Смикаючи за струни серця

Розділ 7. Смикаючи за струни серця
 

— Ці овочі не найкращі, — пробурмотіла жінка біля полиці з продуктами. Вона зітхнула і все одно взяла кілька штук.
— Мені шкода, що вони в такому стані, — сказав Роберт, знаючи, що вони були викинутими з інших магазинів його батька.
— Ні, дитино, все гаразд. Якби я могла дозволити собі кращі речі, то, напевно, взяла б щось інше, окрім моркви і картоплі, — вона посміхнулася до нього, ніби жартома, а потім обережно поклала побиті речі на його новий прилавок.
Роберт уважно перерахував їх, відчуваючи жах від стану деяких з них. — З вас чотири мідяки, будь ласка.
Вона перевернула свою потерту шкіряну торбинку, і з неї випали чотири побиті мідні монети. — Я зможу зварити з них добрий суп. Можливо, мій чоловік зможе принести додому шматок м'яса сьогодні ввечері.
— Як поживають ваші діти, — запитав він, коли вона поклала їх у сумку.
Вона м'яко посміхнулася йому і відповіла. — Їм стає краще. Маленький Джаред зміг ненадовго встати з ліжка. Анна все ще занадто слабка, але я думаю, що вони всі повинні одужати швидше, тепер, коли знову є їжа. Варена шкіра має жахливий смак.
— Я знаю, що хвороба була дуже важкою для всіх, — сказав Роберт, думаючи про маму.
— Я просто вдячна, що не втратила нікого з них. Насправді, я, мабуть, повинна поспішати додому і перевірити, як вони там. Гарного вам дня, молодий чоловіче!
Він подивився, як вона йде, і повернувся, щоб взяти мітлу. Вночі пройшов дощ, і всі входили до хати в багнюці та грязюці. Він чув, що сьогодні знову має йти дощ.
Двері відчинилися, увійшов невисокий кремезний чоловік з густою бородою й озирнувся. Роберт моргнув і зрозумів, що це не людина, а карлик!
— Ласкаво просимо до моєї крамниці. Чим я можу вам допомогти? — запитав він.
— Я чув, що у тебе є на продаж деякі речі першої необхідності! А ось і вони! — загуркотів він, повертаючись до полиці, на якій стояло спорядження для мандрівників, яким його забезпечив батько.
— Хм, а у тебе є якісь інструменти? Може, якісь лопати, чи сокири? Не обов'язково дуже міцні, лише найнеобхідніші, які, якщо я залишу, то не загублю.
— Ні, вибачте, не маю. Всі мої припаси, які ви бачите, прислав мій батько. Хочете, щоб я попросив щось із них?
Роберт дивився, як карлик чухав потилицю, розглядаючи речі на полиці, а потім повернувся до нього.
— Подумай над цим. Ти виглядаєш занадто молодим, щоб керувати крамницею. Ти вже вважаєшся чоловіком?
— Я достатньо дорослий, щоб одружитися, якби захотів, — відповів Роберт, відчуваючи незручність під жорстким поглядом карлика. Він насилу стримувався, щоб не смикнутися, як маленький хлопчик.
Гном хихикнув і похитав головою. — Ви, люди, одружуєтеся ще немовлятами. Це нічого не означає. Якщо ти вже достатньо дорослий, щоб називатися дорослим чоловіком, чому ти дозволяєш батькові вибирати тобі товари? Хіба ти маєш право голосу? Якби хтось прийшов до тебе з товаром на продаж, чи знайшлася б у тебе монета, щоб купити його, припустимо, якби ти захотів?
Роберт схилив голову набік, раптом зрозумівши, що робить карлик, і розсміявся. — Ти маєш щось продати мені, добрий гноме?
Гном голосно зареготав і показав на нього. — Ось про що я кажу! Гадаю, я можу поговорити з тобою, як гном з людиною, якщо ти так легко бачиш мене наскрізь.
— Подивимось, що у тебе є, і скільки ти хочеш за це отримати, — сказав Роберт, схвильований своєю першою можливою угодою. Він не раз спостерігав за тим, як батько торгує з людьми, і уявляв себе на його місці, а тепер йому випала така нагода з карликом!
— Що ж, виходячи з того, що у тебе є на продаж, я перейду до найдешевших речей, — сказав гном, з гуркотом знімаючи свою сумку. Потягнувши за ремінці, він засунув туди руку і на мить порився. Витягнув кілька точильних каменів.
— У мене вже є кілька точильних каменів, — сказав Роберт, дивлячись на полицю, на якій вони стояли. У нього залишилося два.
— У мене їх забагато, а це точилки гномів. Бачиш? Я вирізав на кінці гном'ячий знак. Якщо ти купиш їх усі, я віддам їх тобі по 2 мідяки за штуку.
Роберт похитав головою. — Навіть якщо вони гном'ячі, це все одно лише точильні камені. До того ж, я продаю свої за 2 мідяки. Я втрачав би гроші, торгуючи ними.
Гном на хвилину замислився, а потім кивнув. — Гаразд, ти уклав вигідну угоду. Я збираюся додому і не хочу тягнути з собою зайву вагу. Я продам їх тобі по мідяку за штуку, якщо ти їх купиш.
Роберт подумав про це. Він поверне гроші, коли продасть їх, і це позбавить його від необхідності брати більше від батька. Зітхнувши, він кивнув.
— Гаразд, я їх куплю. У тебе є ще щось? — запитав він, витягаючи два мідяки.
Карлик поклав два камінці на прилавок і знову поліз до своєї сумки. Врешті-решт Роберт купив футляр для мапи, лом, кілька смолоскипів і кілька кинджалів. Ніколи не платячи більше половини того, що він просив за свої речі, карлик швидко дізнався, яка його максимальна ціна, і вони обидва були задоволені кінцевим результатом. Розрахувавшись з ним, Роберт подивився, як той іде, перш ніж виставити товари на полиці для продажу.
Не встиг він знову потягнутися за мітлою, як двері знову відчинилися.
— Доброго дня, пане, — привітався шукач пригод, який увійшов. Це був той самий чоловік, який обіцяв дізнатися про двох інших заарештованих авантюристів.
— Доброго дня, — відповів Роберт, ставлячи мітлу назад у куток і повертаючись, щоб приділити чоловікові всю свою увагу. — Ти щось дізнався?
— Я вже збирався повернутися, але потім виявив дещо, що коштує набагато більше, ніж 2 срібняки, — з посмішкою сказав шукач пригод.
Роберт примружив очі. Коли хлопець не повернувся наступного дня, він подумав, що нічого особливого не знайшов, але тепер йому здавалося, що хлопець просто хоче викачати з нього гроші.
— Слухай, що б ти не знайшов, я погодився заплатити тобі лише 2 срібняки. Якщо ти думаєш, — почав було говорити Роберт, але хлопець підняв руку, обриваючи його слова.
— Я знаю, про що ми домовлялися, і за два срібняки я скажу тобі все, що ти хочеш знати. За цими двома стоїть лорд Річмонд. Але якщо ти хочеш більше інформації, то я хочу повний золотий.
Роберт похитав головою. Якщо це стосувалося лорда Кларка Річмонда, він повинен був повідомити про це батька, а не дозволяти цьому авантюристу пхати свого носа в чужі справи. Якщо до можновладців дійде, що він посилає своїх людей розслідувати справи таких видатних людей, у нього будуть серйозні неприємності.
Вручаючи йому 2 срібняки, Роберт сказав. — Дякую, що повідомив мене. Ось твої 2 срібняки. Хоча я був би дуже зацікавлений у решті твоєї інформації, але боюся, що у мене немає зайвого золота.
Хлопець взяв два срібняки, а потім застиг, дивлячись на них згори донизу. Він покрутив їх у руці, і Роберт здивувався, що з ними не так.
— Хлопче, ти був чесним і справедливим зі мною, що, скажу я тобі, дуже приємно після деяких інших шахраїв у цьому місті. Я розповім тобі іншу історію безплатно. Подейкують, що скоро приїде король, і до міста приїде багато людей. Особливо шукачів пригод, які шукатимуть монети. Оскільки твоя крамниця єдина  біля цієї брами, у тебе буде багато клієнтів. Лорд Річмонд хоче купити твою землю, щоб побудувати заїжджий двір і розвивати територію. Я чув, що він планує позбутися бідних людей, а потім вигнати тебе.
Роберт похитав головою. Якщо Кларк хотів зробити саме це, то він збирався зробити все неправильно. Гектор, батько Роберта, зубами і нігтями бився б за те, щоб цей магазин залишився відкритим з тих причин, про які щойно говорив цей чоловік. До того ж, бідні люди нікуди не поділися б. Навіть якби лорд знайшов спосіб змусити цих бідняків злетіти в повітря, за ними швидко послідували б інші. Роберт бачив достатньо, щоб знати, що там, де є одна людина з грошима, завжди знайдеться інша без них.
— Дякую за інформацію, — сказав Роберт, коли авантюрист пішов.
Піднявши мітлу, він нарешті зміг підмести підлогу. Коли він виносив сміття, то почув, як відчинилися двері, і, обернувшись, побачив групу дітей, які зазирнули до крамниці.
— Ласкаво просимо, чим можу допомогти? — сказав він з вимушеною посмішкою.
Це були бідні діти, і він чув багато історій про те, що вони були злодіями і не робили нічого доброго, але вони також були клієнтами, які могли мати монети, щоб щось купити.
— Пане, у нас немає багато грошей, але ми хотіли б дізнатися, чи немає у вас триденного хліба? — запитав найстарший хлопчик.
— Вибачте, — відповів Роберт, хитаючи головою. — Я розпродав хліб в обідню перерву. Має бути ще завтра, після ранкової доставки.
Вони подивилися один на одного, деякі з них стискали лахміття на животах, у всіх на обличчях були панічні та сумні вирази.
— Шкода, що тут немає їдальні, — прошепотіла одна з них, а інші кивнули.
— Гаразд, ми прийдемо вранці, — сказав старший хлопчик, кладучи монети назад у кишеню. Вони пішли, виглядаючи досить пригніченими.
— Зачекайте, що значить, їдальні більше немає? — запитав Роберт, перш ніж двері за ним зачинилися.
— Один з лордів наказав її знести. Сказав, що це ганьба. Нам, сиротам, тепер нікуди йти, — пояснює старший хлопчик.
— Хоча, кажуть, що є сирітський будинок, куди ми могли б піти, — каже один з молодших дітей.
— Не будь дурнем, Тіммі, це жахливі місця.
— Звідки ти знаєш?
— Мені мама казала!
Роберт бачив, як при згадці про матір з них зникла вся боротьба, і всі вони просто розвернулися і пішли геть. Якби він думав, що вони грають, то, можливо, це змусило б його серце розриватися трохи менше, але змарнілі обличчя і руки-скелети, що стирчали з їхнього пошарпаного одягу, тільки підтвердили його підозри. За всім цим стояв лорд Кларк Річмонд, і Роберт починав його ненавидіти.
 
 
Авторка: Побудова стосунків з клієнтами важлива для власника крамниці, але якщо Боб збирається стати корчмарем, йому потрібно навчитися новим навичкам...