Ґаммі‑Корабель летів крізь безкраї простори іншого неба.
― Тут стало комфортніше, правда? ― сказав Ґуфі.
Сора стояв на маленькому помості і дивився на Інше Небо. Почувши Ґуфі, він зістрибнув вниз.
― Ага. Тут куди більше місця.
До модернізації на борту Ґаммі‑Корабля було досить тісно. Але з удосконаленнями, зробленими Сідом, місця стало вдосталь.
― Кращим став не лише інтер'єр, ― сказав Дональд Дак. ― Навіть обладнання стало кращим!
З легким тремтінням з Ґаммі‑Корабля вилетіли ракети і пробили валун, що пролітав попереду.
― Ого! Ану, Дональде, дай мені покерувати…, ― стоячи за кріслом пілота, Сора невідривно дивився на руки Дональда, що лежали на кермі.
― Ні, ні, ні! Я відповідаю за політ! ― Дональд відмахнувся від нього і міцніше вхопився за штурвал. Поле зору з кабіни стало набагато ширшим, і керувати літаком стало легше.
― А Сід дуже добре розбирається в тому, що робить, ― зауважив Джиміні Крикет.
― Може, він навіть кращий за Чіпа та Дейла, ― погодився Ґуфі, згадуючи інженера та механіка з Замку Дісней. ― Куди ми вирушимо далі, Дональде?
― Кряк? Ми пролетимо повз Країну чудес!
― Повз Країну чудес…?
“Цікаво, що сталося з Алісою”, подумав Сора. “Вона десь там, в Іншому Небі? Або…”
― Дивись, ось він! ― Дональд показав на новий світ, що відкрився попереду.
Це був світ, вкритий золотистим піском – Аґраба.
― Ого… Цей пляж простягається нескінченно…, ― пробурмотів Сора, дивлячись вниз, коли Ґаммі‑Корабель завис у небі нового світу.
― О, це ніякий не пляж – це пустеля, ― поправив його Джиміні. ― Ти не знайдеш тут ніякого океану, що омиває ці піски.
― Там є пісок, але немає океану?!
― Саме так.
Вражений Сора знову подивився вниз на землю.
― Я бачу там місто, ― сказав Дональд.
Сора нахилився, щоб подивитися. По той бік пустельних пісків височів кам'яний вал.
― Ходімо, Дональде, Ґуфі! Вперед! ― Сорі вже не терпілося приземлитись в пустельному світі.
― Гей, зачекай! ― Ґуфі тільки почав збиратись, але Сора вже вибігав на пісок.
***
Посеред пустелі стояло кам'яне місто, оточене величезними кам'яними стінами майже такого ж кольору, як і пісок. Місто було власним великим королівством, куди приходили і йшли люди, що подорожували через пустелю, приносячи прибуток численним крамницям, що вишикувалися вздовж базару. Це мало бути жваве місце. Але місто було моторошно тихим.
Чоловік і жінка, обидва одягнені в чорні плащі, йшли вулицями.
― Де ж Замкова Щілина?
― Її вже шукають Безсердечні. Я впевнений, що ми знайдемо її досить скоро.
Та, що поставила запитання – темна відьма Малефісента.
Той, хто відповів їй – королівський візир цього світу Джафар.
― А як щодо іншої проблеми?
― А, так, про це…, ― перервавши його, на плече Джафара сів яскраво забарвлений папуга. ― Яґо! Ти знайшов принцесу Жасмін?
― Я шукав її скрізь. Вона зникла, як за помахом чарівної палички!
Малефісента похмуро глянула на папугу. Було очевидно, що Малефісента і Джафар шукають цю принцесу, на ім'я Жасмін.
― Ти казав, що у тебе тут все під контролем.
― В Аґрабі повно нір, в яких ховаються щури.
Це звучало так, ніби всі в місті були заточені згідно з якимось планом Джафара.
― Але… з принцесою чи без неї, безперечно, цей світ буде нашим, як тільки ми знайдемо Замкову Щілину, ― сказав він. ― Нащо нам Жасмін?
Цього разу Малефісента нахмурилась у відповідь на запитання Джафара.
― Нам потрібні всі сім принцес, щоб відкрити останні двері. Якщо їх буде менше, то це буде неможливо.
― Ах, двері, так? Якщо принцеса така важлива, ми знайдемо її… Ви там, знайдіть Жасмін і негайно приведіть її до мене!
Позаду Джафара з'явилися безсердечні, озброєні вигнутими мечами. На головах у них були тюрбани, як у воїнів пустелі, але, як і у всіх інших Безсердечних, у них не було облич.
― Ну що ж, вирушаймо! ― Яґо полетів углиб міста, ведучи за собою Безсердечних.
― Не занурюйся в темряву занадто глибоко, ― застерегла Малефісента. ― Безсердечні поглинають необережних.
Джафар засміявся напівзловісною посмішкою.
― Твоя турбота зворушлива, але навряд чи необхідна.
Один великий апельсин впав зі своєї купи на прилавку з фруктами, але ні Малефісента, ні Джафар цього не помітили.
Там, за прилавком, сиділа прекрасна темноволоса принцеса – Жасмін.
***
Трійця стояла перед величезними воротами.
― Цікаво, чи тут теж повно Безсердечних…, ― пробурмотів Ґуфі, хмурячись, наче йому не хотілося заходити всередину.
Дональд підстрибнув і змахнув чарівною паличкою.
― З нами все буде добре! Правда, Соро?
― Так. Залиш це нам!
― Боже, сподіваюся, що так…
Вони пройшли крізь ворота, і тут з‑під землі, наче із засідки, виринули Безсердечні, які тільки й чекали, щоб підстерегти трійцю.
― Вх‑вхоу! Я так і знав!
― Дональде, Ґуфі, давайте! ― Сора кинувся прямо в рій Безсердечних.
― У них смішні мечі! ― вигукнув Ґуфі, блокуючи атаку Безсердечного з великим вигнутим мечем.
― У цих є крила! ― Сора тільки й міг робити, що ухилятися від атак крилатих Безсердечних, що низько літали.
― Гаразд, моя магія… кряя! ― тільки‑но Дональд зібрався використати свою паличку, як літаючий Безсердечний у червоній мантії вистрілив у нього магією вогню. ― Вони знову стали сильнішими! ― закричав він, б'ючи капелюх, намагаючись загасити полум'я.
― Давайте просто втечемо звідси, Соро! ― Ґуфі забіг вперед у провулок.
Сора все ще хотів битися.
― Але ми можемо позбутись їх!
― Ходімо, Соро! ― Дональд схопив його за руку і потягнув за Ґуфі.
― Ой…, ― Сора копнув ногою камінчик у провулку.
― Ті Безсердечні виявилися досить сильними, ― сказав Ґуфі.
― Ми могли б перемогти їх усіх! ― заперечив Сора, скрививши обличчя в гримасі.
― Ті, що з мечами, були дуже сильні…, ― Ґуфі важко зітхнув.
Поруч з ними озирався Дональд.
― І взагалі… Куди поділися всі люди в цьому місті?
На ринку стояли торгові прилавки, створюючи враження дуже процвітаючого міста – але нікого не було видно.
― О‑о‑о, то це продається? ― Сора взяв апельсин з одного з прилавків. Він виглядав апетитно, але…
― Хто там? Агов?
― А‑а‑а! ― Сора аж підскочив через раптовий голос.
― Хто там? ― Ґуфі зазирнув у кіоск з‑за прилавка.
Це була вродлива молода дівчина з тонкими рисами обличчя і чорнявим волоссям. Здавалося, від кожного її руху віяло солодкими пахощами, а одяг був кольору джерельної води, немов оазис у спекотному пустельному місті.
― Я Жасмін, ― сказала вона. ― Мій батько – султан Аґраби.
― А, то… це робить тебе принцесою, ― відповів Ґуфі.
Жасмін похитала головою.
― …Мій батько був скинутий Джафаром, який зараз контролює місто, ― спокійно сказала вона їм, але здавалося, що їй було боляче це говорити.
― Джафар? ― перепитав Дональд.
― Ти не знаєш про нього? ― запитала Жасмін у відповідь.
― Ні… Ми щойно прибули сюди.
― То ви мандрівники… Джафар ув'язнив усіх в Аґрабі. Тут нікого немає…, ― Жасмін сумно опустила очі. Вона, мабуть, думала, що Сора та інші – місцеві жителі, які вирвалися з пазурів Джафара.
― Жасмін, я Сора. Можеш розповісти нам що‑небудь ще про те, що тут сталося?
― Джафар – королівський візир. Він отримав злі сили і захопив Аґрабу. Він спіймав мене, коли я намагалася втекти… але хтось допоміг мені…
― Хто тобі допоміг? ― запитав Сора, і вона глянула на нього.
― Його звуть Аладдін. Ми ховалися неподалік, але він недавно пішов у справах… Сподіваюся, з ним усе гаразд…, ― її погляд знову опустився вниз.
Сора, Дональд і Ґуфі невпевнено переглянулися.
― Ти ще щось чула? Думаю, ми можемо допомогти, ― сказав Сора.
Жасмін на мить задумалась і відповіла:
― Здається, Джафар щось шукає.
― Що саме? ― Дональд переглянувся з Ґуфі.
― Здається… він назвав це “замкова щілина”.
― Замкова Щілина! ― Дональд підскочив. ― Ми теж її шукаємо!
Вони нахилилися ближче, сподіваючись, що Жасмін розповість їм більше. Чи може Замкова Щілина мати якесь відношення до дивних подій, що відбуваються в цьому місті…?
Але тут – над їхніми головами пролунав гордовитий голос.
― Від вас більше клопоту, ніж ви того варті.
― Джафар! ― скрикнула Жасмін.
Чоловік зі змієподібним посохом дивився на них зверху вниз.
― Принцесо Жасмін, дозволь мені знайти тобі достойнішу компанію, ― сказав він, погладжуючи свою бороду. ― Ці дрібні щури не годяться…
― Жасмін, тікай! ― крикнув Сора, який вже стояв напоготові з Кі‑блейдом.
― Ах, малий, що володіє ключем, ― Джафар перевів погляд на Жасмін і з гидкою посмішкою дивився, як вона тікає, розуміючи, що далеко вона не втече. ― Мабуть, ми ще побачимо, на що ти здатен.
Потім Джафар змахнув своїм посохом, і з'явилися Безсердечні, і кинулися на трійцю.
― Вак! ― Дональд відскочив і ухилився від атаки.
Поглянувши вниз на цю сцену, Джафар обернувся, змахнувши плащем.
― Ти тікаєш?! ― закричав Сора. Джафар посміхнувся і неквапливо пішов геть.
― Стій, де стоїш!
― Соро, обережно! ― Ґуфі врізався в Безсердечного, що мчав на Сору, який намагався наздогнати Джафара.
― Уух! ― намагаючись відскочити, Сора впав на спину.
― Соро, ми повинні перемогти цих Безсердечних, перш ніж переслідувати Джафара, ― сказав Ґуфі.
― Ми повинні допомогти Жасмін! ― додав Дональд.
Сора підвівся, змахнувши Кі‑блейдом:
― Гаразд! Давайте кожен візьметься за одного!
― Зрозумів! ― підтвердив Ґуфі.
Дональд махнув паличкою:
― Цей мій!
І всі троє враз кинулися на Безсердечних, що ширяли в повітрі, як великі повітряні кулі.
***
Віддихавшись після перемоги над Безсердечними, вони всілися на землю.
― Вони дійсно сильніші…, ― сказав Сора, будучи трохи пораненим.
Дональд дав йому зілля.
― Що ж, ми повинні продовжувати битися!
― Та‑а‑ак. ― Сора повільно підвівся і озирнувся навколо. ― Нам тре' знайти Жасмін.
Трійця попрямувала в напрямку, куди втекла Жасмін.
― Хіба вона не казала, що ховалася в якомусь будинку неподалік? ― Дональд зупинився перед невеликим кам'яним будинком. ― Може, це він…
Вони відчинили дерев'яні двері і зайшли в дім, озираючись у пошуках Жасмін.
― Тут нікого немає…
Дональд заглянув у великий горщик.
― Хм… Цікаво, куди вона могла піти. Схоже, що цього Аладдіна тут теж немає.
Сора склав руки, задумавшись, і вони почули грюкіт з кута.
― Га? ― коли він обернувся, килим якимось чином сам собою розгорнувся.
― Цей… цей килим рухається! ― вигукнув Дональд.
― Боже, це не схоже на Безсердечного…, ― сказав Ґуфі, але все одно підняв свій щит.
Килим затрясся, і шафа, що стояла на ньому, загриміла.
― Здається, воно застрягло, ― сказав Сора.
― Обережно, Соро! ― Дональд витягнув чарівну паличку, але Сора підійшов ближче до килима, що тремтів, і відсунув шафу.
― Ось, тепер ти можеш рухатися, так?
Килим став на свій край і склався навпіл.
― Він… щойно вклонився, щоб подякувати нам? ― запитав Ґуфі.
Потім килим опустився вниз і ткнувся їм під ноги.
― Ти пропонуєш нам сісти? ― Сора стрибнув на килим, і він, здавалося, радісно задрижав. ― Дональде, Ґуфі, залазьте!
Дональд і Ґуфі подивилися один на одного і нервово ступили на килим.
І тут килим вилетів у вікно і полетів за межі міста.
― Вхоу!
За містом килим раптом прискорився, і вони помчали над пустелею.
― Ого… Літаючий килим! ― Сора подивився вниз на дюни.
Це було зовсім не схоже на Ґаммі‑Корабель – вони відчували вітер на своїх обличчях. Повітря пустелі було гаряче і сухе, але все одно відчувалося приємно. Сора ніколи не відчував нічого подібного.
― Цікаво, куди ми прямуємо…? ― пробурмотів Ґуфі, тріпочучи своїми довгими вухами.
― Туди!
Там, куди вказував Дональд, вони побачили одну маленьку фігурку, яка борсалася у піску.
***
Борючись за своє життя, Аладдін не чув нічого, крім м'якого шурхоту сипучого піску. Він був похований по коліна в білосніжних штанях, і з кожним рухом лише занурювався все глибше. Під жилетом його смагляве тіло було підтягнутим і міцним, але проти сипучих пісків він нічого не міг вдіяти.
― …Напевно, треба цим скористатися.
Коли Аладдін напружено дивився на лампу, яку тримав у руках, він почув другий голос.
― Гей, ти Аладдін?! ― крикнув Сора чоловікові у піску і зістрибнув з килима.
― Так, це я! А ти хто?
― Я Сора. Зараз ми тебе звідти витягнемо! ― він спустився на пісок і простягнув руку Аладдіну. Але тут…
― Вак! Безсердечні! ― закричав Дональд, підстрибнувши. З'явилася величезна кількість Безсердечних, які оточили їх.
― Ми маємо спершу перемогти їх, інакше ми мало чим зможемо допомогти! ― сказав Ґуфі.
― Просто почекай – ми тобі допоможемо, обіцяю! ― сказав Сора Аладдіну, який тепер був похований по пояс, і піднявся, тримаючи Кі‑блейд напоготові. ― Яа‑а‑аргх!
Він підскочив і кинувся на літаючого Безсердечного, що летів на нього. Але на піску було важче пересуватися, і він встиг лише влучити йому в ногу, не завдавши особливої шкоди.
― Вогонь! ― Дональд прикрив його магією.
― Дякую, Дональде!
― Та без проблем!
Борючись разом, трійця знищувала Безсердечних одного за іншим, але скільки вони перемагали, стільки ж піднімалося з піску.
― Боже, тільки не знову! ― вигукнув Ґуфі.
― Але ми повинні перемогти їх, щоб допомогти Аладдіну! ― крикнув у відповідь Сора.
Занурюючись у пісок, Аладдін високо підняв лампу.
― Джине, позбудься тих істот!
І тут з отвору лампи вирвалася велика блакитна хмара – це був Джин із лампи, який вилетів і заревів.
― Бажання номер один, зараз здійсниться!
― Вхоу! ― Сора від несподіванки відступив назад.
Джин клацнув пальцями, і всі Безсердечні безслідно зникли.
― Ого…
― Легше легкого, простіше простого! ― Джин підморгнув і склав руки. Його велике широке тіло не мало ніг, і він ширяв у повітрі, як привид.
― Соро, ми повинні допомогти Аладдіну! ― сказав Ґуфі. Сора простягнув руку до Аладдіна, який все ще залишався в сипучих пісках. Зчепивши руки, Дональд і Ґуфі вхопилися за ноги Сори, і їм усім вдалося витягнути Аладдіна.
― Фух…, ― Аладдін струсив з себе пісок, що прилип до нього, і привітно посміхнувся до них. ― Спасибі, Соро! І…
― Дональд Дак!
― А я Ґуфі!
Дональд і Ґуфі по черзі потиснули Аладдіну руку.
― Аладдіне, що ти робиш тут, у пустелі? ― запитав Сора.
― О, ну ти знаєш, просто шукаю легендарні скарби. Щойно відвідав Печеру Чудес, ― як тільки Аладдін сказав це, килим спустився на землю.
― Легендарний скарб?
― Я знайшов той літаючий килим, на якому ти прилетів сюди… і цю чарівну лампу, ― в руці Аладдіна була маленька металева настільна лампа.
― Чому вона чарівна? ― запитав Сора, пильно дивлячись на неї, і Джин зрівняв своє обличчя з обличчям Сори, і теж подивився на нього у відповідь. ― Воу!
― Залиш пояснення професіоналам! ― Джин виструнчився перед Сорою, прийнявши героїчну позу. ― Єдиний, неповторний, Джин із лампи! Потри‑три‑три лампу – і з'явиться Джин, щоб виконати ваші найпотаємніші бажання! І сьогоднішній переможець… Аладдін! Вітаємо!
Пританцьовуючи, Джин клацнув пальцями, і пролунали фанфари. На Аладдіна посипалося конфетті.
― Будь‑які побажання? ― запитав Дональд.
Джин помахав вказівним пальцем перед обличчям Дональда:
― Терпіння, мій пернатий друже! Ти отримаєш…, ― він злетів у повітря і потроївся – Джинів стало троє. Кожен з них підняв догори по три пальці. ― Будь‑які три бажання! Перше бажання, друге бажання…, ― двійники зникли. ― Три бажання – тоді я стану, як банан, і лусну!
І він полетів до Аладдіна.
― Наш щасливий переможець загадав своє перше бажання – значить, у нього залишилося ще два! Тож, хазяїне, яке буде твоє друге бажання?
Джин простягнув руку, і прожектор освітив Аладдіна.
― Хм, ― тихо протягнув Аладдін. ― Як щодо того, щоб зробити мене казково багатим принцом…?
― О‑о‑о! Гроші! Королівська влада! Слава! ― Джин зааплодував. ― Як я сам до цього не додумався?!
― Боже, серйозно…? ― пробурмотів Ґуфі, нахиливши голову.
― Гаразд, ти сам напросився. Сто слуг, сто верблюдів, навантажених золотом! Тільки скажи, доставка за тридцять хвилин, а то й менше, і їжа безкоштовна! Я навіть капучино безплатно наллю! ― потираючи руки, Джин наблизився до Аладдіна.
Але Аладдін похитав головою.
― Ні, дякую.
― Гаразд…
― Думаю, я відкладу це на потім, поки ми не доїдемо до Аґраби, ― сказав Аладдін, виглядаючи засмученим.
― А чому ти хочеш бути принцом? ― склавши руки, запитав Ґуфі.
― Розумієш, в Аґрабі є дівчина, на ім'я Жасмін. Але…, ― Аладдін сумно опустив очі. ― Вона принцеса, а я… Ох, вона ніколи не закохається в такого хлопця, як я.
― … Жасмін? ― Дональд задер голову. У цьому імені було дещо…
― О, точно! Вона в біді, Аладдіне! ― Сора швидко підбіг до нього, і колір обличчя Аладдіна потьмянів.
***
Килим злетів у повітря, несучи на собі Сору, Аладдіна, Дональда і Ґуфі.
― Ах, свіже повітря! Як чудово на свіжому повітрі! ― летячи за ними, Джин глибоко вдихнув і потягнувся.
― Мабуть, ти не часто виходиш на прогулянку, так? ― запитав Сора.
При цьому Джин виглядав трохи похмурим.
― Таке життя. Феноменальна космічна сила, крихітний життєвий простір. Завжди три бажання, а потім назад до своєї маленької переносної в'язниці. Так що мені пощастило, що я бачу світло дня раз на століття або два…
Джин понуро повісив голову.
“Якби мене замкнули в цій крихітній лампі…” Сора спробував уявити собі це і здригнувся. Це було б просто жахливо. Острів Долі був сповнений сонячного світла і друзів, і навіть там Сора хотів потрапити в інші світи.
Аладдін теж трохи поміркував.
― Скажи, Джине, а що як я використаю своє останнє бажання, щоб звільнити тебе від лампи? Що скажеш?
Очі Джина засяяли.
― Ти зробиш це?
― Я обіцяю, Джине. Після того, як ми допоможемо Жасмін!
Джин перекинувся у повітрі.
― Яху‑у‑у! ― він продовжував кружляти навколо них.
― То що ж задумав Джафар? ― запитав Аладдін у трійці, все ще спостерігаючи за радісним Джином.
― Ми теж не зовсім розуміємо, ― відповів Сора. ― Але Жасмін сказала, що Джафар шукає Замкову Щілину.
― Ми теж її шукаємо! ― додав Ґуфі.
Джин зробив паузу, склав руки і задумався.
― Замкова Щілина, значить? Можу заприсягтися, що я колись десь чув про це…
Дональд підхопився.
― Справді? Де?
― Де ж це було? Це було кілька століть тому…
― Ну ж бо, згадай!
― Хм… Не можу сказати, ― Джин нахилив голову до Дональда, який тупотів ногами по килиму.
― У будь‑якому випадку, ми повинні зупинити Джафара, поки не стало занадто пізно. У мене погане передчуття…, ― сказав Сора.
Аладдін кивнув.
― Треба поспішати!
Килим прискорився над пустелею.
***
Центральні вулиці Аґраби були повністю забарикадовані, але це не стало проблемою для чарівного килима. Коли літаючі Безсердечні злетілися, щоб перешкодити їм, магія Дональда стала в пригоді.
― Кря! ― Дональд вистрілив заклинанням. Сора кинув Кі‑блейд, який вихором пролетів по повітрю і добив Безсердечного, а потім повернувся в його руку.
― Ого! Нічого собі, Сора, це було круто! ― вигукнув Ґуфі.
Сора підняв догори великий палець і посміхнувся. Він все краще і краще вправлявся з Кі‑блейдом.
Вони побачили дві фігури внизу біля великих воріт палацу.
― Жасмін!
― Джафар теж там!
Аладдін зістрибнув з килима, а за ним і всі інші.
― Нарешті вуличний щур виліз зі своєї нори, ― сказав Джафар, презирливо пирхаючи.
― Відпусти Жасмін!
― Ти зависоко ставиш планку, хлопче. Ти більше не потурбуєш принцесу.
― Аладдіне! ― Жасмін спробувала підбігти до нього, але Джафар схопив її за руку.
― Джине… Допоможи Жасмін, будь ласка, ― прошепотів Аладдін, протираючи лампу.
― Залишилося одне бажання! Знаєш, ти легко з ними розтаєшся, ― Джин зник з‑за спини Аладдіна і з'явився за спиною Джафара, а потім підхопив Жасмін на руки.
― Мені так шкода, малий, ― посміхнувся Джафар. ― Боюся, твоє друге бажання не здійснилося.
Вони почули хлопання крил. Папуга Яґо тримав лампу в кігтях.
― Га?! ― Аладдін подивився на свої порожні руки.
― Вибач, Ал…, ― сумно прошепотів Джин.
Лампа випала з пазурів Яґо в руку Джафара, і в ту ж мить Джин зник.
Жасмін закричала. Джин зник і вона впала вниз, і приземлилася прямо у великий глиняний горщик.
― Жасмін! ― Аладдін побіг до неї, але у горщика виросли ноги – він перетворився на Безсердечного. І з величезною швидкістю помчав вулицями міста.
― Допоможіть!
Почувши крики Жасмін, Джафар посміхнувся.
― А тепер я прощаюся з вами, вуличні щури!
― Стій! ― вони вчотирьох спробували піти за ним, але декілька Безсердечних вже перегородили їм шлях.
― Геть з дороги! ― Сора розсік їх своїм Кі‑блейдом.
― Вони і тут теж! ― Ґуфі знищував Безсердечних, які продовжували з'являтися. Але тепер вони втратили Джафара з поля зору.
― Жасмін! Жасмі‑і‑і‑ін! ― закричав Аладдін, замахнувшись мечем на Безсердечного, і в ту ж мить килим опустився перед ним. ― Ти пропонуєш мені залізти?
― Вперед, Аладдіне! ― крикнув Соро. ― Впевнений, що килим доставить нас до Жасмін!
Він застрибнув, а за ним Аладдін, Дональд і Ґуфі.
― …Жасмін… ― опустивши голову, Аладдін вдарив кулаком по килиму.
***
Килим висадив їх біля величезної статуї з головою тигра.
― Паща тигрового бога закрита! ― вигукнув Аладдін, зістрибнувши з килима. Інші пішли за ним.
Ґуфі задер голову.
― Тигровий бог?
― У його пащі знаходиться Печера Чудес, ― відповів Аладдін, дивлячись на величезну кам'яну фігуру. Її очі світилися пурпуровим полум'ям, і здавалося, що вона дивиться на них.
― Що це за Печера Чудес? ― запитав Дональд.
― Це печера, де я знайшов цей килим і чарівну лампу.
Вони озирнулися навколо. Джафара ніде не було видно.
― Отже, це означає, що всередині багато скарбів, так?
― Ну, можна і так сказати.
Аладдін наблизився до голови тигра. Його очі світилися тьмяним, загрозливим світлом.
― Ух! ― Аладдін впав на землю, здійнявши хмару пилу. ― Я не розумію – тигровий бог впустив мене до Печери Чудес раніше, коли я знайшов лампу…
― Аладдіне! Пригнись!
Він хотів підвестися, але на застереження Сори пригнувся, і яскраві блискавки світла ледь не зачепили його голову. Тигровий бог привідкрив пащу, наче прокидаючись, і з неї щось вирвалося.
― Безсердечні! ― Ґуфі підняв щит і рушив на них.
― Чому він робить це?! ― запитав Аладдін.
― Щось керує ним! ― Сора підбіг до Аладдіна і допоміг йому встати. ― Щось у ньому виглядає інакше, ніж раніше?
― …Очі в нього іншого кольору. І ще ця його атака…
Вихопивши меча та Кі‑блейда, Аладдін і Сора підбігли до пащі тигрового бога.
― Хлопці, ви впораєтеся з цими Безсердечними? ― озвався Сора.
― Залиш їх нам! ― Дональд скочив, розмахуючи паличкою.
― Аладдіне, хапайся за очі! ― крикнув Сора. Він стрибнув на ніс тигрового бога і спрямував Кі‑блейд на праве його око. Пролунав дзенькіт, і величезна голова заревіла. І ще більше Безсердечних хлинуло з його пащі.
― Ва‑а‑ак! ― магія Дональда обрушилася на нових Безсердечних, і Ґуфі кинувся на них зі своїм щитом.
― Гаразд, ще один! ― Сора і Аладдін знову вистрибнули на ніс тигрового бога і атакували його. Той видав жахливий рев, а потім, широко роззявивши пащу, перестав рухатися.
― У нас вийшло! ― вони зістрибнули вниз. Перемігши Безсердечних, до них приєдналися Дональд і Ґуфі.
Пурпурове світло згасло з очей тигрового бога, і вони мовчки попрямували до нього.
― Вперед! ― всі четверо побігли далі, прямо у величезну пащу тигра.
***
Усередині печери було абсолютно тихо. Джафар ішов по ній з лампою в руці. На його плечі, перебираючи пір'я, сидів Яґо.
― За допомогою цього я зможу її знайти…, ― Джафар потер лампу і крикнув: ― Моє перше бажання, Джине! Покажи мені Замкову Щілину!
Джин вилетів з лампи з похмурим виглядом. Він неохоче клацнув пальцями, і задня стіна розсипалася, відкриваючи Замкову Щілину.
Все ще повісивши голову, він полетів за Джафаром.
― Замкова Щілина, та ще й принцеса… Тепер Малефісента не матиме на що скаржитися, ― пробурмотів Джафар, і Яґо замахав крилами, погоджуючись з ним.
І тут за його спиною з'явилася та сама відьма в чорному плащі.
― Щось ти рано, Малефісенто…
Вона ніяк не відреагувала на привітання Джафара, лише глянула на непритомну на підлозі принцесу, а потім безшумно попрямувала до Замкової Щілини. Малефісента ніби навіть не помітила його. Губи Джафара скривилися від роздратування, але він глибоко вдихнув і сказав їй:
― Хлопець, який володіє “ключем”, вже йде сюди.
Після цього брови Малефісенти ледь помітно піднялися вгору.
― …Знову ця дитина?
― Він проникливіший, ніж я міг припустити. Чому б тобі не пояснити ситуацію тому іншому хлопцеві – Ріку? Він може виявитися корисним для нашої…
Відчувши ще одну присутність позаду себе, Джафар розвернувся. Четверо пар ніг наближалися.
― Вуличний щур…
Коли Малефісента обернулася, там стояли Сора та інші.
― Хто ти така?! ― запитав Сора.
Малефісента зникла, не сказавши ні слова.
― Джафаре! Відпусти Жасмін! ― крикнув Аладдін.
― Нізащо, ― незворушно відповів Джафар. ― Бачиш, вона принцеса – одна з семи, які якимось чином володіють ключем, щоб відчинити двері.
― Відчинити…
― …Двері?
Повторили по черзі Ґуфі і Дональд.
Вони чули про Замкові Щілини, але не чули про двері. Що б це могло означати…?
― Але ви, дурні, не доживете до того, щоб побачити, що за ними. Джине! Моє друге бажання. Знищ їх!
Джин ще трохи поплавав у повітрі, знемагаючи від страждань, а потім подивився прямо на Аладдіна.
― Джине! Ні!
― Вибач, Ал. Той, що з лампою, наказує. У мене немає вибору, ― безпорадно знизавши плечима, Джин почав атакувати Аладдіна і трійцю.
― Джине! ― Аладдін ухилився і продовжував дивитися на нього, не вірячи своїм очам.
― Чому б і мені не приєднатися до веселощів…? ― Джафар змахнув своїм змієголовим посохом, і в бік Сори вилетів великий струмінь полум'я.
Дональд не гаяв часу, використовуючи свою паличку.
― Заметіль! ― Уламки льоду полетіли і загасили полум'я.
― Вирішили поборотися, так? ― Джафар посміхнувся і злетів високо в повітря.
― Гей! ― Сора і Аладдін пішли за ним. Приземлившись, Джафар встромив свій посох у підлогу печери, залишивши його стояти самостійно.
― Обережно!
Ґуфі різко відскочив, коли блискавка від посоха Джафара відбилася від його щита.
― Ти не переможеш королівського мага за допомогою магії! ― змахнувши паличкою, Дональд випустив ще один шквал льоду. Коли Джафар ухилився від нього, Сора стрибком наблизився до нього і вдарив його. Аладдін також намагався підловити Джафара, але Джин відкинув його назад.
― Джине…?
― Вибач… Ал…, ― Джин метався навколо, його очі були щільно заплющені.
― Джине! ― покликав Сора. ― Що, як ми якось позбудемося Джафара?
― Ну… без того, хто віддає накази, мені не доведеться приймати жодних…
― То ми просто повинні перемогти Джафара! Аладдіне, тримайся подалі від Джина! Все, що нам потрібно зробити, це прибрати Джафара! ― Сора знову підняв Кі‑блейд і помчав прямо на Джафара.
Несамовито ревучи, Аладдін побіг за ним, і вони оточили його.
― А‑а‑а‑а‑а‑а!
― Прикрий нас, Ґуфі!
― Зрозумів!
Дональд вистрілив у Джафара величезною купою крижаних кристалів, а Ґуфі зі своїм щитом заступив йому дорогу і не дав магії Джафара влучити в Сору чи Аладдіна.
Сора скрикнув і високо підстрибнув, щоб обрушити на Джафара Кі‑блейд. Коли він спробував ухилитися, на нього вже чекав меч Аладдіна.
Меч хлопця і посох візира зіткнулися з величезною силою.
― Відпусти Жасмін!
― Ти ніколи її не отримаєш! ― Джафар ледь‑ледь взяв гору.
― Аладдіне! ― закричав Сора, і в ту ж мить Аладдін відскочив назад. Сора жбурнув у Джафара Кі‑блейд.
― …Сора! ― Дональд теж атакував своєю магією.
― Вперед! ― Ґуфі підбіг і завдав Джафару сильного удару своїм щитом.
― Нг‑а‑а‑а‑а‑а‑а! ― Джафар зі жахливим криком скорчився, а потім його тіло огорнула темрява.
― Ми зробили це!
Вони вчотирьох побігли до Жасмін, яка все ще лежала непритомна на підлозі, але потім…
Вони думали, що Джафар зник. Вони помилялися – тепер він ширяв у повітрі. ― Джине! Моє останнє бажання! ― кричав він, високо тримаючи лампу. ― Я хочу, щоб ти зробив мене всемогутнім джином!
― …Твоє бажання – для мене закон, володарю…, ― Джин затулив обличчя руками, здригнувся, не дивлячись на Джафара він вказав на нього і боязко випустив свою магію з вказівного пальця.
Магічний промінь поглинув Джафара, він засяяв – і підлога печери тріснула. Джафар провалився всередину.
― Вперед! ― Сора та інші стрибнули в тріщину.
У печері внизу, в найнижчому місці Печери Чудес, повітря вирувало від жахливої спеки. Величезні квадратні валуни були вишикувані в центрі, як сходи. А повсюди з усіх боків булькотіла і бурлила вогненно‑червона лава.
― Джафаре! Де ти?! ― закричав Аладдін.
Тоді Джафар, тепер уже джин, піднявся, його тіло було все червоне, наче воно взяло свій колір з лави. На відміну від доброзичливого блакитного Джина, багряна форма Джафара мала жахливий вигляд.
З страшним гуркотом, схожим на землетрус, Джафар кидав у них кулі лави.
― Вхоу! ― Четвірка відскочила з дороги, але хвіст Дональда загорівся.
― Кря‑я‑я‑я‑як!
― Ха‑ха! Ідіоти! ― Яґо промайнув позаду Джафара, несучи лампу в пазурах.
― Лампа! ― гукнув Аладдін. ― Хапайте лампу Джафара!
У них не було жодного шансу перемогти Джафара в його новому втіленні – джина. Вони повинні були взяти лампу і спіймати його в пастку з її силою.
― Ха! Ніби я дозволю вам, придуркам, забрати її! ― Яґо відлетів від них.
― Аладдіне! Візьми на себе Джафара!
― Так!
Сора пішов за Яґо, піднімаючись вгору по квадратних валунах. Аладдін відволікав Джафара, ухиляючись від куль лави, які Джафар кидав у нього. Яскраво забарвлений папуга сидів далеко на найвищому місці в печері, шарудячи крилами. Сора підібрався до нього якомога ближче, кинув Кі‑блейдом у Яґо і побачив, що ніби той влучив у нього.
― У‑у‑у‑ух! ― скрикнув Яґо і знову підлетів ближче до Джафара.
― Він летить! ― сказав Сора Дональду.
― Попався! Вогонь! ― Дональд підстрибнув ближче до Яґо і випустив полум'я.
― Ай! Вода, де тут вода?! ― перната голова Яґо була охоплена полум'ям, але тут Джафар одним помахом величезної руки підняв водопровідну трубу, щоб загасити вогонь.
― Нічого не вийде – ми не можемо її дістати! ― крикнув Сора. Яґо старанно тримався від них подалі. Вони ніяк не могли відібрати у нього лампу.
― Що ж нам тоді робити? ― запитав Ґуфі.
― Ну…, ― Сора зібрав Ґуфі і Дональда, а потім і Аладдіна в круг і щось прошепотів їм.
― А це справді спрацює? ― занепокоївся Дональд.
― Спрацює! ― Сора ляснув його по спині і підбіг до самого краю валунів.
― Гей, Джафаре! Я тут! ― водночас Аладдін відправився на протилежний кінець. Величезна вогняна куля лави полетіла йому назустріч, але він легко ухилився від неї. ― Це все, на що ти здатен?! Ну, давай!
Джафар прийняв виклик і повернувся спиною до трьох інших. Він спробував обрушити кулак на Аладдіна, коли Яґо завис під стелею.
― Ґуфі, Дональде! Зараз! ― гукнув Сора з кута. Стоячи на найвищій точці, до якої він міг дотягнутися, Ґуфі підкинув Дональда в повітря.
― Поїхали!
― Кря!
Одночасно до них підбіг Сора. ― Раз, два, три! ― крикнув він і підлетів спершу за допомогою Ґуфі, а потім за допомогою Дональда, використовуючи його зад як точку опори, тому він злетів високо вгору.
Яґо заверещав, коли Кі‑блейд вдарив його по лапам, і лампа вилетіла з його хватки. Сора цілився в саму лампу, а не в папугу.
― Влучив! ― Сора приземлився, поки Яґо намагався повернути лампу. Але Сора встиг першим. Він тримав чорну лампу над головою. ― Повернись до своєї лампи, Джафаре!
Джафар завив, як буря, і з вихором червоного світла лампа втягнула його в себе.
― Ми зробили це!
Коли вони вчотирьох відступили назад, насолоджуючись перемогою, зверху до них спустився один‑єдиний папірець.
― Що це…? ― Сора підняв його. Папірець був списаний загадковими словами, які важко було прочитати.
― Можливо, Джиміні зможе прочитати його, ― сказав Дональд, заглядаючи в нього через плече Сори.
В цю мить печера загуркотіла, і зі стелі почали падати уламки скелі.
― Боже! Схоже, нам краще забиратися звідси…, ― Ґуфі підняв щит над головою і відчайдушно озирнувся навколо.
― Але ми повинні закрити Замкову Щілину і забрати Жасмін! ― сказав Сора, дивлячись на Аладдіна. Вони кивнули головами. Чарівний килим вже чекав на них.
***
Жахливий гуркіт розбудив Жасмін.
― Де я…?
Вона озирнулася і побачила поруч з собою величезну тріщину в підлозі печери.
Що ж це таке…? Вона спробувала зазирнути в неї.
― Принцесо, ― пролунав тихий голос з‑за її спини.
Вона обернулася, і той, хто говорив, торкнувся її плеча…
Перед тим, як знову втратити свідомість, вона побачила красивого юнака зі сріблястим волоссям.
***
Килим вилетів з тріщини в підлозі, яка, здавалося, ось‑ось обвалиться.
― Жасмін! ― покликав Аладдін. Але її ніде не було видно. ― Жасмін?! Жасмін!
Всі шукали її в печері, але безрезультатно. Аж раптом Замкова Щілина засяяла.
― Жасмін, де ти?! ― Аладдін все ще в паніці шукав її.
― Сора, ми знайдемо її! ― сказав Ґуфі. ― Займись Замковою Щілиною!
― Добре! ― Сора направив Кі‑блейд, і з його кінця в Замкову Щілину вистрілив промінь світла. Він почув клацання замка, а потім Замкова Щілина перетворилася на крихти світла і зникла.
Всю Печеру Чудес почало трясти ще сильніше.
― …Нам краще йти, Аладдіне!
― Але ми не знайшли її… Жасмін!
― Може, вона повернулася до Аґраби!
― Але…
З сильним землетрусом стіни і стеля почали обвалюватися.
― Треба тікати звідси, Соро! ― сказав Ґуфі. Вони силоміць затягли Аладдіна на чарівний килим, і він, мов ракета, помчав до входу.
― Жаааасмін! ― крик Аладдіна загубився в гуркоті печер, що обвалювалися.
***
У будинку, де вони знайшли чарівний килим, Аладдін сидів, згорбившись, на підлозі, не рухаючись. Лампа стояла біля нього.
― Пробач, Аладдіне…
― То Жасмін ніде немає в Аґрабі?
― Я не знаю, але…
Одна з семи принцес, як сказав Джафар. Йому для чогось потрібна була Жасмін. І поки що Сора знає про двох інших дівчат, які зникли зі своїх світів.
Аліса з Країни чудес… І Кайрі.
Тож, можливо, це означало…
― Аладдін, ми знайдемо Жасмін і повернемо її додому, в Аґрабу. Обіцяю. Ми врятуємо її, незважаючи ні на що.
“Хтось важливий для нього зник…”, подумав Сора. “Я теж хочу знайти Кайрі. Аладдін відчуває те саме.”
― Я можу піти з вами? ― запитав Аладдін.
Сора, Дональд і Ґуфі подивилися один на одного.
― Вибач. Ми не можемо тебе взяти, ― сумно відповів Сора.
Лампа брязнула поруч з Аладдіном, і з неї вилетів Джин.
― Ей, Земля – Алу, привіт! У тебе залишилося одне бажання. Слухай, тільки скажи одне слово. Попроси мене знайти для тебе Жасмін!
Аладдін повільно підняв голову, задумливо подивився на Джина і глибоко вдихнув.
― Я… я хотів би…
Джин склав руки і випнув груди, засяявши, чекаючи на бажання Аладдіна.
― …Твоєї свободи, Джине.
― Ал! ― здивовано вигукнув Джин. Сліпучі вихори світла поглинули його.
Сора та інші заплющили очі від яскравого світла, а коли знову подивилися, то побачили, що золоті наручники на його зап'ястях зникли. Замість примарного димового хвоста у Джина з'явилися ноги.
― Угода є угода, Джине, ― сказав Аладдін, дивлячись на нього. ― Тепер ти можеш іти, куди захочеш. Ти сам собі господар. Я ж обіцяв, що звільню тебе своїм останнім бажанням.
Джин озирнувся, виглядаючи трохи стурбованим.
― Але якщо ти можеш… Я був би дуже радий, якби ти пішов з ними і допоміг Сорі знайти Жасмін. А потім, коли знайдеш її, поверни її сюди…
Джин відвернувся від нього.
― Вибач, Ал. Мені набридло виконувати людські накази.
Аладдін відхилився, але не відводив погляду від спини Джина.
― Але послуга для друга… Це зовсім інша справа! ― Джин знову повернувся до Аладдіна і обійняв його за плечі. ― Зрештою, ми ж друзі, чи не так, Ал?
― Джине…
― Просто залиш це мені! ― Джин підморгнув.
― Але… хіба це не буде втручанням? ― прошепотів Ґуфі Дональду.
― Втручанням? Чому ж, немає нічого неможливого для єдиного і неповторного Джина, який колись жив у лампі! Поглянь на це, ― Джин стиснувся в клубок синього диму і сховався під капелюхом Дональда.
― Ва‑а‑а‑ак! ― Дональд підняв капелюх, і з нього визирнула верхня половина мініатюрного Джина.
― Зі мною твоя магія отримає турбопідсилення! Пропозиція обмежена в часі – ти не захочеш пропустити цю угоду!
― Ти не проти? ― Дональд невпевнено потер капелюх.
― Ну як? ― сказав Сора і простягнув руку до Аладдіна. ― Ми знайдемо Жасмін. Я обіцяю – так само як ти обіцяв Джину!
― Знайди її, Соро. Я покладаюся на тебе!
Аладдін і Сора міцно потиснули один одному руки.
Більше можна прочитати у нас на сайті
І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм
Далі
Розділ 7 - Монстро (роздоріжжя)
― Цей змій, візир мало не здолав їх… якби тільки хтось не залишив його наодинці з усім цим. У темній кімнаті Гак подивився на срібноволосого хлопця – Ріку. ― Ей, я зробив свою частину, ― майже байдуже промовив Ріку. ― Я привів принцесу, чи не так? Він дивився на Малефісенту, коли говорив. Вона була повернута до них спиною. Чи справді вона дотримається обіцянки, яку дала йому? Ріку розумів, що він робить. Але він не міг встояти перед спокусою цієї обіцянки. І якщо вона справді мала намір її виконати, він був готовий на все. Так він вирішив. Якщо це означало, що він отримає те, чого прагнув… Якщо це заради Кайрі. ― Джафару вже нічим не можна було зарадити, його поглинула власна ненависть. Треба остерігатися, щоб вона не розгорілася занадто сильно, ― пробурмотіла Малефісента, повільно повертаючись обличчям до інших. ― До речі, Ріку, ти не помітив…? Вона жестом вказала на поміст у центрі кімнати. ― Що? ― У нас же була угода, так? Ти допомагаєш нам, а ми виконуємо твоє бажання… У променях тьмяного світла на помості з'явився образ дівчини. Здавалося, вона ніби спала… ― Кайрі! ― Ріку знав, що це не насправді, але все‑одно підбіг до помосту. ― Йди до неї. Твій корабель чекає. ― Чому ти робиш все це для мене? ― запитав Ріку, його голос був низьким і сповненим недовіри, коли він дивився на Малефісенту. ― У чому підступ? ― Підступ? Чому, тут немає ніякого підступу, ― вона нахилилася, щоб зазирнути Ріку в очі, і солодко промовила: ― Дурненький хлопчисько. Ти мені як син. Я лише хочу, щоб ти був щасливим, ― її рука м'яко погладила його по щоці. ― Я дуже сумніваюся в цьому. ― Вір у що хочеш. Але не забувай, що я дотрималася своєї частини угоди… Ріку відвернувся. ― Де корабель? ― Це мій корабель, хлопче. Але це не розважальний круїз! ― сказав капітан Гак, розмахуючи однойменним гаком замість лівої руки. ― Це навряд чи буде приємною подорожжю. Не сказавши більше ні слова, Ріку вийшов з кімнати. *** Ґаммі‑Корабель вилетів з Аґраби і плавно дрейфував Іншим Небом. Чомусь здавалося, що це буде спокійніший маршрут ніж зазвичай. ― Отже, ми підібрали це там…, ― у Ґуфі був папірець, який вони знайшли після того, як спіймали Джафара в його лампу. Він простягнув його Джиміні Крікету. ― Є ідеї, що це? ― Схоже, на ньому багато чого написано…, ― Сора зі стурбованим виглядом подивився на папірець, який тепер був у руках Джиміні. ― Мені здається, що ви знайшли уривок звіту Ансема, ― відповів Джиміні. ― Так ось що це?! ― Так, я абсолютно впевнений, ― Джиміні подивився на Сору, який схилився над ним, а потім почав читати: Більша частина мого життя була присвячена прагненню до знань. І ці знання добре охороняють цей світ. Жодна душа в цьому не сумнівається. Але хоча мене називають мудрецем, є речі, яких я не розумію. Я вірю, що темрява спить у кожному серці, незалежно від того, наскільки воно чисте. При нагоді найменша крапля може розтектися і поглинути серце. Я був свідком цього багато разів. Темрява… Темрява серця. Як вона народжується? Чому вона так впливає на нас? Як правитель цього світу, я повинен знайти відповіді. Я повинен знайти їх до того, як світ буде втрачено тими, кого захопила темрява… Мій обов'язок – розкрити, чим насправді є ця темрява. Я провів наступні експерименти: ― Вилучення темряви з серця людини. ― Вирощування темряви в чистому серці. Ці експерименти призвели до того, що серця піддослідних, навіть найміцніших, зруйнувалися. Які ж крихкі наші серця. Моє лікування не дало жодних ознак одужання. Не можна було допустити, щоб люди цього світу побачили таке жахливе видовище, тому я замкнув тих, хто повністю втратив серце, під замком. Через деякий час я спустився вниз і побачив дивне видовище. Істот, які, здавалося, народилися з темряви… Хто вони? Чи це справді живі істоти? Чи можуть вони бути тінями тих, чиї серця були втрачені? В одному я впевнений: вони повністю позбавлені емоцій. Я повинен провести подальші дослідження. Їм ще треба дати ім'я. Тих, у кого немає серця… Я назву їх “Безсердечними”. ― Безсердечні… Ті, у кого немає серця…, ― прошепотів Сора. ― Темрява в людських серцях… ― Хіба Леон не казав щось подібне? ― запитав Ґуфі. ― Безсердечні шукають темряву в людських серцях. Дональд міцніше стиснув кермо. ― Так. І він казав бути обережним. Сора глибоко задумався. Як і будь‑хто інший, він іноді відчував страх, а іноді ненависть. Леон казав, що в кожному серці є темрява. І тоді… ― Здається, у звіті має бути щось ще, ― сказав Джиміні. ― Ця частина не має жодного сенсу, ― зауважив Дональд. ― Треба знайти решту. Ґуфі нахилив голову. ― Цікаво, чи читав його король… ― Що це?! ― закричав Дональд. Сора зазирнув у кабіну і побачив… ― Кит! Величезний гігантський кит! ― Ґуфі забігав колами по Ґаммі‑Кораблю. Гігантський кит кружляв у просторі, а корабель здригався, коли він пропливав повз нього. ― Монстро! ― закричав Джиміні Крікет. ― Ти знаєш цього кита? ― Аякже! Він – кит серед китів, і до того ж злий! Монстро розвернувся і знову опинився перед Ґаммі‑Кораблем. ― Вхоу! ― Дональд щосили потягнув за штурвал, намагаючись змінити курс, але Монстро відкрив свою велетенську пащу і попрямував прямо на них. ― Запізно! Він нас проковтне! ― закричав Сора, але Ґаммі‑Корабель вже був у пащі кита. *** Хвилі м'яко розбивалися об берег. Море і небо безмежно простягалися горизонтом. Листя кокосових дерев гойдалося під морським бризом, а сонячне проміння зігрівало їхні обличчя. Це був Острів Долі. Острів Сори. ― Це правда! Я сам його бачив! ― крикнув Сора вслід Ріку. ― Ти впевнений, що цього разу тобі не здалося? ― А яка різниця? Кажу тобі, там величезне чудовисько! Хлопці стояли перед водоспадом. Прохолодна вода, що падала вниз, виблискувала на сонці. ― Гаразд, припустимо, що там справді є чудовисько… Як ти думаєш, Соро, ми зможемо зловити його самі? Кайрі не було поруч. Вони обоє були ще маленькими. Це було багато років тому. ― Так! Ми з тобою все зможемо! …Прислухайся, хіба ти не чуєш, як воно гарчить? Сора ляснув Ріку по плечу і подивився в бік кущів біля водоспаду. За кущами був темний прохід. Тоді Сора ще не знав, що станеться в тій печері. ― Шшш. Тихо, ― сказав Ріку, вдивляючись у прохід. ― Нам треба бути обережними… Вони навшпиньки зайшли всередину. Там була маленька печера з корінням дерев, що обвивали скелі. У стелі був великий отвір, і вони могли бачити яскраво‑блакитне небо. Переступити поріг нового місця, якого вони ніколи раніше не бачили, було для них справжньою авантюрою. ― Бачиш? Це просто вітер шумить, ― сказав Ріку, дивлячись на небо. ― І все? Краще б це був монстр! ― Сора склав руки за головою і зітхнув. ― Га? Зачекай, що це там? У глибині печери щось було. Сора побіг туди. Ріку пішов за ним, не поспішаючи. ― Вікно… чи двері? Це були великі дерев'яні двері, вищі за Ріку та Сору разом узятих, із золотими прикрасами, як у замку з казки. ― Двері…? ― Але ж їх ніяк не відчинити, ― Ріку придивився, але ні дверної ручки, ні замкової щілини не було видно. ― Блін… це справді все, що тут є? ― Сора вдарив ногою камінець. Ріку повернувся до нього. ― Гей, Сора. ― Що? ― Коли ми виростемо, давай покинемо цей острів. Будемо шукати справжні пригоди, а не ці дитячі забавки! Саме тоді вітер подув через дірку в стелі і завив звук, який Сора сприйняв за виття чудовиська. Але це було дещо нове. Печера, в якій вони ніколи раніше не були. І там могло бути чудовисько. Це вже була чимала пригода, яка змусила їхні серця шалено калатати. Справжня пригода, хоча – що могло чекати на них там? Що вони там знайдуть? Ріку просто не міг залишатися на цьому острові. ― Звісно… але хіба тут немає нічого цікавого? ― сказав Сора, не звертаючи на це особливої уваги. Він не зовсім розумів, про що говорив Ріку. Він ніколи не думав про те, що колись вони разом вирушать у справжню пригоду. До цього було ще далеко, а він хотів знайти собі заняття зараз. Щось веселе, прямо зараз, у цю саму мить. ― О, я знаю! Ти чув про нову дівчинку в будинку голови? Ріку підняв очі. ― Я чув, що вона… Вітер продовжував вити. Це було ще до того, як Сора та Ріку познайомилися з Кайрі… Тоді, коли вони нічого не знали за межами своїх островів. *** ― Припини! Сора прокинувся від крику Дональда і сів. Він, мабуть, спав. Коли це все сталося? Таке відчуття, що це було так давно… ― Соро, з тобою все гаразд? Ґуфі дивився вгору, тримаючи щит напоготові. Поруч з ним тупотів ногами Дональд. ― Що ви робите? ― запитав Сора. ― Де ми взагалі…? ― Ну, ми можемо бути тільки всередині Монстро, ― відповів Джиміні Крікет. ― А як же Ґаммі‑Корабель? ― Він теж має бути десь тут, ― Джиміні виглядав стурбованим. Раптом звідкись згори на них упала скриня зі скарбами. ― Вхоа! ― Сора відскочив назад. ― Я думаю, що той великий старий кит щойно всіх проковтнув. А за сьогоднішньої погоди… очікуються зливи! ― ще одна скриня зі скарбами впала і вдарилася об щит Ґуфі. ― А‑ах! Сильна злива! ― Ей! Хто там нагорі?! ― сердито крикнув Дональд. ― Це я, ― вони побачили, що хтось рухається перед ними. ― Хм? ― Дональд насупився, пильно витріщившись. ― Піноккіо! Чорти б мене побрали, якщо це не Піноккіо! ― Джиміні підбіг до фігури – це був хлопчик. ― Піноккіо? ― Сора, Дональд і Ґуфі перезирнулися і пішли за Джиміні. На хлопчику був жовтий капелюх і біла сорочка поверх шортів, і він метушливо рився в скрині зі скарбами. ― Піноккіо! ― Га? А, це ти, Джиміні! Цвіркун підстрибував перед носом Піноккіо. Коли інші придивилися уважніше, то побачили, що це був зовсім не людський ніс. Дональд і Ґуфі зашепотіли один одному. ― Гей, це що…? ― …Дерев'яна лялька, так? Хлопчик був зовсім не хлопчиком, а лялькою. ― Що ти тут робиш? ― запитав Джиміні, застрибуючи на плече Піноккіо. ― Гм… Граю в хованки! ― Я просто не можу в це повірити. Я ночами не спав, хвилювався за тебе. Чому, з усіх… Піноккіо! ― і тут голос Джиміні здивовано підвищився. ― У нього виріс ніс! ― вигукнув Дональд, підскочивши. ― Піноккіо, ти знову брешеш! ― сварився Джиміні. ― Ти ж знаєш, що не можна брехати. Брехня буде лише рости і рости, поки тебе не спіймають! Це ж ясно, як ніс на твоєму обличчі! ― …Вибач, Джиміні… Я ніколи не буду брехати, поки ти поруч, ― коли Піноккіо сказав це, його ніс заблимав і зменшився до свого нормального розміру. ― Ти повинен бути хорошим, щоб стати справжнім хлопчиком. Ти ж пообіцяв Джепетто, чи не так? ― О, так! Тато! ― Піноккіо розвернувся і побіг. ― Куди ти, Піноккіо? Зачекай! Але Піноккіо продовжував бігти, наче зовсім не чув Джиміні. ― Ходімо, народ! ― Джиміні вистрибнув Сорі на голову. ― Гаразд… Але хто такий Піноккіо? ― запитав Сора, коли вони бігли. ― Він з того ж світу, що і я. Ми жили разом. Ніколи не думав, що зустріну його в такому місці… ― Боже, це навряд чи добре – бути всередині кита! ― сказав Ґуфі. ― Ох, який же цей Піноккіо складний…, ― Джиміні дістав з кишені маленьку білу хусточку і витер обличчя. *** Порожнина китової пащі була заповнена купами уламків інших проковтнутих кораблів. Виходу не було – зуби Монстро щільно зімкнулися. Далеко в глибині стояв один корабель, якому вдалося зберегти форму, з щогли якого слабо світив ліхтар, а поруч знаходився Ґаммі‑Корабель. Здавалося, він застряг там. ― Тату! ― Піноккіо побіг до старого, який сидів на палубі. ― Що, Піноккіо, де ти був? ― запитав старий. ― Емм… ― Піноккіо, зачекай! Щойно він зібрався відповісти, як Сора та інші забралися нагору, і їхні обличчя показалися на палубі. ― О, Боже мій! То кит і вас усіх проковтнув? ― старий допоміг їм піднятися на борт. ― Уф! Дякую, пане! ― Дональд кивнув йому. ― Піноккіо полюбляє тікати, ― зауважив Сора. ― Він, певно, теж хвилювався за Джепетто, ― більш милосердно сказав Джиміні. ― Все‑таки він хороший хлопчик. ― То хто ж ви…? ― запитав старий. ― Я Сора, а це Дональд… а це Ґуфі. ― Мене звуть Джепетто. Я батько Піноккіо. Скажи, Піноккіо… Піноккіо? ― він озирнувся, але маленька лялька знову зникла. ― Джиміні теж зник! ― закричав Ґуфі. ― Ходімо їх шукати! ― Сора зістрибнув з палуби і побіг шукати Піноккіо. *** Вони спустилися у китове горло, і стіни з тьмяних перетворилися на гротескно барвисті. В кінці цього вузького проходу вони вийшли на більш відкритий простір, весь вигнутий і звивистий, з випадковими перепадами висоти. ― Піноккіо! ― погукав Дональд. Піноккіо зупинився біля входу в іншу залу, несміливо озираючись на трійцю. На його капелюсі сидів Джиміні Крікет. ― Сора! ― Джиміні скочив на Сору, коли вони підійшли ближче. ― Я просто не знав, що робити, коли Піноккіо так втік… Він знову дістав свою маленьку хусточку і витер піт з обличчя. ― Що ти робиш? Ходімо, давай повернемося, ― сказав Сора, але Піноккіо не рухався з місця. ― Знаєш, Джепетто дуже хвилюється за тебе, ― додав Ґуфі. ― Припини дуріти! Зараз не час для ігор! ― сказав йому Сора. Але відповів не Піноккіо. ― Але, Соро, ти ж так любив гратися. ― Ріку! Він стояв над ними на узвишші. Його дивовижні блакитні очі холодно дивилися на Сору. ― Чи тепер, коли у тебе є Кі‑блейд, ти не можеш грати в ігри? ― Що ти тут робиш?! ― запитав Сора. Ріку зістрибнув і поклав руку на плече Піноккіо. ― Просто граюся з Піноккіо. ― Ти знаєш, що я маю на увазі! А як же Кайрі? Ти знайшов її? Ріку слабо посміхнувся: ― Можливо. Якщо ти зможеш нас зловити, я розповім тобі, що знаю. ― Ну годі! ― Сора ступив крок до нього, але Ріку схопив Піноккіо за руку і втік. ― Ей, зачекай! Він кинувся навздогін за Ріку. ― Соро! Стій! ― крикнув йому вслід Дональд. ― Що, Дональде?! ― Сора зупинився й обернувся. Дональд і Ґуфі невпевнено дивилися на нього, і Джиміні, здавалося, теж був стурбований, сидячи на капелюсі Дональда. ― Чому Ріку тут? ― Звідки мені знати?! ― огризнувся Сора, тупнувши ногою. ― Але… хіба це не підозріло? У мене погане передчуття. ― Треба йти за ними. Інакше ми може ніколи більше не побачимо ні Піноккіо, ні Ріку! ― з цими словами Сора побіг далі. Дональд і Ґуфі обмінялися поглядами, на мить задумалися, а потім кивнули і побігли за Сорою. *** Довгий вузький прохід був яскраво розфарбований, але темний. Ріку зупинився і зігнувся, щоб перевести подих. Піноккіо не було з ним – він знову кудись побіг. ― Чому ти все ще турбуєшся про цього хлопця? Почувши дивний голос, Ріку повернувся і побачив Малефісенту, яка стояла позаду нього. Він насупився і мовчки дивився на неї. ― Він практично покинув тебе заради Кі‑блейда і своїх нових супутників, ― Малефісента торкнулася його щоки, але Ріку відмахнувся. ― Мені начхати на нього. Я просто трохи поглузував з нього, ― очі Ріку заблищали лютим, холодним світлом. ― Та невже? Ну звісно, що так. Але стережися темряви в своєму серці. Безсердечні полюють на неї. ― Не лізь не в свої справи! ― крикнув Ріку, але Малефісента вже непомітно зникла. *** Сора, Дональд і Ґуфі побігли довгим коридором. ― Боже, я не бачу ні Піноккіо, ні Ріку, ― сказав Ґуфі. ― Вони мають бути десь тут…, ― похмуро відповів Сора. Він не мав жодного уявлення, про що думав Ріку. “Навіщо він це робить?”, подумав Сора. “Ми ж мали бути друзями. Але тепер…” ― Сора! Там Піноккіо! ― Дональд побіг туди, де стояв Піноккіо і з цікавістю дивився на них. А поруч з ним був Ріку. ― Ріку! ― закричав Сора. Ріку лише дивився у відповідь, не кажучи ні слова. ― Що з тобою сталося? Про що ти думаєш? Ти що, не розумієш, що ти робиш?! ― Я збирався запитати тебе про те ж саме, Соро, ― відповів він, хитаючи головою. ― Здається, тебе зараз цікавить лише те, щоб бігати навколо і хизуватися Кі‑блейдом. Ти хоч хочеш врятувати Кайрі? ― Хочу…, ― Сора витріщився на виблискувальний в його руці Кі‑блейд. Знайти Ріку… і знайти Кайрі. Це було те, що він збирався зробити з самого початку. Але тепер це було не єдиною метою. Він не хотів, щоб ще якісь світи були знищені, як Острів Долі. Він не хотів, щоб хтось ще пройшов через щось подібне. Тому він намагався закрити всі Замкові Щілини. Це не означало, що Сора забув про Кайрі. Навіть зараз він думав про те, як сильно хотів її побачити і яким чином може їй допомогти. Але… якби він просто намагався врятувати Кайрі, це б нічого не вирішило. ― Будь ласка, поверніть мені мого сина! ― вигукнув Джепетто з‑за їхньої спини. Він, мабуть, не міг просто стояти і чекати, поки Піноккіо повернеться. ― Тату! ― Піноккіо спробував дотягнутися до Джепетто, але Ріку схопив його ззаду. ― Піноккіо! ― Тату, допоможи! ― Вибач, старий, ― сказав Ріку. ― У мене є незакінчена справа з цією лялькою. ― Він не лялька! Піноккіо – мій маленький хлопчик! ― вигукнув Джепетто. Ріку холодно посміхнувся йому: ― Він незвичайний. Небагато ляльок мають серце. Я не впевнений, але, можливо, він зможе допомогти комусь, хто втратив своє, ― він взяв Піноккіо на руки. ― Зачекай, ти говориш про Кайрі? ― запитав Сора. ― Лялька, яка втратила своє серце через Безсердечного… Можливо, це ключ до порятунку Кайрі, ― Ріку по‑справжньому посміхнувся. ― Що скажеш, Соро? Об'єднаймо зусилля, щоб врятувати її. Ми з тобою зможемо все. Сора витягнув Кі‑блейд, готуючись до бою. ― Що, ти краще битимешся зі мною? Через маленьку ляльку? ― Ріку дивився на нього, не кліпаючи. ― Піноккіо не просто лялька. У нього є серце. Або принаймні совість! ― заперечив Сора, його голос був сповнений сили та рішучості. ― Це крихітний голосок, але я чую його голосно і чітко. І він підказує мені, що віддати тобі Піноккіо – це неправильно! ― Тоді ти не залишаєш мені вибору, Сора, ― Ріку штовхнув Піноккіо вниз і подивився вниз, стиснувши кулаки. ― Піноккіо! Піноккіо! ― Джиміні перестрибнув з капелюха Дональда на Піноккіо, який ледь розплющив очі. ― Джиміні… я не витримаю…, ― промовив він слабко, але потім його ніс трохи збільшився. ― О! Гадаю, зі мною все гаразд! Піноккіо підвівся на ноги, а Джиміні радісно застрибав. Аж тут зверху на них упав величезний Безсердечний – Паразитична Клітка. ― Вак! Наближається! ― Дональд витягнув чарівну паличку. Безсердечний був великою кулею, з широкою пащею, схожою на тріщину, і довгими руками, що колихалися, наче водорості у течії. ― Ріку…, ― Сора витріщився на нього, але Ріку, здавалося, дивився крізь нього. Чорний туман оточував тіло Ріку… такий самий, як і темна енергія, що поглинула його на Острові Долі. ― Куди ти йдеш?! Ріку! Але Ріку зник у цьому чорному сяйві, ніби намагався заглушити крик Сори. ― Аааак! ― Паразитична Клітка плюнула в них пухирями, відкинувши Дональда назад. ― Джиміні, Піноккіо! Джепетто! Назад! ― Ґуфі підняв перед ними свій щит. Сора дивився на чорне сяйво, що вже розсіювалося слідом за Ріку. Дональд помчав до Паразитичної Клітки. ― Граааа! ― Сора обрушив свій Кі‑блейд на його голову. Удар був схожий на удар по металу, і тварюка роззявила пащу. ― Сора! ― Цілься йому в пащу, Дональде! ― Заметіль! ― Дональд змахнув паличкою, і величезна брила льоду полетіла до пащі паразита. У той же час його "гумова" рука вдарила Сору і відправила його в політ. Ґуфі підбіг до нього. ― З тобою все гаразд? ― Я в порядку! Давай позбудемося цієї штуки! ― Сора витер обличчя і знову підвівся, тримаючи Кі‑блейд напоготові. ― Вак! ― коли магія Дональда вдарила по Паразитичній Клітці, вона знову відкрила пащу. І тоді Сора помчав туди, з усієї сили розмахуючи Кі‑блейдом. “Ріку…!” Звучало так, ніби Ріку знав, де Кайрі. І Ріку… звертався до темряви, намагаючись врятувати її. Можливо. Сора не знав, що з цим робити. Ці почуття влилися в Кі‑блейд, і він вдарив ним по Безсердечному. Він стрибнув у пащу тварюці, і решта почали хвилюватися за нього. Щойно Дональд вигукнув ім'я Сори, з пащі Паразитичної Клітки вирвалося світло. ― …Ось! ― крикнув Сора, і тіло істоти наповнилося світлом. Потім сяюче серце повільно злетіло вгору, і Паразитична Клітка розчинилася разом зі світлом. Тоді й саме тіло Монстро почало здригатися. Кит, мабуть, вирішив, що після всієї цієї сутички він хоче позбутися від натовпу зі свого черева. ― Соро, тікаймо звідси! ― Добре… Але де ж Джепетто і Піноккіо? Трійця побігла назад до Ґаммі‑Корабля. ― Я сказав їм підніматися на борт, ― сказав Джиміні Крікет, який в якийсь момент зайняв своє місце на капелюсі Дональда. ― Сподіваюся, з ними все гаразд… ― Так чи інакше, нам краще поспішати! І тільки‑но вони заскочили на борт Ґаммі‑Корабля, як стався сильний поштовх, і на корабель налетів шквальний вітер. ― Куа‑ваааак! ― Ваху‑хууу! Монстро чхнув, і Ґаммі‑Корабель вилетів назад в Інше Небо. ― Фух…, ― зітхнув Дональд, тримаючись за штурвал. Позаду них Монстро, який виглядав трохи хворим, поплив геть, щоб знайти більш спокійне місце. ― Сподіваюся, з Джепетто і Піноккіо все гаразд…, ― занепокоївся Ґуфі. ― Так. Сподіваюся, вони успішно приземлилися десь у безпечному місці… Кря! ― Я просто знаю, що з ними все гаразд, ― сказав Джиміні. ― Поки вони разом, Піноккіо буде хорошим хлопчиком, куди б вони не пішли. Сора сидів на підлозі з Кі‑блейдом на колінах, майже беззвучно бурмочучи ім'я свого друга. ― Ріку… Більше можна прочитати у нас на сайті І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!