Пролог
Попри те, що в руках у неї була електропила, вона застигла від жаху. Пара блакитних очей сяяла в темряві. Її ноги наче приросли до землі — він дивився на неї криваво-жадібним поглядом. Вона не могла поворухнутися, коли їхні погляди зустрілися — її і чоловіка, який закопував людину живцем.
Думки ревіли в голові, мов сирена. Вбивця… Одне-єдине слово, яке вона бачила лише в заголовках новин, струсонуло її до кісток. Тіло покрилося холодним потом і мурахами. Усе, чого вона хотіла, — це тихе і безпечне життя. Невже це занадто?
Сьогодні був абсолютно звичайний, нічим не примітний день. Вона сходила до лікарні, переглянула прострочені рахунки, оглянула дерева, які нещодавно пройшли лікування, і посперечалася з клієнтом, який не оплачував послуги вже понад місяць.
Для дендролога Со Лі-йон було давньою звичкою підніматися в гори вночі, щоб оглянути занедбані дерева. Сьогодні був такий самий звичайний день, як і всі інші. Ця гора була приватною територією, але ніхто її не доглядав, тож зарослі дерева й чагарники створювали ілюзію привидів і чудовиськ.
Так само, як і більшість дерев, що ростуть у занедбаних місцях, ці дерева страждали від виснаження й нехтування. Тож вона завжди дбала про них із особливою турботою. Завжди.
— Допоможіть! Будь ласка, допоможіть! — кричав приглушений голос людини, яку закопували. Але крики урвалися раптово, щойно земля засипала її зверху, й повітря заполонила тиша.
Високий чоловік був у блискучому чорному дощовику з поліетилену. Він загрібав землю й кидав її в яму з дивною легкістю — так, ніби робив це не вперше. Так, ніби робив це вже багато разів.
— Б-благаю! — озвався голос. З-під свіжонасипаної землі пробилася рука, судомно шкрябаючи ґрунт у пошуках опори. — Я все р-розповім…
На відміну від того, хто з останніх сил боровся за життя, чоловік спокійно наспівував собі мелодію.
— Неправильно, — нарешті сказав він. — Ти мав благати, щоб я убив тебе просто тут.
Запала тиша.
— Допоможіть…
— Шоу тільки починається, — озвався чоловік і наступив на простягнену з-під землі руку, а тоді почав бити по ній ногою знову й знову.
— Ааа!! — закричав той, кого закопували.
Обличчя чоловіка залишалося кам’яним, але він бив, як навіжений. Пальці зламалися, покрилися кров’ю.
— Аааа……! — крик лунав приглушено, але був нестерпно жалібним, мов з-під землі волали про допомогу.
— Аааа, будь ласка! — ґрунт здригався, коли з-під землі долинали крик і ридання. Голова людини визирнула назовні, але чоловік притиснув її ногою, мовби гасив недопалок. Через капюшон дощовика, що закривав пів обличчя, Со Лі-йон бачила лише його губи.
Коли вона помітила, як рухи того, хто намагався вирватися, слабшають… і зрештою завмирають зовсім — її свідомість нарешті сформулювала страшну думку: це ж убивство!
Те, що відбувалося просто перед її очима, було настільки шокуючим і нереальним, що вона мимоволі ковтнула клубок у горлі. Її охопив справжній жах, долоні спітніли. Вона сховала телефон за спину й на дотик намагалася натиснути 112. Покладаючись лише на інтуїцію, навпомацки, вона намагалася втрапити в потрібні цифри.
Уся її увага була зосереджена на тремтячих пальцях, які возили по екрану, коли вона випадково наступила на гілку. У звичайних обставинах цей звук був би ледь чутним, але в мертвій нічній тиші — гучнішого шуму просто не існувало.
Чоловік, який щойно байдужо ігнорував передсмертні крики, раптом зупинився. Він кинув лопату — і погляд Со Лі-йон мимоволі пішов за нею. Вона не могла дихати. Лише зараз до її свідомості дійшов металевий запах крові, що йшов від нерухомого тіла на землі. Вона придивилася — і зрозуміла: біла сорочка повністю просочена кров’ю, стала майже чорною.
— Що за хрінь?! — почувся голос зовсім поруч. — Тобі не здається, що вже час тікати? — Пролунав постріл.
Со Лі-йон кинулася навтьоки. Через дощ земля перетворилася на багнюку. Її взуття грузло й чвакало на кожному кроці. Бігти було важко, але вона знала: варто їй бодай на мить зупинитися — її спіймають і вб’ють. Серце калатало в горлі, дихання збивалося, але вона не зупинялася.
Дзвінок нарешті з’єднався.
— Поліцейська дільниця Хваяна, — озвався голос.
— Д-доброго дня, — затинаючись, прошепотіла вона.
— Так, говоріть повільно, будь ласка.
Вона не витримала — розридалася. Їй було страшно до божевілля. Слова плутались.
— Я б-бачила, як… як т-тут закопували тіло. Будь ласка, приїдьте швидше. Мене побачили. Мені з-загрожує небезпека…
— Як вас звати, пані?
— Со Лі-йон. Будь ласка, я можу померти…
— Заспокойтесь, пані. Ви можете назвати місцезнаходження?
— Т-так. Тут багато японських дубів. І ще… трохи далі — в’яз із великою дуплом. Я щойно його минула. Будь ласка! — як тільки могла, вона намагалася говорити рівно. Але дихання залишалося рваним, уривчастим, майже клекотіло в горлі.
— Ви можете дати більше інформації? Є поблизу якась будівля або споруда?
Лі-йон глибоко вдихнула й зібралася.
— Лікарня «Ялинове дерево». Гора одразу за нею.
— Ми вже виїжджаємо. Пані, сподіваюся, ви розумієте: якщо це жарт, наслідки будуть серйозними.
— Будь ласка. Прошу, приїдьте якнайшвидше…
Нарешті вона вибігла на дорогу біля входу до стежки, що вела в гори. Намагалася перевести подих. І раптом — ниткоподібний дріт обвився навколо її шиї й різко смикнув її назад. Вона спробувала здерти його, дряпаючи шию, але він був надто тонким — впинався в шкіру, як лезо.
— Гей, ти впустила це.
Її волосся стало дибки. Дихання біля самого вуха — моторошне. Одна рука затягувала дріт на її шиї, друга — поклала щось важке в долоню. Прямо перед тим, як втратити свідомість, вона зібрала останні сили й вдарила цим щосили по нападнику.
Вона відчула віддачу від удару і почула хрускіт — це бензопила зіткнулася з тілом. Ще двічі — і дріт ослаб. Со Лі-йон, скута жахом, навіть не озирнулася. Бензопила з запізненням заревла.
Це була перша її зустріч із її таємним пацієнтом — чоловіком у вегетативному стані, який лежав у ліжку нерухомо вже два роки.
//Примітка перекладача: вегетативний стан — це медичний стан, за якого людина перебуває в стані пробудження, але не має свідомості. Її очі можуть бути відкритими, вона може дихати самостійно, реагувати на деякі подразники (наприклад, рухати кінцівками, змінювати міміку або звуки), але не демонструє ознак свідомого мислення, розуміння мови або взаємодії з навколишнім світом.//
*******
Між заростями мовчання й божевілля росте ця оповідь — і пелюстки в неї з леза.
(Так, це перекладачка намагалася красиво почати вставку. Дайте їй секундочку — вона хвилюється.)
І якщо ти вже доторкнувся до неї — вітаю, приманка спрацювала.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі (Не змушуй мене викопувати сюжетну яму й для тебе. Переходь у канал. Я буду дуже вдячна)
Переклад — це як намагатись тримати ліхтарик у темному лісі, де поруч хтось копає яму. Дуже уважно, дуже тихо, дуже обережно. Якщо тобі сподобалось — кинь монетку цьому перекладачеві. Можливо, вона вбереже його від наступного психопата в тексті (або принаймні від вигорання).
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
У коментарі до донату можеш написати, який твір тебе надихає — або який хочеш побачити наступним. Бо, як бачиш, я слухаюсь.
