Гуркотіння внизу

«Слухай, я сказала, що мені шкода».

«Не розмовляй зі мною».

«Ти поводишся дурно».

«О, ось як? Зраднику не подобається моє ставлення до його зради? Мене це не дуже цікавить. Дивно».

При слові «зрадник» Кобальт відсахнулась, але її рішучість не похитнулась.

«Вони збирались будувати, навіть якби хтось з нас не був задіяний!» — заявила вона, несамовито махаючи вусиками. «Хтось мав долучитись, щоб переконатись, що загальний дизайн не пошкоджено!»

«Не в цьому проблема! Мене це не хвилює! Я припускаю, що вони звернулись до тебе вже давно, напевно, коли ми розбудовувати другий шар?» вона запитала, і Кобальт кивнула. «І ти маєш рацію, комусь дійсно потрібно було переконатись, що цілісність наших проектів не була порушена, я засмучена не через це».

Кобальт була в дивній позі. Вона все ще лежала в мурашиному «ліжку», заховавшись під зачарованою ковдрою, що сприяла відпочинку, з м’якою плюшевою іграшкою під однією ногою. Що цікаво, вона була створена не з Найстаршого, якого найчастіше можна було побачити, а радше охоронцем Крихіткою. Схоже, що вони вирішили розширити асортимент своїх плюшевих іграшок.

Незважаючи на її блискучий панцир, бездоганно начесані вусики та пильні очі, Тунгстант виглядала зовсім не розслаблено. Вона була роздратована і, що ще гірше, дуже поранена поведінкою своєї сестри.

Кобальт трохи звивалась. Вона наївно сподівалась, що цей день ніколи не настане. Очевидно, Тунгстант колись повинна була зрозуміти, що вони задумали. Це завжди було лише питанням часу.

«Тоді чому ти засмучена?» — запитала вона.

Тунгстант скинула ковдру, а її очі палали обуренням. Вона продовжувала тримати плюшеву іграшку.

«Я засмучена, що ти приховала це від мене! Чому б нам було не робити це разом, як і все інше!?»

Її складні очі тисячу разів зиркнули на сестру, яка від сорому опустила голову.

«Я… я подумала, що ти… не захочеш, щоб наша робота була скомпрометована таким чином. Якби я взяла цей тягар на себе, тобі б не довелось про це хвилюватись».

Тунгстант зневажливо махнула вусиками.

«Це нісенітниця», — заявила вона. «Якби ми разом працювали над корективами, це все одно була б наша робота. Ось чому я злюсь».

Розуміючи, про що говорила її сестра, Кобальт могла лише ще раз вибачитись.

«Мені шкода. Я не повинна була приховувати це від тебе».

Другий різьбяр відкинулась на ліжко та знову підтягнула ковдру.

«Головне, що ти розумієш», — сказала вона. «Тепер йди геть. Я маю відпочити ще годину, а у тебе багато роботи».

«Добре, я піду. Я побачу тебе, коли ти вийдеш?» — запитала вона з надією.

«Можливо...» прийшла відповідь.

Доведеться задовільнитись цим. Кобальт розвернулась, щоб піти, вийшла з кімнати та потрапила у чисті темні коридори, якими вони воліли рухатись. Їй стало краще від того, що вона змогла хоча б трохи налагодити зв’язок зі своєї сестрою. Вони робили всі свої великі проекти разом, і робота з Тунгстант була найголовнішою подією дня Кобальт. Думка про те, що цього більше не буде після цієї… зради… була жахливою.

Вона отримала від безіменних кілька привітань, поки рухалась тунелями, але не відповіла. Замість повноправного члена організації, вона в кращому випадку була вимушеним співавтором. Відтепер Тунгстант, ймовірно, також ним стане.

Вони не будуть проти. Фактично, вони були б навіть раді, щоб вони обидві разом працювали над модифікаціями. Незважаючи ні на що, Кобальт щиро вірила, що вони дбають про інтереси Колонії.

Навіть якщо вони були… жахливими.

З’явившись у звичайних частинах гнізда, вона якнайкраще позбулась свого негативного мислення та пішла назад до штаб-квартири проектувальників. Мана бриніла в повітрі, збільшуючись у щільності щогодини, хвиля почнеться рано чи пізно.

Вони повинні були бути готові.

Неперевершена стіна запаху вдарила по її вусиках, коли вона увійшла до кімнати.

«Кобальт! Нам потрібна твоя порада щодо механізму південних воріт...»

«Команди копання…»

«Затримки в будівництві...»

«Нестача матеріалів створює...»

«Породження монстрів в тунелях...»

«Сталеве підкріплення…»

«Видалення вен Підземелля…»

Какофонія запахів накрила її, мов хвиля. Будь-яка нормальна мураха задихнулася б від натиску, але вона звикла до таких речей. Після секунди роздумів вона почала говорити серед них.

«Я зустріну вас біля схем через п’ять хвилин, йдіть».

«Нехай координатор розкопок доповість мені якомога швидше».

«Не говоріть зі мною про затримки, поговоріть зі мною про причини затримок».

«Зв’яжіться з нашими постачальниками в третьому шарі та попросіть їх надати інвентаризацію. Наші відомості про наявні запаси застаріли».

«Збільште солдатські патрулі, я хочу, щоб їх було як мінімум удвічі більше. Зверніться до Адвант».

«Чи переглядали ви наші посібники щодо підкріплення з використанням сталі? Не задавайте мені питання, відповідь на яке ви можете отримати з планів».

«Спеціалізовані команди виконують цю роботу. Якщо вони відстають, запитайте їх, чому, а потім дайте мені знати».

Спокійна та зібрана, вона рухалась крізь натовп, даючи вказівки, поради, технічну експертизу, і часто посилала їх бігти за додатковою інформацією. Вона зустрічалась з одною групою за іншою, використовуючи їхні діаграми та технічні малюнки, щоб пояснювати проблему за проблемою, деталь за деталлю, поки кожен представник не зрозумів все достатньо добре, щоб передати те, що вона сказала, своїм командам. Коли вона впоралась з однією групою, прибули ще три, і її швидко втягнули її в нескінченний цикл, який завжди створювався під час роботи на великих будівельних проектах.

Вона сподівалась, що Тунгстант добре відпочиває… їй, мабуть, до того ж знадобиться побути з ними через кілька днів.

У неї не зайняло багато часу, щоб потрапити в ритм, проблеми знаходили рішення знову і знову, а грандіозний дизайн продовжував формуватись. Вона глибоко обговорювала з різьбярем техніку, пов’язану з їхнім проектом висувного підйомного мосту, коли хтось грубо її потряс.

«Що в біса?» вона обернулась та побачила задиханого розвідника з подряпиною на панцирі.

«Звіт з нижніх тунелів, — сказала вона, — було виявлено, що на стінах зростають ознаки тепла. Хвиля почнеться буквально за кілька годин!»

Кобальт приголомшено простояла лише секунду, перш ніж кинутись до дії.

«Чи були повідомлені інші члени ради?»

«Так!»

«Мені потрібно, щоб ти відправила бігунів до команд розкопок. Вони мають вийти з нижніх тунелів за десять хвилин. Вирушай».

Вона швидко віддала честь, а потім розвідниця зникла, зникнувши з її покращеними руховими та швидкісними навичками. Кобальт звернулась до своїх власних радників.

«Зміна пріоритетів, — сказала вона, — у зв’язку з початком хвилі ми повинні забезпечити якомога більшу безпеку центрального кільця. Я хочу, щоб усі наявні щелепи працювали з командами видалення вен. Після того, як це завдання буде виконано, ми передаємо сили на захист воріт і зміцнення стін. Усі інші проекти з цієї секунди відміняються».

Вона люто глянула.

«Це означає відсутність різьблення, гравюр чи статуй. Якщо я знайду Мікеланджеланта, що щось дряпає, я особисто викину її з фортеці. Це включає також і всіх її учнів».

Глибоко під собою вони відчували вібрацію, схожу на припливну хвилю, що піднімалась з центру Підземелля. Незабаром вона почнеться і вріжеться в них. Вони або будуть миттєво змиті, або залишаться стояти на своєму.

І вона завжди робила ставку на свою сім'ю.

Переклад твору догнав автора на розділі 1400. 
Якщо тебе цікавить придбання всіх випущених автором розділів твору, а також усіх наступних по мірі написання, заходь у телеграм і замовляй всього за 300 грн. 
Там також з'являються повідомлення про нові розділи одразу при їх випуску.