Психічний шок

Філософи довго обговорювали причину, чому Найстарший був настільки таємничим щодо своїх мутацій. Для цього може бути багато причин, хоча надзвичайно складно знайти докази на підтримку чи спростування будь-якої конкретної з них. Ми знаємо, що Найстарший не любив, щоб його бачили під час мутації, є незліченна кількість авторитетних звітів про те, наскільки далеко вони заходили, щоб уникнути видимості.

Часто використовувались вихованці, щоб захистити їх від сторонніх очей. Найстарший часто мутував подалі від Колонії, що є помітним вибором, враховуючи більшу безпеку в гніздах.

Дехто припускає, що Найстарший займався експериментальними, небезпечними опціями, випробовуючи межі відомого. Це цілком могло бути правдою, враховуючи те, що накопичених знань Колонії тоді не існувало. Еволюції та комбінації мутацій постійно відкривались, і багато тупиків було знайдено, що зашкодили відважним мурахам, які зголосились їх досліджувати. Можливо, Найстарший хотів захистити інших від того, щоб вони не пішли їхніми стопами, якщо вони самі потрапили б в таку пастку, прирікаючи інших піти їхнім слідом.

Але навіщо приховувати сам процес? Найстарший, як відомо, був не схильний говорити про свій екран статусу, що працювало, щоб приховати їхній вибір, але зайти настільки далеко, щоб гарантувати, що ніхто навіть не бачив, як вони мутують?

Можливо, ми ніколи не дізнаємось всієї історії.

- Уривок з «Вибори Найстаршого» Еммануеля. К. Анта

Мені потрібен час, щоб оговтатись від такого жахливого душевного шоку. Весь цей час лише я один страждав від цієї свербіжки?! Це… це…. Це так несправедливо! Що тут коїться, Гендальфе? Я відчуваю таку лють, таке розчарування. Це абсурд!

Якби той бородатий шарлатан був зараз переді мною, я б дав йому скуштувати своїх щелеп. В чому його ціль, викликаючи у мене це жахливе відчуття?

Можливо, це жарт бородатого дурня. Він весь цей час спостерігав, як я катаюсь, махаючи ногами в повітрі, просто сміючись? За це буде відплата. Буде справедливість! Цьому фарсу не можна дозволити продовжуватись!

[Ентоні? З-з тобою все добре?]

Сара стурбована, і її велика ведмежа голова низько опущена, поки вона дивиться на мене. Охоплений відчаєм і стражданням, я впав на землю, розставивши ноги на всі боки.

[Ні. Не зовсім,] відповідаю я. [Я щойно дізнався, що я комусь дійсно не подобаюсь, і я не знаю чому.]

[Це про свербіж? Ти свербиш, коли мутуєш? Це не може бути настільки погано, правильно?]

О, Сара, мила дитино, пронизана тривогою. Ти поняття не маєш.

[Коли я мутую очі, мені здається, що вони вириваються прямо з моєї голови.]

[Ах.]

[Так, ах.]

Маю зауважити, що своїми витівками я затримую цілий патруль Колонії. Сотня мурах просто стоять навколо, навмисно не дивлячись у мій бік, коли я понуро падаю на землю перед ними. Воля, що випливає з них, як зазвичай підтримує мене, навіть якщо вони починають замислюватись, чи я ледачий.

Що ж, нічого не вдієш. Зараз я нічого не можу зробити з цією ситуацією. Я накопичу всю свою злість і скину її на Гендальфа, коли наступного разу з ним буду говорити. Він пошкодує, що переступив мені дорогу!

Я підсовую ноги під себе і піднімаюсь, щоб знову встати. Якось дивно бачити Сару такою, коли я задумуюсь про це. Після моєї еволюції вона значно менша за мене, і я запросто переважаю за масою навіть її величезну купу медвежих м’язів.

Я дивлюсь їй прямо в очі.

Вона дивиться на мене.

[Хе,] я посміхаюсь.

Я ніколи не звикну бачити, як велетенський ведмідь закочує очі.

[О, дуже зріло,] зітхає вона. [Вітаю, ти тепер більший за мене. Що ти хочеш, печива за свій подвиг?]

[Я ніколи не відмовлюсь від печива. Я не хочу бути грубим щодо цього, це просто для мене новий досвід. Крім того, я недовго буду насолоджуватись цим, ти знову станеш більшою за мене після наступної еволюції, яка не може бути далекою.]

Сара на мить вагається, а потім сумно дивиться вдалину.

[Я… я не впевнена, що хочу знову еволюціонувати.]

Що? Що за монстр не хоче еволюціонувати? Хіба не в цьому вся суть!?

[Ви турбуєшся про те, що твої гнів і страх знову візьмуть верх над тобою, правильно? Останнім часом ти дуже добре справляєшся з ними, навіть не хвилюйся. Еволюціонуй, ставай сильнішою та знищуй внутрішніх демонів, а також зовнішніх, у нас серйозні проблеми в цьому шарі.]

Вона хитає головою.

[Мені стало краще, я це відчуваю. Мій контроль над гнівом стає сильнішим щоразу, коли я йду в битву, але я боюсь втратити цей прогрес. Кожного разу, коли я розвивалась, мені ставало все гірше й гірше, поки я повністю не загубилась. Тепер, коли я нарешті зробила кроки до того, щоб освоїти ці емоції, я відчуваю, що знову стаю собою. Я боюсь, що це у мене заберуть, і я повернусь назад до початку шляху.]

Хоча її голос у моїй голові спокійний і зібраний, я бачу, як вона тремтить. Це через хутро. З хутром неможливо приховати тремтіння. Я знову згадую про дивні відносини Підземелля та перевтілених монстрів, таких як ми.

Ми, за словами бородатого дивака, зламані люди, що набули могутніх, жахливих тіл і були випущені у світ, який хоче нашої смерті. Я ніколи не відчував, що це стосувалось мене, зі мною все добре, але Сара важко боролась протягом тривалого часу.

Я підходжу до неї і підбадьорливо поплескую її по спині.

[Тепер все інакше. Тоді ти була самотня, але наступного разу, коли ти еволюціонуєш, на твоєму боці буде сім’я. Ми ніколи не відмовимось від тебе.]

[Отже, ти вважаєш, що я маю незабаром еволюціонувати?]

Я дивую її тим, що похиную вусиками «ні».

[Насправді, я вважаю, що ти можеш бути на правильному шляху. Знайди трохи часу, щоб повернутись до себе. Стрибок до сьомого рангу є великим, і я відчуваю, що якщо ти боїшся того, що може трапитись, то все точно піде погано. Це був довгий шлях, щоб дістатись туди, де ти зараз, було б прикро повертатись назад.]

Вона заспокоюється, а я продовжую гладити її по спині однією ногою. Я майже відчуваю, як рішучість твердне під поверхнею її тіла.

[Дякую, Ентоні,] каже вона, а потім випрямляється, і я даю їй трохи простору. [Що ж, мабуть, мені краще повернутись до патрулювання. Тут немає ледачих, чи не так?] жартує вона.

[О, точно немає,] запевняю я її, [на нас зараз насувається атака Каармодо. Розвідники помітили її хвилину тому.]

[Що-що?]

[О, так. Вони, мабуть, помітили, що я тут бігаю по рівнинах, і думають, що вони також можуть спробувати мене вбити. Оскільки я найбільша мураха, у мене, напевно, мішень на спині.]

Вона піднімає лапу і ляпає нею собі в обличчя.

[І чомусь ти досі вважаєш мене божевільнішою за тебе.]

[Що? Звідки ти це дізналась?]

[Я ТАК І ЗНАЛА!]

Переклад твору догнав автора на розділі 1400. 
Якщо тебе цікавить придбання всіх випущених автором розділів твору, а також усіх наступних по мірі написання, заходь у телеграм і замовляй всього за 300 грн. 
Там також з'являються повідомлення про нові розділи одразу при їх випуску.