Милосердя Богині

“Що за відстійна музика?”

Здавалося тільки разом з цією думкою, вдалося усвідомити всю обстановку довкола. Це було невідоме місце. Повністю білі стіни, стеля, та меблі настільки точно повторювали один і той самий колір, що навіть важко було помітити де один предмет переходив в інший. А ще довкола зовсім не було тіней. Здавалося світло йшло від кожного предмету, хоча воно зовсім не подразнювало очі. Музика здавалося теж генерувалася кожним предметом. І от вона якраз до біса дратувала.

В пам’яті сплив давній дитячий спогад. Як, в санаторії виховательки змушували її – дратівливого підлітка, цілу годину сидіти в галокамері, не рухатись, не діставати телефон, а тільки дихати сіллю і слухати класичну музику.

Спогад був дуже яскравим і до цього часу викликав роздратування. От тільки згадати ще щось не вдавалося. Навіть власне ім’я. Обличчя зосереджено насупилося, і в цей момент декорації невловимо змінилися. Тобто довкола була все така ж білосніжна обстановка і лунала та ж гармонійна музика. Але, якщо раніше довкола був наче коридор, то тепер це нагадувало кабінет. За столом навпроти сидів серйозний дуже худий чоловік в окулярах, якому можна було з однаковою ймовірністю дати і 30, і 70 років.

Чоловік поглянув в якісь папери на столі і важко зітхнув:

— Знову з України, так.

В голові заблимали яскраві спогади. Тепер їх було так багато, що картинки змінювалися з карколомною швидкістю. Від декламування віршика про Батьківщину, ще в дошкільному віці, до останніх важких кадрів з теленовин зі зруйнованими будівлями.

— І куди їх пихати? В мене вже ідеї закінчилися. — продовжував бідкатись чоловік навпроти. Раптово до мозку дійшло, що кімната довкола заповнена купою точно таких само столів за якими сиділі поважні люди схожі на офісних працівників невизначеного віку і їх “клієнти” з розфокусованим поглядом та в однакових білих безформних балахонах. Погляд ковзнув вниз, на точнісінько такий-самий балахон на власному тілі.

— Що відбувається?

— Трясця! — гавкнув дистрофічний чоловік навпроти. — Моя вже починає приходити до тями. Швиденько підкажіть куди її перекинути, доки не довелося їй повторно пам’ять прочищати!

— Та в самих така ж запара! — відгукнулися з-за інших столів — Ми ж не винні, що зараз такий потік недопрацьованих.

— О, в мене є вільне місце. Світ з вічною боротьбою людей проти монстрів. Є вільні позиції приборкувача драконів, зброєносця і орка. Кого береш?

— А хто швидший по генерації?

Раптом вся метушня довкола завмерла. Навіть несвідомі погляди інших “клієнтів” зібралися в кучку. А точніше в точку в центрі приміщення, де безпосередньо з повітрі зіткалася ідеальна жіноча постать з довгим блакитним волоссям.

“Офісні працівники” поважно схилили голови в її бік.

— Як тут справи? — мелодійно протягнула жінка, м’яко приземлившись босими ногами на білосніжну підлогу.

— Працюємо, Ваша Святість. — непевно протягнув дистрофічний чоловік. Від його панічних і сердитих вигуків, здавалося, нічого не залишилося.

Проте стурбований вираз, що з’явився на обличчі жінки натякав, що вона однак здогадалася, що тут не все гаразд. Вона підійшла ближче.

— Знову з України? — з болем в голосі повторила вона ту ж фразу, яка вже звучала.

— Це жахливо. — синьоволоса співчтливо простягла руку і погладила по голові “клієнтку” перед дистрофічним чоловіком. В пам’яті знову блимали картинки, нагадуючи, як раніше вона завжди дратувалася на такі телячі ніжності. Хотілося відсахнутися, але здається, пам’ять про те як правильно рухатись, ще не повернулася.

— Скільки нещасних душ, що не допрацювали свої кола сансари, нам доводиться приймати останнім часом. Надіюсь ви вже знайшли їй хороше місце.

— Ем… Ну так. В сьомому квадранті. Позиція приборкувача драконів.

— Жартуєте?! — Жінка здибилася як кішка, що щойно зустріла чужачку на своїй території. Серйозно, в неї навіть волосся заворушилося. Воно взагалі-то постійно ворушилося, наче в мультфільмі про русалоньку. О, так, в пам’яті і справді зринули відповідні спогади і про знайомство її кішки з сусідською, і про мультфільм Діснея, і, навіть, про комікси на яких вчилася читати.

— Ви хочете сказати, що цю юну і безневинну душу, яка невимовно страждала останні роки, ви збираєтесь відправити у світ з вічною війною?! Та ще й на позицію мисливця на драконів?! Щоб вона мучилася від ран і постійної небезпеки! У вас що зовсім не залишилося співчуття? — жінка розгублено відступила на крок назад, повним зневіри поглядом оглядаючи всіх присутніх, нагадуючи вже не кішку, а розгублену дитину, що ось-ось заплаче.

Худий чоловік зіскочив зі свого місця і впав на коліна, простягаючи молитовно складені руки до жінки:

— Велика Богиня Каксеміс, пробачте мою недосконалість. Хіба можу я дорівнятися до величної всеосяжної милості Великої Богині?

— Підіймися, — важко зітхнула, жінка, що так і не заплакала. — Ви не повинні боятися мене. Я не хочу, щоб ви піклувалися про нещасні душі, які не змогли дійти свій шлях сансари, через страх. Замість цього це має бути любов і розуміння. Через співчуття, розумієте. Знайдіть цій дитині достойне місце. Де вона зможе жити в комфорті і безтурботності, якої не знала в своєму попередньому житті.

— У мене є ідея! — раптом схопилася інша “офісна працівниця”, — Щойно звільнилося місце в тринадцятому квадранті.

— Як це щойно звільнилося? — нарешті підвівся з підлоги чоловік.

— Та, то вже не наша відповідальність. Вона в інший департамент відноситься.

Голоси почали якось розпливатися і втратили чіткість. Обличчя синьоволосої жінки, що сяяло від щирого захоплення і відчуття відновленої справедливості, було останньою чіткою картинкою перед очима, доки все остаточно не поглинула темрява.

“Господи, ну чому картинка вже зникла, а музика ніяк не заткнеться!”

Можливо саме через неприємне деренчання, разом з темрявою не прийшло забуття. Натомість свідомість продовжувала працювати. А спогади продовжували виринати. Здається той худий чоловік казав, що так не має бути. Щось там було про стирання пам’яті. А ще про відпрацювання кола сансари. Цікаво, це що справді переродження, типу як в ісікаях?

Пам’ять послужливо явила картинки, як вона полюбляла до середини ночі засиджуватися за прочитанням ранобе в телефоні. Що давно не личило ні її віку, ні статусу.

Цікаво, можливо, саме через це там казали, що вона недопрацьована душа. Бо взагалі, по відчуттях здавалося, що віку і зрілості її душі вистачить на десяток людей. Хотілося б знати чому вона тут опинилася. Що трапилося з її попереднім життям. Проте, про це спогадів не з’являлося. Виникли обличчя найближчих родичів і друзів. Навіть спогади про домашніх тварин. Але нічого про себе.

Темрява довкола все ще висіла, але музика нарешті замовкла. Мабуть це значить, що час не завмер на місці і щось відбувається, хоч вона і не відчувала ніяких змін. Спроба подумати про те, що відбувається зараз, не надто порадувала. Як власне і сама ідея переродитися. Хотілося повернутися назад. Не в білу кімнату, а додому. Але…

Раптово сильний спазм здушив грудну клітку. Темрява довгола зникла, але в очах було все ще темно, тепер вже через нестачу кисню.

“Це що народження?!” — встигла промайнути думка, перш, ніж все змела паніка через нестачу кисню.

— Моя леді, ще трошки. — почувся голос десь позаду. Він звучав дуже послужливо і люб’язно. Проте слухатись його ніхто не збирався. Відчайдушний ривок вперед закінчився пронизливим болем в колінах через падіння і неймовірно солодким ковтком повітря.

— Моя леді! — голос тепер звучав панічно. Але солодке повітря, що нарешті наповнювало груди, було куди важливішим за чужі переживання. Нарешті, кисень достатньо насичив мозок, щоб повернувся зір та інші почуття. Всупереч попереднім думкам. Вона точно не щойно народилася. Відчуття власного тіла нагадували, ті що були в спогадах. Зараз вона сиділа на підлозі в новій незнайомій кімнаті. Біглий погляд перш за все впав на білу тканину, що великою купою оточувала тіло, ховаючи ноги, які все ще боліли після падіння. На якусь мить навіть здалося, що це той самий балахон. Проте останній був значно меншим, та й вкривав все тіло, а зараз біла піна з тканини обплутала тільки ноги, а вище пояса починалася тісна і жорстка конструкція, що нагадувала середньовічний корсет.

— Моя леді? — поруч виникло обличчя молодої, милої дівчини, щедро всипане веснянками. На ній був одяг, що нагадував уніформу, яка чудово б вписалася в який-небудь псевдосередньовічний роман, але в реальності тільки викликала купу питань, щодо того, як в такому можна продуктивно працювати.

Кімната довкола була теж цілком вдало стилізована під ті ж псевдосередньовічні романи.

“Або я марю, або це справді, переродження. Господи надіюся, хоч миші і блохи в цьому світі не косплеять середньовіччя.”

Втім надії на це було мало, бо ліжко поруч було виконане якраз з червоного дерева. А, якщо стара пам’ять не підводить, то меблі такого кольору стали популярними, бо на них менш помітними були табуни клопів.

Безрадісні думки такого типу раптово перервала та ж заклопотана служниця, тицнувши під ніс маленьку баночку, що смерділа страшніше за підгузок тижневої витримки.

— Господи, що за холера! — голос звучав незнайомо, але служницю, яка по ідеї мала б до нього звикнути, він здивував значно сильніше, за власницю. Світло-карі очі мало не вилізли з орбіт, а тремтячі тонкі вуста ледве прошепотіли, певно, вже в соте:
— Моя леді?

— Леді Анастасія, ви вже готові? Лоріна, чому леді досі не одягнена?! — в кімнату зайшла ще одна жінка в формі. Судячи з поведінки вона була старшою по званню. До того ж не лише над першою служницею, але і над самою леді Анастасією. Доречі, щодо останньої. Леді Анастасія спробувала підвестися, але раптове посилення болю в колінах, зруйнувало ці плани і довелося знову зовсім не в дусі леді приземлитися на підлогу.

— Що трапилося? — тепер стурбувалася вже і друга служниця.

Анастасія, що навіть і не намагалася бути леді до цього, зараз остаточно забула про гідну поведінку і почала піднімати спідницю. Виявилося, що порушити етикет таким способом не так і просто. Спідниць було до біса і всі вони були такого розміру, що однієї цілком вистачило б на пошив цілої модної колекції літнього сезону. Нарешті з вороху тканини вдалося витягти коліна. Вони були бліді як у мерця і з дуже тендітною шкірою. Інакше б та не злізла від одного падіння на підлогу.

— Ох, леле! — синхронно загорлали служниці.

— Ох, леле. — погодилася Анастасія, щоб не сказати щось значно менш гідне вуст молодої леді, якою вона схоже стала. Здається ця фраза досить точно підсумовувала ситуацію, що їй слід забувати про своє минуле тіло. А в попередньому житті вона пишалася тим фактом, що нею можна було поле орати. При цьому вона була цілком жіночною, але міцною і здоровою на якій все заживало як на собаці. А судячи з вигляду цих тонких щиколодок і блідої шкіри тепер вона буде половиною, якщо не третиною себе колишньої.

Доки Анастасія осмислювала свою нову реальність, дівчина з веснянками принесла звідкись баночку загорнуту в полотняну тканину. Дивлячись на неї новоспечена леді, знову з жахом замислилася над питанням, наскільки точно даний світ відповідає середньовіччю. Якщо сукнями і меблями ця відповідність не завершується, то тут цілком можуть лікувати головні болі скальпуванням, а пронос кровопусканням. Щось, довіри до тутешньої медицини вона в собі не помічала, і поспішно осмикнула спідницю назад, ховаючи ноги.

— Леді Анастасія, не будьте дитиною. — серйозно сказала старша служниця. — Ми не можемо допустити, щоб на вашій шкірі з’явилися шрами. Особливо зараз.

— Так, моя леді, — підхопила інша дівчина підсуваючись ближче і говорячи значно більш дружньо і навіть з гордістю. — Ви ж увійшли до п’ятдесяти потенційних наречених для принца, пам’ятаєте? Слід трошки потерпіти, щоб не псувати вашу бездоганну шкіру.

Щодо останнього твердження Анастасія сильно сумнівалася. Судячи з кольору її шкіри вона буде обгорати від найменшої дії ультрафіолету. А вона ненавиділа сонячні опіки. Крім того, яким цікаво способом принц собі обирає наречену, якщо її шкіра має навіть під купою шарів одягу бути бездоганною. Чекайте, наречена принца? Тобто потенційна наречена. Скільки там казали в неї конкуренток? П’ятдесят? Явно це не надто ймовірна перемога. Але однак перспектива такої її не надто радувала. А ще, надоїдливі підозри щодо традицій середньовіччя, ніяк не збиралися полишати її тривоги.

— Ем… А яка різниця у віці між мною і принцом?

Дівчина перед нею дурнувато засміялася. Доки хвиля хіхікання не стихла, Анастасія встигла замислитись, наскільки це питання адекватно прозвучало з її вуст. Якщо так подумати, то було цілком не чесно, що в неї залишилися спогади про минуле життя, куди їй відчайдушно хотілося повернутися, але не завантажилося жодної інформації про цей світ. Як на Велику Милостиву Богиню, що турбується комфортом і відпочинком змучених душ, такий вчинок був дещо жорстоким. Залишалося надіятись, що її запитання сприймуть як бажання почути приємну інформацію ще раз, як у відомому анекдоті.

— Чотири роки. — тим часом видала молодша служниця крізь хіхікання.

Така невідповідність з середньовічними традиціями, дещо вибили землю з під упередження Анастасії щодо цього світу. Зрештою вона слухняно підняла подол, молячись щоб з лікувальним кремом їй в організм не занесли якоїсь інфекції. Це втішило дівчину і вона з задоволенням продовжила розписувати принца.

— А ще він безперечно найвродливіший в королівській родині. Найвлучніший стрілок і всі говорять, що він успадкує Верхній Південний Тірсіфт. Моя леді безперечно заслуговує стати господинею палацу Тірсіфт.

— Для цього, леді Анастасія, не повинна втрачати свої позиції. А навряд чи це вдастся, якщо злити мадам Фарфелі. — знову подала куди серйозніший і майже нотаційний голос старша служниця.

Анастасію її коментарі не злили, вона навіть була рада почути побільше інформації, бажано, задаючи якомога менше питань. А от інша служниця від такого коментарю втратила всю свою улестливість і навіть трошки зблідла. Її господиня швидко скористалася приводом задати, здається, безпечне запитання:

— А ми чимось сильно розізлили дану мадам?

— Ми запізнюємося на урок. — тихо все ще в дружніх тонах, хоч і стурбовано відповіла служниця.

Судячи з її стилю ведення розмови, з Анастасією вона була близькою. І зараз леді не на жарт задумалася над тим, як хоча б делікатно дізнатися ім’я цієї служниці. Звісно було б прекрасно, ще й знати про який урок йде мова. Але ці питання точно були надто підозрілі. Тож натомість Анастасія запитала:

— Сильно запізнюємось?

— Ну, ви прокинулися пізніше, ніж зазвичай, і нам так і не вдалося належним чином вдягнути на вас це нове плаття з останніх робіт мадам Молд.

Анастасія роззирнулася, в кімнаті, було досить багато гір тканини, тож збагнути, що саме вона одягатиме, не вдавалося. Зате вона побачила велике дзеркало. І, коли служниця почала прибирати ліки, обережно рушила до нього. До біса цікаво, як вона тепер виглядає. Але рухатись потрібно було обережно. Не через те, що хтось помітить її цікавість до власної зовнішності, а через те, що хура спідниць і не зашнурований корсет були не найзручнішим одягом для руху, особливо в незнайомому місці і тілі.

Щодо останнього, то вона дещо помилилася оцінюючи його за станом ніг. Тобто, дівчина в дзеркалі справді була худою до болю, але судячи з вигляду її обличчя, то така вага цілком може бути нормальною для підлітка. 

“Господи, дитя і тебе вже віддають заміж?” — подумки запитала у свого відображення Анастасія. Враховуючи, що в минулому житті вона щасливо прожила більше тридцяти років, не обтяжуючи себе таким скарбом, як законний чоловік, то останнє здавалося тактм жорстоким і навіть більш значимим, ніж її цікавість до своєї нової зовнішності. Щодо останньої, то цікавим було те, що вцілому вона нагадувала її колишню. Якби їй додати кілька десятків років, кілограмів і сивини в волоссі, то вона цілком могла б себе впізнати. Втім, відмінності теж були. Волосся було значно ближче відтінком до рудого, чи навіть до блонду, ніж до русого, яке вона мала в минулому. Очі були більш виразні, хоч мали знайомий колір між блакитним і сірим. А ще, і це не могло не радувати, губи були значно тонші. У минулому житті її часто діставали, за її пухлі губи, що хвилювало значно менше, ніж постійні обвітрювання та вогники. А ось вуха були так само як і в минулому житті трошки капловухі, що їй навпаки подобалося і зараз теж змусило всміхнутися.

— Не переживайте, ніхто не побачить той прищ. — явно не помітила її посмішку і по своєму пояснила ситуацію служниця, що вже прибрала ліки.

Ну, враховуючи, що Анастасія ніякиих прищів теж не бачила, то це точно мало бути правдою. Шкіра, як на підлітка, взагалі була, справді, на диво гарною. Певно через це служниці настільки і злякалися можливих шрамів. Втім, судячи з рум’янцю на щоках, вона і в цьому житті буде червоніти від всього, починаючи з погоди і закінчуючи найменшим нервовим збудженням. Так було і в минулому житті і від цього Милостива Богиня, якби саправді була такою, могла б її і звільнити. Цікаво в цьому світі і часі дівчата що червоніють вважаються грубими чи витонченими? Доречі, це досить безпечне питання.

— Як думаєш, я вродлива?

— Звісно, моя леді!

Ага, Анастасія явно забула про проблеми з субординацією.

— Я хотіла почути твою чесну думку.

— Вам знову, щось сестри наговорили?! Не слухайте їх! Скільки я можу це повторювати, вони просто заздрять! Звичайно, ні в кого крім Селени навіть нареченого ще немає, а вони ж старші. Ну звісно, окрім Іріні. Це ж була не Іріні?

— Ем… ні.

Що ж питання було не даремним. Тепер Анастасія знала, що в неї ще є, як мінімум дві сестри. Чи навіть три. якщо з старших тільки одна заручена.

“Хоч би імена не забути. Селена це майже як селера, А Іріні, як ірис.”

В минулому житті такі асоціативні зв’язки були єдиним, що допомагало їй запам’ятати імена. Правда зараз вона намагалася представити замість імен рослини, але на місці молодшої вперто уявлялася не квітка, а цукерка. Певно це через голод.

— А ми перед уроком їсти не будемо?

Молода служниця знову зблідла.

— Моя леді, — майже прошепотіла вона, — Сукня. Ми навіть на голодний шлунок не змогли затягнути корсет, а якщо ви поїсте…

— А може я сьогодні вдягну, якесь простіше плаття? Ми ж запізнюємося?

Можливо зміна теми була дещо не логічною, але перспектива день голодувати через сукню, не видавалася привабливою. Служниця теж засвітилася від щастя.

— Так, це чудова ідея! Та й хто така та мадам Фарфелі, щоб ви заради неї одягали сукню від салону Молд! Прибережемо його для офіційного виходу. Що б ви бажали одягти натоміст?

Не зважаючи на цілі гори ганчір’я в кімнаті, служниця побігла до дверей в стіні, за якими виявилася ще ціла кімната присвячена одному одягу. Звісно і в минулому житті Анастасія знала про існування гардеробних, але завжди вважала це чимось на кшталт: “Багаті з жиру бісяться.” Зараз вона теж не стримала емоцій.

— Тут точно мають бути сукні, які я ні разу не вдягала.

Дівчина з веснянками не зрозуміла, що це була критика, а не надія і гукнула тільки:

— Я пошукаю.

Старша ж служниця теж не вловила тонкощів інтонації, але відреагувала інакше.

— Леді Анастасія, вам слід було б подорослішати і вести себе обачніше.

— Тобто? — обережно запитала леді, в надії отримати ще трошки інформації.

— Я розумію, що потрапляння в кандидатки на наречену самому принцу, запаморочило вам голову. Але ви повинні реально оцінювати ваші реалії.

Анастасія уважно слухала, намагаючись не збити служницю з шляху видачі нотацій. Дізнатися про свої реалії – це було якраз те, що їй було необхідно.

— Ви лише третя донька провінційного графа. Не подумайте, що я критикую вашого батька. Все це я говорю вам тільки як вірна слуга вашої матінки і з її вказівки. Її Світлість хвилюється, що ви зовсім втратили здоровий глузд. Ваш батько допоміг Його Високості, коли той ще не був навіть визнаним спадкоємцем, цього достатньо, щоб потрапити в кандидатки на наречену принца, але не більше. Інші благородні леді в тому  числі мають значно вище походження і куди більші статки. Для них сукня з салону мадам Молд це звична річ, так само як і правило не одягати одну й ту саму сукню двічі. Ви ж не можете дозволити собі таке марнотратство. Ваш батько окрилений новими перспективами. Всіма цими запрошеннями і залученістю в світське життя. Та вам слід бути обачнішою. Щоб забезпечити вашу участь в усіх тих раутах, Його Світлість не шкодує жодних заощаджень, але ви ніколи не дорівняєтесь до тих леді, для яких купити нову сукню і викинути її те ж саме, що з’їсти цукерку. І принца ви цим теж не вразите. Вам слід краще старатися на заняттях мадам Фарфелі. І демонструвати всім честь, гідність, скромність і відданість вірних васалів короля. Це найсильніші сторони родини Елінор.

Ого. Анастасії вдалось не присвиснути від такої кількості інформації. Так, що там Велика Милостива Богиня говорила про спокій і відпочинок? Перспективка бути донькою батька, що весь родинний статок поставив на її заручини, приваблювала якось не сильно. Тим паче, що вона навіть приблизно не здогадувалася хто є її потенційний наречений, за якого вона вже мала змагатися з п’ятьма десятками дівчат.

— Уф, знайшла! — з гардеробу повернулася інша служниця. Очіпок, чи як там звалася, та штука на її голові, збився набік, а чоло спітніло. Зате, очі сяяли щастям. — Цю сукню ви точно не одягали.

Анастасія подивилася на одяг, якій їй гордо пропонували. Зрозуміти форму і пошив вона не мала можливості, бо наявність великої кількості нижніх спідниць та корсету робили сукню схожою на чохол від БТРу. Принаймні, на погляд неосвідченої в даних традиціях людини. Втім, Анастасія відразу помітила, що відтінок блакитного, в якому було виконане плаття, був саме тим, що абсолютно їй не пасував. Певно попередня власниця тіла, теж добре про це знала. Тому і не одягала даний предмет. Проте, зараз Анастасію вразило інше. Явно служниці довелося добре постаратися, щоб знайти ганчірку, яку ще ні разу не одягали. Скільки ж раз на день потрібно перевдягатися, щоб встигнути поносити таку кількість одягу. Світ довкола видавася все менш легким і комфортним. І їй тут жити. І як?

О, ідея.

— Гадаєте мені слід це одягнути? — повернулася Анастасія до старшої служниці. Оскільки вона так довго читала нотації, і, оскільки, сама мати просила подбати про її непутящу дочку, то вона має дати свої коментарі. А, разом з цим, надати ще інформації про цей світ і місце Анастасії в ньому.

Втім, десь, новоспечена леді прогадала:

— Я ж просила, щоб ви поставилися до моїх слів серйозно. Я зовсім не намагаюся вас повчати. Хоч, можливо, для вас це прозвучало саме так. Я тільки передаю щирі переживання Її Світлості. Ви ж знаєте, що ваша матінка хвилюється про вас.

Раптом старша служниця, втратила всю свою суворість і розплакалась.

— Моя бідна господиня, їй так важко зараз доводиться! І вона однак намагається приділити однакову кількість уваги всім її дітям. А ви… Я знаю, що ви можете, призначити мені покарання, але я однак повинна донести до вас слова моєї бідної господині.

Анастасія з жахом дивилася на жінку, що заходилася щирими риданнями в неї на очах, миттю перетворившись з солідної і досить нахабної служниці, що не боялася критикувати молоду леді, в суцільну руїну.

Все ще незграбно через свій гардероб і ще більш незграбно через незручність ситуації, Анастасія підійшла до служниці. Напевно в справжньої леді завжди повинен бути з собою носовичок. Обов’язково духм’яний і гарно вишитий. Втім, на напів одягнених це правило, можливо, і не розповсюджується. Анастасія зітхнула і незграбно погладила служницю по плечу.

— Ти… Ем… Мамі дуже погано? — нарешті вона змогла знайти найбільш підходящу фразу.

Служниця витягла власного носовичка. Він був звичайнісіньким, але достатньо добрим, щоб ним можна було витерти обличчя і повернутися в дієздатний стан.

— Важко. Елені весь час кавезує. А ви ж знаєте яке в неї слабке здоров’я. Її світлість вже з сил вибилася намагаючись збагнути, коли вона справді хвора, а коли просто привертає до себе увагу. А ви ж розумієте, ваша матінка зараз в такому стані, коли кожна жінка повинна перш за все піклуватися про своє здоров’я. Минулого тижня вона майже не підводилася з ліжка. Я так хвилююся про її здоров’я. А що, якщо вона помре так і не народивши спадкоємця?! І що тоді буде з усіма вами? П’ятеро не заміжніх дочок! Хто турбуватиметься про вас? Селена звичайно заручена, але ще не відомо чи повернеться адмірал Барті. Звісно, якби вам і справді вдалося заручитися з сьомим принцом, це б було надзвичайною радістю для всієї родини. Але… Ох, я просто не знаю.

Служниця більше не плакала, але Анастасія однак ще раз погладила її по плечу. Її монологи не могли не радувати своєю інформативністю. Проте, не могли вони і не жахати своєю суттю.

Чим далі в ліс тим більші партизани.

Схоже мати даного сімейства має серйозні проблеми зі здоров’ям, а її чоловік з грошима. А ще в них цілий виводок дівчаток, яких нема як прилаштувати в житті.

“Як там звали чергову сестру? Елені?”  Асоціативне запам’ятовування не знайшло нічого кращого, аніж намалювати в голові стадо оленів і Анастасія відчула щось на зразок докорів сумління. Наче б то вона сміялася над дитям, мати якого серйозно хворіла. Мабуть через докори сумління вона видала наступну фразу не надто обдумавши наскільки вона відповідає її ролі:

— Мені справді так конче необхідно стати нареченою того принца?

Служниця ще раз витерла обличчя і зітхнула.

— Це, в будь-якому випадку, прекрасна можливість для вас. Як потенційна кандидатка в наречені, ви отримаєте запрошення на всі основні світські раути. І, звісно ж, кошти від батька на новий гардероб. Навіть, якщо не принц, але ви можете зустріти там потенційного нареченого.

— Про що ти говориш! — голосно обурилася молодша служниця, що мовчала весь цей час. — Моя леді – найкраща! Звичайно ж принц обере її і нікого іншого!

— Лоріні, не починай. — зітхнула жінка, яка щойно до сліз, в буквальному сенсі, намагалася вбити хоча б кілька раціональних думок в голову молодої леді.

Певно, якби в тілі Анастасії була оригінальна душа, весь прогрес і справді міг бути зведений нанівець. Але, зараз, єдине, що могло спричинити проблеми Анастасії, це повна відсутність асоціацій, які б допомогли запам’ятати ім’я її найближчої служниці. Доведеться замінити асоціативні зв’язки практикою.

— Лорін… і, Лоріні, нам певно вже давно слід було одягнутися.

— Ох, звісно, моя леді! Для цієї сукні корсет можна взяти менш жорсткий. Тож ми зашнуруємо його значно швидше, але нам однак слід поспішати.

Дівчина рушила назад до ліжка і Анастасія, не маючи жодних здогадів, що їй робити далі, слухняно пішла слідом. Лорін спочатку допомогла їй звільнитися від незашнурованого корсету, потім взялася за новий.

— Моя леді, що ж ви? Нам потрібно поспішати. Обіпріться на ліжко мерщій.

Все ще не до кінця розуміючи ситуацію, Анастасія повернулася до ліжка і невпевнено взялася за високий стовбчик з червоного дерева в кутку ліжка. В наступну секунду шнурок свиснув ковзнувши петлею корсету, коли його вправно смикнула Лорін, а Анастасія мало не впала на підлогу від того, що її за шнурком потягнуло в бік. І, раніше, ніж вона оговталася, все повторилося в іншому напрямку. Новоспечена леді ледве збагнула, що триматися за ліжко потрібно всерйоз, як чергова серія свисту і смикання стисла її грудну клітку.

— Ох мамочки… — ледве просипіла Анастасія, відчуваючи як її печінка щойно тісно познайомилася з серцем. На більше скарг кисню не вистачало. Анастасія до сліз зажмурила очі і подумки потяглася до Милостивої Богині.

“Будь ласочка, можна я все таки полюватиму на драконів?!!!!”