Золотий шлях

«Який план, Солант?»

Звичайно, відповідальність за визначення стратегії команди лягла на неї, і вона її прийняла. Навіть за таких обставин, незважаючи на такий рівень шансів, вона раділа цьому тиску.

«Я ще не впевнена… — сказала вона, — мені потрібен час, щоб подумати над цим. Є багато невідомих, і ми повинні спланувати навколо них усіх».

Решта кивнули. Вони знали її здібності та довіряли її судженню, так само, як і вона довіряла їм. Без цієї гармонії вони ніколи б не досягли такого успіху.

Довіряй своїм лідерам, довіряй своїм послідовникам.

Вона кивнула сама собі. Це було мудро. Вона має додати це до свого зростаючого списку настанов. У неї ще не було назви посібника, який вона створювала, але він лежав в основі її підходу до стратегії та бою.

Записи Боротьби.

… здавалось неправильним.

Симфонія Битви.

Краще… але не зовсім те, що треба.

Вона похитала головою. Марні думки, це не мало значення. Безкінечність щойно викликали на безпрецедентний матч, який загрожував зірвати їхню серію перемог та позбавити блиску їхню ауру непереможності.

Цього не можна було допустити! Навіть проти Найстаршого, вона не могла змусити себе поступитись без бою!

Решта команди стояла навколо неї, впевнена, що вона матиме відповідь.

«Ми повинні переконатись, що правильно розуміємо наші переваги», — повільно почала маленька мураха.

«Нас більше, ніж Найстаршого», — зауважила розвідник Сціпіант.

«У цьому щось є, хоча це, швидше за все, не матиме великого значення. Широке формування має виявитись більш ефективним. Що ще?»

«Правила тунельного м'яча?» — сказала солдат Аттилант. «У прямому зіткненні ми не мали б шансів, але в грі і ми, і Найстарший обмежені правилами».

«Це чудова думка», — погодилась Солант. «Тунельний м’яч допускає пряме зіткнення, але це не те, як ти виграєш. Можна програти бій, але виграти війну, якщо м’яч досягає іншого кінця ями».

Група продовжувала тулитись один до одного, обдумуючи ідеї.

«Найстарший, ймовірно, недооцінить нас», — припустила маг Вашингтант. «Ми відстаємо у еволюції і не представляємо загрози завдати їм шкоди. Це може створити нам шанс».

«Правильно, але покладатись на таку можливість небезпечно», — міркувала Солант. «Чи знаємо ми про якісь слабкості Найстаршого?»

Мурахи зрушили з місця, ніхто не надав жодної інформації.

«Я так і думала. Про Найстаршого відомо не так багато. Я маю на увазі з упевненістю. Буде складно перемогти, якщо ми не можемо знати нашого ворога…»

Було легко зібрати інформацію про їхніх суперників у тунельному м’ячі. Солант могла спостерігати, як вони тренуються, дивитись, як вони грають, проводити з ними дискусії про цю вправу. Протягом дня вона могла проаналізувати сильні та слабкі сторони опонента з лазерною точністю.

Однак цей опонент…

«Леонідант!» — гукнула вона.

«Так!» — виступив розвідник.

«Мені потрібно, щоб ти спробувала провести розвідку. Нам потрібна інформація щодо Найстаршого, будь-яка, яку ми зможемо отримати. Вступити в бій наосліп — це найгірший спосіб дій».

Безстрашний розвідник похмуро кивнула і повернулась, щоб піти.

У цей момент на них раптово натиснув нищівний тягар, коли вони відчули, як десь у гнізді з’явилась незламна присутність. Сила, що виходила з цього монстра, трясла їхні ноги та змушувала панцири тріщати.

«Заради Пангери, що це?» Вашингтант запитала, а її вусики почали шалено коливатись.

Солант взяла себе під контроль.

«Я вважаю, що наш суперник, схоже, щойно прибув у гніздо…»

Інші недовірливо дивились одне на одного, а потім, раптом, гнітюча вага зникла, наче її ніколи й не було.

Очі Солант заблищали.

«Це може бути наш найбільший тріумф. Ми повинні зробити все, щоб підготуватись. Леонідант, вперед! Решта з нас почне відпрацьовувати нашу тактику та вправи. Ми не відступимо без бою!

__

ААА ОЙОЙОЙ!

І я кажу це цілком щиро. І ААА, і ОЙОЙОЙ! У той момент, коли я прибуваю до другого шару, мене безцеремонно переносить в гніздо Блискуча, яка навіть не має ласки попрощатись і натомість просто зникає назад у смугастий вимір чи куди б то не було, по дорозі її лабораторії.

Звісно, поклик одразу піднімає галас, і я відчуваю, наче мою душу виривають з мого ділового району. Біль... поганий. Дуже поганий. Я не можу повірити, що погодився прийти сюди лише для того, щоб перемогти кількох робітників у копальному м’ячі, чи як його там.

Я ніколи не повинен був на це погоджуватись!

Але що ж... чемпіони є дуже важливою частиною розвитку Колонії. Жвава — найсильніший солдат у родині, а її власний батальйон бігунів сіє скрізь хаос. Блискуча — це... біль у дупі, але вона також найбезстрашніший і унікальний дослідник мани в Колонії! Вони нам потрібні! Ця Солант виявиться настільки ж цінним активом, і якщо найкращий спосіб налагодити контакт — це піднятись сюди та зайнятись спортом, то я збираюсь це зробити.

Але як же ж це боли-и-и-и-ить….

Зачекай, чому всі виглядають настільки хиткими?

Дурна Блискуча була недостатньо точною, щоб висадити мене в якомусь гарному, ізольованому регіоні, натомість я перебуваю в центрі якоїсь головної вулиці, і, дивлячись вниз, я розумію, що сиджу на вершині статуї самого себе! Наскільки вона взагалі велика?!

Ах, розумію, мурахи трясуться від моєї аури.

Більшість родини тут належать до четвертого або п’ятого рангу; будучи підданим впливу аури мого вищого класу, ядро сьомого рангу це для них занадто багато. Я швидко стримую себе та втягую ауру назад, щоб кожен міг продовжувати займатись своїми справами.

До речі. Мені потрібно зрозуміти, куди, чорт візьми, мені йти. Я не був тут вже кучу часу.

«Ухххх. Як тут пройти? Хтось?»