Монолог Сакури Айрі

Я не дуже добре спілкуюся з людьми.

Я не дуже добре розмовляю з людьми, коли дивлюсь їм в очі.

Я не дуже добре почуваюсь у людних місцях.

Я не знаю, коли у мене почались проблеми з цим.

Однак я знаю одне: людина не може жити зовсім сама.

Як би не любила бути на самоті, я не можу вижити самостійно.

Тому я знайшла рішення.

Надягаючи маску, я живу, приховуючи справжню себе.

Лише тоді я вже не я, а радше стаю собою.

У цьому темному, самотньому світі я можу продовжувати виживати.

Світ — не прекрасне місце. Хоча природно, що кожен таємно бажає красивого світу. Маленьке протиріччя.

Хтось… хтось, кого все влаштовує, скажи мені.

Невже всі прикидаються так само, як я?

Чи ніхто не намагається виділити себе, а натомість показує своє справжнє обличчя?

Оскільки я не маю жодних стосунків з іншими людьми, я не можу дізнатись.

Тому сьогодні я знову зовсім одна.

Мені добре самій.

Мені добре бути на самоті.

Я…

Я… від щирого серця хочу мати зв’язок із кимось.

І тому я сьогодні продовжу тихо жити, опустивши очі.