Монстро (роздоріжжя)

― Цей змій, візир мало не здолав їх… якби тільки хтось не залишив його наодинці з усім цим.

У темній кімнаті Гак подивився на срібноволосого хлопця – Ріку.

― Ей, я зробив свою частину, ― майже байдуже промовив Ріку. ― Я привів принцесу, чи не так?

Він дивився на Малефісенту, коли говорив. Вона була повернута до них спиною.

Чи справді вона дотримається обіцянки, яку дала йому?

Ріку розумів, що він робить. Але він не міг встояти перед спокусою цієї обіцянки. І якщо вона справді мала намір її виконати, він був готовий на все. Так він вирішив. Якщо це означало, що він отримає те, чого прагнув… Якщо це заради Кайрі.

― Джафару вже нічим не можна було зарадити, його поглинула власна ненависть. Треба остерігатися, щоб вона не розгорілася занадто сильно, ― пробурмотіла Малефісента, повільно повертаючись обличчям до інших. ― До речі, Ріку, ти не помітив…?

Вона жестом вказала на поміст у центрі кімнати.

― Що?

― У нас же була угода, так? Ти допомагаєш нам, а ми виконуємо твоє бажання…

У променях тьмяного світла на помості з'явився образ дівчини. Здавалося, вона ніби спала…

― Кайрі! ― Ріку знав, що це не насправді, але все‑одно підбіг до помосту.

― Йди до неї. Твій корабель чекає.

― Чому ти робиш все це для мене? ― запитав Ріку, його голос був низьким і сповненим недовіри, коли він дивився на Малефісенту. ― У чому підступ?

― Підступ? Чому, тут немає ніякого підступу, ― вона нахилилася, щоб зазирнути Ріку в очі, і солодко промовила: ― Дурненький хлопчисько. Ти мені як син. Я лише хочу, щоб ти був щасливим, ― її рука м'яко погладила його по щоці.

― Я дуже сумніваюся в цьому.

― Вір у що хочеш. Але не забувай, що я дотрималася своєї частини угоди…

Ріку відвернувся.

― Де корабель?

― Це мій корабель, хлопче. Але це не розважальний круїз! ― сказав капітан Гак, розмахуючи однойменним гаком замість лівої руки. ― Це навряд чи буде приємною подорожжю.

Не сказавши більше ні слова, Ріку вийшов з кімнати.

***

Ґаммі‑Корабель вилетів з Аґраби і плавно дрейфував Іншим Небом. Чомусь здавалося, що це буде спокійніший маршрут ніж зазвичай.

― Отже, ми підібрали це там…, ― у Ґуфі був папірець, який вони знайшли після того, як спіймали Джафара в його лампу. Він простягнув його Джиміні Крікету. ― Є ідеї, що це?

― Схоже, на ньому багато чого написано…, ― Сора зі стурбованим виглядом подивився на папірець, який тепер був у руках Джиміні.

― Мені здається, що ви знайшли уривок звіту Ансема, ― відповів Джиміні.

― Так ось що це?!

― Так, я абсолютно впевнений, ― Джиміні подивився на Сору, який схилився над ним, а потім почав читати:

Більша частина мого життя була присвячена прагненню до знань. І ці знання добре охороняють цей світ. Жодна душа в цьому не сумнівається.
Але хоча мене називають мудрецем, є речі, яких я не розумію.
Я вірю, що темрява спить у кожному серці, незалежно від того, наскільки воно чисте. При нагоді найменша крапля може розтектися і поглинути серце. Я був свідком цього багато разів.
Темрява… Темрява серця. Як вона народжується? Чому вона так впливає на нас?
Як правитель цього світу, я повинен знайти відповіді. Я повинен знайти їх до того, як світ буде втрачено тими, кого захопила темрява…
Мій обов'язок – розкрити, чим насправді є ця темрява.
Я провів наступні експерименти:
― Вилучення темряви з серця людини.
― Вирощування темряви в чистому серці.
Ці експерименти призвели до того, що серця піддослідних, навіть найміцніших, зруйнувалися. Які ж крихкі наші серця. Моє лікування не дало жодних ознак одужання. Не можна було допустити, щоб люди цього світу побачили таке жахливе видовище, тому я замкнув тих, хто повністю втратив серце, під замком.
Через деякий час я спустився вниз і побачив дивне видовище. Істот, які, здавалося, народилися з темряви… Хто вони? Чи це справді живі істоти? Чи можуть вони бути тінями тих, чиї серця були втрачені?
В одному я впевнений: вони повністю позбавлені емоцій. Я повинен провести подальші дослідження.
Їм ще треба дати ім'я. Тих, у кого немає серця… Я назву їх “Безсердечними”.

― Безсердечні… Ті, у кого немає серця…, ― прошепотів Сора. ― Темрява в людських серцях…

― Хіба Леон не казав щось подібне? ― запитав Ґуфі. ― Безсердечні шукають темряву в людських серцях.

Дональд міцніше стиснув кермо.

― Так. І він казав бути обережним.

Сора глибоко задумався. Як і будь‑хто інший, він іноді відчував страх, а іноді ненависть. Леон казав, що в кожному серці є темрява.

І тоді…

― Здається, у звіті має бути щось ще, ― сказав Джиміні.

― Ця частина не має жодного сенсу, ― зауважив Дональд. ― Треба знайти решту.

Ґуфі нахилив голову.

― Цікаво, чи читав його король…

― Що це?! ― закричав Дональд.

Сора зазирнув у кабіну і побачив…

― Кит! Величезний гігантський кит! ― Ґуфі забігав колами по Ґаммі‑Кораблю. Гігантський кит кружляв у просторі, а корабель здригався, коли він пропливав повз нього.

― Монстро! ― закричав Джиміні Крікет.

― Ти знаєш цього кита?

― Аякже! Він – кит серед китів, і до того ж злий!

Монстро розвернувся і знову опинився перед Ґаммі‑Кораблем.

― Вхоу! ― Дональд щосили потягнув за штурвал, намагаючись змінити курс, але Монстро відкрив свою велетенську пащу і попрямував прямо на них.

― Запізно! Він нас проковтне! ― закричав Сора, але Ґаммі‑Корабель вже був у пащі кита.

***

Хвилі м'яко розбивалися об берег. Море і небо безмежно простягалися горизонтом. Листя кокосових дерев гойдалося під морським бризом, а сонячне проміння зігрівало їхні обличчя. Це був Острів Долі. Острів Сори.

― Це правда! Я сам його бачив! ― крикнув Сора вслід Ріку.

― Ти впевнений, що цього разу тобі не здалося?

― А яка різниця? Кажу тобі, там величезне чудовисько!

Хлопці стояли перед водоспадом. Прохолодна вода, що падала вниз, виблискувала на сонці.

― Гаразд, припустимо, що там справді є чудовисько… Як ти думаєш, Соро, ми зможемо зловити його самі?

Кайрі не було поруч. Вони обоє були ще маленькими. Це було багато років тому.

― Так! Ми з тобою все зможемо! …Прислухайся, хіба ти не чуєш, як воно гарчить?

Сора ляснув Ріку по плечу і подивився в бік кущів біля водоспаду. За кущами був темний прохід. Тоді Сора ще не знав, що станеться в тій печері.

― Шшш. Тихо, ― сказав Ріку, вдивляючись у прохід. ― Нам треба бути обережними…

Вони навшпиньки зайшли всередину.

Там була маленька печера з корінням дерев, що обвивали скелі. У стелі був великий отвір, і вони могли бачити яскраво‑блакитне небо.

Переступити поріг нового місця, якого вони ніколи раніше не бачили, було для них справжньою авантюрою.

― Бачиш? Це просто вітер шумить, ― сказав Ріку, дивлячись на небо.

― І все? Краще б це був монстр! ― Сора склав руки за головою і зітхнув. ― Га? Зачекай, що це там?

У глибині печери щось було. Сора побіг туди.

Ріку пішов за ним, не поспішаючи.

― Вікно… чи двері?

Це були великі дерев'яні двері, вищі за Ріку та Сору разом узятих, із золотими прикрасами, як у замку з казки.

― Двері…?

― Але ж їх ніяк не відчинити, ― Ріку придивився, але ні дверної ручки, ні замкової щілини не було видно.

― Блін… це справді все, що тут є? ― Сора вдарив ногою камінець.

Ріку повернувся до нього.

― Гей, Сора.

― Що?

― Коли ми виростемо, давай покинемо цей острів. Будемо шукати справжні пригоди, а не ці дитячі забавки!

Саме тоді вітер подув через дірку в стелі і завив звук, який Сора сприйняв за виття чудовиська.

Але це було дещо нове. Печера, в якій вони ніколи раніше не були. І там могло бути чудовисько. Це вже була чимала пригода, яка змусила їхні серця шалено калатати. Справжня пригода, хоча – що могло чекати на них там? Що вони там знайдуть? Ріку просто не міг залишатися на цьому острові.

― Звісно… але хіба тут немає нічого цікавого? ― сказав Сора, не звертаючи на це особливої уваги.

Він не зовсім розумів, про що говорив Ріку. Він ніколи не думав про те, що колись вони разом вирушать у справжню пригоду. До цього було ще далеко, а він хотів знайти собі заняття зараз. Щось веселе, прямо зараз, у цю саму мить.

― О, я знаю! Ти чув про нову дівчинку в будинку голови?

Ріку підняв очі.

― Я чув, що вона…

Вітер продовжував вити.

Це було ще до того, як Сора та Ріку познайомилися з Кайрі…

Тоді, коли вони нічого не знали за межами своїх островів.

***

― Припини!

Сора прокинувся від крику Дональда і сів.

Він, мабуть, спав. Коли це все сталося? Таке відчуття, що це було так давно…

― Соро, з тобою все гаразд?

Ґуфі дивився вгору, тримаючи щит напоготові. Поруч з ним тупотів ногами Дональд.

― Що ви робите? ― запитав Сора. ― Де ми взагалі…?

― Ну, ми можемо бути тільки всередині Монстро, ― відповів Джиміні Крікет.

― А як же Ґаммі‑Корабель?

― Він теж має бути десь тут, ― Джиміні виглядав стурбованим.

Раптом звідкись згори на них упала скриня зі скарбами.

― Вхоа! ― Сора відскочив назад.

― Я думаю, що той великий старий кит щойно всіх проковтнув. А за сьогоднішньої погоди… очікуються зливи! ― ще одна скриня зі скарбами впала і вдарилася об щит Ґуфі. ― А‑ах! Сильна злива!

― Ей! Хто там нагорі?! ― сердито крикнув Дональд.

― Це я, ― вони побачили, що хтось рухається перед ними.

― Хм? ― Дональд насупився, пильно витріщившись.

― Піноккіо! Чорти б мене побрали, якщо це не Піноккіо! ― Джиміні підбіг до фігури – це був хлопчик.

― Піноккіо? ― Сора, Дональд і Ґуфі перезирнулися і пішли за Джиміні. На хлопчику був жовтий капелюх і біла сорочка поверх шортів, і він метушливо рився в скрині зі скарбами.

― Піноккіо!

― Га? А, це ти, Джиміні!

Цвіркун підстрибував перед носом Піноккіо. Коли інші придивилися уважніше, то побачили, що це був зовсім не людський ніс.

Дональд і Ґуфі зашепотіли один одному.

― Гей, це що…?

― …Дерев'яна лялька, так?

Хлопчик був зовсім не хлопчиком, а лялькою.

― Що ти тут робиш? ― запитав Джиміні, застрибуючи на плече Піноккіо.

― Гм… Граю в хованки!

― Я просто не можу в це повірити. Я ночами не спав, хвилювався за тебе. Чому, з усіх… Піноккіо! ― і тут голос Джиміні здивовано підвищився.

― У нього виріс ніс! ― вигукнув Дональд, підскочивши.

― Піноккіо, ти знову брешеш! ― сварився Джиміні. ― Ти ж знаєш, що не можна брехати. Брехня буде лише рости і рости, поки тебе не спіймають! Це ж ясно, як ніс на твоєму обличчі!

― …Вибач, Джиміні… Я ніколи не буду брехати, поки ти поруч, ― коли Піноккіо сказав це, його ніс заблимав і зменшився до свого нормального розміру.

― Ти повинен бути хорошим, щоб стати справжнім хлопчиком. Ти ж пообіцяв Джепетто, чи не так?

― О, так! Тато! ― Піноккіо розвернувся і побіг.

― Куди ти, Піноккіо? Зачекай!

Але Піноккіо продовжував бігти, наче зовсім не чув Джиміні.

― Ходімо, народ! ― Джиміні вистрибнув Сорі на голову.

― Гаразд… Але хто такий Піноккіо? ― запитав Сора, коли вони бігли.

― Він з того ж світу, що і я. Ми жили разом. Ніколи не думав, що зустріну його в такому місці…

― Боже, це навряд чи добре – бути всередині кита! ― сказав Ґуфі.

― Ох, який же цей Піноккіо складний…, ― Джиміні дістав з кишені маленьку білу хусточку і витер обличчя.

***

Порожнина китової пащі була заповнена купами уламків інших проковтнутих кораблів. Виходу не було – зуби Монстро щільно зімкнулися. Далеко в глибині стояв один корабель, якому вдалося зберегти форму, з щогли якого слабо світив ліхтар, а поруч знаходився Ґаммі‑Корабель. Здавалося, він застряг там.

― Тату! ― Піноккіо побіг до старого, який сидів на палубі.

― Що, Піноккіо, де ти був? ― запитав старий.

― Емм…

― Піноккіо, зачекай!

Щойно він зібрався відповісти, як Сора та інші забралися нагору, і їхні обличчя показалися на палубі.

― О, Боже мій! То кит і вас усіх проковтнув? ― старий допоміг їм піднятися на борт.

― Уф! Дякую, пане! ― Дональд кивнув йому.

― Піноккіо полюбляє тікати, ― зауважив Сора.

― Він, певно, теж хвилювався за Джепетто, ― більш милосердно сказав Джиміні. ― Все‑таки він хороший хлопчик.

― То хто ж ви…? ― запитав старий.

― Я Сора, а це Дональд… а це Ґуфі.

― Мене звуть Джепетто. Я батько Піноккіо. Скажи, Піноккіо… Піноккіо? ― він озирнувся, але маленька лялька знову зникла.

― Джиміні теж зник! ― закричав Ґуфі.

― Ходімо їх шукати! ― Сора зістрибнув з палуби і побіг шукати Піноккіо.

***

Вони спустилися у китове горло, і стіни з тьмяних перетворилися на гротескно барвисті. В кінці цього вузького проходу вони вийшли на більш відкритий простір, весь вигнутий і звивистий, з випадковими перепадами висоти.

― Піноккіо! ― погукав Дональд.

Піноккіо зупинився біля входу в іншу залу, несміливо озираючись на трійцю. На його капелюсі сидів Джиміні Крікет.

― Сора! ― Джиміні скочив на Сору, коли вони підійшли ближче. ― Я просто не знав, що робити, коли Піноккіо так втік…

Він знову дістав свою маленьку хусточку і витер піт з обличчя.

― Що ти робиш? Ходімо, давай повернемося, ― сказав Сора, але Піноккіо не рухався з місця.

― Знаєш, Джепетто дуже хвилюється за тебе, ― додав Ґуфі.

― Припини дуріти! Зараз не час для ігор! ― сказав йому Сора.

Але відповів не Піноккіо.

― Але, Соро, ти ж так любив гратися.

― Ріку!

Він стояв над ними на узвишші. Його дивовижні блакитні очі холодно дивилися на Сору.

― Чи тепер, коли у тебе є Кі‑блейд, ти не можеш грати в ігри?

― Що ти тут робиш?! ― запитав Сора.

Ріку зістрибнув і поклав руку на плече Піноккіо.

― Просто граюся з Піноккіо.

― Ти знаєш, що я маю на увазі! А як же Кайрі? Ти знайшов її?

Ріку слабо посміхнувся:

― Можливо. Якщо ти зможеш нас зловити, я розповім тобі, що знаю.

― Ну годі! ― Сора ступив крок до нього, але Ріку схопив Піноккіо за руку і втік. ― Ей, зачекай!

Він кинувся навздогін за Ріку.

― Соро! Стій! ― крикнув йому вслід Дональд.

― Що, Дональде?! ― Сора зупинився й обернувся. Дональд і Ґуфі невпевнено дивилися на нього, і Джиміні, здавалося, теж був стурбований, сидячи на капелюсі Дональда.

― Чому Ріку тут?

― Звідки мені знати?! ― огризнувся Сора, тупнувши ногою.

― Але… хіба це не підозріло? У мене погане передчуття.

― Треба йти за ними. Інакше ми може ніколи більше не побачимо ні Піноккіо, ні Ріку! ― з цими словами Сора побіг далі.

Дональд і Ґуфі обмінялися поглядами, на мить задумалися, а потім кивнули і побігли за Сорою.

***

Довгий вузький прохід був яскраво розфарбований, але темний. Ріку зупинився і зігнувся, щоб перевести подих. Піноккіо не було з ним – він знову кудись побіг.

― Чому ти все ще турбуєшся про цього хлопця?

Почувши дивний голос, Ріку повернувся і побачив Малефісенту, яка стояла позаду нього. Він насупився і мовчки дивився на неї.

― Він практично покинув тебе заради Кі‑блейда і своїх нових супутників, ― Малефісента торкнулася його щоки, але Ріку відмахнувся.

― Мені начхати на нього. Я просто трохи поглузував з нього, ― очі Ріку заблищали лютим, холодним світлом.

― Та невже? Ну звісно, що так. Але стережися темряви в своєму серці. Безсердечні полюють на неї.

― Не лізь не в свої справи! ― крикнув Ріку, але Малефісента вже непомітно зникла.

***

Сора, Дональд і Ґуфі побігли довгим коридором.

― Боже, я не бачу ні Піноккіо, ні Ріку, ― сказав Ґуфі.

― Вони мають бути десь тут…, ― похмуро відповів Сора.

Він не мав жодного уявлення, про що думав Ріку.

“Навіщо він це робить?”, подумав Сора. “Ми ж мали бути друзями. Але тепер…”

― Сора! Там Піноккіо! ― Дональд побіг туди, де стояв Піноккіо і з цікавістю дивився на них. А поруч з ним був Ріку.

― Ріку! ― закричав Сора.

Ріку лише дивився у відповідь, не кажучи ні слова.

― Що з тобою сталося? Про що ти думаєш? Ти що, не розумієш, що ти робиш?!

― Я збирався запитати тебе про те ж саме, Соро, ― відповів він, хитаючи головою. ― Здається, тебе зараз цікавить лише те, щоб бігати навколо і хизуватися Кі‑блейдом. Ти хоч хочеш врятувати Кайрі?

― Хочу…, ― Сора витріщився на виблискувальний в його руці Кі‑блейд.

Знайти Ріку… і знайти Кайрі. Це було те, що він збирався зробити з самого початку. Але тепер це було не єдиною метою.

Він не хотів, щоб ще якісь світи були знищені, як Острів Долі. Він не хотів, щоб хтось ще пройшов через щось подібне. Тому він намагався закрити всі Замкові Щілини.

Це не означало, що Сора забув про Кайрі.

Навіть зараз він думав про те, як сильно хотів її побачити і яким чином може їй допомогти.

Але… якби він просто намагався врятувати Кайрі, це б нічого не вирішило.

― Будь ласка, поверніть мені мого сина! ― вигукнув Джепетто з‑за їхньої спини. Він, мабуть, не міг просто стояти і чекати, поки Піноккіо повернеться.

― Тату! ― Піноккіо спробував дотягнутися до Джепетто, але Ріку схопив його ззаду.

― Піноккіо!

― Тату, допоможи!

― Вибач, старий, ― сказав Ріку. ― У мене є незакінчена справа з цією лялькою.

― Він не лялька! Піноккіо – мій маленький хлопчик! ― вигукнув Джепетто.

Ріку холодно посміхнувся йому:

― Він незвичайний. Небагато ляльок мають серце. Я не впевнений, але, можливо, він зможе допомогти комусь, хто втратив своє, ― він взяв Піноккіо на руки.

― Зачекай, ти говориш про Кайрі? ― запитав Сора.

― Лялька, яка втратила своє серце через Безсердечного… Можливо, це ключ до порятунку Кайрі, ― Ріку по‑справжньому посміхнувся. ― Що скажеш, Соро? Об'єднаймо зусилля, щоб врятувати її. Ми з тобою зможемо все.

Сора витягнув Кі‑блейд, готуючись до бою.

― Що, ти краще битимешся зі мною? Через маленьку ляльку? ― Ріку дивився на нього, не кліпаючи.

― Піноккіо не просто лялька. У нього є серце. Або принаймні совість! ― заперечив Сора, його голос був сповнений сили та рішучості. ― Це крихітний голосок, але я чую його голосно і чітко. І він підказує мені, що віддати тобі Піноккіо – це неправильно!

― Тоді ти не залишаєш мені вибору, Сора, ― Ріку штовхнув Піноккіо вниз і подивився вниз, стиснувши кулаки.

― Піноккіо! Піноккіо! ― Джиміні перестрибнув з капелюха Дональда на Піноккіо, який ледь розплющив очі.

― Джиміні… я не витримаю…, ― промовив він слабко, але потім його ніс трохи збільшився. ― О! Гадаю, зі мною все гаразд!

Піноккіо підвівся на ноги, а Джиміні радісно застрибав.

Аж тут зверху на них упав величезний Безсердечний – Паразитична Клітка.

― Вак! Наближається! ― Дональд витягнув чарівну паличку. Безсердечний був великою кулею, з широкою пащею, схожою на тріщину, і довгими руками, що колихалися, наче водорості у течії.

― Ріку…, ― Сора витріщився на нього, але Ріку, здавалося, дивився крізь нього. Чорний туман оточував тіло Ріку… такий самий, як і темна енергія, що поглинула його на Острові Долі.

― Куди ти йдеш?! Ріку!

Але Ріку зник у цьому чорному сяйві, ніби намагався заглушити крик Сори.

― Аааак! ― Паразитична Клітка плюнула в них пухирями, відкинувши Дональда назад.

― Джиміні, Піноккіо! Джепетто! Назад! ― Ґуфі підняв перед ними свій щит.

Сора дивився на чорне сяйво, що вже розсіювалося слідом за Ріку. Дональд помчав до Паразитичної Клітки.

― Граааа! ― Сора обрушив свій Кі‑блейд на його голову. Удар був схожий на удар по металу, і тварюка роззявила пащу.

― Сора!

― Цілься йому в пащу, Дональде!

― Заметіль! ― Дональд змахнув паличкою, і величезна брила льоду полетіла до пащі паразита. У той же час його "гумова" рука вдарила Сору і відправила його в політ.

Ґуфі підбіг до нього.

― З тобою все гаразд?

― Я в порядку! Давай позбудемося цієї штуки! ― Сора витер обличчя і знову підвівся, тримаючи Кі‑блейд напоготові.

― Вак! ― коли магія Дональда вдарила по Паразитичній Клітці, вона знову відкрила пащу. І тоді Сора помчав туди, з усієї сили розмахуючи Кі‑блейдом.

“Ріку…!”

Звучало так, ніби Ріку знав, де Кайрі.

І Ріку… звертався до темряви, намагаючись врятувати її. Можливо.

Сора не знав, що з цим робити. Ці почуття влилися в Кі‑блейд, і він вдарив ним по Безсердечному.

Він стрибнув у пащу тварюці, і решта почали хвилюватися за нього. Щойно Дональд вигукнув ім'я Сори, з пащі Паразитичної Клітки вирвалося світло.

― …Ось! ― крикнув Сора, і тіло істоти наповнилося світлом. Потім сяюче серце повільно злетіло вгору, і Паразитична Клітка розчинилася разом зі світлом.

Тоді й саме тіло Монстро почало здригатися.

Кит, мабуть, вирішив, що після всієї цієї сутички він хоче позбутися від натовпу зі свого черева.

― Соро, тікаймо звідси!

― Добре… Але де ж Джепетто і Піноккіо?

Трійця побігла назад до Ґаммі‑Корабля.

― Я сказав їм підніматися на борт, ― сказав Джиміні Крікет, який в якийсь момент зайняв своє місце на капелюсі Дональда.

― Сподіваюся, з ними все гаразд…

― Так чи інакше, нам краще поспішати!

І тільки‑но вони заскочили на борт Ґаммі‑Корабля, як стався сильний поштовх, і на корабель налетів шквальний вітер.

― Куа‑ваааак!

― Ваху‑хууу!

Монстро чхнув, і Ґаммі‑Корабель вилетів назад в Інше Небо.

― Фух…, ― зітхнув Дональд, тримаючись за штурвал. Позаду них Монстро, який виглядав трохи хворим, поплив геть, щоб знайти більш спокійне місце.

― Сподіваюся, з Джепетто і Піноккіо все гаразд…, ― занепокоївся Ґуфі.

― Так. Сподіваюся, вони успішно приземлилися десь у безпечному місці… Кря!

― Я просто знаю, що з ними все гаразд, ― сказав Джиміні. ― Поки вони разом, Піноккіо буде хорошим хлопчиком, куди б вони не пішли.

Сора сидів на підлозі з Кі‑блейдом на колінах, майже беззвучно бурмочучи ім'я свого друга.

― Ріку…

---

Більше можна прочитати у нас на сайті

І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм