― Цей змій, візир мало не здолав їх… якби тільки хтось не залишив його наодинці з усім цим.
У темній кімнаті Гак подивився на срібноволосого хлопця – Ріку.
― Ей, я зробив свою частину, ― майже байдуже промовив Ріку. ― Я привів принцесу, чи не так?
Він дивився на Малефісенту, коли говорив. Вона була повернута до них спиною.
Чи справді вона дотримається обіцянки, яку дала йому?
Ріку розумів, що він робить. Але він не міг встояти перед спокусою цієї обіцянки. І якщо вона справді мала намір її виконати, він був готовий на все. Так він вирішив. Якщо це означало, що він отримає те, чого прагнув… Якщо це заради Кайрі.
― Джафару вже нічим не можна було зарадити, його поглинула власна ненависть. Треба остерігатися, щоб вона не розгорілася занадто сильно, ― пробурмотіла Малефісента, повільно повертаючись обличчям до інших. ― До речі, Ріку, ти не помітив…?
Вона жестом вказала на поміст у центрі кімнати.
― Що?
― У нас же була угода, так? Ти допомагаєш нам, а ми виконуємо твоє бажання…
У променях тьмяного світла на помості з'явився образ дівчини. Здавалося, вона ніби спала…
― Кайрі! ― Ріку знав, що це не насправді, але все‑одно підбіг до помосту.
― Йди до неї. Твій корабель чекає.
― Чому ти робиш все це для мене? ― запитав Ріку, його голос був низьким і сповненим недовіри, коли він дивився на Малефісенту. ― У чому підступ?
― Підступ? Чому, тут немає ніякого підступу, ― вона нахилилася, щоб зазирнути Ріку в очі, і солодко промовила: ― Дурненький хлопчисько. Ти мені як син. Я лише хочу, щоб ти був щасливим, ― її рука м'яко погладила його по щоці.
― Я дуже сумніваюся в цьому.
― Вір у що хочеш. Але не забувай, що я дотрималася своєї частини угоди…
Ріку відвернувся.
― Де корабель?
― Це мій корабель, хлопче. Але це не розважальний круїз! ― сказав капітан Гак, розмахуючи однойменним гаком замість лівої руки. ― Це навряд чи буде приємною подорожжю.
Не сказавши більше ні слова, Ріку вийшов з кімнати.
***
Ґаммі‑Корабель вилетів з Аґраби і плавно дрейфував Іншим Небом. Чомусь здавалося, що це буде спокійніший маршрут ніж зазвичай.
― Отже, ми підібрали це там…, ― у Ґуфі був папірець, який вони знайшли після того, як спіймали Джафара в його лампу. Він простягнув його Джиміні Крікету. ― Є ідеї, що це?
― Схоже, на ньому багато чого написано…, ― Сора зі стурбованим виглядом подивився на папірець, який тепер був у руках Джиміні.
― Мені здається, що ви знайшли уривок звіту Ансема, ― відповів Джиміні.
― Так ось що це?!
― Так, я абсолютно впевнений, ― Джиміні подивився на Сору, який схилився над ним, а потім почав читати:
Більша частина мого життя була присвячена прагненню до знань. І ці знання добре охороняють цей світ. Жодна душа в цьому не сумнівається.
Але хоча мене називають мудрецем, є речі, яких я не розумію.
Я вірю, що темрява спить у кожному серці, незалежно від того, наскільки воно чисте. При нагоді найменша крапля може розтектися і поглинути серце. Я був свідком цього багато разів.
Темрява… Темрява серця. Як вона народжується? Чому вона так впливає на нас?
Як правитель цього світу, я повинен знайти відповіді. Я повинен знайти їх до того, як світ буде втрачено тими, кого захопила темрява…
Мій обов'язок – розкрити, чим насправді є ця темрява.
Я провів наступні експерименти:
― Вилучення темряви з серця людини.
― Вирощування темряви в чистому серці.
Ці експерименти призвели до того, що серця піддослідних, навіть найміцніших, зруйнувалися. Які ж крихкі наші серця. Моє лікування не дало жодних ознак одужання. Не можна було допустити, щоб люди цього світу побачили таке жахливе видовище, тому я замкнув тих, хто повністю втратив серце, під замком.
Через деякий час я спустився вниз і побачив дивне видовище. Істот, які, здавалося, народилися з темряви… Хто вони? Чи це справді живі істоти? Чи можуть вони бути тінями тих, чиї серця були втрачені?
В одному я впевнений: вони повністю позбавлені емоцій. Я повинен провести подальші дослідження.
Їм ще треба дати ім'я. Тих, у кого немає серця… Я назву їх “Безсердечними”.
― Безсердечні… Ті, у кого немає серця…, ― прошепотів Сора. ― Темрява в людських серцях…
― Хіба Леон не казав щось подібне? ― запитав Ґуфі. ― Безсердечні шукають темряву в людських серцях.
Дональд міцніше стиснув кермо.
― Так. І він казав бути обережним.
Сора глибоко задумався. Як і будь‑хто інший, він іноді відчував страх, а іноді ненависть. Леон казав, що в кожному серці є темрява.
І тоді…
― Здається, у звіті має бути щось ще, ― сказав Джиміні.
― Ця частина не має жодного сенсу, ― зауважив Дональд. ― Треба знайти решту.
Ґуфі нахилив голову.
― Цікаво, чи читав його король…
― Що це?! ― закричав Дональд.
Сора зазирнув у кабіну і побачив…
― Кит! Величезний гігантський кит! ― Ґуфі забігав колами по Ґаммі‑Кораблю. Гігантський кит кружляв у просторі, а корабель здригався, коли він пропливав повз нього.
― Монстро! ― закричав Джиміні Крікет.
― Ти знаєш цього кита?
― Аякже! Він – кит серед китів, і до того ж злий!
Монстро розвернувся і знову опинився перед Ґаммі‑Кораблем.
― Вхоу! ― Дональд щосили потягнув за штурвал, намагаючись змінити курс, але Монстро відкрив свою велетенську пащу і попрямував прямо на них.
― Запізно! Він нас проковтне! ― закричав Сора, але Ґаммі‑Корабель вже був у пащі кита.
***
Хвилі м'яко розбивалися об берег. Море і небо безмежно простягалися горизонтом. Листя кокосових дерев гойдалося під морським бризом, а сонячне проміння зігрівало їхні обличчя. Це був Острів Долі. Острів Сори.
― Це правда! Я сам його бачив! ― крикнув Сора вслід Ріку.
― Ти впевнений, що цього разу тобі не здалося?
― А яка різниця? Кажу тобі, там величезне чудовисько!
Хлопці стояли перед водоспадом. Прохолодна вода, що падала вниз, виблискувала на сонці.
― Гаразд, припустимо, що там справді є чудовисько… Як ти думаєш, Соро, ми зможемо зловити його самі?
Кайрі не було поруч. Вони обоє були ще маленькими. Це було багато років тому.
― Так! Ми з тобою все зможемо! …Прислухайся, хіба ти не чуєш, як воно гарчить?
Сора ляснув Ріку по плечу і подивився в бік кущів біля водоспаду. За кущами був темний прохід. Тоді Сора ще не знав, що станеться в тій печері.
― Шшш. Тихо, ― сказав Ріку, вдивляючись у прохід. ― Нам треба бути обережними…
Вони навшпиньки зайшли всередину.
Там була маленька печера з корінням дерев, що обвивали скелі. У стелі був великий отвір, і вони могли бачити яскраво‑блакитне небо.
Переступити поріг нового місця, якого вони ніколи раніше не бачили, було для них справжньою авантюрою.
― Бачиш? Це просто вітер шумить, ― сказав Ріку, дивлячись на небо.
― І все? Краще б це був монстр! ― Сора склав руки за головою і зітхнув. ― Га? Зачекай, що це там?
У глибині печери щось було. Сора побіг туди.
Ріку пішов за ним, не поспішаючи.
― Вікно… чи двері?
Це були великі дерев'яні двері, вищі за Ріку та Сору разом узятих, із золотими прикрасами, як у замку з казки.
― Двері…?
― Але ж їх ніяк не відчинити, ― Ріку придивився, але ні дверної ручки, ні замкової щілини не було видно.
― Блін… це справді все, що тут є? ― Сора вдарив ногою камінець.
Ріку повернувся до нього.
― Гей, Сора.
― Що?
― Коли ми виростемо, давай покинемо цей острів. Будемо шукати справжні пригоди, а не ці дитячі забавки!
Саме тоді вітер подув через дірку в стелі і завив звук, який Сора сприйняв за виття чудовиська.
Але це було дещо нове. Печера, в якій вони ніколи раніше не були. І там могло бути чудовисько. Це вже була чимала пригода, яка змусила їхні серця шалено калатати. Справжня пригода, хоча – що могло чекати на них там? Що вони там знайдуть? Ріку просто не міг залишатися на цьому острові.
― Звісно… але хіба тут немає нічого цікавого? ― сказав Сора, не звертаючи на це особливої уваги.
Він не зовсім розумів, про що говорив Ріку. Він ніколи не думав про те, що колись вони разом вирушать у справжню пригоду. До цього було ще далеко, а він хотів знайти собі заняття зараз. Щось веселе, прямо зараз, у цю саму мить.
― О, я знаю! Ти чув про нову дівчинку в будинку голови?
Ріку підняв очі.
― Я чув, що вона…
Вітер продовжував вити.
Це було ще до того, як Сора та Ріку познайомилися з Кайрі…
Тоді, коли вони нічого не знали за межами своїх островів.
***
― Припини!
Сора прокинувся від крику Дональда і сів.
Він, мабуть, спав. Коли це все сталося? Таке відчуття, що це було так давно…
― Соро, з тобою все гаразд?
Ґуфі дивився вгору, тримаючи щит напоготові. Поруч з ним тупотів ногами Дональд.
― Що ви робите? ― запитав Сора. ― Де ми взагалі…?
― Ну, ми можемо бути тільки всередині Монстро, ― відповів Джиміні Крікет.
― А як же Ґаммі‑Корабель?
― Він теж має бути десь тут, ― Джиміні виглядав стурбованим.
Раптом звідкись згори на них упала скриня зі скарбами.
― Вхоа! ― Сора відскочив назад.
― Я думаю, що той великий старий кит щойно всіх проковтнув. А за сьогоднішньої погоди… очікуються зливи! ― ще одна скриня зі скарбами впала і вдарилася об щит Ґуфі. ― А‑ах! Сильна злива!
― Ей! Хто там нагорі?! ― сердито крикнув Дональд.
― Це я, ― вони побачили, що хтось рухається перед ними.
― Хм? ― Дональд насупився, пильно витріщившись.
― Піноккіо! Чорти б мене побрали, якщо це не Піноккіо! ― Джиміні підбіг до фігури – це був хлопчик.
― Піноккіо? ― Сора, Дональд і Ґуфі перезирнулися і пішли за Джиміні. На хлопчику був жовтий капелюх і біла сорочка поверх шортів, і він метушливо рився в скрині зі скарбами.
― Піноккіо!
― Га? А, це ти, Джиміні!
Цвіркун підстрибував перед носом Піноккіо. Коли інші придивилися уважніше, то побачили, що це був зовсім не людський ніс.
Дональд і Ґуфі зашепотіли один одному.
― Гей, це що…?
― …Дерев'яна лялька, так?
Хлопчик був зовсім не хлопчиком, а лялькою.
― Що ти тут робиш? ― запитав Джиміні, застрибуючи на плече Піноккіо.
― Гм… Граю в хованки!
― Я просто не можу в це повірити. Я ночами не спав, хвилювався за тебе. Чому, з усіх… Піноккіо! ― і тут голос Джиміні здивовано підвищився.
― У нього виріс ніс! ― вигукнув Дональд, підскочивши.
― Піноккіо, ти знову брешеш! ― сварився Джиміні. ― Ти ж знаєш, що не можна брехати. Брехня буде лише рости і рости, поки тебе не спіймають! Це ж ясно, як ніс на твоєму обличчі!
― …Вибач, Джиміні… Я ніколи не буду брехати, поки ти поруч, ― коли Піноккіо сказав це, його ніс заблимав і зменшився до свого нормального розміру.
― Ти повинен бути хорошим, щоб стати справжнім хлопчиком. Ти ж пообіцяв Джепетто, чи не так?
― О, так! Тато! ― Піноккіо розвернувся і побіг.
― Куди ти, Піноккіо? Зачекай!
Але Піноккіо продовжував бігти, наче зовсім не чув Джиміні.
― Ходімо, народ! ― Джиміні вистрибнув Сорі на голову.
― Гаразд… Але хто такий Піноккіо? ― запитав Сора, коли вони бігли.
― Він з того ж світу, що і я. Ми жили разом. Ніколи не думав, що зустріну його в такому місці…
― Боже, це навряд чи добре – бути всередині кита! ― сказав Ґуфі.
― Ох, який же цей Піноккіо складний…, ― Джиміні дістав з кишені маленьку білу хусточку і витер обличчя.
***
Порожнина китової пащі була заповнена купами уламків інших проковтнутих кораблів. Виходу не було – зуби Монстро щільно зімкнулися. Далеко в глибині стояв один корабель, якому вдалося зберегти форму, з щогли якого слабо світив ліхтар, а поруч знаходився Ґаммі‑Корабель. Здавалося, він застряг там.
― Тату! ― Піноккіо побіг до старого, який сидів на палубі.
― Що, Піноккіо, де ти був? ― запитав старий.
― Емм…
― Піноккіо, зачекай!
Щойно він зібрався відповісти, як Сора та інші забралися нагору, і їхні обличчя показалися на палубі.
― О, Боже мій! То кит і вас усіх проковтнув? ― старий допоміг їм піднятися на борт.
― Уф! Дякую, пане! ― Дональд кивнув йому.
― Піноккіо полюбляє тікати, ― зауважив Сора.
― Він, певно, теж хвилювався за Джепетто, ― більш милосердно сказав Джиміні. ― Все‑таки він хороший хлопчик.
― То хто ж ви…? ― запитав старий.
― Я Сора, а це Дональд… а це Ґуфі.
― Мене звуть Джепетто. Я батько Піноккіо. Скажи, Піноккіо… Піноккіо? ― він озирнувся, але маленька лялька знову зникла.
― Джиміні теж зник! ― закричав Ґуфі.
― Ходімо їх шукати! ― Сора зістрибнув з палуби і побіг шукати Піноккіо.
***
Вони спустилися у китове горло, і стіни з тьмяних перетворилися на гротескно барвисті. В кінці цього вузького проходу вони вийшли на більш відкритий простір, весь вигнутий і звивистий, з випадковими перепадами висоти.
― Піноккіо! ― погукав Дональд.
Піноккіо зупинився біля входу в іншу залу, несміливо озираючись на трійцю. На його капелюсі сидів Джиміні Крікет.
― Сора! ― Джиміні скочив на Сору, коли вони підійшли ближче. ― Я просто не знав, що робити, коли Піноккіо так втік…
Він знову дістав свою маленьку хусточку і витер піт з обличчя.
― Що ти робиш? Ходімо, давай повернемося, ― сказав Сора, але Піноккіо не рухався з місця.
― Знаєш, Джепетто дуже хвилюється за тебе, ― додав Ґуфі.
― Припини дуріти! Зараз не час для ігор! ― сказав йому Сора.
Але відповів не Піноккіо.
― Але, Соро, ти ж так любив гратися.
― Ріку!
Він стояв над ними на узвишші. Його дивовижні блакитні очі холодно дивилися на Сору.
― Чи тепер, коли у тебе є Кі‑блейд, ти не можеш грати в ігри?
― Що ти тут робиш?! ― запитав Сора.
Ріку зістрибнув і поклав руку на плече Піноккіо.
― Просто граюся з Піноккіо.
― Ти знаєш, що я маю на увазі! А як же Кайрі? Ти знайшов її?
Ріку слабо посміхнувся:
― Можливо. Якщо ти зможеш нас зловити, я розповім тобі, що знаю.
― Ну годі! ― Сора ступив крок до нього, але Ріку схопив Піноккіо за руку і втік. ― Ей, зачекай!
Він кинувся навздогін за Ріку.
― Соро! Стій! ― крикнув йому вслід Дональд.
― Що, Дональде?! ― Сора зупинився й обернувся. Дональд і Ґуфі невпевнено дивилися на нього, і Джиміні, здавалося, теж був стурбований, сидячи на капелюсі Дональда.
― Чому Ріку тут?
― Звідки мені знати?! ― огризнувся Сора, тупнувши ногою.
― Але… хіба це не підозріло? У мене погане передчуття.
― Треба йти за ними. Інакше ми може ніколи більше не побачимо ні Піноккіо, ні Ріку! ― з цими словами Сора побіг далі.
Дональд і Ґуфі обмінялися поглядами, на мить задумалися, а потім кивнули і побігли за Сорою.
***
Довгий вузький прохід був яскраво розфарбований, але темний. Ріку зупинився і зігнувся, щоб перевести подих. Піноккіо не було з ним – він знову кудись побіг.
― Чому ти все ще турбуєшся про цього хлопця?
Почувши дивний голос, Ріку повернувся і побачив Малефісенту, яка стояла позаду нього. Він насупився і мовчки дивився на неї.
― Він практично покинув тебе заради Кі‑блейда і своїх нових супутників, ― Малефісента торкнулася його щоки, але Ріку відмахнувся.
― Мені начхати на нього. Я просто трохи поглузував з нього, ― очі Ріку заблищали лютим, холодним світлом.
― Та невже? Ну звісно, що так. Але стережися темряви в своєму серці. Безсердечні полюють на неї.
― Не лізь не в свої справи! ― крикнув Ріку, але Малефісента вже непомітно зникла.
***
Сора, Дональд і Ґуфі побігли довгим коридором.
― Боже, я не бачу ні Піноккіо, ні Ріку, ― сказав Ґуфі.
― Вони мають бути десь тут…, ― похмуро відповів Сора.
Він не мав жодного уявлення, про що думав Ріку.
“Навіщо він це робить?”, подумав Сора. “Ми ж мали бути друзями. Але тепер…”
― Сора! Там Піноккіо! ― Дональд побіг туди, де стояв Піноккіо і з цікавістю дивився на них. А поруч з ним був Ріку.
― Ріку! ― закричав Сора.
Ріку лише дивився у відповідь, не кажучи ні слова.
― Що з тобою сталося? Про що ти думаєш? Ти що, не розумієш, що ти робиш?!
― Я збирався запитати тебе про те ж саме, Соро, ― відповів він, хитаючи головою. ― Здається, тебе зараз цікавить лише те, щоб бігати навколо і хизуватися Кі‑блейдом. Ти хоч хочеш врятувати Кайрі?
― Хочу…, ― Сора витріщився на виблискувальний в його руці Кі‑блейд.
Знайти Ріку… і знайти Кайрі. Це було те, що він збирався зробити з самого початку. Але тепер це було не єдиною метою.
Він не хотів, щоб ще якісь світи були знищені, як Острів Долі. Він не хотів, щоб хтось ще пройшов через щось подібне. Тому він намагався закрити всі Замкові Щілини.
Це не означало, що Сора забув про Кайрі.
Навіть зараз він думав про те, як сильно хотів її побачити і яким чином може їй допомогти.
Але… якби він просто намагався врятувати Кайрі, це б нічого не вирішило.
― Будь ласка, поверніть мені мого сина! ― вигукнув Джепетто з‑за їхньої спини. Він, мабуть, не міг просто стояти і чекати, поки Піноккіо повернеться.
― Тату! ― Піноккіо спробував дотягнутися до Джепетто, але Ріку схопив його ззаду.
― Піноккіо!
― Тату, допоможи!
― Вибач, старий, ― сказав Ріку. ― У мене є незакінчена справа з цією лялькою.
― Він не лялька! Піноккіо – мій маленький хлопчик! ― вигукнув Джепетто.
Ріку холодно посміхнувся йому:
― Він незвичайний. Небагато ляльок мають серце. Я не впевнений, але, можливо, він зможе допомогти комусь, хто втратив своє, ― він взяв Піноккіо на руки.
― Зачекай, ти говориш про Кайрі? ― запитав Сора.
― Лялька, яка втратила своє серце через Безсердечного… Можливо, це ключ до порятунку Кайрі, ― Ріку по‑справжньому посміхнувся. ― Що скажеш, Соро? Об'єднаймо зусилля, щоб врятувати її. Ми з тобою зможемо все.
Сора витягнув Кі‑блейд, готуючись до бою.
― Що, ти краще битимешся зі мною? Через маленьку ляльку? ― Ріку дивився на нього, не кліпаючи.
― Піноккіо не просто лялька. У нього є серце. Або принаймні совість! ― заперечив Сора, його голос був сповнений сили та рішучості. ― Це крихітний голосок, але я чую його голосно і чітко. І він підказує мені, що віддати тобі Піноккіо – це неправильно!
― Тоді ти не залишаєш мені вибору, Сора, ― Ріку штовхнув Піноккіо вниз і подивився вниз, стиснувши кулаки.
― Піноккіо! Піноккіо! ― Джиміні перестрибнув з капелюха Дональда на Піноккіо, який ледь розплющив очі.
― Джиміні… я не витримаю…, ― промовив він слабко, але потім його ніс трохи збільшився. ― О! Гадаю, зі мною все гаразд!
Піноккіо підвівся на ноги, а Джиміні радісно застрибав.
Аж тут зверху на них упав величезний Безсердечний – Паразитична Клітка.
― Вак! Наближається! ― Дональд витягнув чарівну паличку. Безсердечний був великою кулею, з широкою пащею, схожою на тріщину, і довгими руками, що колихалися, наче водорості у течії.
― Ріку…, ― Сора витріщився на нього, але Ріку, здавалося, дивився крізь нього. Чорний туман оточував тіло Ріку… такий самий, як і темна енергія, що поглинула його на Острові Долі.
― Куди ти йдеш?! Ріку!
Але Ріку зник у цьому чорному сяйві, ніби намагався заглушити крик Сори.
― Аааак! ― Паразитична Клітка плюнула в них пухирями, відкинувши Дональда назад.
― Джиміні, Піноккіо! Джепетто! Назад! ― Ґуфі підняв перед ними свій щит.
Сора дивився на чорне сяйво, що вже розсіювалося слідом за Ріку. Дональд помчав до Паразитичної Клітки.
― Граааа! ― Сора обрушив свій Кі‑блейд на його голову. Удар був схожий на удар по металу, і тварюка роззявила пащу.
― Сора!
― Цілься йому в пащу, Дональде!
― Заметіль! ― Дональд змахнув паличкою, і величезна брила льоду полетіла до пащі паразита. У той же час його "гумова" рука вдарила Сору і відправила його в політ.
Ґуфі підбіг до нього.
― З тобою все гаразд?
― Я в порядку! Давай позбудемося цієї штуки! ― Сора витер обличчя і знову підвівся, тримаючи Кі‑блейд напоготові.
― Вак! ― коли магія Дональда вдарила по Паразитичній Клітці, вона знову відкрила пащу. І тоді Сора помчав туди, з усієї сили розмахуючи Кі‑блейдом.
“Ріку…!”
Звучало так, ніби Ріку знав, де Кайрі.
І Ріку… звертався до темряви, намагаючись врятувати її. Можливо.
Сора не знав, що з цим робити. Ці почуття влилися в Кі‑блейд, і він вдарив ним по Безсердечному.
Він стрибнув у пащу тварюці, і решта почали хвилюватися за нього. Щойно Дональд вигукнув ім'я Сори, з пащі Паразитичної Клітки вирвалося світло.
― …Ось! ― крикнув Сора, і тіло істоти наповнилося світлом. Потім сяюче серце повільно злетіло вгору, і Паразитична Клітка розчинилася разом зі світлом.
Тоді й саме тіло Монстро почало здригатися.
Кит, мабуть, вирішив, що після всієї цієї сутички він хоче позбутися від натовпу зі свого черева.
― Соро, тікаймо звідси!
― Добре… Але де ж Джепетто і Піноккіо?
Трійця побігла назад до Ґаммі‑Корабля.
― Я сказав їм підніматися на борт, ― сказав Джиміні Крікет, який в якийсь момент зайняв своє місце на капелюсі Дональда.
― Сподіваюся, з ними все гаразд…
― Так чи інакше, нам краще поспішати!
І тільки‑но вони заскочили на борт Ґаммі‑Корабля, як стався сильний поштовх, і на корабель налетів шквальний вітер.
― Куа‑ваааак!
― Ваху‑хууу!
Монстро чхнув, і Ґаммі‑Корабель вилетів назад в Інше Небо.
― Фух…, ― зітхнув Дональд, тримаючись за штурвал. Позаду них Монстро, який виглядав трохи хворим, поплив геть, щоб знайти більш спокійне місце.
― Сподіваюся, з Джепетто і Піноккіо все гаразд…, ― занепокоївся Ґуфі.
― Так. Сподіваюся, вони успішно приземлилися десь у безпечному місці… Кря!
― Я просто знаю, що з ними все гаразд, ― сказав Джиміні. ― Поки вони разом, Піноккіо буде хорошим хлопчиком, куди б вони не пішли.
Сора сидів на підлозі з Кі‑блейдом на колінах, майже беззвучно бурмочучи ім'я свого друга.
― Ріку…
Більше можна прочитати у нас на сайті
І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм
Далі
Розділ 8 - Небувалія (віра)
Ґаммі‑Корабель безшумно мчав Іншим Небом. Сора подивився на Ґуфі. ― Може, я помилився…, ― промовив він, нахмурившись. Не знаючи, що сказати, Ґуфі повернувся до Дональда, який сидів у кріслі пілота. ― У чому ти помилився? Ти шукаєш Кайрі, чи не так? ― крикнув у відповідь Дональд. ― Але… ― Не хвилюйся про це, Соро. ― Але я хочу побачити її… і Ріку…, ― Сора обняв себе за коліна. ― Ми теж хочемо побачити короля! ― сказав Ґуфі. ― А я хочу побачити Піноккіо і Джепетто, ― додав Джиміні Крікет. Але похмурий вираз обличчя Сори не змінився. ― Ох, Соро, це обличчя тобі не личить! ― Гм…, ― Сора поринув у роздуми. ― Якщо ти залишишся з таким обличчям…, ― почав Ґуфі. ― Я знаю, що Ґаммі-Корабель не полетить… ― А-ха-ха. Точно! Давай, Соро, посміхнися! За наполяганням Ґуфі, Сора змусив себе посміхнутися. ― Ось так! Це допоможе кораблю летіти! ― Ґуфі посміхнувся, піднявши вгору великий палець. ― Так, ти правий… Сум не допоможе мені знайти Кайрі, ― Сора нарешті підвівся і подивився на Інше Небо з кабіни. ― Ти зможеш, Соро! ― вигукнув Дональд. ― Вибачте, що змусив вас хвилюватися, ― трохи збентежений, Сора почухав голову і присів поруч з кріслом пілота. ― Ти вже бачиш наступний світ? ― Не зовсім. Він має бути десь тут, але…, ― Дональд вистрілив, щоб розбити космічний камінь, який перегородив їм шлях. А потім, ― О ні! Це дуже погано! Ґуфі вбіг до кабіни. ― Що, Ґуфі? ― Ззаду! Позаду нас! ― Ґуфі показав на корму і почав бігати кругами по кабіні. ― Ну, я не можу дивитися назад, коли я…, ― Дональд на секунду обернувся, щоб подивитися на Ґуфі. ― Кря‑я‑я‑я?! ― Що відбувається? ― Сора теж обернувся і побачив ще один величезний корабель, що прямував прямо на них. ― Це-це-це піратський корабель! ― Спочатку кит, а тепер пірати?! ― Дональд щосили тиснув на штурвал, намагаючись розігнати Ґаммі-Корабель до швидкості, яка б дозволила їм врятуватися. Але піратський корабель все ще наздоганяв їх. ― Він нас протаранить! ― крикнув Дональд. ― Тримайтеся міцніше! Від сильного удару корабель здригнувся. *** На борту піратського корабля, в каюті капітана Гака, Кайрі лежала на дивані. Ріку пильно дивився на неї. ― Тобто Кайрі тепер не більше, ніж бездиханна лялька? ― Саме так, ― відповіла Малефісента, стоячи за його спиною. ― А її серце… ― Забрали Безсердечні. Ріку повернувся до неї, стиснувши кулаки. ― Скажи мені! Що я можу зробити? У його голосі звучав відчай. Малефісента заговорила лагідно, ніби відповідаючи на дитячі запитання. ― Є сім дів з найчистішим серцем. Ми називаємо їх Принцесами Серця. Збери їх разом, і відчиняться двері до серця всіх світів. В них криється незбагненна мудрість… Там ти неодмінно знайдеш спосіб повернути серце Кайрі. Вона нахилилася до понурого обличчя Ріку. ― А зараз я дарую тобі дивовижний дар… Силу контролювати Безсердечних. З Малефісенти, наче міазма, поширилося зеленувате світло, огортаючи Ріку. ― Скоро, Кайрі… Скоро, ― Ріку повернувся, щоб ще раз подивитися на неї. Вона навіть не ворухнулася, спала спокійно, як лялька. *** ― Ой, ой, ой…, ― Сора підвівся, розтираючи синці, які він отримав то тут, то там. ― Дональд…? Ґуфі? Мабуть, їх знову розкидало з Ґаммі-Корабля в різні боки. ― Я чую океан… Насправді він чув хвилі, що шуміли з усіх боків. Він приземлився на палубі піратського корабля. У небі висів великий круглий місяць, а море, що оточувало корабель, було зовсім іншого кольору, ніж блискучі блакитні води Острова Долі, – тут воно було темно-синім. Але шум хвиль був такий самий, що змусило Сору відчути себе майже як удома. Це була Небувалія – країна фантазій, де народжуються дитячі мрії. Сора піднявся палубою до носової частини, і тут він відчув чиюсь присутність позаду себе. ― Я не думав, що ти прийдеш, Соро. Він обернувся на знайомий голос. Це був Ріку, він стояв на містку і дивився на Сору. Він посміхнувся. ― Радий тебе знову бачити. ― Я теж за тобою скучив. Ріку пирхнув. ― Справді? Поки ти розважався, я нарешті знайшов Кайрі. Біля нього сиділа Кайрі – точніше, її поклали сидячи, як ляльку. У її позі зовсім не було сили, а напіврозплющені очі були темними і неживими. ― Кайрі! ― Сора спробував підбігти до неї, але гак, що вилетів, перегородив йому шлях. ― Не так швидко. Ніяких витівок на борту мого судна, хлопче! Гак, капітан піратів, стояв там зі своїми матросами. ― Ріку, чому ти на їхньому боці?! ― закричав Сора. “Це зовсім не схоже на Ріку. Не той Ріку, якого я знаю…” ― Безсердечні тепер підкоряються мені, Соро, ― сказав Ріку з ледь помітною посмішкою. ― Мені нема чого боятися. Сора зціпив зуби і подивився на Ріку. Він не знав, що робити. ― Я навчився ще кількох трюків. Наприклад, таке…, ― Ріку підняв одну руку, і тінь Сори піднялася з палуби. Жахнувшись, Сора відскочив назад, тримаючи Кі‑блейд напоготові. ― Але у мене немає часу грати з тобою. Вибач, Соро. Тоді підлога розійшлася під ногами Сори, і він впав у трюм. ― Ріку…! Почувши, як крик Сори загубився в темряві під палубою, Ріку зачесав назад чуб. ― Давай вже вирушати. І тримай Сору подалі від Кайрі, поки ми не будемо готові до посадки, ― сказав він капітану Гаку, потім взяв Кайрі на руки і повернувся в каюту. ― Хмфт. Цей шмаркач думає, що може наказувати мені?! ― вилаявся капітан, розмахуючи своїм гаком. Смі, перший помічник капітана, шморгнув своїм великим червоним носом з-під окулярів і запитав: ― Що будемо робити, капітане? ― Нічого! Трюм кишить Безсердечними. Нехай вони наглядають за малечею. ― Але ж, капітане, ви самі знаєте, хто в трюмі…, ― почав Смі. Гак приклав палець до губів. ― Шшш! Ти це чув, Смі? Ой, цей жахливий звук…! ― він озирнувся, згорбившись від жаху. ― Ні, капітане. ― Ти точно впевнений? Може, мені здалося? ― його смілива поведінка повністю покинула його, і він схопив Смі за плечі, ніби шукаючи підтримки. Була одна річ, яку він просто не міг витримати. ― Ох, мої бідні нерви…, ― застогнав він, хитаючи головою. *** ― Уау! ― Йіп! ― Кря! Він приземлився на щось м'яке. ― Вставай вже, Соро! Це був голос Дональда з-під його спини. Мабуть, Дональд і Ґуфі знову врятували його від падіння. ― Де це ми…? ― Сора підвівся й озирнувся. Здавалося, вони були під палубою, але світла було замало, щоб щось розгледіти. Вони нетерпляче нишпорили навколо, шукаючи вихід. Сора знову мав знайти Кайрі. ― Тут є вікно! ― вони підійшли до крихітного віконця, і Сора визирнув назовні. ― Бачиш що-небудь? ― запитав Дональд. ― Нічого особливого…, ― Сора похитав головою. Було надто темно. ― Тут теж нічого не видно… Двері не відчиняються, ― Ґуфі штовхав і тягнув дерев'яні двері, але вони не відчинялися. ― Кхм! ― з-за спини Сори пролунав тоненький кашель. Злякавшись, він обернувся, але там нікого не було. ― А…? ― Що ти там робиш? Шукаєш вихід? ― з тіні за бочками вискочив хлопчик. Він був одягнений у все зелене, в тому числі і в кепку з червоним пером. ― Хто ти? ― насторожено запитав Ґуфі. Хлопчик випнув груди. ― Я – відповідь на ваші молитви! Дональд насупився і постукав ногою, намагаючись вирішити, хто він – друг чи ворог. ― Але ж ти теж тут застряг, чи не так? ― запитав Сора. Хлопчик у зеленому розсміявся. ― Я просто чекаю на декого! ― Кого? ― спитав Сора, і крихітний вогник закружляв навколо нього колами. ― Дінь-Дінь, чому ти так довго? Трійця здивовано витріщилася. Маленький вогник зупинився перед хлопчиком і прийняв форму феї. Вона була одягнена в зелену сукню, як і вбрання хлопця, і вона мерехтіла, коли наблизилася до його обличчя. ― Чудова робота. То ти знайшла Венді? Фея, здавалося, не говорила. Але з кожним мерехтінням вона видавала тоненький дзвінкий звук, і хлопчик якимось чином розумів, що вона хоче сказати, наче це була її мова. ― Стривай-но, там була ще одна дівчинка? ― Це, мабуть, Кайрі! ― Сора підійшов ближче. ― Де вони? Фея затріпотіла сяючими крильцями, не надто радіючи наближенню Сори. ― Дінь, не гнівайся… Га? Ти збожеволіла? Я нізащо не залишу Венді! Дінь-Дінь затріпотіла ще сильніше. ― Ага, вона теж дівчинка! Вона, мабуть, дуже ревнива! ― прошепотів Дональд Ґуфі. Дінь-Дінь блиснула на нього очима і підлетіла, щоб дати йому стусана. ― Вак! ― Дональд схопився за свій ніс. Дінь-Дінь глянула на нього краєчком ока і захихотіла, перш ніж вилетіти назад у маленьке віконце. ― Гей, давай, Дінь! Відчини двері! ― схвильовано гукнув їй услід хлопчик, але вона не відчинила. ― Ох, ну й ну…, ― Сора подивився на блискучий слід, який залишила на своєму шляху Дінь-Дінь. ― Емм… Хлопчик розгублено почухав голову, потім випрямився і простягнув руку. ― Я Пітер Пен. ― Я Сора. Це Дональд, а це Ґуфі. Приємно познайомитись! ― Сора спробував потиснути йому руку, але Пітер Пен натомість відсторонився. ― Я піду шукати Венді. …Отже, ми тут разом, але тільки доти, доки не знайдемо її, зрозуміло? ― сказав він їм трохи зверхньо. Потім вони почули клацання. ― Двері відчинилися! Мабуть, Дінь-Дінь таки відчинила їх. Вони поспішили вибігти, але практично з-під їхніх ніг з'явився рій Безсердечних. ― Почалося! ― Сора прийняв бойову стійку з Кі‑блейдом і пішов прямо на них. ― Я теж! ― Ґуфі пішов за ним. ― Ватра! Блискавка! Заметіль! ― Дональд вистрілював заклинання під час стрибка. Але здавалося, що тінь під ним повзе. ― Хм? …С-С-Сора! Сора озирнувся і побачив свою власну тінь, яку перед тим викликав Ріку. У неї також був тіньовий Кі‑блейд, яким вона атакувала Дональда. ― Кря! Вак! Атаки тіні були не менш швидкими та сильними, ніж у самого Сори. Дональду залишалося тільки тікати. ― Гадаю, зараз мені треба втрутитися…, ― Пітер Пен, який стояв біля дверей, склавши руки, злетів у повітря. Він налетів на тінь Сори і завдав їй одного бездоганного удару. ― Ха! Отримуй! ― знову і знову він налітав на тінь, виснажуючи її. ― Гей, не привласнюй собі всю славу! ― побачивши, як бореться Пітер Пен, Сора запалився змагальним духом. Він зробив величезний стрибок і обрушив Кі‑блейд на Безсердечного. *** ― Фух… Після перемоги над Безсердечними вони сховалися в іншій кімнаті, щоб перевести подих. Пітер Пен якимось чином літав над головами трійці. Тінь Сори, вочевидь, зникла, рятуючись від нього. ― То, як це ти літаєш? ― запитав Ґуфі, ніби йому нестерпно хотілося це дізнатися. ― Кожен може літати. Хочеш спробувати? ― Пітер Пен опустився на підлогу і приклав пальці до губ, щоб посвистіти. Маленьке іскристе світло Дінь-Дінь облетіло їх, а потім набуло форми перед ним. ― Лише трішки пилу феї…, ― він тримав Дінь-Дінь за крильця і злетів над іншими. ― Ось, тепер ти можеш літати! З Дінь-Дінь і Пітера Пена на трійцю посипався блискучий пил. ― Справді? По-справжньому? ― Дональд підстрибнув, змахнувши руками, як птах, але впав животом на підлогу. Сора і Ґуфі зробили те саме, але один за одним знову впали. ― Бачиш, ми не можемо літати! ― поскаржився Дональд. Дінь-Дінь зависла перед ним, сяючи від сміху. ― А як же ви літаєте? ― Сора і Ґуфі склали руки, зосередившись. Дінь-Дінь літала навколо, розкидаючи свій блискучий пил, ніби дражнячи їх. *** У капітанській каюті Гак і Ріку заглибилися в дискусію. ― Що? ― розлютився Гак. ― То Венді не одна з обраних? ― Їх нібито семеро, і Малефісента каже, що вона не одна з них, ― твердо відповів Ріку і відвернувся. ― Піднімай якір якомога швидше. І залиш весь мертвий вантаж позаду, включно з нею. ― І це після того, як ми з такими зусиллями захопили її?! ― Гак тупнув ногою. ― І чому їх семеро? Що взагалі планує Малефісента? ― Хто знає? ― Ріку апатично дивився в ілюмінатор на темне море. Воно було зовсім не схоже на океан на Острові Долі. “Це не наш океан”. ― Поки це означає повернути серце Кайрі, мені байдуже. ― Ха! Ти марнуєш свій час! Безсердечні зжерли серце цієї дівчини. Клянуся іншою рукою, воно втрачене назавжди. ― Ні. Вони не забрали її серце, ― він говорив тихо, незворушно. “Я знайду її серце… чого б це не коштувало.” ― Капітане Гаку…, ― голос перервав їх через переговорний пристрій, підведений до каюти. Гак скривився і пішов відповідати. ― Що? ― В'язні втекли… І Пітер Пен з ними. ― До біса того Пітера Пена! ― огризнувся Гак. Хлопчик був його запеклим суперником. Власне, Гак переконував себе, що саме через Пітера Пена у нього замість руки був гак. ― Гаразд! Приведи заручника до моєї каюти, Смі. Швидше! *** Сора та інші пробивалися крізь Безсердечних через днище корабля. ― То… як нам повернутися на палубу? ― запитав Ґуфі. Вони обшукали кожен куточок, але не знайшли ні сходів, ні драбини. ― Це остання кімната внизу, ― сказав Дональд. Коли він відчинив двері, першими вбігли Пітер Пен і Дінь-Дінь. ― Гей, зачекайте! Трійця пішла за ними до ще однієї напівтемної кімнати. Дінь-Дінь, сяючи, притулилася до Пітера Пена. ― Що таке, Дінь? Вона злетіла вгору і зупинилася біля решітки в стелі. Вони почули дівочий голос. ― Пітер? Пітер Пен? Пітер Пен підлетів ближче, притулившись обличчям до решітки. ― Венді! Тепер вони побачили крізь неї дівчинку в блакитній сукні. ― Будь ласка, поспішай, Пітере! Пірати наближаються! ― Я зараз буду. Тільки зачекай! ― Пітер Пен шукав спосіб піднятися до кімнати нагорі. ― Венді? ― покликав Сора, не втримавшись, коли він дивився на неї з підлоги. ― Так? ― З тобою там є ще одна дівчина? ― О, так, але вона, здається, спить. Вона ні на дюйм не ворухнулася…, ― Венді озирнулася. Намагаючись простежити за її поглядом, Сора виліз на ящик, і тут він побачив ногу Кайрі. ― Кайрі? Прокинься! Кайрі! Палець Кайрі сіпнувся. Але тоді він більше не міг її бачити – і Венді закричала. ― Сора! Ходімо нагору! На заклик Пітера Пена, Сора видерся на іншу коробку і проліз крізь щілину в решітці з іншого боку стіни. ― Венді! Ти тут? ― покликав Пітер Пен, постукавши у двері кімнати, де щойно була Венді. Але ніхто не відповів. ― Двері зачинені? ― Сора і Ґуфі спробували протаранити їх, але безрезультатно. ― Знайдемо інший шлях! ― Дональд побіг у протилежний бік. Тим часом Пітер Пен разом із Сорою та Ґуфі продовжував таранити двері. ― Гей, тут є драбина! ― крикнув Дональд, решта обмінялися поглядами, а потім піднялися по драбині. Вони піднялися в маленьку кімнату. А там… ― Ріку…, ― Сора остовпів. Ріку тримав на руках Кайрі, яка все ще була нерухома, наче у глибокому сні. Він відступив назад, не сказавши ні слова. Інші троє лише спостерігали. ― Що з тобою сталося, Ріку?! ― закричав Сора. ― Навіть якщо ти зможеш використати Безсердечних, щоб повернути серце Кайрі – якщо для цього тобі доведеться завдати болю комусь іншому, це лише засмутить її! Ріку лише примружився. ― Ріку! ― знову крикнув Сора, і тоді тінь біля ніг Ріку повільно піднялася з підлоги. Вона набула форми Сори. І попрямувала на них. ― Агх! ― Тінь відкинула його назад. Ріку просто пішов у непроглядну темряву, яка піднялася з-під нього і зник. ― Ріку! Зачекай! ― спираючись на Кі‑блейд, Сора підвівся на ноги. Ріку вже не було. ― Соро, нам краще спочатку позбутися цієї штуки! ― сказав Ґуфі. ― Але ж Ріку і Кайрі! ― Соро, давай! Нарешті Сора рішуче похитав головою. Його тінь відкинула Дональда в стіну. Сора зіткнувся з ним, тримаючи напоготові Кі‑блейд. Він підстрибнув з розлюченим ревом і замахнувся на тінь. З жахливим дзенькотом темний Кі‑блейд тіні заблокував його. Вони мали однакові сили – надто вже вони були однакові. Бій міг завершитися як завгодно. ― Не хвилюйся, у тебе є підтримка! ― Дональд почав розмахувати чарівною паличкою. ― Я розберуся з цією штукою! ― сказав Сора. ― А ви, хлопці, йдіть з Пітером Пеном і з'ясуйте, як повернутися в іншу кімнату! Сора і тінь збили один одного з ніг. Але він знову піднявся і подивився їй в обличчя. ― Зі мною все гаразд! Ідіть! “Ріку…” Те, що робив Ріку, було неправильно. Неправильно було завдавати шкоди іншим людям, щоб допомогти Кайрі. Цей світ був під загрозою поглинання темрявою. Ігнорувати це заради порятунку Кайрі було неправильно. “Я теж хочу допомогти їй…“, подумав Сора. “Дуже хочу.” “Але… якщо наш світ зникне, якщо ми врятуємо Кайрі, куди ми зможемо повернутися? Хіба ми не повинні повернутися додому, на наш острів?!” ― Я зроблю так, що ми втрьох завжди будемо разом. Йому здалося, що він звідкись почув голос Кайрі. “Я не програю. Ця тінь не переможе мене. Ріку, Кайрі і я знову зможемо сидіти на пляжі разом, розмовляти і сміятися. Я не можу програти!” Сора вдарив тінь, і вона розчинилась, впавши на підлогу. ― Ти зробив це! ― вигукнув Ґуфі з-за спини. Сора зробив кілька глибоких вдихів і витріщився на свою тінь. Вона поповзла по підлозі і зупинилася біля його ніг. ― Ого, непогано, Соро. Ти сам все це подолав! ― Так…, ― він зітхнув, трохи збентежено, але подивився на Ґуфі з посмішкою. ― Соро…, ― Ґуфі здавався трохи стурбованим. І тут Дональд, який нишпорив по підлозі разом з Пітером Пеном, знайшов двері. ― Я знайшов двері! Пітер Пен зробив так, що люк у підлозі відчинився, і полетів униз, до кімнати під ним. ― Ходімо! ― трійця пішла за ним. ― Венді! ― Пітер Пен приземлився поруч з нею. Венді лежала на підлозі, непритомна. Дінь-Дінь літала навколо нього, але він відмахнувся від неї. ― Ну, далі я не можу піти, Соро. Я маю допомогти Венді. Він підхопив її і вилетів через ілюмінатор. Дінь-Дінь, яку так неприємно проігнорували, надулася і полетіла деінде. ― І це… все? ― Ґуфі почухав голову. ― Може, повернемося на Ґаммі-Корабель? ― запитав Дональд. ― Так, ходімо! На дивно веселий голос Сори Дональд і Ґуфі переглянулися. Саме тоді вони почули шум згори. ― Ходімо! Вони поспішили повернутися на палубу. Коли вони вийшли з трюму, на них чекав Капітан Гак, щоб привітати. ― Ну й нахаба ж цей Ріку – втік з дівчиною, навіть не попрощавшись. Морський вітер завивав над палубою. ― Куди втік? Скажи мені, куди він пішов! ― Сора виставив перед Гаком Кі‑блейд. ― До руїн Порожнього бастіону, де живе Малефісента. Але ти туди не дійдеш, ― Гак підняв скляний ліхтар, який йому передав Смі. Усередині нього було не полум'я, а Дінь-Дінь, що безпорадно виблискувала. ― Якщо тільки ти не маєш наміру залишити свою маленьку подружку-фею? Сора ледь похитав головою. Звичайно, вони не могли залишити Дінь-Дінь. ― Віддай мені Кі‑блейд, і я збережу вам життя. Радійте, що я милосердний, на відміну від Безсердечних! То що ж ти вибереш? Кі‑блейд чи дошку? ― Змахнувши гаком, капітан піратів показав на дошку, що стирчала над водою. Якщо він віддасть Кі‑блейд, подумав Сора, то не зможе допомогти Кайрі. Але… якщо не віддасть, то що буде з Дінь-Дінь? ― Соро! Він рушив до дошки, його туди підганяли Безсердечні. Дональд і Ґуфі кинулися йому допомагати, але Гак приставив вістря гака у ліхтарі до горла Дінь-Дінь. ― Не так швидко! І тут вони почули цокання годинника. ― Це він! Крокодил, який забрав мою руку! ― Гак обережно заглянув у воду і відскочив назад. Величезний крокодил широко роззявив пащу, його очі-намистинки витріщилися на пірата. ― Він тягнеться за моєю другою рукою! Я не можу тут залишатися! Забирайся геть! Я не можу його бачити! Смі, потурбуйся про них! ― у паніці Гак втік до своєї каюти. Безсердечний підкрався ближче до Сори, виштовхуючи його на дошку. Крокодил чекав у воді внизу, коли вечеря впаде в його роззявлену пащу. ― Лети, Соро! ― почув він голос Пітера Пена. ― Просто повір, і ти зможеш! “Я зможу полетіти. Якщо повірю.” Сора заплющив очі й зістрибнув з дошки вниз головою. Паща крокодила зімкнулася – але Сора злетів у повітря. ― Але, але – як це могло статися?! ― заїкнувся Смі. Поки він здивовано стояв, Пітер Пен підлетів і вихопив ліхтар. ― Пітер Пен! ― Сора приземлився поруч з ним на дошку. ― Гей, ти затримався, щоб врятувати Дінь. Ти ж не думав, що я вас усіх покину?! ― усміхнувшись, Пітер Пен відкрив ліхтар і випустив Дінь-Дінь. ― О ні, о ні! ― Смі втік від Безсердечних. Натомість вони накинулися на Сору. Дональд підняв свою паличку, а Ґуфі простягнув свій щит. ― Ви всі згинете! ― звільнивши заручника, Сора кинувся у натовп Безсердечних, а за ним і решта. Тепер коли він переміг свою власну тінь – звичайні Безсердечні для нього не становили жодної загрози. А коли Дінь-Дінь і Венді врятувалися від Гака, Пітера Пена вже ніщо не могло стримувати. Під час битви вони перегукувалися між собою. ― Непогано, Соро! ― Ти теж нічого! ― Та ми круті! Ахьюк! ― Ґуфі здійснив величезний стрибок і вдарив Безсердечного, що летів на нього. Дональд закричав, пронизуючи повітря заклинанням за заклинанням. Незабаром на палубі не залишилося жодного Безсердечного. ― Тепер залишився тільки Гак! Пітер Пен не дозволив Сорі увірватися до капітанської каюти, натомість легенько постукав у двері. ― Це ти, Смі? ― почувся голос Гака. ― Ти їх прикінчив? Пітер Пен стримав сміх і затиснув ніс, щоб відповісти: ― Так, капітане. Вони пішли по дошці, всі до одного. Він звучав так само як Смі. Сора обмінявся поглядами з Дональдом і Ґуфі. ― Що, справді?! ― заволав Гак і вискочив з каюти повз них. Поки він шукав поглядом Смі, якого там не було, Пітер Пен підкрався ззаду зі своїм кинджалом і штрикнув капітана в корму. ― Ух! ― Гак підстрибнув. ― П-Пітер Пен, а щоб тебе! ― Готовий наробити галасу, старий тріскуне? Твоя черга йти по дошці! ― Пітер Пен кинув у Гака кинджал. ― Я помщуся за свою ліву руку, ти, брудний виродку! ― він витягнув меч і кинувся на Пітера Пена з шаленою швидкістю. Пітер Пен відскочив убік і петлями закружляв над головою Гака. ― Ха! Тільки якщо ти зможеш до мене дотягнутися! ― І він б'ється не сам! ― Сора помчав до нього з Кі‑блейдом, а Гак пильно вдивлявся в Пітера Пена. Ухиляючись від них, Гак все ближче підходив до краю. ― Ха! Попався! ― насміхався Сора, підганяючи Гака до поруччя, аж поки той не нахилився над водою – і тут він знову почув цокання. Гак стривожено скрикнув. ― Це-це-це він! Він тут! ― він щосили відштовхнув Сору вбік і почав бігати по палубі. Сора та інші могли тільки дивитися. ― Скажи, Пітере…, ― гукнув Ґуфі, і хлопчик підлетів ближче. Ґуфі знизив голос. ― Хто це такий, що так налякав Капітана Гака? Пітер Пен розсміявся. ― О, це просто крокодил – той, що чекає, поки хтось пройде по дошці! Гак його терпіти не може. Пробігши в паніці по палубі, Гак зупинився, захекавшись. Він подивився на воду і здригнувся. ― Але чому він цокає? ― здивувався Ґуфі. ― Коли крокодил з'їв руку Гака, він тримав у ній його дорогоцінний кишеньковий годинник. Тепер він теж у нього в животі, і коли він наближається, то чути, як він цокає, ― Пітер Пен закружляв у повітрі, хихикаючи. ― Ну і ну, мені його трохи шкода, ― сказав Сора, чухаючи голову. ― Шкода його? ― заперечив Дональд. ― Він узяв у полон Венді, Кайрі та Дінь-Дінь! Ось що він за людина! Ватра! ― він змахнув паличкою і підпалив рукав Гака. Гак зойкнув, і тоді його спина теж загорілася, тоді він почав гнатися за Дональдом, несамовито розмахуючи мечем. ― Кря! Вава‑а‑а‑ак! ― настала черга Дональда панічно тікати. ― То, наскільки сильний Капітан Гак? ― злякано запитав Ґуфі. ― Хм. Я не знаю…, ― Пітер Пен знизав плечима. Потім, посміхнувшись, він знову кинувся на Гака з кинджалом. ― Знаєш, Небувалія не твоя, щоб її забирати! Гак зняв свою куртку, щоб загасити вогонь, і люто подивився на Пітера Пена. ― Будь ти проклятий, нахабний вилупку! ― Чому б нам не покінчити з цим, Гаку? ― Пітер Пен приземлився на палубу, виставивши ніж у бік пірата. ― Чудово, щоправда, я тебе прикінчу! ― знову надівши куртку, Гак замахнувся на Пітера Пена. Але хлопчик спритно ухилився і продовжував це робити, спритно підводячи Гака до дошки, на яку незадовго до того загнали Сору. ― Ха-ха! Сюди, Гаку! ― насміхався він, знову піднімаючись у повітря. ― Чому ти…, ― Гак стрибнув на Пітера Пена, зробив різкий випад і промахнувся. А під ним не було нічого, крім води. ― А-а-а-а-а! Він впав в океан з сильним сплеском. Лише один аркуш паперу, випавши з його кишені, повільно дрейфував слідом за ним. ― Це, мабуть, частина звіту Ансема! ― Дональд встиг вихопити його з повітря. Крокодил, що цокав, націлився на Гака, який з галасом боровся за своє життя. ― Допоможіть! Його виття відлунювало над морем Небувалії. *** Хвилі тихо розбивалися об піратський корабель. Цей звук був таким знайомим для Сори… Море Небувалії було спокійним, як і океан на Острові Долі. Спершись на поруччя, Сора дивився на воду. ― Хах, ― сказав Ґуфі. ― Кайрі не могла прокинутися, то, може, вона справді втратила… ― Ш-ш-ш! ― Дональд обірвав його, хитаючи головою. ― Соро…, ― почав говорити Пітер Пен з-за його спини. ― Я все ще не можу в це повірити…, ― пробурмотів Сора і подивився на зоряне нічне небо. ― Я справді літав! Ось зачекай, я розкажу Кайрі. Цікаво, чи повірить вона мені? Напевно, ні. ― Ти можеш якось привести її до Небувалії! Тоді вона сама зможе спробувати, ― сказав Пітер Пен. Сора обернувся до нього. ― Якщо я вірю, я можу все, навіть літати. Тож я знайду Кайрі. Я знаю, що знайду. Я так багато хочу їй розповісти… про польоти, і про піратів, і про все, що сталося, ― його очі сяяли, звільнившись від сумнівів. “Я повірю. Я не здамся.” І тут до них прилетіла Дінь-Дінь і заблищала до них. ― Соро, ходімо подивимось на годинникову вежу, ― сказав Пітер Пен. ― Годинникову вежу? ― Дінь каже, що там щось є. Трійця злетіла в повітря і попрямувала за Пітером Пеном до годинникової вежі. *** ― Венді! ― покликав Пітер Пен. Вона сиділа на краю годинникової вежі, дивлячись на місто. Величезна годинникова вежа була заввишки з хмарочос, а внизу розкинулися вогні незліченних будівель і будинків. На кожній з чотирьох стін був великий циферблат, що показував час. Сора, Дональд і Ґуфі зустрілися з Венді лише на борту піратського корабля. Не знаючи, як до неї заговорити, вони дивилися одне на одного, аж поки Венді не заговорила першою. ― Ти Сора? ― Так… Приємно познайомитися, Венді. ― А ви, мабуть, Дональд і Ґуфі. Пітер Пен мені все про вас розповів, ― Венді мило посміхнулася, але потім стала трохи стурбованою. ― А як же Кайрі? Сора похитав головою. ― Ах, ясно… Ну, не здавайся, Соро! ― весело сказала вона, ніби розвіюючи похмурість, що насунулася на Сору, і підвелася. ― Поглянь! Хіба не чудовий краєвид? А завдяки цій годинниковій вежі можна дізнатися час з будь-якої точки міста. Сора став поруч і подивився вниз. Він ніколи раніше не бачив такого краєвиду – вогні міста, здавалося, вкривали весь світ. Тепер він мав ще одну річ, яку мав розповісти Кайрі. Він знову злетів у повітря і облетів навколо годинникової вежі. ― Що…? Годинник на цій стороні зламаний. ― Так, схоже, що тільки один, ― трохи занепокоєно сказала Венді. ― Цікаво, чи зможемо ми його полагодити? ― Дональд підлетів і подивився на циферблат, який показував неправильний час. ― Може, його просто треба трохи зрушити! Він щосили вдарив паличкою по хвилинній стрілці, і йому вдалося трохи зрушити її. ― Давай вже! ― Дональд продовжував штовхати її, і коли він нарешті штовхнув хвилинну стрілку на цифру дванадцять, циферблат годинника почав світитися. І… ― Замкова Щілина! ― Дональд злетів вище. На циферблаті з'явилася Замкова Щілина. Сора підлетів ближче і направив на неї Кі‑блейд. З кінчика Кі‑блейда в Замкову Щілину вдарив промінь світла, який з клацанням запечатав її. Потім щось випало з замкової щілини. ― Воу! ― Ґуфі кинувся його ловити. ― Це ж навігатор Ґаммі! Дональд злетів у небо, і саме тоді годинник пробив дванадцять. ― …Пітере, час, ― сказала Венді і почала спускатися коридором уздовж краю вежі. Пітер Пен повільно летів поруч з нею. ― Ти справді повертаєшся до Небувалії? ― Але ж ми завжди зможемо побачитися! ― він міцно тримав Венді за руку. ― Доки ти не забудеш про Небувалію. Сора дивився на них. За мить він підійшов і сказав: ― Венді… Вона підняла на нього очі і сором'язливо посміхнулася: ― Поки я не забуду… Це правда. Пітер завжди буде зі мною. Тож не забувай і про Кайрі! Якщо вона залишиться в твоєму серці, Соро, ти обов'язково знайдеш її знову. ― …Так. Ти маєш рацію. Дінь-Дінь літала навколо Дональда, яскраво мерехтячи. ― Дональде, Ґуфі… Може, вже час летіти? ― сказав Сора. Вони злетіли в небо слідом за ним. ― Гаразд, Пітере, ми вирушаємо! ― Побачимося пізніше, Соро! ― пролітаючи повз вежу, Пітер Пен помахав їм рукою. Поруч з ним, здавалося, трохи сумувала Дінь-Дінь. Трійця повернулася до Ґаммі-Корабля. Більше можна прочитати у нас на сайті І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!