Демон, що присідає, прихований... демон

Одін ховався серед личинок, що вкривали землю. Тепер по коліно, новонароджені демони були ще більш несамовитими, ніж зазвичай, поки вони рубали та рвали один одного з дикою відданістю.

Не так давно він був одним із них, іноді було складно про це згадувати. Слабкий, змушений перелазити через собі подібних, щоб вижити. Як і його життя будучи людиною.

Він ліниво міркував, скільки личинок з’являється по всьому шарі за годину. Мільярди? Трильйони? Розбити кілька яєць, щоб зробити омлет, було одним, але неефективність цього процесу була для нього майже образливою.

Втрата життя — це те, що Одін міг зрозуміти, враховуючи його попередню роботу, але кожна смерть мала бути значущою. Це має щось означати, коли істота помирає. Більшість з цих личинок не пройдуть навіть другого рангу, і ніхто не пам’ятає їх і навіть не помічає їх, проходячи повз.

Він впадав в меланхолію. «Зосередься на роботі», — наставляв він себе.

Опустивши тіло, він повернув голову з боку в бік, імітуючи прискіпливий погляд мисливця, який еволюціонували демони, народжені на рівнині. Незважаючи на зовнішній вигляд, він дивився лише на мурах.

Вони були всюди. Всюди. Групи прочісували личинок, наче шукачі золота з металошукачами, час від часу вихоплюючи зразок і досліджуючи його. Щасливого чи нещасливого демона або клали назад до інших, або обережно клали в мішок, поки той боровся, наче дикий… демон.

Мурахи мандрували величезними рядами, тисячами, слідуючи стежками, як і мурахи на Землі, але вони були ще більш упорядкованими. Вони несли всякі речі; метали, руди, біомасу, ядра, доставляючи матеріали з віддалених частин рівнин і переносячи їх у велетенське гніздо, що вимальовувалось вдалині. Це було так, наче ця величезна споруда сама була монстром, а всі багатства та ресурси, які можна було зібрати на кілометри навколо, пливли до неї безупинним потопом.

Одін був переконаний, що бачить, як вони снують на стелі над головою, хоча йому було незрозуміло, що вони там робили.

Кожного разу, коли здавалось, що група може наблизитись, він змінював напрямок, непомітно віддаляючись від них. Холодне, напружене відчуття охопило його монструозні кишки, відчуття, яке він відчував лише кілька разів раніше.

Коли йому наказали проникнути в банду Маріачі, він видавав себе мандрівним гітаристом, який ремонтує дахи, щоб зводити кінці з кінцями. Зі своїм сомбреро та драбиною він пробрався до їхньої території та опинився в оточенні з усіх боків. Смерть виглядала на нього з кожного вікна, і щоразу, коли світло спалахувало на жилеті з блискітками, він вважав, що йому кінець.

Те саме почуття охопило його й зараз. Він був глибоко на території мурах, у центрі їхньої влади. Щоб досягти навіть цього, здавалося б, неважливого місця, йому довелося проскочити повз численні патрулі, кілька шахт, шість будівельних проектів і те, що здавалося йому чайною плантацією.

Усе в гонитві за найвищою силою, яка могла б звільнити його.

Щоб подолати демонів, які заволоділи ним, і хватку Арконідема над його душею, Одіну потрібна була допомога. Він не звик потребувати допомоги, але тут, у цьому світі, де правила були йому не зовсім зрозумілі, йому потрібно було адаптуватися. Якщо це означало вчепитись за ногу могутньої мурахи, тоді він зробить саме це.

Ось там!

Коли він ще раз хитнув головою у широкому жесті, він побачив те, що сподівався побачити. Його було легко розпізнати, навіть коли його оточували інші представники того ж виду, він рухався рівнинами, наче король. Або Королева, мабуть, зважаючи на їхні норми.

Троє монстрів, яких він бачив, що слідкували за істотою раніше, були поруч. Кожен з них був могутнім, можливо, сильнішим за нього, але вони були нічим у порівнянні з тим, що він бачив у тому, за ким вони йшли.

У цій мурасі була якась гравітація, що тягнула його до нього, невисловлена влада та сила, що хапала та не відпускала. Він також бачив це в інших мурахах. Коли велетенський проходив повз них, вони ледь помітно повертались, щоб поспостерігати за ним, перш ніж випрямитись та далі зайнятись своїми справами.

Підтримка такого могутнього суспільства, як це, це саме те, що він шукав.

Одін обережно йшов по рівнинах. Розрахувавши шлях монстра, він обережно нахилився, щоб перехопити його, але не дуже близько. Ця група з чотирьох осіб мала неабиякий апетит з того, що він бачив. Кожен потужний демон, на якого вони натрапляли, був знищений за лічені секунди. Такою була б і його доля, якби він не був обережним.

Поки він рухався з досконалою безтурботністю, а кожен сантиметр демона шукав здобич, він спостерігав за рухом групи та обмірковував свої наступні кроки.

Було кілька способів, якими він міг скористатись, залежно від результату, якого він найбільше хотів. Якби він міг придумати спосіб привести мураху та демонів, які мучили його, до прямої боротьби, не розкриваючи себе, це було б найкраще. Якби мураха перемогла, тоді він міг би вільно займатись своїми справами і не бути нікому винним послугу.

Він міг би спробувати втрутитись більш безпосередньо, відкритись мурасі та втягнути її в конфлікт. Представляючи себе корисним посланцем, він міг розповісти про небезпеку та дати пораду. Проблема такого підходу полягала в тому, що йому бракувало майстерності в магії, яка дозволила б йому спілкуватись з іншими. Якщо існувала мова демонів, то він її не знав, тож як він міг говорити з цією мурахою?

І чи було б йому взагалі цікаво, якби він це зробив? Мурахи працювали з деякими демонами, про що він знав зі спостережень, але це був величезний ризик.

Ні.

Краще перестрахуватись та залишатись в тіні, тут йому, страшному вбивці Одіну, було найзручніше. Прийнявши рішення, він кивнув сам собі, а потім озирнувся.

Мураха підійшла близько, надто близько, щоб йому було зручно, йому потрібно було змінити кут. Маленький демон завис над його темним панциром разом з чорною плямою… чогось. Добре, що вони не зайшли далеко.

Зачекай. Де поділась мавпа?

Одін зреагував якраз вчасно, щоб заблокувати, коли кулак блискавки вдарив його в бік. Електрика пронизала його тіло, викликаючи судоми та замикання м’язів, навіть коли його демонічні кістки скрипнули від сили удару.

Надто недбало!

Він повинен був бути зосередженим, наче лезо бритви, а не думати про майбутнє! Ідіотська помилка, яка дорого йому обійдеться.

Велетенська мавпа виглядала здивованою тим, що його ціль не випарувалась після цього удару. Після миті роздумів вираз величезного звіра змінився на вираз нетерплячої радості, після чого широка усмішка наповнила його обличчя, і він вдарив двома кулаками.

Бойовий фанатик. Одін боровся з цим типом монстрів раніше. Потрібно було зробити лише одне.

Діючи стрімко, він піднявся на весь свій зріст, відкривши свої клинки, дозволяючи блиску брижами покрити кістяні мечі. Коли мавпа зробила один сміливий крок вперед, Одін зібрався з силою в ногах і стрибнув.

Могутній стрибок!

Він велично полетів у повітрі, долаючи десятки метрів за один стрибок, звиваючись і дрейфуючи, наче акробат, озброєний дюжиною клинків.

Він чудово приземлився прямо перед велетенською мурахою, благаючи на колінах і втиснувшись демонічним обличчям у палаючу скелю.

Мураха здивовано трохи відступила назад, і Одін відчув мерехтіння радості, коли розум потягнувся до його власного.

[Що за?!] — пролунав напрочуд молодий голос у голові вбивці.