Експерименти з польотом

Знаєте, я завжди думав купити собі крила. Зрештою, мурахи мають крила. Ви можете подумати про себе: «Що!? Ні, не мають!», але це правда. Самці мурах і молоді матки мають крила. Ви можете побачити, як вони повзають поза гніздом після дощу під час шлюбного сезону, якщо вам пощастить. У них не так багато справ, цих молодих членів королівської сім’ї. Їсти та спати – це майже все, чим вони займаються.

Поки вони врешті-решт не полетять.

Маленькі мурахи літають всюди, шукаючи інших молодих королівських особин з інших колоній того ж виду, щоб спаровуватись. Потім самці помирають у канаві (жорстоке життя), коли матки відривають їм крила власними щелепами, а потім створюють нову колонію, настільки вони жорстокі.

Тож не те щоб мурахи багато літають, але вони все ж можуть! Я думав про це час від часу; було б дуже круто бути в повітрі та летіти, наче бабка. Але є кілька проблем, які завадили мені зробити цю покупку.

Загалом, це досить дорого. Самі крила не коштують багато, але я впевнений, що ви можете уявити різницю в мускулатурі між мурахою, яка може літати, і тією, яка не може. До речі, молоді королеви втрачають власні літальні м’язи, щоб нагодувати першу партію робочих мурах. Ось це справжня відданість.

Додавання всього цього об’єму, зміна панцира для розміщення нових відростків, зв’язування всього цього воєдино – це абсолютний біль у зоні, призначеній для комерційного підприємництва.

Але тепер….

Хех.

Хе-хе-хе-хе.

ГВЕХЕХЕХЕХЕ.

Я володар гравітації! Якщо я захочу летіли у повітрі, що мені завадить? Ніщо, ось що!

Тож поки інші троє полюють неподалік, отримуючи досвід, потрібний для наближення до еволюції, я відводжу трохи часу, щоб відпрацювати свої нові навички.

Добре, мозки, давайте зробимо це!

Будучи обережним з енергією, що насичує мою гравітаційну залозу, я витягую трохи з головного розуму та починаю ним маніпулювати. Я ще не готовий використовувати конструкцію для її генерації, мені не варто ускладнювати процес більше, ніж він вже є.

Коли у мені починає текти приємний, щільний потік мани, я починаю плести його, а мої постійно присутні розумові конструкції теж втручаються, щоб допомогти в роботі. Основний мозок спеціально призначається для плетіння, оскільки він мутований для роботи з цим типом мани, і все проходить гладко на перших кроках.

Створити гравітаційне поле… складно. По-перше, це забирає багато енергії. В сенсі дуже багато. Потім виникає питання складності. Я продовжую плести ману в нескінченний візерунок, який скручується все глибше і глибше в собі. Правильно, для цього я повинен почати зі складної зовнішньої оболонки, а потім рухатись всередину. Навіть всеелементна конструкція дозволяє мені будувати зсередини назовні!

Контролювати ману повз кілька шарів одного типу енергії, м’яко кажучи, складно. Я уявляю, що це щось схоже на медичну операцію через замкову щілину, поки я пропускаю свій контроль крізь дедалі більш вузькі проміжки, щоб створювати дедалі складніші переплетення.

Після того, як усі складні речі зроблені, настав час накачати цю штуку справжньою силою.

Постійний потік сили стає бурхливим потоком. У заклинанні починає битись серце колодязя гравітації, а мої вусики починають горіти, відчуваючи посилення тяжіння.

Як і у випадку з гравітаційною бомбою, контролювати кількість мани, яка всмоктується в заклинання, нелегко, у мене таке враження, що воно витягує її з мене, коли минає певний момент. Я припиняю потік, щойно вирішую, що додав достатньо, і колодязь готовий, сферична пляма чогось, що викривляє повітря навколо нього.

Я уважно вивчаю його всіма своїми відчуттями, і радію, коли розумію, що мої вусики є найкращими детекторами, моя мутація приносить свої плоди. Очевидно, я відчуваю енергію за допомогою свого відчуття мани, але це не дає мені розуміння того, наскільки потужне гравітаційне поле. Я можу здогадатись, виходячи з щільності мани, але за допомогою вусиків я отримую прямий результат.

А тепер давайте подивимось, що вміє ця штука.

Взявшись за колодязь своїм розумом, я починаю маніпулювати ним, переміщуючи його в положення над своїм тілом. Підносячи його ближче, я відчуваю, як моя вага починає зменшуватись, мій панцир трохи піднімається, а мої ноги витягуються, після чого я піднімаюсь.

Божечки! Я це роблю!

Так тобі, Пангера! Ти думаєш, що твоя дурна маса може мене втримати? Жодного шансу! Ця мураха народжена літати, крихітко!

Трохи запаморочившись від хвилювання, я наближаю колодязь, поки він не опиняється всього за кілька метрів від мого панцира, і я піднімаюсь трохи вище. Інша річ, що трапляється, полягає в тому, що мій новий загартований панцир починає дзижчати, резонуючи з гравітаційною енергією, що вирує навколо.

Глибоко всередині мене, мій новий гравітаційний орган мани починає робити те саме, і енергія тече в нього швидше та густіше, ніж раніше.

Священна петля зворотного зв’язку досягнута! Нарешті справжня синергія!

Це буде так круто, коли я нарешті зрозумію як цим всім користуватись, я не можу дочекатись!

На жаль… ця поточна перевірка не є успішною.

Я бовтаюсь у повітрі, не повністю над землею, але й не повністю на ній. Звичайно, мої ноги витягнуті, але мої кігті все ще торкаються скелі внизу. Я відчуваю себе так, наче мене повісили на вішалці, і я просто коливаюсь.

Я намагаюсь підняти колодязь трохи вище, щоб підняти себе, але я не втримуюсь, оскільки сили не вистачає, щоб відірвати всю мою масу від землі.

Невдача. Колодязь потребує більше соку, щоб я піднявся в повітря. Я дію, щоб розірвати заклинання, але через мить змінюю думку. Насправді приємно трохи побовтатись, дати ногам відпочити. Це розслабляє, майже наче я в гамаку.

Не кажучи вже про те, що це швидше заряджає мою гравітаційну ману. Варто трохи почекати та відпочити!

Переклад твору догнав автора на розділі 1400. 
Якщо тебе цікавить придбання всіх випущених автором розділів твору, а також усіх наступних по мірі написання, заходь у телеграм і замовляй всього за 300 грн. 
Там також з'являються повідомлення про нові розділи одразу при їх випуску.