Нектар життя

Церква Шляху заснована на переконанні, що все, що народилось в Підземеллі, належить старим расам. Ресурси, які там знаходяться, територія та простір, мана і, мабуть, найголовніше, монстри.

Монстри дають досвід, коли їх вбивають, дозволяючи вбивці ставати сильнішим. Вони також містять цінні матеріали; насамперед їхні ядра, а також дорогоцінні речовини, з яких складаються їхні тіла, речі, які часто неможливо знайти деінде.

Це всесвітня організація, яка має прихильників у кожній зі старих цивілізацій, Церква є могутньою сутністю з простою місією: повне та абсолютне панування та експлуатація Підземелля.

Така точка зору суперечить іншим організаціям, таким як Легіон, що розглядає Підземелля як небезпеку та загрозу, але їх це не злякає.

Серед найважливіших таємниць Церкви була розробка Еліксиру, інакше відомого як Нектар Підземелля. Це чудодійний напій, який може надавати сили іншим, просто вживаючи його, і метод його виготовлення відомий лише в Церкві, хоча багато хто пішов би на дуже темні вчинки, щоб його дізнатись.

- Уривок з книги Б. С. Вордсміта «Влада та вплив: Церква Шляху».

Монстр перевернувся в агонії, підвішений на гаках, закріплених на кам’яній стелі. Старший священик Алір голосно цокнув, підводячи очі від свого столу.

«Спробуй бути спокійним, дурний звір», — буркнув він, підводячись.

Швидкий огляд кімнати показав, що конструкт все ще функціонує за призначенням. Поки він дивився, ще одна крапля золотистої рідини капнула зверху в посудину, і він задоволено кивнув.

«Ти будеш виконувати свою мету в смерті, чудовисько», — сказав він, після чого знову сів і звернув увагу на звіт, який надійшов до нього від кардиналів.

Кардинал Горацій пам’ятав, що Алір був тим, хто першим повідомив про контакт з мурахами, і переконався, що документ потрапив до нього. Досить уважно.

Те, що він прочитав, було, м’яко кажучи, захоплюючим. Монстри, які активно співпрацюють з іншими, захоплюють територію, є навтіь повідомлення про мураху сьомого рангу, першу в історії. Здавалося, що ці мурахи будують імперію, а не хижу орду безглуздих комах.

Незвичайно, нечувано. У цьому було щось інше, але це були незвичайні часи.

Мана продовжувала підніматись по Підземеллю, повторюючи хвилі, так близько одна до одної. Церква чітко бачила, що буде. Тисячолітня підготовка наближалась до завершення, будь-яку зміну чи новий фактор потрібно було ретельно розглядати.

Що тоді робити з цими мурахами?

Було складно викинути їх з пам’яті. Їх мали бути мільйони, більшість з них четвертого рангу, а також міфічний представник. Такий ресурс. Якби вони були правильно зібрані, справжня ріка еліксиру потекла б через Церкву. Це могло бути саме те, що було потрібно, щоб зміцнити їх до повстання древніх.

Або це може повернутись, щоб вкусити їх за дупу. Вдарити мурашник ногою в невідповідний момент не окупиться, а скоріше навіть навпаки.

Алір глянув на листа, який надіслав кардинал.

Уже існують плани, але я ціную ваш внесок. Насправді я бажаю вам бути ключовим компонентом нашої ради. Ми не повинні робити помилок у настільки критичний час.

Це був виклик, який відволік священика від його критичної роботи. І все-таки він це розумів, він був фахівцем з еліксирів, і ці мурахи справді зробили б чудове вариво.

Йому потрібно було подумати.

Він знову встав і повільно обійшов монстра, який продовжував слабко боротись вгорі. Конструкт, висічений у камені, продовжував горіти тьмяним світлом, магічно діючи на ціль. Результатом сотень років досліджень невтомних священиків, які вимагали, щоб Підземелля їм піддалось, цей конструкт став одним з найбільших досягнень Церкви чи навіть всієї цивілізації.

Зрештою, чому монстр повинен віддавати лише частину свого досвіду? Система була тим Шляхом, яким усі мали йти, але хто каже, що його неможливо покращити? Видобути все, те про що мріяли перші піонери. Їм це майже вдалось. Еліксир не був ідеальним, але він точно був близьким до цього.

Мільйони мурах, що зробив би Алір, щоб отримати такий врожай. Але як? Їх не можна було недооцінювати, це точно. Вони пережили атаку Легіону, це не варто було зневажати. Розпочати справу такого масштабу було б непросто.

Їм були б потрібні союзники. Можливо, вдасться використати Легіон, хоча це малоймовірно; вони були б занадто зосереджені на майбутньому катаклізмі. Каармодо, імперія каменю, можливо, навіть підводні королівства братіан, напевно, хтось захоче допомогти, якщо їм пообіцяти достатньо еліксиру.

Алір похмуро захихотів сам собі.

Маючи достатньо еліксиру, Церква могла б перевернути весь світ. Можливо, навіть Вежа або Золоте Місто можна було б змусити діяти використовуючи багатство такого масштабу. Усі знали, що нас чекає, навіть сріблясті бороди, заховані в їхніх бібліотеках, мали чітко усвідомлювати небезпеку.

Зараз був би найгірший час для піднесення королівства мурах, що розвивається.

Так, саме так він міг це продати. Це була загроза, яку потрібно було погасити вже зараз, до того, як древні піднімуться і перетворять всіх монстрів на своїх ненажерливих рабів. З цієї точки зору він міг сказати, що ця місія не буде відволікати їх від захисту проти катаклізму, а завдасть раннього удару по ньому.

Це мало сенс, логіка була робочою.

Він подивився на монстра, що звивався вгорі, поки його сутність продовжувала вириватись та капати в басейн внизу. Ще три години, і ця істота більше не існуватиме, окрім як лушпиння, готового повернутись до Підземелля.

Він обережно підійшов до центру ряду та простягнув одну руку, зачерпнув маленьку жменю дорогоцінної рідини та підніс її до губ.

Смак був жахливий, як і слід було очікувати від усього, що видобувалось з монстрів, але навряд чи це було важливим.

[Ви отримали досвід.]

Ось що змушувало світ обертатись.