Раптовий початок буремних часів

Вступ

Гірше й бути не може.

Шукаючи місце, щоб зробити селфі, я натрапила на інцидент. Відчувалась напруга. Все почалося кілька секунд тому, коли нікчемне звинувачення спровокувало іншу сторону і досить швидко переросло в бійку кулаками. Ні, краще сказати кулачне побиття. Троє учнів лежали побитими на підлозі. Над ними, дивлячись униз, стояв рудий хлопець. Це була досить одностороння боротьба.

Я бачила на його правому кулаку кров від ран інших хлопців. Я вперше узріла справжній бій кулаками. У початковій школі я бачила, як хлопчики шарпали за одяг і щипали один одного, але це було інше. Я відчувала важкість цієї напруженої ситуації.

Хоча й боялася, я несвідомо сфотографувала це місце. Засувка безшумно знялася. Я подумала: «Що я роблю?», але паніка не давала чітко думати.

Я намагалась покинути це місце якомога швидше. Але мій мозок не функціонував нормально, а ноги не робили того, що я їм казала. Почуваючись паралізованою, я взагалі не могла рухатися.

— Хе-хе, гадаєш... цим усе закінчиться, Судо?

Хлопець, який ледь міг рухати верхньою частиною тіла, відчайдушно намагався чинити опір, незважаючи на страх.

— Намагаєшся розсмішити мене? На вас трьох сумно дивитись. Хочеш знову поборотись? Наступного разу я не буду стримуватися.

Схопивши за комір учня, який втратив бойовий дух на півдорозі, Судо підніс обличчя іншого хлопця на відстань кількох сантиметрів від свого. З виглядом, наче він їх з’їсть будь-якої миті, переможені відвели погляд.

— Шоковані? Думали, що зможете перемогти, якщо вас буде більше?

Сміючись через ніс, Судо-кун кинув його на землю й підняв свою сумку.

Наче вже втративши інтерес до трьох хлопців, він розвернувся й пішов геть.

Тієї миті моє серцебиття прискорилося. Ну, це природно. Зрештою, Судо-кун пішов у напрямку моєї схованки. Мої маршрути з даху обмежені. В теорії, слід спуститися сходами, якими я сюди піднявся. Втративши правильний момент для втечі, моє тіло не може рухатися так, як я хочу. Я чула, коли хтось потрапляє в аварію, його тіло напружується і стає наче паралізоване, і я зараз була в саме такій ситуації.

— Це було безглуздо. Ви втомили мене після тренування, дайте відпочити.

Відстань скоротилася. Він був лише за кілька метрів.

— ...Згодом саме ти пошкодуєш про це, Судо.

Один із хлопців напруженим голосом гукнув його.

Мій параліч повільно зникав, наче прокляття знімалося.

— Немає нічого ганебнішого за ниття невдахи. Скільки разів не намагайся, мене не переможеш.

Він явно не блефував; було очевидно, що у нього була впевненість так говорити. Зрештою, Судо-кун зміг вийти неушкодженим з бою, де у нього було надзвичайно невигідне становище.

Завтра перший день липня; погода починає бути схожою на літню.

Я все ще не йшла зі схованки, на моїй шиї почав виступати піт.

Не панікуючи, я вирішила тихо піти зі свого місця.

Мені просто потрібно уникати того, щоб мене побачили та втягнули в ситуацію.

Якщо вплутаюсь, моє тихе та спокійне шкільне життя чекає лише темне майбутнє.

Обережно, але швидко я відійшла і покинула те місце.

— Там хтось є…?

Від несвідомого бажання втекти повітря трохи сколихнулося. Відчувши зміну атмосфери, Судо зазирнув туди, де я ховалась кілька секунд тому. Моя втеча була на волосині.

Якби я запізнилася на одну-дві секунди, він, мабуть, побачив би мою відступаючу постать.

 

Частина 1

Ранок у класі D завжди був жвавим. Усе тому, що більшість учнів геть не були серйозними.

Але сьогодні було гучніше, ніж зазвичай. Причина зрозуміла. Ми, найімовірніше, отримаємо трохи приватних балів з моменту вступної церемонії.

Школа, до якої я ходжу, Старша школа Кодо Ікусей, використовує новітню систему S. Слід трохи пояснити.

Діставши мобільний телефон, наданий нам школою, я відкрив попередньо встановлений шкільний додаток і залогінився, використовуючи свій учнівський ідентифікатор і пароль. Потім я натиснув на елемент із написом «Залишок коштів».

З цієї сторінки можна зробити багато чого. Ви можете перевірити приватні бали та бали класу. Крім того, можете передавати їх іншим учням зі свого власного рахунку.

Існує два типи балів. Перший у кінці позначається як «cl». Це означає «клас» і вказує, скільки очок має клас. Це не те, що має кожен окремо, а радше колективна власність. Поруч із нашим класом — класом D — було вказано, що ми маємо «0 cl» з червня. Іншими словами, у нас немає цих балів. Інший тип — «pr» —розшифровується як «приватні» і показує наші індивідуальні бали.

Першого числа кожного місяця на наш приватний рахунок надходить кількість класних балів, помножена на 100.

Ці «pr»-бали призначені для купівлі предметів першої необхідності, їжі, електричних пристроїв або будь-яких інших товарів; вони виконують роль грошей і є вкрай важливими.

Оскільки реальні гроші не можна використовувати на території школи, якщо у нас немає приватних балів, ми змушені жити день у день без кишенькових.

Оскільки бали класу D рівні 0, ми неминуче не отримуємо жодних приватних балів, а отже, змушені обходитися без грошей.

Проте на початку року у нас була тисяча класних очок.

Якби ми зберегли свої класні бали, то отримували б по 100 000 єн щомісяця. Однак їх кількість змінюється день у день. Такі речі, як отримання поганих оцінок або перешіптування під час уроків, значною мірою сприяють вираховуванню класних очок. У підсумку клас D не мав балів до настання травня. Сумно, але це тривало до сьогоднішнього дня, 1 липня.

Окрім нашої щомісячної грошової винагороди, класні бали також визначають цінність нашого класу. У порядку їх спадання класи впорядковані від A до D.

Отже, якщо клас D отримає більше балів, ніж клас C, то він, ймовірно, стане класом C наступного місяця. І врешті-решт, якщо ми досягнемо класу А, наші мрії про вищу освіту та можливості працевлаштування здійсняться.

Коли я вперше почув про цю систему, то подумав, що куди важливіше, щоб наші класні бали були якомога вищими. Збереження ж приватних взагалі не допоможе.

Але мої думки змінилися, коли ми купили бал для оцінки на проміжному іспиті.

Тоді я зміг купити його для Судо, якому, на жаль, не вистачало. Коли я побачив, що школа з готовністю погодилася продати цей бал, я зрозумів, що Чябашіра-сенсей не жартувала, коли сказала ці слова: «У цій школі немає нічого, чого б не можна було купити за приватні бали».

Тобто, маючи приватні бали, можна перевернути ситуацію на свою користь.

Якщо це так, ймовірно, можна отримати щось більше, ніж просто тестові бали.

— Доброго ранку. Сьогодні всі виглядають більш неспокійно, ніж зазвичай.

Коли пролунав дзвінок для класної години, Чябашіра-сенсей увійшла.

— Сае-чан-сенсей! У нас 0 балів і цього місяця!? Коли я перевірив сьогодні вранці, у мене не було жодного!

— О, це тому ви такі?

— Цього місяця ми працювали як прокляті! Ми здали проміжний іспит... хіба не жорстоко, що ми все ще на нулі!? Ми не запізнювалися на уроки, не прогулювали і не перешіптувалися!

— Не поспішай з висновками. Дозволь мені спочатку сказати. Іке, ти явно працював більше, ніж я коли-небудь бачила. Ми визнаємо це. Звісно, ​​у школі теж розуміють, що ти відчуваєш.

Після попередження Іке закрив рота й сів за парту.

— Ось загальні підсумки балів за цей місяць.

Результати, починаючи з класу А, були зазначені на папері, який вона повісила на дошці.

Окрім класу D, усі класи були досить близькі за кількістю очок, і кожен отримав близько сотні.

Клас А мав 1004 бали, що трохи більше, ніж було з самого початку.

— ...Не дуже приємний розвиток подій. Вони вже придумали, як надійно збільшувати очки?

Моя сусідка, Хорікіта Судзуне, схоже, була стурбована лише балами інших класів, але Іке, як і більшості класу, було байдуже на них. Їм важливі лише наші?

Поруч із класом D було написано 87.

— Га? Невже 87… ми дійсно збільшили свої класні бали!? Ура!

Побачивши результат, Іке аж підскочив від хвилювання.

— Не радій так сильно. Решта класів збільшили свої бали приблизно так само, як і ви. Відрив не зменшився. Це схоже на винагороду тільки за те, що ви склали проміжний іспит. Кожному зарахували близько 100 балів.

— Ясно. Мені здалося дивним, що нам їх так швидко нарахували.

Хорікіта, яка прагнула до класу А, виглядала так, ніби була незадоволена нашими балами, і не посміхалася.

— Розчарована, Хорікіто? Відрив трохи збільшився.

— Нічого подібного. Зрештою, цього разу я зробила певні висновки.

— Що ти маєш на увазі під «зробила певні висновки»?

Іке підвівся і запитав Хорікіту. Привернувши увагу решти однокласників, вона знову замовкла. Хірата Йоске, спостерігаючи за розвитком ситуації, встав і відповів за неї.

— Вираховування балів, які у нас були протягом квітня та травня… іншими словами, зменшення балів було через перешіптування та запізнювання на уроки, ось що, на мою думку, сказала Хорікіта-сан.

Кмітливий Хірата відповів без проблем. Це вражає. Усе так і є.

— А, он як. Якби було багато вираховувань, наші 100 балів були б нульовими.

Зрозумівши просте пояснення, Іке підняв руки на знак святкування.

— Ем, а чому тоді ми нічого не отримали?

Повертаючись до початкового запитання, Іке подивився на Чябашіру-сенсей.

Дивно, що ми не отримали 8700 балів.

— Цього разу є невеликі проблеми. Бали для першокласників затримуються. Вибачте, але вам доведеться почекати ще трохи.

— Ех~, серйозно? Оскільки це проблеми школи, ми отримаємо якесь відшкодування?

Усі учні невдоволено бурчали. Як тільки вони зрозуміли, що таки набрали класних очок, їх ставлення повністю змінилося. Мати 87 і мати 0 — велика різниця.

— Не звинувачуйте мене в цьому. Так вирішила школа, а не я. Коли проблему буде залагоджено, ви отримаєте приватні бали. Якщо вони, звісно, залишаться.

Слова Чябашіри-сенсей зависли в повітрі.

Частина 2

Коли настав обід, усі розійшлись поодинці.

Однак останнім часом я думаю, що гуляти з друзями в цей час — найважче в шкільному житті. Візьмемо, наприклад, Кушіду Кікьо. Вона дружить із багатьма дівчатами та хлопцями та користується надзвичайною популярністю, тому хоча її зазвичай запрошують особисто, її також постійно запрошують через електронну пошту та телефон. Попри те, що їй іноді доводиться відмовляти людям, схоже, вона оживає, коли йде поїсти з купою друзів.

З іншого боку, люди, які не користуються популярністю серед дівчат, як-от Іке з Ямаучі, здається, завжди їдять тісною компанією хлопців. Судо та Хондо також частина цієї групи.

До чого я веду? Просто мені ніде нема місця.

Я дружу з Кушідою, а також з Іке та Ямаучі. Попри те, що я обідав з ними, це було не дуже часто. Загалом це були стосунки, коли інша сторона підходила до мене і запитувала: «Хочеш пообідати?» або «Ти вільний після школи?»

Я був не проти цього на початку навчального року. Оскільки це було ще до того, як я подружився хоч з кимось, цілком природно, що я був би сам, оскільки нікого не знав.

Але тепер це був дивний феномен під назвою «залишитися самотнім, хоча у мене є друзі».

Це… доволі неприємний досвід. Якби був день, коли ми визначалися з групами для шкільної екскурсії, а я був би відсутній, цілком ймовірно, що мене ніхто б не запросив. Вони вважають мене другом низького рангу, чи це лише я вважаю їх друзями? Можливо, я повністю помиляюсь щодо наших стосунків.

Відчуваючи неспокій, я подивився на групу Іке. Я тут і не проти, щоб мене запросили. Це був погляд егоїзму та слабкого сподівання.

А потім, жахливо почуваючись, я нагадав собі, що не знати, коли треба здаватися це погана риса, і відвів погляд.

Ці жалюгідні події повторюються щодня.

— Бачу, ти ще не звик до цього. Ти, як завжди, жалюгідний, Аянокоджі-кун.

Моя сусідка подивилася на мене холодним поглядом.

— ...Виглядаєш так, наче повністю звикла бути на самоті.

— Я в порядку, дякую.

Це мало бути саркастично, але вона відповіла відверто.

Більшість моїх однокласників уже об’єдналися в групи, але таких людей, як вона, які їли наодинці, немало, тому я відчув полегшення.

Коенджі також проводив більшу частину часу сам. Спочатку він, на диво, проводив багато часу в їдальні з дівчатами з інших класів та років навчання, але оскільки його приватні бали закінчувалися, він почав більше сидіти в кабінеті класу.

Єдиний спадкоємець конгломерату «Коенджі», однієї з найбільших компаній Японії, не хотів бути самотнім, а радше був людиною, яка любила себе і мало турбувалась про інших.

Я відчував до нього повагу, тому що він не відчував жодної муки від самотності.

Як завжди, він перевірив своє відображення маленьким дзеркалом, і виявилося, що він не знайшов недоліків у власній зовнішності.

Проте, крім нього, була тиха дівчина в окулярах. У якийсь момент Іке зацікавився нею, тому що почав говорити про груди, але оскільки вона була звичайною і нічим особливо не виділялася, ніхто згодом нею не цікавився. Вона завжди була одна і ніколи не розмовляла.

Як і кожного дня, дівчина їла своє бенто сама, згорбившись. Вона була однією з небагатьох, хто готував собі бенто.

Тоді моя сусідка дістала з сумки бенто і почала його відкривати.

Останнім часом Хорікіта не ходила до кафетерію, а замість цього приносила домашнє бенто.

— Хіба не потрібно багато часу та зусиль, щоб зробити бенто?

Хоч це і не марнотратно, але в їдальні видають допомогу для учнів, які витратили всі бали. Оскільки приготування власного бенто займає час і коштує трохи приватних балів, безкоштовна їжа здається кращим варіантом.

— Не знаю. У супермаркеті є і безкоштовні продукти, ти знав?

— Ти зробила це з них?

Не заперечуючи цього, Горікіта відкрила своє бенто. У ньому не було багато м’яса чи смаженої їжі, але вигляд був хороший.

— Ти навіть добре готуєш? Це не дуже підходить до твого характеру.

— Кожен може готувати, прочитавши книги або подивившись в Інтернеті. Крім того, у кожній кімнаті в гуртожитках є необхідні інструменти.

Не вихваляючись своїми вміннями, вона дістала палички. Гадаю, вона так відповіла, бо вважала це очевидним.

— Але чому ти вирішила зробити бенто?

— У кафетерії голосно. Тут набагато спокійніше їсти, чи не так?

На початку року багато учнів ходили купувати булочки або іншу їжу в їдальні, але тепер, коли у багатьох більше не було приватних балів, переважна більшість їли безкоштовні набори. Якщо звернути увагу, то у класі залишилося лише кілька людей.

То Хорікіта надає перевагу цьому? Хай там як, Іке та інших уже не було в кабінеті.

— Я вже проґавив велику хвилю…?

— Ти постійно дивишся на океан, але у тебе навіть немає дошки для серфінгу чи рішучості покататися на хвилі. Навіть тоді, кажучи, що не можеш осідлати хвилю... ти говориш, як велике цабе.

Хотів би я посперечатися, але вона не помилялася.

Частина 3

На відміну від обіду, час після школи комфортніший, оскільки немає потреби турбуватися про особисті відносини.

Крім того, я не надто виділяюся, коли намагаюся повернутися до гуртожитку одразу після занять, оскільки чимало людей роблять так само.

Уміння зникнути в натовпі, як ніндзя, дає певну перевагу. Якщо я тримаюся позаду групи друзів, то можу прикинутися її частиною.

— …Як сумно.

Я був задоволений собою через те, що вміло вдавав наявність друзів, але, перш за все, у цій школі нікому немає діла з ким я гуляю.

— Судо. Я маю тобі дещо сказати. Приходь до вчительської.

Судо, який намагався швидко покинути клас, зупинила Чябашіра-сенсей.

— Га? У Вас до мене є справа? У мене зараз тренування з баскетболу.

Почуваючись млявим, він відкрив сумку, схопив форму й показав її вчительці.

— Я вже спілкувалася з твоїми наставниками. Тобі не обов’язково приходити, але потім ти зіткнешся з наслідками.

Хлопець насторожився після того, як Чябашіра-сенсей пригрозила йому.

— Якого біса… Це надовго?

— Залежить від тебе. Якщо стоятимемо тут, витратимо більше часу.

Здавалося, що після цих слів у нього не було іншого вибору, окрім як погодитись.

Цокнувши язиком, Судо пішов за Чябашірою-сенсей і вийшов із класу.

— Я вважав, що він змінився, але гадаю, що Судо залишився таким же, як і раніше. Чи не було б краще, якби його відрахували?

Не знаю, хто це був, але я почув, як хтось у класі бурмотів це собі під ніс.

Після останнього тесту я подумав, що клас став більш згуртованим як група. Чомусь так було лише у моїй уяві. Гадаю, це була брехня.

— Ти теж так вважаєш? Про те, що було б краще, якби Судо-куна вигнали.

Розмовляючи зі мною, Хорікіта поклала підручник у сумку, щоб повертатися до гуртожитку. Ймовірно, не так багато учнів носять свої підручники туди-сюди, щоб переглянути та підготуватися до уроків. Сумно.

— Ем, не зовсім. А ти, Хорікіто? Ти ж єдина, хто допомогла Судо.

— Хм… Ну, ми ще не знаємо, скільки класних балів отримаємо.

Моя сусідка відповіла байдужим голосом.

Коли Судо був на межі відрахуння, вона навмисно знизила свої власні оцінки та витратила приватні бали, щоб купити йому бал для тесту. Я не очікував від неї такої поведінки.

Ми одночасно встали зі своїх місць і разом вийшли з класу. Не знаю коли, але ми почали разом повертатися до гуртожитку. Оскільки ми не їмо разом і не тусуємось, то дивно, що так сталося. Єдине, що нас об’єднувало, це користування одним і тим же шляхом. Мабуть, тому ми й пішли разом.

— Я трохи хвилююся. Про те, що сенсей сказала сьогодні вранці.

— Про те, що наші бали затримуються?

— Так. Схоже, були проблеми, але чи це через школу, чи через нас? Якщо останнє…

— Ти надто багато думаєш про це. Останнім часом ми не створюємо проблем. Вона і сама так сказала. Сумніваюся, що клас D був би єдиним класом, який не отримав жодного балу. Простіше кажучи, це проблема школи.

Якби були серйозні причини для хвилювань, то усім першокласникам затримали б нарахування, тому ймовірність того, що йдеться про клас D, досить низька. …Напевно.

— Хотіла б я, щоб це було так. Адже проблеми безпосередньо впливають на наші класні очки.

Щодня Хорікіта розмірковує про те, як ми можемо збільшити їх. Вона не думає про свої приватні бали, а радше про бали класу, щоб змогти досягти класу А. Звичайно, це не є неможливим, але навіть так, це досить сильно перевершує наші можливості.

Однак надія все ще є. Якщо Хорікіта зможе знайти надійний спосіб збільшувати наші класні очки, це стане великою перевагою для класу D. Крім того, наші однокласники більше довірятимуть їй і вона зможе знайти більше друзів. Безпрограшна ситуація.

— О, точно, тобі варто приєднатися до обговорень. Ти єдина, хто ще нічого не писав.

Діставши телефон, я відкрив програму для переписок.

Після іспиту ми запросили Хорікіту до групового чату. Кушіда думала, що моя сусідка, яка ненавидить спілкування з людьми, зможе комунікувати у груповому чаті. Однак її зусилля були марними, а Хорікіта взагалі нічого не робила.

— Мені абсолютно нецікаво. До того ж, я вимикаю сповіщення.

— Справді?

Ну, схоже, вона взагалі не мала наміру брати участь у цьому. Ймовірно, однокласниця не видалила програму лише тому, що прийде сповіщення про це решті учасників групи.

Переписуватись чи ні — це її справа, тому я не став зациклюватися на цій темі. А ще я не маю на це права.

— Аянокоджі-кун, ти останнім часом став більш балакучим.

— Справді? Я думав, що завжди був таким.

— Це лише невелика різниця, але ти точно змінився.

Хоча я й не хотів змінюватися, мабуть, відбулись зміни, яких я не помітив. Мабуть, я звик до цього.

Зокрема, мені здається, що я ладнаю з Хорікітою. Стоп, ні, ми точно не ладнаємо, але дивно, що я не почуваюся ніяково біля неї. Якби це була якась інша дівчина, я б не міг нормально розмовляти і, мабуть, розгубився б.

Тому я спілкуюся лише з близькими мені людьми.

Найбільше я вдячний за те, що мовчання не погіршує настрій.

— Тебе щось змусило змінитися?

— Сумніваюсь... Якби мені довелося придумати причину, то сказав би, що я просто звик до шкільного життя і знайшов кількох друзів. Крім того, Кушіда, ймовірно, теж важливий фактор.

У групі хлопців ніхто багато не говорить і у розмові панує тиша.

Але якщо там присутня Кушіда, хтось завжди розмовляє в певний час і атмосфера стає більш жвавою.

— Схоже, ти ладнаєш з Кушідою-сан. Невже не хвилюєшся, особливо знаючи про її іншу сторону?

— Я був здивований, коли вона сказала, що ненавидить тебе. Але цілком природно любити чи ненавидіти когось. Немає сенсу перейматись через такі дрібниці. Навіть коли вона сказала це прямо, чому ти вдаєш, що ладнаєш з нею?

— Зрозуміло. Ну, я ненавиджу й Аянокоджі-куна, але ми все одно нормально розмовляємо. Я насправді не проти цього.

— Агов...

Якого біса? Навіщо говорити це мені в очі…

— Я ось про що: якщо хтось каже, що ненавидить іншу людину, це нормально, але якщо кажуть, що наневидять саме тебе, хіба тобі не кепсько?

— ...Ти перевіряла на мені?

Сказавши «Не знаю. Чому ти так вирішив?», вона почала перебирати волосся. Точно вдає.

— Я не збираюся її турбувати, але ми з Кушідою-сан як вода і масло. Гадаю, з нею не потрібно сваритися.

Іншими словами, це, ймовірно, означає, що вона не приєднається до групового чату з Кушідою.

— Перш за все, чому вона тебе ненавидить?

З початку навчання в школі між ними не було багато взаємодій. Відколи вона почала ненавидіти Хорікіту?

Кушіда сказала, що її мета — ладнати з усіма.

— Не знаю. Вона, мабуть, теж про мене мало знає.

Навіть якщо це так, схоже, є щось спільне між Хорікітою та Кушідою.

— Тобі так цікаво? Іди і запитай її сам.

Це неможливо.

Кушіда Кікьо зазвичай ангел і досконала дівчина, але вона ненавмисно показала мені іншу сторону.

Це неможливо зрозуміти з її доброї усмішки та тону голосу, але я досі пам’ятаю, що вона тоді сказала. Я не думаю, що Хорікіта теж знає.

— У цьому немає потреби. Мені добре з теперішньою Кушідою.

— Знаєш, це просто огидно.

— …справді?

Хоча ці слова пролунали з моїх вуст, для мене вони теж прозвучали огидно.

 

Частина 4

Пообідавши, я повернувся до гуртожитку. Дістав телефон, перевірив баланс. У мене залишилося 8320 «pr». Від ранку нічого не змінилося.

З огляду на те, що на початку року ми отримали 100 000 балів, це дуже мало.

Я багато потратив, щоб купити бал для Судо.

— Було б чудово, якби ми набрали 87 класних очок.

У єнах це 8700. Хоча цього недостатньо, але це все одно відносно великі гроші.

— Врятуй мене, Аянокоджі!

Поки я грався телефоном на ліжку, двері раптово відчинилися. Це був почервонілий Судо.

— …Чого ти так поспішаєш? Чи мені слід сказати, як ти взагалі зайшов?

Я пам’ятаю, що замкнув двері, коли повернувся у свою кімнату. Не думаю, що забув це зробити, бо це вже увійшло у звичку. Він вибив двері ногою, чи що?

Щоб переконатися, я перевірив їх, але вони не були зламані.

— Це ж кімната, де збирається наша група, тому ми провели обговорення і вирішили зробити дублікати ключа. Ти не знав? Не лише я, а й решта групи теж їх мають.

Він крутив ключем у руці.

— Щойно я дізнався дуже важливий факт…

Чомусь здається, що моя кімната більше не захищена від непроханих гостей.

— Як би там не було, це неважливо. Я зараз у справді небезпечній ситуації! Допоможи мені.

— Це безперечно важливо. Віддай мені ключ.

— Га? З якого дива? Я купив його за власні бали. Він мій.

Що це за хибні міркування? Злочин залишається злочином, що б ти не сказав.

Навіть якщо ми друзі, це не означає, що я все дозволю.

— Якщо тебе щось хвилює, як щодо того, щоб запитати Іке чи Ямаучі?

— Ті двоє не годяться. Вони ідіоти.

Поки говорив, Судо сів на підлогу.

— Купи килим. У мене зад болить.

Мені не вистачає грошей на інтер’єр.

По-перше, попри те, що місцем зустрічі було призначено мою кімнату, ми ніколи не зустрічалися тут після тієї вечірки. Навіть якби я купив килим, сидів би на ньому тільки я. Лише думка про це здається сюрреалістичною.

Коли я встав, щоб принести чаю, у двері подзвонили.

Людиною, яка просунула голову в щілину, була Кушіда, Мадонна класу D. Вона мила, коли б я її не бачив. Вона побачила Судо, який все ще сидів на підлозі.

— О, Судо-кун тут.

— Я просто питаю, але у тебе теж є дублікат ключа?

— А, так. Хіба це не для того, щоб ми могли зустрітися… невже ти не знав, Аянокоджі?

Вона дістала з сумки ключ і показала мені. На вигляд такий самий, як у мене. Мабуть, Кушіда вважала, що я це дозволив.

— Ем, цей… мені повернути?

Попросивши вибачення, вона дала мені ключ.

— Все добре. Немає сенсу, якщо лише ти віддаси його. Не схоже, що Судо хоче повернути ключ.

Чи справді нормально Кушіді мати його? Ні, ну, з іншого боку, можна сказати, що у мене є дівчина, якщо вона має мій ключ. Чоловіки істоти розважливі.

— Оскільки Кушіда теж прийшла, чи можемо ми перейти до основної теми?

— Нічого не вдієш… ну, в чому справа?

Вони ж прийшли до мене в кімнату, я не можу їм прямо відмовити.

З лагідним виразом обличчя Судо повільно почав говорити.

— Ви ж знаєте, що мене сьогодні викликала вчителька? Тоді, ем... загалом... мене можуть відсторонити від занять. І надовго.

— Від… відсторонити?

Несподівано. Порівнюючи з початком року, Судо поводився досить добре. Він не розмовляв і не дрімав під час уроків, добре займається у клубі.

— Невже ти образив чи наговорив на вчительку?

Коли Чябашіра-сенсей не дозволила йому піти сьогодні до його клубу, він виглядав невдоволеним.

Напевно, хлопець розлютився і знову необачно сказав щось.

— Ні, не те.

— Тоді схопив її за комір і погрожував вбити, чи щось таке?

— Знову не те.

Судо відмовився говорити. Такого я не чекав.

— Мабуть, усе гірше, ніж ти думаєш…

Я думав, що мої перші два припущення були досить поганими, але якщо це ще гірше…

— О, ось як все сталося, Аянокоджі-кун. Він побив і напав на сенсей, а потім плюнув на неї!

— Це жахливо. Чи краще сказати, що твої дикі вигадки занадто жахливі, Кушідо!

— Ахаха, це жарт. Звичайно, я б так далеко не зайшла. Судо-кун також.

Хоч я і думав, що Судо негайно заперечить його, він здивовано стрепенувся від жарту Кушіди.

Гадаю, це показує, наскільки він роздратований.

— Що не так?

— Взагалі-то, я вчора побив хлопців із класу С. А сьогодні сенсей сказала, що мене відсторонять… Це, мабуть, покарання за бійку.

Здивована словами Судо, Кушіда ненавмисно подивилася на мене. Я спочатку не зміг вловити ситуацію. Він знову потрапив у біду. Мої хвилювання підтвердились?

— Побив їх… цей, ем, навіщо ти це зробив?

— До вашого відома, я не винен, ясно? Ці нахаби з класу C почали перші. Я просто відповів на їхні спроби спровокувати мене. А потім вони пішли і наговорили на мене. Ще й набрехали.

Чомусь здається, що Судо також не зміг зібратися з думками. Я зрозумів, що він хотів сказати, але досі не знав, чому почалася бійка та її подробиць.

— Зачекай хвилиночку, Судо-кун. Можеш повторити, але повільніше?

Кушіда намагалася його заспокоїти і змусити розповісти нам, як почалася бійка.

— Вибачте, схоже, я пропустив забагато подій…

Зробивши кілька глибоких вдихів, Судо знову почав із самого початку.

— Ми із завідувачем клубу говорили про те, що я можу стати гравцем основи на літніх турнірах.

Я чув, що він вправний, але не очікував, що розмови про те, щоб стати основним гравцем, відбудуться так швидко.

— Хіба це не чудово, Судо-кун!? Вітаємо!

— Ще нічого не вирішено. Просто є така можливість.

— Навіть це чудово. Зрештою, ми ж лише нещодавно вступили до старшої школи.

— Ну, так. Насправді я був єдиним першокласником, якого номінували на таке. І навіть якщо вийде, я не матиму постійної гарантії, що місце буде моїм. По дорозі додому ті хлопці… Комія і Кондо, теж з баскетбольного клубу, покликали мене до однієї будівлі. Сказали, що треба про щось поговорити абощо. Я міг би проігнорувати їх, але ми багато разів сперечалися під час клубних занять, тож я думав, що вирішу цю проблему. Звичайно, я пішов їм назустріч, розумієте? А цей хлопець, Ішідзакі, був там і чекав на мене. Комія та Кондо — його друзі. Вони сказали, що немає сил терпіти, що такого учня з класу D як я, хочуть призначити в основу. Тоді він сказав мені або кинути баскетбол, або отримати болючий досвід. Я відмовився і побив їх, а потім усе це сталося.

Пояснив від поспіхом, але я зрозумів загальну суть. Схоже, Судо задоволений своєю розповіддю.

— А потім тебе зобразили поганим хлопцем, так?

З роздратованим виглядом він кивнув. Ці учні класу С почали цю історію, а коли Судо відмовився кинути клуб, вони вдалися до застосування сили... тобто до насильства. Однак Судо, який був досвідченим у бійках, помінявся з ними ролями й відлупцював їх. Певна річ, вони отримали ушкодження. Але ситуація не була очевидною, тому вони збрехали школі, що Судо побив їх без причини.

— Судо-кун не винен, якщо конфлікт почав клас С.

— Скажи? Я справді не розумію. Я теж не вірю тому вчителю.

— Ми повинні завтра розповісти Чябашірі-сенсей про те, що сталося. Що Судо-кун не винен.

Все не так просто. Мабуть, Судо розповів учителям те ж саме, що і нам щойно. Але оскільки немає жодних доказів, які б підтвердили ці слова, школа вирішила покарати саме його.

— Що тобі відповіли після твоєї розповіді?

— Сказали, що дають мені час до наступного вівторка, щоб довести це. Якщо не зможу, мене відсторонять до літа. Крім того, з класу ще й знімуть очки.

Схоже, школа вирішила почекати. Але, здається, Судо більше хвилює те, що він не зможе стати постійним гравцем, аніж зняття балів чи відсторонення. Припускаю, він сильно біситься від думки про те, що його позбавили шансу.

— Що мені робити?

— Судо-кун, ти намагався сказати вчителям правду, так? Дивно, що вони не повірили твоїй історії, оскільки ти нічого поганого не зробив. Правильно?

Кушіда чекала від мене схвалення, але, на жаль, я не міг його дати.

— Ну, я сумніваюсь… Не думаю, що це так просто.

— Що ти маєш на увазі під «сумніваюсь»? Не віриш мені?

— Принаймні школа тобі не довіряє, так? Наприклад, не буде нічого дивного в тому, що Кушіда буде на твоїй стороні лише для того, щоб наші очки не зменшилися.

— Це… це правда.

Цього разу проблему не вирішити, якщо довести, хто почав бійку.

Тих трьох можуть відсторонити, наприклад, на тиждень.

Є троє людей, які кажуть, що їх побили. Без доказів на свій захист Судо точно буде покараний. А це означає лише одне.

— Навіть якщо інша сторона винна, Судо може взяти на себе частину провини.

— Га? Чого це? Це був законний самозахист. Правильно!?

Не зрозумівши, він вдарив кулаком по столу. Кушіда аж підскочила від несподіванки.

— Пробач, я трохи засмутився.

Побачивши її перелякане обличчя, Судо вибачився.

— Ем... Чому Судо-кун все ще повинен взяти на себе частину провини?

— Судо побив їх, а вони його — ні. Це вагома причина, як на мене. Це складніша проблема і просто сказати про «самозахист» не допоможе. Якби на тебе накинулися з ножем чи металевою битою, все було б інакше. Зазвичай, якщо збираються почати бійку, то, швидше за все, готуються до неї. Самозахист — це коли потрібно захищатися від раптових, небезпечних нападів. Іншими словами, я не вважаю, що це точно було так.

Це найкраще, що я можу придумати, враховуючи обставини.

— Я-я не розумію. Їх було троє, троє. Я вважаю, що це досить небезпечно.

Гадаю, кількість людей слід враховувати, але це делікатна справа. Якщо школа вважає кількість людей вагомішим чинником, ніж це вважаю я, то Судо можуть визнати невинуватим.

Але небезпечно мислити з таким оптимізмом.

— Гадаю, представники школи дали кілька днів, тому що їм також було важко прийняти рішення.

Доказ, який ми маємо зараз… єдиний можливий ключ, що у нас є — це травми тієї трійці.

— Тоді… вони планують суворо покарати Судо-куна.

— Перевагу має той, хто першим звернувся. Свідчення жертви — це доказ.

— Я все ще не розумію. Я тут жертва! Це не жарт. Якщо мене покарають, я не зможу стати основним гравцем на цьому турнірі!

Ті хлопці з класу С навмисно програли Судо, щоб розтоптати його шанси. Вони намагаються перешкодити йому стати постійним гравцем, водночас штовхаючи решту класу D у прірву. Такий план виглядає ймовірним.

— Давайте попросимо трьох учнів класу С говорити відверто. Якщо вони відчують, що вчинили неправильно, у них обов’язково з’явиться почуття провини, так?

— Ці хлопці не ідіоти. Вони не будуть говорити чесно. Трясця… Я їм ніколи не пробачу, цим мерзотникам…!

Взявши кулькову ручку, що лежала на столі, він розламав її на дві частини. Не те щоб я не розумів, чому він це зробив, але це була моя кулькова ручка…

— Якщо спроба пояснити не спрацює, тоді нам доведеться знайти якісь реальні докази.

— Так... Було б чудово, якби були докази того, що Судо-кун не винен...

Якби все було так просто, то не було б так складно. Навіть Судо не зміг цього заперечити і почав думати над ситуацією.

— Схоже, є щось. Можливо, мені просто здалося, але… Коли я бився з тими хлопцями, то відчув дивну присутність поблизу, ніби хтось спостерігав.

Попри те, що він не був надто впевнений у цьому, Судо висловив припущення.

— Отже, хочеш сказати, що може бути свідок?

— Ну, я так думаю. Не можу гарантувати.

Свідок, хм. Якби він все побачив, було б добре. Але в деяких випадках це може ще більше загнати Судо в кут. Наприклад, якщо він побачив ситуацію лише після того, як Судо почав битися, а це може бути останнім ударом для нашого однокласника.

— …Що мені робити…

Судо тримався за голову руками. Кушіда заговорила, порушуючи важку мовчанку:

— Є два способи довести свою невинуватість. Перше — змусити хлопців класу С зізнатися. Оскільки це не провина Судо-куна, мабуть, це найкращий варіант.

Це справді було б ідеально.

— Як я вже сказав раніше, це неможливо. Вони не зізнаються, що збрехали.

З його слів, ті хлопці, ймовірно, не скажуть правду. Якщо вони зізнаються школі, що оббрехали когось, щоб створити йому проблеми, їх точно відсторонять.

— Або інший спосіб — знайти того свідка. Якщо хтось бачив, як ви билися, ми могли б відшукати більше доказів.

Ну, це єдиний реалістичний план, що у нас є.

— Як ви плануєте шукати його?

— Запитувати людей по одному? Або можна запитати кожен клас.

— Було б чудово, якби хтось зайнявся цим, але…

Мені здалося, що наша дискусія триває досить довго, тому пішов до шафи. Я дістав пакети розчинної кави та чаю, які купив у магазині одразу після початку навчання. Ну, Судо не дуже подобається кава. Приготувавши чайник з гарячою водою, я поклав усе на стіл.

— Це може бути безсоромним проханням, але… чи можете ви зберегти це в таємниці?

Взявши чашку зі столу і подувши на неї, Судо винувато попросив нас.

— Ем… в таємниці…?

— Якщо чутки про це поширяться, вони дійдуть до баскетбольного клубу. Не хочу, щоб це сталося. Ви ж розумієте, правда?

— Судо, навіть так…

— Будь ласка, зрозумій, Аянокоджі. Якщо я не зможу грати в баскетбол, у мене нічого не залишиться.

Він схопив мене за плечі й почав благати. Проблеми не зникнуть, навіть якщо чутки не поширяться. Якщо випливе інформація, що він застосовував насильство, баскетбольний клуб може не дозволити йому залишитися.

— Чи не будуть учні С класу самі поширювати чутки? Їм було б вигідно.

Це те, про що я думав. Не було б дивним, щоб вони самі зайнялись цим. Ніби кажучи «Серйозно!?», Судо знову обхопив голову руками.

— А якщо чутки вже пішли…?

— Ні, на сьогодні новину про інцидент, ймовірно, не поширювали.

— Чому ти так думаєш?

— Якби ці хлопці з класу C уже поширювали чутки, вони, швидше за все, давно б дійшли до нас.

Школа викликала Судо після уроків.

Крім того, протягом дня про це не було жодного слова.

Принаймні, новина ще не набула широкого поширення.

— Тож, ми зараз у безпеці?

Але як довго це триватиме? Навіть якщо замовчувати про інцидент, рано чи пізно чутки з’являться. Невдовзі про це стане відомо широкому загалу. Наразі єдине, що можна сказати напевно, це...

— Судо-кун, тобі, мабуть, варто триматися подалі від цієї справи.

Кушіда, також розуміючи це, порадила Судо.

— Так, буде погано, якщо сторона конфлікту спробує щось зробити, — відповів я, погоджуючись з її словами.

— Але перекладати все на вас якось…

— Я не відчуваю ніякого примусу. Ми просто хочемо допомогти Судо-куну. Я не знаю, як далеко зможемо зайти, але ми докладемо всіх зусиль. Гаразд?

— …Добре. Я знаю, що це морока, але залишаю це на вас, народ.

Схоже, він розумів, що все ускладниться, якщо спробує вплутатися особисто.

— Ну, тоді ми повернемося до своїх кімнат. Вибач, що так раптово зайшли.

— Про це не турбуйтесь, але те, що ви зробили дублікати ключів...

Сказавши «Не поверну», Судо поклав ключ до кишені. Відтепер мені слід замикати двері на ланцюжок…

— Кушідо, побачимося завтра.

— Бувай, Судо-кун.

Вона провела дещо засмученого Судо. Але це ж лише за кілька кімнат звідси.

— Ну, добре. Кушідо, ти не йдеш?

— Я просто хотіла запитати ще кілька речей про те, що сталося сьогодні. Ти, схоже, не дуже прагнеш допомогти Судо-куну.

Кушіда подивився на мене тремтячими очима. У мене раптово виникло бажання взяти її за руку. Я випростався й відкинув погані думки.

— Це не так, але я мало що можу зробити. Я можу лише реагувати на історію Судо. Якби це були Хорікіта чи Хірата, вони змогли б дати кращу пораду.

— Можливо, це правда, але Судо-кун вирішив покластися на тебе. Він довірився тобі більше ніж Хорікіті-сан, Хіраті-куну чи навіть Іке-куну.

— Навіть не знаю: радіти мені чи ні?

— Ух…

Я був збентежений, очі Кушіди на секунду охололи.

Між іншим, Кушіда якось сказала мені прямо в обличчя, що ненавидить мене. Вона завжди ніжно посміхається, тому я час від часу забуваю про це, але можу ще раз обпектися, якщо це ставатиметься надто часто.

— Було б краще, якби Аянокоджі-кун докладав більше зусиль, щоб злитися з класом.

— Ну, я більш-менш намагаюся. Просто з цього мало що вийшло. Цього разу в мене немає мужності сказати, що я допоможу Судо.

Гадаю, вона не вважає, що я хвилююся через те, що не зможу з кимось пообідати.

Я можу так думати, але Кушіда, мабуть, знає, що у мене проблеми.

— Кушідо, ти збираєшся допомогти Судо, так?

— Звичайно. Ми ж друзі. Аянокоджі-кун, ти... що ти робиш?

— Як я вже сказав раніше, краще поговорити або з Хорікітою, або з Хіратою, так? Що ж, Судо ненавидить Хірату, тому Хорікіта — очевидний вибір.

Але я сумніваюсь, що вона матиме хорошу ідею для вирішення цієї проблеми.

— А Хорікіта-сан допоможе?

— Не знаю. Доведеться запитати. Але вона не буде просто спостерігати, як клас D руйнується… мабуть.

Я трохи вагався. Зрештою, це ж Хорікіта.

— Я знаю, що ти намагаєшся уникнути запитання, але Аянокоджі-кун, ти ж теж допоможеш, правда?

Вона повернула розмову назад, хоч я і намагався змінити тему.

— ...Не проти, якщо я не допомагатиму? Від мене, мабуть, не буде користі, розумієш?

— Буде. Ти якось та й станеш у пригоді.

Однак вона не сказала, чим саме я буду корисний.

— З чого нам починати завтра? Судо-кун сказав, що нічого не вийде, але я все одно вважаю, що це гарна ідея піти поговорити з тими трьома, з якими він бився. Насправді, я дружу з Комією-куном і його групою. Отже, можливо, ми зможемо їх переконати. Хм, чи це небезпечно…?

Здавалося, що Кушіда не може відкинути можливість поговорити з ними.

— Ризик високий. Хай хто почав бійку, вони троє першими повідомили про це школі. Вони мають перевагу в цій ситуації. Крім того, це не спрацює. Оскільки це вони, а не Судо, вирішили побитися.

Немає простого способу довести школі, що вони збрехали. Але якщо школа таки про це дізнається, то клас С отримає значний штраф.

— Тоді, гадаю, слід шукати свідка.

Навіть це досить складно. Без жодних подробиць знайти очевидця буде неможливо. Запитання «Ти щось бачив?» — надзвичайна трата часу та зусиль.

Я не дійду до висновку, скільки б про це зараз не думав.

Якщо ситуація зміниться, хід подій теж може змінитися.