Будь ввічливим

Коли Сара прокинулась, вона відчула глибокий спокій. Вона пам’ятала це відчуття з минулого, коли лють вигоріла, і вона, знесилена, впала в тунель. Коли вона прокинулася, страх і гнів були благословенно приглушені, поглинені. Це буде тривати не довго. Вона повільно прокидалась, щоб побачити сліди битви навколо себе, сліди від кігтів, вриті в стіни, залишки біомаси, що звисали зі стелі, і не знала, що сталося.

Після цього було лише питанням часу, коли вона знову піддасться гніву.

Цього разу все було інакше. Вона прокинулась в оточенні мурах, тепле світло їхньої цілющої магії охоплювало її, а перед нею поклали їжу. Вона з вдячністю поїла. Відновити її енергію було настільки ж важливо, як і зцілення.

З їжею в шлунку та загоєнням найгірших ран, вона почувалась достатньо комфортно, щоб підвестися та повернутися до мурашиних укріплень. Безсумнівно, боротьба постійно десь тривала, але вона не була готова внести свій внесок ні емоційно, ні фізично.

Вона з нетерпінням чекала перерви. Було б чудово трохи розслабитися та насолодитися цим відчуттям спокою.

Це тривало цілих десять хвилин, доки вона не згадала те, про що їй справді не слід було забувати.

Джим!

Він дотягнувся до неї перед тим, як вона заснула. В оточенні Колонії, не було шансів, що він зможе втекти!

Її бульбашка спокою миттєво лопнула, замінившись почуттям провини, смутком, гнівом і хворобливим, гризучим страхом. Джим був її другом. Вже давно. Вона провела з ним роки. У полоні Голгарі вони покладалися на підтримку один одного. Він був першим і єдиним іншим перевтіленим монстром, якого вона коли-небудь бачила, поки Ентоні не з’явився, щоб порушити їхній тихий світ.

Вони підтримували один одного, сміялися разом. Протягом багатьох років.

Потім він зрадив Колонію. Незважаючи на жахливі наслідки, яйця та личинки, які були вбиті, так і не отримавши шансу на життя, їй було складно думати про свого друга як про лиходія. Вона не могла натиснути на перемикач і видалити спогади про нього.

Певним чином вона розуміла, що він зробив це заради неї. Як і чому його розум дійшов до того моменту, що він вважав свої дії правильними, вона поняття не мала. Те, що він зробив, було настільки чужим, настільки далеким від Джима, якого вона думала, що розуміла.

А що зробить Колонія? Що зробить Ентоні?

Вони не мали жодних її застережень, коли справа доходила до Джима. Він не був їм другом, і він був їхнім союзником дуже недовго. Для них він був нічим іншим, як вбивцею молодняка. Гіршого злочину в очах мурах вона й придумати не могла.

Але Джим був не просто монстром! Він був людиною з Землі. Чи справді Ентоні зможе просто… вбити його? Хоча вони були однакові?

Коли Сара зупинилася, щоб проаналізувати цю думку, вона зрозуміла, наскільки вона помилкова. Просто монстр? Що це означало? Як хтось з тисяч і тисяч мурах у Колонії був менш гідним, менш живою істотою з думками, бажаннями та переконаннями лише тому, що народився в Підземеллі?

І чи був Ентоні таким же, як і Джим? Ні. Вони були принципово різними. Ентоні поринув у своє нове життя як монстр, створивши нове існування та піднявши з собою свою нову сім’ю.

Вони з Джимом були спорідненими душами, невпевненими, наляканими. Жоден з них не зміг належним чином пристосуватися до Пангери чи того, ким вони стали. У певному сенсі вона відчувала, що Ентоні був щасливіший бути мурахою, ніж людиною. Майже наче він був народжений, щоб бути монстром.

Незважаючи на це… чи справді він зможе просто вбити іншу колишню людину? Когось з подібним досвідом, схожими спогадами? А що, якби він це зробив? Чи мала б вона право вимагати поблажливості? Чи було б взагалі правильно це робити?

Збентежена та стурбована такими думками, вона блукала тунелями, поки не повернулася до плацдарму Колонії. Як би вона не думала про це, вона не могла знайти жодної хорошої відповіді. Те, що є морально правильним, ніколи не було їй чітко зрозумілим, навіть в попередньому житті, чому б цей раз було інакше?

Ніщо не було простим, коли до справи долучались розумні істоти.

Вона втішала себе однією думкою: Ентоні, ймовірно, боровся з цим стільки ж, як і вона.

Вона обійшла останній кут і потрапила в село гілкастоподібних. Там вона знайшла велике скупчення мурах навколо Джима, горизонтально прив’язаного до стовпа. Черв’як, що потрапив у пастку, безпорадно звивався, поки Блискуча танцювала на ньому, а Ентоні, велетенська блискуча мураха, бігав навколо нього, тицяючи його вусиками та глузуючи з нього.

[Я добряче пом’якшу тебе, Джиме!] — засміявся він. [Зрештою, личинки люблять м’яку їжу. Ми ж не хотіли б дати їм розлад животика? Це було б жахливо!]

Натовп скреготав своїми щелепами, агресивно клацаючи ними, коли вони заходили всередину та виходили, створюючи враження, ніби вони будь якої миті викусять шматок з хробака.

[Як тобі це відчуття, Джиме?] кепкував Ентоні. [Тобі страшно? Почуваєшся безпорадно? Наче личинка? Просто звиваєшся на землі, не в змозі захистити себе, коли приходить великий поганий Голгарі? Це, мабуть, жахливо, Джиме. Жахливо! Як ти з цим впораєшся? МУАХАХАХАХА!]

Сара приголомшено дивилася, як ця жорстока ситуація продовжується, без жодних ознак припинення.