Толлі повертається додому

Привіт, дорогі читачі! Минуло трохи часу, але я знову вітаю вас зі сторінок мого фоліанта, запису моїх великих пригод!

Це я, Мандрівна Толлі, і я продовжую свою дивовижну подорож землями Колонії, дивовижного виду монстрів, які захопили уяву та змусили багатьох виляти язиками. Як ви добре знаєте, я ніколи не можу встояти перед виляючим язиком, тому я поставила собі за місію ретельно вивчити землі, на які претендують ці безкісткові істоти, і розповісти вам свою історію хвилювання та боротьби!

Коли ми востаннє списувались, я була жителем міста демонів Роклу та величного гнізда, яке Колонія створила під ним. Таке неймовірне місце, архітектура, звичаї, народ!

Проте, і я впевнена, що це не секрет для вас, шановний читачу, третій шар, скажімо так, не є найбільш гостинним місцем.

О! Я мандрувала найжалюгіднішими болотами, найвибуховішим вулканом. Ніколи не забувайте, що це я занурилась в глибини забороненої гори Крак'туа в пошуках Кришталевого Фонтану, захованого в підземних джунглях смерті Амагор!

Проте ні для кого не секрет, що ваша Толлі все старіє. Дихати димом і попелом цілий день не корисно для легенів, читачу. Запевняю вас, що мій лікар так і сказав!

Так сталось, що після мого ніжного наполягання мій господар, гід і дорогий друг, Емілія, була переконана, що ми можемо продовжити нашу подорож до глибшого шару Підземелля.

«Ви впевнені, пані Толлі?» — запитала вона мене, широко розплющивши очі.

Яка люба.

«Якщо вам потрібно, ми можемо сповільнити тур. Важливо, щоб ви достатньо відпочивали. Найкраще — вісім годин сну на день».

«Я чудово відпочила, люба», — запевнила я її.

«Але в третьому шарі ще є на що подивитись! Тут знаходиться кузня-вежа Ковалянт, висота якої, як кажуть, досягає п’ятдесяти кілометрів! Також неподалік встановлено пам’ятник на честь тріумфу Найстаршого над демонами! Ви впевнені, що не хочете їх побачити?»

«Я цілком впевнена», — твердо сказала я їй. «Я впевнена, що Колонія залишила дива скрізь, де вони пустили коріння, і я дуже хочу побачити їхні тріумфи внизу».

Завжди потрібно шукати правильне обрамлення для ситуації, читачу. Це ключ до будь-якої дискусії! За моїм ніжним наполяганням Емілія погодилась поговорити з представниками Колонії, і ми забезпечили собі прохід через одні з воріт до дому мурашиного роду в межах четвертого шару.

Я не проти сказати, що моє серце тремтіло, коли я дізналась, що нашу заявку схвалено, читачу! Четвертий шар – це все-таки мій дім!

У той момент, коли ми ступили через ворота, ми залишили позаду темряву, дим, і попіл, та увійшли у світ світла, життя і краси. Ах, мою душу заспокоїло знову ступити в це яскраве місце, і мені дуже хотілось побачити, що Колонія зробила в цьому найбільш густонаселеному шарі в усьому Підземеллі!

Природно, перед тим, як ми продовжили, нам потрібно було витримати період акліматизації до мани, читачу, не думай, що я не вжила розумних запобіжних заходів!

(Насправді, нам не дозволяли подорожувати без цього. Колонія досить сувора щодо таких речей!)

Вийти та потрапити в легендарну гірську домівку мурах, це був захоплюючий момент, читачу! Зрештою, хто не чув казок про велике гніздо? Ми з моїми старими колегами обмінювались багатьма непристойними чутками під час гри в карти, не те щоб я в них вірила, звичайно, але про подібне цікаво міркувати!

Ні, я не очікувала побачити тут жодних людських жертвоприношень чи подібних нісенітниць, і їх справді не було.

Запевняю вас, моє перше враження, яке я дуже охоче сприйняла, було процвітанням. Ми вийшли з воріт і потрапили до головної стійки реєстрації мурашиної гори, і там було багато людей! Ми всі знаємо про неймовірні меркантильні зусилля братіан у поєднанні з Колонією, але, побачивши це на власні очі, я була здивована їх масштабом!

Стільки воріт, з людьми, навантаженими возами та фургонами, що пересуваються туди-сюди! Це здавалось нескінченним потоком! Потреби в мані для такого підприємства були, мабуть, абсолютно абсурдними, і я бачила величезні масиви, які збирали необхідну енергію по всій величезній кімнаті, в якій ми опинились.

Читачу, це було справді вражаюче — бути серед цих переміщень туди-сюди. Така сцена була б недоречною в місці, яке я називаю домом, Срібному Місті!

Мої охоронці були, схоже, трохи більш розслабленими в цьому просторі через величезну кількість немурах навколо, але я вважаю, що це було досить нерозумно з їхнього боку, враховуючи те, що їх все ще тут було тисячі й тисячі! Направляючи рух, перевіряючи вантажні маніфести та виконуючи мільйони адміністративних завдань, пов’язаних з роботою вузла воріт такого розміру, займались команди мурах, які виконували свої ролі з ефективністю та ставленням, які я асоціюю з їхнім видом.

«Ласкаво просимо, — привітала мене Емілія, — у Лайтнесті, на батьківщині Колонії в четвертому шарі».

Здавалось, вона була настільки ж схвильована, як і я, тому я запитала її.

«Ти була вже тут раніше, люба?»

Вона блискуче посміхнулась мені.

«Лише один раз, коли я була набагато молодшою, але це мій дорогий спогад».

«А як щодо Найстаршого? Чи зможемо ми знайти цю найвищу мураху десь у цьому гнізді?» Я написнула на неї.

Її посмішка частоково зникла.

«Боюсь, пані Толлі, що ні. Найстарший наразі дуже глибоко, і з ним неможливо зв’язатись. Мушу вибачитись».

Що ж, це не проблема. Ти не менше за мене знаєш, любий читачу, що я не настільки просто відмовляюсь від ексклюзиву!