівської ради та ще й з класу А. Щоб довести йому, їй доведеться піднятися на одну арену з ним.

— Якщо в класу D більше немає доказів, чи не проти ви, якщо ми продовжимо розгляд справи?

Якщо учнівська рада та вчителі продовжуватимуть сидіти в повній тиші, їхній вирок майже напевно буде безжальним. Щоб запобігти цьому, нам потрібно, щоб Хорікіта почала нарешті діяти. Однак найнеобхідніша учасниця нашої команди поблякла й зіщулилася перед своїм старшим братом.

— Схоже, немає жодних заперечень щодо аргументів, що ми почули до цієї миті, — нарешті заговорив президент учнівської ради. Старший брат Хорікіти, здавалося, хотів покінчити з цим якнайшвидше.

— Незалежно від того, яка зі сторін викликала іншу, факт залишається фактом: це була одностороння бійка між Судо та іншими учнями. Ми можемо чітко бачити це з травм, яких вони зазнали. У нас немає іншого вибору, окрім як зробити висновок на основі цього.

— Ч-чекайте-но! Я не можу з цим змиритися! Це тільки через те, що ці хлопці купка слабаків!

У ту мить, коли Судо вимовив ці слова, я побачив, як Сакаґамі-сенсей посміхнувся.

— Тоді чи можна вважати це самообороною при боротьбі з такими нерівними за силою супротивниками?

— А-але ж. Я бився з трьома одночасно! З трьома!

— Але постраждали тільки учні з класу C.

Ставало дедалі гірше. Змирившись з тим, що мене можуть вбити за таке, я повільно підвівся зі свого розкладного стільця і став позаду Хорікіти. Я простягнув руки та щосили вхопився за її боки.

— Г'я?! — Хорікіта закричала незвично дівочим голосом. Однак зараз був не час і не місце для того, щоб зосереджувати на цьому увагу. Оскільки вона ще не прийшла до тями, я схопив її сильніше і залоскотав.

— З-зачекай. П-припини, припини!

Незалежно від того, наскільки засмученою чи ошелешеною є людина, якщо достатньо стимулювати організм, вона прийде до тями. Навіть якщо їй самій це не до вподоби. Вчителі, здавалося, були дещо здивовані моїм вчинком, але в ту мить мені було байдуже. Коли побачив, що вже достатньо її розбудив, я відпустив її. Хорікіта, виглядаючи так, ніби ось-ось заплаче, дивилася на мене з разючою напругою. Мені довелося було примусити її, але я знав, що це було необхідно, щоб повернути дівчину до її звичайного стану.

— Візьми себе в руки, Хорікіто. Ми програємо такими темпами. Ти мусиш боротися!

— Тц…

Хорікіта, поглянула на клас C, потім на вчителя, а потім на свого брата, ніби нарешті зрозумівши ситуацію. Здавалося, до неї дійшло, наскільки відчайдушним було наше становище.

— Перепрошую. Чи можна поставити запитання? — сказала вона.

— Ви не проти, президенте?

— Дозволяю. Проте, будь ласка, відповідайте швидше наступного разу.

Хорікіта повільно піднялася.

— Раніше ви сказали, що Судо-кун покликав вас до спецбудівлі. Але кого саме Судо покликав, і навіщо?

Комія та інші учні класу С подивилися один на одного, ніби кажучи: "Чому вона запитує про це саме зараз?"

— Будь ласка, відповідайте, — додала ці три останні слова Хорікіта, щоб посилити свій агресивний стиль допиту. Секретарка Тачібана це дозволила.

— Кондо та я не знаємо, чому він нас покликав. Коли ми закінчили й почали переодягатися, він сказав, що хоче поговорити з нами хвилинку. Хіба причина не в тому, що ми йому не подобаємося?

— Тоді, чому ти був у тій будівлі, Ішідзакі-кун? Ти не в баскетбольному гуртку, тож не маєш жодного стосунку до цієї справи. Твоя присутність там досить дивна.

— Це… Я прийшов для перестраховки. Ходять же чутки, що Судо жорстокий. Він ще й у кращій фізичній формі, ніж ми. Я повинен був піти, хіба ні?

— Тож, іншими словами, вам здалося, що це може погано скінчитися?

— Так, — відповіли вони в унісон так, ніби очікували цього питання. Виявилося, що учні класу С ретельно готувалися до цих зборів.

— Зрозуміло. Тож ви взяли з собою Ішідзакі-куна за охоронця, оскільки він мав репутацію досить хорошого бійця. Просто, якщо щось піде не так.

— Це було для того, щоб захиститися. І все. До того ж ми не знали, що Ішідзакі-куна знали як хлопця, що вміє битися. Ми просто вважали його надійним другом.

Хорікіта спокійно вислухала їхні відповіді, ніби прокручуючи в голові різні варіанти розвитку подій. Потім вона негайно зробила свій наступний крок.

— Я дещо знаю про бойові мистецтва, хоча б до певної міри. І розумію, що коли ти борешся проти кількох ворогів, перемога дається в рази складніше. Тому я не розумію, як вас так легко перемогли, як бій міг бути настільки одностороннім, коли з вами був такий досвідчений боєць, як Ішідзакі-кун.

— Тому, що ми не мали наміру битися.

— Першочерговим фактором виникнення бійки є зіткнення «енергії» між опонентами. Якщо ви не маєте наміру битися, або якщо ви миролюбні, ймовірність того, що ви постраждаєте, дуже низька. Особливо, коли вас троє.

Думка Хорікіти була дуже об'єктивною та ґрунтувалася на доказах, правилах і її власній логіці. З іншого боку, Комія відбивався власною зброєю — реальними доказами.

— Такий спосіб мислення не стосується Судо-куна. Він надзвичайно жорстокий. Навіть якщо ми будемо миролюбними, він все одно буде нещадним. І ось, що сталося.

Він здер марлю, що прикривала його щоку, оголивши подряпини під нею. Скільки б розумних аргументів не наводила Хорікіта, його поранення було вагомим доказом.

— Ви закінчили із претензіями, клас D? — холодно сказав старший брат Хорікіти. Після того, як він мовчки прослухав аргументи, які проговорила Хорікіта, він почав говорити просто та холодно. А погляд, здавалося, казав, що якщо це все, що ми можемо сказати, то краще було взагалі нічого не говорити.

— Це правда, що Судо поранив учнів. Однак бійку розпочав клас С. Є учениця-свідок, яка бачила інцидент повністю і може це підтвердити.

— Що ж, тоді, чи не міг би свідок класу D зайти?

Сакура із занепокоєним і неспокійним виглядом увійшла до кабінету учнівської ради. Вона дивилася собі під ноги, ніби боячись якоїсь небезпеки.

— Клас 1-D, Сакура Айрі-сан.

— Я думав, що почув щось про свідка, але ти ж учениця класу D? — хихикнув Сакаґамі, класний керівник класу C, протираючи окуляри.

— В цьому якась проблема, Сакаґамі-сенсей?

— Ні, ні, прошу. Починайте.

Сакаґамі-сенсей та Чябашіра-сенсей обмінялися поглядами.

— Якщо не проти, то можеш починати свідчити, Сакуро-сан.

— Т-так, добре… Що ж… Я…

Вона замовкла. Настала тиша. Десять секунд. Двадцять секунд. Погляд Сакури неухильно опускався все нижче і нижче, а її обличчя ставало все більш блідим.

— Сакуро-сан… — Хорікіта, неспроможна більше витерпіти, звернулася до Сакури. На відміну від попереднього разу, слова, здавалося, не дійшли до неї.

— Все очевидно: вона просто нічого не бачила. Більшість із цього буде марною тратою нашого часу.

— Чому ви так поспішаєте, Сакаґамі-сенсей?

— Я хочу прискорити процес. Якщо ми гаятимемо час, постраждають мої учні. Ці хлопці — осердя веселощів нашого класу, тож я не сумніваюся, що їхні численні друзі хвилюються за них. Крім того, вони бажають покращити свої навички в баскетболі, а ми позбавляємо їх цінного часу для тренувань. Як вчитель, я не можу закрити на це очі.

— Зрозуміло. Ви, напевно, маєте рацію щодо цього.

Можна було б подумати, що Чябашіра-сенсей буде союзником класу D, але, схоже, це не так. Натомість вона кивнула на знак згоди з Сакаґамі-сенсеєм.

— Ви, безумовно, правильно сказали, що це марна трата часу, тож, гадаю, у нас немає вибору. Можеш іти, Сакуро. 

Чябашіра-сенсей сказала Сакурі піти, ніби вже втратила була інтерес. Члени учнівської ради не просили про перенесення абощо. На стіні кабінету був чіткий напис, що означав поразку класу D. Сакура міцно заплющила очі, наче не могла більше цього терпіти, наче шкодувала про власну слабкість. Навіть Судо, Хорікіта та я відчували, що для Сакури це неможливо, і подумки змирилися з цим.

І тоді сталося це. Неочікуваний голос пролунав кімнатою.

— Я точно бачила, що сталося!

Це, беззаперечно, був голос Сакури, хоч мені й і знадобилося кілька секунд, щоб розібрати його. Найбільше мене вразила гучність її голосу.

— Учні класу C почали бійку. Без сумніву!

Слова дівчини повністю заперечували образ, який вона склала про себе спочатку. Сакура говорила так відчайдушно, що хотілося вірити, що сказане було правдою. Вона точно змусила мене повірити в це. Однак, наче скидаючись на магічне заклинання, ефект тривав лише кілька хвилин. Якби присутні залишалися спокійними, то їм було б неважко зрозуміти, що коїться.

— Перепрошую, але можу я дещо сказати? — спитав Сакаґамі-сенсей, підіймаючи руку.

— Зазвичай, учителів просять говорити якомога менше, але цей випадок досить клопітний. Президенте, ви не проти?

— Дозволяю.

— Враховуючи те, що ти щойно сказала, Сакуро-кун*, не подумай, що я сумніваюсь в тобі. Проте хочу поставити тобі одне запитання. Ти зважилась свідчити, але зробила це із запізненням. Можу я запитати, чому? Гадаю, якби ти дійсно щось бачила, то заявила б про це набагато раніше.

Сакаґамі-сенсей наголосив на тому ж, що й Чябашіра-сенсей.

— Це… Ну, це… Я не хотіла в це втручатися…

— Чому ти не хотіла втручатися?

— Тому, що в мене погано виходить розмовляти з людьми…

— Ага, зрозуміло. Проте, я хотів би ще додати. Тобто, в тебе погано виходить розмовляти з іншими, і все ж, коли тиждень майже добіг кінця, ти заявила, що ти свідок. Чи не звучить це дивно? На мою думку, більше схоже на те, що учні класу D потайки вигадали цю історію та примушують тебе давати неправдиві свідчення.

Порадившись, учні класу С відповіли, що вони теж так подумали.

— Це… Я просто… кажу правду…

— Якими б поганими не були твої навички спілкування, було видно, що ти не дуже впевнено свідчила. Це тому, що тебе мучить почуття провини, бо ти знаєш, що говориш неправду?

— Н-ні, це не так…

— Я не звинувачую тебе. Тебе, певно, змусили брехати заради класу, щоб врятувати Судо-куна. Чи не так? Якщо ти чесно зізнаєшся нам зараз, то тебе не покарають.

Невпинні психологічні атаки вчителя йшли одна за одною. Звісно, Хорікіта підняла руку.

— Справа не в цьому. Безумовно, Сакура-сан не вміє виступати перед іншими. Однак саме тому, що стала свідком того випадку, вона стоїть тут сьогодні. Інакше Сакура, швидше за все, не прийшла б, навіть якби ми її попросили. Чи ви думаєте, що якби нам був потрібен хтось, хто говорить сміливо, ми б не знайшли заміну?

— Не думаю. У класі D є чудові учні, до прикладу, як оце ти, Хорікіто-сан. Якщо видати таку людину, як Сакура-сан, за свідка, то це додасть відчуття правдоподібності, якого ти сама не здатна досягти.

Не схоже, що Сакаґамі-сенсей сам вірив у це. Однак незалежно від того, що ми скажемо, я переконаний, що він зробить усе, щоб відбити атаку. Як я і передчував від самого початку, свідок класу D не має достатньої ваги. Скільки б ми не наголошували на правді, вони казатимуть, що ми брешемо. Якщо свідчення надходитимуть від когось з нашого боку, вони не приймуть їх.

Невже у нас скінчилися варіанти? Сакаґамі-сенсей вороже посміхнувся, сідаючи на місце.

— Якщо ви хочете доказів… то я вам їх дам!

Класний керівник класу С застиг у відповідь нас слова Сакури.

— Прошу, давайте не будемо силоміць затягувати нашу розмову. Якби дійсно були докази, ви б надали їх до цього...

Сакура голосно грюкнула долонею по столу й кинула кілька маленьких прямокутних папірців.

— Що там?

Через те, що у дівчини було ще щось окрім слів, вираз обличчя Сакаґамі-сенсея вперше напружився.

— Це доказ того, що я була в спецбудівлі того дня!

Секретарка Тачібана підійшла до Сакури. Спочатку вона вагалася, але потім потягнулася до прямокутників. Ні, це не просто папірці, як я подумав був. Це були світлини.

— Президенте.

Після того як вона поглянула на фото, секретарка Тачібана показала їх президенту учнівської ради. Старший брат Хорікіти, порозглядавши світлини якийсь час, розклав їх на столі, щоб ми теж могли побачити. Ми побачили на них Сакуру, але в цієї Сакури був прекрасний вираз обличчя, одночасно схожий і несхожий на дівчину перед нами. Це була айдол — Шідзуку.

— Я… я шукала місце, де б нікого не було, щоби сфотографуватися. Також на світлинах є дата та час, що доводить, що я там була як і сказала.

Дата на фото точно доводила, що вони були зроблені ввечері рівно тиждень тому. Приблизно в той час, коли Судо та решта закінчили свої клубні заняття. Ми з Хорікітою мимоволі ахнули у відповідь на ці нові докази. Обличчя трьох учнів класу С, які до цього часу грали роль жертв, помітно змінились. Можна було побачити, як вони тремтіли.

— Що ти використала для фото? — запитав Сакаґамі-сенсей.

— Цифрову... камеру.

— Однак ти могла просто змінити дату з її допомогою. Якщо ти переглядала ці світлини на комп'ютері, то могла з легкістю встановити на них час і дату інциденту. Цих доказів недостатньо.

— Але, Сакаґамі-сенсей, вам не здається, що ця світлина відрізняється? — старший брат Хорікіти витягнув одну із фотографій, яку ми ще не бачили, і простягнув її вчителю.

— Ц-це?!

На фото було видно саму бійку. Очевидно, що не було потреби чіплятися до часу. Призахідне сонце залило коридор сутінковим світлом. Схоже, на фотографії відобразився момент одразу після, того як Судо вдарив Ішідзакі. 

— Думаю, ви повірили, що я була там, коли побачили... це.

— Дякую тобі, Сакуро-сан.

Ця світлина точно була порятунком і для Хорікіти також. Урятуватись з такого надзвичайно невигідного становища…

— Зрозуміло. Що ж, схоже, ти казала правду, що бачила випадок. З цим я просто мушу змиритися. Однак з цього фото я не можу з упевненістю стверджувати, як почався інцидент. Це не доводить, що ти бачила його повністю.

Безумовно, на цій світлині був лише кінець бійки. Ми не можемо назвати це остаточним доказом.

— Тож, що думаєте, Чябашіро-сенсей? Чому б не піти на компроміс? — спитав Сакаґамі-сенсей.

— Компроміс?

— Я впевнений, що Судо-кун збрехав у своїх свідченнях.

— Придурку! — Судо встав, схоже, збираючись буквально вилетіти зі стільця, але зрештою взяв себе в руки й усівся.

— Скільки б ми не ходили довкола, ми ніколи не дійдемо згоди. Ми не змінимо свої свідчення, а ваша сторона не здасться і не визнає, що ви вступили у змову зі свідком. Іншими словами, ви не зупинитеся. Це буде нескінченне коло тверджень, що інша сторона бреше. Крім того, світлина занадто непереконлива, щоб вважатися остаточним доказом. Тому я пропоную піти на компроміс. Я вважаю, що учні з класу С несуть певну відповідальність за те, що сталося. Проти Судо було троє учнів, і один з них має бойовий досвід, що теж є проблемою. Тож, як щодо двох тижнів відсторонення від занять для Судо-куна й одного тижня відсторонення для моїх учнів? Що думаєте про це? Вага покарання, звичайно, різна, але я думаю, що це відповідає різниці завданої шкоди.

Старший брат Хорікіти мовчки слухав Сакаґамі-сенсея. Здавалося, що клас С був готовий піти на компроміс лише наполовину. Якби у нас не було свідчень Сакури чи доказів, Судо, ймовірно, відсторонили б від занять більше ніж на місяць. Те, що ми домоглися менше ніж половини, було значною поступкою.

— Годі придурюватися! Це не жарти! — розлютився Судо.

— Чябашіро-сенсей. Що думаєте? — Сакаґамі-сенсей навіть не глянув на нього.

— Здається, ми дійшли до логічного завершення. Немає причин відмовлятися від пропозиції Сакаґамі-сенсея, — сказала Чябашіра-сенсей.

Його пропозиція, безумовно, була розумним компромісом. Хорікіта подивилася на стелю, ніби тихо обмірковуючи все, що відбулося до цієї миті. Як би ми не опиралися, Судо не буде повністю виправданий без переконливих доказів. Хорікіта знала це від самого початку.

Вона дійшла була висновку, що нам потрібно досягти компромісу. Як для учня класу D, Хорікіта вражає.

Проте, якщо вона прагне досягти класу A, то їй не можна тут зупинятись. Я не хотів був говорити до самого кінця, але вирішив простягнути руку допомоги, можливо, з поваги до нещодавньої хоробрості Сакури.

— Хорікіто, у нас справді більше немає варіантів? — спитав я.

— …………

Моя однокласниця не відповіла. Ну що, вона хоч має, що сказати?

— Я не надто розумний, тому не можу запропонувати рішення. Проте можу сказати, що нам, напевно, слід піти на компроміс, що ви запропонували, Сакаґамі-сенсей, — сказав я.

— Правильно, — відповів він з посмішкою, поправивши окуляри.

— У нас немає остаточного доказу невинуватості Судо. Гадаю, слід сказати, що такого доказу просто не існує. Якби ця подія була сталася в класі або крамниці, була б більша кількість учнів поблизу, які побачили б це, і, ймовірно, тоді були б вагомі докази. Немає жодних свідчень про те, що хтось бачив, як розгорталася ця сцена. Оскільки дана подія відбувалася в спецбудівлі, де не було людей, ми нічого не можемо вдіяти.

Я глибоко зітхнув і похитав головою. Тоді я поглянув прямо в очі Хорікіті, а вона поглянула у відповідь. Я говорив так, ніби вже прийняв поразку.

— Я розумію, чому в нас сталася ця суперечка. Немає значення скільки ми заперечуватимемо слова одне одного, клас C не визнає, що вони збрехали, та й Судо теж. Ми просто тупцюватимемо на місці. Якщо чесно, все дійшло до того, що я був би радий, якби ця дискусія взагалі б не починалася. Ви згодні?

Хорікіта опустила очі. Цікаво, про що вона думає? Якщо вона сприйняла мої слова лише поверхово, то все тут і закінчиться.

— Тож, на цьому все, так? Що ж, представнику класу D, Хорікіто-сан. Прошу, що ви про це думаєте? — Сакаґамі-сенсей сприйняв був те, що я сказав, буквально. Іншими словами, як оголошення поразки. Перемога для класу С — не дозволити виправдати Судо. Вираз обличчя їхнього класного керівника доводить, що він вважає, що виграв цю битву.

— Я зрозуміла... — відповіла Хорікіта, повільно дивлячись назад.

— Хорікіто! — вигукнув Судо. Це був крик людини, яка як ніхто інший не хотіла визнавати поразку. Він просто не міг. Проте Хорікіта на цьому не зупинилася. Вона продовжила завершальним зауваженням:

— Я вважаю, що у Судо, який спричинив інцидент, є вада. Він ніколи не замислюється над своїми вчинками, чим спричиняє незручності всім довкола. І це не перша його бійка. Він з тих, хто відразу підвищують голос і погрожують кулаками, коли їм щось не подобається. Коли відбувається такий ґвалт, має бути очевидним, хто його почав.

— Г-гей!

— Тобі слід зрозуміти, Судо. Це все через твою поведінку, — різко глянула Хорікіта на Судо, наче майже перевершивши лють його самого. — Ось чому, я не хотіла взагалі допомагати йому з самого початку. Я знала, що навіть якщо примушу себе простягнути руку, він буде повторювати одну й ту ж саму помилку знову і знову.

— Дуже чесна відповідь. Справа здається вирішеною, що скажете?

— Дякую велике. Прошу, сідай, — сказала секретарка Тачібана Хорікіті.

Настала мить тиші. Трохи потому пролунав явно роздратований крик Судо. Але тоді, навіть після п’яти, а потім і десяти секунд очікування, Хорікіта все ще не сідала.

— Не присядеш? — попросила секретарка Тачібана Хорікіту сісти знову, ніби думаючи, що та її не почула. Але Хорікіта все ще стояла. Вона зосередилася на вчителях, продовживши дивитися прямо на них.

— Він повинен замислитися над своїми діями. Проте не в цьому випадку. Коли я кажу, що він повинен задуматися, я маю на увазі, що йому слід переглянути свої минулі дії. Що стосується саме цієї справи, то я не думаю, що Судо-кун зробив щось погане. Це не був випадковий прикрий інцидент. Я певна, що це був цілеспрямований крок, зроблений класом С. І не маю жодного наміру покірно приймати поразку.

Хорікіта перервала довгу мовчанку такими гордовитими словами.

— Тоді... що ви маєте на увазі? — старший брат Хорікіти подивився на свою молодшу сестру вперше за весь цей час. Хорікіта не здригнулася від його погляду. Вона, мабуть, відчувала, що зараз не час боятися, і що треба бути хороброю перед Сакурою. Або, можливо, вона бачила шлях до остаточної розв'язки?

— Якщо ви не розумієте, то я повторю ще раз. Ми стверджуємо, що Судо-кун повністю невинен. Тому ми не можемо погодитися з його відстороненням від занять навіть на один день.

— Ха ха… Ну і що тут можна сказати? Ми зробили це навмисно? Яка дивна заява. Мабуть, молодша сестра президента учнівської ради не може втриматися від того, щоб не наговорити дурниць.

— Судо-кун — жертва, як і сказала свідок. Прошу, не допускайте помилок у своїх судженнях.

Учні класу С почали інтенсивно кричати.

— Не вигадуйте! Я тут жертва!

Через їхні крики Судо знову підвищив голос. Заперечення сипалися швидко і несамовито. Всі розуміли, що таким чином ми не знайдемо рішення.

— Досить. Продовження цієї розмови буде просто марною тратою часу, — Хорікіта Манабу дивився на нас так, ніби ми просто брехали у велетенському поєдинку, де суперники поливають одне одного брудом.

— Сьогодні я дізнався, що кожна сторона має повністю протилежні твердження. Отже, одна зі сторін поширює надзвичайно зловмисну брехню.

D чи C? Який з класів бреше школі? Якщо правда вийде назовні, то покарання буде серйознішим, ніж відсторонення від занять.

— Я перепитаю вас, клас C. Чи збрехали ви нам сьогодні?

— Зв…звісно ні!

— Тоді, як щодо вас, клас D?

— Я не збрехала. Все, що ми сказали — правда.

— Тоді ми знову зберемося тут для повторного слухання завтра о 16:00. Якщо до того часу не буде чітко встановлено, котра зі сторін бреше, або якщо ніхто не визнає своєї провини, ми винесемо рішення на основі зібраних доказів. Звичайно, в такому випадку нам доведеться розглянути можливість чийогось відрахування зі школи. Це все.

Після цієї заяви старший брат Хорікіти припинив розгляд справи. Якщо розгляд буде продовжено завтра о 4 вечора, то цього проміжку дуже мало, щоб знайти нові докази.

— Чи не могли б ви дати нам трохи більше часу перед тим, як ми знову зберемося на дискусію? — запитала Хорікіта, піднявши руку. Вона не протестувала, а лише запропонувала.

— Якби ця справа потребувала додаткового часу до повторного розгляду, то голова учнівської ради запропонував би більше. Іншими словами, наданого часу має бути достатньо для цієї справи. Відстрочки надаються лише за особливих обставин, — відповіла Чябашіра-сенсей, склавши руки. Схоже, вона взяла до уваги наміри учнівської ради.

Нам сказали піти. Всі виглядали незадоволеними, коли виходили з кабінету. Сакаґамі-сенсей підійшов до Сакури, яка, здавалося, була на межі сліз. Він дуже холодно сказав їй:

— Я хочу, щоб ти замислилася над тим, що через твою брехню в це буде втягнуто багато учнів. Крім того, якщо вважаєш, що ми пожаліємо тебе, якщо ти почнеш плакати, то боюсь, що ти дурепа. Тобі має бути соромно за себе.

Сакаґамі-сенсей та його учні пішли, кинувши ці слова. Хлопці класу С неодноразово скаржилися, що свідок перестаралася з брехнею, коли виходили, ніби хотіли, щоб Сакура їх почула. Відразу після цього кабінет учнівської ради огорнула тиша. Сакура, намагаючись якомога сильніше придушити свій голос, розплакалася.

— Я з усіх сил намагалася говорити під час дискусії, але чи був у нас взагалі шанс? Хорікіто?

— Я не здамся. Я боротимуся до кінця, щоб довести твої слова, — сказала Хорікіта.

— Ти ж розумієш, що ми не вирішимо проблему простою впертістю. Чи не зашкодить це більшій кількості людей?

— У мене немає наміру програвати. Що ж, я мушу йти.

Таким чином, Хорікіта розвернулася й пішла. Судо попрямував за нею. Я покинув кабінет учнівської ради разом із Сакурою.

— Вибач, Аянокоджі-кун… Якби я зважилась на самому початку, все було б добре, але… Усе сталося саме так, бо в мене було недостатньо сміливості.

— Все закінчилося б так само, навіть якби ти виступила одразу. Вони намагалися б знецінити твої свідчення просто тому, що ти свідок з класу D. Результат був би той самий.

— Але!

Якби вони запідозрили Сакуру в брехні, вона, мабуть, не змогла б врятувати Судо самотужки. Переповнена емоціями, Сакура почала плакати, великі сльози котилися по її щоках. Якби Хірата був тут, він, мабуть, люб'язно запропонував би їй хустинку. Як не дивно, ця сцена нагадувала мить, як Хорікіта ненадовго втратила зв’язок з реальністю, коли возз'єдналася зі своїм братом. Дежавю.

Чому світ поділений на переможців та невдах? Я вже був свідком багатьох перемог і поразок і бачив, як тісно пов'язані між собою радість і горе. Я не міг просто покинути Сакуру, тому вирішив почекати, поки вона зможе йти.

— Ти все ще тут?

Старший брат Хорікіти та секретарка Тачібана вийшли з кабінету учнівської ради. Остання почала замикати двері на ключ.

— Що плануєш робити?

— Тобто? — запитав я.

— Я думав, що коли ти вже прийшов сюди з Судзуне, то представиш якийсь надрозумний план.

— Я не Чжуґе Лян* чи Курода Канбей**. В мене немає жодних планів.

— То це означає, що коли Судзуне стверджувала, що Судо невинен, вона просто захопилась?

— Маєш на увазі гіперболізувала? Я так не думаю.

— Зрозумів.

Дивно, хоча моє спілкування з братом Хорікіти до цієї миті не було тривалим, наша розмова продовжилася. Хоч він і справив на мене погане враження під час нашої першої зустрічі, проте зараз мені було легко з ним розмовляти. Можливо, цього й слід було очікувати від того, хто піднявся кар'єрними сходами і став президентом учнівської ради. Він чудово розумів людську натуру.

— А ще те, що ти сказала, Сакуро, — брат Хорікіти повернувся до дівчини, яка стримувала свій плач. — Свідчення очевидців і фотодокази, безумовно, мають вагу під час обговорення. Однак, будь ласка, не забувай, що те, наскільки ми цінуємо докази, визначається й тим, наскільки ми віримо в їхню правдивість. Незалежно від того, що ти робитимеш, легітимність доказів буде нижча, оскільки ти учениця класу D. Незалежно від того, наскільки змістовною буде твоя розповідь, ми не зможемо прийняти її як стовідсоткову правду.

По суті, він назвав Сакуру брехухою.

— Я-я…Я просто…казала правду…

— Якщо не можеш довести, то це всього лиш трохи більше за нісенітницю.

Розчарована Сакура низько схилила голову, знову розплакавшись.

— Я вірю їй. Я вірю у свідчення Сакури, — сказав я.

— Оскільки вона учениця класу D, природно, що ти хочеш їй вірити.

— Я не сказав, що хочу вірити їй. Я сказав, що вірю. Це різні речі.

— То що, ти можеш це аргументувати? Чи можеш ти довести, що вона не бреше?

— Це не від мене залежить. Твоя сестра доведе це. Якщо Сакура не бреше, то вона знайде спосіб переконати інших.

Брат Хорікіти тихо хихикнув, а потім посміхнувся, ніби натякаючи на те, що такого не може бути.

Після того, як президент і Тачібана пішли, я підійшов до Сакури, яка все ще не могла поворухнутися.

— Ну ж бо. Вище голову, Сакуро. Немає сенсу плакати вічно.

— Але…це все моя провина… [Хник].

— Ти не зробила нічого поганого. Ти ж просто сказала правду. Так?

— Але… Я…

— Скажу ще раз: ти не зробила нічого поганого.

Я трохи присів, щоб зустрітися з Сакурою поглядом. Вона знову опустила голову, ніби не хотіла, щоб хтось бачив її сльози.

— Я вірю в тебе. Я дуже вдячний тобі за те, що ти прийшла сьогодні. Завдяки тобі, в нас тепер є можливість врятувати Судо та наших однокласників.

— Але… Я… Хіба я не була абсолютно марною?

Наскільки ж ця дівчина невпевнена в собі?

— Я вірю тобі, бо ти моя подруга.

Я поклав руку на її плече. Силоміць розвернувши її до себе, я спробував змусити її подивитися мені в очі.

Я повторив це з упевненістю. Сказав їй: «Зроби це заради себе.»

 

Частина 2

— Я показала тобі щось таке сороміцьке…

Йдучи біля мене, Сакура припинила була плакати. Тепер у неї на обличчі була схвильована посмішка.

— Я давно не плакала перед кимось. Насправді навіть трохи полегшало.

— Радий за тебе. Коли я був дитиною, я постійно плакав на людях.

— Я б і не подумала, що ти таким був, Аянокоджі-кун. Зовсім не схоже на те, що я про тебе гадала.

— Так, я багато плакав перед іншими. Може 10 чи 20 разів.

Я був розчарований і збентежений, але не міг припинити плакати. Проте люди, які плачуть, можуть стати сильнішими й рухатися вперед. Схоже, Сакура з тих, хто стримує свої почуття. Тому цей випадок може стати для неї важливим кроком уперед.

— Я була дуже щаслива… коли ти сказав, що віриш мені.

— Не тільки я. Хорікіта, Кушіда та Судо теж вірять. Усі наші однокласники вірять тобі.

— Так… Але ти взяв і сказав про це прямо, Аянокоджі-кун. Ти сказав це.

Сакура витерла очі ще раз. Можливо, через сльози їй усе було розмитим.

— Ти дав мені відвагу. Я була щаслива, — сказала вона з маленькою посмішкою.

Коли я почув це, мені стало легше на душі. Навіть якби ми змогли врятувати Судо, просто змусивши Сакуру вийти вперед і поставивши її в незручне становище, то це не було б ідеальним рішенням. Ми замовкли. Ніхто з нас не був дуже вправним співрозмовником. Однак це не було дивним чи неприємним. 

— Ам, ну… не думаю, що мені варто про це говорити зараз, проте...

Щойно ми наблизилися до виходу, Сакура заговорила.

— Насправді… Я… Прямо зараз…

— Яху! Щось ви спізнилися, га?

Ічіносе та Кандзакі чекали нас біля входу. Вони, напевно, були шоковані від результатів.

— Ви чекали на нас? — спитав я.

— Нам було цікаво, що сталося.

Я зупинився й повернувся до Сакури:

— Вибач, Сакуро. Продовжимо цю розмову пізніше?

Сакура відчинила шафку для взуття й зазирнула всередину. Вона повернула обличчя до мене.

— О, ні, нічого страшного. Я просто... хотіла сказати, що зроблю все на що здатна. Я буду хороброю.

Швидко відповівши, вона опустила голову й пішла.

— Сакуро? — намагався я зупинити її, але дівчина поквапилася вийти.

— Вибач. Я не вчасно? — спитала Ічіносе.

— Ні, все добре.

Я описав події, що відбулися були в кабінеті учнівської ради.

— Зрозуміла. Тож, ви відмовилися від компромісу, так? А клас D наполягав на невинуватості Судо до самого кінця?

— Ну, якби Судо відсторонили хоча б на один день від занять, то перемога була б за класом С.

Іншими словами, компроміс був пасткою. Солодка пастка, створена, щоб змусити нас програти. Однак, не схоже, що я їх переконав. Кандзакі, зокрема, наполягав на тому, що ми зробили неправильний вибір.

— Фактом залишається те, що він побив учнів. Ваші опоненти пішли на поступки через підтвердження свідка та її докази. Вам варто було прийняти компроміс.

— Але, як і сказав Аянокоджі-кун, відсторонення Судо буде поразкою для класу D. Якби його відсторонили через погану поведінку, то його шанси на постійне місце в команді, напевно, впали б до нуля. Він просто повернувся б на початкову сходинку.

— Йому можуть не просто сказати починати все з початку. Насправді може бути навіть гірше. Якщо в школі знають, що обидві сторони несуть відповідальність, вони врахують це при призначенні покарань. Проте якщо завтра частка звинувачень Судо зросте, то це буде поганою звісткою.

Жоден з них не помилявся. Або ми апелюємо до його невинуватості, або погоджуємося на угоду. І одна з цих відповідей є правильною.

— Зрозуміло. Я теж так думаю.

— Якщо ти так думаєш, чи не варто тобі зупинити це?

— Якщо потрапиш на повторний судовий розгляд, то неминуче програєш. Як і каже Кандзакі, отримати виправдання майже неможливо.

Якими б не були наші свідчення, як би наполегливо ми не відстоювали свої аргументи, ми не зможемо перемогти. Йшлося вже не про перемогу чи поразку. Ми опинилися були у безвихідному становищі на полі бою.

— Ви все ще збираєтесь боротися? Навіть без нових доказів чи свідчень?

— Наша лідерка вже сказала своє рішення — ми боротимемося до самого кінця.

Хорікіта не була дурною. Вона вже знала, що це продовження не було перемогою. Але все одно вирішила була йти вперед, маючи намір боротися далі. Доказом нашої готовності була готовність самого класу D зіткнутися з наступними випробуваннями.

— Хмм. Що ж, не думаю, що ми зможемо знайти ще якісь зачіпки, але я піду перевірю, які відомості можна ще зібрати в Інтернеті.

Хоча було б цілком нормально, якби вона в цю мить зреклася нас, проте Ічіносе розсміялася і, все ж таки, запропонувала нам свою допомогу.

— Я зроблю все можливе, щоб знайти більше доказів або іншого свідка, — попри те, що Кандзакі пішов би на компроміс, його допомога також залишалася непохитною.

— Ви все ще бажаєте нам допомогти? — спитав я.

— Ми вже задалеко зайшли, щоб відступати. Окрім цього, як ми і сказали раніше, ми не пробачаємо брехунам.

Кандзакі кивнув. Вони були дійсно хорошими людьми.

— Я щиро ціную вашу пропозицію, але це зовсім необов'язково.

Хорікіта, яка, як я вважав, повернулася була до гуртожитку, раптово встала між нами. Вона чекала була на мене?

— Необов'язкова? Що ти маєш на увазі, Хорікіто-сан?

— Ми не зможемо домогтися виправдання Судо. Навіть якщо з'явиться новий свідок з класу A чи B, це все одно буде неможливо. Однак... є дещо, що я хотіла б, щоб ви підготували для нас. Це єдине можливе рішення.

— Підготували дещо?

— Це…

Хорікіта продовжила пояснювати нам, що вона хотіла. Спокійний до цього вираз обличчя Ічіносе застиг.

— О… Це буде дуже складно.

Якщо Ічіносе так вагалася, то, можливо, це й справді було забагато. Кандзакі замовк і поринув у роздуми.

— Я розумію, що не втому стані, щоб просити таке, — сказала Хорікіта. — Тягар, який я покладаю на вас, надзвичайно великий. Але…

— А, ні. Ну, це має бути в межах наших сил, гадаю. Все тому, що я хочу з'ясувати, що відбувається з класом D. У мене є багато речей, які я хочу дізнатися, але... Ну, напевно, тобі краще не казати нам чому саме.

— Ти безумовно маєш рацію. Отже, якщо я вас переконаю, то чи будете ви співпрацювати з нами?

Хорікіта продовжувала пояснювати подробиці свого плану Ічіносе, Кандзакі та мені. Чому це було необхідно? Для чого ми це використаємо? Яке його призначення? Коли Хорікіта закінчила, Кандзакі та Ічіносе почали мовчки думати.

— Ви маєте розуміти ризики, а також користь цієї стратегії, — сказала Хорікіта.

— Коли ти до цього додумалася? — спитала Ічіносе.

— Якраз перед тим, як закінчилися дебати. Але лише випадково.

— Це… неймовірний крок. Я була на місці злочину і навіть не подумала про це. Або, напевно, мушу сказати, що була у повному невіданні про це. Я цього і близько уявити не могла, — Ічіносе, здавалося, зрозуміла план і його очікувані наслідки. Проте її вираз обличчя все ще залишався відстороненим, і вона, здавалося, продовжувала міркувати.

— Незвичайна ідея. Результати, напевно, теж можливо передбачити. Але чи таке взагалі існує? — спитала вона Кандзакі, який виглядав трохи здивованим.

— Це може суперечити твоїй етиці та моралі, Ічіносе.

— Ха-ха, так. Мабуть, ти маєш рацію. Це щось новеньке для мене. Але… це точно один зі способів ведення справ.

— Ага. Я теж так подумав. І це те, чого ніколи не слід робити.

Чи збиралися вони простягнути нам руку допомоги? У цій стратегії була закладена брехня. Для Ічіносе, яка ненавидить брехню, це було важким завданням.

— Ну, оскільки брехня почала всі ці негаразди, можливо, знадобиться ще одна брехня, щоб покінчити з цим випадком. Принаймні, я так вважаю.

— Ммм, зрозуміло. Клин клином вибивають, брехня за брехню, так? Але цікаво, чи можливо це взагалі? Я не можу собі уявити, щоб все вийшло так просто.

— За це не турбуйся. Я переконалася, — сказала Хорікіта.

Вона відразу пішла з кабінету учнівської ради, щоб переконатися, чи можливо було це здійснити?

— Якщо попросити Професора нам допомогти, то, гадаю, все вийде. Я поговорю з ним.

Хорікіта злегка кивнула. Вона, вочевидь, не мала жодних заперечень.

— Агов, Кандзакі-кун. Ти допоможеш нам перехитрити клас С?

— Так. Допоможу.

— Але я просто подумала, що, можливо, те, що ми робимо зараз, може в кінцевому підсумку стати для вас проблемою у майбутньому?

— Можливо.

— Йой, я зовсім не врахувала той факт, що в класі D є така дівчина як ти.

Після компліменту Хорікіті, Ічіносе з легким здивуванням вийняла мобільний телефон:

— Я позичу тобі його. Прошу, поверни згодом.

Цим вона підтвердила свою готовність допомогти.

— Так. Обіцяю, — вдячна за допомогу Хорікіта взяла його без вагань. — Що ж, тоді, Аянокоджі-кун. Я хочу, щоб ти мені допоміг з дечим.

— Якщо це не якась морока, то звісно, я допоможу.

— Допомагати іншим — це вже морока, яка потребує немало часу.

Іншими словами, мені треба підготуватися. Я не бачив виходу з цього становища, тому, повагавшись, вирішив поступитися Хорікіті.

— Гаразд, піш…?!

Я отримав разючий удар у бік. Біль був раптовий і сильний. Я відлетів у куток, наче мене здуло сильним вітром.

— Цього разу я пробачу тобі, що ти доторкнувся до мене. Але наступного, я відплачу тобі подвійно.

— Що… Ах, ах!

Біль заглушив мій голос, ніби мені не можна було сперечатися. Зачекай-но, коли вона сказала, що відплатить мені "подвійно", вона мала на увазі, що її удари будуть удвічі сильнішими, ніж зараз? Навіть уявити не можу!

Ічіносе ошелешено спостерігала за всім цим видовищем. Вона дивилася на Хорікіту так, ніби та була якимось жахіттям. Зарубай собі на носі, Ічіносе. Хорікіта — безжальна жінка... [Ковть].