Епілог: Єдине рішення

Вступ

Літнє сонце на небі сліпучо палило. З кожним кроком по обсадженій деревами доріжці до школи моє тіло кричало від спеки. Піт заливав обличчя. Радісна учениця бігла поруч й обігнала мене. Вона, безумовно, виглядала жвавою. Або, можливо, збожеволіла? Я, мабуть, не побіг би, навіть якби за мною гналася сама смерть. 

Одразу за деревами, крізь листя яких пробивалося світло, сиділа самотня учениця, притулившись до поручнів. Вона подивилася на мене. Як ця красива дівчина змогла так вдало розташуватися на тлі цього пейзажу? Мені спало на думку закарбувати цю ідилію на фото. Однак не вистачило сміливості сфотографувати її.

— Доброго ранку, Аянокоджі-кун.

— Ти когось чекала, Хорікіто?

— Так. Я чекала на тебе.

— Гадаю, якщо хочеш освідчитися у своїх почуттях, то краще так і скажи.

— Ти ідіот? — сплюнула вона. Мені стало спекотно як ніколи.

— Усе вирішиться сьогодні, — сказав я.

— Так.

— Я подумав… можливо, я припустився помилки. Зробив неправильний вибір…

— Ти був би радий, якби ми пішли на компроміс?

Я не хотів думати про це, але Хорікіта продовжила. 

— Якщо Судо-куна за це покарають, то це буде моя відповідальність. 

— То ти справді хвилюєшся через таке, так?

— Правда в тому, що ми граємось з вогнем. Я трохи турбуюся за результат. А ти як почуваєшся?

— У нас є стратегія, яку ти вчора запропонувала. Ічіносе також долучиться. Ми впораємося.

Я злегка поплескав Хорікіту по плечу і пішов далі.

— Гей...

— Гмм?

— Нічого. Коли вирішимо цю справу… — відповіла Хорікіта, ніби збиралася щось сказати. Вона замовкла.

 

Частина 1

Я помітив зміни, щойно переступив поріг класу. Сакура, яка зазвичай приходила до школи за мить до дзвінка, уже сиділа за партою. Вона прийшла раніше з якоїсь особливої причини?

Хорікіта також була здивована раптовою появою Сакури. До того ж мова її тіла... Ну, дівчина виглядала так само як і завжди, але я відчув, що вона сидить прямо, ніби приготувалася до чогось. Різниця була настільки незначною, що її навіть не можна було назвати зміною. Вона була настільки мізерною, що якби ви сказали мені, що я це сам вигадав, то я б погодився, і закинув би цю тему.

Коли ми проходили повз місце Сакури, вона підняла голову. Замість належного привітання вона лагідно підняла руку. Для такої людини, як Сакура, це здавалося відповідною реакцією. 

Так я думав, доки...

— Ем… Доброго ранку, Аянокоджі-кун. Хорікіто-сан.

— Д-доброго…

Це вперше Сакура привіталася зранку. Я був настільки шокований, що моя відповідь застрягла в горлі. Наші погляди не зустрілися, але вона все одно відчайдушно намагалася вичавити з себе слова.

— Що з нею? — пробурчала Хорікіта.

— Мабуть, через те, що сталося вчора, вона зважилася зробити крок уперед на шляху до дорослого життя?

Сакура, яка рідко говорила з іншими, сміливо дала свідчення в напружених обставинах. Вона, ймовірно, скористалася цією можливістю для саморефлексії*.

— Люди не змінюються так просто. Намагатися змінити себе майже неможливо, — коротка, але правдива заява Хорікіти зруйнувала створений мною прекрасний образ. Оскільки я і сам не був ідеалістом, то вважаю, що вона мала рацію. Між сьогоднішньою та вчорашньою Сакурою не було жодної суттєвої різниці.

Однак я б точно збрехав, якби сказав, що вона залишилася такою ж самою. Для того, щоб змінитися, їй треба було спочатку подумати про це. Сакура мала захотіти цього. Це не було помилкою.

— Якщо вона не перестарається, думаю, усе буде добре, — сказала Хорікіта. 

— Перестарається?

— Якщо спробує зробити те, що поки їй не по силі, то Сакура просто налаштує себе на невдачу.

У словах Хорікіти була таємнича, але переконлива сила, ніби вона говорила це з власного досвіду.

— Ну, як одиначка, якій подобається власна самотність, ти досить переконливо говориш на цю тему.

— Хочеш остаточно померти?

Можливо, вона прийшла не з безлюдних місць, а радше з пекла...

Я спостерігав за Сакурою на відстані. Вона ще не була в тому стані, щоб легко вітатися з іншими учнями. Як я й очікував, вона не стала раптово товариською. Чи було б краще, якби вона не примушувала себе? Безумовно. Зазвичай вона ні з ким не розмовляла, але з нами привіталася. Те, що хтось вважав би звичайним вчинком, для Сакури було величезним моральним і фізичним навантаженням.

Важко давалася думка, що це не вплине на неї. З іншого боку, дівчина може луснути наче кулька, якщо спробує змусити себе змінитись занадто сильно. Нам варто бути обережними з тим, як ми здійснюємо нашу стратегію.

 

Частина 2

Розмова розпочнеться приблизно через 30 хвилин. Я встав і попрямував до виходу з класу, щоби зустрітися з деким у визначеному місці. Перед тим, як піти, я вирішив перекинутися парою слів із Сакурою.

— Сакуро. Ти зараз ідеш? — спитав я, поки вона готувалася піти.

— Аянокоджі-кун… У нас сьогодні суд.

— Мене не буде.

Я розповів їй, що мушу владнати невирішені справи.

— Зрозуміла… — пробурмотіла вона.

Сакура опустила очі, ніби про щось замислилась. Вона виглядала злегка дивно, ніби їй було неспокійно. Здавалося, що дівчина ніяк не могла заспокоїтися. 

— Щось сталося?

— Га?

— Сакуро, насправді тобі необов'язково сьогодні свідчити. Не варто так хвилюватися, еге ж?

Сакура виглядала так, ніби спітніла.

— Все тому, що кожен старається з усіх сил. Я вирішила, що теж зроблю все, що зможу, — здавалося, що вона говорила це радше собі, ніж мені.

— Про що думаєш? — спитав я.

— Ну, якщо мені потрібно рухатись уперед... то я зроблю це.

Хоча я запитав, про що вона думає, Сакура не дала чіткої відповіді. Я хотів спитати, чому вона така стурбована, але телефон у кишені задзижчав. Нагадування про час. Більше не можна затримуватися.

— До зустрічі, Аянокоджі-кун.

Слова Сакури та її яскрава посмішка були незвичними для неї. У мене залишилося неприємне відчуття.

— Гей, Сакуро. Матимеш час пізніше? Я хочу поговорити з тобою про дещо.

Здавалося, що ці слова я видавлював із себе. Сакура ніжно похитала головою:

— У мене є плани на сьогодні. Може завтра?

Якщо вона продовжує казати, що з нею все гаразд, я не можу більше їй суперечити. Мені справді треба йти. Я повернувся до Сакури спиною і пішов.

За двадцять хвилин п'ята. Заняття вже закінчилися і я пішов до спецбудівлі. Влітку це місце ставало дедалі спекотнішим і вологішим. Якщо все піде за планом, то людина, на яку я чекаю, має незабаром прибути. Трохи опісля з’явилося троє хлопців, які бурчали про нестерпну спеку. Все-таки вони виглядали щасливими та оптимістичними.

А все тому, що отримали електронні листи від улюблениці нашого класу — Кушіди. В повідомленнях йшлося про запрошення на побачення? Або, може, ще божевільніша версія — освідчення в коханні? Мабуть, вони мріяли про щось таке. Та коли побачили мене, їхні фантазії вмить розбилися.

— Що відбувається? Чому ти тут?

Напевно, мене пригадали, бо я був тоді в кабінеті учнівської ради. Ішідзакі, лідер групи, зробив крок уперед, ніби хотів залякати мене. Він був досить сміливим, коли поруч нікого не було.

— Кушіди не буде. Я попросив її надіслати вам листа, щоб змусити прийти.

Ішідзакі виглядав неймовірно злим, скоротивши відстань між нами.

— Це не смішно. Для чого ти це зробив, га?

— Якби я не скористався був таким підступним методом, ви б просто не прийшли, чи не так? Я хотів поговорити з вами.

— Поговорити з нами? З якого переляку? Тобі що, голову від спеки напекло?

Ішідзакі, якому самому явно зле від спеки, схопився за сорочку й помахав нею, щоб охолонути.

— Щоб не робили, ви не зможете приховати правду. Судо нас сюди покликав і побив. Така наша відповідь. Тепер йому залишається лише смиренно прийняти своє покарання.

— У мене немає наміру сперечатися. Це буде просто марною тратою часу. Я повністю усвідомлюю, що ні клас C, ні клас D, не відмовляться від своїх учорашніх заяв.

— Тоді для чого ти це зробив? Викрадеш нас, щоб ми не потрапили на суд? Чи хочеш, щоби нас оточив натовп і погрожував розправою? Буде теж саме, як і тоді з Судо.

О. Це була досить цікава ідея, але вона спрацює лише як тимчасовий захід. Проти цих людей такі погрози не підходять. Навпаки, вони виглядали так, ніби лише цього й хотіли. Якщо ці хлопці стануть жертвами ще одного нападу, то, мабуть, знайдуть спосіб зробити свою ситуацію ще більш сприятливою.

— Просто здайся. Бувай.

Зрозумівши, що Кушіда не прийде, усі троє розвернулися та спробували піти, але одна особа стала в них на шляху.

— Взагалі-то, я вважаю, що ви, хлопці, могли б і розглянути цю пропозицію.

Ічіносе, яка чекала була, коли з'являться всі учасники цієї п'єси, тихо зробила крок уперед.

— І-Ічіносе?! Що ти тут робиш?!

Хлопці з класу C були шоковані. Враховуючи несподівану появу людини з класу В, їхній шок був цілком виправданим.

— Тобто? А що, якщо я скажу, що теж залучена до цієї справи?

— Ічіносе, а ти знаменитість.

— Ха-ха. Що ж, гадаю, мене досить добре знають у класі C.

Оскільки учні класу С не очікували, що і її в це втягнули, тому здавалося, що між ними зростала напруга. Вони явно почали втрачати самовладання.

— Цей випадок ніяк не стосується класу B, так? Тоді відвали…

Але на відміну від того, як хлопці розмовляли зі мною, їхні погрози прозвучали слабко. Вони відчайдушно намагалися втекти.

— Без сумніву, ти маєш рацію, що класу B це не стосується. Але як ви почуваєтесь, коли втягуєте у свою брехню так багато людей?

— Ми не збрехали. Ми жертви. Справді. Судо покликав нас та побив. Це правда.

— Отже, лиходії залишаються впертими до самого кінця. Настав час платити! — заявила Ічіносе, розкривши при цьому праву долоню. — Ви збрехали. Ми бачимо вас наскрізь. Зрештою, ви застосували насилля. Якщо не хочете, щоб цей факт став відомим загалу, негайно відкличте свою заяву.

Хоча не пояснив усіх подробиць, я відчував, що в умілих руках Ічіносе все буде гаразд.

— Га? Відкликати? Не сміши мене. Ти що, не виспалася перед тим, як вигадати таке? Ти не можеш просто сказати щось і заявити, що це правда. Судо почав бійку. Адже так?

Ішідзакі подивився на двох своїх спільників, які одразу ж відповіли:

— Правильно! Саме так!

— А ви знали, що ця школа є однією з провідних державних установ Японії?

— Звісно знаємо. Тому й спробували потрапити сюди.

— У такому випадку, вам слід трохи подумати. Ваші цілі були очевидні з самого початку, чи не так? — Ічіносе посміхнулася і заговорила з більшою жвавістю, ніби насолоджувалась цим. Вона повільно наближалася до трійці, говорячи так, ніби була відомою детективкою, що викриває справжніх злочинців під час розслідування.

— Вам не здається, що реакція школи на цей інцидент була досить дивною?

— Га?

— Коли ви передали заяву школі, чому Судо не покарали в ту ж мить? Нащо давати можливість виплутатись, надаючи при цьому відстрочку на кілька днів? Як ви думаєте, якою була причина?

— Тому, що він збрехав школі та благав про помилування. Якби йому не дали термін як формальність, ми, жертви, уже виграли б.

— Все справді так? Цікаво, чи була у вас інша ціль, інша мета?

Усі вікна в коридорі були зачинені. Сонце все ще було високо та світило на нас, посилюючи спеку та вологу.

— Я й гадки не маю, про що ти говориш. А, чорт забирай. Ну й спека!

Здатність мислити, тобто зосередитися, знижується з посиленням спеки. Неможливо проявити достатній рівень логічного та творчого мислення поза комфортним середовищем. Чим більше інформації ви вбиваєте собі в голову, тим більше ваш мозок перевантажується.

— Байдуже, я йду звідси. Я зварюся заживо, якщо залишуся.

— Але чи справді ти готовий із цим змиритися? Якщо підете звідси, то шкодуватимете про це все життя.

— Чого ти хочеш, Ічіносе?

Схоже, вони не розуміли, до чого вона веде.

— Ви що, не розумієте? Школа вже знає, що ви брешете, клас С. Вони знали це від самого початку.

Ця заява, напевно, стала для них несподіванкою. Ніхто з хлопців не уявляв собі такого результату. Ішідзакі та решта кілька секунд дивилися один на одного, а потім пирхнули зі сміху.

— Не сміши мене. Ми збрехали? І школа про це в курсі?

— Ха-ха-ха-ха. Ви, хлопці, такі кумедні, — сказала Ічіносе. — Ви танцювали під мою дудку весь цей час.

— Хороша спроба, Ічіносе. Але ми розкусили твій блеф!

— У мене є докази, — продовжувала Ічіносе, попри погрози Ішідзакі.

— О? Ну, погляньмо. Покажи мені докази, що ти...

Очевидно, вони подумали, що в нас немає жодних доказів. Навіть після слів Ічіносе вони не затремтіли. Однак, коли вона почала говорити, їхня поразка була вже вирішена.

— Чи знаєте ви, що по всій школі встановлено камери спостереження? Це зроблено для того, щоб слідкувати за тим, що ми робимо щодня.

— Так. І що?

Схоже, вони вже знали про камери. Ішідзакі та решта виглядали розслабленими.

— Ну тоді. Ви не побачили цього?

Ічіносе подивилася в точку під стелею трохи далі по коридору. Ішідзакі та інші простежили за її поглядом.

— Га?

Вони не могли повірити. У коридорі висіла камера спостереження, яка час від часу рухалася зліва направо, фіксуючи все, що відбувається.

— Це дуже погано, правда? Якщо ви хотіли влаштувати пастку для когось, вам потрібно було зробити це в місці, де немає камер.

— А, я-яка камера?! Ти брешеш! Але ж в інших коридорах не було камер, чи не так?! Хіба не дивно, що одну встановили лише тут! Правильно?!

Ішідзакі озирнувся на двох своїх спільників, запитавши їхньої думки. Вони кивнули, підтвердивши, що Ішідзакі мав рацію. Відповівши, вони витерли піт з облич.

— Ви не можете нас так обдурити. Це ви самі встановили цю камеру!

— Ви маєте рацію, що здебільшого камери не встановлені в більшості коридорів цієї будівлі. Проте є винятки, і є кілька місць, де камери спостереження встановлені, наприклад, перед учительською та науковою лабораторією. Очевидно, що в учительській зберігається багато цінних речей. Крім того, в науковій лабораторії зберігається багато реактивів. А оскільки вона знаходиться на цьому поверсі, цілком природно, що тут буде встановлено камеру.

Схоже, це вперше Ішідзакі та решта втратили дар мови. Ічіносе не могла не помітити, як вони знітилися.

— Ви дивилися туди, позаду вас? Там є ще одна, бачите?

Хлопці оглянули коридор, як їм і сказали, і побачили камеру. Звісно, та камера спостерігала за протилежним кінцем коридора.

— Тож, якби це ми встановили були камеру, як ви сказали, чи поставили б ми ще одну і на тому боці? Крім того, як саме ми встановили б камери спостереження, якщо навіть не можемо вийти з кампусу?

Ми відрізали їм шляхи для відступу один за одним.

— Ц-це неможливо… Це… Тобто, ми ж… усе тоді перевірили… Повинні були…

— Це третій поверх, але чи справді ви перевірили? Може, ви подивилися тільки на другому або четвертому поверсі? Можливо, насправді камери встановили тут як пастку?

Трійця трималася за голови й потіли набагато більше, ніж зазвичай. 

— До того ж ви розумієте, що оце щойно знищили себе ж, так? Нормальним людям не спаде на думку перевіряти, чи є там камери спостереження, правда? Це ж фактично визнання своєї провини, — завдала завершального удару Ічіносе.

— Тож, тож… Того разу… Неможливо…

— Камери спостереження не могли записати ваші голоси, але вони точно зафіксували вирішальну мить, коли ви завдали першого удару.

Рукава їхніх уніформ були повністю просякнуті потом. Ічіносе передала естафету мені. Боже мій, їм, мабуть, було б краще просто поговорити зі мною, га?

— Школа чекає, так? Нумо, скажіть нам правду. Перед тим, як дати вам відстрочку, голова учнівською ради особисто запитав, чи не збрехали ви. Якщо пригадаєте, то хіба не очевидно, що учнівська рада вже тоді все знала?

Ці троє, напевно, добряче морочили собі голови, намагаючись пригадати, що ж сталося на дебатах. Звісно, учнівська рада не розкусила їхню брехню. Проте в них виникли сумніви щодо того, котра зі сторін говорить правду. Якщо учні класу С інтерпретують це так, що те питання було адресовано саме їм, то це викличе певну довіру.

— Це… Я не чув, що буде так! Усе скінчено!

Комія зігнувся. Притулившись до стіни, він сповз на коліна. Кондо тримався за голову. Схоже, вони усвідомили, що коїться. Принаймні мені так здалося, але Ішідзакі на це не купився.

— З-зачекайте-но. Я все ще не переконаний. Гаразд, припустимо, що камери спостереження записали щось. Тоді ви могли б довести невинуватість Судо, навіть нічого не зробивши, правда? Вам не обов'язково кликати нас сюди, щоб сказати це. Ви могли б просто сказати про це на суді, але покликали нас сюди, так?

— Невинуватість? Це залежить від того, в чому саме ти невинен. Ми знаємо, що під час інциденту постраждали обидві сторони. Незалежно від обставин, Судо побив вас трьох. Цього не заперечиш. Звісно, якщо записи з камер спостереження доведуть, що це не Судо покликав вас трьох сюди, він, ймовірно, отримає найлегше покарання, яке тільки можливо. Однак його позиція постійного гравця все одно буде під загрозою. Йому можуть заборонити брати участь у турнірах.

Піт котився по чолу Ішідзакі наче водоспад. Нам теж було спекотно, але порівняно з цими трьома, нам було набагато краще. Температура їхніх тіл продовжувала зростати, як тільки ми загнали їх у кут.

— Що за чортівня? Ну, якщо все і справді так, як ви кажете, то з відеозаписом не повинно бути жодних проблем, чи не так? Ми згодні, допоки можемо відсторонити Судо хоч на один день.

— Якщо це станеться, то вас можуть відрахувати. З цим ви теж згодні?

Очевидно, вони не продумали цю частину і не помітили дилеми, з якою зіткнулися.

— Якщо хтось перевірить записи з камер, то вони розкусять вашу брехню. Якщо це станеться, то, швидше за все, вас відрахують. Таке передбачення може зробити будь-хто.

— Щ-що!

— Ч-чекай, чому відрахують? Ви не сказали, що ми брешемо! — Кондо намагався врятуватися, його голос був слабким і напруженим. 

— Школа перевіряє нас. Випробовує, щоби побачити, чи зможемо ми вирішити проблему та до яких висновків прийдемо. Вам не здається, що все сходиться з нашим випадком?

— Навіщо... Я точно не хочу, щоб мене відрахували!

— А-агов, Ішідзакі. Ще не пізно їм сказати, що ми збрехали! Якщо скажемо, то школа може нас пробачити!

— Чорт забирай. Це смішно. Визнати, що збрехали? Що ж, добре. Поки Судо буде покараний, я готуватимуся до найгіршого покарання, яке тільки можливо, до почесної жертви! Для Судо все буде скінчено!

Іншими словами, Ішідзакі не відступить. Замість цього, він йтиме вперед.

— Поки що рано робити висновки. Ми дамо вам останній шанс. Існує лише один спосіб врятувати і клас С, і клас D.

— Чорт забирай, ми цього не зробимо!

Поки інцидент існує, врятувати всіх неможливо. У такому випадку було б найкраще, якби його взагалі не було.

— Існує лише один спосіб розв'язати це питання. Скажіть школі, що хочете відкликати свою скаргу. Якщо ви це зробите, то школа не використовуватиме записи з камер спостереження. Якщо немає скарги, то нікого й не покарають. Крім того, якщо записи з камер відеоспостереження ніколи не з'являться, клас D також отримає вигоду. Як ми вже знаємо, якщо їх таки нададуть, то Судо все одно отримає певне покарання. Іншими словами, клас С і клас D можуть прийти до компромісу разом. Школа не може проводити розслідування, якщо вони не можуть переглянути відео і побачити, що ви збрехали, чи не так?

— А, а… Просто… дайте мені подзвонити…

Ішідзакі, який виглядав розбитим, дістав свій мобільний телефон. Однак Ічіносе суворо сказала йому "ні". Вона не дала йому часу на роздуми. Ми маємо покінчити із цим просто зараз.

— Що ж, ви не дуже охоче співпрацюєте. Тому в нас не залишається іншого вибору, окрім як приготуватись. Ми зараз же попросимо школу підтвердити записи з камер спостереження, і вас відрахують.

Я кивнув у згоду. Кондо та Комія схопили Ішідзакі за руки.

— Ну ж бо. Просто приймімо пропозицію Ічіносе, Ішідзакі!

— З-зачекай. Якщо я не обговорю із тією людиною, то все погано скінчиться, — пробурмотів він. 

— Ми вже програли! Я не хочу бути відрахованим! Прошу, Ішідзакі!

— Дідько! Гаразд… Ми здаємося. Ми згодні відкликати заяву!

Ішідзакі впав на коліна.

— Ну, ходімо тоді до кабінету учнівської ради. Підемо разом.

Ми пішли до кабінету учнівської ради, а між нами були затиснуті троє учнів класу C. Якщо хоч на секунду відірвемо від них погляд, вони можуть звернутися до когось за порадою. Коли ми нарешті дійшли до місця призначення, то заштовхали їх усередину. Хорікіта дуже добре все підготувала.

 

Частина 3

— Фух! Мені вже краще! Дуже дякую! Дякую за таку вагому роль! Я була така щаслива! — вигукнула Ічіносе.

— Ну, більше схоже на те, що ти робила, що хотіла, Ічіносе.

— Ха-ха-ха, ага. Я теж так вважаю. Зі справою покінчено, так?

Так, справді покінчено.

— Мені було цікаво, для чого ти вчора попросив мене позичити тобі трохи балів.

Ми повернулися до спекотного та вологого спецкорпусу й встановили драбину.

— Не можу повірити, що ви захотіли встановити камери спостереження.

Так, це правда. Школа справді не встановлювала була ці камери. Ічіносе та Кандзакі купили їх і, разом із Професором, установили під час обідньої перерви. Ішідзакі та ті два учні злякалися, що відеозаписи з камер будуть оприлюднені, але вони були несправжніми.

Спершу я був здивований, що школа продає таке обладнання. З іншого боку, хоч ви й не додумаєтеся використовувати їх для запобігання злочинам, вони все ще можуть бути корисними у вимірюванні* та відеофіксації. Іншими словами, знаряддя для навчання. Можливо, якщо назвати їх мережевими, а не камерами спостереження, то буде простіше сприйняти. 

Спека підірвала здатність учнів класу С мислити. Вони перебували в кризовому стані, не маючи можливості розслабитися. Крім того, у них було відчуття психологічної загрози під час цього протистояння. Вони ніяк не могли здогадатися, що ми брешемо. Навіть якби вони засумнівалися в цьому, то все одно не мали б часу на розслідування.

— Колись настане день, і ви, мабуть, станете грізними суперниками для класу С, Аянокоджі-кун.

— Якщо такий день взагалі колись настане, гадаю.

Проте, Ічіносе вже може бути в класі A до того часу.

— Якби Хорікіта була в класі B, то ми б вже могли опинитися в класі A.

— Можливо. 

Я зняв камеру й віддав її Ічіносе, яка притримувала драбину. 

— Я безсумнівно поверну тобі позичені бали. Просто скажи, коли вони будуть тобі потрібні.

— Згода. Якщо повернеш до випуску, то добре. Тож, що ти збираєшся робити тепер? Чекати перед кімнатою учнівської ради?

— Можливо…

Раптом я згадав про Сакуру. Вона була сказала, що в неї є плани на сьогодні, але що вона взагалі збиралася робити? Раніше, коли вона чекала була на мене після занять, що саме вона хотіла мені сказати? Судячи з її виразу обличчя, дівчина була зважилась щось зробити. Правильно? Вона сказала, що набралася була сміливості. Але для чого?

Мене мучило якесь почуття, ніби німіла потилиця, а думки кружляли в голові. 

— О, так, це нагадало мені одну річ. Я хотіла сказати тобі дещо, Аянокоджі-кун.

Але перш ніж Ічіносе встигла що-небудь сказати, я вже побіг. Що б вона не хотіла мені сказати, це зачекає.

— Га?! З-зачекай-но!

Хоча вона не могла зрозуміти, що відбувається, Ічіносе чомусь побігла за мною.

 

Частина 4

Дані, які відстежував мій телефон, показували на вхід до магазину електроніки. Не зволікаючи, Ічіносе побігла за мною і трималася поруч. Коли ми наближалися до місця призначення, я неймовірно захекався. Мені довелося зупинитися й перевести подих. Про всяк випадок, я подав Ічіносе знак, щоб вона поводилася тихо. 

— Будь ласка, не зв'язуйтеся зі мною більше!

— Чому ти таке кажеш? Ти мій скарб... Відтоді, як уперше побачив тебе в журналі, я покохав тебе. Зустрівши тебе тут, я відчув, що це доля. Я кохаю тебе... Я більше не можу стримувати свої почуття до тебе!

— Припиніть… Прошу, припиніть це! — вигукнула Сакура. Вона дістала щось зі своєї сумки. Листи. Їх було десятки... ні, сотні листів. Мені стало цікаво, скільки цей чоловік загалом надіслав?

— Звідки ви знаєте номер моєї кімнати? Чому ви продовжуєте їх надсилати?

— Чому? Звісно, що я знатиму номер твоєї кімнати й буду писати тобі листи. Усе тому, що наші серця пов'язані.

Сакура, мабуть, страждала була відтоді, як пішла до цієї школи. Її шанувальник знав, хто вона така, і їй доводилося щодня стикатися з його поглядом. Однак з неї було вже досить, і завдяки новознайденій сміливості вона збиралася вирватися на волю. Дівчина вирішила звільнитися від нього прямо тут і зараз. Тепер зрозуміло, яким був її намір.

— Прошу, припиніть. Мені це набридло!

Вона кинула пачку листів на підлогу, відкинувши нерозділене кохання чоловіка.

— Навіщо… Навіщо ти це робиш? Навіть після того, як я виклав тобі свої почуття!

— Н-не підходьте!

Чоловік скоротив відстань між собою та Сакурою. Він ішов з такою наполегливістю, що здавалося, ніби ось-ось нападе. Схопивши Сакуру за руку, він штовхнув її до зачинених дверей магазину.

— Я покажу тобі, як сильно тебе кохаю... Якщо я це зроблю, то ти зрозумієш, Сакуро.

— Ні, відпустіть!

Ічіносе смикнула мене за рукав. Очевидно, ми не могли більше залишати все як є. Я хотів зачекати, поки ми зможемо зловити його на гарячому, але, схоже, у мене не було вибору. Взявши Ічіносе за руку, ми вийшли, як бунтарська парочка. Поки йшли, ми почали фотографували все на телефони. Наші камери безперестанно клацали. 

— О, схоже, ми їх спіймали на гарячому! Цей старий робить щось мерзотне!

— Га?!

Сакура була ошелешена моєю мовою лиходія*, яка була їй невідома. Мені було неймовірно соромно, але я впорався з цим.

— О, "Дорослий домагається старшокласниці". Я вже бачу завтрашні заголовки, буде величезний скандал!

— Н-ні! Це непорозуміння. Ви помиляєтеся!

— Гмм, це, безумовно, не звучить як «непорозуміння». Правда ж? Якраз схоже на те, чим здається, як гадаєш?

Ічіносе спробувала повторити мій виступ, але її тон був жорстокий. Тепер уже схвильований, чоловік поспішно відсторонився від Сакури. Але ми були напоготові з нашими камерами.

— Помиляємося? Я так не думаю. Ого, поглянь-но на всі ці листи! Гидота. Ти що, сталкер?

Вона затисла носа, коли брала листи, наче це були чиїсь шкарпетки; брала їх за куточки, використовуючи лише вказівний та великий пальці.

— Ви помиляєтеся. Це просто… так, це. Вона попросила, щоби хтось навчив її користуватися цифровою камерою, і я сказав, що навчу її віч-на-віч. Це все.

— Хммм.

Я наблизився до чоловіка, притискаючи його до стіни.

— Ми з подругою все бачили. Тому наробили фотографій. Якщо знову покажешся перед цією дівчиною або надішлеш ще огидних листів, то це стане частиною суспільного надбання. Зрозумів?

— Ха-ха-ха-ха! У сенсі? Я справді не…розумію, про що це ти кажеш.

— Не розумієш? Ти з цього не виплутаєшся, старий. Якщо хоч піднімеш руку на цього айдола або навіть просто подивишся на неї, для тебе все буде скінчено. Я виб'ю з тебе все лайно. Зрозуміло?

— Ік!

Після того, як він повністю втратив бажання боротися, я навмисно дав йому трохи часу на втечу.

— П-прощавай! Я більше ніколи такого не зроблю!

Продавець побіг назад до магазину, щоб забратися від нас якомога далі. Коли джерело її жаху зникло, Сакура почала виглядати виснаженою. Здавалося, що вона ось-ось упаде, тож я поспішно схопив її за руки та допоміг стати на ноги.

— Ти добре впоралася.

Я багато був проповідував їй, але тепер це, мабуть, було зайвим. Вона намагалася самотужки подолати страждання, з якими зіткнулася. Я мушу зважати на її почуття.

— Аянокоджі… кун. Що ти тут робиш?

— Я дуже радий, що обмінявся з тобою контактами, — я дістав свій телефон, який показував місцеперебування Сакури.

— Мабуть, я все ж таки нікудишня... Зрештою, я нічого не можу зробити сама.

— Це неправда. Було дуже круто, коли ти кинула ці листи на землю, — я вказав на розкидані всюди різнокольорові папірці.

— Гей, гей. Хто ця таємнича людина, про яку ти згадував? Якийсь айдол? — Ічіносе кинула один з огидних листів на землю, розгублено нахиливши голову. 

— Це…

Хоч я і не хотів нічого приховувати від Ічіносе, проте не наважився говорити без дозволу Сакури. Однак Сакура зустрілася зі мною поглядом і злегка кивнула.

— Сакура була айдолом, коли навчалася в молодших класах. Її звали Шідзуку.

— Що?! Айдол?! Це неймовірно! Вона медіаперсона! О, потисни мені руку, потисни мені руку! — Ічіносе була переповнена дитячим захватом.

— Але я не з'являлась на телебаченні абощо…

— Ну і що, це ж так неймовірно! У мене й думки не було про те, щоб стати айдолом чи кимось на кшталт цього.

Не знав про це. Я вважав, що Ічіносе має і обличчя, і фігуру для цього… Ні, скоріш я думав, що вона володіє всіма необхідними якостями.

— Коли ти про це дізнався, Аянокоджі-кун? — спитала Сакура. 

— Нещодавно. Вибач. Кілька наших однокласників теж довідалися про це.

Оскільки вона так чи інакше дізнається, я вирішив просто сказати їй. 

— Гадаю, що я все-таки навіть рада цьому... Було важко брехати.

Якщо ця ситуація дала Сакурі можливість нарешті зняти свою маску, то це добре.

— Хай там як, ти була занадто хороброю. Я збирався втрутитися, якби щось сталося.

— Ха-ха… Так, ти, мабуть, маєш рацію. Я так злякалася.

Дівчина, яка ще вчора відверто плакала на моїх очах, сьогодні сміялася досить своєрідно. Вона сміялася і при цьому здавалося, що от-от заплаче.

— Аянокоджі-кун… Не дивись на мене таким дивним поглядом.

— Дивним поглядом?

— Нічого, не зважай, — Сакура не уточнила, але на її обличчі з'явилася трохи радісна посмішка. — Як гадаєш, всі помітять, якщо я прийду в школу без окулярів і з іншою зачіскою?

— Думаю, існує ймовірність, що люди в школі можуть запанікувати, коли помітять... але гадаю, що все буде добре.

Раптом я уявив собі красиву дівчину з юрбою глядачів, які намагаються вирватися вперед, щоб поглянути на неї. Вона мала м'яку вдачу і якості, що змушували хлопців природним чином юрмитися довкола неї.

— Вау… Ти неймовірно мила! Без окулярів ти справляєш зовсім інше враження!

Схоже, Ічіносе дивилася на Шідзуку у своєму телефоні. Вона була захоплена тим, що знайшла. Хоча випадок із Судо поставив наш клас під загрозу й підкреслив відсутність єдності у ньому, принаймні він дав Сакурі шанс розвиватися. Можливо, це було того варте, врешті-решт.

Зачекайте-но. Я насправді був не з тих, хто так думає. Або, можливо, слід сказати, що не знаю, якою людиною я був у першу чергу. Чи був це справжній я? Я почувався трохи розгубленим.

— Вибачте, що так довго мовчала.

— Немає за що просити вибачення. Ми не зобов'язані про це говорити. Але гадаю, що зараз у нас такі стосунки, що ми можемо говорити про різне. Якщо ти страждаєш або почуваєшся розгубленою, то можеш поговорити зі мною. Ще можеш поспілкуватися з Хорікітою та Кушідою.

Позаду мене Ічіносе навмисно та гіперболізовано перекинулася.

— То кажеш їй: "Можеш поговорити зі мною". Цікаво, що саме ти маєш на увазі?

У мене не було відповіді на це.

— Гаразд. Я зрозуміла, — пробурмотіла Сакура.

— А, я теж допоможу, — хоч Ічіносе не дуже добре її знала, вона все ж посміхалася Сакурі.

— Я Ічіносе з класу B. Приємно познайомитися, Сакуро-сан.

Сакура виглядала трохи невпевнено, але потиснула простягнуту руку Ічіносе.

— До речі, ти ж хотіла щось мені сказати у спецбудівлі? — запитав я, пригадавши свою розмову з Ічіносе.

— А, так, точно. Було дещо важливе, про що я хотіла з тобою поговорити.

Ічіносе на мить затамувала подих, а потім набула серйозного вигляду.

— Напевно, не варто мені казати про це зараз, але… є дехто, хто смикає за ниточки і стоїть за всім цим інцидентом із Судо.

— Смикає за ниточки?

Оскільки Ічіносе виглядала настільки смертельно серйозною, я не думаю, що це була просто здогадка.

— Правду кажучи, сталася нещодавно суперечка між учнями класу B так C. Але тоді школа не втрутилася. І дехто, на ім'я Рюен-кун, був її ініціатором.

— Рюен? Не пригадую цього імені.

— Це тому, що він просто ще не бачить підстав видавати себе. Немає причин, з яких ти мав би його знати.

Ічіносе, яка завжди була такою яскравою, тепер виглядала похмурою й насупленою.

— Серед першокласників я найпильніша. Гадаю, що це він виставив Судо-куна брехуном і спровокував суперечку з класом B. Це все його рук справа. Він не соромиться шкодити іншим заради власних інтересів. Він грізний супротивник.

— Коли у класу B виникли негаразди, чи вдалося тобі вирішити їх мирним шляхом? 

— Так, якось. Проте якщо дивитися на це як на гру, то я не можу сказати напевно, чи перемогла я, чи програла... Хай там як, гадаю, що завдяки тому, що він вигадав, мені стало легше зрозуміти і цей випадок, і як влаштована ця школа. Вам варто бути обережнішими.

Я не знав, хто цей Рюен, але він, безсумнівно, буде небезпечним супротивником. Тим, хто розроблятиме безжальні тактики, які можуть призвести до нашого відрахування, якщо ми помилимося хоч раз. 

— Тож, якщо щось трапиться, то можете звернутися до мене по допомогу. Кажіть, якщо буду потрібна.

— Так. Матиму це на увазі.

 

Частина 5

Ми з Судо-куном прийшли до кабінету учнівської ради за 10 хвилин до початку дебатів. Там була тільки Тачібана-сан. Я не бачила жодних ознак інших учнів чи мого старшого брата.

— Господи, я так нервую. А ти, Хорікіто? — спитав Судо.

— Все як і завжди.

Цю справу мали вирішити сьогодні. Я знала, що це буде нелегко, особливо для мене. Зрештою, саме я заявила, що Судо абсолютно невинен. Якщо моя стратегія провалиться, то це все було дарма. Я подумала, що є певна цінність у тому, щоб вистояти, тому розробила була цей план під час перерви між засіданнями.

Але, якщо тактика не спрацює, швидше за все, дебати переростуть у словесну битву, в якій ми просто будемо лаятися одне на одного. Врешті-решт, результат точно буде гіршим за компроміс, запропонований на попередньому слуханні. Судо-кун зненавидить мене. Ну, він гавкатиме не на те дерево. Проте, мені доведеться визнати його скарги, оскільки звернення до учради на моїй відповідальності.

З іншого боку, я припускаю, що якщо Судо-кун сам захоче, то все ще є можливість піти їм назустріч. Вони, напевно, захочуть максимально скоротити термін його відсторонення*. Якби ми зробили це головною темою нашої розмови, то, можливо, змогли б домовитися про пом'якшення вироку для Судо-куна.

Примирення, а по-іншому поразка. Проте, якщо зацікавлена особа захоче цього, у нас не буде вибору.

Трохи потому, двері учнівської ради відчинилися. Моє серце почало битися удвічі швидше, Мій старший брат… Слова застрягли в горлі й не можуть вирватись. 

Хоча я мала б це зрозуміти, було відчуття, ніби на мене напали. Мене мучили різні симптоми, такі як тремтіння, нервозність і запаморочення. Але я не можу стати на ті ж граблі.

Я відвела очі від брата. У мене є супротивники, з якими я маю зіткнутися.

— О, цікаво. Бачу, що хлопця з учора тут немає.

Наступним прийшов учитель класу C, Сакаґамі-сенсей. Чябашіра-сенсей разом із ним.

— Що трапилося з Аянокоджі, Хорікіто? — спитала вона. 

— Його не буде.

— Не буде?

Чябашіра-сенсей повернулася до вільного місця зі здивованим поглядом. Схоже, вона була стурбована його відсутністю, ніби дебати будуть безглуздими без нього. Ні, не зовсім безглуздими, але… Точно не знаю, але було відчуття, наче Чябашіра-сенсей бачила в цьому доказ причетності Аянокоджі-куна.

— Що ж, навіть якщо його тут немає, результат не зміниться, — я не хотіла стверджувати, але відповіла, ніби хотіла позбутися сумнівів.

— Ну, нехай. Вирішувати тільки вам.

Вчителі сіли. Ми почнемо обговорення, як тільки прийдуть учні з класу С. Коли вони прийдуть, як усе піде далі? Що ж, усе просто. Ми будемо заперечувати те, що казатиме інша сторона. Будемо повторювати, що опоненти брешуть, а потім пробиватимемося крізь цю брехню, перш ніж стверджувати, що це саме ми говоримо правду. Саме так.

Усе буде однаково для обох сторін. Крізь брехню, ми дійдемо до правди. Це буде битва між правдою та брехнею. Ми можемо обмінюватися думками, але рішення буде лише одне.

Нарешті, прибули учні класу C. Вони усі пітніли, ніби кудись квапились.

— Ви саме вчасно, — сказав Сакаґамі-сенсей своїм учням з ноткою полегшення.

— Що ж тоді, продовжимо обговорення цієї справи з моменту, на якому зупинилися вчора. Прошу, сідайте на свої місця.

Тачібана-сан попросила учнів класу С сісти. Однак вони не зрушили з місця. Замість цього вони залишилися стояти перед Сакаґамі-сенсеєм. 

— Чи не могли б ви присісти? — повторила своє прохання Тачібана-сан, але всі троє не поворухнулися.

— Емм… Сакаґамі-сенсей.

— Що таке?

Не тільки я, решта присутніх також помітили, що щось не так.

— Чи можна покінчити із цим судом?

— Що ви…? Що, заради усього, ви маєте на увазі? — Сакаґамі-сенсей встав у відповідь на таку неочікувану заяву.

— Бажаєте домовитися? Чи ви вже зробили щось задля цього? — мій старший брат різко поглянув на учнів класу C. Проте троє хлопців в унісон похитали головами, даючи зрозуміти, що ні, вони не хочуть йти на компроміс.

— Ми зрозуміли, що насправді не говорили нічого ґрунтовного про те, яка зі сторін винна. Наша заява була помилкою. Тому ми хотіли б її відкликати.

— Відкликаєте заяву? — хихикнула Чябашіра-сенсей, коли спитала це. Вона тонко посміхалася, наче бачила в цьому щось кумедне.

— Що смішного, Чябашіро-сенсей? — схоже, Сакаґамі-сенсею не сподобалася її реакція, враховуючи його роздратований погляд.

— Ой, перепрошую. Я просто здивувалася, що не передбачила була цього. Я вважала, що ми будемо сперечатися увесь день, поки одна зі сторін не відступить, або поки ми не зможемо запропонувати прийнятний компроміс. Однак не віриться, що вони сказали, що хочуть відкликати скаргу.

— Учителі, члени учнівської ради, пробачте нам за те, що ми зайняли ваш дорогоцінний час. Але після ретельного розгляду, ми утрьох дійшли такого висновку.

Їх палкий заклик свідчив про те, що вони були впевнені щодо власних дій. Схоже, що Аянокоджі-кун та Ічіносе-сан добре впоралися. Я намагалася поводитися спокійно та зібрано, не виказуючи свого полегшення.

— Звісно, що ви не можете із цим так просто змиритися. Ви не зробили нічого поганого. Це все Судо-кун зі своїм одностороннім залякуванням і насильством. Ви збираєтеся просто тихо сидіти і прийняти це?

Ніби зрозумівши щось, Сакаґамі-сенсей повернувся до нас із Судо-куном з очима переповненими гнівом.

— Що ви зробили? Погрожували моїм учням розправою, щоб вони відкликали скаргу?

— Га? Не смішіть. Я нікому не погрожував, — сказав Судо.

— Мої учні нізащо не відкликали б її без вашого втручання. Скажіть правду. Якщо зізнаєтесь, то ще можна буде домовитись.

— Сакаґамі-сенсей… ми відкликаємо скаргу і байдуже, що ви скажете, наша позиція не зміниться.

Сакаґамі-сенсей, ніби не розуміючи, про що говорять його учні, низько опустив голову й сів на місце.

— Якщо ви хочете відкликати скаргу, то ми це приймаємо. Звісно, ми рідко скасовуємо обговорення під час розгляду справи, але можемо зробити виняток, — мій старший брат, чинний президент учнівської ради, намагався зберігати спокій та витримку.

— Зачекайте. Я не зрозумів. Чому ви так просто відкликаєте заяву?

Я схопила Судо-куна за руку, щоб він не вимовив більше ні слова.

— Хорікіто?

— Стулися.

На жаль, у мене немає часу пояснювати, тож я різко смикнула Судо-куна за руку і посадила його.

— Якщо бажаєте відкликати скаргу, в нас немає наміру оскаржувати ваше рішення. Ми згодні.

Хоча я і розуміла невдоволення Судо-куна з приводу того, що його потягнули до суду на підставі неправдивих свідчень, і те, що якщо скарга буде відкликана, то не буде ні переможців, ні переможених. Але ми цього й прагнемо.

— Однак, згідно з регламентом, ми вимагатимемо сплати певного відшкодування, щоб покрити різноманітні витрати, що виникли під час дебатів. Чи є питання щодо цього?

Ми вперше почули про таке. Учні з класу С виглядали засмученими, але відразу дійшли висновку.

— Ми зрозуміли… ми заплатимо.

— Дуже добре, засідання завершено. Наразі ми оголошуємо цю суперечку закритою.

Поки ми чекали, коли все це закінчиться на цій досить раптовій ноті, я думала, хто б міг передбачити такий результат. Тим часом я помітила, що Чябашіра-сенсей поглянула на мене з досить сміливою посмішкою.

— Судо-кун, — сказала я. — Тебе більше не підозрюють. Школа не вважатиме тебе проблемною дитиною. Відсьогодні ти зможеш брати участь у клубних заняттях. Усе правильно?

Я поглянула на Чябашіру-сенсей, щоб підтвердити.

— Так, звісно. Те ж саме стосується й учнів класу С. Юнацький запал — хороша якість, без сумніву. Проте наступного разу, коли надумаєте щось накоїти, то згадайте цей випадок як приклад. І не забувайте. Добре?

Вона наполегливо наголошувала на цьому обом сторонам. Судо-кун виглядав досить невдоволеним, але кивнув. Припускаю, що його радість від можливості грати в баскетбол взяла гору. Дії Кушіди-сан і Хірати-куна також будуть винагороджені.

Сакаґамі-сенсей повільно вийшов зі своїми учнями. Коли двері зачинилися, здалося, що він почав допитувати їх, вимагаючи відповідей. Але це вже не мало значення. Після цього нам, швидше за все, більше не доведеться мати справу з ідіотськими заявами.

— Рада за тебе, Судо, — сказала Чябашіра-сенсей  вдячним голосом.

— Хе-хе. Ну, звісно!

— На мою думку, тебе слід було покарати, — додала вона досить різко. Її слова засуджували Судо-куна, який все ще радів своїй перемозі.

— Усе це сталося, в першу чергу, через твою поведінку. Хто сказав правду, а хто збрехав — другорядне. Важливо, щоб ти не допустив подібного в майбутньому. Ти ж це розумієш, так?

— Так…

— Однак визнавати власні помилки не «круто». Тому навіть якщо визнаєш, що частково тут була твоя провина, дій твердо. Ти стаєш сильнішим — це добре. Проте якщо будеш поводиться так і надалі, то не зможеш знайти справжніх друзів. Зрештою, Хорікіта покине тебе. Просто піде.

— Це… — я б не назвала нас друзями.

— У визнанні своїх помилок є сила, Судо.

Чябашіра-сенсей вперше спробувала була достукатися до одного зі своїх учнів, бувши класною керівницею. Гадаю, що Судо-кун зрозумів, що вона каже, навіть якщо й підсвідомо. Він низько схилив голову й сів на свій стілець.

— Я зрозумів… Якби я так не повівся був, то не побив би тих хлопців. Тоді не було б так складно. Я знав про це, звідкись.

Коли про це все стало вперше відомо, він стверджував, що збрехав клас С, і тільки це й казав.

— Я завжди бився тільки заради власного задоволення. Але тепер все по-іншому... Я учень класу D, і мої вчинки впливають на весь клас. Тепер я відчув це на власній шкурі...

Судо-кун, можливо, дійсно страждає від великої кількості тривоги й стресу, які я не бачу.

— Я більше не завдам клопотів, сенсей. Хорікіто.

Це були перші слова покаяння, які я почула з вуст Судо-куна. Цікаво, чи здивувалася Чябашіра-сенсей? Якщо так, то не варто. Можливо, він багато чого зрозумів, але залишався все тим же Судо-куном. Людина не може змінитися за один день.

— Не варто так легко розкидуватися обіцянками. Скоро знову вскочиш у халепу.

— Тц!

Наша вчителька, яка була досить проникливою щодо недоліків Судо-куна, відкинула його обіцянку.

— Що думаєш, Хорікіто? Гадаєш, Судо стане зразковим учнем?

— Ні, я так не вважаю, — я погодилася із вчителькою без вагань. Однак це не все, що я хотіла сказати. — Проте… Судо-кун, безумовно, досяг сьогодні певного прогресу. Він визнав свою провину. Тому я певна, що завтра він виросте ще більше.

— Т-так… — сказав він.

— Рада це чути, Судо. Схоже, Хорікіта ще не покинула тебе.

— Ні, я його вже покинула. Я просто не дозволю йому більше тікати.

— Т-тобто?! — Судо-кун почухав голову й посміхнувся, ніби щойно скинув з себе щось важке. — Що ж, мені час. У мене заняття в клубі. Бувай, Хорікіто. 

З цими словами, він квапливо вийшов з кімнати в коридор. Він не відчував докорів сумління. Точно збирається скоро завдати клопоту. Дістав.

— Можна розходитись, Чябашіро-сенсей?

— Зачекай трохи. Хочу з тобою про дещо поговорити, Хорікіто. А ви йдіть першими.

Чябашіра-сенсей сказала моєму старшому братові та Тачібані-сан піти.

Як тільки вони пішли, вона поглянула з глибокою зацікавленістю, схрестивши руки перед собою на столі.

— Тож. Які методи ти використала, Хорікіто?

— Що ви маєте на увазі?

— Не намагайся ухилитися від питання. Вони б не відкликали заяву без причини, чи не так?

— Я залишу це вашій уяві.

Ми збрехали, оскільки нас загнали в кут.

— Отже, це таємниця, хмм? Що ж, тоді спитаю по-іншому. Хто вигадав стратегію, щоб подолати клас C?

— Нащо вам це?

— Аянокоджі тут немає, тому мені трохи цікаво.

Чябашіра-сенсей дуже зацікавлена Аянокоджі-куном зі самого початку навчання у школі. Тепер я до певної міри розумію, чому.

— Не хочу цього визнавати, але Аянокоджі-кун… може бути дещо особливим.

Я і сама здивувала, коли говорила. Це можна вважати визнанням поразки. Але без нього наша перемога не була б такою переконливою.

— Зрозуміло. Отже, ти визнаєш це, так? 

— Вас це дивує? Це ви звели мене з Аянокоджі-куном, Чябашіро-сенсей. Ви зробили це, бо не могли не помітити його потенціалу, чи не так?

— Його потенціал, хмм?

— Хоч він і намагається приховати свої здібності, прикидаючись дурнем, з якихось загадкових причин.

Так, він був справді незбагненним. Я не можу знайти сенс у такій поведінці. Цілком ймовірно, що цей хлопець просто поводиться безглуздо.

— Існують різні речі, які треба враховувати. Але якщо хочеш досягти класу А, я дам тобі одну пораду.

— Пораду?

— Усі учні класу D мають певні вади більшою чи меншою мірою. Якщо запозичити вислів, яким користуються інші учні цієї школи, то клас D — збіговисько людей, яких можна назвати «дефективними». Але ти й так це добре розумієш, чи не так?

— Я не маю наміру визнавати, що у мене є вади. Але розумію.

— Тоді, що думаєш щодо вади Аянокоджі?

Вада Аянокоджі-куна… Одна відразу спала на думку.

— Ми це вже визначили. І він сам знає, в чому його вада.

— О? І що це?

— Він "не любить неприємності", — впевнено відповіла я. Проте відчула дивний дискомфорт, який не могла пояснити.

— Не любить неприємності, так? І це те, що ти думаєш, спостерігаючи за Аянокоджі?

— Ні… Це тому, що він сам так сказав.

Чябашіра-сенсей пирхнула, а потім хихикнула. Вона заговорила знову, її тон був твердим.

— Що ж, Хорікіто. Нумо спробуємо дізнатись якомога більше про хлопця, на прізвище Аянокоджі, не відкладаючи на потім, добре? Інакше буде занадто пізно. Схоже на те, що ти вже потрапила в його пастку.

— Що ви маєте на увазі?

Потрапила в його пастку? Нісенітниця.

— Як ти вважаєш, чому Аянокоджі навмисно набрав усюди по 50 балів під час вступного іспиту? Чому, на твою думку, він допомагає тобі? Чому, на твою думку, цей хлопець не виставляє себе за кращого учня, попри те, що має кращі здібності? Чи справді Аянокоджі Кійотака "не любить неприємності"?

— Це…

Якщо він справді хоче поставити на перше місце мир і спокій, то навіщо було набирати по 50 балів з усіх предметів і привертати до себе стільки уваги? Чи він навмисно пхав свого носа і в цей випадок? Думаю, що за ним, як і за багатьма іншими учнями, слід ретельніше стежити. Як сказала Чябашіра-сенсей, його поведінка не вписується в модель людини, яка "не любить неприємності". Це несвідоме розуміння, мабуть, було причиною мого нещодавнього відчуття дискомфорту.

— На мою думку, Аянокоджі — найбільш дефективний учень класу D.

— Найбільш дефективний?

— З кращим приладдям складніше працювати. Якщо не розуміти, як з ним поводитися, то незабаром клас може бути повністю знищений.

— Чябашіро-сенсей, ви дійсно розумієте, що саме в ньому можна вважати дефектом?

— Дізнайся більше про людину, на прізвище Аянокоджі. Про що він думає? На що спирається у своїх діях? У чому його найбільша вада? На це точно є відповідь.

Чому Чябашіра-сенсей мені таке сказала? Як наша класна керівниця, зазвичай здається, що вона нічого не знає про свій клас і не цікавиться ним. Але, якщо хтось настільки незацікавлений, то…

Чябашіра-сенсей більше нічого не сказала.

 

Частина 6

Я чекав ззовні кабінету учнівської ради, поки зустріч не завершилась. Учні з класу C та Сакаґамі-сенсей вийшли першими, а Судо трохи пізніше. Його обличчя світилося радістю.

— Схоже, все пройшло добре, — сказав я.

— Чоловіче, не знаю, що сталося, але Хорікіта щось зробила для мене. Так?

Я кивнув.

— Так і думав. Я знав, що вона постарається заради мене. Хех-хех-хех, — він виглядав неймовірно щасливим. — Що ж, мені час до свого гуртка. Варто буде відсвяткувати цю подію сьогодні ввечері.

— Ага.

Наступними вийшли президент учнівської ради та секретарка Тачібана.

— Відмінна робота.

Я гадав, що ми просто обміняємося легкими привітаннями, але президент зупинився, щоб звернутися до мене.

— Я схвалив прохання класу С й відкликав їхню скаргу.

— Справді? — сказав я. — Ну, гадаю, дива трапляються.

Брат Хорікіти застиг і дивився мені в очі. Я не міг сказати, про що він думав.

— Отже, все це було заради того, щоб довести, що Сакура не збрехала, як ти і казав? Гадаю, якщо клас С відкликав заяву, то цілком природно, що підуть плітки по школі. Якщо Судо чи Сакура не збрехали, то тоді збрехав клас С.

— Твоя молодша сестра добре впоралася із цим. Я нічого не зробив.

— Якщо це твоя відповідь, то я вражена. Навіть попри те, що тут нічого надзвичайного, — непохитна секретарка Тачібана заплескала в долоні. 

— Тачібано. В тебе ще є вільне місце для секретаря?

— Так. Першокласник з класу А подав заявку днями, але отримав відмову після першої ж співбесіди.

— Аянокоджі. Якщо бажаєш, то я міг би призначити тебе на цю посаду.

Я був здивований, але, схоже, секретарка Тачібана була більш здивованою за мене.

— П-президенте… Ви справді так думаєте?

— Ти проти?

— Н-ні. Якщо ви так кажете, в мене немає заперечень. Але…

— Не варто, я ненавиджу морочитись із будь-чим. Окрім цього, якщо буду в учнівській раді, то тоді вже не до жартів. Я хочу жити як звичайний учень цієї школи, — відповів я.

Секретарка Тачібана була ще більше шокована моєю відповіддю.

— Що? Ти відмовляєшся від запрошення президента учнівської ради?!

— Ну, я просто ніколи не роблю те, що мені нецікаво…

Я не роблю того, чого не хочу робити. До того ж не було жодних підстав запрошувати мене до учнівської ради.

— Пішли, Тачібано.

— Т-так.

Їхня зацікавленість до мене, очевидно, померла разом із моєю відмовою, тож вони пішли. Через деякий час з'явилися Хорікіта та Чябашіра-сенсей. Чябашіра-сенсей лише мигцем глянула на мене й пішла, не сказавши нічого.

— Йоу, — підняв я руку, щоб привітати Хорікіту, але мене зустрів напружений погляд, якого раніше ніколи не бачив від неї. Але вона швидко повернулася до свого нейтрального виразу обличчя.

— І які підсумки? — запитав я.

— Ти ж уже знаєш, чи не так? — відповіла вона.

— Радий це чути. Схоже, твоя стратегія спрацювала.

— Агов, Аянокоджі-кун. Я що, просто твоя маріонетка?

— Моя маріонетка? Про що це ти?

— Аянокоджі-кун, це ти підкинув ідею про камери спостереження у класах. Потім ти повів мене до спецбудівлі й дав зрозуміти, що там немає камер. Після того підштовхнув мене до ідеї з вигаданими доказами, щоб ми могли відрізнити правду від брехні... Тепер, коли я намагаюся все пригадати, то більше мені на думку нічого не спадає.

— Тобі здається. Це просто збіг.

— Хто ти?

— Тобто, хто я? Я просто хлопець, що не любить неприємності, адже так?

Я зрозумів, що цього разу вплутався у справу трохи більше. Мені треба поміркувати над цим. Завжди гостра на язик Хорікіта, певно, відгадала мої думки, до певної міри.

Мені довелося трохи пригальмувати. Я просто хотів, щоби тут моє життя було спокійним.

— Хтось, хто не любить неприємності. Якщо так...

Як тільки Хорікіта почала говорити, до нас підійшов невідомий учень. Ми не хотіли, щоб цю розмову підслухали, тому замовкли. Ми чекали, поки він піде, але хлопець зупинився перед нами.

Це не було випадковістю. У нього було чорне волосся, а зачіска свідчила, що її носили довго. Він був приблизно одного зросту зі мною, можливо, трохи вище. Я подивився на його обличчя і помітив, що він широко посміхався. Його усмішка виглядала зловісно.

— Установити камеру? Ви провернули щось справді веселе, га? — хлопець навіть не повернувся до нас обличчям, поки говорив.

— А як тебе звуть? — запитала Хорікіта таємничого учня, здавалося, обурено.

— Наступного разу, я буду вашим суперником. Чекатиму з нетерпінням.

Хлопець пішов далі, не відповівши на запитання Хорікіти. Нам так і не вдалося роздивитися його. Ми могли лише мовчки спостерігати, як він іде своїм шляхом.

— Що ж, я пішов.

В мене було відчуття, що краще, аби нас не бачили разом, і повернувся до Хорікіти спиною.

— Зачекай-но. Наша розмова ще не скінчилася, Аянокоджі-кун.

— Для мене скінчилася, — пішов я, не озираючись.

— Ти ж обіцяв, так? Ти обіцяв, що допоможеш досягти класу А.

— Та ти ж мене наче як примусила. І сьогодні виручила Судо теж ти. Хіба ні?

— Це не те, що я мала на увазі. Я хочу знати, що ти думаєш.

— Я думаю "Це дратує" та "У мене немає мотивації це робити". Щось на кшталт цього. Ось, які в мене думки. Навіть якщо ти забереш свої слова назад, Хорікіто, я таки прагну прожити спокійне життя. І байдуже, чи наша ціль клас А, чи щось інше.

Я сподівався, що ця відповідь її задовольнить, проте Хорікіта не слухала.  

— Якби ти справді ненавидів привертати до себе увагу, то не докладав би стільки зусиль, щоби влізти у справу. Зрештою, ти ж кажеш, що "не любиш неприємностей". Але постійно ухиляєшся від обов’язків, навіть коли допомагаєш мені. Чому?

Припускаю, що ця зміна в поведінці Хорікіти була справою рук Чябашіри-сенсей. Вона, мабуть, посмикала за ниточки. Не здивуюсь, якщо вчителька знає про моє минуле.

— Я подумав, що маю допомогти першим друзям, яких зустрів. Мабуть.

Якщо продовжу говорити, то можу ляпнути чогось зайвого. Я прискорив ходу.

За увесь цей час я дійшов до одного остаточного висновку. Якщо Хорікіта справді хоче досягти класу А, то це буде неможливо за нинішніх обставин.

Ми отримали були звістку про оголошення війни від якогось хлопця, вочевидь, відомого як Рюен. Це може бути лише початком підступного, зухвалого та жорстокого нападу. Можливо, він і надалі стоятиме на нашому шляху як пильний ворог.

А також у нас були Ічіносе та Кандзакі з класу B. Ці двоє здібні, роблять лише маленькі, непрямі кроки. Ічіносе, напевно, має більше планів у своєму прагненні досягти вершини, ніж я можу собі уявити. Неможливо було повністю зрозуміти, як ми опинилися були в такій ситуації, якими є методи Ічіносе та її подальші кроки.

Я не розумію, чого вона хоче, але її мета, швидше за все, стане для нас величезною перешкодою. Іншими словами, чесно кажучи, безнадійно намагатися досягти класу А за три роки. Навіть якщо спробуємо вирішити цю ситуацію в лоб, то…

— Ух...

Я ненавмисно видав невеликий звук.

Я справді був дурнем.

Чого я так хвилююся? Я самовільно почав розбирати клас D і розглядати можливості. Я не хотів цього. Тобто, це ж вона обрала цю школу, так? Хорікіта та Ічіносе прагнули на вершину, не я. Усе, чого бажав я — звичайного, буденного життя, де все стабільно. І? Я так його і не отримав.

Я знав про себе більше, ніж будь-хто. Я знав, наскільки неповноцінним та дурним був. Я був жахливою людиною.