Складні переговори

[Я справді не вважаю це доречним, Ентоні.]

[Що ти маєш на увазі? Ти колись була купцем, правильно? Ти багато разів вела для нас переговори, і все було чудово. У чому проблема?]

[Я вела переговори з містами, які ви завоювали! Не так вже й складно змусити їх укласти справедливу угоду, коли у них навколо ший мурашині щелепи!]

[Я майже впевнений, що там не було мурах, які стояли поряд зі своїми щелепами, готовими обезголовити твоїх партнерів по переговорах...]

[Не буквально, величезна ти мураха! Я просто кажу, що я мала перевагу в тим переговорах. І я спілкувалась лише з іншими купцями та дрібними лордами міст, а не з братіанами!]

[Яка різниця?]

[Братіани… інші! Вони просто інші!]

[До речі, де ти взагалі зустрічала братіан? Я думав, що ти ніколи не була настільки глибоко в Підземеллі?]

[Так і є. Вони є на кожному рівні Підземелля, а також на поверхні.]

Стара зітхнула та ущипнула собі лоба. Як вона могла пояснити це цій впертій комахі?

[Братіани відомі як вправні перемовники, навіть у Лірії. Вони укладали жорсткі угоди і могли прадити чешую з власної спини за правильну ціну.]

[Отже вони безжальні, коли справа стосується грошей. Як і майже всі, хто не має шести чи більше ніг. За винятком гілкастоподібних.]

[Для них це майже релігія! Вони навіть не живуть у королівствах чи імперіях. Натомість вони утворюють торговельні блоки, каравани та конгломерати. Їх лідерами зазвичай є найкращі та найуспішніші торговці. Навіть братіани, яких я зустрічала на поверхні, мене повністю обдерли, як ти думаєш, що зі мною станеться тут?!]

Вона відчула, що у неї починає боліти голова. Потім величезний вусик спробував затишно розташуватись на її плечах.

[Занадто складно,] буркнула вона.

[Вибач. Слухай, зрештою, якщо тобі не вдасться дійти згоди, нас це не хвилює. Вони начебто хочуть з нами мирно співіснувати, і це чудово, вони просто хочуть укласти якусь угоду щодо наших товарів. Якщо ми зможемо отримати кілька ядер в обмін на килими та меблі, це чудово! А якщо ні, то пішли вони! Добре?]

[Почекай,] Енід насупилась. [Вони хочуть ваші товари?]

Велетенська мураха трохи ворухнулась.

[Що ж… не те щоб вони виготовляли щось таке, що нас надто цікавить. Ми не носимо одягу, не їмо вишуканих страв, нас цікавлять лише витвори мистецтва на тему мурах, і, крім того, ми вже самостійно робимо всі потрібні нам речі. Навіть якби було щось, що вони могли б зробити краще, ми б просто з’ясували, як вони це роблять, а потім покращили процес звідти.]

[Отже, вони хочуть купити у вас товари... а потім продати їх іншим з націнкою?]

[Мабуть? Я маю зізнатись тобі, Енід, загальна сума речей, які я знаю про бізнес і гроші, в основному стосується позик і ніг.]

[Ти позичав людям свої ноги? Мурахи можуть таке робити?]

[Давай скажемо, що так. Я хочу сказати, що ніхто в Колонії не має жодного уявлення, що вони роблять з валютою чи торгівлею. Розумієш? Ми знову залежимо від твоєї мудрості і досвіду. Якщо ти відчуєш, що не зможеш досягти успіху, тоді просто зупинись, скажи нам, що ти не можеш це зробити, і ми всі продовжимо далі жити своє життя.]

Стара жінка зітхнула, знаючи з самого початку, що зрештою поступиться. Колонія зробила так багато для неї та її людей, але так мало просила натомість. Їй було надзвичайно складно відмовити на їхні прохання, особливо коли вони надходили від самого Ентоні.

[Добре. Коли братіани прибувають?]

[О, вони вже тут. Вони чекали, поки ми закінчимо цю розмову.]

[ЩО!?]

Через десять хвилин до зали засідань увійшла пошарпана та схвильована Енід, її спина боліла, а обличчя почервоніло від раптової уваги.

[Чим ти взагалі встиг зайняти їх, поки я сюди йшла?] запитала вона у великої мурахи, що бездіяльно сиділа з одного боку кімнати.

[Ми просто сказали їм, що чекаємо на прибуття нашого переговорника.]

[Отже ти просто залишив їх тут сидіти?!]

[Ми сказали їм, що мурахи мають власний темп виконання завдань, і це, здається, їх заспокоїло. Це, а також тістечка і чай.]

Колонія дійсно мала свій власний темп, і він не був повільним…. Швидше навпаки, мурахи весь час працювали в шаленому темпі.

Якщо гості були заспокоєні, то, мабуть, це зробили кондитерські вироби. Як мурахам вдавалось так добре пекти, коли вони не могли отримати високі ранги в навичках випічки чи кулінарії, було поза межами її розуміння.

Намагаючись надати хоч трохи професіоналізму своїй стороні переговорів, Енід підійшла до столу та сіла якомога граціозніше. Їй навіть вдалось придушити свій тихий стогін, коли вага спала з її колін.

Ліворуч і праворуч від неї зібралось кілька членів ради, Слоун і Адвант, а Ентоні все ще зручно лежав у кутку. За столом сиділа купа однозначно високопоставлених братіан, одягнених у павутинний шовк, який, здавалося, витав у повітрі, прикрашених вишуканими приголомшливими прикрасами.

[Ви не сказали мені, що вони так добре одягнені! Я б спробувала трохи прикраситись!]

[Вони добре одягнені? Я не розрізняю.]

Народ води, як їх іноді називали, братіани були переважно людьми на вигляд, за винятком тих елементів їхньої фізіології, які адаптували їх до водного середовища. З голови до п’ят вони були вкриті лускою, колір якої різнився між родинами. За столом було представлено кілька відтінків, у тому числі глибокий, мерехтливий бузок, який неймовірно привертав увагу. У них не було плавців як таких, але вони мали перетинчасті руки та ноги, а також перетинки на передпліччях і литках, за допомогою яких вони могли рухатись у воді на величезних швидкостях.

«Вітаю вас, — вона вклонилась на своєму місці, — я Енід Рутер, людина з колишнього поверхневого королівства Лірія. Колись я була купцем і торговцем, тому Колонія кілька разів просила мене в минулому вести переговори від їхнього імені».

Жінка з бузковою лускою, що сиділа прямо навпроти неї, вклонилась та усміхнулась. Для будь-якої іншої раси на Пангері, представившись скромним торговцем, ви були б миттєво висміяні, але не для братіанина. Вони найбільше поважали саме купців.

«Мені приємно познайомитись з вами, Енід. Я почала боятись, що в цій зустрічі взагалі не буде торгу, оскільки мурахи зовсім не зацікавлені в прибутках».

Вона звучала обурена одною лише ідеєю цього, наче вона зустріла людей, які не вірили в дихання. Енід співчутливо засміялась.

«Не те щоб вони не були зацікавлені в прибутках; є речі, яких вони бажають, але загалом вони неймовірно замкнуті, у тому сенсі, що вони не вірять, що хтось може зробити щось краще, ніж вони. Чому б їм намагатись домовитись з вами про довгострокову угоду, коли вони вірять, що зможуть придбати зразки ваших товарів і відтворити їх через рік чи менше?»

Братіанка ввічливо посміхнулась, явно відкидаючи здатність мурах створювати твори такої ж якості, як і її власний народ, незважаючи на все, що вона побачила.

«Я Еран Туріс, дружина Сатрапа Умізана та лідер цієї делегації. Я вже зрозуміла, що Колонія не бажає купувати товари, хоча сподіваюсь, що вони передумають. Натомість мені цікаво, чи зможемо ми щось купити. Вони виробляють багато, але, наскільки я розумію, у них немає ринку для продажу?»

Енід уже відчула, як навички Еран простягають їй пастку з-за столу. Безсумнівно, вона була неймовірно потужним перемовником, здатним перекручувати угоди на свою користь незалежно від контексту. Для Енід було б божевіллям намагатись їй протистояти. Єдиний спосіб вирватись з переговорів з задовільним результатом — бути максимально прямою.

«Єдине, чого від вас хоче Колонія, — це ядра. Ніякої валюти, ніяких товарів, лише ядра. Якщо ви складете список товарів, які вам потрібні, ми дамо вам ціни, які вважаємо розумними, і ми можемо використовувати це як основу нашої угоди».

Еран Туріс, звичайно, знала, що вона намагається зробити. Її очі заблищали за столом.

«Так прямолінійно. Я впевнена, що є простір для обговорення товарів, обсягу та ціни. Зрештою, ціни буде диктувати те, що ми хочемо, і скільки цього ми готові придбати».

Ось тобі і простий вихід. Енід відчула, як старий вогонь у її грудях знову розгорівся. Минуло багато часу з тих пір, як вона стояла спиною до стіни в торгівлі. Її погляд розжарився.

«Дуже добре. Давайте поговоримо».