Ентоні в турі, частина 33

«У що граються ящірки?» — гаркнула Моррелія.

Командир Кайрон невгамовно захихотіла, спостерігаючи за подіями в портовому місті, не клапаючи очима.

«Я не сумніваюсь, що намагаються повернутись до нашої милості. Керівництво все ще розлючене на них, м’яко кажучи. Пройдуть десятиліття, перш ніж відносини повернуться до того, що було».

«Десятиліття. Для них це небагато».

«Дійсно. Навряд чи навіть проблиск. Вони можуть навіть розглядати це як гідний компроміс за «експериментальні» дії, які вони вжили».

«Ми справді припиняємо свою підтримку під час хвиль?»

«Повністю. Завдяки цьому ми вивільнили більше ресурсів для тривіальних дій типу «врятувати світ», як ця».

З вершини старого форту Легіону, який вони зараз займали, було чітко видно Колонію. Мурахи були настільки ж працьовитими, як і раніше, створивши своє гніздо за приголомшливо короткий проміжок часу. Моррелія відчула, що ледве могла кліпнути, перш ніж будівництво було завершено, і натовпи мурах вибігали через головний вхід, несучи товари з кораблів у доках. Кліпни ще раз, і укріплення покращились, солдати вже патрулювали, високо в гнізді були розташовані спостерігачі, а маги почали контролювати потік мани в околицях.

Командир помітила напрямок її погляду.

«Вони будуть жахливим ворогом», — кивнула вона в бік груди землі та каміння, що все ще зростала. «Вони створили все це з повітря. Уяви собі, як швидко вони зможуть укріпитись в тунелі Підземелля, і наскільки ефективно. Знищення їх буде жахом».

У кишках Моррелії з’явилось неприємне відчуття. Їй досі було складно думати про Ентоні та його родину як про ворога. Вона сподівалась, що справа не дійде до бійки, але який у неї був вибір?

«Їх тепер мільйони», — тихо сказала вона. «У них є територія, ресурси, досвід. У який момент нам стане занадто дорого намагатись їх викорінити?»

Кайрон глянула на свою трибуну, а потім повільно кивнула.

«Це буде дорого, і Легіон, ймовірно, не буде діяти сам. Однак змусити будь-кого докласти руку до чогось іншого, крім догляду за власним двором, стає все складніше і складніше. Хвилі лякають людей, а рівень мани піднімається все вище і вище з кожним разом. Люди спочатку сміялись з цього. Тепер не сміються».

Моррелія відчула мороз. Що вони могли зробити перед лицем іншого Розвиру? Не те щоб початкові члени Глибинного Легіону, легендарні засновники, справді перемогли Катаклізм, вони просто пережили його.

Кайрон сперлась на кам’яну стіну заввишки до пояса, а її очі холодно блиснули на світлі.

«Каармодо, Голгарі, Вежа, Церква Шляху, Золоте Місто, усі стали самовдоволеними, впевненими. Вони досить добре вміли відбиватись від хвиль. Найгіршим, з чим їм доводилось мати справу, були набіги Кратів, які були неприємні, але їх складно звинувачувати, наскільки я вважаю, все таки минуло кілька тисяч років з тих пір, як це сталось, тож, можливо, вони думали, що це ніколи не повториться».

«Тепер усе виглядає по-іншому. Занедбана оборона розтягується до меж. Недофінансовані армії згинаються під тиском. Легіон має дипломатів у кожному суді, залі ради та на ринковій площі, які кричать про готовність до найгіршого. Хтось хоче це почути, а хтось ні».

«А ми готові?»

Кайрон розсміялась.

«Ні, звичайно, що ні! Ми сотні років прибирали чужий безлад. У нас недостатньо новобранців, недостатньо коштів. Ми не можемо бути в усіх місцях, де ми будемо потрібні. Це означає, що деякі частини Підземелля будуть звільнені від нашої присутності, можливо навіть вже під час наступної хвилі, принаймні наші ресурси покращаться, поки небезпека наближається. Люди починають прокидатись і згадувати свої старі обіцянки».

Вона не думала, що все настільки сумно. Вона знала, що все погано, це був неминучий факт, але настільки погано? У Підземеллі були місця, які спирались на захист Легіону. Якби війська були виведені, вони напевно впали б перед монстрами. Скільки тисяч, десятків тисяч, навіть сотень тисяч загинуло б, якби це сталось?

«Чи є шанс, що Колонія може бути використана, щоб заблокувати деякі з цих прогалин для нас?» — вголос задумалась Моррелія. «Я бачила звіти, як і ви. Вони надзвичайно добре тримались проти хвиль, захищали кожне місто, яке взяли, і неймовірно добре регулювали Підземелля. Вони можуть бути зброєю, яку ми можемо використати, щоб притупити хвилі».

Командир кинула на неї застережливий погляд.

«Використання монстрів як зброї — це саме та причина, чому ми настільки сердимось на ящірок. Ти тепер трибуна, тому важливо, щоб ти навчилась думали про загальну картину, але я застерігаю тебе від такої лінії думок. Так, я читала звіти про те, що вони справляються з монстрами. Проте якщо ми використаємо Колонію, щоб притупити хвилі, ми лише загостримо меч, який неминуче впаде на нашу власну шию».

«Братіанці, здається, впевнені, що мурахи стійкі, що вони не обернуться проти нас».

Кайрон закотила очі.

«Вони перевіряли їх проти древнього? Ми повинні припустити найгірший сценарій. Крім того, все це вище наших голів. Ми тут з однієї причини, і лише з однієї причини. Там, у тому гнізді, є потенційний древній і йому не можна дозволити спуститись. От і все».

«Так, командире», — різко відсалютувала Моррелія.

«Добре. А тепер спускайся вниз і відсортуй війська. Це не відпустка на берег, я хочу, щоб вони тренувались та обслуговували спорядження в дві зміни. Якщо ми будемо сидіти на дупі, ми також можемо забезпечити, щоб наші леза отримали трохи загострення».