Країна чудес (перша принцеса)

Ґаммі‑Корабель промчав крізь Інше Небо.

― А як він рухається? ― поцікавився Сора.

― Ну, він… Що! Я зараз не можу сказати! ― відповів Дональд, взявшись за штурвал, і корабель накренився на сорок п'ять градусів.

Коли Сора подивився на простір Іншого Неба, він побачив великі камені, схожі на метеорити, і дивні фігури, що пролітали повз них. Здавалось, що пілотування потребувало певної концентрації.

― Дай мені покерувати кораблем!

― Ні в якому разі!

― Хм.

Сора відійшов від кабіни й вмостився в кутку маленького кораблика. Дональд міг би дозволити йому хоч трохи спробувати.

Ґуфі побачив, як він надувся, і сів поруч.

― Ей, Соро…

― Ти ж не думаєш, що я не зможу це зробити? Дональд такий злий!

― Ну, знаєш, я вже пробував, і це не так вже й легко, керувати Ґаммі‑Кораблем.

― Справді? ― Тільки‑но Сора це сказав, як корабель зробив крутий віраж, і він ледь не впав. ― Закладаюся, що в мене вийшло б краще…

Дональд, зосередивши всю свою увагу на штурвалі в руках, здавалося, не чув їх.

― Може, він скоро дасть мені спробувати?

Джиміні вискочив з кишені Сори.

― Кажуть, що цей Ґаммі‑Корабель працює на якійсь таємничій силі.

― Це правда, ― сказав Ґуфі. ― Саме тому він може подорожувати між різними світами.

― Хм…, ― Сора оглянув каюту. Тут було достатньо місця для пересування, але відчуття було таке, як у будь‑якому іншому транспортному засобі.

― Матеріал, з якого зроблений цей корабель, дуже особливий, ― сказав Джиміні.

― Особливий? Який саме?

― Він зроблений з особливого матеріалу, який називається Ґаммі‑Блоками. І цей матеріал…

― Кря!

Джиміні, який пояснював зі своїм записником в одній руці, був перерваний криком Дональда.

― Там щось попереду!

Сора і Ґуфі побігли в кабіну.

― То так виглядає світ ззовні? ― зачаровано запитав Сора.

Він ніколи раніше не бачив нічого подібного. Світ, що плавав там, в Іншому Небі, був вкритий візерунком у вигляді серця, а ще там були зелені арки та замок. Місце, де він ще ніколи не бував, про яке навіть не мріяв. Він нічого не хотів більше, ніж приземлитися там.

― Так, ― сказав Дональд. ― Світи всі такі, плавають то тут, то там в Іншому Небі.

― Ого, ― очі Сори засяяли від захвату.

Ґуфі та Дональд обмінялися поглядами, і Ґаммі‑Корабель спустився на землю.

***

Ґаммі‑Корабель приземлився посеред якогось дивного кольорового туману. Вони майже нічого не бачили перед собою.

― Ну що ж, вирушаємо!

Сора, Дональд і Ґуфі помахали рукою Джиміні, який залишився пильнувати корабель, оглянулись навколо, а потім нарешті зійшли з корабля.

І…

― Воу!

Землі не було. Вони втрьох плавно спускалися все нижче і нижче в глибоку яму.

― Таке відчуття, що ми летимо…

Сильний вітер, що дув знизу, обдував обличчя Сори.

― Гей, погляньте на це! ― Ґуфі змахнув руками, немов пливучи, а потім поклав голову на лікті так, ніби він дрімав.

Тоді Сора і Дональд легко приземлилися на ноги, а Ґуфі ефектно врізався в землю.

― Оууу… ― Ґуфі похитуючись встав на ноги, потираючи бік.

Навіть Ґаммі‑Корабель спустився вниз поруч з ними.

― Ого!

― Оце так сюрприз! ― Джиміні висунув голову. І тут, прямо перед ними, пробіг білий кролик.

― О, моє хутро і вуса! Я спізнююсь, спізнююсь, спізнююсь! О, боже, о, боже, о, боже, я тут, а повинен бути там. Я спізнююсь, я спізнююся, я спізнююся, я спізнююся! Королева – вона точно відрубає мені голову!

Білий кролик зі своїми окулярами та велетенським годинником зник у коридорі за рогом.

― Куди він так поспішає? ― дивувався Сора, дивлячись йому вслід.

― Давайте з'ясуємо! ― сказав Дональд. ― Корабель цілком твій, Джиміні!

Трійця побігла за кроликом і раптом зупинилася.

― Двері!

― Ну, тут немає замкової щілини, ― сказав Ґуфі. ― Але той білий кролик, схоже, пройшов через них.

Він відчинив двері, і за ними вони побачили ще одні двері, через які щойно пробіг білий кролик.

― Ходімо!

Вони пройшли в ті двері, потім в інші… І опинилися у великій кімнаті.

Там був камін і годинник, як у чиїйсь вітальні, але дещо було не так – там був гігантський кран.

― Гей, он він!

Ґуфі показав на білого кролика, який зменшився в рази, а потім відкрив крихітні двері й вибіг через них.

― Він зменшився?! ― Сора підбіг до дверей і присів навпочіпки. Двері були явно замалі для нього, щоб пролізти крізь них. ― Як він став таким маленьким?

Коли він уважно вдивлявся в маленькі дверцята, дверна ручка сонно ворухнулася і заговорила^

― Ні, це ти просто завеликий.

― Воно розмовляє! ― крикнув Дональд.

Дверна ручка виглядала роздратованою і сильно позіхнула.

― Тобі обов'язково бути таким голосним? Ти мене розбудив.

Ґуфі присунувся ближче і бадьоро сказав:

― Добрий ранок!

― Скажи, ти не бачив дівчину і хлопця приблизно такого ж віку, як я?

― Або короля!

― Або, може, Замкову Щілину…

Вони втрьох засипали його запитаннями, але дверна ручка лише знову позіхнула.

― Ну, не питайте мене про все відразу. Я бачив дівчину. Королева повинна знати більше.

― Це має бути Кайрі! ― вигукнув Сора.

Повіки дверної ручки опустилися.

― На добраніч! Мені треба ще трохи поспати.

― Зачекай! Де нам знайти ту дівчину і королеву?

― Краще не питай мене.

Дверна ручка вже майже задрімала. Сора нахилився ближче:

― Зачекай, що нам треба зробити, щоб зменшитись?

― Чому б тобі не спробувати пляшечку… он там?

Вони втрьох обернулися подивитися, і дійсно, на столі стояли дві маленькі пляшечки, одна з червоною етикеткою, інша з синьою.

― Нам їх випити? ― запитав Сора, але дверна ручка вже заснула.

― Він щось говорив про королеву, так?

― Але, Соро, ми шукаємо короля, ― Дональд і Ґуфі подивилися на Сору трохи стривожено.

― Але… він сказав, що там була дівчина…

― Боже, мабуть, так і є, але…, ― Ґуфі склав руки, замислившись.

― Крім того, хіба не підозріло, що той білий кролик так поспішав?

― Так, це було трохи дивно.

― І ми дійсно повинні шукати Замкову Щілину, ― сказав Дональд, піднімаючи пляшку з червоною етикеткою. ― Ей, тут щось написано.

Ґуфі придивився до етикетки. Там було зображено маленьке деревце, яке виростає у велике дерево. А на синій етикетці було зображено велике дерево, яке зменшується відповідно до меншого.

― Значить, якщо ми вип'ємо червону, то станемо більшими, а якщо синю, то зменшимося? ― запитав Сора.

― Ну, це ж можна пити, так? ― Ґуфі занепокоєно дивився на пляшки.

― Дверна ручка сказала пити. То все має бути добре, ― Сора підняв синю пляшку і підніс її до своїх губ.

― Воу, Соро! ― скрикнув Ґуфі, і прямо на його очах Сора зменшився в розмірах.

― Добре. Наша черга! ― Дональд теж випив і так само зменшився. Ґуфі, все ще виглядаючи трохи стурбованим, нарешті наслідував їхньому прикладу.

― Що ж, схоже, все в порядку.

― За винятком того, що ми крихітні…

Вони подивилися один на одного, переконуючись, що все в порядку. Стіл тепер був завбільшки з будинок, а стілець біля нього – як дуже дивне дерево. Тільки двері з ручкою, що розмовляла, були тепер потрібного їм розміру.

― Ходімо!

Тільки‑но Сора рушив до дверей, як вони почули дивний шум – і з'явилися Безсердечні.

― А‑а‑а! ― Ґуфі відскочив назад. Вони відрізнялися від Безсердечних, з якими вони билися в Місті Перетину: деякі були схожі на драконів, що літають у повітрі, інші – ходили по землі та мали круглу форму. Але всіх їх об'єднувало те, що у них не було обличь. Лише два маленькі блискучі ока.

― Вони і тут теж! ― Дональд вистрілив у них чарами, і битва почалася. І, так само як і в Місті Перетину, скільки вони перемогли, стільки ж з'являлося нових.

― Нам треба йти! ― крикнув Дональд, відбиваючись від них. ― Їм немає кінця!

― Цікаво, чи є тут ще й великий Безсердечний…, ― сказав Ґуфі.

― Ходімо звідси! ― Сора підштовхнув його і знову підійшов до дверної ручки. ― Гей, впусти нас!

Він стукав і навіть пробував копати ногами, але дверна ручка не піддавалася.

― Що ж нам робити…?

― Сора! Тут є тунель! ― Дональд знайшов вихід – дірку в стіні. Вони попрямували туди.

***

Через тунель простягався сад, що потопав у зелені. Кущі були акуратно підстрижені у листяні арки у формі сердець.

― Боже… Як це схоже на сад у нашому замку!

― Гаа! Сади в Замку Дісней, безперечно дивовижніші!

Сперечаючись, Дональд і Ґуфі зайшли під арку. Сора майже не чув їх, бо крутився туди‑сюди, роздивляючись довкола. Він ніколи раніше не бачив нічого подібного.

Це була Країна чудес – таємниче місце, де править Чирвова Королева. А вони були на величезному дворі королеви.

― Гей, погляньте! ― Ґуфі показав на поміст, на якому сиділа огрядна жінка з пихатою владною постаттю – королева.

Кілька карткових солдатів зі списами, подібними до гральних пік, перегородили прохід через наступну арку.

― Пропустіть нас, ― сказав Дональд, але вони навіть не подивилися на нього.

Білий кролик підбіг до помосту поруч з королевою і затрубив у горн.

― Що відбувається? ― здивувався Дональд, спостерігаючи, як розгортається сцена.

― Засідання суду розпочато! ― вигукнув білий кролик.

― Мене судять? Але чому? ― запитала дівчина зі світлим волоссям, яка стояла на сходах перед трибуною. Вона була одягнена у світло‑блакитну сукню, поверх якої був накинутий білий фартух, а її руки в гніві стискалися в кулаки.

― Суд? ― запитав Ґуфі.

― Що таке суд? ― запитав Сора. Він ніколи не чув цього слова на Островах Долі.

― Ну, це щось на кшталт зборів, на яких вирішують, чи карати когось за злочин.

― То ця дівчина зробила щось погане?

― Може, ми дізнаємося…

Сора вирішив, що він повинен це побачити.

***

― Її Величність, Чирвова Королева, головує! ― оголосив білий кролик.

Королева гучно відкашлялась.

― Ця дівчина – винна. У цьому немає жодних сумнівів. А причина – бо я так сказала, ось чому!

― Це абсолютно несправедливо! ― заплакала дівчинка.

― Ну що, Алісо, ти хочеш щось сказати на свій захист? ― запитав білий кролик.

― Звичайно! Я не зробила абсолютно нічого поганого! ― Аліса знову подивилася на трон. ― Ви можете бути королевою, але це не дає вам права бути такою злою!

Почувши її відверту відповідь, білий кролик злякано пригнув голову, очікуючи, що королева зараз розсердиться.

― Тиша! Ти смієш мені не підкорятися?! ― королева змахнула віялом, яке тримала в руках, і встала. ― Суд визнає підсудну винною у пред'явленому обвинуваченні!

Це звучало так, ніби це був жахливий судовий процес, в якому єдине слово королеви вирішувало вирок і все інше.

― Гей, ми повинні їй допомогти, ― сказав Сора, вихопивши Кі‑блейд.

― Так, але… Це означає плутанину, ― сказав Ґуфі.

― Втручання! ― виправив його Дональд.

― О, так! Тому що ми не маєм втручатися в справи інших світів…

Гучний голос королеви обірвав їхню тиху розмову.

― За злочинний напад і спробу крадіжки мого серця…!

― Крадіжку її серця? ― запитав Сора.

― Це, певно, були Безсердечні! ― сказав Дональд. Вони втрьох кивнули. Якщо в цьому були замішані Безсердечні, вони не могли залишитися осторонь.

― Відрубати їй голову! ― заволала королева.

― Ні, ні! О, будь ласка!


За командою королеви карткові солдати почали наближатися до Аліси, але Сора, Дональд і Ґуфі дісталися туди першими.

― А ну стояти!

Королева нахмурилась, дивлячись на трьох, що вибігли на поляну.

― Хто ви такі? Як ви смієте вторгатися до мого двору!

― Вибачте, ― голосно звернувся Сора до королеви. ― Але ми знаємо, хто справжній винуватець!

― Це нісенітниця. У вас є якісь докази?

― Гм…

Вони, можливо, і знали, що Аліса невинна, але не мали жодних доказів. Був лише той факт, що тільки Безсердечні будуть намагатися красти серця.

― Якщо у вас немає доказів, вирок – винна!

― Тоді ми їх знайдемо! ― сказав Сора.

― А‑аах! Так! ― погодився Ґуфі.

― Принесіть мені докази невинності Аліси! Провалитеся, і вам усім відрубають голови! ― заявила королева. ― Суд оголошую закритим!

Карткові солдати повернулися на свої пости після того, як Алісу помістили в тюремну камеру, яка більше нагадувала гігантську пташину клітку.

Ґуфі заговорив до неї першим.

― З тобою все гаразд? Ми обов'язково знайдемо докази!

― Мене звуть Аліса. А ви хто?

― Я Сора.

― Я Ґуфі. А це Дональд.

Вона злегка посміхнулася.

― Приємно познайомитися, ― потім вона опустила очі й швидко заговорила. ― Я б хотіла, щоб наше знайомство відбулося не так… Мені шкода, що я втягнула вас у цей дивний судовий процес.

― За що тебе судять? ― запитав Сора.

― Ось це я і хотіла б знати! Як тільки вона побачила моє обличчя, Чирвова Королева вирішила, що я зробила щось не так. Але ж я ніколи раніше її не бачила!

Аліса зітхнула.

― Це жахливо! ― Дональд затупотів ногами. ― Ми притягнемо її до відповідальності!

― Як ти сюди потрапила? ― поцікавився Сора.

Їй довелося трохи подумати, а потім вона нерішуче заговорила, немов підбираючи слова:

― Хм… Ну, я не дуже пам'ятаю. Я сиділа на галявині, дівчата читали мені, а потім я знайшла загадкову нору в землі.

― Нору?

― Це, мабуть, та сама дірка, в яку ми провалилися! ― сказав Ґуфі, обмінюючись поглядами з Дональдом.

― Коли я зазирнула всередину, то просто провалилась туди… і прокинулась тут.

Ґуфі похитав головою і пробурмотів:

― Боже, це звучить так, ніби вона прийшла з іншого світу…

― Це кумедно, ― прошепотів Дональд. ― Зазвичай люди не можуть подорожувати між світами.

― А чому ні?

Вони не змогли б прилетіти сюди самі, якби не Ґаммі‑Корабель. Як Аліса змогла потрапити сюди з іншого світу, вони не мали жодного уявлення. Може, у неї була якась таємна сила, як у Сори – Кі‑блейд.

― Що ти маєш на увазі під іншим світом? ― запитала Аліса.

― Е‑е… Це особисте.

― Підсудний зберігатиме мовчання! ― вигукнув один з карткових солдатів, що стояв на варті. Трійця підійшла ближче до клітки, щоб прошепотіти Алісі.

― Не хвилюйся. Ми знайдемо докази!

― Дякую. Я сподіваюся на це, ― Аліса знизала плечима і посміхнулася.

― Не тиняйтеся тут! Ви всі – більмо на оці! Хочете, щоб вас теж кинули до в'язниці?! ― Солдати прогнали їх. Троє побігли в укриття арки у формі серця, щоб обговорити подальші дії.

― Докази… Це означає, що нам доведеться привести до суду Безсердечного?

― Навіть якщо ми з'явимося з Безсердечним, це не обов'язково щось доведе…

Поки Дональд і Ґуфі обговорювали, Сора склав руки й задумався.

― А як щодо їхнього запаху… або слідів від кігтів… Хіба це не схоже на доказ?

― Ти бачив щось подібне навколо, Соро? ― запитав Ґуфі.

― Ну, не тут, але… ― Сора підняв свій рукав і показав їм.

― О… він порваний!

― Один з них зачепив мене, коли ми билися перед цим. Тож, якщо ми пошукаємо навколо, я впевнений, що ми знайдемо ще кілька подібних слідів тут, у цьому світі.

Ґуфі понюхав рукав Сори.

― У них дійсно дивний запах…

― Може, це буде доказом!

Троє подивилися один на одного і шмигнули у нору біля арки. Вони вийшли в ліс, густо зарослий гігантськими водяними ліліями.

― Було б непогано, якби тут щось було…, ― сказав Дональд, озираючись навколо, а потім… ― Ваааак! ― крикнув він і стрибнув з‑за Сору.

― Що, Дональде?

― Там! ― Тремтяча рука Дональда вказала на безтілесну котячу голову, що парила в повітрі.

Ґуфі зойкнув і сховався за своїм щитом і Сорою.

― Хто ти?! ― крикнув Сора.

Котяча голова літала туди‑сюди і врешті‑решт опустилася на землю.

― Справді, хто? ― з'явилося пухке смугасте тіло кота, яке тримає голову, балансуючи нею і крутячись, наче м'яч у цирковому трюку. ― Бідолашна Аліса. Скоро втратить голову, а вона ні в чому не винна!

Голова кота знову піднялася вгору і міцно прилипла до тулуба. Він посміхнувся до трійці з верхівки лілії.

― Гей, якщо ти знаєш, хто злочинець, скажи нам! ― сказав Сора.

― Чеширський Кіт знає всі відповіді… але не завжди говорить.

― Це підло! ― закричав Дональд.

Чеширський Кіт тільки посміхнувся.

― Відповідь, винуватець, кіт – все ховається в темряві…

А потім кіт зник.

― Зачекай! ― гукнув Сора. Якщо вони не знайдуть доказів, то не зможуть допомогти Алісі.

Голос кота відлунював у лісі лотосів:

― Вони вже пішли з лісу. Я не скажу вам, в яку сторону. Але навіть я не знаю, чи є ще хтось, хто знає…

― Можна йому довіряти…? ― з тривогою промовив Дональд, і тут Чеширський Кіт знову з'явився прямо перед ним.

― Вірити чи не вірити? Я вірю, що ти сам вирішиш! ― посміхнувшись, кіт знову зник.

― Думаю, нам треба пройти через цей ліс, ― сказав Сора.

― Ти віриш коту, Соро? ― запитав Ґуфі.

― Гадаю, що так!

Дональд кивнув у відповідь на рішучість Сори, а потім знову озирнувся.

― То… в який бік нам йти через ліс?

― Хм… давай туди.

Вони почали заглиблюватися в ліс, але тут вискочили Безсердечні, щоб перешкодити їм.

― Оу!

― Боже, ці істоти переслідують нас усюди…, ― Ґуфі перевів подих і приготував щит. Йому все ще не подобалося битися з Безсердечними, але тепер, коли він вже звик битися пліч‑о‑пліч з друзями, вони вже не так сильно його лякали.

― Звичайно, вони тут! Аеріс казала, що вони переслідують власника Кі‑блейда, тобто Сору! ― сказав Дональд, атакуючи своєю магією.

― Хлопці… вибачте, ― сумно сказав їм Сора, прикінчивши Безсердечного.

― О, не засмучуйся, Соро, ― сказав Ґуфі. ― Ми служимо королю, і він послав нас на пошуки ключа, тому ми залишимося з тобою. Тобі нема за що вибачатись!

Обличчя Сори поникло.

― Але…

“Отже, якби король не послав їх, вони б взагалі нікуди зі мною не пішли…”

Це була жахливо самотня думка. Вони були разом зовсім недовго, але з ними було весело – запальний Дональд і безтурботний Ґуфі.

Звичайно, вони не йшли ні в яке порівняння з Кайрі та Ріку…

― Аргх!

Поки він поринув у роздуми, Безсердечний зачепив його кігтями, і Сора впав на землю.

― Тримайся, Соро! ― Ґуфі підбіг до нього і дав йому цілющого зілля.

― Дякую, Ґуфі.

― Це не дуже вдала ідея – так розслаблятися!

Ґуфі побіг допомагати Дональду битися. Сора теж підхопився і кинувся на Безсердечних.

Остаточно перемігши всіх Безсердечних, трійця звалилася на землю.

― Фух… Трохи втомився, ― зітхнув Ґуфі, дивлячись на велику квітку лотоса над головою.

― Кря… ― Дональд плюхнувся на спину, так, ніби він витратив всю свою магічну енергію.

І тут вони почули тоненький голосок:

― Дякую.

― Га? ― Сора підвівся, озираючись навколо.

― Сюди…

― Хто це? ― досить спокійно запитав Дональд, і квітка лотоса над ними м'яко гойднулася. ― Квітка?!

― Так. Я – квітка лотоса! ― квітка повільно розкрилася.

― Ого…

Повітря наповнилося солодкуватим ароматом. Пилок посипався їм на голови, і це якось примусило їх відчути себе бадьоріше.

― Ми не могли розкритися, коли навколо були ці істоти, ― сказала квітка.

― Ти маєш на увазі Безсерд… ― почав Ґуфі, але тут же затулив рота обома руками. Вони не могли навіть нікому розповісти про Безсердечних. Це було б втручанням.

― Про тих темних істот! ― пояснила квітка.

― Ти не бачила велику‑превелику тінь? ― запитав Сора.

― Велику тінь…? ― квітка, здавалося, на мить задумалася. ― Ну, можливо… Там…

Квітка вказала своєю найбільшою пелюсткою на галявину з ліліями неподалік.

― Туди?

― Так буде легше піднятися.

Коли квітка сказала це, стебло лотоса піднялося з землі й розмістило лілію на потрібній висоті, куди Сора та інші могли забратися.

― Дякую!

― Нема за що, ― відповіла квітка і знову закрилася.

Трійця стрибнула на пелюстку лілії, а звідти на вищу. А над нею була ще одна, до якої вони, схоже, ледь‑ледь могли дотягнутися.

― Як же високо!

― Ми зможемо!

Нагорі було ще більше лілейних галявин, де‑не‑де зарослих кущами. Вони озирнулися, шукаючи, куди йти…

― Туди! ― Дональд вказав на дірку в зелених заростях, яка виглядала так, немов могла вивести кудись ще.

― Боже, ти думаєш, що туди безпечно лізти…? ― Ґуфі знову виглядав трохи занепокоєним.

― Ця квітка не схожа на таку, що може збрехати, ― сказав Дональд.

― Але Чеширський Кіт міг…

― Ходімо подивимось! ― наполягав Сора, і вони всі попрямували до дірки.

― Вау!

За дірою не було ніякої підлоги. Вони провалилися і приземлилися в іншому дивному місці.

― Ми… над краном у тій дивній кімнаті?

Як і казав Дональд, вони якимось чином повернулися в ту першу кімнату, де стояли пляшки.

― Схоже що так!

― Трясця, ми повернулися назад…, ― Ґуфі опустив плечі.

― Тримайся! ― Сора витріщився на шафу, до якої, здавалося, вони могли б дострибнути. ― Невже там нічого немає?

― Сліди! ― вигукнув Дональд і стрибнув до шафи. ― Погляньте на це! Величезні сліди! Точно від Безсердечного!

Сора і Ґуфі скочили до нього.

― Якщо ми відірвемо цей шматок і принесемо його назад, то матимемо доказ, так? ― сказав Ґуфі, нишпорячи навколо.

― Дивіться, що ви знайшли, ― пролунав голос з нізвідки. ― Непогано.

Коли троє обернулися, Чеширський Кіт сидів на крані та посміхався вдалині.

― Тепер ми можемо врятувати Алісу! ― сказав Сора.

Кіт тільки посміхнувся і встав на задні лапи.

― Не будь таким впевненим! Можливо, вона і невинна, але як щодо тебе?

І Чеширський Кіт зробив сальто в повітрі.

― Що це означає? ― запитав Ґуфі.

― Не скажу, ― відповів кіт, грайливо літаючи навколо, а потім знову зник.

― Що це було…? ― Сора нахилив голову, а Ґуфі продовжив відривати шматок шафи. ― Ну, ми не маєм вірити всьому, що він говорить! Це допоможе нам допомогти Алісі!

Ґуфі нарешті відірвав його.

― Ми оглянули все навколо, але поки що не бачили жодної Замкової Щілини, чи не так…?

― Ми знайшли деякі докази, але ми все ще не перемогли Безсердечного, який намагається вкрасти серця…, ― Сора зістрибнув на підлогу.

Дональд пішов за ним.

― Леон сказав, що біля замкових щілин будуть Безсердечні, так?

― Це означає, що, можливо, нам доведеться битися з іншим великим Безсердечним…, ― Ґуфі зістрибнув вниз, несучи шматок дерева на плечі.

― Я не знаю…, ― сказав Сора. ― Але треба допомогти Алісі!

Вони повернулися до двору королеви.

***

― Ми тобі допоможемо, я обіцяю! ― сказав Сора Алісі, яка все ще була замкнена в пташиній клітці. Чирвова Королева подивилася на них.

― Дякую…

Штора опустилася на ґрати, і клітку підняли високо вгору, поза межами досяжності.

― Суд оголошується відкритим, ― закричав білий кролик. ― Захисник, зробіть крок вперед!

Тримаючи дошку зі слідами, Сора вийшов на трибуну для захисту. Дональд і Ґуфі зайняли місця в залі присяжних. Чирвова Королева нахилилася вперед з лави, вже в поганому настрої.

― А тепер покажіть докази, які ви знайшли!

Сора підняв дошку.

― Хм… І це все? Порівняно з тим, що я зібрала, це не більше, ніж мотлох. Карти! Принесіть мої докази!

За командою королеви карткові солдати винесли велику коробку. Потім вони поклали дошку з шафи в іншу коробку і покрутили їх, приховуючи від Сори. Тепер він не міг розрізнити, де яка коробка.

― Ей, що ви робите?! ― закричав Сора.

Вперта Чирвова Королева не зважала на жодні протести.

― Чому б тобі не вибрати, де правильні докази! Я вирішу, хто винен, виходячи з цього!

― Після того, як ми пройшли через усі ці труднощі, щоб принести їх?!

― Хіба я не сказала, що дозволяю тобі вибирати? Як ти смієш заперечувати проти правил мого суду?!

― Гаразд…, ― Сора безпорадно стояв перед коробками і, витягуючи шию, дивився на них. Він не мав жодного уявлення, яка з них може виявитися саме тією.

― Та, що праворуч, Соро!

― Ні, ліва! Точно ліва!

― А я впевнений, що справа!

Ґуфі та Дональд сперечалися в лавах присяжних. Сора підняв перед собою Кі‑блейд, заплющив очі й випустив його з рук.

На мить Кі‑блейд закрутився, наче розгубився, а потім впав праворуч.

― Це вона!

― Ти впевнений? ― огризнулася Чирвова Королева. ― Другого шансу не дам!

― Так, я впевнений! ― Сора підняв Кі‑блейд і подивився прямо на неї.

― Зараз ми побачимо, хто справжній винуватець.

Картковий солдат відкрив коробку, яку обрав Сора. З неї вискочив Безсердечний і зник.

Навіть королева не могла приховати свого шоку.

― Що це було?!

― Ось ваші докази. Аліса невинна!

― Так! Саме так! ― Ґуфі й Дональд вигукнули з лав присяжних.

― Ррррр… Тиша! Я тут закон! ― заволала королева. ― Стаття двадцять дев'ята! Той, хто не підкоряється королеві, винен!

Дональд підскочив.

― Це безглуздя!

― Негайно схопити їх! ― королева підняла віяло у формі серця, і карткові солдати кинулися на Сору.

― Хлопці, допоможіть Алісі! ― крикнув Сора Дональду і Ґуфі й вибіг з лави підсудних.

― Зрозумів!

Дональд і Ґуфі побігли до вежі, де знаходилася клітка з Алісою.

― Карти! Якщо вони торкнуться цієї вежі, ви позбудетеся своїх голів! ― крикнула Чирвова Королева.

Дональд стрибнув на держак збоку вежі.

― Вона не повертається!

― Давай зламаємо її!

Ґуфі й Дональд намагалися зламати ручку, а Сора стримував карткових солдатів, щоб ті не наближалися до них.

― Ну ось, зламали!

Коли ручка зламалась, ланцюг лебідки ослаб, і клітка Аліси знову опустилася.

― Алісо! ― Сора підбіг до клітки і відкинув шторку… але Аліси там не було. ― Вона зникла! Аліса?!

― Вона втекла, поки ми билися? ― запитав Ґуфі.

― Або, може її викрали Безсердечні! ― вигукнув Сора.

Чирвова Королева закричала зверху:

― Ви, дурні! Знайдіть того, хто стоїть за цим – мені все одно як!

Карткові солдати перестали битися і розбіглися. Сора, Дональд і Ґуфі пішли слідом за ними, повертаючись назад до лісу лотосів.

***

― Боже… Не можу повірити, що вона зникла…

― Ну, тоді ходімо, знайдемо її.

Сора йшов попереду.

― Але звідки ти знаєш, що це були Безсердечні?

― Хто ще міг викрасти Алісу?

Вони були там, коли клітка з Алісою піднялася до вежі, і коли вона повернулася вниз порожньою. Це могло означати лише те, що той, хто дістався до неї, зробив це, коли вона була в повітрі.

І тільки Безсердечні могли зробити щось таке підступне, подумав Сора.

― Ходімо розпитаємо квітку, що розповіла нам про тінь, ― сказав він.

Коли вони підійшли до квітки лотоса, що розмовляла з ними раніше, вона з гуркотом розкрилася. Але з'явився Чеширський Кіт.

― Щось він мені не дуже подобається…, ― пробурчав Ґуфі.

Але Сора ступив на крок ближче.

― Ти не бачив Алісу?

― Алісу – ні, ― посміхаючись, відповів кіт. ― Тіні – так!

― Куди вони зникли? ― спитав Дональд.

Кіт підвівся і погойдався з боку в бік.

― Сюди? Чи туди? Що б я не сказав, я можу сказати вам лише брехню.

― Як це розуміти? ― трохи сердито випалив у відповідь Сора.

― Вгору, вниз, ліворуч, праворуч – все змішалося завдяки тіням. Зайдіть глибше в ліс, у покинутий сад… І ви побачите тіні в перевернутій кімнаті. ― Покрутивши хвостом, Чеширський Кіт знову зник.

― …До покинутого саду?

― Він сказав: "Глибше в ліс". Ходімо!

Вони рушили далі, але натрапили на перешкоду.

― Ах, знову Безсердечні…, ― Ґуфі неохоче, але кинувся в атаку, але відскочив від Безсердечного з великим круглим животом. ― Га? Вони здаються сильнішими на цей раз…

― Ай! Ці стріляють вогнем!

Схоже, їм не вдасться так легко заглибитися в ліс.

Ґуфі протаранив Безсердечного і запитав у Сори:

― Далі… сюди?

― Так, певно…! Поспішаймо! ― Сора побіг, розмахуючи Кі‑блейдом.

― Вогонь, я горю! Гвааааак! ― Безсердечний влучив Дональду в хвіст полум'ям, і він загорівся. Він загасив його за допомогою магії. ― Сніговій!

― Сюди, Дональде! ― Сора вистрибнув на лілейну пелюстку і простягнув руку Дональду.

― Ва‑ха‑хуууу! ― Ґуфі стрімко дерся вгору, переслідуваний чарівником Безсердечним.

― Ба… що за біда… ― плечі Дональда опустилися.

Сора вже забрався на наступну пелюстку.

― Але ми все одно повинні знайти Алісу.

― Так. Ахьюк! Дівчинка в біді! ― Ґуфі вискочив слідом за Сорою.

― Кря! Я це знаю! ― Дональд також підскочив до неї. ― Там… Там ще одна діра.

― Цього разу там буде підлога, так? ― Ґуфі занепокоївся.

― Ходімо! ― вбіг Сора.

***

Після непроглядної темряви в тунелі зір одразу ж повернувся назад, змушуючи мружитись. У саду стояв великий стіл, заставлений тарілками і чашками.

― Боже, схоже, у когось вечірка? ― Ґуфі блукав навколо столу.

Сора теж дивився на нього. Але тут нікого не було.

― Може, це покинутий сад?

― Щось тут тихо…? Схоже, вони повернулися до замку.

Навіть Дональд, здавалося, трохи розслабився, оскільки Безсердечних ніде не було видно.

Слідом за ними Сора пройшовся навколо столу. Тарілка в центрі була повністю заставлена печивом.

― Вони ж не можуть бути шкідливими, правда?

― Та ні, все чудово!

Після цього короткого обміну думками Ґуфі й Дональд вже запихали печиво до ротів.

― Гей, так не чесно! І мені теж! ― Сора і сам з'їв одне. ― …Солодке!

Солодкість була якоюсь знайомою і дуже витонченою, і він, не замислюючись, простягнув руку, щоб узяти ще одне.

― Вони дуже смачні.

― Так! А це з фруктами!

― А це з шоколадом!

Зголодніла від біганини трійця з'їла всю тарілку в одну мить.

― Ого. Давно ми не їли таких смаколиків! ― Ґуфі вхопив останнє печиво – і стіл перекинувся. ― Воу!

Безсердечний вистрибнув з‑під нього.

― О, та годі! ― продовжуючи жувати, Дональд дістав свою паличку.

― Сюди, Дональде! ― Сора схопив його за руку і потягнув до будиночка, що стояв біля саду. Ґуфі, зойкнувши, практично влетів всередину, перш ніж Безсердечні встигли напасти.

― Зачекай, ха…?

У кімнаті було щось дивне. У підлозі були двері, а вогонь у вогнищі горів збоку. А спинка стільця впиралася в підлогу.

― Оу… У мене паморочиться в голові! ― Ґуфі похитнувся, намагаючись озирнутися.

Сора нахилив голову.

― Те, що на стіні – на підлозі, а те, що на стелі – на стіні…?

Дональд зробив те ж саме.

― Але мені здається, що ми це вже десь бачили…

Ґуфі вдарив кулаком по своїй долоні.

― Хіба це не та сама кімната, в якій ми були раніше?

Це змусило Сору подумати про те, що сказав Чеширський Кіт.

― Вгору і вниз, ліворуч і праворуч, все переплуталося… Га!

Прямо перед його обличчям з'явилася котяча морда – і більше нічого. Сора відскочив назад.

― Гей, не лякай так людей!

― Тіні десь ховаються. А мамерати переважають. Чому б вам не увімкнути світло? ― похитуючись, котяча мордочка полетіла до лампи, що стояла посеред кімнати.

― Гаразд, залиште це мені! Вогонь! ― з палички Дональда вилетіла вогняна куля і запалила лампу.

― Все ще дуже тьмяно, ― тепер перед Дональдом з'явилося обличчя Чеширського Кота. ― Тобі доведеться зробити її яскравішою.

― Там є ще одна лампа, Дональде! ― Сора вказав.

― Добре, поїхали! Вогонь! ― ще одна вогняна куля запалила іншу лампу, і кімната наповнилася яскравим світлом.

― Скоро ви побачите тіні. Вони з'являться в цій кімнаті… але деінде. І, можливо, вони попрямують до тієї сонної дверної ручки…

З цими словами кіт знову зник.

― У цій кімнаті, але деінде… Що це означає? ― Ґуфі похитав головою.

― Там, де дверна ручка! ― одночасно сказали Сора і Дональд і вискочили з кімнати.

― Е‑е‑е, зачекайте! ― Ґуфі побіг за ними.

***

― Боже, вся ця біганина… дуже втомлює, ― задихався Ґуфі, коли вони бігли через ліс лотосів.

― Цей світ – просто суцільні дивацтва! ― сказав Дональд Сорі.

― Він схожий на край чудес, ― відповів Сора.

― Так! Це божевілля! Сподіваюся, ми скоро знайдемо короля і повернемося до нашого замку…, ― Дональд зітхнув і пішов далі.

“Коли Дональд і Ґуфі знайдуть короля, чи побачу я їх знову?”, сумно задумався Сора.

― У нашому замку найвеселіше, ― відповів Ґуфі, ― і він найкрасивіший і найцікавіший!

Сора розплився в усмішці.

― А на нашому острові є чудовий пляж, де можна купатися цілий рік!

Хоча він і не знав, чи є він ще там.

Але він пообіцяв Кайрі, що вони повернуться.

― Боже, як гарно звучить. У нас немає пляжу…, ― Ґуфі звучав особливо заздрісно.

― Коли я знайду Кайрі та Ріку, ви повинні приїхати до нас у гості!

― Ти теж можеш приїхати до нашого замку! ― сказав Дональд, дивлячись на Сору. ― І познайомитися з королевою і Дейзі!

― Ага! ― голосно погодився Сора.

Навіть якщо вони знайдуть короля, Кайрі та Ріку, і він повернеться на Острів Долі, він не забуде цього. Він збереже пам'ять про те, як бігав через ліс лотосів з Дональдом і Ґуфі. Коли Сора це зрозумів, це підняло йому настрій.

Вони замкнуть Замкові Щілини, щоб Безсердечні не приходили, а потім знайдуть усіх, і його зв'язок з Дональдом і Ґуфі нікуди не дінеться.

― Обіцяю, Соро! ― сказав Ґуфі.

Вони посміхнулися один одному і побігли назад через двір Чирвової Королеви до кімнати з дверною ручкою, що розмовляла.

― Фух… Не схоже, що тут є тіні. ― Дональд озирнувся і полегшено зітхнув. ― Але ми повинні бути напоготові!

Ґуфі сховався за своїм щитом і ввійшов у кімнату.

― Згори вам буде краще видно.

Сора підняв голову на голос і побачив Чеширського Кота, який ледаче витягнувся на столі.

― Чи треба нам слухати кота, Соро? ― запитав Ґуфі так, ніби він і справді не хотів цього робити.

― Ти боягуз, Ґуфі! ― дражнився Дональд і подивився на Сору. ― Ну що?

― Так, ходімо!

Сора вискочив на стіл. Дональд скочив за ним, а потім обережно піднявся й Ґуфі.

Чеширський Кіт стояв і показував на стелю.

― Тіні повинні бути тут, тож… ви готові до найгіршого?

― Ми готові! ― відповів Сора, хоча Ґуфі все ще ховався за своїм щитом.

Побачивши його, Чеширський Кіт пустотливо посміхнувся.

― Ну, якщо не страшно, то й добре!

Потім кіт зник, а зі стелі спустився величезний Безсердечний. Трюкач. Його довгі руки були розтягнуті, як пружини, а в долонях він тримав булави. Рухаючись, немов у танці, він наблизився до трійці.

― Це, мабуть, той, хто викрав Алісу! ― Сора зіскочив зі столу і помчав прямо до Трюкача. Він закрутив своїми довгими руками, обрушуючи на нього булави, але Сора ухиляючись скоротив відстань.

― Кря! Зачекай, Сора! ― Дональд побіг за ним.

― Боже, воно величезне… Мені це не подобається…

― Давай, Ґуфі, ти теж!

Ґуфі простогнав і нарешті зістрибнув зі столу, але рука Трюкача відштовхнула його.

― Йі‑і‑і!

― Ґуфі! ― Сора підбіг до нього.

― Ауч…, ― на голові Ґуфі виросла шишка.

― Ей! Це за Ґуфі! Вогонь!

Вогняні кулі полетіли з палички Дональда в Трюкача – але все, що сталося, це те, що він запалив його булави, які тримав у руці.

― Вак?!

Потім палаючі булави полетіли в голову Дональда.

― Гваааак! ― він відбіг з палаючим капелюхом.

― Дональде, не можна використовувати на ньому магію вогню!

― Ва‑а‑а‑ак!

― Води! Потрібна вода! ― закричав Сора.

Дональд підбіг під кран і повернув ручку. Вода хлинула на нього і загасила вогонь на його капелюсі.

― Схоже, це ще один дуже сильний ворог…, ― Ґуфі зітхнув і підвівся.

― Ти як, в порядку? ― Сора занепокоєно вдивлявся в обличчя Ґуфі.

― Ну, не зовсім… Але якщо ми не переможемо його, то не знайдемо ні Алісу, ні короля, ні твоїх друзів! А якщо ми не замкнемо Замкові Щілини, то Безсердечні будуть постійно приходити. Ось так! ― підвищивши голос, Ґуфі напав на Трюкача і завдав йому удару.

“Ґуфі б'ється за Алісу і за моїх друзів”, ― подумав Сора. ― “І я теж мушу битися, щоб Дональд і Ґуфі змогли знайти короля. Ми б'ємося не тільки за себе…”

Сора пішов за Ґуфі, і вони один за одним завдавали ударів Трюкачу.

― Вак! Залиш трохи і для мене! ― Дональд приєднався до них і цього разу атакував крижаною магією. ― Сніговій!

Вони відстрибували від довгих рук Трюкача і потроху виснажували його.

― Зараз, Сора!

На слова Дональда Сора знову забрався на стіл і, стрибнувши, з розмаху метнув Кі‑блейд в голову Трюкача. Він навіть відчув, як Кі‑блейд брязкнув по його руці.

― Ха! У нас вийшло! ― Дональд підстрибнув від радості, коли Трюкач упав на підлогу з сильним ударом. А з його тіла вилетіло серце, таке ж, як і з Вартового Обладунку.

― Цікаво, чи це серце воно у когось вкрало…

Трійця дивилася, як серце злітає все вище і вище. Воно красиво виблискувало – важко було уявити, що воно вийшло з такого жахливого створіння, як Безсердечний.

Коли серце, здавалося, зникло в стелі, тіло Трюкача перетворилося на згустки світла і зникло. Залишилася лише тиша.

― О, так – Аліса! Куди ж вона поділася? ― Дональд бігав по кімнаті в її пошуках.

― Я думав, що ми знайдемо її, як тільки переможемо Безсердечного…

Пригнічений, Сора опустив голову. І тут вони почули звук позіхання.

― Що за шум… Як дверній ручці можна виспатися?

Дверна ручка знову сильно позіхнула, а в її роті…

― Замкова Шілина! ― крикнув Дональд.

Кі‑блейд вказав на дверну ручку, і з його кінчика вистрілив промінь світла.

― Воу!

Світло засяяло в Замковій Щілині, і з характерним клацанням вона зникла.

― Це що, щойно замкнуло Замкову Щілину? ― Сора підійшов ближче і спробував зазирнути всередину рота дверної ручки.

― А тепер йдіть і дайте мені поспати! ― поскаржилася дверна ручка і відмовилася знову відкривати рота.

Сора здався і знизав плечима Дональду та Ґуфі.

― Що ж, схоже, ми замкнули Замкову Щілину, але Аліси тут немає…

― Короля ми теж не бачили.

― І друзів Сори.

Трохи збентежені, вони подивилися один на одного, і тут між ними з'явився Чеширський Кіт.

― Чудово. Ви справжні герої.

― Вак! Знову ти! ― Дональд намагався зловити кота, але безрезультатно.

― О, Боже. Перемога над мною тобі нічого не дасть. …А може й дайсть.

― Ти знову несеш якусь дурню…, ― але Ґуфі, схоже, вже не звертав уваги на Чеширського Кота.

― До речі…, ― тепер тільки голова Чеширського Кота парила в повітрі, дивлячись на них трьох згори донизу. ― Якщо ви шукаєте Алісу, то ви її тут не знайдете.

― Що ти маєш на увазі?! ― Сора спробував схопити голову кота, але вона просто попливла геть поза межами їхньої досяжності.

― Аліси взагалі немає в цьому світі.

― Але ж нормальні люди не можуть покинути свій світ…

― Я не був би таким впевненим, ― решта його тіла матеріалізувалася, все ще перебуваючи у повітрі. ― Аліса зникла разом з тінями, у темряві…

І це була їхня єдина підказка перед тим, як кіт зник.

― Що… він мав на увазі? ― Сора склав руки. Вони весь цей час намагалися допомогти Алісі, а тепер навіть не могли її знайти.

― …Може, є щось, чого ми не знаємо про Алісу, ― сказав Дональд, поклавши руку на плече Сори.

Ґуфі теж намагався його підбадьорити:

― Може, це і здається, що треба здатися, але давай повернемося на Ґаммі‑Корабель. Може, ми знайдемо її в іншому світі. …Як тільки ми повернемося до нашого нормального розміру!

Він вискочив на стіл і взяв пляшку з червоною етикеткою.

― Мабуть, так… ― Сора втупився в пляшку.

― Але не з таким похмурим обличчям, ― сказав Дональд. ― Якщо ти зробиш таке обличчя…

― Я знаю, я не зможу потрапити на Ґаммі‑Корабель. Сора підняв очі з ледь помітною посмішкою.

― Так, тільки посмішки!

Сора показав Ґуфі язика, взяв пляшечку і випив з неї. На їхніх очах він ставав все більшим і більшим, повертаючись до нормального розміру.

― І ми теж! ― Дональд і Ґуфі випили по черзі і теж виросли.

― Гаразд, ходімо! ― вони вибігли з дивної кімнати.

---

Більше можна прочитати у нас на сайті

І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм