Небувалія (віра)

Ґаммі‑Корабель безшумно мчав Іншим Небом.

Сора подивився на Ґуфі.

― Може, я помилився…, ― промовив він, нахмурившись.

Не знаючи, що сказати, Ґуфі повернувся до Дональда, який сидів у кріслі пілота.

― У чому ти помилився? Ти шукаєш Кайрі, чи не так? ― крикнув у відповідь Дональд.

― Але…

― Не хвилюйся про це, Соро.

― Але я хочу побачити її… і Ріку…, ― Сора обняв себе за коліна.

― Ми теж хочемо побачити короля! ― сказав Ґуфі.

― А я хочу побачити Піноккіо і Джепетто, ― додав Джиміні Крікет.

Але похмурий вираз обличчя Сори не змінився.

― Ох, Соро, це обличчя тобі не личить!

― Гм…, ― Сора поринув у роздуми.

― Якщо ти залишишся з таким обличчям…, ― почав Ґуфі.

― Я знаю, що Ґаммі-Корабель не полетить…

― А-ха-ха. Точно! Давай, Соро, посміхнися!

За наполяганням Ґуфі, Сора змусив себе посміхнутися.

― Ось так! Це допоможе кораблю летіти! ― Ґуфі посміхнувся, піднявши вгору великий палець.

― Так, ти правий… Сум не допоможе мені знайти Кайрі, ― Сора нарешті підвівся і подивився на Інше Небо з кабіни.

― Ти зможеш, Соро! ― вигукнув Дональд.

― Вибачте, що змусив вас хвилюватися, ― трохи збентежений, Сора почухав голову і присів поруч з кріслом пілота. ― Ти вже бачиш наступний світ?

― Не зовсім. Він має бути десь тут, але…, ― Дональд вистрілив, щоб розбити космічний камінь, який перегородив їм шлях. А потім, ― О ні! Це дуже погано!

Ґуфі вбіг до кабіни.

― Що, Ґуфі?

― Ззаду! Позаду нас! ― Ґуфі показав на корму і почав бігати кругами по кабіні.

― Ну, я не можу дивитися назад, коли я…, ― Дональд на секунду обернувся, щоб подивитися на Ґуфі. ― Кря‑я‑я‑я?!

― Що відбувається? ― Сора теж обернувся і побачив ще один величезний корабель, що прямував прямо на них. ― Це-це-це піратський корабель!

― Спочатку кит, а тепер пірати?! ― Дональд щосили тиснув на штурвал, намагаючись розігнати Ґаммі-Корабель до швидкості, яка б дозволила їм врятуватися. Але піратський корабель все ще наздоганяв їх.

― Він нас протаранить! ― крикнув Дональд. ― Тримайтеся міцніше!

Від сильного удару корабель здригнувся.

***

На борту піратського корабля, в каюті капітана Гака, Кайрі лежала на дивані. Ріку пильно дивився на неї.

― Тобто Кайрі тепер не більше, ніж бездиханна лялька?

― Саме так, ― відповіла Малефісента, стоячи за його спиною.

― А її серце…

― Забрали Безсердечні.

Ріку повернувся до неї, стиснувши кулаки.

― Скажи мені! Що я можу зробити?

У його голосі звучав відчай. Малефісента заговорила лагідно, ніби відповідаючи на дитячі запитання.

― Є сім дів з найчистішим серцем. Ми називаємо їх Принцесами Серця. Збери їх разом, і відчиняться двері до серця всіх світів. В них криється незбагненна мудрість… Там ти неодмінно знайдеш спосіб повернути серце Кайрі.

Вона нахилилася до понурого обличчя Ріку.

― А зараз я дарую тобі дивовижний дар… Силу контролювати Безсердечних.

З Малефісенти, наче міазма, поширилося зеленувате світло, огортаючи Ріку.

― Скоро, Кайрі… Скоро, ― Ріку повернувся, щоб ще раз подивитися на неї. Вона навіть не ворухнулася, спала спокійно, як лялька.

***

― Ой, ой, ой…, ― Сора підвівся, розтираючи синці, які він отримав то тут, то там. ― Дональд…? Ґуфі?

Мабуть, їх знову розкидало з Ґаммі-Корабля в різні боки.

― Я чую океан…

Насправді він чув хвилі, що шуміли з усіх боків. Він приземлився на палубі піратського корабля. У небі висів великий круглий місяць, а море, що оточувало корабель, було зовсім іншого кольору, ніж блискучі блакитні води Острова Долі, – тут воно було темно-синім. Але шум хвиль був такий самий, що змусило Сору відчути себе майже як удома.

Це була Небувалія – країна фантазій, де народжуються дитячі мрії.

Сора піднявся палубою до носової частини, і тут він відчув чиюсь присутність позаду себе.

― Я не думав, що ти прийдеш, Соро.

Він обернувся на знайомий голос.

Це був Ріку, він стояв на містку і дивився на Сору. Він посміхнувся.

― Радий тебе знову бачити.

― Я теж за тобою скучив.

Ріку пирхнув.

― Справді? Поки ти розважався, я нарешті знайшов Кайрі.

Біля нього сиділа Кайрі – точніше, її поклали сидячи, як ляльку. У її позі зовсім не було сили, а напіврозплющені очі були темними і неживими.

― Кайрі! ― Сора спробував підбігти до неї, але гак, що вилетів, перегородив йому шлях.

― Не так швидко. Ніяких витівок на борту мого судна, хлопче!

Гак, капітан піратів, стояв там зі своїми матросами.

― Ріку, чому ти на їхньому боці?! ― закричав Сора.

“Це зовсім не схоже на Ріку. Не той Ріку, якого я знаю…”

― Безсердечні тепер підкоряються мені, Соро, ― сказав Ріку з ледь помітною посмішкою. ― Мені нема чого боятися.

Сора зціпив зуби і подивився на Ріку. Він не знав, що робити.

― Я навчився ще кількох трюків. Наприклад, таке…, ― Ріку підняв одну руку, і тінь Сори піднялася з палуби.

Жахнувшись, Сора відскочив назад, тримаючи Кі‑блейд напоготові.

― Але у мене немає часу грати з тобою. Вибач, Соро.

Тоді підлога розійшлася під ногами Сори, і він впав у трюм.

― Ріку…!

Почувши, як крик Сори загубився в темряві під палубою, Ріку зачесав назад чуб.

― Давай вже вирушати. І тримай Сору подалі від Кайрі, поки ми не будемо готові до посадки, ― сказав він капітану Гаку, потім взяв Кайрі на руки і повернувся в каюту.

― Хмфт. Цей шмаркач думає, що може наказувати мені?! ― вилаявся капітан, розмахуючи своїм гаком.

Смі, перший помічник капітана, шморгнув своїм великим червоним носом з-під окулярів і запитав:

― Що будемо робити, капітане?

― Нічого! Трюм кишить Безсердечними. Нехай вони наглядають за малечею.

― Але ж, капітане, ви самі знаєте, хто в трюмі…, ― почав Смі.

Гак приклав палець до губів.

― Шшш! Ти це чув, Смі? Ой, цей жахливий звук…! ― він озирнувся, згорбившись від жаху.

― Ні, капітане.

― Ти точно впевнений? Може, мені здалося? ― його смілива поведінка повністю покинула його, і він схопив Смі за плечі, ніби шукаючи підтримки.

Була одна річ, яку він просто не міг витримати.

― Ох, мої бідні нерви…, ― застогнав він, хитаючи головою.

***

― Уау!

― Йіп!

― Кря!

Він приземлився на щось м'яке.

― Вставай вже, Соро!

Це був голос Дональда з-під його спини. Мабуть, Дональд і Ґуфі знову врятували його від падіння.

― Де це ми…? ― Сора підвівся й озирнувся. Здавалося, вони були під палубою, але світла було замало, щоб щось розгледіти. Вони нетерпляче нишпорили навколо, шукаючи вихід. Сора знову мав знайти Кайрі.

― Тут є вікно! ― вони підійшли до крихітного віконця, і Сора визирнув назовні.

― Бачиш що-небудь? ― запитав Дональд.

― Нічого особливого…, ― Сора похитав головою. Було надто темно.

― Тут теж нічого не видно… Двері не відчиняються, ― Ґуфі штовхав і тягнув дерев'яні двері, але вони не відчинялися.

― Кхм! ― з-за спини Сори пролунав тоненький кашель. Злякавшись, він обернувся, але там нікого не було.

― А…?

― Що ти там робиш? Шукаєш вихід? ― з тіні за бочками вискочив хлопчик. Він був одягнений у все зелене, в тому числі і в кепку з червоним пером.

― Хто ти? ― насторожено запитав Ґуфі.

Хлопчик випнув груди.

― Я – відповідь на ваші молитви!

Дональд насупився і постукав ногою, намагаючись вирішити, хто він – друг чи ворог.

― Але ж ти теж тут застряг, чи не так? ― запитав Сора.

Хлопчик у зеленому розсміявся.

― Я просто чекаю на декого!

― Кого? ― спитав Сора, і крихітний вогник закружляв навколо нього колами.

― Дінь-Дінь, чому ти так довго?

Трійця здивовано витріщилася. Маленький вогник зупинився перед хлопчиком і прийняв форму феї. Вона була одягнена в зелену сукню, як і вбрання хлопця, і вона мерехтіла, коли наблизилася до його обличчя.

― Чудова робота. То ти знайшла Венді?

Фея, здавалося, не говорила. Але з кожним мерехтінням вона видавала тоненький дзвінкий звук, і хлопчик якимось чином розумів, що вона хоче сказати, наче це була її мова.

― Стривай-но, там була ще одна дівчинка?

― Це, мабуть, Кайрі! ― Сора підійшов ближче. ― Де вони?

Фея затріпотіла сяючими крильцями, не надто радіючи наближенню Сори.

― Дінь, не гнівайся… Га? Ти збожеволіла? Я нізащо не залишу Венді!

Дінь-Дінь затріпотіла ще сильніше.

― Ага, вона теж дівчинка! Вона, мабуть, дуже ревнива! ― прошепотів Дональд Ґуфі.

Дінь-Дінь блиснула на нього очима і підлетіла, щоб дати йому стусана.

― Вак! ― Дональд схопився за свій ніс.

Дінь-Дінь глянула на нього краєчком ока і захихотіла, перш ніж вилетіти назад у маленьке віконце.

― Гей, давай, Дінь! Відчини двері! ― схвильовано гукнув їй услід хлопчик, але вона не відчинила.

― Ох, ну й ну…, ― Сора подивився на блискучий слід, який залишила на своєму шляху Дінь-Дінь. ― Емм…

Хлопчик розгублено почухав голову, потім випрямився і простягнув руку.

― Я Пітер Пен.

― Я Сора. Це Дональд, а це Ґуфі. Приємно познайомитись! ― Сора спробував потиснути йому руку, але Пітер Пен натомість відсторонився.

― Я піду шукати Венді. …Отже, ми тут разом, але тільки доти, доки не знайдемо її, зрозуміло? ― сказав він їм трохи зверхньо.

Потім вони почули клацання.

― Двері відчинилися!

Мабуть, Дінь-Дінь таки відчинила їх. Вони поспішили вибігти, але практично з-під їхніх ніг з'явився рій Безсердечних.

― Почалося! ― Сора прийняв бойову стійку з Кі‑блейдом і пішов прямо на них.

― Я теж! ― Ґуфі пішов за ним.

― Ватра! Блискавка! Заметіль! ― Дональд вистрілював заклинання під час стрибка. Але здавалося, що тінь під ним повзе. ― Хм? …С-С-Сора!

Сора озирнувся і побачив свою власну тінь, яку перед тим викликав Ріку. У неї також був тіньовий Кі‑блейд, яким вона атакувала Дональда.

― Кря! Вак!

Атаки тіні були не менш швидкими та сильними, ніж у самого Сори. Дональду залишалося тільки тікати.

― Гадаю, зараз мені треба втрутитися…, ― Пітер Пен, який стояв біля дверей, склавши руки, злетів у повітря. Він налетів на тінь Сори і завдав їй одного бездоганного удару.

― Ха! Отримуй! ― знову і знову він налітав на тінь, виснажуючи її.

― Гей, не привласнюй собі всю славу! ― побачивши, як бореться Пітер Пен, Сора запалився змагальним духом. Він зробив величезний стрибок і обрушив Кі‑блейд на Безсердечного.

***

― Фух…

Після перемоги над Безсердечними вони сховалися в іншій кімнаті, щоб перевести подих. Пітер Пен якимось чином літав над головами трійці. Тінь Сори, вочевидь, зникла, рятуючись від нього.

― То, як це ти літаєш? ― запитав Ґуфі, ніби йому нестерпно хотілося це дізнатися.

― Кожен може літати. Хочеш спробувати? ― Пітер Пен опустився на підлогу і приклав пальці до губ, щоб посвистіти. Маленьке іскристе світло Дінь-Дінь облетіло їх, а потім набуло форми перед ним.

― Лише трішки пилу феї…, ― він тримав Дінь-Дінь за крильця і злетів над іншими. ― Ось, тепер ти можеш літати!

З Дінь-Дінь і Пітера Пена на трійцю посипався блискучий пил.

― Справді? По-справжньому? ― Дональд підстрибнув, змахнувши руками, як птах, але впав животом на підлогу. Сора і Ґуфі зробили те саме, але один за одним знову впали.

― Бачиш, ми не можемо літати! ― поскаржився Дональд. Дінь-Дінь зависла перед ним, сяючи від сміху.

― А як же ви літаєте? ― Сора і Ґуфі склали руки, зосередившись. Дінь-Дінь літала навколо, розкидаючи свій блискучий пил, ніби дражнячи їх.

***

У капітанській каюті Гак і Ріку заглибилися в дискусію.

― Що? ― розлютився Гак. ― То Венді не одна з обраних?

― Їх нібито семеро, і Малефісента каже, що вона не одна з них, ― твердо відповів Ріку і відвернувся. ― Піднімай якір якомога швидше. І залиш весь мертвий вантаж позаду, включно з нею.

― І це після того, як ми з такими зусиллями захопили її?! ― Гак тупнув ногою. ― І чому їх семеро? Що взагалі планує Малефісента?

― Хто знає? ― Ріку апатично дивився в ілюмінатор на темне море. Воно було зовсім не схоже на океан на Острові Долі.

“Це не наш океан”.

― Поки це означає повернути серце Кайрі, мені байдуже.

― Ха! Ти марнуєш свій час! Безсердечні зжерли серце цієї дівчини. Клянуся іншою рукою, воно втрачене назавжди.

― Ні. Вони не забрали її серце, ― він говорив тихо, незворушно.

“Я знайду її серце… чого б це не коштувало.”

― Капітане Гаку…, ― голос перервав їх через переговорний пристрій, підведений до каюти.

Гак скривився і пішов відповідати.

― Що?

― В'язні втекли… І Пітер Пен з ними.

― До біса того Пітера Пена! ― огризнувся Гак.

Хлопчик був його запеклим суперником. Власне, Гак переконував себе, що саме через Пітера Пена у нього замість руки був гак.

― Гаразд! Приведи заручника до моєї каюти, Смі. Швидше!

***

Сора та інші пробивалися крізь Безсердечних через днище корабля.

― То… як нам повернутися на палубу? ― запитав Ґуфі. Вони обшукали кожен куточок, але не знайшли ні сходів, ні драбини.

― Це остання кімната внизу, ― сказав Дональд. Коли він відчинив двері, першими вбігли Пітер Пен і Дінь-Дінь. ― Гей, зачекайте!

Трійця пішла за ними до ще однієї напівтемної кімнати. Дінь-Дінь, сяючи, притулилася до Пітера Пена.

― Що таке, Дінь?

Вона злетіла вгору і зупинилася біля решітки в стелі.

Вони почули дівочий голос.

― Пітер? Пітер Пен?

Пітер Пен підлетів ближче, притулившись обличчям до решітки.

― Венді!

Тепер вони побачили крізь неї дівчинку в блакитній сукні.

― Будь ласка, поспішай, Пітере! Пірати наближаються!

― Я зараз буду. Тільки зачекай! ― Пітер Пен шукав спосіб піднятися до кімнати нагорі.

― Венді? ― покликав Сора, не втримавшись, коли він дивився на неї з підлоги.

― Так?

― З тобою там є ще одна дівчина?

― О, так, але вона, здається, спить. Вона ні на дюйм не ворухнулася…, ― Венді озирнулася.

Намагаючись простежити за її поглядом, Сора виліз на ящик, і тут він побачив ногу Кайрі.

― Кайрі? Прокинься! Кайрі!

Палець Кайрі сіпнувся. Але тоді він більше не міг її бачити – і Венді закричала.

― Сора! Ходімо нагору!

На заклик Пітера Пена, Сора видерся на іншу коробку і проліз крізь щілину в решітці з іншого боку стіни.

― Венді! Ти тут? ― покликав Пітер Пен, постукавши у двері кімнати, де щойно була Венді. Але ніхто не відповів.

― Двері зачинені? ― Сора і Ґуфі спробували протаранити їх, але безрезультатно.

― Знайдемо інший шлях! ― Дональд побіг у протилежний бік. Тим часом Пітер Пен разом із Сорою та Ґуфі продовжував таранити двері.

― Гей, тут є драбина! ― крикнув Дональд, решта обмінялися поглядами, а потім піднялися по драбині.

Вони піднялися в маленьку кімнату. А там…

― Ріку…, ― Сора остовпів.

Ріку тримав на руках Кайрі, яка все ще була нерухома, наче у глибокому сні. Він відступив назад, не сказавши ні слова. Інші троє лише спостерігали.

― Що з тобою сталося, Ріку?! ― закричав Сора. ― Навіть якщо ти зможеш використати Безсердечних, щоб повернути серце Кайрі – якщо для цього тобі доведеться завдати болю комусь іншому, це лише засмутить її!

Ріку лише примружився.

― Ріку! ― знову крикнув Сора, і тоді тінь біля ніг Ріку повільно піднялася з підлоги.

Вона набула форми Сори. І попрямувала на них.

― Агх! ― Тінь відкинула його назад.

Ріку просто пішов у непроглядну темряву, яка піднялася з-під нього і зник.

― Ріку! Зачекай! ― спираючись на Кі‑блейд, Сора підвівся на ноги. Ріку вже не було.

― Соро, нам краще спочатку позбутися цієї штуки! ― сказав Ґуфі.

― Але ж Ріку і Кайрі!

― Соро, давай!

Нарешті Сора рішуче похитав головою. Його тінь відкинула Дональда в стіну. Сора зіткнувся з ним, тримаючи напоготові Кі‑блейд.

Він підстрибнув з розлюченим ревом і замахнувся на тінь. З жахливим дзенькотом темний Кі‑блейд тіні заблокував його. Вони мали однакові сили – надто вже вони були однакові. Бій міг завершитися як завгодно.

― Не хвилюйся, у тебе є підтримка! ― Дональд почав розмахувати чарівною паличкою.

― Я розберуся з цією штукою! ― сказав Сора. ― А ви, хлопці, йдіть з Пітером Пеном і з'ясуйте, як повернутися в іншу кімнату!

Сора і тінь збили один одного з ніг. Але він знову піднявся і подивився їй в обличчя.

― Зі мною все гаразд! Ідіть!

“Ріку…”

Те, що робив Ріку, було неправильно. Неправильно було завдавати шкоди іншим людям, щоб допомогти Кайрі.

Цей світ був під загрозою поглинання темрявою. Ігнорувати це заради порятунку Кайрі було неправильно.

“Я теж хочу допомогти їй…“, подумав Сора. “Дуже хочу.”

“Але… якщо наш світ зникне, якщо ми врятуємо Кайрі, куди ми зможемо повернутися? Хіба ми не повинні повернутися додому, на наш острів?!”

― Я зроблю так, що ми втрьох завжди будемо разом.

Йому здалося, що він звідкись почув голос Кайрі.

“Я не програю. Ця тінь не переможе мене. Ріку, Кайрі і я знову зможемо сидіти на пляжі разом, розмовляти і сміятися. Я не можу програти!”

Сора вдарив тінь, і вона розчинилась, впавши на підлогу.

― Ти зробив це! ― вигукнув Ґуфі з-за спини.

Сора зробив кілька глибоких вдихів і витріщився на свою тінь. Вона поповзла по підлозі і зупинилася біля його ніг.

― Ого, непогано, Соро. Ти сам все це подолав!

― Так…, ― він зітхнув, трохи збентежено, але подивився на Ґуфі з посмішкою.

― Соро…, ― Ґуфі здавався трохи стурбованим.

І тут Дональд, який нишпорив по підлозі разом з Пітером Пеном, знайшов двері.

― Я знайшов двері!

Пітер Пен зробив так, що люк у підлозі відчинився, і полетів униз, до кімнати під ним.

― Ходімо! ― трійця пішла за ним.

― Венді! ― Пітер Пен приземлився поруч з нею. Венді лежала на підлозі, непритомна. Дінь-Дінь літала навколо нього, але він відмахнувся від неї. ― Ну, далі я не можу піти, Соро. Я маю допомогти Венді.

Він підхопив її і вилетів через ілюмінатор. Дінь-Дінь, яку так неприємно проігнорували, надулася і полетіла деінде.

― І це… все? ― Ґуфі почухав голову.

― Може, повернемося на Ґаммі-Корабель? ― запитав Дональд.

― Так, ходімо!

На дивно веселий голос Сори Дональд і Ґуфі переглянулися. Саме тоді вони почули шум згори.

― Ходімо!

Вони поспішили повернутися на палубу.

Коли вони вийшли з трюму, на них чекав Капітан Гак, щоб привітати.

― Ну й нахаба ж цей Ріку – втік з дівчиною, навіть не попрощавшись.

Морський вітер завивав над палубою.

― Куди втік? Скажи мені, куди він пішов! ― Сора виставив перед Гаком Кі‑блейд.

― До руїн Порожнього бастіону, де живе Малефісента. Але ти туди не дійдеш, ― Гак підняв скляний ліхтар, який йому передав Смі. Усередині нього було не полум'я, а Дінь-Дінь, що безпорадно виблискувала. ― Якщо тільки ти не маєш наміру залишити свою маленьку подружку-фею?

Сора ледь похитав головою. Звичайно, вони не могли залишити Дінь-Дінь.

― Віддай мені Кі‑блейд, і я збережу вам життя. Радійте, що я милосердний, на відміну від Безсердечних! То що ж ти вибереш? Кі‑блейд чи дошку? ― Змахнувши гаком, капітан піратів показав на дошку, що стирчала над водою.

Якщо він віддасть Кі‑блейд, подумав Сора, то не зможе допомогти Кайрі. Але… якщо не віддасть, то що буде з Дінь-Дінь?

― Соро!

Він рушив до дошки, його туди підганяли Безсердечні. Дональд і Ґуфі кинулися йому допомагати, але Гак приставив вістря гака у ліхтарі до горла Дінь-Дінь.

― Не так швидко!

І тут вони почули цокання годинника.

― Це він! Крокодил, який забрав мою руку! ― Гак обережно заглянув у воду і відскочив назад. Величезний крокодил широко роззявив пащу, його очі-намистинки витріщилися на пірата.

― Він тягнеться за моєю другою рукою! Я не можу тут залишатися! Забирайся геть! Я не можу його бачити! Смі, потурбуйся про них! ― у паніці Гак втік до своєї каюти.

Безсердечний підкрався ближче до Сори, виштовхуючи його на дошку. Крокодил чекав у воді внизу, коли вечеря впаде в його роззявлену пащу.

― Лети, Соро! ― почув він голос Пітера Пена. ― Просто повір, і ти зможеш!

“Я зможу полетіти. Якщо повірю.”

Сора заплющив очі й зістрибнув з дошки вниз головою. Паща крокодила зімкнулася – але Сора злетів у повітря.

― Але, але – як це могло статися?! ― заїкнувся Смі. Поки він здивовано стояв, Пітер Пен підлетів і вихопив ліхтар.

― Пітер Пен! ― Сора приземлився поруч з ним на дошку.

― Гей, ти затримався, щоб врятувати Дінь. Ти ж не думав, що я вас усіх покину?! ― усміхнувшись, Пітер Пен відкрив ліхтар і випустив Дінь-Дінь.

― О ні, о ні! ― Смі втік від Безсердечних. Натомість вони накинулися на Сору. Дональд підняв свою паличку, а Ґуфі простягнув свій щит.

― Ви всі згинете! ― звільнивши заручника, Сора кинувся у натовп Безсердечних, а за ним і решта.

Тепер коли він переміг свою власну тінь – звичайні Безсердечні для нього не становили жодної загрози. А коли Дінь-Дінь і Венді врятувалися від Гака, Пітера Пена вже ніщо не могло стримувати.

Під час битви вони перегукувалися між собою.

― Непогано, Соро!

― Ти теж нічого!

― Та ми круті! Ахьюк! ― Ґуфі здійснив величезний стрибок і вдарив Безсердечного, що летів на нього. Дональд закричав, пронизуючи повітря заклинанням за заклинанням.

Незабаром на палубі не залишилося жодного Безсердечного.

― Тепер залишився тільки Гак!

Пітер Пен не дозволив Сорі увірватися до капітанської каюти, натомість легенько постукав у двері.

― Це ти, Смі? ― почувся голос Гака. ― Ти їх прикінчив?

Пітер Пен стримав сміх і затиснув ніс, щоб відповісти:

― Так, капітане. Вони пішли по дошці, всі до одного.

Він звучав так само як Смі. Сора обмінявся поглядами з Дональдом і Ґуфі.

― Що, справді?! ― заволав Гак і вискочив з каюти повз них. Поки він шукав поглядом Смі, якого там не було, Пітер Пен підкрався ззаду зі своїм кинджалом і штрикнув капітана в корму.

― Ух! ― Гак підстрибнув. ― П-Пітер Пен, а щоб тебе!

― Готовий наробити галасу, старий тріскуне? Твоя черга йти по дошці! ― Пітер Пен кинув у Гака кинджал.

― Я помщуся за свою ліву руку, ти, брудний виродку! ― він витягнув меч і кинувся на Пітера Пена з шаленою швидкістю.

Пітер Пен відскочив убік і петлями закружляв над головою Гака.

― Ха! Тільки якщо ти зможеш до мене дотягнутися!

― І він б'ється не сам! ― Сора помчав до нього з Кі‑блейдом, а Гак пильно вдивлявся в Пітера Пена.

Ухиляючись від них, Гак все ближче підходив до краю.

― Ха! Попався! ― насміхався Сора, підганяючи Гака до поруччя, аж поки той не нахилився над водою – і тут він знову почув цокання.

Гак стривожено скрикнув.

― Це-це-це він! Він тут! ― він щосили відштовхнув Сору вбік і почав бігати по палубі. Сора та інші могли тільки дивитися.

― Скажи, Пітере…, ― гукнув Ґуфі, і хлопчик підлетів ближче. Ґуфі знизив голос. ― Хто це такий, що так налякав Капітана Гака?

Пітер Пен розсміявся.

― О, це просто крокодил – той, що чекає, поки хтось пройде по дошці! Гак його терпіти не може.

Пробігши в паніці по палубі, Гак зупинився, захекавшись. Він подивився на воду і здригнувся.

― Але чому він цокає? ― здивувався Ґуфі.

― Коли крокодил з'їв руку Гака, він тримав у ній його дорогоцінний кишеньковий годинник. Тепер він теж у нього в животі, і коли він наближається, то чути, як він цокає, ― Пітер Пен закружляв у повітрі, хихикаючи.

― Ну і ну, мені його трохи шкода, ― сказав Сора, чухаючи голову.

― Шкода його? ― заперечив Дональд. ― Він узяв у полон Венді, Кайрі та Дінь-Дінь! Ось що він за людина! Ватра! ― він змахнув паличкою і підпалив рукав Гака.

Гак зойкнув, і тоді його спина теж загорілася, тоді він почав гнатися за Дональдом, несамовито розмахуючи мечем.

― Кря! Вава‑а‑а‑ак! ― настала черга Дональда панічно тікати.

― То, наскільки сильний Капітан Гак? ― злякано запитав Ґуфі.

― Хм. Я не знаю…, ― Пітер Пен знизав плечима. Потім, посміхнувшись, він знову кинувся на Гака з кинджалом.

― Знаєш, Небувалія не твоя, щоб її забирати!

Гак зняв свою куртку, щоб загасити вогонь, і люто подивився на Пітера Пена.

― Будь ти проклятий, нахабний вилупку!

― Чому б нам не покінчити з цим, Гаку? ― Пітер Пен приземлився на палубу, виставивши ніж у бік пірата.

― Чудово, щоправда, я тебе прикінчу! ― знову надівши куртку, Гак замахнувся на Пітера Пена. Але хлопчик спритно ухилився і продовжував це робити, спритно підводячи Гака до дошки, на яку незадовго до того загнали Сору.

― Ха-ха! Сюди, Гаку! ― насміхався він, знову піднімаючись у повітря.

― Чому ти…, ― Гак стрибнув на Пітера Пена, зробив різкий випад і промахнувся. А під ним не було нічого, крім води. ― А-а-а-а-а!

Він впав в океан з сильним сплеском. Лише один аркуш паперу, випавши з його кишені, повільно дрейфував слідом за ним.

― Це, мабуть, частина звіту Ансема! ― Дональд встиг вихопити його з повітря.

Крокодил, що цокав, націлився на Гака, який з галасом боровся за своє життя. ― Допоможіть!

Його виття відлунювало над морем Небувалії.

***

Хвилі тихо розбивалися об піратський корабель. Цей звук був таким знайомим для Сори…

Море Небувалії було спокійним, як і океан на Острові Долі. Спершись на поруччя, Сора дивився на воду.

― Хах, ― сказав Ґуфі. ― Кайрі не могла прокинутися, то, може, вона справді втратила…

― Ш-ш-ш! ― Дональд обірвав його, хитаючи головою.

― Соро…, ― почав говорити Пітер Пен з-за його спини.

― Я все ще не можу в це повірити…, ― пробурмотів Сора і подивився на зоряне нічне небо. ― Я справді літав! Ось зачекай, я розкажу Кайрі. Цікаво, чи повірить вона мені? Напевно, ні.

― Ти можеш якось привести її до Небувалії! Тоді вона сама зможе спробувати, ― сказав Пітер Пен.

Сора обернувся до нього.

― Якщо я вірю, я можу все, навіть літати. Тож я знайду Кайрі. Я знаю, що знайду. Я так багато хочу їй розповісти… про польоти, і про піратів, і про все, що сталося, ― його очі сяяли, звільнившись від сумнівів.

“Я повірю. Я не здамся.”

І тут до них прилетіла Дінь-Дінь і заблищала до них.

― Соро, ходімо подивимось на годинникову вежу, ― сказав Пітер Пен.

― Годинникову вежу?

― Дінь каже, що там щось є.

Трійця злетіла в повітря і попрямувала за Пітером Пеном до годинникової вежі.

***

― Венді! ― покликав Пітер Пен. Вона сиділа на краю годинникової вежі, дивлячись на місто. Величезна годинникова вежа була заввишки з хмарочос, а внизу розкинулися вогні незліченних будівель і будинків. На кожній з чотирьох стін був великий циферблат, що показував час.

Сора, Дональд і Ґуфі зустрілися з Венді лише на борту піратського корабля. Не знаючи, як до неї заговорити, вони дивилися одне на одного, аж поки Венді не заговорила першою.

― Ти Сора?

― Так… Приємно познайомитися, Венді.

― А ви, мабуть, Дональд і Ґуфі. Пітер Пен мені все про вас розповів, ― Венді мило посміхнулася, але потім стала трохи стурбованою. ― А як же Кайрі?

Сора похитав головою.

― Ах, ясно… Ну, не здавайся, Соро! ― весело сказала вона, ніби розвіюючи похмурість, що насунулася на Сору, і підвелася. ― Поглянь! Хіба не чудовий краєвид? А завдяки цій годинниковій вежі можна дізнатися час з будь-якої точки міста.

Сора став поруч і подивився вниз. Він ніколи раніше не бачив такого краєвиду – вогні міста, здавалося, вкривали весь світ.

Тепер він мав ще одну річ, яку мав розповісти Кайрі.

Він знову злетів у повітря і облетів навколо годинникової вежі.

― Що…? Годинник на цій стороні зламаний.

― Так, схоже, що тільки один, ― трохи занепокоєно сказала Венді.

― Цікаво, чи зможемо ми його полагодити? ― Дональд підлетів і подивився на циферблат, який показував неправильний час. ― Може, його просто треба трохи зрушити!

Він щосили вдарив паличкою по хвилинній стрілці, і йому вдалося трохи зрушити її.

― Давай вже! ― Дональд продовжував штовхати її, і коли він нарешті штовхнув хвилинну стрілку на цифру дванадцять, циферблат годинника почав світитися. І…

― Замкова Щілина! ― Дональд злетів вище. На циферблаті з'явилася Замкова Щілина. Сора підлетів ближче і направив на неї Кі‑блейд.

З кінчика Кі‑блейда в Замкову Щілину вдарив промінь світла, який з клацанням запечатав її. Потім щось випало з замкової щілини.

― Воу! ― Ґуфі кинувся його ловити. ― Це ж навігатор Ґаммі!

Дональд злетів у небо, і саме тоді годинник пробив дванадцять.

― …Пітере, час, ― сказала Венді і почала спускатися коридором уздовж краю вежі. Пітер Пен повільно летів поруч з нею. ― Ти справді повертаєшся до Небувалії?

― Але ж ми завжди зможемо побачитися! ― він міцно тримав Венді за руку. ― Доки ти не забудеш про Небувалію.

Сора дивився на них. За мить він підійшов і сказав:

― Венді…

Вона підняла на нього очі і сором'язливо посміхнулася:

― Поки я не забуду… Це правда. Пітер завжди буде зі мною. Тож не забувай і про Кайрі! Якщо вона залишиться в твоєму серці, Соро, ти обов'язково знайдеш її знову.

― …Так. Ти маєш рацію.

Дінь-Дінь літала навколо Дональда, яскраво мерехтячи.

― Дональде, Ґуфі… Може, вже час летіти? ― сказав Сора. Вони злетіли в небо слідом за ним.

― Гаразд, Пітере, ми вирушаємо!

― Побачимося пізніше, Соро! ― пролітаючи повз вежу, Пітер Пен помахав їм рукою. Поруч з ним, здавалося, трохи сумувала Дінь-Дінь.

Трійця повернулася до Ґаммі-Корабля.

---

Більше можна прочитати у нас на сайті

І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм