Парні духи

Частина 1 

—Е-е-ех…

Духовне коло, духовний звір – обидва нові вирази так і крутилися у Тана Саня в голові. Хоча він і не був цілком упевнений, що здогадка вірна, але оскільки таємнича небесна навичка за весь цей час так і не просунулася на наступний рівень, це явно було пов’язано з духовним колом.

Раптом Джек схаменувся і, опустивши голову та поглянувши на хлопчика, здивовано запитав:

—Малюче Саню, то це ти та дитина з синьо-сріблястою травою та вродженою повною духовною силою, про яку згадував великий духовний майстер?

Тан Сань кивнув:

—Так!

Старий Джек присів перед хлопчиком навпочіпки і заговорив:

—Малюче Саню, хто б міг подумати, що в тебе настільки видатні здібності. Шкода лише, що твій батько не обдарований гарним духом, щоб передати його тобі у спадщину. Інакше, хто зна, цілком можливо ти міг би стати ще одним святим з нашого села. Скажи дідусеві, чи хочеш ти піти до спеціальної школи, в якій духовних майстрів навчають технік культивування. Тільки там ти отримаєш доступ до найточніших знань про духів.

Хоча Тан Сань весь цей час міркував про духів та зв'язок між ними і таємничою небесною навичкою, він все одно не мав чіткої відповіді.

—Дідусю Джеку, спочатку я запитаю тата.

У цю мить Джек раптом збагнув, що наскільки б розумною не була дитина, вона все ж лишається дитиною, і щоб він не казав, вони й справді мають піти і запитати думку Тан Хао. Його очі засвітилися непохитною рішучістю. Хоч старійшині і не хотілося знову бачити того недбайла, але заради нового духовного майстра з їхнього селища, він ладен був не зупинятися ні перед чим.

—Ходімо, малюче Саню. Дідусь проведе тебе додому.

Старий Джек тишком-нишком залишив інших дітей їхнім батькам, а сам пішов разом з Таном Санем до кузні.

До полудня Тан Хао зазвичай дрімав, тож там було дуже тихо.

—Тан Хао, Тан Хао!

Старому Джеку було начхати, спить той чи ні. Насправді він терпіти не міг неохайного коваля. Якби не дешеве сільськогосподарське знаряддя, він би давно вигнав Тан Хао утришия.

Поки старий Джек намагався його дозватися, він роззирнувся по сторонах, сподіваючись знайти бодай якийсь стілець, щоб присісти, але, побачивши поламані, пошарпані та заяложені речі, так і не наважився їх торкнутися. Вік у нього вже був солідний – якщо впаде, то може не тільки потягнути м'язи, а й кістки переламати.

—Хто там галасує? – почулося роздратоване буркотіння Тан Хао. Відсунувши завісу, він повільно вийшов з внутрішньої кімнати. Спочатку він подивився на сина, і лише потім перевів погляд на Джека.

—Старий Джеку, чого тобі?

Джек сердито відповів:

—Сьогодні день пробудження духу твого сина. Хіба ти не розумієш, як це важливо? Інших дітей зустрічали обоє батьків, а ти навіть не подумав з’явитися.

Тан Хао, як завжди, ігноруючи уїдливі слова Джека, знову подивився на сина.

—Малюче Сан, отже твій дух прокинувся… Який він?

—Тату, це синьо-срібляста трава, – відповів Тан Сань.

—Синьо-срібляста трава?

З якоїсь причини, хоча зазвичай Тан Хао мало що хвилювало в цьому світі, як тільки він почув ці три слова, його тіло раптом затремтіло, а очі помітно заблищали. Вираз обличчя Тан Хао змінився – ніби весь світ зник і залишився лише Тан Сань. Старий Джек, який, звісно ж, не звернув уваги на вираз обличчя неохайного коваля, одразу перейшов до справи:

—Хоч це і синьо-срібляста трава, але малюк Сань має вроджену повну духовну силу. Тан Хао, я вирішив, що цього року наша квота на навчання в початковій академії духовних майстрів у Нводіну дістанеться Тану Саню. Авжеж селище подбає про всі витрати.

—Синьо-срібляста трава, синьо-срібляста трава… – знову і знову бурмотів високо задерши голову він. Очі раптом засвітилися сяйвом, якого Тан Сань ніколи раніше не бачив, а потім Тан Хао тихо зронив:

—Ні!

—Що-що? Мабуть, я не дочув…

Джек не повірив власним вухам, здивовано витріщаючись на Тан Хао.

—Ти ж маєш розуміти, наскільки це рідкісна можливість. Лише тому, що з нашого селища походив святий, щороку ми маємо квоту на одного учня, поки інші два, а то й три села змушені ділити її між собою. Це чудова нагода. А якщо пощастить, малюк Сань колись стане великим майстром.

Тан Хао дивився на Джека холодними очима:

—І яка з цього користь? Усе просто: якщо він піде, хто готуватиме мені їжу? Синьо-срібляста трава! Ха! Як гадаєш, чого можна з нею досягти? Це лише марний дух.

Старий Джек рішуче заперечив:

—Але він має вроджену повну духовну силу, а якщо зможе отримати духовне коло, нехай навіть найгірше у світі, то вже вважатиметься духовним майстром, розумієш? З нашого селища надто давно не походило духовного майстра.

Тан Хао похмуро процідив:

—То он що в тебе на думці. Якщо сказав ні, значить ні – можеш забиратися.

—Та-а-ан… Ха-а-а-о…

Старого Джека аж розпирало від люті, але той, як і раніше, байдуже проговорив:

—Навіщо ж так горлати, я поки ще не глухий. Кажу, бувай, старий.

—Дідусю Джеку, будь ласка, не ображайся. Я все одно не пішов би вчитися навичкам духовних майстрів. Тато має рацію, синьо-срібляста трава – лише марний дух. Дякую за твої добрі наміри.

Хоча Джек понад усе ненавидів Тан Хао, він також безмежно любив його розумного сина, тож лють поступово зійшла нанівець і він нарешті заспокоївся. Глибоко зітхнувши, Джек проговорив:

—Хороша дитина, дідусь не гнівається. Але мені вже час.

Сказавши це, він розвернувся і попрямував до виходу, а Тан Сань поквапився його провести. Які б у батька не були із ним відносини, Джек був старійшиною села і ставився до нього дуже добре. Тож дрібка поваги точно не була зайвою.

Затримавшись у дверях, Джек обернувся і серйозно проговорив:

—Тан Хао, можливо, твої дні в минулому, але у малюка Сана все ще попереду. Хіба ти не повинен подбати про гідне для сина майбутнє? Не заважай йому і тоді він принаймні не повторить твоїх помилок. Якщо передумаєш, хай приходить до мене, добре? До початку цьогорічного набору ще три місяці.

 

Частина 2

Коли Тан Сань проводжав старого Джека, у нього краялося серце. Швидше за все, духовні кола, про які розповів йому Су Юньтао, мали пряме відношення до його проблеми з таємничою небесною навичкою. Проте, він не давав цим думкам волі, бо вірив, що все ще має шанс.

Не поспішаючи, він повернувся до кузні і здивувався, побачивши, що Тан Хао не пішов, як завжди, до себе, щоб ще трохи подрімати, а розслаблено сидів на стільці із заплющеними очима.

—Тату, чому б тобі ще трохи не відпочити, поки я готуватиму обід?!

Тан Хао, все ще з заплющеними очима, сухо запитав:

—Ти ж також розчарований? Хіба ти не хотів стати духовним майстром?

Тан Сань був дещо спантеличений:

—Це не важливо, тату. Коваль – теж гарна професія, з нею ми завжди будемо забезпечені. Ти ж обіцяв навчити мене кувати сільськогосподарські знаряддя, пам’ятаєш?

Тан Хао повільно розплющив очі, він досі був роздратований. Правий кулак міцно стиснувся сам собою, а на обличчі, яке здавалося посірілим та змарнілим, проступив крижаний вираз.

—Духовний майстер? Ха! Яка від цього користь? Неважливо, марний це дух, чи навпаки – найлютіший та наймогутніший! Це лише гайнування власного життя, ось і все!

Тан Хао аж трусився, поки на обличчі бушували емоції. Тан Сань помітив в очах батька щось блискуче. Підбігши, він схопив його за руку.

—Тату, не гнівайся, я не хочу ставати духовним майстром. Я нікуди не дінусь і завжди дбатиму про тебе.

Зробивши глибокий вдих, Тан Хао швидко заспокоївся, а від гніву не залишилося й сліду. Опанувавши себе, він тихо попросив:

—Приклич духа, я хочу подивитися.

—Добре!

Тан Сань кивнув, підвівши праву руку. Таємнича небесна навичка одразу ж відгукнулася, і він відчув надзвичайно теплий потік енергії – на долоні з'явилося блакитне сяйво, яке швидко перетворилося на ніжну синю травинку.

Ошелешено на неї подивившись, Тан Хао на якийсь час занурився у власні думки, аж поки раптом не схаменувся. З виряченими очима та важко дихаючи, він тихо пробурмотів:

—Синьо-срібляста трава… Й справді… Така ж, як у неї.

Зненацька Тан Хао різко підвівся і, ледь не впавши, поплентався до своєї кімнати, а дух синьо-сріблястої трави від несподіванки розчинився сам по собі.

—Тату!

Але той лише відмахнувся:

—Облиш мене!

Він майже увійшов до кімнати…

—Але у мене є й інший дух.

Після пробудження духу Тан Сань одразу зрозумів, що його випадок незвичайний. Але він не сказав про це ні Су Юньтао, ні старому Джеку; зрештою, обидва були йому чужими.

【Наріжні істини загадкового сувою небесних скарбів клану Тан, постулат перший: ніколи не розкривай, якою силою насправді володієш, тим, кому не можеш повністю довіряти.】

Тан Сань завчив сувій напам'ять, і дуже прискіпливо дотримувався кожного з постулатів.

Рвучко відкинувши завісу вбік, Тан Хао повернувся до загальної кімнати із застиглим від глибокого потрясіння обличчям. Його очі були почервонілими, наче хвилину тому він плакав.

Тан Сань мовчки, як і хвилину тому, цього разу повільно підняв ліву руку – з долоні вирвалося тьмяне чорне сяйво, і в яскравому спалаху з’явився дивний предмет – чорний молот. Держак був довжиною близько тридцяти сантиметрів та мав циліндричне верхів'я. Загалом, він чимось нагадував зменшену версію ковальського молота, однак чорна поверхня сяяла, а головку оповивав ледь помітний візерунок.

Чомусь, варто було йому з’явився на долоні, повітря в кімнаті одразу стало важчим. Хлопчик, наче не в змозі витримати вагу невеличкого молоту, хоч і докладав максимум зусиль, мимоволі опускав руку, а його обличчя ставало дедалі блідішим.

На відміну від синьо-сріблястої трави, яка майже не потребувала енергії таємничої небесної навички, чорний молот миттю поглинув її без останку, проте хлопчику все одно ледь вистачало сил його тримати. Хоч молот і виглядав маленьким, вагою значно перевищував ковальське знаряддя.

—Бути не може...

Тан Хао підбіг до сина і, схопивши за руку, підніс її ближче до обличчя. Вочевидь, батько був доволі сильний, оскільки хлопчик перестав відчувати важезний дух. До того ж, коли батько стиснув його руку, приємне відчуття розлилося по тілу, наповнивши серце душевним теплом.

—Тату, усе гаразд?

Дивлячись на маленький чорний молот, очі Тан Хао знову радісно заблищали.

—Парні духи. У тебе й справді парні духи, сину мій!

Зненацька батько розвів руки і міцно пригорнув Тана Саня до грудей. Можливо, через тривалу роботу ковалем, батькові груди були дуже широкими. Хоча, на перший погляд, він здавався добряче пошарпаним життям, м'язи з роками ані трохи не змарніли, а обійми було неймовірно теплими. Прояв його щирої батьківської любові дарував неоціненне відчуття безпеки.

—Тату…

Спантеличений, Тан Сань завмер, не знаючи, як бути. Наскільки він пам'ятав, це вперше батько його так обіймав. Проте, молот у руці ставав дедалі важчим, і хоча хлопчику дуже подобалося тепло батьківської любові, він все ж не хотів, щоб той вислизнув і розчавив батька.

—Тату, я більше не витримаю, – неохоче прошепотів Тан Сань.

Тан Хао відпустив його.

—Сховай його!

Разом з молотом, що зник у чорному світінні, зникла й вага. Тан Сань почувався доволі дивно: молот, безсумнівно, був пронизаний енергією таємничої небесної навички, але він чомусь не міг його підняти. Втім, значно більше його вразило інше – після виклику маленького молота, духовна сила була майже повністю вичерпана.

 

Частина 3

Тан Сань ще ніколи не бачив батька настільки розчуленим. Знадобився певний час, перш ніж Тан Хао опанував емоції, які вирували на обличчі, і нарешті повільно проговорив:

—Як слід запам'ятай: в майбутньому ти повинен використовувати молот в лівій руці, щоб захистити траву в правій. Так і тільки так!

Він кивнув, не розуміючи причин, а батько підвівся і повернувся до внутрішньої кімнати.

Готуючи обід, Тан Сань все обмірковував своє перше знайомство зі світом духів. Парні духи, напевно, зустрічаються вкрай рідко, інакше батько не був би настільки приголомшений. Хоча, здавалося, його більше вразив сам молот.

Якщо усе підсумувати, ставало очевидним, що духи та таємнича небесна навичка були якимось чином пов'язані. Саме брак духовних кілець був причиною, чому він ніяк не міг прорватися на наступний рівень. Треба було за всяк ціну придумати як отримати їх та перевірити здогадки на практиці.

Під час обіду Тан Хао був як ніколи мовчазний і навіть, здавалося, втратив апетит. Він постійно кидав на Тана Саня погляди, ніби вагаючись з рішенням. По обіду хлопчик, як завжди, було зібрався помити посуд, коли батько раптом спинив його.

—Зачекай хвилинку, добре? Посуд нікуди не дінеться. Малюче Саню, скажи чесно, ти хочеш стати духовним майстром?

Той отетеріло подивився на Тан Хао і, не бажаючи обманювати батька та повагавшись якусь мить, нарешті кивнув. Тан Хао зітхнув, і його обличчя ніби враз постаріло.

—Зрештою, що написано на роду, того не об'їдеш і на льоду, – пробурмотівши ці слова, він повернувся до своєї кімнати.

Тан Сань зрозумів, що батько, хоч і був трохи засмучений, але водночас мав задоволений вигляд. А ще він усвідомив, що у Тан Хао, певно, було чимало усіляких секретів.

Прибравши посуд, Тан Сань повернувся до себе і продовжив роботу – знову почав лунати гул ударів молота по металу. Хоча він і не знав, скільки часу знадобиться, щоб від шматка заліза залишився зливок розміром з кулак, але сам процес прекрасно загартовував не тільки душу, а й тіло. Тан Сань навіть намагався, орудуючи молотом, використовувати посилення від таємничої небесної навички якомога менше. В результаті час, протягом якого він міг кувати безперестанно, значно збільшився.

Після обіду він вдарив триста разів, відчуваючи, як метал поволі позбувається домішок. Завіса піднялася і увійшов Тан Хао. Сьогодні той чомусь не кував ніяких сільськогосподарських знарядь, принаймні Тан Сань не чув звичних звуків.

—Тату? – він глянув на батька, зупинившись та опустивши молот.

Тан Хао зробив йому знак продовжувати та підійшов ближче, щоб було зручніше спостерігати. Він нічого не говорив, лише мовчки дивився.

Тан Сань повернувся до праці. Його одяг давно був просякнутий потом, адже попри внутрішню силу, хлопчик досі не звик до високих температур та важкої фізичної праці.

Дзень, дзень, дзень... удари сипалися безперестану. На перший погляд, маленькому Тану Саню було ще зарано орудувати настільки величезним молотом, проте кожен удар був сповнений сили.

—Вроджена надлюдська фізична сила та вроджена повна духовна сила – не дивно, що він здатен розмахувати цим молотом, попри малий вік та невеличкий зріст», – подумав Тан Хао. Можливо, старий Джек все ж мав рацію і йому дійсно не варто через власну зневіру ставати на заваді та марнувати майбутнє власної дитини, навіть якщо, зрештою, доведеться її відпустити.

Дивлячись на Тана Саня, який стікав потом, Тан Хао нарешті прийняв рішення.

—Зупинись на хвилинку!

Хлопчик, важко хекаючи, опустив залізний молот, потай намагаючись вирівняти дихання та відновити фізичні сили з допомогою таємничої небесної навички.

Тан Хао підійшов до сина, взяв залізний молот, і подивився на піч, в якій розжарювався шмат заліза.

—Якщо так продовжуватимеш, він і за рік не стане завбільшки з кулак.

Тан Сань задер голову, глянувши на високого та кремезного батька:

—Тоді як мені це робити?

Тан Хао спокійно відповів:

—Скажи мені, коли ти тільки замахуєшся молотом, з якої ділянки в першу чергу береться сила?

Тан Сань задумався, а потім відповів:

—Це має бути талія, правильно? Від талії через спину, а потім в руку…

Тан Хао не підтвердив і не заперечив, продовживши розпитувати:

—А що, окрім мозку, найважливіше у людському тілі?

—Серце! – Тан Сань відповів, не вагаючись. Серце і мозок однаково могли стати причиною миттєвої смерті, проте мозок хоча б був захищений черепом, а не лише шкірою та м'язами. Як послідовник клану Тан, він досконало знав будову людського тіла. Пронизати серце ворога прихованою зброєю було найефективнішим та найшвидшим способом завдати смертельного удару

Тан Хао зробив паузу, а потім сказав:

—Тоді скажи мені, скільки сердець має людина?

—Га?

Тан Сань, спантеличений, розгублено подивився на батька. Скільки у людини сердець?

—Відповідай! – суворо глянув на нього Тан Хао. Хлопчик ледь міг дихати, відчувши тиск від батькової постаті.

—Одне…

Тан Хао похитав головою:

—Ні, ти помиляєшся. Запам'ятай, у людей три серця.

—Три? – Тан Сань оторопіло витріщився на батька, не розуміючи, що той має на увазі.

Тан Хао перехопив молот та постукав держаком по литках сина:

—Ось тут, на литкових м'язах, і знаходяться друге та третє серця. Якщо людина хоче вивільнити фізичну силу на повну, то повинна залучити усі серця одночасно. Ось чому її джерело аж ніяк не поперек. І саме з трьох сердець варто починати! Коли серце в грудях калатає, сила, що походить з литок, передається вгору, досягає стегон, проходить через талію, потім по спині потрапляє в руки і, нарешті, вивільняється. Це єдиний спосіб вдарити з усієї сили. Серця дають силу, а талія – її стрижень. Дивись уважно!

 

Частина 4

Тан Хао здійняв молот, змусивши Тана Саня відступити на кілька кроків. Наступної миті молот різко помчав до ковадла, супроводжуваний батьківським гучним риком. Напівобернувшись, Тан Хао міцно вперся обома ногами в землю, оголені литки, що виглядали з-під рваних штанин, миттєво напружилися, а вся його постать стала нагадувати готового до стрибка дикого звіра. Ноги вивільнили силу, спина випрямилася, і невидимий під час удару молот важко опустився на розпечений шматок металу.

Тан Сань прекрасно розумів – це була виключно фізична сила однієї людини. Тан Хао не володів таємничою небесною навичкою і тим паче не використовував духовної енергії. Одним єдиним ударом він зім’яв шматок розпеченого металу майже на третину самою грубою силою.

—Випускаючи силу з литок та доєднуючи її до сили самого тіла, можна досягти повної віддачі, – проговорив Тан Хао, передаючи молот синові. —Спробуй!

—Гаразд! – відповів Тан Сань, здивований, що навіть удари молотом мають свої тонкощі. Але, на перший погляд, простий спосіб вивільнення сили, безсумнівно, можна було використовувати не лише в ковальстві, а й у бойових мистецтвах клану Тан.

Міцно схопившись обома руками за держак та намагаючись відтворити позу батька, Тан Сань уважно подивився на розжарений шмат металу. Таємнича небесна навичка повільно проникла в литки і ноги щосили вперлися в землю. Голосно скрикнувши, він вивільнив підсилену навичкою міць, відчувши як вона блискавично поширилася по тілу: через талію по спині до плечей та, нарешті, дісталася рук. Удар вийшов значно потужнішим, ніж будь-коли, а в тілі відчувалася незвична легкість і здавалося, ніби воно ось-ось здійметься в повітря.

Дзень!

Молот вдарив по шматку заліза, видавши гучний звук. А оскільки Тан Сань вклав в удар усе тіло, його ноги відірвалися від землі, і він зробив крок уперед, щоб утримати рівновагу. Хоча руки були захищені технікою таємничої нефритової руки, вони все одно затерпли від віддачі. На щастя, таємнича небесна навичка миттєво подбала про ушкодження і оніміння поступово зникло.

Результат був очевидний. Попри юний вік, Тан Сань, який навіть з підтримкою навички поступався батькові, зміг завдати удару, який точно вартував щонайменше десяти звичайних та перевершив усі його очікування.

Тан Хао нічого не сказав, проте в очах промайнув здивований погляд. Він явно не очікував, що Тан Сань так швидко опанує техніку вивільнення сили. Авжеж Тан Хао гадки не мав, що син із дитинства наполегливо тренував бойові мистецтва клану Тан, опанувавши не лише таємничу небесну навичку, а й решту технік: журавля, що полонить дракона, оманливу ходу ілюзорної тіні та таємничу нефритову руку. Після такого, не дивно, що його координація була значно кращою, ніж в однолітків, а знання будови тіла тільки сприяло швидкому опановуванню нових умінь. Звичайно ж, оскільки це була його перший спроба, рухи залишалися трохи незграбними.

—Тату, я все зробив правильно?

Тан Хао повільно кивнув.

—Ти зрозумів суть? Людина найбільше використовує саме м’язи в литках, тому вони є джерелом їхньої сили. Якщо навчишся правильно нею користуватися, то зможеш значно покращити результати роботи.

Даючи настанову, Тан Хао підійшов до міхів і сів поруч. Потім витяг з-під них щось схоже на педалі, приєднав до основи і почав натискати.

—У ковальстві міхи відіграють надзвичайно важливу роль. Добре розігрітий метал набагато легше кувати, а саме перековування робить його більш міцним. Проте, кожен метал, скільки б домішок не містив, має власну душу. Якщо температура буде недостатньою, а удари надто сильними, він розлетиться на друзки. Навіть якщо його потім переплавити, користі з нього вже не буде ніякої. Тому, під час кування дуже важливо підтримувати належну температуру. Для роботи з міхами також використовуються литки – так ти не тільки зекономиш сили, але й досягнеш максимального жару.

Натиснувши на педалі, Тан Хао різко застосував силу. Починаючи з ніг, усе тіло миттєво відхилилося назад, а руки звично потягнули за руків’я міхів. Випрямляючи та згинаючи ноги, він змусив запрацювати їх в повну силу. Рухи не були ані швидкими, ані повільними, проте міхи працювали вельми ефективно. Напружені м’язи спрямовували силу вниз; а коли тіло увійшло в певний ритм, вогонь у горнилі різко спалахнув, а шматок заліза миттю розжарився добіла.

—Сідай за міхи та попрацюй, як я щойно показав, – сказав Тан Хао, поступаючись місцем сину.

Після досвіду роботи з молотом та уважно спостерігаючи за рухами батька, Тан Сань швидко освоїв управління міхами, знову ж таки пораючись трохи незграбно. Спробувавши, він одразу ж відзначив, що вивільнення сили й справді починалося саме з литок. А ще, як і казав батько, сил витрачалося значно менше і результат був незрівнянно кращий.

Тримаючи в руках молот, Тан Хао спокійно продовжив:

—Завдаючи ударів з усієї сили, ти можеш використати фізичну міць на повну. Але кожен удар супроводжується віддачею: чим він дужчий, тим сильніша віддача і тим серйозніше навантаження на тіло. Якщо не знати, як правильно її спрямовувати, можна легко травмуватися, а частина сили буде витрачена даремно й не вплине на результат. Спостерігай уважно за моїми рухами – це ключ до того, щоб у найкоротший термін стиснути твій шматок заліза до розміру кулака.

Глибоко вдихнувши, погляд Тан Хао раптом став зосередженим. Завдяки роботі Тана Саня з міхами вогонь різко розпломенівся, шматок заліза став яскраво-червоним, а язики полум’я здіймалися вгору, наповнюючи кімнату пекельним жаром.

 

Частина 5

Коли Тан Хао знову почав рухатися, його дії, на перший погляд, мало відрізнялися від попередніх: сила передавалася з ніг до талії, проходила по спині і потрапляла до рук – аж поки молот не опустився на шматок заліза з гучним дзвоном.

Щойно він підстрибнув від віддачі, Тан Хао зробив швидкий розворот, не припиняючи використовувати м’язи литок. Після відскоку він крутнув молотом по колу над головою та, зі свистом розсікаючи повітря, з глухим гуркотом знову вдарив по розпеченому металу. Другий удар був не лише швидшим за попередній, але й набагато потужнішим.

Молот знову підскочив угору, і рухи Тана Хао, який бездоганно відчував траєкторію, досягли майже досконалої гармонії. Не надто рано і не надто пізно – щойно молот досяг верхньої точки, – він вкотре спрямував його униз.

Очі Тана Саня заблищали – це ж був метод використання сили віддачі. Замість того, щоб дозволяти їй навантажувати м’язи чи витрачатися даремно, Тан Хао підсилював нею наступний удар. Звісно, щоб мінімізувати шкоду та водночас значно збільшити силу удару, рухи мали бути ідеально узгодженими. Починаючи з другого удару, кожен наступний все більше і більше перевершував силу Тана Хао, але залишався під його контролем. Рухи ставали дедалі швидшими, а молот обрушив на залізо шквал несамовитих ударів. Кожен зминав шмат металу та був бездоганно точним. Батькова майстерність була просто неперевершеною. Щоразу, коли шматок заліза ставав надто пласким, влучний удар по краю перевертав його, забезпечуючи рівномірне оброблення. За лічені секунди молот вдарив тридцять шість разів. На завершення Тан Хао тричі крутнув ним по колу над головою, щоб розсіяти імпульс, після чого спокійно опустив руку. На диво, його обличчя навіть не почервоніло, а дихання залишалося рівним, ніби це не він щойно доклав стільки зусиль.

Шматок металу після усього лише тридцяти шести ударів майже повністю очистився від домішок – це було помітно навіть неозброєним оком. Ось вона – справжня майстерність коваля. Бездоганна техніка кування.

—Усе зрозумів? – запитав Тан Хао, глянувши на сина, який безперервно качав міхи.

Тан Сан задумався, а потім відповів:

—Використання сили віддачі… Я зрозумів принцип, але реалізувати його на практиці буде дуже не просто.

Тан Хао сухо відповів:

—Якщо хочеш досягти мого рівня, є лише один шлях – майстерність набувається з практикою. Але пам’ятай: звичайний метал найбільш крихкий саме тоді, коли містить багато домішок, відповідно удари мають бути слабшими. Щойно домішок поменшає, варто поступово збільшувати силу, щоб підтримувати ефективність процесу. Постійний контроль над силою – ось у чому сенс. Спочатку спробуй в повільному темпі. Не гонися лише за швидкістю та силою – точність не менш важлива. Зрештою, якщо ти не здатен влучити в потрібне місце, то навіщо взагалі збільшувати силу?

Повернувши молот сину, Тан Хао розвернувся і пішов.

«Батько дотримав слова – він справді навчив мене, як кувати. А ще, судячи з усього, кожна професія має певні тонкощі, і далеко не така проста, як здається», – подумав Тан Сань.

Протягом наступних двох тижнів він щодня практикував техніку кування силою віддачі, якої навчив його Тан Хао. Попри техніки журавля, що полонить дракона та фіолетове око демона, які допомагали з контролем сили та точністю ударів, освоїти її виявилося набагато важче, ніж він очікував.

Завдавати ударів в повну силу вже було доволі складно. А використання відскоку та утримання рівноваги для подальшого точного удару вимагало ще більшої майстерності. І чим далі, тим ретельнішим мав бути контроль, але постійне обертання тіла не тільки викликало запаморочення, а й додатково ускладнювало завдавання удару в потрібну точку.

На щастя, шматок заліза, який він обробляв, був очищений від більшої частини домішок і не коловся від кожного незграбного удару. Інакше Тан Сань давно розколов би його на дрібні шматки, банально не розрахувавши силу удару.

У процесі тренувань він непомітно для самого краще опанував не тільки таємничу небесну навичку, а й журавля, що полонить дракона, таємничу нефритову руку та фіолетове око демона.

Якщо в перший день він міг завдати лише два удари, після чого точність різко падала, то через пів місяця вже міг ідеально влучати по залізному шматку сім разів поспіль. Прогрес був очевидним. Водночас під ударами в повну силу метал продовжував зменшуватися в розмірах. Щоденна наполеглива праця приносила свої результати.

Звісно ж, успіх був тісно пов’язаний із використанням сили нижніх кінцівок. Завдяки цій методиці таємнича небесна навичка витрачала значно менше енергії, дозволяючи Тану Саню не тільки як слід попрацювати з міхами, а й приділити достатньо часу самому куванню.

Батько міг завдати тридцять шість ударів і не було схоже, що на ньому це якось позначалося. Сам Тан Сань зараз був здатен лише на сім, тож хто зна, коли він зможе його наздогнати, але самі думки про це щоразу неабияк збуджували та спонукали не зупинятися на досягненому.

Останнім часом він настільки захопився ковальством, що, здавалось, геть забув про духовних звірів та кола. Навіть під час ранкових тренувань фіолетового ока демона на вершині гори у голові було лише, як правильно завдавати ударів молотом.

Три місяці промайнули непомітно. Щойно Тан Сань зміг завдавати тринадцять послідовних ударів, Тан Хао почав вчити його куванню інструментів. Його підхід залишалися незмінними: він лише раз показував, як виконати ту чи іншу дію, а потім лишав Тана Саня практикуватися та відточувати нові знання. Якщо бачив, що син засвоїв основи, не втручався і майже нічого не пояснював. І лише у найважливіші моменти давав короткі, проте вкрай корисні настанови. Завдяки цьому кожен урок Тан Хао назавжди врізався у його пам’ять.