Несподіваний гість

Демон ковзає по повітрю з такою вишуканою грацією, щоб приземлитися в ідеальній позі на колінах переді мною. Я, м’яко кажучи, здивований, і рефлекторно з’єдную міст розуму, щоб поспілкуватись з цим дивним екземпляром.

[Ти вклоняєшся?] — питаю я після першого вигуку.

Це здається дуже земним вчинком. Я не можу пригадати, щоб демони кланялись один одному, незалежно від обставин. Якщо це не якийсь ще небачений звичай мешканців третього шару, то тут відбувається щось інше.

[Я хотів поговорити з тобою, тому підійшов близько, занадто близько. Я привернув увагу твого... колеги... і був змушений розкритись, щоб зберегти своє життя.]

Щось у тому, як демон говорив, спокійним, глибоким і дещо тихим голосом, підказувало мені, що він не обов’язково вірив тому, що говорив. Ніби він насправді вважав, що матиме шанс проти Крихітки.

[Ти вважаєш, що ти зможеш з ним боротись?] Я кажу, махаючи вусиками до сварливої мавпи, що наближається збоку.

[Звичайно, що ні,] приходить негайна відповідь.

Знову ж таки, його тон, здавалося, мав на увазі щось зовсім інше. Мені кортить негайно кинути демона в бій з Крихіткою, просто щоб показати йому хто тут хто, але я вирішую цього не робити. Зараз це не важливо.

[Ти зараз розмовляєш лише зі мною,] я запевняю демона, що все ще стоїть на колінах, [тому ти можеш говорити вільно. Я повинен запитати… чи не є це твоїм другим життям?]

Я уважно стежу за будь-якою реакцією, але демон, втиснувшись обличчям у землю, нічого не видає. Навіть не смикається. На щастя, мова його тіла — не єдиний спосіб для мене отримати інформацію. Інтелектуальний міст, що з’єднує нас, — це більше, ніж просто канал для спілкування. Оскільки мої навички поводження з цим конкретним з’єднанням і маною загалом зросли, я зміг отримати більше інформації навіть з такого простого мосту, як цей.

Те, що я бачу в його розумі, — це швидке, блискавичне збурення думок, поки демон обмірковує, як відповісти. Він перебирає можливі відповіді, наче комп’ютер, зважуючи варіанти, розглядаючи результати та намагаючись знайти найкращий спосіб дій з найменшим ризиком.

Цей хлопець зараз серйозно працює своїм розумом! Я здивований, що я не бачу, як з його вух виходить пара… Я трохи збентежений, якщо чесно. Чого він так хвилюється? Я вирішив полегшити йому справу.

[Я сам родом з Землі,] я довіряю йому тихим шепотом, [помер і відродився тут як мураха. Я припускаю, що ти пережив щось подібне? І відродився як личинка демона?]

Бурхливий рух у його розумі зростає, а не навпаки. Його думки там практично киплять! Я дивлюсь на потилицю демона, поки він тримає її близько до землі. Про що ти там думаєш?

Майже мимоволі я піднімаю високо в повітря вусик і стрімко його опускаю. Хороший прочухан навчить цього демона заспокоїти свій розум!

Але мій удар припав не так, як я планував. Наче у нього очі на потилиці, демон швидко ковзає назад, використовуючи свої руки-мечі, щоб забратись з дороги. Чудове ухилення, особливо враховуючи те, що він не міг мене побачити, але все відбудеться не зовсім так.

Обдарований передбаченням, я знаю, що наближається ухилення, і інстинктивно прицілююсь.

ТВАК!

Демон, здається, приголомшений ударом, підняв голову вперше після того чудового стрибка, але я не даю йому часу на роздуми.

[Припини крутити свої думки в голові і дай мені чесну відповідь на запитання! Боже. Твій розум такий кривий, ніби ти був легендарним вбивцею чи щось подібне.]

Демон затихає.

[Ти… бачиш мої думки?]

Тоді я розумію, що вдивлятись в діяльність зони мозку іншої особи можна вважати порушенням приватності. Трохи пізно для цього прозріння.

[Не зовсім. Лише трохи. Ні. Начебто.]

Тиша….

[Я начебто відчуваю, як твій розум рухається мостом, що нас з’єднує. Я не бачу твоїх точних думок чи спогадів чи чогось подібного.]

[Ти… не можеш… побачити мої спогади?]

[Ні! Звичайно ні. Я маю на увазі… що ж… я міг би, якби я використав розумовий шип і вторгся у твій мозок… але я не збираюся цього робити! Тож можеш розслабитись. Я не повинен був тебе бити, і я перепрошую за це, але я міг зрозуміти, що ти шукав найбільш вигідну відповідь. Просто дай мені справжню, і в нас не буде проблем.]

Демон дивиться на мене протягом хвилини, і я відчуваю, як його думки рухаються повільними, навмисними колами, поки він нарешті не киває.

[Я був людиною,] визнає він, [з Землі, як і ти. Мене звати Одін Малум. Я відродився тут, у цьому місці… не так давно, хоча я не можу сказати точно скільки часу пройшло. Я б не хотів розповідати про своє минуле життя, якщо можу. Я хочу зосередитись на цьому, якщо можливо.]

Відразу моє серце теплішає до маленького демона, і я відходжу вперед, щоб поплескати його по плечу однією передньою ногою. Боже, йому, мабуть, було складно на Землі. Що ж, моя ситуація була не ідеальною, але я відчуваю, що цьому хлопцеві Одіну було дуже складно.

[Я розумію тебе, чувак, я тебе цілком розумію. Підземелля, ймовірно, обирає лише людей, які мали погане життя та вже трохи збожеволіли на Землі. Не турбуйся через це. Нормальні люди тут, мабуть, не дуже добре справляються, коли їх кидають у Підземелля.]

[Отже... нас більше? Чи кожен монстр є відродженою людиною?]

[Ні, ще чого! Ми супер рідкісні. Ти який… п’ятий, кого я зустрічав? Я, Сара, Джим, Мати-Дерево і ти. І, мабуть, Гарралош. Я впевнений, що нас є більше, але я їх не зустрічав.]

Тут багато чого, щоб обдумати, але демон, здається, зачепився за одну частину інформації зокрема.

[Звідки ти знаєш, що підземелля приймає лише божевільних? Де ти міг це дізнатись?]

[Від Гендальфа.]

Він дивиться на мене трохи дивно і робить повільний крок вбік, дозволяючи моїй нозі знову впасти на землю.

[Гей! Ей! Я просто так його називаю, бо він не дає мені свого імені. Коли я еволюціоную, я маю трохи часу, щоб обмінятися з ним словами. Ти не стикався з чимось подібним?]

Сара не еволюціонувала буквально десятиліттями, тому хто знає, яким буде її досвід наступного разу. Мати-Дерево точно не збирається говорити зі мною про свою еволюцію, тому я дуже хочу почути, яка ситуація у Одіна.

Він тремтить. Що не є хорошим знаком.

[Ні, я не говорив з жодним… чарівником. Я розмовляв з Арконідемом, Богом демонів. Він… заволодів моїм розумом. Зараз я відчуваю, як він атакує мене, намагаючись домінувати над моєю волею.]

Ах, дідько.

[Ти говорив з Арконідемом?! Древнім?]

Краще б мені не дозволити жодній з цих ящірок Червоної Правди дізнатись про цього хлопця. Вони втратять свій холоднокровний розум. Принаймні він не розмовляв з Ярумом. Гранін би вже мчав сюди, якось відчувши ім’я свого великого і славного черв’яка… бога… штуки.

Але зараз є щось набагато важливіше. Я зосереджено нахиляюсь вперед.

[Одін Малум. Розкажи мені. Ти розмовляв з Арконідемом?]

Він ще раз здригається, але потім демон киває. Це добре.

[Наступного разу, коли ти будеш еволюціонувати, мені потрібно, щоб ти зробив мені послугу. Коли ти зустрічаєшся з ним віч-на-віч, ти маєш щось сказати йому відм мене.]

Демон виглядає трохи збентеженим цим проханням. Я бачу, що знову зіткнутися віч-на-віч з древнім — це не зовсім те, що він хоче робити.

[Щ-що ти хочеш, щоб я сказав?]

Я рішуче клацаю щелепою.

[Скажи йому... що він дурень.]

Одін пильно дивиться на мене. Я дивлюсь у відповідь.

[Дурень.... Ти хочеш, щоб я сказав Богу демонів… що він дурень.]

[Так, будь ласка.]