Ентоні в турі - У скелі

«Ти хочеш, щоб я пішов усередину гори?» — здивовано запитав Ісаак.

Він обернувся та поглянув на відкриті води та флот Легіону. Здавалося, що вони зовсім не рухаються. Можливо, вони не планували спускатись на берег на цій зупинці?

Він повернувся назад до Еран.

«Я пас», — сказав він, широко посміхаючись і поморщивши вуса. «Мені подобається тут, на воді».

Але що, якби Легіон вирішив пізніше все таки спуститись? Це могло статись.

«Проте завітайте до мене пізніше», — запропонував він, ковзнувши поглядом на інший флот. «Ситуація може змінитись».

Еран Туріс, керівник торгової місії та головний переговірник Конгломерату Островів Братіан, пильно подивилась на нього. Це був вигляд, до якого Ісаак звик з роками. Коли ти казав «ні» людині, якій не міг відмовити, вона, як правило, дивилась на тебе таким чином.

«Це наказ Ентоні», — сказала вона остаточно. «Ви та ваші товариші-кавалеристи, маєте супроводжувати невелику команду різьбярів у межах гори. Ви маєте організувати та очолити їх. Починайте збиратись вже. Ми висадимось за десять хвилин».

Лайно.

Нарешті він знову наблизився до Моррелії, але вона залишалась надзвичайно недосяжною, прямо на горизонті, переслідуючи його в години неспання разом з годинами сну. Іноді він клявся, що бачив її, поки вона гордо стояла на палубі головного корабля Легіону, наче всепереможна королева давнини.

Роздратований, він потоптав до Ентоні, який усе ще лежав посеред палуби, бездіяльно погойдуючи вусиками та загалом був величезним. Ісаак досі не був впевнений, як саме він міг говорити мовою феромонів мурах. Він, звичайно, сподівався, що зміна класу не благословила його новим органом, але це якось працювало.

Спілкування з Кавалант також гарантувало, що він у цьому вправний. Та мураха була скаженим критиком.

«Ти справді наказав мені зійти на берег?» — запитав він у велетенського чудовиська.

Ентоні не обернувся, бо не міг.

«Так. Це найкращий спосіб убезпечити наших мурах».

Ісаак опустився. Якщо Ентоні так сказав, тоді це мало статись. Зазвичай мурахи робили все, що він їм казав, хоча Ісаак не знав, чому.

«А чому ти головний? Я не дуже розумію, як це працює».

«Я Найстарший».

«І що?»

Він майже відчував, як велетенська мураха подумки зітхає.

«Ти не мураха, тож не хвилюйся про це, Ісааку. Збери своїх людей, щоб вийти на берег. Допоможи убезпечити моїх родичів. Крім того, єдина причина, чому ти хочеш залишитись тут, це тому, що ти думаєш, що Легіон не зійдуть на берег, але вони зійдуть».

«Чому настільки маленькі числа?»

«Тому що я тут. Єдина причина, чому вони зайшли настільки далеко, — це щоб вбити мене, пам’ятаєш? Легіон не пересувався флотом через весь четвертий шар за чаєм і печивом».

Ісаак погладив вуса та на мить задумався.

«Ти так думаєш?»

«Я не знаю, збирається Моррелія спускатись на берег, чи ні! Господи, Ісааку. Клянусь, твій мозок перетворився в кашу. Зберись, чоловіче».

Демон, що витав над головою, махав кінцівками і плювався, безсумнівно, казав щось до Ентоні через ментальний зв’язок.

«Ви обидва дивні», — прохрипів Ентоні. «Спробуй і зосередься, Ісааку. Я хочу, щоб моя родина повернулась цілою. Це в тому числі й ти. А тепер рушай».

Залишившись без вибору, Ісаак побурчав, а потім розвернувся та пішов під палубу, щоб знайти решту свого загону. Кавалант була першою, хто помітила щось відмінне.

«Нові накази?» — запитала вона, швидко очищаючи вусики. «Я не знаю, навіщо вони потрудились розповісти тобі, Найстарший повинен просто казати мені ці речі».

«Ми заходимо в гору», — зітхнув Ісаак. «Я вважаю, що попереду нас чекає дорога, повна лайна».

«Песиміст», — занадто швидко відкинула партнер його занепокоєння. «Найстарший тут, усе буде добре».

Усі мурахи так говорили про Ентоні, але Ісааку часом було складно поділяти їхню впевненість. Зрештою, коли їхні розуми з’єднались, велетенський монстр, що височів над ним, звучав настільки молодим.

Це мало сенс, усі мурахи були молоді, але все ж.

«Гаразд», — голосно оголосив Ісаак іншим вершникам. «У нас є місія безпосередньо від великого хлопця. Голгарі не пускають багато мурах всередину, тому ми йдемо з ними. Збирайте свої речі. У нас п’ять хвилин».

Таким чином Ісаак опинився в складі офіційної делегації, що крокувала з меншого корабля, перетнула дерев’яні дошки, що простягались від берега, і потрапила в кам’яний тунель, що мав форму схилу гори. Всередині делегація зустріла гостинну групу Голгарі, яка чекала на їхнє прибуття.

Їх було лише шість, і що було несподіванкою, кожен був покритий блискучими мінералами, які утворювали їхню другу шкіру. І, звісно, ​​вони були величезними, кожен з них височів над Ісааком, будучи майже три метри в висоту.

«Ми — представники торговельного кола», — центральна фігура привіталась, вклонившись у пояс. «Мене звати Джеммас. Я сердечно вітаю представника Конгломерату Островів Братіан».

Жодного слова привітання до мурах Колонії. Ісаак відчув потребу поділитись повідомленням за допомогою своїх магічних феромонів.

«Кавалант? У нас тут лайно».

«Замовкни».

«Кажу тобі, це піде погано».

«На підставі яких доказів? А тепер мовчи і тримай очі відкритими».

Еран відповідала більш різким тоном, ніж зазвичай можна очікувати від настільки досвідченого переговорника.

«Я дякую вам за прийом, ми вже відчули його вагу. Як ви бачите, ми привезли лише сотню членів Колонії з нами в Грейстоун. Сподіваюсь, це розвіє будь-які страхи чи жахи, які могли відчувати ваш народ?»

Якщо будь-яка з цих образ і вплинула на Джеммас, це не відобразилось на її вкритому каменем обличчі.

«Будь ласка, сюди», — вона жестом попросила їх йти за нею далі в темний тунель. «Глибше в горі знаходяться члени кола формувачів, воїнів і дворян, які чекають, щоб привітати вас».

Рука Ісаака міцніше стиснула древко списа.

Йому це дуже не подобалось.