Слабка ланка

Вступ

Погані події на цьому не закінчилися. Наступного ранку під час уроку Чябашіра-сенсей мала зробити оголошення.

— Сьогодні у мене для всіх вас є оголошення. Днями відбулася невелика біда. Між Судо та кількома учнями класу C стався інцидент. Відверто кажучи, це була бійка.

У класі стало гамірно.

Залежно від деталей сварки між двома сторонами, Судо може бути відсторонений, а очки класу — вилучені. Сенсей описала всю ситуацію учням.

Чябашіра-сенсей була настільки байдужою, а на її обличчі не було жодних емоцій, що надавало йому певної краси.

Без упередженості вона пояснила нейтральну позицію школи з цього приводу.

— Ем… чому це питання ще не вирішено?

Хірата поставив резонне запитання.

— Скаргу подав клас С. Вони сказали, що це була одностороння бійка. Однак, коли ми запитали Судо, він сказав, що їхні заяви не відповідають дійсності. Він стверджує, що учні класу С покликали його, шукаючи бійки.

— Я не вчинив неправильно; це була самооборона.

Заявивши це без будь-якого сорому, Судо привернув холодні погляди однокласників.

— Але у тебе немає доказів. Чи я помиляюся?

— Докази? У мене нічого подібного немає.

— Іншими словами, ми ще не знаємо правди. Тому ситуацію загальмували. Результат буде залежати від того, хто є справжнім винуватцем.

— Я нічого не знаю, крім того, що невинен. Я хочу відшкодування за проблеми.

— Він сам так каже, але на даний момент довіри до цього мало. Якщо, як каже Судо, знайдеться свідок, ситуація може змінитися. Якщо є очевидці бійки, прошу підняти руку.

Чябашіра-сенсей продовжувала говорити байдужим голосом. Жоден учень не підняв руки.

— Шкода, Судо, але, здається, серед присутніх свідка немає.

— …Схоже на те.

Коли Чябашіра-сенсей подивилася на нього очима повними сумнівів, він опустив погляд на свою парту.

— Щоб знайти свідка, кожен учитель інформує свій клас про ситуацію.

— Га!? Ви всім розповіли!?

Школа, мабуть, нічого іншого не може. Оскільки Судо вказав на можливість свідка, кожен клас у школі потрібно було запитати, щоб знайти таку особу.

Для хлопця, який мав намір приховати інцидент, це була невдала ситуація.

— Паскудство…!

План Судо з утримання всього лише у межах нашої групи вже провалився.

— У всякому разі, це все. Найімовірніше, до наступного вівторка ми отримаємо остаточне рішення, враховуючи наявність чи відсутність доказів. Виховну годину закінчено.

Чябашіра-сенсей вийшла з кімнати, а Судо швидко пішов одразу ж після неї. Він, мабуть, знав, що розсердиться на когось, якщо залишиться у класі.

— Гей, хіба Судо не найгірший?

Першим заговорив Іке.

— Якщо ми втратили очки через нього, чи не означає це, що у нас знову буде 0?

Ситуація виходила з-під контролю, оскільки в класі почався галас.

Якщо ми закінчимо тим, що втратимо очки, Судо стане мішенню для гніву класу. Звісно, Кушіда спробувала пом'якшити ситуацію:

— Агов, народ. Можете мене послухати?

Вона скористалася шансом зупинити гамір і змінити ситуацію.

— Як сказала Сенсей, Судо-кун брав участь у бійці. Але його туди втягнули.

— Кушідо-чян, сказавши «втягнули», чи означає це, що ти віриш словам Судо?

Дівчина розповіла вчорашню історію всьому класу. Про те, як його планували зробити основним гравцем, і як кілька заздрісників намагалися вигнати нашого однокласника з клубу та бійку, що виникла в результаті. Вона пояснила, що Судо побив їх з метою самозахисту. Більшість класу мовчки слухали щирі слова Кушіди. Якби Судо або я спробували пояснити ситуацію таким же чином, це не дало б такого ефекту.

Це була обґрунтована історія, але, враховуючи його звичну поведінку, ніхто не міг у це так легко повірити.

— Я хотіла б попросити ще раз. Якщо хтось знає когось у цьому класі, серед ваших друзів або семпаїв, хто бачив, що сталося, будь ласка, скажіть мені. Ви можете зв'язатися зі мною в будь-який час. Я була б вдячна за це.

Попри те, що вона сказала те саме, що й Чябашіра-сенсей, у класу була зовсім інша реакція.

Захопливо, наскільки вона від природи наділена здатністю спілкуватися з людьми.

У класі панувала тиша. Тим, хто порушив мовчанку, був не свідок, а Ямаучі.

— Гей, Кушідо-чян. Я не вірю історії Судо. Я думаю, що він вигадує це, щоб виправдати власні дії. У середній школі він постійно говорив про побиття людей. Він навіть читав нам цілі «лекції» про те, яке це веселе заняття.

Починаючи з Ямаучі, увесь клас висловлював своє невдоволення Судо.

— До цього я бачив, як він схопив когось з іншого класу тільки тому, що вони зіткнулися в коридорі.

— Я бачив, як він вклинювався в чергу в кафетерії і розлютився на того, хто намагався зробити зауваження.

Слова Кушіди про невинуватість Судо не дійшли до класу. Учні, відчуваючи, що вони втратять свої важко зароблені очки, залишили його самого.

— Я хочу йому вірити.

Герой класу, Хірата, підвівся, наче щоб підтримати Кушіду.

— Я можу зрозуміти, якщо учень іншого класу сумнівається в ньому. Але я вважаю неправильним сумніватися в словах товариша та однокласника. Хіба друзі не допомагають у біді?

— Я теж так думаю~!

Відкинувши чубчик набік, Каруідзава погодилась з ним.

— Якщо це неправдивий наклеп, то це не буде проблемою? Хай там як, буде прикро, якщо його несправедливо звинуватили.

Якщо Кушіда — лідер із м’яким серцем, то Каруідзава — лідер із сильною волею. Більшість дівчат висловили свою згоду, мабуть, під впливом її присутності.

Це типова поведінка японців: слідувати прикладу людини, коли та робить щось наполегливо. Мабуть, вони таємно глузували з нього, але принаймні робили вигляд, що допомагають. Наразі критика Судо припиняється.

Хірата, Кушіда та Каруідзава. Ці троє були особливо популярні.

— Я запитаю друзів.

— Тоді я запитаю семпаїв у футбольному клубі.

— Я теж розпитаю.

З цими трьома на чолі почалася спроба довести невинуватість Судо.

Гадаю, мені не потрібно допомагати. Все одно краще залишити це їм.

Що ж, час тихенько згаснути.

 

Частина 1

— Я планував… зникнути, але…

Обідня перерва. Мене чомусь залучили у вже звичну групу і ми пішли в їдальню.

Зі мною були Кушіда, Хорікіта, Іке, Ямаучі та Судо.

Це було неминуче. Коли настав час обіду, Кушіда підійшла до мене і з посмішкою запитала: «Хочеш піти пообідати?». Я ж не міг відмовити, правда? Тому сказав: "Звісно!"

— Судо-кун, схоже ти вплутуєшся в одну проблему за іншою.

Хорікіта роздратовано зітхнула.

Звісно, що темою обговорення було те, як довести невинуватість однокласника.

— Ну, нічого не поробиш, так що ми допоможемо тобі як друзі, Судо.

Хоча спочатку він ставився до нього як до поганця, ставлення Іке змінилося. Це точно завдяки втручанню Кушіди. Тим не менш, Судо вибачився.

— Вибач, що знову завдав неприємностей, Хорікіто. Однак цього разу винним був не я. Мене справді розлютили ті виродки з класу С.

Наче це була не його проблема, Судо говорив з Хорікітою байдужим тоном.

— Вибач, але цього разу я не дуже хочу допомагати.

Хорікіта одразу відхилила прохання Судо про допомогу.

— Найважливіше для класу D, щоб піднятися вище, — це якомога швидше повернути втрачені очки. Однак через тебе ми, схоже, не зможемо отримати жодного. Іншими словами, ти просто зіпсував цей план.

— Почекай хвилинку. Напевно, це правда, але я справді не винен! Я вдарив їх тільки тому, що вони перші мене спровокували! У чому моя провина!?

— Ти постійно говориш, що вони почали бійку, але це не більше ніж дрібниця. Ти не знав про це?

— Дрібна моя дупа. Це ж зовсім інше. Я не винен!

— Невже? Ну, щасти.

Схопивши свою неторкнуту тацю, Хорікіта підвелася.

— Ти що, не допоможеш!? Хіба ми не друзі!?

— Не сміши мене. Я ніколи не вважала тебе другом. Мені найбільше дискомфортно з людьми, які не розуміють наскільки вони недоумкуваті та дурні. Бувай.

Хорікіта зітхнула, виглядаючи більш роздратованою, ніж сердитою, та покинула нашу компанію.

— Що це з нею!? Дідько!

Не маючи змоги виплеснути свій гнів деінде, він вдарив стіл кафетерію.

Я помітив, як місо-суп сусіднього учня розлився. Я бачив, як він зиркнув на Судо, але замовк, глянувши йому в обличчя. І я зрозумів, що він відчуває.

— Гадаю, нам доведеться обійтися тим, що є.

— Я знав, що ти зрозумієш, Ямаучі. Я також покладаюся і на тебе, Аянокоджі.

Схоже, я другий після Ямаучі.

Ну, це й не дивно.

— Навіть якщо ти попросиш мене допомогти, я мало що зможу зробити, розумієш?

Здається, прибіднюватися, коли хтось просить допомоги, неефективно.

— Ти говориш це з учорашнього дня, Аянокоджі-кун. Іке-кун, скажи щось.

— Ну, цей... ну, дивно для Аянокоджі говорити, що він не буде корисним. Ну, зрештою, бути тут вже краще, ніж не бути. Мабуть.

Як і очікувалося, Іке не зміг придумати, чим я буду корисний.

Зі самовдоволеним обличчям я глянув на Кушіду. Здавалося, я випромінював силу безталанної людини.

— Це невтішно. Я думав, що ми порозумілися, поки готувалися до іспиту… — сказав Іке розчарованим тоном. Я побачив Хорікіту, яка сиділа вдалині, трохи роздратована.

— Я взагалі не розумію Хорікіту. Що з нею не так, Аянокоджі? Чому вона така?

Я не знав відповіді на запитання. Я що, посібник користувача для неї? Щоб не відповідати, я набив рота рисом.

— Однак це дивно. Хорікіта-сан хоче потрапити в клас А, чи не так? Якщо ми врятуємо Судо-куна, клас отримає очки. Цікаво, чому вона не хоче?

— Хіба не тому, що їй не подобається Судо? Вона сказала, що не думає про нього як про товариша.

Ці слова не допоможуть.

Вони неправильно зрозуміли сказане нею, через її неприязнь до Судо.

— Я не хочу так думати, але мені здається, що це правда…

— Кушідо, Хорікіта…

Я неусвідомлено почав говорити. Кушіда зацікавлено подивилася на мене.

— Хорікіта-сан що?

— Ах... я можу помилятися, але ось мої думки з цього приводу: я думаю, що говорити суворо — звична манера для Хорікіти. Але ще я вважаю, що ви, друзі, не завжди правильно розумієте її.

— Га? Що ти маєш на увазі?

— Вона не допоможе, якщо для цього немає причини… гадаю.

— Що ти маєш на увазі під "я думаю, мої думки"? Це тільки твої здогадки?

Судо увірвався в розмову. Оскільки Хорікіта безперечно засіла у його голові, було неважко зрозуміти, що йому не подобалося, що вона ним знехтувала.

Можливо, Хорікіта зрозуміла щось, коли Чябашіра-сенсей розповідала нам про цей інцидент.

Це сталося неспроста. І фінал, який вона передбачила... іншими словами, ймовірність того, що це закінчиться позитивним результатом, майже неможлива.

Зрозумівши це, Хорікіта навмисно поводилася холодно щодо Судо.

Якби це було сказано тут, це не мало б великого значення, оскільки це лише змусить їх почуватися зневіреними. Не знаючи, чим усе закінчиться, я вагався, чи відповісти на спалах Судо.

Мабуть, не бажаючи підривати їхній бойовий дух, Хорікіта нічого не сказала і пішла.

— Ну... Це лише припущення, як ти й сказав, Судо.

— У тебе навіть немає причин так думати?

— Зрештою, Хорікіта розумна. Я гадаю, що вона прийшла до висновку, який змусив її діяти саме так.

— Висновок? Так, висновок покинути мене.

— Давай не звинувачувати інших, Судо. Цілком природно, що Аянокоджі захищає Хорікіту, оскільки він з нею весь час... Вона важлива для нього, розумієш?

Іке пожартував з мене, зі злою посмішкою на обличчі.

Судо цокнув язиком і потягнувся до таці, усе ще відчуваючи роздратування.

— Якби хтось виступив як свідок, було б чудово. Оскільки вчителі опитали всі класи, це, можливо, швидко вирішиться.

Я розумію, що хочу так думати, але чи закінчиться ситуація так легко?

Зрештою, справа була серйозна. Для Хорікіти цілком розумно здатися. Якщо свідок, якщо припустити, що він взагалі є, буде з класу С, то це шах і мат. Для класу С було б природно приховувати правду, щоб захистити себе. Адже ця школа складається із рангів. Малоймовірно, що почуття провини переважить штрафи, які може отримати клас.

Але якщо свідок не з класу С, то проблема в тому, де його шукати.

Якщо ж це хтось нейтральний, хто бачив, як розгортається ситуація із самого початку, результат може бути іншим.

— Ой, вибачте, я ненадовго відлучуся. Я збираюся піти запитати своїх семпаїв, яких щойно побачила.

Кушіда встала зі свого місця.

— Ти робиш усе можливе для таких людей як Судо, Кушідо-чян. Це мило.

Іке був зачарований спиною Кушіди і нею самою.

— Я повинен серйозно зізнатися Кушіді-чян...

— Це неможливо. Думаєш, вона опуститься до твого рівня?

— У мене більше шансів, аніж у тебе.

Двоє однаково зачарованих хлопців посварилися.

— Якби я зустрічався з Кушідою-чан... хе-хе.

Пускаючи слину, Іке почав фантазувати непристойними думками.

— Агов. Ти що, фантазуєш про мою Кушіду-чян?

— Ні...

— Я-які в тебе думки!? Розповідай!

Здається, він втратив відчуття контролю.

— Ти про що? Звісно я думаю про неї оголену, поруч зі мною. Обійми, усе таке.

Якимось чином, усю сцену можна було певною мірою уявити за допомогою цих кількох слів.

— Дідько, я не програю! Я теж думав про різні речі!

Агов, агов, це ані етично, ані прийнятно.

— Припини. Не чіпай мою Кушіду-чян своїми брудними руками.

Певною мірою мені стало шкода Кушіду.

Ймовірно, щоночі вона стає об’єктом фантазій кількох хлопців.

— На мою думку, найкраща частина старшої школи — дівчата. Я дуже хочу дівчину. Якщо влітку у мене буде дівчина, я зможу піти з нею в басейн! Це було б прекрасно!

— Було б супер, якби Кушіда-чян була моєю дівчиною… було б супер, якби вона була моєю дівчиною…

Наче це було щось цінне, Ямаучі повторив фразу двічі.

— Але оскільки Кушіда-чян мила, чи не знайде вона хлопця рано чи пізно?

— Не кажи так, Ямаучі. Не схоже, що в неї є хлопець, тому все гаразд.

Іке відповів із впевненістю, хоча здавалося, що він намагався заспокоїти себе.

— Хочете знати? Б'юся об заклад, ви, хлопці, хочете це знати.

— Що? Про що ти говориш, Іке? Скажи мені.

Сказавши «Ну, мабуть, нічого не вдієш», він дістав свій телефон.

— Використовуючи телефон, який ми отримали від школи, ми можемо відстежувати місцеперебування зареєстрованих друзів.

Іке шукав місцеперебування Кушіди, як він і сказав.

Незабаром на телефоні заблимала інформація про Кушіду, показуючи, що вона була в кафетерії.

— Я завжди регулярно перевіряв, навіть у вихідні. А потім розмовляв з нею, щоб переконатися, що у неї немає хлопця, роблячи вигляд, що ми зустрілися випадково.

Схрестивши руки, він мав впевнений вираз обличчя, але те, що він робив, було нічим іншим, як переслідуванням.

Це вже на тому рівні, коли поліція зазвичай втручається.

— Будьмо реалістами, Кушіда-чян не в нашій лізі... вона б не опустилася до нашого рівня. Чи вийшло б у мене, якби я цілився нижче…?

— Ага… по-перше, моя дівчина не може бути негарною…

— Оцінка має бути щонайменше 70…

Здається, хлопці почали мріяти про дівчат.

Їхні дикі ілюзії були розбиті, але вони не могли позбутися своїх високих сподівань.

— Аянокоджі, ти хочеш мати дівчину?

— Ну, якщо це можливо.

Якби я міг знайти дівчину лише тому, що хотів, то не мав би таких труднощів у спілкуванні з іншими.

— Я просто ще раз запитаю: ти впевнений, що нічого не відчуваєш до Хорікіти?

Запитуючи, він вказав на мене паличками.

— Ні, чесно.

— Ти впевнений?

Він запитав знову, виглядаючи так, ніби не вірить мені. Я енергійно кивнув головою.

— …Тоді добре. Я думав, ти чіпляєшся до неї. Маю на увазі, що це турбуватиме Хорікіту.

Я не пам’ятаю, щоб до когось чіплявся. Особливо до неї.

— Але тобі нормально з Хорікітою? Ну, вона мила, але... досить нудна, так? Я б не витримав таку дівчину. Вона б не хотіла ходити в басейн або на побачення.

— Ви, хлопці, анічогісінько не розумієте. Хорікіта краща за Кушіду.

Судо кивнув два-три рази та схрестив руки, пишаючись своїми вподобаннями.

— Якби це був якийсь незнайомець, вона б відмовилася від побачення, але якби це був її хлопець, вона б, напевно, погодилася, чи не так? І вона б показувала своєму хлопцю те, що не показувала б жодному іншому.

— Ясно… Я теж можу це уявити. Зрештою, вона мила.

Поглянувши на Хорікіту, яка сиділа досить віддалік, Ямаучі поринув у свої марення.

— Але Хорікіта, здається, полишила тебе, Судо.

— Це… ну, це правда. Холера, мені тепер сумно.

— Ну, мені нічого сказати, оскільки кількість суперників щодо Кушіди-чян щойно зменшилася.

Схоже, що Іке вирішив шукати дівчат із загальною оцінкою близько 70, все ще зберігаючи Кушіду своєю головною метою.

— До речі, Аянокоджі, якщо тобі не подобається Хорікіта, то хто тоді? Судо має Хорікіту, Ямаучі — Кушіду-чян. Чиїм суперником будеш?

— Хто…

Жодна конкретна дівчина не спала на думку.

Кілька хвилин я серйозно про це подумав. Якби я вибирав, то… Кушіду? Вона особа, з якою я спілкуюся найбільше, тому це неминуче. Але оскільки я знаю, що я їй не подобаюся, я насправді про неї не думав.

— Немає нікого.

Проте Іке з Ямаучі кинули на мене сумнівні погляди.

— Ти віриш, що є хлопці, які не закохані в дівчину?

— Такого взагалі немає. Не приховуй цього, Аянокоджі.

— На відміну від вас, хлопці, я не надто знайомий з дівчатами, окрім Хорікіти та Кушіди.

— Ну, мабуть. Я дійсно не бачив, щоб ти спілкувався з іншими дівчатами.

Сумно, що це правда.

— Чи варто познайомити тебе з кимось?

Обійнявши мене за плече, Іке упевнено заговорив.

— А чи не жалюгідно, що ти намагаєшся познайомити мене з дівчатами, хоча у тебе самого немає дівчини?

— Уу… так…

— Сае-чан-сенсей сказала, що ми будемо у відпустці влітку, так? Тоді я обов’язково знайду собі дівчину. Кушіду-чян, якщо вийде! Або якусь іншу милу подружку!

— Я теж, я теж! Навіть якщо вона буде найгіршою з найгірших, я знайду дівчину… і тоді у мене буде чарівне шкільне життя!

— ...Коли ж мені зізнатися Хорікіті…

Вони втрьох вільно говорили про дівчат, які їм подобаються.

— Ми повинні провести змагання, щоб визначити першого, хто знайде дівчину. Переможець пригостить нас усіх їжею! Згодні?

Цікаво, невже участь у такому безсоромному змаганні зміцнить нашу дружбу. Звучить складно.

— Що не так, Аянокоджі? Ти ж не відмовишся брати участь?

— Ні, я просто дивувався, чому переможець пригощає решту.

— О,  ясно. Це просто через ревнощі, правильно?

— Людина, яка має дівчину, — щаслива. А тому пригощає усіх. Щось таке.

Попри те, що вони були у піднесеному настрої, проблема Судо нікуди не поділася.

 

Частина 2

Після уроків, клас поділився на групи, щоб опитати людей. Проте охочих шукати свідка було небагато. Хірата та Каруідзава вели команду "Герой та Ґяру", а Кушіда — команду "Прекрасна Дівчина та Решта". Вони прагнули обшукати увесь кампус. Та попри таку організованість, це, хоч-не-хоч, займе немало часу.

У школі було десь 400 учнів. Навіть без урахування класу D нічого суттєво не зміниться. Опитати всіх буде складно, навіть якщо займатись цим під час перерв, обіду, після уроків або рано вранці.

— Гаразд. Я пішла до гуртожитку.

— Ти збираєшся йти, Хорікіто-сан?

Хорікіта кивнула без вагань і одразу покинула класну кімнату, як і слід було очікувати. Їй було байдуже на те, що і як думали інші. Ймовірно, вона виросте жорстокою жінкою — такою, що залишає світські заходи, попри думки присутніх, і завершує зустрічі якраз в домовлений час.

— Тоді гаразд…

Якщо тактика Хорікіти полягала в тому, щоб впевнено вийти з класу, то моя була протилежною. Я намагався залишатися непомітним.

— Аянокоджі-кун.

Я намагався був непомітно вийти з класу, бути спритним, як ніндзя, але мене помітили. Кушіда зупинила мене на півдорозі з легким відтінком тривоги у голосі.

— Що таке? Тобі щось треба? — спитав я.

Вибач, Кушідо. Я збираюся використати усю свою мужність і відмовитися від твого запрошення. А потім повернутися до гуртожитку.

— Ти… допоможеш нам, чи не так? — попросила вона.

— Звісно.

Я не зміг відмовити. Злегка звернені вгору очі + благання = фатальний результат. Я розумів, що Кушіда маніпулювала мною. Марно. Байдуже, як сильно ми хочемо не спати, все одно здамося через 24-48 годин, максимум. Рано чи пізно, незалежно від сили волі, людина виснажиться. Іншими словами, у кожного є своя точка зламу. Так ми влаштовані.

Коли я закінчив вигадувати собі виправдання, Кушіда запропонувала дещо:

— Цього разу я хочу, щоб Хорікіта-сан допомогла нам. Ти можеш попросити її ще раз?

— Але вона ж уже пішла.

Їм не вдалося зупинити її кілька хвилин тому. Час реваншу?

— Так. Я хочу наздогнати її. Якщо Хорікіта-сан буде з нами, то гадаю, що вона значно змінить ситуацію.

— Ну, тут не заперечиш.

— Якщо у нас буде час переконати її, як вважаєш, у нас з’явиться шанс?

Якщо вона хоче спробувати ще раз, то в мене немає права її відмовляти. Я кивнув.

— Іке-кун, Ямаучі-кун, не могли б ви зачекати тут? Ми миттю повернемось, — сказала Кушіда.

— Добре!  — хором відповіли хлопці.

Точно не можна було сказати, що ці двоє дуже дружні до Хорікіти. Схоже, Кушіда помітила це.

— Ходімо.

Вона взяла мене за руку, і ми пішли разом. Що це за божественне відчуття піднесення? Чомусь мені здалося, що я почув, як Іке з Ямаучі сердито кричать на мене, але це, мабуть, була моя уява. Хех.

Поки ми дійшли до входу в будівлю, Хорікіти вже ніде не було. Я гадав, що вона, ймовірно, вже пішла. Вона не з тих, хто зупиняється заради чогось, тож, швидше за все, дівчина попрямувала до гуртожитку. Я пройшов повз учнів, що взувалися, готуючись йти додому. Більшість з них зібралися у групи по двоє і більше й поверталися до своїх кімнат, але я помітив самотню фігуру, що впевнено йшла, — це була Хорікіта.

— Хорікіто-сан.

Я вагався, але вона відповіла одразу:

— Що таке?

Мабуть, дівчина не очікувала, що ми поженемось за нею, бо здивовано обернулася.

— Нам дуже потрібна твоя допомога зі справою Судо. Це можливо?

— Я ж начеб-то відмовилась? Декілька хвилин тому, — Хорікіта знизала плечима, ніби виражаючи, якими ідіотами вона вважає нас.

— Я знаю, але… але я думаю, що це необхідно, щоби досягти класу A.

— Необхідно, щоби досягти класу A, хм?

Хорікіта виглядала байдужою. Здавалося, вона зовсім не слухала Кушіду.

— Якщо хочете допомогти Судо-куну, то вперед. Не маю нічого проти. Однак, якщо вам потрібна допомога, спробуйте попросити когось іншого. Я зайнята, — сказала вона.

— Зайнята? Але всі інші зараз зайняті якраз інцидентом Судо, — випалив я, заслуживши лютий погляд Хорікіти.

Її очі ніби казали: "Чому ти досі говориш?"

— У мене є важливі буденні справи, тому мені потрібен особистий час. Неприємно, коли в мене його забирають.

Саме такої відповіді я і очікував від відвертого мізантропа. Якби вона просто сказала, що не любить проводити час з людьми, це прозвучало б як виправдання.

— Навіть якщо я візьму і врятую його цього разу, він знову потрапить у біду. Це порочне коло, чи не так? Наскільки пригадую, ви вважаєте Судо-куна жертвою, але я думаю інакше.

— А? Але хіба Судо-кун не жертва? Крім того, були б проблеми, якби він брехав, — схоже Кушіда не зрозуміла, що мала Хорікіта на увазі.

— Можливо, клас С і справді почали цю бійку, але Судо-кун також став одним із винуватців.

— З-зачекай. Про що ти? Хіба його не втягнули у це?

Хорікіта повільно перевела свій погляд на мене, ніби кажучи: "Ну і ну".

Ні, я нічого не сказав. Я просто відвів очі, наче намагався втекти. Якусь мить усі мовчали, а тоді Хорікіта роздратовано заговорила:

— Чому його втягнули у бійку? Ця проблема буде існувати, доки ми не розберемо цього основного питання. Зрозуміло? Я не хочу допомагати, поки не буде відповіді на нього. Оскільки ти не змогла мене переконати, то чому б тобі не запитати парубка, що стоїть поруч з тобою? Навіть якщо той вдає, що нічого не петрає, та насправді він все розуміє.

Будь ласка, припини казати, що я тебе розумію. Кушіда подивилася на мене, не в змозі приховати збентеження. Вираз її обличчя ніби запитував, що я знаю. Хорікіто, не кажи нічого зайвого…

Хорікіта почала йти, показуючи, що решта залежить від мене. Здавалося, Кушіда нарешті послухалася її та припинила ганятися за нею.

— Судо-кун — винен? Так? — спитала вона.

Дівчина повернулася до мене, ніби з проханням знову врятувати його. Оскільки Хорікіта виявила, що я вдавав невігластво, це, ймовірно, буде тією ще морокою. Крім того, я б з радістю сказав Кушіді й свій PIN-код від картки, якби вона попросила його з таким милим обличчям.

— Я трохи розумію, що має на увазі Хорікіта. Як мінімум, Судо певною мірою винен у цьому випадку. Він із тих, кого легко розлютити, чи не так? Щоразу, коли він стикається з кимось, хто йому не подобається, він накидається, розмовляє та діє агресивно, владно. Коли я почув, що його розглядають на постійне місце в баскетбольній команді, я був одночасно здивований і вражений. Ніхто не заперечує, що він неймовірний гравець, але якщо Судо поводитиметься так зарозуміло та гордовито, дехто може почати його ненавидіти. Ті, хто стараються з усіх сил за місця, скоріш за все, побачать у нашому однокласнику неприємну людину. Так починаються чутки, чи не так? Кажуть, що Судо був забіякою ще з молодших класів. Хоча я не зустрічав нікого, хто знав би його з тих часів, але враховуючи, скільки людей про це говорять, може скластися враження, що у чутках є щось правдиве.

Люди не надто хорошої думки про Судо.

— Зрештою, це мало статися. Ось чому Хорікіта сказала, що Судо теж винен.

 — Отже... його звична поведінка, а також дії призвели до цього? — спитала Кушіда.

— Так. Поки він продовжуватиме ворогувати з усіма довкола, біда неминуче настигатиме його. Крім того, якщо не знайдеться доказів, люди використовуватимуть його образ проти нього ж самого. Іншими словами, вони будуть судити про нього на основі власних вражень. Наприклад, скажімо, що сталося вбивство. Є двоє підозрюваних. Один із них у минулому вчинив убивство, а інший — добрий, порядний громадянин. Беручи до уваги цю інформацію, кому б ти повірила?

На це питання майже всі відповіли б однаково.

— Ну… звісно, що порядній людині.

— Правда ж може бути іншою. Однак, що менше інформації, на основі якої можна ґрунтувати судження, то більше доводиться покладатися на той мізер, що є під рукою. Так само і тут. Хорікіта не може заплющити очі на той факт, що Судо не визнає своїх помилок.

Однак я не думаю, що це саме ситуація "що посієш, те й пожнеш".

— Зрозуміла. Ось що вона мала на увазі…

Кушіда легенько кивнула.

— Отже, Хорікіта-сан не береться рятувати його, бо хоче, щоб це стало йому наукою?

— Гадаю, що так. Караючи його, вона хоче, щоб він краще зрозумів себе.

Кушіда усвідомила це, але точно не погодилась. Схоже вона була трохи розлюченою, стиснувши свій кулак.

 — Я не згодна з тим, щоб покинути Судо-куна лише для того, щоб покарати. Якщо Хорікіта-сан незадоволена його поведінкою, то думаю, що їй варто принаймні поговорити з ним безпосередньо. Так чинять друзі.

Сумніваюся, що Хорікіта вважає Судо своїм другом. Крім того, вона не з тих, хто вчить через доброту. Вона не відчуває обов’язку перед іншими.

— Ти можеш дотримуватись своїх принципів, Кушідо. Я не думаю, що намагатися допомогти Судо неправильно.

— Ага.

Кушіда кивнула без вагань. Вона простягне руку допомоги стільки разів, скільки її забажають узяти. Звучить легко, хоча насправді це складно. Тільки вона так може.

— Однак я вважаю, що було б краще, якби ми ретельно обміркували, чи варто прямо вказувати на проблеми Судо. Якщо у нього немає часу на роздуми, то це не має сенсу. Є речі, до яких можна дійти лише самостійно.

— Гаразд, я зрозуміла. Буде по твоєму, Аянокоджі-кун.

Кушіда вигнула спину й потягнулася. Я змінив її думку.

 — Гаразд, ходімо шукати свідка.

Ми повернулися до класу та приєдналися до Іке з Ямаучі.

— Га? Значить, ви не змогли переконати Хорікіту? — сказав Іке.

— Ні, вибач. Мені не вдалося, — відповіла Кушіда.

— Ні, ні. Тобі нема за що вибачатися, Кушідо-чян. Що маємо, те маємо.

— Я розраховую на вас, Іке-кун, Ямаучі-кун, — звернулася Кушіда з блискучими очима. Вони обидва закохано дивилися їй у відповідь.

— Тож, з чого почнемо?

Пошук свідка навмання буде неефективним. Краще вигадати план перед початком наших пошуків.

— Якщо ніхто не заперечує, як щодо того, щоб спершу опитати клас B? — запропонував я.

— Чому саме В?

— Тому що це клас, який найбільше хотів би мати свідка.

— Перепрошую. Я не зовсім зрозуміла, Аянокоджі-кун.

— Серед класів D і C, котрий найбільше загрожує класу B? Або, інакше кажучи, котрий більше загрожує їхньому місцю в рейтингу?

— С, звичайно. Тоді, гадаю, клас С опитаємо в кінці. Але чому б не почати з класу А?

— Ми знаємо занадто мало про клас А. Я не думаю, що вони захочуть вплутуватися в проблему, яка може негативно вплинути на їхні очки. Також можливо, що учням класу А байдуже, оскільки те, що відбувається між класами C і D, ніяк їх не стосується.

Звичайно, я досі не знав, чи можна довіряти класу B. Якби у них була дуже хитра людина, він чи вона могли б розробити план, щоб перемогти не лише C-, але й D-клас. Але навіть якщо такої людини немає, гадаю, що нам все одно слід підготувати контрзаходи.

— Ну, тоді гайда до класу В просто зараз! — вигукнула Кушіда.

— Хвилинку, — я рефлекторно схопив її за комір.

— Ня-а! — вона нявкнула як кішка.

— Так ми-ило! — після чарівної реакції Кушіди в очах Ямаучі з’явилися сердечка. Ймовірно, вона це навмисно зробила… Та попри це, моє серце калатало, наче скажене.

— Це правда, що твоє вміння спілкуватися є незамінним. Однак це не те ж саме, що випадково зайти в інший клас і спробувати знайти друзів.

 — Ти так думаєш?

Якби свідок був готовий допомогти класу D за безцінь або якщо вони були б дружніми, тоді не варто було б хвилюватися. Однак, якщо свідок обережна людина, він чи вона можуть не погодитися допомогти нам. Ми не знатимемо, чи допоможе ця особа класу D, поки не спитаємо. Навіть якщо підемо до класу В поговорити… то хтозна-чим це закінчиться?

 — Ти знаєш когось з класу В?

— Так. Але лише кількох, — сказала Кушіда.

— Тоді спочатку поговоримо з ними.

Ми точно не хочемо, щоб звістка про те, що клас D нестямно шукає свідків, розійшлася школою.

— Зачекай-но, питати їх поодинці? Чи не було б набагато легше запитати всіх одночасно? — спитав Іке. Схоже, йому не подобалося ходити довкола.

— Я теж думаю, що ти занадто обережний. Я справді вважаю, що запитати клас B першим — гарна ідея, але гадаю, нам варто опитувати кількох людей за раз. Якщо ж ні, то можемо не встигнути.

 — Зрозумів. Можливо, ти права щодо цього. Нам варто робити те, що ти вважаєш за найкраще, Кушідо.

 — Вибач, Аянокоджі-кун.

Кушіда склала руки, щоб вибачитись. Однак насправді вона не зробила нічого поганого. Цілком природно, що ми маємо різні думки з цього приводу. До того ж в такі часи більшість має вирішувати, що робити. План Кушіди переконав мене, тому я відмовився від свого.

Раптом я відчув, ніби хтось спостерігає за мною. Я обернувся.

Приблизно третина учнів нашого класу залишилися у кімнаті. Нічого дивного. І все ж я не зміг точно визначити, що саме мене турбувало, чи хто змусив мене так почуватися.

 

Частина 3

Перший клас де ми побували, мав трохи іншу атмосферу. Попри схоже базове планування, відчуття було, наче ми потрапили в геть інше місце. Я відредагував свою початкову оману, що домашня та виїзна гра лише трохи відрізняються. Оскільки ми не знали, буде цей клас ворогом чи союзником, наше початкове враження про них також було іншим. Навіть Іке та Ямаучі були шоковані: вони не могли відійти від дверей.

Бувши єдиною байдужою до середовища, Кушіда почала з посмішкою розмовляти зі своїми друзями відразу після того, як увійшла в клас. Дивовижно. Вона могла легко спілкуватися зі друзями незалежно від їхньої статі, подібно до того, як вона діяла у класі D. Я б так не зміг.

Найбільше ревнували Іке з Ямаучі. Кушіда розмовляла і розважалася з людьми, які були явно привабливішими за них.

— Дідько! Занадто багато хлопців націлюються на мою Кушіду-чян!

Про що він говорить? Його Кушіду?

— Не панікуй, Іке, все гаразд. У нас є перевага: ми в одному класі з Кушідою-чян!

Відчуваючи роздратування, горда двійця втішала один одного. Незважаючи на те, що в кімнаті було лише 10 людей, Кушіда почала пояснювати ситуацію присутнім.

Атмосфера в класі B була такою самою, як і в класі D, чого ніхто б не очікував від купки відмінників. Учні зовсім не були жорсткими, і, всупереч моїм уявленням, були люди, які фарбували волосся, а деякі дівчата носили надто короткі спідниці.

Гадаю, не варто судити книгу за обкладинкою. А чи було щось інше, крім академічних здібностей, у чому клас B був кращим за клас D? Система цієї школи все ще мала надто багато загадок.

Неприємно думати про ці речі. Оскільки це було завдання Кушіди, я залишив усе на неї.

Намагаючись бути непомітним для решти, я відступив на кілька кроків від дверей.

— Хочу додому…

Я не хотів, щоб вони почули, як я скаржуся сам собі.

На полі я побачив, як учасники клубу легкої атлетики бігають колами на доріжці.

Оскільки з кондиціонером у приміщенні було комфортно, мені не хотілося виходити на вулицю.

— Певен, що спортивний клуб наполегливо працює.

Закінчивши розвідувати клас B, Іке приєднався до мене, дивлячись у вікно. Він непосида; це очікування, мабуть, було для нього нудним.

— Люди, які беруть участь у діяльності клубу, — дурні.

— Чого це ти раптом? Ти ж знаєш, що такі слова налаштують проти тебе половину школи, так?

Я не знав точної цифри, але підрахував, що близько 60-70 відсотків учнів займалися у клубах.

— У чому користь такого суворого режиму тренувань? Якщо вони люблять займатися спортом, то повинні займатись цим як звичайним хобі.

Було дивно розглядати клубну діяльність виключно як користь чи недолік.

Участь у клубах мала свої переваги. Можливість спілкуватися з іншими, а також переживати успіхи та невдачі. Це був досвід, який не отримаєш з теоретичних наук. Крім того, той, хто ніколи не брав участі в гуртках і йшов лише додому після занять, міг би витримати такий урок.

— Напевно.

Наступні кілька хвилин я чекав звіту Кушіди, але не отримав того, на що сподівався.