Ґаммі‑Корабель промчав крізь Інше Небо.
― А як він рухається? ― поцікавився Сора.
― Ну, він… Що! Я зараз не можу сказати! ― відповів Дональд, взявшись за штурвал, і корабель накренився на сорок п'ять градусів.
Коли Сора подивився на простір Іншого Неба, він побачив великі камені, схожі на метеорити, і дивні фігури, що пролітали повз них. Здавалось, що пілотування потребувало певної концентрації.
― Дай мені покерувати кораблем!
― Ні в якому разі!
― Хм.
Сора відійшов від кабіни й вмостився в кутку маленького кораблика. Дональд міг би дозволити йому хоч трохи спробувати.
Ґуфі побачив, як він надувся, і сів поруч.
― Ей, Соро…
― Ти ж не думаєш, що я не зможу це зробити? Дональд такий злий!
― Ну, знаєш, я вже пробував, і це не так вже й легко, керувати Ґаммі‑Кораблем.
― Справді? ― Тільки‑но Сора це сказав, як корабель зробив крутий віраж, і він ледь не впав. ― Закладаюся, що в мене вийшло б краще…
Дональд, зосередивши всю свою увагу на штурвалі в руках, здавалося, не чув їх.
― Може, він скоро дасть мені спробувати?
Джиміні вискочив з кишені Сори.
― Кажуть, що цей Ґаммі‑Корабель працює на якійсь таємничій силі.
― Це правда, ― сказав Ґуфі. ― Саме тому він може подорожувати між різними світами.
― Хм…, ― Сора оглянув каюту. Тут було достатньо місця для пересування, але відчуття було таке, як у будь‑якому іншому транспортному засобі.
― Матеріал, з якого зроблений цей корабель, дуже особливий, ― сказав Джиміні.
― Особливий? Який саме?
― Він зроблений з особливого матеріалу, який називається Ґаммі‑Блоками. І цей матеріал…
― Кря!
Джиміні, який пояснював зі своїм записником в одній руці, був перерваний криком Дональда.
― Там щось попереду!
Сора і Ґуфі побігли в кабіну.
― То так виглядає світ ззовні? ― зачаровано запитав Сора.
Він ніколи раніше не бачив нічого подібного. Світ, що плавав там, в Іншому Небі, був вкритий візерунком у вигляді серця, а ще там були зелені арки та замок. Місце, де він ще ніколи не бував, про яке навіть не мріяв. Він нічого не хотів більше, ніж приземлитися там.
― Так, ― сказав Дональд. ― Світи всі такі, плавають то тут, то там в Іншому Небі.
― Ого, ― очі Сори засяяли від захвату.
Ґуфі та Дональд обмінялися поглядами, і Ґаммі‑Корабель спустився на землю.
***
Ґаммі‑Корабель приземлився посеред якогось дивного кольорового туману. Вони майже нічого не бачили перед собою.
― Ну що ж, вирушаємо!
Сора, Дональд і Ґуфі помахали рукою Джиміні, який залишився пильнувати корабель, оглянулись навколо, а потім нарешті зійшли з корабля.
І…
― Воу!
Землі не було. Вони втрьох плавно спускалися все нижче і нижче в глибоку яму.
― Таке відчуття, що ми летимо…
Сильний вітер, що дув знизу, обдував обличчя Сори.
― Гей, погляньте на це! ― Ґуфі змахнув руками, немов пливучи, а потім поклав голову на лікті так, ніби він дрімав.
Тоді Сора і Дональд легко приземлилися на ноги, а Ґуфі ефектно врізався в землю.
― Оууу… ― Ґуфі похитуючись встав на ноги, потираючи бік.
Навіть Ґаммі‑Корабель спустився вниз поруч з ними.
― Ого!
― Оце так сюрприз! ― Джиміні висунув голову. І тут, прямо перед ними, пробіг білий кролик.
― О, моє хутро і вуса! Я спізнююсь, спізнююсь, спізнююсь! О, боже, о, боже, о, боже, я тут, а повинен бути там. Я спізнююсь, я спізнююся, я спізнююся, я спізнююся! Королева – вона точно відрубає мені голову!
Білий кролик зі своїми окулярами та велетенським годинником зник у коридорі за рогом.
― Куди він так поспішає? ― дивувався Сора, дивлячись йому вслід.
― Давайте з'ясуємо! ― сказав Дональд. ― Корабель цілком твій, Джиміні!
Трійця побігла за кроликом і раптом зупинилася.
― Двері!
― Ну, тут немає замкової щілини, ― сказав Ґуфі. ― Але той білий кролик, схоже, пройшов через них.
Він відчинив двері, і за ними вони побачили ще одні двері, через які щойно пробіг білий кролик.
― Ходімо!
Вони пройшли в ті двері, потім в інші… І опинилися у великій кімнаті.
Там був камін і годинник, як у чиїйсь вітальні, але дещо було не так – там був гігантський кран.
― Гей, он він!
Ґуфі показав на білого кролика, який зменшився в рази, а потім відкрив крихітні двері й вибіг через них.
― Він зменшився?! ― Сора підбіг до дверей і присів навпочіпки. Двері були явно замалі для нього, щоб пролізти крізь них. ― Як він став таким маленьким?
Коли він уважно вдивлявся в маленькі дверцята, дверна ручка сонно ворухнулася і заговорила^
― Ні, це ти просто завеликий.
― Воно розмовляє! ― крикнув Дональд.
Дверна ручка виглядала роздратованою і сильно позіхнула.
― Тобі обов'язково бути таким голосним? Ти мене розбудив.
Ґуфі присунувся ближче і бадьоро сказав:
― Добрий ранок!
― Скажи, ти не бачив дівчину і хлопця приблизно такого ж віку, як я?
― Або короля!
― Або, може, Замкову Щілину…
Вони втрьох засипали його запитаннями, але дверна ручка лише знову позіхнула.
― Ну, не питайте мене про все відразу. Я бачив дівчину. Королева повинна знати більше.
― Це має бути Кайрі! ― вигукнув Сора.
Повіки дверної ручки опустилися.
― На добраніч! Мені треба ще трохи поспати.
― Зачекай! Де нам знайти ту дівчину і королеву?
― Краще не питай мене.
Дверна ручка вже майже задрімала. Сора нахилився ближче:
― Зачекай, що нам треба зробити, щоб зменшитись?
― Чому б тобі не спробувати пляшечку… он там?
Вони втрьох обернулися подивитися, і дійсно, на столі стояли дві маленькі пляшечки, одна з червоною етикеткою, інша з синьою.
― Нам їх випити? ― запитав Сора, але дверна ручка вже заснула.
― Він щось говорив про королеву, так?
― Але, Соро, ми шукаємо короля, ― Дональд і Ґуфі подивилися на Сору трохи стривожено.
― Але… він сказав, що там була дівчина…
― Боже, мабуть, так і є, але…, ― Ґуфі склав руки, замислившись.
― Крім того, хіба не підозріло, що той білий кролик так поспішав?
― Так, це було трохи дивно.
― І ми дійсно повинні шукати Замкову Щілину, ― сказав Дональд, піднімаючи пляшку з червоною етикеткою. ― Ей, тут щось написано.
Ґуфі придивився до етикетки. Там було зображено маленьке деревце, яке виростає у велике дерево. А на синій етикетці було зображено велике дерево, яке зменшується відповідно до меншого.
― Значить, якщо ми вип'ємо червону, то станемо більшими, а якщо синю, то зменшимося? ― запитав Сора.
― Ну, це ж можна пити, так? ― Ґуфі занепокоєно дивився на пляшки.
― Дверна ручка сказала пити. То все має бути добре, ― Сора підняв синю пляшку і підніс її до своїх губ.
― Воу, Соро! ― скрикнув Ґуфі, і прямо на його очах Сора зменшився в розмірах.
― Добре. Наша черга! ― Дональд теж випив і так само зменшився. Ґуфі, все ще виглядаючи трохи стурбованим, нарешті наслідував їхньому прикладу.
― Що ж, схоже, все в порядку.
― За винятком того, що ми крихітні…
Вони подивилися один на одного, переконуючись, що все в порядку. Стіл тепер був завбільшки з будинок, а стілець біля нього – як дуже дивне дерево. Тільки двері з ручкою, що розмовляла, були тепер потрібного їм розміру.
― Ходімо!
Тільки‑но Сора рушив до дверей, як вони почули дивний шум – і з'явилися Безсердечні.
― А‑а‑а! ― Ґуфі відскочив назад. Вони відрізнялися від Безсердечних, з якими вони билися в Місті Перетину: деякі були схожі на драконів, що літають у повітрі, інші – ходили по землі та мали круглу форму. Але всіх їх об'єднувало те, що у них не було обличь. Лише два маленькі блискучі ока.
― Вони і тут теж! ― Дональд вистрілив у них чарами, і битва почалася. І, так само як і в Місті Перетину, скільки вони перемогли, стільки ж з'являлося нових.
― Нам треба йти! ― крикнув Дональд, відбиваючись від них. ― Їм немає кінця!
― Цікаво, чи є тут ще й великий Безсердечний…, ― сказав Ґуфі.
― Ходімо звідси! ― Сора підштовхнув його і знову підійшов до дверної ручки. ― Гей, впусти нас!
Він стукав і навіть пробував копати ногами, але дверна ручка не піддавалася.
― Що ж нам робити…?
― Сора! Тут є тунель! ― Дональд знайшов вихід – дірку в стіні. Вони попрямували туди.
***
Через тунель простягався сад, що потопав у зелені. Кущі були акуратно підстрижені у листяні арки у формі сердець.
― Боже… Як це схоже на сад у нашому замку!
― Гаа! Сади в Замку Дісней, безперечно дивовижніші!
Сперечаючись, Дональд і Ґуфі зайшли під арку. Сора майже не чув їх, бо крутився туди‑сюди, роздивляючись довкола. Він ніколи раніше не бачив нічого подібного.
Це була Країна чудес – таємниче місце, де править Чирвова Королева. А вони були на величезному дворі королеви.
― Гей, погляньте! ― Ґуфі показав на поміст, на якому сиділа огрядна жінка з пихатою владною постаттю – королева.
Кілька карткових солдатів зі списами, подібними до гральних пік, перегородили прохід через наступну арку.
― Пропустіть нас, ― сказав Дональд, але вони навіть не подивилися на нього.
Білий кролик підбіг до помосту поруч з королевою і затрубив у горн.
― Що відбувається? ― здивувався Дональд, спостерігаючи, як розгортається сцена.
― Засідання суду розпочато! ― вигукнув білий кролик.
― Мене судять? Але чому? ― запитала дівчина зі світлим волоссям, яка стояла на сходах перед трибуною. Вона була одягнена у світло‑блакитну сукню, поверх якої був накинутий білий фартух, а її руки в гніві стискалися в кулаки.
― Суд? ― запитав Ґуфі.
― Що таке суд? ― запитав Сора. Він ніколи не чув цього слова на Островах Долі.
― Ну, це щось на кшталт зборів, на яких вирішують, чи карати когось за злочин.
― То ця дівчина зробила щось погане?
― Може, ми дізнаємося…
Сора вирішив, що він повинен це побачити.
***
― Її Величність, Чирвова Королева, головує! ― оголосив білий кролик.
Королева гучно відкашлялась.
― Ця дівчина – винна. У цьому немає жодних сумнівів. А причина – бо я так сказала, ось чому!
― Це абсолютно несправедливо! ― заплакала дівчинка.
― Ну що, Алісо, ти хочеш щось сказати на свій захист? ― запитав білий кролик.
― Звичайно! Я не зробила абсолютно нічого поганого! ― Аліса знову подивилася на трон. ― Ви можете бути королевою, але це не дає вам права бути такою злою!
Почувши її відверту відповідь, білий кролик злякано пригнув голову, очікуючи, що королева зараз розсердиться.
― Тиша! Ти смієш мені не підкорятися?! ― королева змахнула віялом, яке тримала в руках, і встала. ― Суд визнає підсудну винною у пред'явленому обвинуваченні!
Це звучало так, ніби це був жахливий судовий процес, в якому єдине слово королеви вирішувало вирок і все інше.
― Гей, ми повинні їй допомогти, ― сказав Сора, вихопивши Кі‑блейд.
― Так, але… Це означає плутанину, ― сказав Ґуфі.
― Втручання! ― виправив його Дональд.
― О, так! Тому що ми не маєм втручатися в справи інших світів…
Гучний голос королеви обірвав їхню тиху розмову.
― За злочинний напад і спробу крадіжки мого серця…!
― Крадіжку її серця? ― запитав Сора.
― Це, певно, були Безсердечні! ― сказав Дональд. Вони втрьох кивнули. Якщо в цьому були замішані Безсердечні, вони не могли залишитися осторонь.
― Відрубати їй голову! ― заволала королева.
― Ні, ні! О, будь ласка!
За командою королеви карткові солдати почали наближатися до Аліси, але Сора, Дональд і Ґуфі дісталися туди першими.
― А ну стояти!
Королева нахмурилась, дивлячись на трьох, що вибігли на поляну.
― Хто ви такі? Як ви смієте вторгатися до мого двору!
― Вибачте, ― голосно звернувся Сора до королеви. ― Але ми знаємо, хто справжній винуватець!
― Це нісенітниця. У вас є якісь докази?
― Гм…
Вони, можливо, і знали, що Аліса невинна, але не мали жодних доказів. Був лише той факт, що тільки Безсердечні будуть намагатися красти серця.
― Якщо у вас немає доказів, вирок – винна!
― Тоді ми їх знайдемо! ― сказав Сора.
― А‑аах! Так! ― погодився Ґуфі.
― Принесіть мені докази невинності Аліси! Провалитеся, і вам усім відрубають голови! ― заявила королева. ― Суд оголошую закритим!
Карткові солдати повернулися на свої пости після того, як Алісу помістили в тюремну камеру, яка більше нагадувала гігантську пташину клітку.
Ґуфі заговорив до неї першим.
― З тобою все гаразд? Ми обов'язково знайдемо докази!
― Мене звуть Аліса. А ви хто?
― Я Сора.
― Я Ґуфі. А це Дональд.
Вона злегка посміхнулася.
― Приємно познайомитися, ― потім вона опустила очі й швидко заговорила. ― Я б хотіла, щоб наше знайомство відбулося не так… Мені шкода, що я втягнула вас у цей дивний судовий процес.
― За що тебе судять? ― запитав Сора.
― Ось це я і хотіла б знати! Як тільки вона побачила моє обличчя, Чирвова Королева вирішила, що я зробила щось не так. Але ж я ніколи раніше її не бачила!
Аліса зітхнула.
― Це жахливо! ― Дональд затупотів ногами. ― Ми притягнемо її до відповідальності!
― Як ти сюди потрапила? ― поцікавився Сора.
Їй довелося трохи подумати, а потім вона нерішуче заговорила, немов підбираючи слова:
― Хм… Ну, я не дуже пам'ятаю. Я сиділа на галявині, дівчата читали мені, а потім я знайшла загадкову нору в землі.
― Нору?
― Це, мабуть, та сама дірка, в яку ми провалилися! ― сказав Ґуфі, обмінюючись поглядами з Дональдом.
― Коли я зазирнула всередину, то просто провалилась туди… і прокинулась тут.
Ґуфі похитав головою і пробурмотів:
― Боже, це звучить так, ніби вона прийшла з іншого світу…
― Це кумедно, ― прошепотів Дональд. ― Зазвичай люди не можуть подорожувати між світами.
― А чому ні?
Вони не змогли б прилетіти сюди самі, якби не Ґаммі‑Корабель. Як Аліса змогла потрапити сюди з іншого світу, вони не мали жодного уявлення. Може, у неї була якась таємна сила, як у Сори – Кі‑блейд.
― Що ти маєш на увазі під іншим світом? ― запитала Аліса.
― Е‑е… Це особисте.
― Підсудний зберігатиме мовчання! ― вигукнув один з карткових солдатів, що стояв на варті. Трійця підійшла ближче до клітки, щоб прошепотіти Алісі.
― Не хвилюйся. Ми знайдемо докази!
― Дякую. Я сподіваюся на це, ― Аліса знизала плечима і посміхнулася.
― Не тиняйтеся тут! Ви всі – більмо на оці! Хочете, щоб вас теж кинули до в'язниці?! ― Солдати прогнали їх. Троє побігли в укриття арки у формі серця, щоб обговорити подальші дії.
― Докази… Це означає, що нам доведеться привести до суду Безсердечного?
― Навіть якщо ми з'явимося з Безсердечним, це не обов'язково щось доведе…
Поки Дональд і Ґуфі обговорювали, Сора склав руки й задумався.
― А як щодо їхнього запаху… або слідів від кігтів… Хіба це не схоже на доказ?
― Ти бачив щось подібне навколо, Соро? ― запитав Ґуфі.
― Ну, не тут, але… ― Сора підняв свій рукав і показав їм.
― О… він порваний!
― Один з них зачепив мене, коли ми билися перед цим. Тож, якщо ми пошукаємо навколо, я впевнений, що ми знайдемо ще кілька подібних слідів тут, у цьому світі.
Ґуфі понюхав рукав Сори.
― У них дійсно дивний запах…
― Може, це буде доказом!
Троє подивилися один на одного і шмигнули у нору біля арки. Вони вийшли в ліс, густо зарослий гігантськими водяними ліліями.
― Було б непогано, якби тут щось було…, ― сказав Дональд, озираючись навколо, а потім… ― Ваааак! ― крикнув він і стрибнув з‑за Сору.
― Що, Дональде?
― Там! ― Тремтяча рука Дональда вказала на безтілесну котячу голову, що парила в повітрі.
Ґуфі зойкнув і сховався за своїм щитом і Сорою.
― Хто ти?! ― крикнув Сора.
Котяча голова літала туди‑сюди і врешті‑решт опустилася на землю.
― Справді, хто? ― з'явилося пухке смугасте тіло кота, яке тримає голову, балансуючи нею і крутячись, наче м'яч у цирковому трюку. ― Бідолашна Аліса. Скоро втратить голову, а вона ні в чому не винна!
Голова кота знову піднялася вгору і міцно прилипла до тулуба. Він посміхнувся до трійці з верхівки лілії.
― Гей, якщо ти знаєш, хто злочинець, скажи нам! ― сказав Сора.
― Чеширський Кіт знає всі відповіді… але не завжди говорить.
― Це підло! ― закричав Дональд.
Чеширський Кіт тільки посміхнувся.
― Відповідь, винуватець, кіт – все ховається в темряві…
А потім кіт зник.
― Зачекай! ― гукнув Сора. Якщо вони не знайдуть доказів, то не зможуть допомогти Алісі.
Голос кота відлунював у лісі лотосів:
― Вони вже пішли з лісу. Я не скажу вам, в яку сторону. Але навіть я не знаю, чи є ще хтось, хто знає…
― Можна йому довіряти…? ― з тривогою промовив Дональд, і тут Чеширський Кіт знову з'явився прямо перед ним.
― Вірити чи не вірити? Я вірю, що ти сам вирішиш! ― посміхнувшись, кіт знову зник.
― Думаю, нам треба пройти через цей ліс, ― сказав Сора.
― Ти віриш коту, Соро? ― запитав Ґуфі.
― Гадаю, що так!
Дональд кивнув у відповідь на рішучість Сори, а потім знову озирнувся.
― То… в який бік нам йти через ліс?
― Хм… давай туди.
Вони почали заглиблюватися в ліс, але тут вискочили Безсердечні, щоб перешкодити їм.
― Оу!
― Боже, ці істоти переслідують нас усюди…, ― Ґуфі перевів подих і приготував щит. Йому все ще не подобалося битися з Безсердечними, але тепер, коли він вже звик битися пліч‑о‑пліч з друзями, вони вже не так сильно його лякали.
― Звичайно, вони тут! Аеріс казала, що вони переслідують власника Кі‑блейда, тобто Сору! ― сказав Дональд, атакуючи своєю магією.
― Хлопці… вибачте, ― сумно сказав їм Сора, прикінчивши Безсердечного.
― О, не засмучуйся, Соро, ― сказав Ґуфі. ― Ми служимо королю, і він послав нас на пошуки ключа, тому ми залишимося з тобою. Тобі нема за що вибачатись!
Обличчя Сори поникло.
― Але…
“Отже, якби король не послав їх, вони б взагалі нікуди зі мною не пішли…”
Це була жахливо самотня думка. Вони були разом зовсім недовго, але з ними було весело – запальний Дональд і безтурботний Ґуфі.
Звичайно, вони не йшли ні в яке порівняння з Кайрі та Ріку…
― Аргх!
Поки він поринув у роздуми, Безсердечний зачепив його кігтями, і Сора впав на землю.
― Тримайся, Соро! ― Ґуфі підбіг до нього і дав йому цілющого зілля.
― Дякую, Ґуфі.
― Це не дуже вдала ідея – так розслаблятися!
Ґуфі побіг допомагати Дональду битися. Сора теж підхопився і кинувся на Безсердечних.
Остаточно перемігши всіх Безсердечних, трійця звалилася на землю.
― Фух… Трохи втомився, ― зітхнув Ґуфі, дивлячись на велику квітку лотоса над головою.
― Кря… ― Дональд плюхнувся на спину, так, ніби він витратив всю свою магічну енергію.
І тут вони почули тоненький голосок:
― Дякую.
― Га? ― Сора підвівся, озираючись навколо.
― Сюди…
― Хто це? ― досить спокійно запитав Дональд, і квітка лотоса над ними м'яко гойднулася. ― Квітка?!
― Так. Я – квітка лотоса! ― квітка повільно розкрилася.
― Ого…
Повітря наповнилося солодкуватим ароматом. Пилок посипався їм на голови, і це якось примусило їх відчути себе бадьоріше.
― Ми не могли розкритися, коли навколо були ці істоти, ― сказала квітка.
― Ти маєш на увазі Безсерд… ― почав Ґуфі, але тут же затулив рота обома руками. Вони не могли навіть нікому розповісти про Безсердечних. Це було б втручанням.
― Про тих темних істот! ― пояснила квітка.
― Ти не бачила велику‑превелику тінь? ― запитав Сора.
― Велику тінь…? ― квітка, здавалося, на мить задумалася. ― Ну, можливо… Там…
Квітка вказала своєю найбільшою пелюсткою на галявину з ліліями неподалік.
― Туди?
― Так буде легше піднятися.
Коли квітка сказала це, стебло лотоса піднялося з землі й розмістило лілію на потрібній висоті, куди Сора та інші могли забратися.
― Дякую!
― Нема за що, ― відповіла квітка і знову закрилася.
Трійця стрибнула на пелюстку лілії, а звідти на вищу. А над нею була ще одна, до якої вони, схоже, ледь‑ледь могли дотягнутися.
― Як же високо!
― Ми зможемо!
Нагорі було ще більше лілейних галявин, де‑не‑де зарослих кущами. Вони озирнулися, шукаючи, куди йти…
― Туди! ― Дональд вказав на дірку в зелених заростях, яка виглядала так, немов могла вивести кудись ще.
― Боже, ти думаєш, що туди безпечно лізти…? ― Ґуфі знову виглядав трохи занепокоєним.
― Ця квітка не схожа на таку, що може збрехати, ― сказав Дональд.
― Але Чеширський Кіт міг…
― Ходімо подивимось! ― наполягав Сора, і вони всі попрямували до дірки.
― Вау!
За дірою не було ніякої підлоги. Вони провалилися і приземлилися в іншому дивному місці.
― Ми… над краном у тій дивній кімнаті?
Як і казав Дональд, вони якимось чином повернулися в ту першу кімнату, де стояли пляшки.
― Схоже що так!
― Трясця, ми повернулися назад…, ― Ґуфі опустив плечі.
― Тримайся! ― Сора витріщився на шафу, до якої, здавалося, вони могли б дострибнути. ― Невже там нічого немає?
― Сліди! ― вигукнув Дональд і стрибнув до шафи. ― Погляньте на це! Величезні сліди! Точно від Безсердечного!
Сора і Ґуфі скочили до нього.
― Якщо ми відірвемо цей шматок і принесемо його назад, то матимемо доказ, так? ― сказав Ґуфі, нишпорячи навколо.
― Дивіться, що ви знайшли, ― пролунав голос з нізвідки. ― Непогано.
Коли троє обернулися, Чеширський Кіт сидів на крані та посміхався вдалині.
― Тепер ми можемо врятувати Алісу! ― сказав Сора.
Кіт тільки посміхнувся і встав на задні лапи.
― Не будь таким впевненим! Можливо, вона і невинна, але як щодо тебе?
І Чеширський Кіт зробив сальто в повітрі.
― Що це означає? ― запитав Ґуфі.
― Не скажу, ― відповів кіт, грайливо літаючи навколо, а потім знову зник.
― Що це було…? ― Сора нахилив голову, а Ґуфі продовжив відривати шматок шафи. ― Ну, ми не маєм вірити всьому, що він говорить! Це допоможе нам допомогти Алісі!
Ґуфі нарешті відірвав його.
― Ми оглянули все навколо, але поки що не бачили жодної Замкової Щілини, чи не так…?
― Ми знайшли деякі докази, але ми все ще не перемогли Безсердечного, який намагається вкрасти серця…, ― Сора зістрибнув на підлогу.
Дональд пішов за ним.
― Леон сказав, що біля замкових щілин будуть Безсердечні, так?
― Це означає, що, можливо, нам доведеться битися з іншим великим Безсердечним…, ― Ґуфі зістрибнув вниз, несучи шматок дерева на плечі.
― Я не знаю…, ― сказав Сора. ― Але треба допомогти Алісі!
Вони повернулися до двору королеви.
***
― Ми тобі допоможемо, я обіцяю! ― сказав Сора Алісі, яка все ще була замкнена в пташиній клітці. Чирвова Королева подивилася на них.
― Дякую…
Штора опустилася на ґрати, і клітку підняли високо вгору, поза межами досяжності.
― Суд оголошується відкритим, ― закричав білий кролик. ― Захисник, зробіть крок вперед!
Тримаючи дошку зі слідами, Сора вийшов на трибуну для захисту. Дональд і Ґуфі зайняли місця в залі присяжних. Чирвова Королева нахилилася вперед з лави, вже в поганому настрої.
― А тепер покажіть докази, які ви знайшли!
Сора підняв дошку.
― Хм… І це все? Порівняно з тим, що я зібрала, це не більше, ніж мотлох. Карти! Принесіть мої докази!
За командою королеви карткові солдати винесли велику коробку. Потім вони поклали дошку з шафи в іншу коробку і покрутили їх, приховуючи від Сори. Тепер він не міг розрізнити, де яка коробка.
― Ей, що ви робите?! ― закричав Сора.
Вперта Чирвова Королева не зважала на жодні протести.
― Чому б тобі не вибрати, де правильні докази! Я вирішу, хто винен, виходячи з цього!
― Після того, як ми пройшли через усі ці труднощі, щоб принести їх?!
― Хіба я не сказала, що дозволяю тобі вибирати? Як ти смієш заперечувати проти правил мого суду?!
― Гаразд…, ― Сора безпорадно стояв перед коробками і, витягуючи шию, дивився на них. Він не мав жодного уявлення, яка з них може виявитися саме тією.
― Та, що праворуч, Соро!
― Ні, ліва! Точно ліва!
― А я впевнений, що справа!
Ґуфі та Дональд сперечалися в лавах присяжних. Сора підняв перед собою Кі‑блейд, заплющив очі й випустив його з рук.
На мить Кі‑блейд закрутився, наче розгубився, а потім впав праворуч.
― Це вона!
― Ти впевнений? ― огризнулася Чирвова Королева. ― Другого шансу не дам!
― Так, я впевнений! ― Сора підняв Кі‑блейд і подивився прямо на неї.
― Зараз ми побачимо, хто справжній винуватець.
Картковий солдат відкрив коробку, яку обрав Сора. З неї вискочив Безсердечний і зник.
Навіть королева не могла приховати свого шоку.
― Що це було?!
― Ось ваші докази. Аліса невинна!
― Так! Саме так! ― Ґуфі й Дональд вигукнули з лав присяжних.
― Ррррр… Тиша! Я тут закон! ― заволала королева. ― Стаття двадцять дев'ята! Той, хто не підкоряється королеві, винен!
Дональд підскочив.
― Це безглуздя!
― Негайно схопити їх! ― королева підняла віяло у формі серця, і карткові солдати кинулися на Сору.
― Хлопці, допоможіть Алісі! ― крикнув Сора Дональду і Ґуфі й вибіг з лави підсудних.
― Зрозумів!
Дональд і Ґуфі побігли до вежі, де знаходилася клітка з Алісою.
― Карти! Якщо вони торкнуться цієї вежі, ви позбудетеся своїх голів! ― крикнула Чирвова Королева.
Дональд стрибнув на держак збоку вежі.
― Вона не повертається!
― Давай зламаємо її!
Ґуфі й Дональд намагалися зламати ручку, а Сора стримував карткових солдатів, щоб ті не наближалися до них.
― Ну ось, зламали!
Коли ручка зламалась, ланцюг лебідки ослаб, і клітка Аліси знову опустилася.
― Алісо! ― Сора підбіг до клітки і відкинув шторку… але Аліси там не було. ― Вона зникла! Аліса?!
― Вона втекла, поки ми билися? ― запитав Ґуфі.
― Або, може її викрали Безсердечні! ― вигукнув Сора.
Чирвова Королева закричала зверху:
― Ви, дурні! Знайдіть того, хто стоїть за цим – мені все одно як!
Карткові солдати перестали битися і розбіглися. Сора, Дональд і Ґуфі пішли слідом за ними, повертаючись назад до лісу лотосів.
***
― Боже… Не можу повірити, що вона зникла…
― Ну, тоді ходімо, знайдемо її.
Сора йшов попереду.
― Але звідки ти знаєш, що це були Безсердечні?
― Хто ще міг викрасти Алісу?
Вони були там, коли клітка з Алісою піднялася до вежі, і коли вона повернулася вниз порожньою. Це могло означати лише те, що той, хто дістався до неї, зробив це, коли вона була в повітрі.
І тільки Безсердечні могли зробити щось таке підступне, подумав Сора.
― Ходімо розпитаємо квітку, що розповіла нам про тінь, ― сказав він.
Коли вони підійшли до квітки лотоса, що розмовляла з ними раніше, вона з гуркотом розкрилася. Але з'явився Чеширський Кіт.
― Щось він мені не дуже подобається…, ― пробурчав Ґуфі.
Але Сора ступив на крок ближче.
― Ти не бачив Алісу?
― Алісу – ні, ― посміхаючись, відповів кіт. ― Тіні – так!
― Куди вони зникли? ― спитав Дональд.
Кіт підвівся і погойдався з боку в бік.
― Сюди? Чи туди? Що б я не сказав, я можу сказати вам лише брехню.
― Як це розуміти? ― трохи сердито випалив у відповідь Сора.
― Вгору, вниз, ліворуч, праворуч – все змішалося завдяки тіням. Зайдіть глибше в ліс, у покинутий сад… І ви побачите тіні в перевернутій кімнаті. ― Покрутивши хвостом, Чеширський Кіт знову зник.
― …До покинутого саду?
― Він сказав: "Глибше в ліс". Ходімо!
Вони рушили далі, але натрапили на перешкоду.
― Ах, знову Безсердечні…, ― Ґуфі неохоче, але кинувся в атаку, але відскочив від Безсердечного з великим круглим животом. ― Га? Вони здаються сильнішими на цей раз…
― Ай! Ці стріляють вогнем!
Схоже, їм не вдасться так легко заглибитися в ліс.
Ґуфі протаранив Безсердечного і запитав у Сори:
― Далі… сюди?
― Так, певно…! Поспішаймо! ― Сора побіг, розмахуючи Кі‑блейдом.
― Вогонь, я горю! Гвааааак! ― Безсердечний влучив Дональду в хвіст полум'ям, і він загорівся. Він загасив його за допомогою магії. ― Сніговій!
― Сюди, Дональде! ― Сора вистрибнув на лілейну пелюстку і простягнув руку Дональду.
― Ва‑ха‑хуууу! ― Ґуфі стрімко дерся вгору, переслідуваний чарівником Безсердечним.
― Ба… що за біда… ― плечі Дональда опустилися.
Сора вже забрався на наступну пелюстку.
― Але ми все одно повинні знайти Алісу.
― Так. Ахьюк! Дівчинка в біді! ― Ґуфі вискочив слідом за Сорою.
― Кря! Я це знаю! ― Дональд також підскочив до неї. ― Там… Там ще одна діра.
― Цього разу там буде підлога, так? ― Ґуфі занепокоївся.
― Ходімо! ― вбіг Сора.
***
Після непроглядної темряви в тунелі зір одразу ж повернувся назад, змушуючи мружитись. У саду стояв великий стіл, заставлений тарілками і чашками.
― Боже, схоже, у когось вечірка? ― Ґуфі блукав навколо столу.
Сора теж дивився на нього. Але тут нікого не було.
― Може, це покинутий сад?
― Щось тут тихо…? Схоже, вони повернулися до замку.
Навіть Дональд, здавалося, трохи розслабився, оскільки Безсердечних ніде не було видно.
Слідом за ними Сора пройшовся навколо столу. Тарілка в центрі була повністю заставлена печивом.
― Вони ж не можуть бути шкідливими, правда?
― Та ні, все чудово!
Після цього короткого обміну думками Ґуфі й Дональд вже запихали печиво до ротів.
― Гей, так не чесно! І мені теж! ― Сора і сам з'їв одне. ― …Солодке!
Солодкість була якоюсь знайомою і дуже витонченою, і він, не замислюючись, простягнув руку, щоб узяти ще одне.
― Вони дуже смачні.
― Так! А це з фруктами!
― А це з шоколадом!
Зголодніла від біганини трійця з'їла всю тарілку в одну мить.
― Ого. Давно ми не їли таких смаколиків! ― Ґуфі вхопив останнє печиво – і стіл перекинувся. ― Воу!
Безсердечний вистрибнув з‑під нього.
― О, та годі! ― продовжуючи жувати, Дональд дістав свою паличку.
― Сюди, Дональде! ― Сора схопив його за руку і потягнув до будиночка, що стояв біля саду. Ґуфі, зойкнувши, практично влетів всередину, перш ніж Безсердечні встигли напасти.
― Зачекай, ха…?
У кімнаті було щось дивне. У підлозі були двері, а вогонь у вогнищі горів збоку. А спинка стільця впиралася в підлогу.
― Оу… У мене паморочиться в голові! ― Ґуфі похитнувся, намагаючись озирнутися.
Сора нахилив голову.
― Те, що на стіні – на підлозі, а те, що на стелі – на стіні…?
Дональд зробив те ж саме.
― Але мені здається, що ми це вже десь бачили…
Ґуфі вдарив кулаком по своїй долоні.
― Хіба це не та сама кімната, в якій ми були раніше?
Це змусило Сору подумати про те, що сказав Чеширський Кіт.
― Вгору і вниз, ліворуч і праворуч, все переплуталося… Га!
Прямо перед його обличчям з'явилася котяча морда – і більше нічого. Сора відскочив назад.
― Гей, не лякай так людей!
― Тіні десь ховаються. А мамерати переважають. Чому б вам не увімкнути світло? ― похитуючись, котяча мордочка полетіла до лампи, що стояла посеред кімнати.
― Гаразд, залиште це мені! Вогонь! ― з палички Дональда вилетіла вогняна куля і запалила лампу.
― Все ще дуже тьмяно, ― тепер перед Дональдом з'явилося обличчя Чеширського Кота. ― Тобі доведеться зробити її яскравішою.
― Там є ще одна лампа, Дональде! ― Сора вказав.
― Добре, поїхали! Вогонь! ― ще одна вогняна куля запалила іншу лампу, і кімната наповнилася яскравим світлом.
― Скоро ви побачите тіні. Вони з'являться в цій кімнаті… але деінде. І, можливо, вони попрямують до тієї сонної дверної ручки…
З цими словами кіт знову зник.
― У цій кімнаті, але деінде… Що це означає? ― Ґуфі похитав головою.
― Там, де дверна ручка! ― одночасно сказали Сора і Дональд і вискочили з кімнати.
― Е‑е‑е, зачекайте! ― Ґуфі побіг за ними.
***
― Боже, вся ця біганина… дуже втомлює, ― задихався Ґуфі, коли вони бігли через ліс лотосів.
― Цей світ – просто суцільні дивацтва! ― сказав Дональд Сорі.
― Він схожий на край чудес, ― відповів Сора.
― Так! Це божевілля! Сподіваюся, ми скоро знайдемо короля і повернемося до нашого замку…, ― Дональд зітхнув і пішов далі.
“Коли Дональд і Ґуфі знайдуть короля, чи побачу я їх знову?”, сумно задумався Сора.
― У нашому замку найвеселіше, ― відповів Ґуфі, ― і він найкрасивіший і найцікавіший!
Сора розплився в усмішці.
― А на нашому острові є чудовий пляж, де можна купатися цілий рік!
Хоча він і не знав, чи є він ще там.
Але він пообіцяв Кайрі, що вони повернуться.
― Боже, як гарно звучить. У нас немає пляжу…, ― Ґуфі звучав особливо заздрісно.
― Коли я знайду Кайрі та Ріку, ви повинні приїхати до нас у гості!
― Ти теж можеш приїхати до нашого замку! ― сказав Дональд, дивлячись на Сору. ― І познайомитися з королевою і Дейзі!
― Ага! ― голосно погодився Сора.
Навіть якщо вони знайдуть короля, Кайрі та Ріку, і він повернеться на Острів Долі, він не забуде цього. Він збереже пам'ять про те, як бігав через ліс лотосів з Дональдом і Ґуфі. Коли Сора це зрозумів, це підняло йому настрій.
Вони замкнуть Замкові Щілини, щоб Безсердечні не приходили, а потім знайдуть усіх, і його зв'язок з Дональдом і Ґуфі нікуди не дінеться.
― Обіцяю, Соро! ― сказав Ґуфі.
Вони посміхнулися один одному і побігли назад через двір Чирвової Королеви до кімнати з дверною ручкою, що розмовляла.
― Фух… Не схоже, що тут є тіні. ― Дональд озирнувся і полегшено зітхнув. ― Але ми повинні бути напоготові!
Ґуфі сховався за своїм щитом і ввійшов у кімнату.
― Згори вам буде краще видно.
Сора підняв голову на голос і побачив Чеширського Кота, який ледаче витягнувся на столі.
― Чи треба нам слухати кота, Соро? ― запитав Ґуфі так, ніби він і справді не хотів цього робити.
― Ти боягуз, Ґуфі! ― дражнився Дональд і подивився на Сору. ― Ну що?
― Так, ходімо!
Сора вискочив на стіл. Дональд скочив за ним, а потім обережно піднявся й Ґуфі.
Чеширський Кіт стояв і показував на стелю.
― Тіні повинні бути тут, тож… ви готові до найгіршого?
― Ми готові! ― відповів Сора, хоча Ґуфі все ще ховався за своїм щитом.
Побачивши його, Чеширський Кіт пустотливо посміхнувся.
― Ну, якщо не страшно, то й добре!
Потім кіт зник, а зі стелі спустився величезний Безсердечний. Трюкач. Його довгі руки були розтягнуті, як пружини, а в долонях він тримав булави. Рухаючись, немов у танці, він наблизився до трійці.
― Це, мабуть, той, хто викрав Алісу! ― Сора зіскочив зі столу і помчав прямо до Трюкача. Він закрутив своїми довгими руками, обрушуючи на нього булави, але Сора ухиляючись скоротив відстань.
― Кря! Зачекай, Сора! ― Дональд побіг за ним.
― Боже, воно величезне… Мені це не подобається…
― Давай, Ґуфі, ти теж!
Ґуфі простогнав і нарешті зістрибнув зі столу, але рука Трюкача відштовхнула його.
― Йі‑і‑і!
― Ґуфі! ― Сора підбіг до нього.
― Ауч…, ― на голові Ґуфі виросла шишка.
― Ей! Це за Ґуфі! Вогонь!
Вогняні кулі полетіли з палички Дональда в Трюкача – але все, що сталося, це те, що він запалив його булави, які тримав у руці.
― Вак?!
Потім палаючі булави полетіли в голову Дональда.
― Гваааак! ― він відбіг з палаючим капелюхом.
― Дональде, не можна використовувати на ньому магію вогню!
― Ва‑а‑а‑ак!
― Води! Потрібна вода! ― закричав Сора.
Дональд підбіг під кран і повернув ручку. Вода хлинула на нього і загасила вогонь на його капелюсі.
― Схоже, це ще один дуже сильний ворог…, ― Ґуфі зітхнув і підвівся.
― Ти як, в порядку? ― Сора занепокоєно вдивлявся в обличчя Ґуфі.
― Ну, не зовсім… Але якщо ми не переможемо його, то не знайдемо ні Алісу, ні короля, ні твоїх друзів! А якщо ми не замкнемо Замкові Щілини, то Безсердечні будуть постійно приходити. Ось так! ― підвищивши голос, Ґуфі напав на Трюкача і завдав йому удару.
“Ґуфі б'ється за Алісу і за моїх друзів”, ― подумав Сора. ― “І я теж мушу битися, щоб Дональд і Ґуфі змогли знайти короля. Ми б'ємося не тільки за себе…”
Сора пішов за Ґуфі, і вони один за одним завдавали ударів Трюкачу.
― Вак! Залиш трохи і для мене! ― Дональд приєднався до них і цього разу атакував крижаною магією. ― Сніговій!
Вони відстрибували від довгих рук Трюкача і потроху виснажували його.
― Зараз, Сора!
На слова Дональда Сора знову забрався на стіл і, стрибнувши, з розмаху метнув Кі‑блейд в голову Трюкача. Він навіть відчув, як Кі‑блейд брязкнув по його руці.
― Ха! У нас вийшло! ― Дональд підстрибнув від радості, коли Трюкач упав на підлогу з сильним ударом. А з його тіла вилетіло серце, таке ж, як і з Вартового Обладунку.
― Цікаво, чи це серце воно у когось вкрало…
Трійця дивилася, як серце злітає все вище і вище. Воно красиво виблискувало – важко було уявити, що воно вийшло з такого жахливого створіння, як Безсердечний.
Коли серце, здавалося, зникло в стелі, тіло Трюкача перетворилося на згустки світла і зникло. Залишилася лише тиша.
― О, так – Аліса! Куди ж вона поділася? ― Дональд бігав по кімнаті в її пошуках.
― Я думав, що ми знайдемо її, як тільки переможемо Безсердечного…
Пригнічений, Сора опустив голову. І тут вони почули звук позіхання.
― Що за шум… Як дверній ручці можна виспатися?
Дверна ручка знову сильно позіхнула, а в її роті…
― Замкова Шілина! ― крикнув Дональд.
Кі‑блейд вказав на дверну ручку, і з його кінчика вистрілив промінь світла.
― Воу!
Світло засяяло в Замковій Щілині, і з характерним клацанням вона зникла.
― Це що, щойно замкнуло Замкову Щілину? ― Сора підійшов ближче і спробував зазирнути всередину рота дверної ручки.
― А тепер йдіть і дайте мені поспати! ― поскаржилася дверна ручка і відмовилася знову відкривати рота.
Сора здався і знизав плечима Дональду та Ґуфі.
― Що ж, схоже, ми замкнули Замкову Щілину, але Аліси тут немає…
― Короля ми теж не бачили.
― І друзів Сори.
Трохи збентежені, вони подивилися один на одного, і тут між ними з'явився Чеширський Кіт.
― Чудово. Ви справжні герої.
― Вак! Знову ти! ― Дональд намагався зловити кота, але безрезультатно.
― О, Боже. Перемога над мною тобі нічого не дасть. …А може й дайсть.
― Ти знову несеш якусь дурню…, ― але Ґуфі, схоже, вже не звертав уваги на Чеширського Кота.
― До речі…, ― тепер тільки голова Чеширського Кота парила в повітрі, дивлячись на них трьох згори донизу. ― Якщо ви шукаєте Алісу, то ви її тут не знайдете.
― Що ти маєш на увазі?! ― Сора спробував схопити голову кота, але вона просто попливла геть поза межами їхньої досяжності.
― Аліси взагалі немає в цьому світі.
― Але ж нормальні люди не можуть покинути свій світ…
― Я не був би таким впевненим, ― решта його тіла матеріалізувалася, все ще перебуваючи у повітрі. ― Аліса зникла разом з тінями, у темряві…
І це була їхня єдина підказка перед тим, як кіт зник.
― Що… він мав на увазі? ― Сора склав руки. Вони весь цей час намагалися допомогти Алісі, а тепер навіть не могли її знайти.
― …Може, є щось, чого ми не знаємо про Алісу, ― сказав Дональд, поклавши руку на плече Сори.
Ґуфі теж намагався його підбадьорити:
― Може, це і здається, що треба здатися, але давай повернемося на Ґаммі‑Корабель. Може, ми знайдемо її в іншому світі. …Як тільки ми повернемося до нашого нормального розміру!
Він вискочив на стіл і взяв пляшку з червоною етикеткою.
― Мабуть, так… ― Сора втупився в пляшку.
― Але не з таким похмурим обличчям, ― сказав Дональд. ― Якщо ти зробиш таке обличчя…
― Я знаю, я не зможу потрапити на Ґаммі‑Корабель. Сора підняв очі з ледь помітною посмішкою.
― Так, тільки посмішки!
Сора показав Ґуфі язика, взяв пляшечку і випив з неї. На їхніх очах він ставав все більшим і більшим, повертаючись до нормального розміру.
― І ми теж! ― Дональд і Ґуфі випили по черзі і теж виросли.
― Гаразд, ходімо! ― вони вибігли з дивної кімнати.
Більше можна прочитати у нас на сайті
І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм
Далі
Розділ 4 - Глибокі джунглі (друзі)
Ґаммі‑Корабель набрав швидкість і понісся крізь Інше Небо. Сора і Ґуфі розмовляли позаду кабіни пілота. ― Небагато ми дізналися, чи не так…? ― Про короля? ― запитав Сора. ― Не тільки про короля. Твоїх друзів теж. А потім ще й Аліса зникла, ― Ґуфі зітхнув. ― Агов, ти не можеш казати Сорі продовжувати посміхатися, а потім самому ходити навколо і зітхати! ― крикнув Дональд з кабіни. ― Але ж… Поки ми когось шукаємо, хтось інший зникає! Тобі не здається, що це дуже підозріло? І на додачу до всього, в кожному світі є один з тих великих, страшних Безсердечних. ― …Що б це все означало? ― запитав Сора тихим голосом. ― Саме це я і хотів би знати! ― з кишені Сори вистрибнув Джіміні Крікет. ― А ще цей Кі‑блейд… Подібне трапилося і в моєму світі – але Безсердечні в Країні Чудес були набагато сильніші за тих, що у Місті Перетину, ― Сора міцно стиснув в долоні Кі‑блейд. Сяючий Кі‑блейд не давав йому ніяких відповідей, але він відчував, що крок за кроком стає все сильнішим і сильнішим. Але водночас здавалося, що Безсердечні теж стають сильнішими. Без Дональда і Ґуфі він ніколи не зможе перемогти їх. ― І я впевнений, що вони стануть ще сильнішими…, ― Ґуфі знову зітхнув. ― Але я думаю, що разом з тим ми будемо набагато ближче до істини, ― сказав Джиміні. ― Можливо… Сора теж не дуже вірив у те, що говорив Джиміні. Атмосфера ставала дедалі важче, і корабель раптом нахилився вниз. ― Воу! Дональде, хіба ти не можеш літати краще? ― поскаржився Ґуфі. ― Якщо ти думаєш, що це так легко, чому б тобі не спробувати! ― Я вмію пілотувати! ― нетерпляче втрутився Сора і схопив штурвал сам. ― Ваак! Погана ідея! ― Дональд відібрав штурвал у Сори. В ту ж мить з простору Іншого Неба виринув світ, вкритий зеленню. Вони побачили величезне дерево, повите ліанами, хатину і величезний водоспад. ― Що це…? Глибокі Джунглі. Довкола був майже незайманий тропічний ліс, дикий райський куточок. ― Для чого королю знаходиться в такій глушині? Було б марною тратою часу шукати його тут, ― аргументував Дональд. ― Але Ріку і Кайрі можуть бути там, внизу, ― сказав Сора. ― Давай, Дональде, просто провіримо там! Те, що короля тут не було, не означало, що вони могли просто ігнорувати цей світ. До того ж, хіба Дональд і Ґуфі не допомагали йому шукати Ріку і Кайрі так само, як він допомагав їм шукати короля? ― Ні в якому разі. У нас важлива місія! ― Дональд прискорив Ґаммі‑Корабель. ― Просто приземлися! ― Сора знову спробував взяти керування на себе. Дональд був занадто впертий, щоб його можна було переконати. ― Ні! ― Ах, хлопці, перестаньте…, ― сказав Ґуфі. ― Саме так! Не сваріться! ― Джиміні спробував стати між ними, але Сора і Дональд продовжували боротися за керування. Жоден з них не хотів поступатися. ― Давай! ― Забудь! ― Ми сядемо, от і все! ― Сора відштовхнув Дональда вбік, вхопився за штурвал і штовхнув його до упору вниз. ― Гей, не чіпай! Вак‑ва‑ва‑ва‑ва‑ва! ― Дональд спробував вивести Ґаммі‑Корабель з раптового падіння, але було вже занадто пізно. Корабель вийшов з‑під контролю і впав вниз в зелений світ. ― Кря! ― тепер не залишалося нічого іншого окрім як намагатися здійснити посадку. Дональд натискав кнопки то тут, то там. ― Це все твоя вина, Соро! ― крикнув він і натиснув червону кнопку. Кабіна відкрилася, і вони втрьох вилетіли з Ґаммі‑Корабля, кричачи всю дорогу. ― Ву‑у‑у‑уа! ― Гва‑ваак! ― Аа‑а‑а‑ху‑у‑у‑у‑у! Джиміні щосили тримався за штурвал. ― Щасти вам усім…! ― кричав він їм услід. *** З тріском, шелестом і стуком Сора пролетів крізь дерева, а потім через дах маленького будиночка. Нарешті він впав на землю цілим і неушкодженим… більш‑менш. ― Ой, ой, ой…, ― він підвівся, потираючи шишку на голові. ― Дональде…? Ґуфі? Двох інших ніде не було видно. Він був у чомусь схожому на дерев'яну хатину. За вікном зелені джунглі простягалися без кінця і краю. Вони, мабуть, розділилися в падінні. ― Що ж мені тепер робити…? ― Сора важко зітхнув, і в цю мить відчув порив вітру поруч з собою. ― Га?! Він здув його назад, і, намагаючись відновити рівновагу, він викликав Кі‑блейд. І тут перед ним з'явився леопард, і заричав. Він явно не був налаштований дружньо. Сора відступив на крок назад, і леопард накинувся на нього. Врізавшись спиною в стіну, Сора не міг вимовити ані слова, але ледве втримався на ногах. Леопард загарчав і присів, приготувавшись до нового стрибка. Сора відчув, як піт стікає по його спині. На відміну від Безсердечного, ворожість леопарда була такою концентрованою і лютою, що він відчував жар. Він знову загарчав і зупинився лише для того, щоб розпочати нову атаку. Зуби зімкнулися на Кі‑блейді. Зібравши всі свої сили, Сора тільки й зміг, що відкинути леопарда, але не встиг він зробити подих, як той знову кинувся на нього. Цього разу Кі‑блейд зустрівся з його кігтями, і обох через силу зіткнення відкинуло назад. Вони зіткнулися знову і знову, поки, нарешті, і Сора, і леопард не почали втомлюватися. Наступний хід мав би покласти цьому кінець… Сора вклав останні сили в руку, що тримала Кі‑блейд, але його рука спітніла, і хватка на мить ослабла – і саме тоді леопард стрибнув. “Мені кінець!” Тільки‑но він заплющив очі, як у вікно вскочив чоловік зі списом. Натомість леопард отримав руків'ям списа в пащу, і чоловік відкинув його назад. ― Сабор… ― пробурмотів чоловік і відскочив від леопарда. Той вилетів у вікно. Сора відчув, як всі сили, що залишилися, покидають його. “Це було близько…” Він стримував себе, щоб не впасти в знемозі на підлогу. Чоловік підійшов ближче. Він був одягнений у обривок шкури тварини, схожий на пояс, його довге волосся виглядало так, ніби його не підстригали роками, і він пильно дивився на Сору. ― Сабор, небезпека. ― Сабор – це леопард? ― запитав Сора, але чоловік лише похитав головою, ніби нічого не зрозумів. ― Гм… Дякую. Коли Сора кивнув, чоловік теж кивнув. ― Дякую. ― Хм? ― чим же Сора заслужив на подяку? ― Ем… Що це за місце? ― Це місце, це місце. Очевидно, чоловік лише повторював те, що говорив Сора. ― Океей… Куди поділись решта? ― Сора почухав голову. ― Я маю на увазі, я розділився з моїми друзями. Ти їх не бачив? Дикун лише розгублено дивився на нього. ― Друзі, ― повільно промовив Сора. ― Друзі! ― радісно повторив чоловік. Він взагалі щось зрозумів…? ― Так, мої друзі! Їх двоє. Той, що голосно кричить – це Дона… Ні, забудь! Чоловік закивав головою у бік Сори, який практично почав розмовляти сам з собою. “Не те, щоб Дональд і Ґуфі не були моїми друзями… Але Дональда, здається, хвилює тільки пошук короля. Отже, я повинен поставити на перше місце пошук Кайрі та Ріку”, вирішив Сора. ― Я шукаю своїх друзів, Ріку та Кайрі, ― продовжив він. ― Шукати Ріку, друзів? ― запитав чоловік. ― Кайрі… друзі? ― Емм… так…, ― посмішка Кайрі промайнула в його голові. ― Друзі тут. ― Справді?! ― Сора оживився і скочив на ноги. Чоловік посміхнувся у відповідь і сказав щось, чого Сора не міг зрозуміти. ― Га? Він повторив той самий звук дивним голосом, не схожим на слова, які Сора ніколи раніше не чув. ― …Друзі тут, ― Чоловік інтенсивно жестикулював. ― Не впевнений, що розумію… але покажи мені! ― Сора не знав, чи дійсно Ріку та Кайрі можуть бути тут… Але він не міг просто проігнорувати те, що говорила йому ця людина. ― Відведи мене до Ріку і Кайрі! Чоловік трохи відхилив голову і постукав себе по грудях. ― Тарзан. Тарзан, йти. Сора теж показав на себе: ― А я – Сора. Тарзан, йти, Сора, йти, йти! Тарзан кивнув, і Сора вийшов за ним з хатини. Ззовні, аж до самого горизонту, розкидалася яскрава зелень. Вони стрибнули вниз, у джунглі. *** Тим часом… Дональд прокинувся на вершині валуна посеред бамбукової рощі. Він ніколи раніше не бачив такого місця. Він стояв і розгублено озирався навколо, і нарешті помітив Ґуфі, який лежав поруч з ним, як укопаний. Але Сори він ніде не бачив. ― Ґуфі! ― Хм…? ― Ґуфі позіхнув і потягнувся, як завжди невимушено. ― Добре ж я виспався. Ранок, Дональде! ― Не чіпай мене! Він пішов! Так‑так‑так… ― Га? Сори тут немає. Боже, сподіваюся, з ним все гаразд… ― …Та кому він потрібен! Ми і без нього знайдемо короля, ― Дональд тупнув ногою і потягнувся до своєї палички, яка повинна була бути поруч з ним. Але замість цього його рука намацала щось пухнасте. ― Кря… Ваааак?! Він подивився на те, до чого доторкнувся, а у відповідь на нього витріщилася маленька горила. Потім щось у заростях позаду них заворушилося. ― Хто там?! ― Коли Дональд і Ґуфі обернулися, маленька горила впустила щось блискуче і побігла геть. ― Гей, це що… ― Ґаммі‑Блок? Вони подивилися один на одного і кивнули. Якщо тут були Ґаммі‑Блоки, то це може означати, що тут був хтось ще… ― Хто там?! ― раптом пролунав голос. Дональд і Ґуфі підстрибнули. Коли вони повільно і боязко обернулися, перед ними стояв чоловік з рушницею в руках. *** Сора і Тарзан приземлилися посеред густих джунглів. Тарзан пересувався, перескакуючи на ліанах від дерева до дерева, а Сора щосили намагався не відставати від нього. ― Ей, Тарзане, пригальмуй! Тарзан оглянувся на нього і нахилив голову. ― Емм, може, зробимо перерву? Ти, мабуть, не розумієш… ― Йти, йти! ― Добре, добре… Йти…, ― захекано відповів Сора, але в цю мить з листя позаду Тарзана з'явився Безсердечний. ― Обережно! Тарзан обернувся, коли Безсердечний атакував, але його довгий спис відкинув його. Сора бачив це раніше, коли Тарзан врятував його від леопарда, а він був сильнішим за простого Безсердечного. ― Я теж буду битися з ними! ― Сора бився поруч з ним, і вони розправилися з Безсердечними, які появлялися один за одним. Коли вони перемогли всіх Безсердечних, Сора поклав Кі‑блейд собі на плече. ― …Ну, це було не так вже й важко! ― Не так вже й важко, ― повторив Тарзан, широко посміхаючись. Вони знову помчали крізь дерева. *** Вони пробралися крізь джунглі на галявину, де стояв невеликий намет. Схоже, там жили люди, і це трохи заспокоїло Сору. “Але все ж таки… З Дональдом і Ґуфі все гаразд…?” Ця думка промайнула в його голові, але він похитав головою. Навіть без них він все одно міг би битися з Безсердечними… А якщо він знайде тут Кайрі та Ріку, то вони неодмінно впораються. ― Джейн! ― вигукнув Тарзан і зайшов до намету. Сора зайшов слідом за ним. Усередині симпатична молода дівчина возилася з якимось апаратом. ― Тарзан! ― вигукнула вона, піднявши голову, і побачила Сору. ― А це ще хто? ― О, привіт. Я… ― О, ти розумієш! ― вона виглядала досить здивованою. ― Тоді, очевидно, ти не родич Тарзана… ― Я Сора. ― А мене звати Джейн. Ти тут, щоб вивчати горил? Щойно він зібрався відповісти, як до намету увійшов чоловік з рушницею: ― Сильно сумніваюся. За спиною високого чоловіка Сора побачив Дональда і Ґуфі. ― Сора?! ― вони обоє радісно побігли до нього. ― Боже, ми не знали, чи побачимо тебе знову! ― розплакався Ґуфі. Сора теж побіг до них, але потім згадав про сварку на Ґаммі‑ Кораблі і навіть не захотів глянути на Дональда. ― Я так хвилювався за тебе, Ґуфі! ― Ми теж дуже хвилювалися! Чи не так, Дональде? ― сказав Ґуфі, але Дональд вперто дивився в інший бік. ― Ну, принаймні, тепер ми всі разом! ― Джиміні Крікет вискочив з‑за спини Джейн. ― Джиміні! ― трійця підбігла до нього. ― Я не знав, чим все закінчиться, коли ми всі випали з Ґаммі‑Корабля, але ось ми тут. ― А де корабель? ― запитав Дональд. Джиміні посміхнувся. ― А, він захований за наметом. ― Приємно чути! ― з полегшенням Дональд глибоко зітхнув. ― Отже, ви всі друзі! ― Джейн посміхнулася. Чоловік склав руки. ― Цирк клоунів. Не дуже годяться для полювання на горил. ― Ми вивчаємо їх, містере Клейтон, а не полюємо на них, ― сказала Джейн. ― Це дослідження! Не подавши жодних ознак того, що почув її, Клейтон повернувся і вийшов з намету. ― Ер… Я Джейн. Ми приїхали в джунглі, щоб вивчати горил. А це був Клейтон. Він мисливець, але виконує роль нашого провідника в джунглях. А ви…? ― Дональд Дак. Це Ґуфі, а це Джиміні Крикет. Ми шукаємо нашого короля. ― Вашого короля? Боже, король і твій друг теж, Соро? Дональд і Сора обмінялися поглядами, і обидва знову відвернулися, насупившись. ― Що ж, чим більше, тим веселіше, ― сказала Джейн, намагаючись розрядити атмосферу між ними. ― Почувайтеся як вдома. ― Але ж тобі тут нічого робити, чи не так, Дональде? ― Сора надувся. ― Взагалі‑то, я залишаюся! ― …Га? Ґуфі показав Сорі невеликий сяючий блок. ― Дивись, це Ґаммі‑Блок. Ми знайшли його тут. ― Це означає, що король може бути десь тут, ― сказав Дональд. ― Тому ми повинні працювати разом, щоб знайти його. Поки що. ― Гаразд, ― відрізав Сора. ― Я дозволю тобі піти з нами. Поки що! Джейн нахилилася, дивлячись на нього. ― Ти теж щось шукаєш, Сора? ― Я шукаю своїх друзів. Тарзан сказав, що вони… що Кайрі та Ріку будуть тут… Я хотів поговорити з ними, ― Сора понурив голову. Якби він зрозумів, про що говорив Тарзан, то, можливо, зміг би отримати ще якісь підказки про Кайрі та Ріку. ― Тарзана виростили в цих джунглях горили, ― сказала Джейн. ― Він ще не дуже добре розуміє нашу мову, тому я не знаю більше нічого… Правда, Тарзане? Поруч з нею Тарзан похитав головою. ― А де Кайрі та Ріку? ― запитав Сора. ― І король! ― підхопив Дональд. Тарзан лише похитав головою. ― Наші друзі тут, так? ― Друзі… тут. ― Тоді… скажи нам, де! ― Сора подивився на Тарзана благальним поглядом. Але хтось відповів з‑за його спини: ― Є тільки одне місце, де вони можуть бути. ― Клейтон! ― Сора обернувся. Він практично прокрався назад до намету. ― Юначе, ми вже тривалий час перебуваємо в цих джунглях, ― сказав Клейтон. ― Ми були в джунглях ще до того, як ви прибули. Але ми ще не зустрічали цих ваших друзів. Готовий посперечатися, що вони з горилами. Але Тарзан відмовляється відвести нас до них. ― Справді, містере Клейтон, ― почала Джейн, ― Тарзан не став би… Він обірвав її, щоб залякати Тарзана. ― Тоді відведи нас туди! Відведи нас до горил. Го‑рил. Натомість Тарзан витріщився на Сору. Сора поглянув на нього у відповідь. ― Тарзане… Він посміхнувся і кивнув Клейтону. ― Тарзане, ти впевнений? ― занепокоїлася Джейн. ― Тарзан, йти до Керчака, ― сказав він їй. ― Керчак? ― Це, мабуть, їх лідер, ― відповів Клейтон. ― Чудово. Я буду супроводжувати його. Джунглі – небезпечне місце, як‑не‑як. Він посміхнувся. ― Боже, у мене погане передчуття щодо цього типа, ― прошепотів Ґуфі до Сори. ― Що ж, я, як завжди, повернуся і наглядатиму за Ґаммі‑Кораблем! ― сказав Джиміні. ― Побачимося пізніше! Трійця кивнула йому і вони вийшли з намету. *** ― Це справді безпечно, Тарзане? ― запитав Сора, коли вони бігли через джунглі. ― Бігти шукати друзів! ― відповів він з посмішкою і помчав попереду них. ― Він зрозумів, що я сказав…? ― Кря! Дональд відстрибнув назад. Поки Сора думав, прямо перед ним з'явилися Безсердечні. ― Вам, хлопці, нічого не треба робити, ― сказав Сора, приготувавшись до бою зі своїм Кі‑блейдом. ― Ми з Тарзаном самі про них подбаємо! Якщо вони почнуть битися, Тарзан повинен відчути метушню і повернутися, і вони зможуть здолати Безсердечних. ― Вак! Ти хочеш сказати, що тобі не потрібна моя магія?! ― Певно, саме це я і хочу сказати…, ― Сора змахнув Кі‑блейдом ― Кря! ― крикнув Дональд, розмахуючи паличкою. ― Тоді ми більше не один за всіх і не всі за одного! ― Ой, припиніть, хлопці…, ― сказав Ґуфі, але Сора і Дональд продовжували битися з Безсердечними, не зважаючи один на одного. Нарешті, перемігши всіх, вони перевели дух – і тут з кущів вилетіло ще більше Безсердечних, які напали на Дональда. ― Обережно, Дональде! ― крикнув Сора. Вигукнувши щось незрозуміле, Тарзан стрибнув на допомогу ледве встигнувши вчасно. ― Ква‑ва‑а‑аак…! ― злякавшись, Дональд впав на зад. Сора зітхнув з полегшенням, але коли він говорив, то це виходило злісно. ― Я сказав, залиш це нам! ― Кря! ― Дональд скочив на ноги і затупотів ними. ― Не варто недооцінювати королівського мага! ― Мені все одно, наскільки ти королівський! Я можу позбутися Безсердечного і без твоєї дурної магії! Дональд буркнув і відвернувся. ― О, ні…, ― Ґуфі розгубився, тримаючись за голову. Тарзан стурбовано дивився на них. ― Сора, Дональд, друзі? Не друзі? ― …Боже… я не знаю, ― Ґуфі занепокоєно дивився на Дональда і Сору, які все ще не хотіли дивитися один на одного. *** Пробираючись між величезними деревами, вони нарешті досягли скель, де був невеликий пролом у густих джунглях. На найбільш велетенському дереві сиділи дві горили. Більша з них, мабуть, була Керчаком. Тарзан почав розмовляти з Керчаком мовою горил. Та, що сиділа поруч з Керчаком, перелякано подивилася на нього. ― Е‑е… ти зрозумів? ― пробурмотів Ґуфі. Дональд нахилив голову. ― Ні. ― Керчак, ― знову покликав його Тарзан. Але Керчак різко підвівся і поплентався геть. ― Керчак?! Ніхто не відповів. Керчак піднявся вище і пішов геть. Інша горила кинула на Тарзана погляд, сповнений глибокої стурбованості, і пішла слідом за Керчаком. Плечі Тарзана опустилися. Сора підійшов до нього ближче. ― Гей, не хвилюйся за нас. Насправді… Щось не давало йому спокою в тому напрямку, куди пішли горили. ― У мене погане передчуття. Ходімо… Вони попрямували назад до будинку на верхівці дерева. *** ― Вони просто не розуміють, чого насправді варті горили, ― пробурчав Клейтон, присівши в кущах з рушницею напоготові. Усередині будиночка на дереві маленька горила крутила глобус. ― Молода горила коштує більше, ніж доросла… Він прицілився в маленьку горилу. І тут – Дональд Дак з'явився в його прицілі. ― Гва‑а‑а‑а‑ак! ― закричав Дональд, помітивши дуло рушниці. Розчаровано прицмокнувши язиком, Клейтон натиснув на спусковий гачок. Але він не влучив у ціль, і замість цього влучив у капелюх Дональда. Маленька горила втекла. ― Гей, що це за витівка?! ― крикнув Дональд Клейтону. Тоді з'явився Керчак. Тарзан покликав його, але той знову зник. Пригнічений, Тарзан повісив голову. Сора, Дональд і Ґуфі підійшли до Клейтона щоб поговорити. ― Ви не розумієте. Я лише намагався… Бачите, повз неї прослизнула змія. Я врятував життя бідолашній горилі. На спробу Клейтона виправдатися Тарзан лише заплющив очі і тихо похитав головою. *** Вони повернулися до табору, і Джейн вилаяла Клейтона. ― Як ви могли таке зробити, містере Клейтон! ― Міс Портер, я ж казав вам – я не цілився в ту горилу. ― Більше ніколи не підходьте до горил! ― І все через один нещасний випадок? Та годі вам…, ― спробував заперечити Клейтон, але всі інші присутні пильно дивилися на нього. ― Гаразд, тоді, гаразд…, ― неохоче виправився він і вийшов з намету. ― Чесно кажучи… я просто не знаю, що з ним робити, ― сказала Джейн. ― Мені дуже шкода, що так сталося. ― Тобі не треба вибачатися, ― відповів Сора. Джейн виглядала пригніченою. ― Але… це ж я найняла його в якості гіда… Пролунав постріл. ― О ні…! Сора, Тарзан та інші зірвалися з місця і вибігли з намету. ― Безсердечні! Вони оточили горилу. ― Тоді звідки ж пролунав цей постріл? ― Давайте спочатку допоможемо горилі! Сора і Тарзан обмінялися поглядами. ― Тарзане, ти залишаєшся в наметі і захищаєш Джейн! Ґуфі, ти допоможеш горилі! А Дональд…, ― Сора гукнув йому в спину, але не знав, що сказати, і зупинився. ― Вак! Ми не друзі! ― Та годі, зараз не час для цього! ― крикнув Ґуфі, підбігаючи до горили. Тарзан вже знищував Безсердечних списом. ― Все одно – давайте просто позбудемося цих Безсердечних! ― Сора увірвався в бійку. Дональд виглядав трохи розгубленим, але він вимахнув паличкою і атакував за допомогою магії. ― Безсердечні переслідують ще одну горилу! ― закричав Ґуфі, намагаючись відвести першу горилу в джунглі. ― Ви, хлопці, розберіться з ними! Залишивши решту групи Тарзану та Дональду, Сора побіг на допомогу Ґуфі. ― Може, той постріл, який ми щойно чули, це Клейтон намагався допомогти горилам, ― сказав Ґуфі. ― Хотілося б у це вірити…, ― Сора не був таким оптимістом, як Ґуфі. У всякому разі, не було ніяких ознак того, що Безсердечні раніше нападали на цю горилу. Так чому ж… ― Воу! ― поки він думав, Безсердечний з усієї сили вдарив Сору, поваливши його на спину. І він знову кинувся на нього. Це було погано… ― Грім! З іншого боку галявини він почув голос, який вимовив заклинання. Голос Дональда. ― Ти мені за це винен! Кря! ― крикнув Дональд, похмуро блиснувши очима. ― Нічого я тобі не винен! ― Ваааак! ― поки Дональд тупотів ногами, до нього підбігла якась фігура. ― О, це ти…? Це була маленька горила. Вона нервово притиснулася до Дональда. ― Ой, все гаразд… Але я не зможу битися так із тобою… Ґуфі теж підбіг. ― Ей, може, горилу сховати в наметі? ― Так! ― Дональд підхопив маленьку горилу і побіг до намету. У перерві Тарзан побачив іншу горилу, на яку напали Безсердечні. Він крикнув щось на мові горил і підбіг до неї. Сора і Ґуфі продовжили бій, а потім і Дональд, залишивши маленьку горилу з Джейн. *** Вони вчотирьох бігали по джунглях, допомагаючи горилам, на яких нападали Безсердечні. Але навіть борючись зі спільним ворогом, Сора і Дональд не стали товаришувати. ― Ох, хлопці, невже ви не можете вже помиритися…? ― безпорадно пробурмотів Ґуфі, але не зміг достукатися до цієї впертої парочки. Пройшовши ціле коло по джунглях, вони знову опинилися перед наметом. Побачивши, що Безсердечних більше немає, вони зітхнули з полегшенням. Але Тарзан все ще нервово озирався на всі боки. ― Чи все гаразд з Джейн і тією маленькою горилою…? ― Дональд відкинув завісу намету. ― Джейн! Відповіді не було. Вони всі метушливо забігли до намету. ― Їх тут немає. Вони оглянулися навколо, але ніде не було ні Джейн, ні маленької горили. Тарзан пильно дивився в стелю. ― Що таке, Тарзане? ― спитав Сора. ― Дивний запах… Джейн, небезпека. Джейн біля… будинок на дереві! ― Ходімо! Вони вийшли з намету і попрямували до будиночка на дереві. Стоячи перед величезним деревом, яке тримало будинок, вони почули голос Джейн. ― Тарзане! Двері в будинок були забиті дошками. Джейн і маленька горила визирнули назовні. ― Джейн! ― закричав Тарзан. ― Що відбувається?! ― крикнув їй Сора. ― У намет зайшов містер Клейтон, і… це останнє, що я пам'ятаю… Потім позаду них пролунав постріл. ― Клейтон! Сора та інші обернулися, побачивши Клейтона з рушницею напоготові. ― Не Клейтон! ― закричав Тарзан, а потім сказав щось на мові горил. ― Не Клейтон! І як по команді, Клейтон видав жахливий рев, який навіть не був схожий на людський. ― Це… не Клейтон?! Саме тоді це сталося – щось вийшло із зелені з‑за спини Клейтона. Його величезні кроки потрясли джунглі. І воно наближалося. Клейтон зник на очах у Сори. ― Куди він зник?! ― Ось він! ― Ґуфі показав на повітря. Клейтон сидів там, наче одержимий чимось. ― Він летить?! ― Ні, він просто на чомусь, чого ми не бачимо… Вони розгублено дивилися на Безсердечного, Невидимку, не знаючи, як з ним боротися. Щось невидиме звалило Тарзана з ніг. ― Тарзане! Сора, Дональд і Ґуфі спробували підійти до нього, але темно‑коричнева тінь стала на їхньому шляху, ніби захищаючи пораненого Тарзана. ― Керчак! ― вигукнув Сора. Велика горила заревла у відповідь і змахнула в повітрі своїми могутніми кулаками. Та частина, в яку він влучив, стала невиразно жовто‑зеленою. ― Ось воно! ― Сора підбіг до нього і вдарив Кі‑блейдом по тому місцю, куди вдарив Керчак. Скрізь, де він завдавав шкоди, з'являлася слизька шкіра рептилії. Позаду нього Керчак підібрав Тарзана і стрибнув до будиночка на дереві. Він вибив дошки з дверей, щоб Джейн і малюк могли вибратися назовні. ― …Тарзане! ― побачивши, що йому боляче, Джейн обійняла його. ― Тепер ми можемо битися з ним скільки завгодно! ― Дональд змахнув паличкою. ― Ну, я можу подбати про це й сам! ― крикнув Сора, розмахуючи Кі‑блейдом. Дональд знову затупотів ногами. ― Гва‑ва‑а‑аак! Ґуфі спробував втрутитися, але Невидимка протаранив їх, наче тільки й чекав нагоди. ― Воу…! Всіх трьох відкинуло назад. Скрикнувши, Сора підвівся і почав наносити удари по ногах Невидимки, але той знову відкинув його вбік. ― Давай, Дональде, ― сказав Ґуфі. ― …Ні! ― Ну, добре! ― Ґуфі залишив Дональда дутися і побіг до Сори. Завдяки майже безрозсудним атакам Сори, Невидимка поступово проявляв свою форму, яка була схожа на гігантського хамелеона. ― Ак! ― Сору знову відкинуло вбік. ― Гей, ти в порядку? ― Ґуфі підбіг і дав йому зілля, і незабаром Сора знову був на ногах. Дональд вчасно озирнувся і побачив, що Сора поранений. ― Сам розбирайся з цим… Сора розлючено підскочив і знову атакував, але цього разу був відкинутий ударом хвоста Невидимки. ― Просто не можеш без мене, так? Вогонь! З палички Дональда вилетіла вогняна куля, ще більша, ніж зазвичай. Вона вивела з рівноваги Невидимку. ― Дональде! ― Без мене від тебе мало користі, чи не так?! Сора скривився, побачивши самовдоволений вираз обличчя Дональда, але сперечатися не було часу. ― Ось і він! Невидимка прямував прямо на них з широко роззявленою пащею. Сора стрибнув йому під ноги і завдав удару, зупинивши його на шляху, а Дональд вистрілив магічним заклинанням в його роззявлену пащу. Від вибуху Клейтон зісковзнув з його голови. ― Зараз! ― Сора підскочив і завдав удару Кі‑блейдом по голові істоти. ― Ми зробили це! Він обійняв Дональда і Ґуфі – потім згадав, що не хотів обіймати Дональда, і відступив, щоб відвернутися і надутися. Він побачив, як Невидимка засяяв і зник, а Клейтон впав на землю. Клейтон застогнав і підняв свою рушницю, але, наче перевтомившись, він впав на землю. ― Сора…, ― покликав Тарзан, спираючись на Джейн. І тут з верхівок дерев пролунало підбадьорююче улюлюкання горил, що підбадьорювали їх. ― Хех…, ― посміхаючись, Сора потер собі ніс. Раптом щось підняло його вгору. ― Агов… Керчаку, опусти мене на землю! Незважаючи на те, що він протестував, Керчак легенько підкинув його високо в повітря, а за ним і Дональда з Ґуфі. ― А‑а‑а‑а! ― закричав Сора, а горили продовжували радіти. *** Завдяки допомозі Керчака Сора злетів у повітря і нарешті приземлився на вершині скелі. Дональд приземлився на нього, а слідом і Ґуфі. ― …Ти можеш злізти? ― Вак! ― крикнув Дональд, і вони з Ґуфі злізли з Сори. ― Серйозно…, ― Сора струсив пил з колін і підвівся. Почувся майже приголомшливий шум бурхливої води, а коли він підняв голову, то побачив величезний водоспад. ― Ого… Погляньте на це…, ― здивовано сказав Ґуфі. ― Просто, щоб було зрозуміло… Це не означає, що ми друзі! ― сказав Сора. ― Ти зняв ці слова прямо з моїх вуст! ― огризнувся Дональд. Потім з'явився Тарзан, все ще спираючись на Джейн. ― Тарзане! З тобою все гаразд?! ― Так. Тарзан вдома, ― неушкодженою рукою він показав на водоспад. ― Твій дім…? Тарзан стрибнув у печеру на вершині скелястої стіни. Сора та інші поспішили за ним. ― Ого… Це справді щось! ― голосно здивувався Ґуфі, вдивляючись у печеру. ― Мабуть, він за водоспадом, ― прошепотів йому Дональд. Усередині печери дзюрчала вода, а валуни лежали в ряд, майже як сходинки. Тримаючи Джейн однією рукою, Тарзан поліз нагору. ― Тарзане, зачекай! Сора, Дональд і Ґуфі кинулися навздогін. Вони видерлися на величезний стовбур дерева, який вони втрьох, взявшись за руки, не змогли б обхопити. ― Ого… Вони мовчки дивилися на дерево, яке, здавалося, розкинулося аж до небес. Тарзан сказав щось мовою горил. Сора впізнав це слово, яке він вимовив під час їхньої першої зустрічі. ― …Сюди…? Тарзан заспокоїв Сору, приклав руку до одного вуха і мовчки заплющив очі. Вони чули, як вдалині шумить водоспад. Він відлунював у печері, розносячи з собою таємничу мелодію. Джейн подивилася на Тарзана і повторила слово, яке він сказав. ― Це означає “серце”, вірно? ― Серце? ― Думаю, що так… Друзі, всередині наших сердець… ― Серце, ― повторив Тарзан, посміхаючись. ― О, так насправді їх тут немає…, ― похмуро сказав Сора. ― Друзі, єдине серце. Клейтон, втратити серце. Немає серця – не бачити друзів. Немає серця… немає друзів. ― Тарзан з усіх сил намагався розповісти їм щось важливе про дружбу. ― Соро… ― Дональде… Вони обидва вимовили ім'я один одного майже одночасно. ― Ти перший, Дональде! ― Ні! Ти перший! ― Ох, ну і ну…, ― посміхаючись, сказав Ґуфі. Сора потер потилицю. ― Вибач за те, що я сказав. ― І ти мене пробач, ― Дональд виглядав трохи збентеженим. ― Так! Ми ж друзі, так! Один за всіх і всі за одного! Ґуфі обійняв Дональда і Сору за плечі. І тут їх осяяло блакитне світло. ― Що це за світло…? Вони подивилися вгору, і побачили, що посередині стовбура дерева скупчилися блакитні метелики, крильця яких виблискували в сонячному промінні. Уважно розглядаючи метеликів, Дональд показав на стовбур. Вони оточували щось, ніби захищаючи це – Замкову Щілину. Сора мовчки підняв Кі‑блейд, і тонкий, яскравий промінь світла вистрілив з нього в Замкову Щілину. Вона клацнула, і щось впало на землю. ― Ґаммі‑Блок! ― вигукнув Ґуфі. Він підняв його. Маленький брусочок виблискував у його руці. ― Тільки він точно не належить королю…, ― сумно промовив Дональд. Маленька горила притиснулася до нього. ― Здається, у когось з'явився новий шанувальник, ― зауважила Джейн. Дональд несамовито замахав руками, заперечуючи. ― Ні, ні, ні! Дейзі мене вб'є! ― він спробував втекти, і горила погналася за ним. Сора мало не впав від сміху. Але тут Тарзан покликав його на ім'я: ― Сора, друг Тарзан, ― сказав він, посміхаючись. ― Тарзан, друг Сори! Навколо них засяяло світло, сонячне світло що пробивалося крізь листя або яскраві метелики, або і те, і інше. Друзі. Серця. Тарзан. Дональд і Ґуфі. Кайрі та Ріку. Всі вони були близькими друзями… А немає нічого важливішого за друзів. ― Дональде, Ґуфі… Ходімо! ― сказав Сора своїм друзям. Вони повернулися до намету, де на них чекав Джиміні Крікет. І вони залишили Глибокі джунглі позаду. Більше можна прочитати у нас на сайті І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!