Подорож у четвертому шарі

Як я і очікувала від Колонії, їх гостинність була вишуканою, просто вишуканою! Пройшовши через ворота, Емілія привела нашу маленьку групу до того, що я можу описати лише як мурашиного консьєржа (у комплекті з чарівним капелюшком), який направив нас до найбільш підходящого місця проживання.

«У Колонії насправді немає «туризму» чи «готелів», як їх можна знайти там, звідки ви родом», — пояснила Емілія. «Існує не так багато людей, які хочуть приїхати і залишитись тут, крім людей, які потрапляють на територію мурах».

Це ще ДУЖЕ м’яко сказано! Інформація про внутрішню роботу Колонії майже повністю невідома! Якби це було не так, чи я, Толлі, смілива авантюристка, прийшла б сюди розслідувати? Немає пусток, яких я не витримаю, немає небезпек, яких я не витримаю, і немає чаю, якого я не спробую в гонитві за просвітленням.

Незважаючи на те, що Емілія розповідала мені про брак місць для проживання, я вже звикла до прийому цих мурах, тож знала, чого очікувати, коли ми нарешті дістанемось нашого помешкання.

Я можу описати це лише як величезну спільну квартиру з кухнею, окремими ванними кімнатами, кількома вітальнями, обідньою зоною та БАСЕЙНОМ.

Емілія, мабуть, помітила шок на моєму обличчі, тому почала пояснювати.

«Колонія дізналась, що людям, як і братіанам, дуже подобається відчуття занурення у воду. Тож вони, як правило, включають басейн, коли мають вільну кімнату».

У всякому разі, я була шокована ще більше, коли зайшла у свою спальню і побачила там зручності. Мушу сказати, читачу, що ніхто не міг бути вражений рівнем комфорту більше, ніж я. Ліжко було досить величезне. Що ж, воно було одночасно великим, але не надто великим, якраз того розміру, щоб людині було в ньому було абсолютно комфортно. І матрац!

Чим старшою я стаю, тим більше ціную хороший матрац, і мушу сказати, що коли я лягла перевірити його, я одразу зрозуміла, що візьму його з собою додому. Неважливо, скільки я повинна буду заплатити!

Я б його вкрала, якби довелось, читачу, я не проти тобі зізнатись!

У нього настільки ніжна твердість, що я не можу уявити, як вони цього досягли. Само собою зрозуміло, що постільна білизна та ковдри також були найвищої якості. Я справді з нетерпінням чекала можливості зануритись в їхні теплі обійми. Ще більше здивувала неймовірно добре зроблена, м’яка та приваблива плюшева іграшка, яку я знайшла на своїй подушці.

Здавалось, це була досить божевільна мураха, з нахабним блиском в її очах і дикою посмішкою на обличчі. Її панцир також мав дивний колір, далекий від звичайного іржаво-червоного кольору мурах, яких я бачила. Придивившись уважніше, я побачила маленькі мерехтливі кишеньки світла, вплетені в розмитий зовнішній вигляд іграшки, від чого я втратила дар мови. Навіщо так старатись заради такої дрібниці?

Я вийшла, щоб запитати Емілію, що відбувається, і побачила, що вона стискає власну пухнасту іграшку-мураху з широкою усмішкою на обличчі.

«О, ви отримали Блискучу», — сказала вона мені весело. «Отримати її вважається знаком до удачі».

Тоді вона простягла мені свою іграшку, щоб я її оглянула.

«Це Солант».

Іграшка, про яку йшлось, дуже відрізнялась від моєї. Вона випромінювала серйозне, навіть споглядальне відчуття, але в погляді мурахи була якась суворість, якась сталь.

«Вона… якийсь відомий генерал?» Я зробила припущення.

«Саме так!» — захопилась Емілія. «Вона надзвичайно здібна, найвидатніший полководець Колонії».

Потім вийшли мої охоронці з розгубленими виразами на обличчях, кожен з яких тримав свою плюшеву іграшку. Один тримав пухнасту істоту, схожу на горилу, з крилами кажана, а інша являла собою невимовний жах жахів, на який я не могла дивитись, не втрачаючи здорового глузду.

«О! Ви отримали Крихітку та Крініс! Вони такі рідкісні!»

Виявляється, що плюшеві іграшки є предметом колекціонування в Колонії, оскільки їх не так багато, і більшість мурах хочуть мати принаймні деякі з них. Природно, я запитала, яка була найбільш рідкісною, тому що звичайно, що я запитала, читачу! Якщо є якийсь рідкісний предмет для колекціонування, я МУШУ отримати його, щоб виставити на мою камінну полицю, щоб він своєю величчю безшумно панував над моїм оточенням.

Я була дуже здивована, коли отримала відповідь на своє запитання.

«Найрідкісніший з усіх?» Емілія на секунду задумалась. «Дайте мені подумати на мить».

«Це не Найстарший?» запитала я. Я, звичайно, очікувала, що це буде найбільш шанована мураха.

«О ні, — засміялась Емілія, — у всіх є Найстарший. Вони роблять їх в набагато більших кількостях, оскільки попит настільки високий».

Хоча я очікувала, що пошана до Найстаршого зробить цю високу фігуру найрідкіснішою в колекції, натомість він став найпоширенішим. Вони зробили це задом наперед! Я все ще наполягаю, щоб все було навпаки!

«Якби я мусила сказати, яка була найбільш рідкісною, хоча я лише здогадуюсь, я б сказала, що це Королева».

«В сенсі …»

«В сенсі першої Королеви, так».

Це мене трохи збентежило. Я думала, що вона теж буде шалено популярною.

«Вона завжди ненавиділа, коли її діти надмірно поважають її, — зізналась мені Емілія, нахилившись уперед і тихо промовляючи, — тому ніхто не хоче, щоб їх спіймали з її іграшкою, чим засмутити її. В очах Королеви такі речі, як ці, це безглузде витрачання ресурсів, і вона їх не схвалює».

Жінка справи! Я точно можу це оцінити!

«Знаю, я вже запитувала раніше, але тепер, коли ми настільки глибоко, чи є шанс отримати інтерв’ю з Королевою?» Я запитую, стежачи за тим, щоб правильно передати в мові велику літеру.

Емілія завагалась.

«Це… малоймовірно. Але я можу запитати».

Вона благала мене не сподіватись, але ти мене знаєш, читачу. Коли я ставлю ногу в двері, мені вже фактично можна починати тиснути руку. Який ексклюзив!