[6] Перерва

[6] Перерва

Ніч одинадцятого серпня, за Узбецьким часом. Тацуя отримав супутниковий телефонний дзвінок від Фудзібаяші. Не встигши навіть привітатися, вона надала першу інформацію про напад на лабораторію FLT.

– Чи є жертви? Поранені?

– На щастя, обійшлося без жертв. Але пан Тоокамі отримав ножове поранення в бік і серйозно травмований.

– Пан Тоокамі? Його магічні обладунки зламані?

Запитав Тацуя голосом, який не міг приховати його здивування.

Рьоусуке мав намір тримати це в таємниці, але Тацуя володів «Елементальним зором». Він знав, що Рьоусуке був майстром «Реактів арм» і що ця магія походила з колишньої десятої лабораторії.

Цю індивідуальну магічну броню не так легко було зламати. Окрім захисту від суто фізичних атак, вона також повинна мати майже непереможний опір магічним атакам, навіть тим, що здійснюються за допомогою фізичних явищ.

Чи була використана якась структурна вразливість, яку мала ця магія? Тацуя знав, що Рьоусуке - Екстра. Можливо «Реактів арм» мала ваду, про яку Тацуя не знав, що могла бути причиною позбавлення номера.

Або, можливо, ворог застосував спеціальну техніку, щоб зламати магічний щит. Якби там не було, це здавалося більш імовірним.

– Подробиці не відомі. Він перебуває на лікуванні, і нам ще належить почути більше подробиць.

– Ось як. Ще є поранені? Чи в безпеці пані Саєгуса?

Цілком природно, що він, як фактичний роботодавець, запитав про безпеку Маюмі, яка працювала в парі з Рьоусуке. Але його турбувало не лише почуття відповідальності, як роботодавця, а й те чи не постраждала Маюмі.

Якби вона була травмована, це стало б відповідальністю родини Йотсуба, перед родиною Саєгуса. Тацуя відчув жаль через те, чи не зробив він помилку, поставивши Маюмі в охорону.

– Пані Маюмі не постраждала.

Тож коли він почув цю відповідь то відчув полегшення, як ніхто інший.

– Однак, окрім пана Тоокамі, ще п’ятеро охоронців у важкому стані.

– Кажучи «важкому», ви маєте на увазі поранення, небезпечні для життя?

Тон голосу Тацуї не виказував жодних ознак хвилювання.

Співрозмовниця, Фудзібаяші, не звинуватила абонента в такому беземоційному ставлені

– О, ні, це не обов’язково.

Фудзібаяші мала такий самий спокій, який можна було сприйняти, як холодне серце.

– Усі п’ятеро втратили мовні функції. Вони не можуть не лише говорити, але й читати й писати. У них не має жодних ушкоджень і крововиливів у мозок, тому ми припускаємо, що порушення викликане магією.

З першого речення Фудзібаяші, Тацуя зрозумів, що сталося з охоронцями.

– Ця симптоматика викликана магією доісторичної цивілізації «Вавилон».

– ...Ви знаєте?

– Цю магію використовували члени FAIR на західному узбережжі Штатів, де я нещодавно був. Оскільки це заразно, ці п’ятеро мають бути магічно ізольовані.

– Зрозуміла. Я негайно все організую.

У голосі Фудзібаяші, у відповідь, пролунав відтінок осуду, який вона не могла чи не захотіла приховати. Можливо, це було незадоволення тим, що він не поділився інформацією.

– Скажіть пані Юці, що є жертви «Вавилону» Вона знає, як з ним поводитися.

– Мені зв’язатися з пані Цукубою? Зрозуміла.

Мая не єдина людина, якій Тацуя повідомив про «Вавилон». Детальний звіт був поданий главам родини. Крім того, Юка, яка спеціалізувалася на магії ментального втручання, була безпосередньо поінформована про метод усунення наслідків «Вавилону». Повинна бути можливість запобігти поширенню дисфункції.

Він мав попередити Фудзібаяші та Маюмі про «Вавилон». З цим на думці, він поклав слухавку. Хоча він не сказав цього в голос, Тацуя визнав свою помилку і замислився над нею.

Можливість того, що Лаура Саймон освоїть «Вавилон» за допомогою «Скрижалі гуру», була досить передбачуваною. Причина, по якій він не подумав про цей ризик, коли отримав повідомлення, що вона проникнула до Японії, ймовірно, полягав в тому, що він був надто зайнятий пошуками Шамбали.

На щастя, здавалося, що «Вавилон» не завдав серйозної шкоди. Можна сказати, що в цьому відношенні пощастило. Однак не можна було полишити Лауру Саймон, яка використовувала «Вавилон» і зловмисника, який прорвався через «Реактів арм».

У деяких випадках, можливо, довелося б повернутися до Японії.

Він нахмурився від божевільного графіку.

◇ ◇ ◇

Тацуя був не єдиним, хто хмурився. Читаючи звіт надісланий офіцером розвідки з Узбекистану, Канопус зітхнув, відкинувся на спинку крісла і подивився в стелю.

– Відсутність підготовки... Брак досвіду... Ні, це не той рівень, на якому вона перебуває. Вона принципово не придатна для цього?

Монолог, який мимоволі вирвався назовні, був схожий на скаргу.

Він ще раз опустив очі на звіт. Звіт про Евелін, яку відправили до IPU.

Він містив подробиці переполоху, який вона спричинила в Самарканді.

(Чому ти додумалася до завдання превентивного удару...)

Цього разу Канопус не розмовляв сам з собою, а стогнав подумки. Навіть якщо за ним стежили, виходячи з його здорового глузду, він не міг почати битву, не пов’язану з його місією в чужій країни, куди б він проникнув.

(Про що думав цей офіцер розвідки. Чому він не зупинив її?..)

Позиція чужих справ, як випливало зі звіту. Він написаний так, ніби він екзаменатор або критик. Об’єктивність може бути важливою якістю офіцера розвідки, але цього разу відчувалося, що відсутність відчуття відповідальності була незаперечною.

(Йому сказали, що він ветеран розвідки...)

Очевидно, він був з тих «ветеранів», які вміють ухилятися від відповідальності. Він був невідповідним вибором для пари з Евелін, яка була новенькою у закордонних місіях. Ні, якщо говорити про відбір людей, то не можна було не визнати, що навіть відправлення Евелін, було недоречним.

Перш за все, сама операція була недостатньо перевіреною. Не можна не визнати, що він недооцінив ситуацію в регіоні. З докором сумління, подумав Канопус.

Тоді він вирішив скасувати та перепланувати операцію, а Евелін відкликати.

◇ ◇ ◇

Наступного дня після нападу, Фудзібаяші відвідала Рьоусуке в лікарні. Також її супроводжувала Маюмі.

– Я чула, що операція пройшла успішно. Мені трохи полегшило.

Звернулася Фудзібаяші до Рьоусуке, який вже не спав. Схоже, анестезія вже пройшла.

– Вибачте. Я припустився помилки.

Скривив обличчя Рьоусуке з жалем. Здавалося, йому було дуже боляче.

– Не кажіть так. Ви ж дали відсіч нападникам і нічого не вкрали.

Спробувала заспокоїти Рьоусуке Маюмі.

– ...Як там охорона?

– Поранення не серйозні. З магічними ефектами вже розібралися.

Чесно відповіла, на запитання Рьоусуке, Фудзібаяші.

Маюмі тримала охоронців поза зоною досяжності «Хаілсторм», а паралізовані «Вавилоном» мовні функції були відновлені Юкою, яка вивалила магічну формулу, що в’їлася в ліву скроневу долю.

– Єдиний, хто потребує госпіталізації, це ви пан Тоокамі.

– Ось як...

Обличчя Рьоусуке знову спохмурніло.

Маюмі відкрила рота, щоб підбадьорити його.

Але репліка Фудзібаяші була швидшою.

– Ви змогли дати відсіч ворожому магу, тому що завдали йому достатньої шкоди, так?

– ....Я відчув, що зламав йому ребра.

– Тоді це взаємна атака.

– Невже?

– Думаю, так.

Тоном, який об’єктивно вказував на факти. У цій короткій розмові з Фудзібаяші, Рьоусуке усвідомив, що відчував себе програшним, хоча насправді не зазнав поразки й це в певному сенсі було зарозумілістю. Він зрозумів, що за цим стояла думка: «Не зуміти виграти це соромно.»

Він не найсильніший. Не можливо бути завжди переможцем і непереможним. Він згадав таку очевидну річ.

Це не втішило, але вирівняло пригнічений настрій Рьоусуке.

– Навіть якщо й так, він незвичайна людина, щоб пробити ножем магічний щит пана Тоокамі. Ви маєте уявлення хто це?

– ...Навіть якщо ви питаєте про його справжню особу, я не дуже добре обізнаний у суспільстві магів.... До речі, той чоловік назвав себе Лу Донбін.

Лу Донбін.... Можливо, Люй Дунбінь.

Завдяки тому, що вона була членом спеціального підрозділу, який оперував сучасною магією як військовою силою і мала родовід архаїчного мага, Фудзібаяші знала як сучасних, так і архаїчних магів... Вона відразу пов’язала звучання «Лу Донбін» з легендарним безсмертним Люй Дунбіном.

– Що ви відчули, коли щит був пробитий?

Продовжила питати Фудзібаяші.

Рьоусуке наморщив лоба й замислився. Не минуло і півдня після операції на боці. Він, мабуть, був виснажений битвою та операцією. Обличчя Рьоусуке виглядало трохи пригніченим.

Але Фудзібаяші не зводила з нього очей і чекала на відповідь. Вона проігнорувала заклики Маюмі припинити дивитися.

Маюмі справді прийшла його провідати, але головною метою Фудзібаяші було роздобути інформацію. Необхідно було якомога більше дізнатися про плани ворога. Оскільки, наразі, єдиним джерелом інформації був Рьоусуке, уникнути того, щоб ставити запитання навіть пораненому, не вдалося.

– ...Я не думаю, що броня була пробита ножем.

Фудзібаяші сказала «щит», а Рьоусуке - «броня». Вони мали на увазі одне й те саме. Загально прийнятий термін «магічний щит.» Рьоусуке просто використав слово «броня» як скорочення від «Реактів арм».

– Одразу після того, як я вдарив його в груди, обладунки вимкнулися.

– Магія була знята через контакт? ...Нейтралізація гадаю.

– Нейтралізація?

Запитав Рьоусуке

Враз Фудзібаяші підказував, що вона могла мати уявлення, що це таке.

Але вона лише відповіла, – Ні, нічого.

Фудзібаяші перепросила у Рьоусуке, за те що втомила його, і вийшла з палати.

Маюмі та Рьоусуке залишилися наодинці, в окремій палаті. У кімнаті починала панувати незручна атмосфера.

Той факт, що це не дуже зручна атмосфера, дещо розчаровував.

– Гм, гм... пані Саєгуса, ви не поранені?

Нетерпляче промовив Рьоусуке, бо відчував, що тиша стає нестерпною.

– Так, все добре. Завдяки вам.

З тієї ж причини, Маюмі показала легке полегшення.

– Вражає, що ви залишилися неушкодженою у протистоянні з Лаурою Саймон.

– Ні, це тому, що пан Тоокамі взяв складнішого супротивника.

Маюмі, яка поступово приходила в себе, відповіла Рьоусуке з усмішкою доньки родини Саєгуса.

Найкращою жінкою для Рьоусуке була Лена. Однак почуття, які він відчував до Лени, виходили за межі фаворитизму до обожнювання, і дивився на неї на стільки свято, що не визнавав її справжньою людиною, не кажучи вже про кохання.

Витончена, фальшива посмішка Маюмі мала розраховану чарівність - силу зачаровування, якої не було в елегантній, але простій, непідробній посмішці Лени.

Маюмі не мала наміру спокушати Рьоусуке. Її «фальшива посмішка» була витонченою і досконалою до того рівня, що їй не потрібно було усвідомлювати, що вона намагається її створити.

Маюмі, переховуючись, нахилила голову на бік перед Рьоусуке, який раптом замовк. Навіть її невинні, на вигляд, жести були сповнені відточених рухів, щоб викликати доброзичливість іншої людини. Звісно, це не означало, що Маюмі практикувала «нахиляння голови». Просто її поведінка, відточена на уроках танців та етикету, відображалася в цих маленьких жестах.

– Можливо, ви погано почуваєтеся?

Кажучи це, Маюмі нахилившись, дивилася прямо в очі Рьоусуке. Вона, ймовірно, просто намагалася зрозуміти, чи не приховує Рьоусуке свого болю.

Однак, наближення до вашого обличчя зверху для людей, які зазвичай дивилися на вас зверху, через ваш зріст. Якщо інша сторона - приваблива особа протилежної статі, збентеження стає нестерпним.

Як природна реакція (?), Рьоусуке відвів погляд.

Але це занадто очевидно і незручно, щоб просто відвернутися. Це було б неповагою до Маюмі, яка хвилювалася за нього. Тому не рухаючи обличчям, Рьоусуке опустив очі до низу.

В результаті, впали в око її пишні груди, які не відповідали її мініатюрному тілу.

Оголеної шкіри видно не було. Хоча зараз середина літа, Маюмі була одягнена в блузку з короткими рукавами, яка не дуже відверта.

Однак навіть попри те, що вона не відверта, це літній одяг. Не прозора, але тонка тканина. З такої близької відстані безперечно видно обриси її грудей, захованих у білизну.

Рьоусуке в паніці заплющив очі.

Завдяки такій реакції, Маюмі нарешті зрозуміла, як впливає на нього її положення.

Вона поспішно підняла своє тіло, підняла руки, прикривши груди й почервоніла від сорому.

Кожен її рух був спокусливим і змушував Рьоусуке відчувати себе ще більш не зручно.

Маюмі було так само незручно. Можливо, її й уже стало нестерпно це терпіти. Промовивши прощальні слова, які здавалися нав’язливими, Маюмі поспішно покинула палату.

◇ ◇ ◇

Бухара, Узбекистан. Дев’ята ранку дванадцятого серпня. Тринадцята година того ж дня, за японським.

Тацуя отримав дзвінок від Фудзібаяші супутниковим телефоном.

– ...Розуміло. Щит зник, коли з ним увійшли в контакт.

Те, що він почув, було результатом розпитування Рьоусуке в лікарні.

– Я підозрюю, що його нейтралізувала хвиля сайонів у протифазі.

– Згоден, – відповів Тацуя на припущення Фудзібаяші.

– Я так розумію, ворог назвався Люй Дунбінь...

Потім підтвердив особу ворога.

– Так. Напевно, це «Вісім Безсмертних».

«Вісім Безсмертних» - елітна команда сили спеціальних операцій і древніх бойових магів Армії Великого Азійського Союзу. Їх існування було відзначено Окремим магічним полком, як група, яку слід остерігатися ще з часів коли він був батальйоном. Тацуя не отримував детальної інформації, коли належав до Окремого магічного батальйону. Можливо, навіть зараз Фудзібаяші, більше знала про «Вісім Безсмертних».

– Чи означає це, що Великий Азійський Союз звернув свою увагу на FAIR.

– Ці дві організації не були пов’язані одна з одною, оскільки, як ми знаємо, FAIR була заснована Ґу Дзіе, ідейним натхненником організації, яка мала ворожі стосунки з Великим Азійським Союзом. Вважаю, що вони встановили контакт через закордонні китайські зв’язки, які допомогли їм втекти від поліції цього разу.

– Можливо, якось так. Але, у цьому випадку, мова йде не про FAIR.

– Думаю, ви маєте рацію.

Цього разу Фудзібаяші підтримала думку Тацуї.

– Чому «Вісім Безсмертних», сферою діяльності яких була західна частина Великого Азійського Союзу, об’єднали зусилля з американською FAIR і чому вони намагаються здійснити пограбування в Японії? Я ніяк не можу зрозуміти мету.

– Це поки що лише припущення, але, можливо, їх цікавить магія доісторичної цивілізації, яку розкопали FAIR.

На подив Фудзібаяші, Тацуя запропонував гіпотезу.

– Думаєте, що метою є магія доісторичної цивілізації «Вавилон»?

– Якщо так, то використання «Вавилону» в цій атаці могло бути результатом спонукання Люй Дунбіня.

– Маєте на увазі, що Люй Дунбінь співпрацював у цьому нападі на FLT, з метою спостереження за «Вавилоном»?

– Це пояснює, чому він так легко відступив.

Тацуя охарактеризував відступ через зламані ребра, як «легкий».

Фудзібаяші на мить відчула дискомфорт, але потім змінила думку: «Безумовно, елітна оперативна група не змогла відступити через подібне».

Закінчивши розмову з Фудзібаяші, Тацуя одразу підійшов до супутникового телефону і зателефонував на інший номер.

Гудки повторилися тири чи чотири рази. Після семи він так і не зміг додзвонитися.

В Японії була вже друга година дня Можливо той був зайнятий роботою й не міг вирватися.

– Тацуя подумав: «Зателефоную йому пізніше», і саме в цей момент пролунала відповідь.

– Вибачте, що змусив чекати. Це Фумія.

Голос Фумії, що лунав у слухавці, звучав нетерпляче. Тацуя подумав, що він, схоже, справді дуже зайнятий.

– Схоже, ти зайнятий. Вибач. Я передзвоню, скажи, будь ласка, зручний для тебе час.

– Ні, все гаразд! Що я можу для вас зробити?

Нетерпіння в голосі Фумії стало ще сильнішим. «Можливо, перегинає палицю», подумав Тацуя, але він також телефонував, бо мав кілька справ. Він вирішив не зволікати.

– Припускаю, ти знаєш про FLT.

– А, так. Я був здивований. Якби ми були на сторожі, то не дали б бандитам втекти...

– Мені потрібна ваша допомога, щоб розібратися з цим інцидентом. Мені прикро чути, що у вас є незавершені справи....

– Тут залучені оперативники Великий Азійський Союз, чи не так? Якщо так, то це буде більш пріоритетна справа. Все, що нам потрібно зробити, це схопити злочинців?

Фумія був сповнений ентузіазму. Він був настільки позитивно налаштований, що можна було б сказати, що він рвався в перед.

– Ні, я буду ловити. Я хочу переконатися в одній речі.

– Зрозумів. Тоді я почну пошуки негайно.

Перш ніж Тацуя встиг вимовити свій наказ, Фумія зрозумів, чого він хотів.

– Дві цілі - Люй Дунбінь і Лаура Саймон?

– Ні, тільки Люй Дунбінь. Лауру Саймон можна пізніше.

Однак, схоже, це було не так.

– Гадаєте, що Люй Дунбінь і Лора Саймон працюють окремо?

– П’ятдесят на п’ятдесят. Але навіть якщо ми нічого не зробимо, архаїчні маги не дадуть її спокій.

Глузливо мовив Тацуя.

– Погоджуюсь. Для різних традиційних фракцій, відьми є «шкідливим чужорідним видом».

Відповів Фумія дуже серйозним тоном.

Потім вони в унісон розсміялися, через супутниковий телефонний зв’язок.

◇ ◇ ◇

Тацуя користувався супутниковим телефоном на балконі свого номера в готелі. Коли повернувся до кімнати після двох дзвінкі, він застав там не лише Хійоґо, свого сусіда до кімнати, а й Міюкі та Ліну.

– Шановний Тацуя, це була пані Фудзібаяші?

У відповідь на запитання Міюкі, Тацуя кивнув і сказав, – Так.

– Вона повідомила мені, що почула від Тоокамі про вчорашній напад.

Потім додав він.

– Чи був винуватець, врешті-решт, одним з банди FAIR?

Нетерпляче запитала Ліна.

– Нападників було двоє. Одна з них - Лаура Саймон з FAIR, а інший представився, як Люй Дунбінь.

– Люй Дунбінь? Він китаєць?

– Справжня особистість, ймовірно, це маг-оперативник Великого Азійського Союзу.

– FAIR об’єдналися з Армією Великого Азійського Союзу?!

Висловила своє здивування Міюкі.

– Можливо.

– Та що ж це таке?!

Ліна, схоже, обурилася.

Наступна репліка дала зрозуміти, чим вона була засмучена.

– Вони дозволили агентам пролізти на Західного узбережжя?!

Було мало ймовірно, що FAIR звернулися до Великого Азійського Союзу з проханням про допомогу. Розумно припустити, що Великий Азійський Союз зв’язався з утікачами, Роккі Діном або Лаурою Саймон, через агентів або оперативників. Це означало б, в першу чергу, що агент Великого Азійського Союзу проникнув на Західне узбережжя USNA.

– Вони, мабуть, використали закордонні китайські контракти. Це не контрольована держава, а ні ізольована держава. Нереалістично очікувати, що вона буде повністю не сприятлива до іноземної інфільтрації.

– Вірно, але все ж...

Заспокоєна Тацуєю, Ліна на деякий час вгамувалася.

Цей Люй Дунбінь використовує навички, які не можливо не помітити.

– Це якась особлива магія.

Міюкі вже прийшла в норму. Вона запитала Тацую спокійним тоном.

– Індивідуальну магічну броню Тоокамі було анульовано.

– ...Що саме тебе в цьому турбує?

Здивувалася Ліна. Вона, напевно, не розуміла, що саме Тацуя вважав проблемою.

– Індивідуальна магічна броня Тоокамі була розроблена в колишній десятій лабораторії. Якщо говорити лише про міцність, вона може зрівнятися з «Фалангою».

– ...І що з того.

– «Фаланга» родини Дзюмондзі - це найсильніша захисна магія серед десяти головних кланів. Якщо індивідуальна магічна броня пана Тоокамі, яка може зрівнятися з нею була нейтралізована, це означає, що магія Десяти головних кланів не може захистити від атаки Люй Дунбіня. Ось що має на увазі Шановний Тацуя.

Преш ніж Тацуя встиг відповісти на питання Ліни, Міюкі вгадала відповідь.

– Зрозуміло.

Здогадка Міюкі переконала Ліну.

– І не лише це.

Але для Тацуї це була не єдина привальна відповідь.

– Метод зведення нанівець індивідуальної магічної броні Тоокамі також важливий. Потрібно знати, що робити, якщо боротися з ворогом з такою самою технікою знищення.

– ...Ви збираєтеся битися особисто.

Запитала Міюкі, її голос був пронизаний тривогою, яку вона не могла приховати.

– Такий мій намір.

З іншого боку, на обличчі Тацуї не було вагань. Звісно, мабуть, можна сказати, жодних хвилювань.

– Чи не небезпечно протистояти, не знаючи спосіб нейтралізації?

– Це не зовсім так. Я маю приблизне уявлення.

– Невже?

– Ймовірно, нейтралізація заснована на техніці повернення прокляття.

– Прокляття?..

Нейтралізація, це?..

Ліна і Міюкі схилили голови.

Однак Тацуя не дав жодних додаткових пояснень.

◇ ◇ ◇

Лена нервувала перед Евелін, у якої був важкий вираз обличчя.

Вони знаходилися в готелі у Самарканді. Евелін прийшла до неї в номер, попросивши поговорити, Лена запросила її зайти.

Хоча вона запропонувала їй стілець, Евелін відмовилася сідати. Лена не мала іншого вибору, окрім як залишатися стояти.

Вони з Евелін залишилися в кімнаті самі.

Лена почала відчувати, що задихається.

– Щойно надійшов наказ повертатися на батьківщину.

Нарешті заговорила Евелін. Зміст був несподіваним.

Але, якщо подумати, це не дивно. Зчинити такий переполох вчора в місті.

Не дивно, що магічна перестрілка в чужої країни, в яку проникнули, нехай навіть на околиці міста, де мало перехожих, могла перерости в магічну проблему. А, можливо, вона вже була на межі, щоб стати дипломатичною проблемою.

– Міс Фехр. Що ви робитимете?

Лена кілька разів мовчки моргнула. Питання було настільки несподіваним, що вона не змогла відповісти відразу.

– ...Звичайно ми повертаємося додому. У нас не має причин залишатися в цій країні.

Після не надто короткого мовчання, напружений вираз Евелін змінився, коли вона нарешті почула відповідь Лени. – Ах! Вона виглядала так, ніби згадала щось, про що забула.

Вона, мабуть, і справді забула. Лена була використана як привід для того, щоб Евелін потрапила до IPU і була привезена сюди в Самарканд. Якби вона усвідомлювала цей факт, то «я повертаюся додому, а як ви?» = «Я повертаюся додому, а ви залишаєтеся в цій країні?» не було б поставлене.

– Так, звісно... Прошу вибачення. Я попрошу консульство забезпечити зворотні квитки.

Евелін мала привітне ставлення, наче зовсім інша людина.

Ліні стало трохи шкода її.

◇ ◇ ◇

Наступного дня, після прохання про розслідування, Тацуя, телефонним дзвінком, отримав інформацію про місцеперебування Люй Дунбіня, щойно повернувшись до своєї кімнати, після ранньої вечері.

– Ви вже з’ясували? Банальний комплімент, але він найкращий, що може бути.

– Навіть якщо він банальний, я з радістю прийму його від пана Тацуї. Але дозвольте мені запитати одну річ. Чому ви телефонуєте тільки Фумії? Чому не телефонуєте мені, час від часу?

Поскаржилася Аяко, на іншому кінці телефонного зв’язку.

– Вибач, я не подумав. Я попрошу Аяко зробити щось наступного разу.

– Обіцянка.

Те, як вона сказала це, було різким, але голос Аяко, що прозвучав у слухавці, створив враження, що вона хотіла, але не змогла приховати, свій настрій.

– Отже, схованка Люй Дунбіня...

Перейшовши робочий тон, Аяко повідомила про результати свого розслідування.

– ...Нішікаваґучі? Дивно, та не зовсім.

Нішікаваґучі, південна частина колишньої префектури Сайтама. Почувши місце, Тацуя пробурмотів собі під ніс.

Вторгнення військ Великий Азійський Союз, що відбулося п’ять років тому, посилило настороженість щодо ханьців і китайців з-за кордону. Чайнатаун перебував під пильним наглядом, а кількість клієнтів у магазинах і ресторанах так і не відновилася.

Ця тенденція зберігалася не лише в Чайнатауні, але й у ширшому районі від Цурумі до Йокосуки. Враховуючи такі обставини, для агентів Великого Азійського Союзу, могло бути розумним обрати для своєї схованки внутрішні райони на узбережжі Токійської затоки.

– А також Лаура Саймон...

– Ви не знайшли її?

З тону Аяко, який раптом став невиразним, було легко здогадатися, який буде наступний рядок.

– Як і сказав пан Тацуя, вони, схоже, пішли різними шляхами.

Покірність у тоні Аяко була пов’язана не з тим, що вона не змогла знайти Лауру, а з тим, що Тацуя бачив її наскрізь.

– Як я вже говорив Фумії, нашим пріоритетом зараз є Люй Дунбінь. Не спускайте з нього очей, щоб не втратити його з поля зору.

– Звісно, я розумію.

– Я повернуся завтра.

– Я чекатиму на вас.

Тацуя повернувся з балкона в кімнату і покликав Хійоґо.

Хійоґо, який вже був на ногах, відповів: «Ви хотіли мене бачити?»

– Завтра призупиняємо своє дослідження і на деякий час повертаємося додому.

– Слухаюсь! Що робити з вашим багажем?

– Залиште його в готелі.

– Так і зроблю.

Кивнувши Хійоґо, який вклонився, Тацуя підняв старомодну слухавку. Потім набрав внутрішній номер телефону у сусідній кімнаті.

– ...Шановний Тацуя, чим можу вам допомогти?

У сусідній кімнаті слухавку підняла Міюкі.

– Мені треба поговорити з вами про завтрашній день. Вибач, але чи не могли б ви з Ліною зайти до мене в номер.

– Слухаюсь, – вислухавши відповідь Міюкі, Тацуя поклав слухавку.

Майже через п’ять хвилин, Міюкі та Ліна зайшли до кімнати.

Причина такого довгого очікування була одразу зрозуміла. Очевидно вони поправляли макіяж.

Звісно, Тацуя не став би звинувачувати дівчат, що вони затрималися на п’ять хвилин. Тацуя запросив їх за стіл, і попросив у Хійоґо напої.

– Ми з’ясували місце знаходження Люй Дунбіня. Завтра ми призупиняємо наше дослідження.

Призупинення пошуків Шамбали було заплановано, тому ні Міюкі, ні Ліна не здивувалися.

– Ви повертаєтеся до Японії?

Питання Міюкі також мало на меті підтвердити це.

– На острів Міякі через Такачіхо.

Щойно Тацуя відповів, Хійоґо поставив, перед ними трьома, склянки. Він приготував зелений чай.

– Пан, Хійоґо.

Тацуя звернувся до нього, коли він закінчив розливати чай.

– Так, шановний Тацуя.

– Чи можеш після цього відвезти мене на пустир, де ми днями забирали скафандри?

– Як скажете.

Хійоґо, як завжди, шанобливо вклонився.

– Чи можу до вас приєднатися?

– Звісно ж, ми їдемо з тобою?

Ці двоє, коли просили супроводжувати його дивилися і виглядали так, що нагадували близьких сестер, не зважаючи на відмінності в рисах обличчя. Тепер Міюкі його наречена, а Ліна її найкраща подруга та ескорт, але Тацуя відчував себе так, ніби у нього є дві молодші сестри. Навіть якщо не хочеться, не можливо не кивнути.

– Я від самого початку, планував запросити вас обох.

Однак, оскільки він планував попросити їх супроводжувати його, цього разу, тож це сталося швидко.

◇ ◇ ◇

Двадцять третя за місцевим часом. Тацуя дивився на зоряне небо на пустирі на околиці міста Каган, Узбекистан. Позаду нього був припаркований дім на колесах, який являв собою переобладнаний фургон.

Він був одягнений в обтислий скафандр. Костюм, який щільно прилягав до тіла, справляв враження гоночного, а не гідрокостюма чи сухого костюма10.

Тацуя обернувся на звук відчиняння задніх дверей кемпера.

З них вийшли дві постаті в таких самих скафандрах, як і на Тацуї. Витончені вигини ліній скафандрів, які щільно прилягали до тіла вказували на те, що це жінки. Непрозорі забрала інтегровані в капюшони, закривали їх обличчя. Однак жінки, чиї силуети самі по собі випромінювали ауру краси - це Міюкі та Ліна.

– Схоже, з розмірами усе гаразд.

Звернувся Тацуя до обох, коли вони підійшли на відстань для розмови. Капюшон повністю герметичний, тож розмова відбувалася через комунікатор.

– Хм, хіба він не дивний?

Голос Міюкі лунав близько до його вуха. Вона ніби шепотіла на відстані притискання.

Це Міюкі, тому це не здаються дивно, але якщо це буде інша людина, це може здатися трохи дивним. Так подумав Тацуя.

– Ні, не має нічого дивного. Чудовий астронавт.

Історично «астронавт» означало «космонавта, який тренувався в Америці», але Тацуя використав цей термін у загальному сенсі.

– Як я?

Голос Ліни, що лунав у його вусі, досі викликав дивне відчуття.

– Звичайно, Ліна також. Нічого не видається дивним.

«Окрім голосу», додав Тацуя не озвучивши словами.

Скафандр є інструментом для діяльності поза космічним кораблем. Оскільки пілотовані дослідження позаземних небесних тіл не відбувалося вже понад століття, не буде помилкою сказати, що вони є інструментом для виходу в космос.

Напевно саме собою зрозуміло, чому Міюкі та Ліна вдягнули скафандри.

– Це космос!.. Відчуття схожі на магію, але це... Це не те. Це дуже важко описати словами...

Коли Міюкі переповнена емоціями й втратила дар мови.

– Ага! Це космос! Я завжди хотіла сюди потрапити. Тут так добре! А-ха-ха-ха!

Ліна була настільки схвильована, що перебувала в дивному стані напруги.

Тацуя з посмішкою дивився на них.

Перед його очима нічна Земля. Позаду них величезний супутниковий орбітальний житловий комплекс. Вгорі, внизу, ліворуч і праворуч - зірки в темному космосі. Уся трійка людей прямувала до Такачіхо у «Віртуальному супутниковому ліфті».

– Подобається космос?

Міюкі та Ліна озиралися, почувши це запитання по комутатору. В космосі не має точки опори, але оскільки до скафандра був прикріплений пристрій магії польоту, вони могли рухатися, як їм заманеться. Тацуя озирнувся, перш ніж до нього заговорили.

– Мінору-кун!

– Мінору! Де твій скафандр?!

Здивовано вигукнули Міюкі та Ліна, обернувшись.

Мінору плив у космосі, одягнений у свій звичайний одяг.

– Набридло щоразу його одягати.

Дівчата однак, незабаром вийшли зі свого здивування.

Вони навіть не були приголомшені, побачивши Мінору, що знизав плечима. Як би вони жили тут довго, можна бути певним, що вони б не хотіли кожен раз одягати скафандри, як Мінору.

Всередині об’єктного/антирадіаційного щита виникало повітря і виходило назовні. Не лише для Мінору, а й для Міюкі та Ліни це було б не так вже й складно, з їхніми магічними уміннями.

– ...Це місце, безумовно виглядає вражаюче, але чи не варто нам швидше зайти в середину?

Мінору дивився на Тацую, але було зрозуміло, що його слова були спрямовані до двох дівчат, Мінору та Ліни.

Тацуя, Міюкі, Ліна та Міюкі сиділи за столом житлового приміщення Такачіхо.

– Прошу.

Мінамі почергово поставила перед ними, чотирма, напої. Кава розлита по чашках. Для Міюкі та Ліни, окрім кави, ще й пінне молоко.

– Справді, ви можете жити таким же життям, як і внизу...

Захоплено прошепотіла Ліна, взявши чашку з кавою до рук.

У житлових приміщеннях Такачіхо підтримувалася та ж сила тяжіння, в один G, що й на землі, завдяки гравітаційній магії, записаній на штучній реліквії Маджістор. Атмосферний тиск також становив один atm (одна атмосфера), Всередині легко забути, що перебуваєш в космосі.

Міюкі почувалася так само.

Вони обидві знали, що Тацуя спроєктував цей об’єкт саме так. Але коли насправді відчули це, навколишнє середовище виявилося більш схожим на земне, ніж вони очікували.

– Мінору. Мінамі, вибачте, що прийшли о такій годині.

Мінору зі співмешканкою жили за японським часом. Зараз була майже четверта ранку, за японським часом. Хоча вони домовилися заздалегідь, це, безумовно був незручний час для візиту.

– Ні, прошу, не зважайте.

Мінамі відповіла так само так само шанобливо, як раніше, випередивши Мінору.

– Навпаки, ми раді, що ви прийшли. Особливо пані Мінамі, яка нетерпінням чекала на зустріч з вами.

Швидко додав Мінору.

– Шановний Мінору?!

Почервонівши, підвищила голос, на знак протесту, Мінамі. Однак це був рум’янець, явно не від гніву, а від сорому.

Мінору з любов’ю подивився на Мінамі, яка ображено дивилася на нього. Від його ласкавого погляду, її обличчя червоніло все більше й більше.

Вона відвела погляд першою.

В очах Мінору з’явилося більше любові, і він несподівано посміхнувся.

Однак це був єдиний момент, коли він зміг розслабитися.

– ...У вас обох, схоже, все добре. Я теж рада.

Почувши слова Міюкі зі сторони, обличчя Мінору стало таким же червоним, як і Мінамі.

Хвилин через десять, розмова відновилася, а точніше, нарешті перейшла до справи.

– Далі наблизившись до Японії, ми спустимося на острів Міякі.

– Зрозумів. Я скоригую нашу траєкторію відповідним чином.

Такачіхо міг змінювати свою орбіту на тридцять градусів з півночі на південь, на тій самій висоті. Це не зміна траєкторії за допомогою двигунів, а магічним чином, заснована на тому ж принципі, що і магія Польоту. Зміна події магією підлягала силам відновлення, тому вона автоматично повернеться на початкову траєкторію через певний проміжок часу.

– Я піду до ворожого мага Люй Дунбіня, сам. Міюкі та Ліна зачекають на мене на острові Міякі.

Почувши ці слова Тацуї, Мінору подивився на Міюкі та Ліну ніби питав: «Ви впевнені в цьому?».

Міюкі зберегла порожній вираз обличчя, щоб показати, що вона «не переконана, але готова підкоритися», в той час, як Ліна висловила покірність безсилою посмішкою, з опущеною бровою, говорячи, це було «неминуче».

– ...Мінору, Мінамі, не хочете спуститися з нами? Це було б веселіше для Міюкі з подругою, ніж просто чекати, поки, я повернуся.

Тацуя, який швидко помітив зоровий контакт між Мінору, Міюкі та Ліною, зробив незаплановану пропозицію.

– О, ні, так...

Спантеличено поглянув Мінору.

– ...Тоді можу я попросити вас подбати лише про пані Мінамі?

Зробив пропозицію він, на мить замислившись.

Тацуя перевів погляд на Міюкі.

– Якщо шановний Тацуя буде у від’їзді, Мінору-кун почуватиметься незручно, бувши одним чоловіком... Мінамі, ти не проти скласти мені компанії, поки шановний Тацуя не закінчить роботу?

– Якщо не заперечуєте, то з радістю.

Мінамі не запанікувала, коли її раптово попросили висловитися.

– Мінору, теж маєш прийти.

Ліна сказала, щось таке, що могло б перевернути стіл, але Мінору тихо посміхнувся і без слів похитав головою.

За столом почалося чаювання лише для жінок.

Тацуя пішов під приводом, що хоче оглянути магічну систему, зокрема зоряний реактор і Мінору пішов з ним.

Але перевірка не була порожнім приводом.

– Здається, те, що вона знаходиться у відкритому космосі, не призводить до швидкого псування.

– Я радий це чути.

Тацуя уважно, одну за одною, оглянув штучну реліквію, які використовувалися на Такачіхо.

Закінчивши огляд усіх штучних реліквій, Тацуя запропонував відпочити в інформаційному центрі, який був перероблений з пускової шахти, початкового підводного човна.

Мінору наказав помічнику ляльці-паразиту «Марко» принести напої непомітно для Мінамі.

Мінору прийняв два пластикові стаканчики, принесені андрогінним на вигляд лялькою-паразитом і запропонував один Тацуї.

– Очевидно ворогом цього разу є один з хлопців, з якими я бився у Тибеті.

– Це припущення, але я майже впевнений.

У відповідь на запитання, поставлене йому, простягаючи стаканчик, Тацуя відповів тоном, який натякав на переконаність, хоча він і сказав, що це лише припущення.

– Так. Є дещо, про що я хотів би запитати твою думку.

Потім додав Тацуя, з незвичним для нього виразом обличчя, який говорив «я щойно про дещо подумав».

– Про що?

– Даоси, так звані «Вісім безсмертних», з якими ти бився в Тибеті, використовували техніку, яка зводить нанівець магію, вірно?

– Так. Ви хочете запитати мене про техніку.

– Саме так. Мінору, як на твою думку, вона зводить нанівець магію?

– Принаймні, я не думаю, що це техніка Переривання техніки або Розпад.

Обережно відповів Мінору. Причиною цього було те, що він теж думав про техніку зведення магії нанівець і ще не дійшов висновку.

– Зрозуміло. Думаю, що це може бути нейтралізація за допомогою техніки «повернення прокляття», що скажеш, Мінору?

– ...Можу запитати, чому ви так думаєте.

Відповідаючи на запитання Мінору, Тацуя розповів про бойову інформацію від Рьоусуке, яку зібрала Фудзібаяші.

– ...Отже, одразу після того, яка атака досягла супротивника, магія була зведена нанівець, так? Не в той самий момент, коли з’явилася магія.

– Противник не приймав би кулак незахищено. Він би ухилився, або принаймні застосував би рух, щоб зменшити шкоду. І важко уявити, що він зовсім не мав фізичної підготовки проти ударів. Замість того, щоб вважати, що один сирий удар кулаком зловив ребро, більш переконливою є думка, що в момент удару індивідуальна магічна броня все ще діяла.

– Зрозуміло... То ви кажете, що був невеликий часовий лаг у гасінні магії, і що за долю секунду до її деактивації було завдано пошкодження?

– Я думаю, що удар кулаком наклався на цю траву і привів до перелому.

– Але Тоокамі відчув чітку реакцію від зламаних кісток, чи не так?

Мінору наслідував приклад Тацуї та назвав Рьоусуке на прізвище - Тоокамі.

– Тоді розрив у часі становить лише мить, так?

– Думаю, що ця частка секунди - це час, необхідний для створення і вивільнення хвилі мисленнєвих часток в протилежній фазі.

– ...Якщо подумати, дещо спадає на думку.

Мінору на мить замислився і порився у своїй пам’яті.

– Коли я відбив атаку ворога за допомогою «Повернення прокляття», супротивник не зміг звести нанівець магію, яка була відбита назад.

– Що це означає?

– Це технічне обмеження древньої магії. Не можливо відбити «Повернення прокляття» наступним «Поверненням прокляття». Якщо таке дозволити, то сила техніки зростатиме нескінченно.

– .... «Світ не сприйме нескінченність», так?

– Так. Цей принцип стосується і стародавньої магії.

Тацуя та Мінору кивнули одне одному, поглядами.

– Думаю ви маєте рацію, роблячи висновок, що їхня техніка анулювання магії - це нейтралізація, заснована на застосуванні «Повернення прокляття».

Мінору знову заговорив, після підтвердження відповіді зоровим контактом.

◇ ◇ ◇

Чотирнадцяте серпня, десята ранку.

– Пан Тацуя, пані Міюкі, Ліна. Дякую за старанну роботу. Пані Мінамі, давно не бачилися.

Привітала їх Аяко, коли вони прибули на острів Міякі.

– Ти приїхала за нами.

– Так. Я відведу вас, до схованки Люй Дунбіня.

Посміхнулася Тацуї Аяко.

У відповідь Тацуя перепросив.

– Вибач, але мені потрібно зробити перерву, перш ніж ми підемо. Я не спав майже всю минулу ніч. Ми б’ємося з супротивником, можливості, якого не знаємо. Треба бути в хорошій формі.

– Т-так. Зрозуміла, я зачекаю на вас.

Аяко також виглядала зніяковілою.

◇ ◇ ◇

Було вже після шістнадцятої, коли Тацуя й Аяко піднялися на борт малого VTOL.

До речі, до цього часу Аяко не чекала на самоті, а провела час за чаєм з Мінамі. Можливо завдяки своєму паразиту, Мінамі не потребувала довгого сну. За її власними словами, її продуктивність не змінюється, незалежно від того, спала вона чи ні. Не тривалість сну, а сукупний час використання магії впливає фізичний стан.

– Тоді я пішов.

– Прошу, будьте обережні.

– З нетерпінням чекаю на історії як сувеніри.

Міюкі без кінця піклувалася про Тацую, а Ліна не мала жодного сліду серйозності. Крім того, Мінамі вклонилася, не сказавши ні слова.

Після того, як всі троє попрощалися, Тацуя та Аяко відлетіли з острова Міякі.

◇ ◇ ◇

Спочатку Тацуя прибув з Міякі на вертолітний майданчик на даху токійської штаб-квартири родини Йотсуба в Тьофу.

Звідти він поїхав до Нішікаваґучі, на машині з автономним керуванням, за кермом якої був підлеглий родини Куроба. Тацуя не кермував сам, бо не мав перебувати зараз в Японії. З тієї ж причини він не скористався аеромобліем, як зазвичай.

– Дякую за вашу старанну працю, пан Тацуя. І тобі, сестро, дякую за старання.

Привітав Тацую та Аяко Фумія, коли вони прибули на місце події, перед вісімнадцятою.

Аяко була одягнена у «звичайний одяг студентки» літній светр і легку довгу спідницю, з того моменту, як привітала Тацую і його супутниць, коли вони спустилися з Такачіхо, тоді як Фумія чомусь був одягнений в аодай11 (схожий на нього одяг).

– Дякую за старання. До речі, Фумія це маскування?

Аодай, звісно, є й чоловічим одягом. Тож було б неправильно, глядячи лише на це вбрання, запитати: «це жіноче маскування?», але Тацуя не посоромився запитав «це маскування?», можливо через тривалість їхніх стосунків.

– Так. Це зараз в моді, серед молодих мешканців цього району.

– Зрозуміло.

Фумія неправильно висловився «серед молодих мешканців», хоча мав би сказати «серед молодих жінок», але Тацуя чи то не помітив, чи то вдав, що не помітив, і не став його перепитувати.

Та й взагалі, в ефективності «маскування», здається, не було жодних сумнівів. Вулицею йшло кілька молодих жінок, одягнених так само як і Фумія. Були також фігури, схожі на японок, але на відміну від Чайнатауна, який є туристичним маршрутом, тут, здавалося, більше мігрантів, студентів і робітників з континенту.

– Дозвольте показати вам тут усе. Сюди.

– Зачекай хвилинку. Я теж замаскуюсь.

Тацуя активував Маджістор захований в його літній куртці. Магічна послідовність, що в ньому зберігалася - це магія що перешкоджала розпізнанню «Айдоніус».

– Ого! ...Здивували. Це і є «Айдоніус»?

Здивовано вигукнув Фумія, коли Тацуя раптом втратив виразність.

– Ти вперше її бачиш? Я попросив пані Юку, щоб вона першочергово передала її родині Куроба.

Здивовано схилив голову Тацуя, у відповідь.

– Нам її ще не передавали. Вона все ще випробовується в батьківському домі.

Відповіла Аяко.

– Вже місяць пройшов.... Це дуже обережно.

Стривожено промовив Тацуя

Фумія гірко посміхнувся.

– Не маю жодних заперечень. Батько не хоче покладатися на пана Тацую. Можливо, але я думаю, що він щосили намагається знайти причину не використовувати винахід пана Тацуї.

Говорячи це, Фумія тримав ліву руку Тацуї обома руками.

Така невинна на вигляд поведінка могла б бути притаманна старшокласниці або, ще гірше учениці середньої школи.

Тацуя був здивований цим. Простіше кажучи, він був приголомшений.

– Відчуття дотику є звичайним. Немає відчуття, що сприйняття спотворене. Попри це усвідомлення зникає.

Фумія відпустив руку і роздивився Тацую зблизька.

– Я можу впізнати у вас Тацую, тому що я дивлюся на вас зараз усвідомлено, але якби ми пройшли повз один одного, не знаючи цього, я міг би не впізнати в вас пана Тацую, навіть якби плечима зіштовхнулися... Ні, навпаки, я тільки ми розійдемося, я, можливо, більше не впізнаю вас.

Фумія склав руки за спиною і зробив один-два кроки назад. ...Чи не фемінізував він, якимось чином, свої жести? Виникла думка у Тацуї.

– Насправді, я хотів би потримати вас за руку і показати вам все навколо.

– Фуміє!

Роздратовано гримнула на Фумію Аяко.

Фумія понуро опустив голову.

– Ви не загубите мене, пан Тацуя, тож у цьому не має потреби. Будь ласка, йдіть за мною.

Фумія рушив вперед підстрибуючи.

Невдовзі, його постать загубилася в сутінках.

– Боже...

Роздратовано видала Аяко.

– Чому Фумія так хвилюється через.. Пан Тацуя, хочете я вам все покажу?

З винуватим обличчям запитала Аяко у Тацуї.

Ні, Аяко, візьми на себе облогу замість Фумії.

Відповів Тацуя і швидкою ходою пішов за Фумією.

Незабаром його постать розчинилася у сутінках, як і постать Фумії.

Місце призначення було приблизно в п’яти хвилинах ходьби, від місця зустрічі.

– Багатоквартирний будинок...

– У квартиру було б легко потрапити, оскільки не має автоматичного замка, але це неминуче завдасть шкоди навколишній території.

Сказавши це, Фумія поглянув на Тацую, питаючи: «що нам тепер робити?».

– Не хочу затягувати. Вриваємось як є.

– Це дуже чоловіче рішення, прямо як ви, пан Тацуя. Я захоплююся цим.

Тацуя мимоволі серйозно подивився на Фумію.

Він мав лише загальне уявлення про «мужність» і «жіночність», але, можливо, Фумія стає жінкою.

– Про що?

Фумія злегка схилив голову з невинним обличчям, перед Тацуєю, що мав такі побоювання.

– Простеж, прошу.

Тацуя швидко оговтався.

– Будь ласка, покладіться на мене.

На щастя для Тацуї, у Фумії не було жодних сумнівів.

Тацуя вимкнув «Айдоніус» і пішов до апартаментів сам.

Фумія зі своїми підлеглими стежив за квартирою зовні. Вони були напоготові, на випадок, якщо Люй Дунбіню вдасться вирватися з лап Тацуї.

Кімната, де переховувався Люй Дунбінь, знаходилася в дальньому кінці третього поверху, чотириповерхового будинку. Поруч з кімнатою були пожежні сходи. Вихід на сходи був замкнений, але такі ґратчасті двері, для Тацуї, не перешкода. Можливо, так само і для Люй Дунбіня.

На першому та другому поверсі точно були мешканці.

Однак, коли він потрапив на третій поверх, не було жодних ознак присутності.

Він не міг сказати, що там абсолютно нікого не було, тому що не використовував «Елементальний зір», з огляду на можливість виявлення слідів. Але принаймні не було жодних сумнівів, що там не було мешканців, які жили звичайним життям.

Тацуя став більш пильним. Можна сказати, що це допомогло йому впоратися з тим, що сталося далі.

Тієї миті, коли Тацуя, обережними кроками просуваючись зовнішнім коридором, підійшов до кімнати, перед кімнатою, де ховався Люй Дунбінь, стався вибух.

У кімнаті на один номер попереду пролунав вибух.

Залізні двері, вибиті вибуховою хвилею, полетіли в Тацую.

Він одразу ж стрибнув у перед, замість того, щоб відступити. Його рішення не було помилковим.

За дві кімнати перед ним пролунав вибух. І так само вилетіли сталеві двері.

Вся залізобетонна будівля здригнулася, і було чути, як то тут, то там поскрипував конструкційний метал.

Увійти чи втекти. Вагання тривали мить.

Тацуя поклав руку на ручку дверей перед собою.

Він повернув ручку. Вони були не замкнені.

(Засідка?)

Відчуваючи, що це паска, Тацуя відчинив двері.

Зсередини кімнати вдарили ножем.

Він не був дистанційно керованим за допомогою магії. Ймовірно, магію не використали, щоб не бути виявленим заздалегідь.

Несподівана атака технікою метання.

Тацуя не проґавив летючого ножа. Лезо було заблоковане магічним щитом, який був розгорнутий уздовж тіла, перед вибухом. Цей щит зберігався у штучній реліквії, яку він носив для самозахисту, вона розгортала міцніший щит, ніж він створив би сам.

Тацуя заклав праву руку за спину і дістав пістолет, з кобури на спині.

Це не CAD у формі пістолета, а автоматичний пістолет, що стріляв дев’яти міліметровими набоями. Під стволом був прикріплений не ліхтарик і не лазерний вказівник, а спеціалізований магічний глушник.

Іншими словами, це був пристрій для озброєння пістолета, який замінював глушник магією.

Однак Тацуя натиснув на спусковий гачок пістолета, не активувавши магію тиші.

Хоча не було сенсу приховувати звук пістолета зараз, після того, як сталося два вибухи. Скоріше Тацуя уникав невеликої затримки часу, необхідної для активації магії тиші.

Одразу після того, як кинув ніж, чоловік не зміг сховатися. Куля, яку випустив Тацуя, не влучила в ціль, пройшла крізь груди чоловіка.

Людина впала навзнак. Ззаду того напав інший чоловік з ножем.

Реакція Тацуї на мить забарилася, він був захоплений зненацька. Він не відчув присутності чоловіка.

Тацуя натиснув на курок.

На його подив, чоловік відбив кулю коротким лезом ножа в правій руці.

Ніж зламався, а куля рикошетом зробила дірку в стіні.

Чоловік, лівою рукою, кинув в Тацую тонкий кинджал.

Дотримуючись інстинктів, Тацуя ухилився від кинджала.

Лезо пройшло поруч з його обличчям і неглибоко прорізало щит.

Не було відчуття, що магічний щит було нейтралізовано.

(Магічне силове поле, закріплене на лезі кинджала, порушило щит?)

Тацуя миттєво проаналізував атаку ворога.

Він не зрозумів природи силового поля, але розумів, що було зроблено.

Чоловік рубанув Тацую щойно витягнутим ножем.

Тацуя відбив удар лівої руки, піднятою вгору правою рукою, якою тримав пістолет.

Він заблокував удар правою рукою, який був здійснений без паузи, схопивши своє зап’ястя.

На удар ногою в коліно, чоловік відповів таким же ударом в коліно.

Тацуя і чоловік подивилися один на одного зблизька.

Чоловік швидко відступив, але, в ту ж мить, Тацуя розгадав загадку, чому він не помітив присутність цього чоловіка.

Присутність чоловіка, в якого він випустив першу кулю, і цього, другого, були ідентичними.

(Проєкція знаку «Кодама12»?)

Коли Тацуя навчився у старших класах, Якумо показав йому техніку ніндзюцу, проєкція власної присутності на дерева та скелі, щоб заплутати ворога. Його цього не навчали, але на тренуваннях він був побитий, з використанням цієї техніки. Можливо, техніка того ж принципу була використана для того, щоб прив’язати його присутність до першого чоловіка.

З цими думками в куточках своєї свідомості, рука Тацуї натиснула на спусковий гачок.

Чоловік відбив усі кулі, що летіли в нього одну за одною, кинджалом, який злетів у повітря.

Кинджал керувався нематеріальними нитками.

Це відповідало характеристикам магії, яку використовував Люй Дунбінь, які описав Рьоусуке.

Ще один ніж атакував Тацую ззаду.

Це, мабуть, ще одна пастка.

Тацуя зігнувся та ухилився від ножа.

Мало того, лівою рукою він схопив руків’я ножа, який ось-ось мав пролетіти перед ним.

Одночасно він розклав магічну послідовність дистанційного контролю.

Розпад магічної послідовності працює без проблем, подумки зробив нотатку Тацуя..

Навіть після того, як він впорався з атакою ворога, права рука Тацуї продовжила натискати на курок.

Куля зламала лезо ножа.

Майже без затримки в часі, з’явився новий клинок, який став щитом.

Все повторилося ще раз.

Затвор пістолета зупинився у зведеному положенні. Затвор зупинився викинувши всі кулі в магазині.

Чоловік, який видавався Люй Дунбінем, ні, можна було з упевненістю сказати, що це був Люй Дунбінь, побачив шанс, відвернувся від Тацуї та кинувся на балкон.

Тацуя запустив «Розпад».

Однак одразу після того, як магічна послідовність «Розпаду» потрапила на інформаційне тіло Люй Дунбіня, вона була поглинена і розчинилася хвилею мисленнєвих часток, що вилетіли з точки удару.

(Аж до віддзеркалення все було так, як і передбачалося. Однак це було радше розчинення, ніж нейтралізація.)

На очах у Тацуї, який спокійно аналізував ситуацію, коли його магія була зведена нанівець, Люй Дунбінь вистрибнув з відкритого балкона.

Зовні квартиру оточили бійці Куроби, на чолі з Фумією. Знаючи це, Тацуя не панікував.

Але було два потужні вибухи. Скоро на місці події буде поліція. Тацуя не мав бути тут. Він не міг просто сидіти, склавши руки.

Він пішов на балкон, змінюючи магазин свого пістолета. Переконавшись, що Люй Дунбінь не ховається там, вдавши, що вистрибнув, він відкрив лінію зв’язку з Фумією.

– Куди він побіг.

Запитав Тацуя без передмов. Коли вони розійшлися, Фумія був біля балконів квартир. Якщо ця позиція не змінилася, він повинен був бачити Люй Дунбіня, що тікав.

– Піднявся на дах квартири та втік на інший бік. Ми продовжуємо переслідування.

– Надішли мені місцеперебування.

– Я сам вас туди відвезу.

– Гаразд. Будь ласка.

Тацуя відключив зв’язок і поклав пістолет назад у кобуру.

Потім стрибнув з балкона третього поверху на землю.

У супроводі Фумії, Тацуя наздогнав Люй Дунбіня на малолюдному березі річки.

По правді кажучи, він хотів би сказати, що «загнали в глухий кут», але облога не була не певна і вони не підготували снайперські позиції. Практики Куроба ледве встигли поставити в цьому місці бар’єр, щоб відвести людей, і Люй Дунбіню ще було куди тікати.

Не тільки Тацуя, переслідувач, але й Люй Дунбінь, переслідуваний, міг думати, що хоче якнайшвидше залагодити справу. ...Так змушувала думати ситуація.

– Ви Люй Дунбінь?

Схоже, це зайве питання, але ми ще не підтвердили це однозначно. Це було розумне перше питання.

– Саме так. Ти Шіба Тацуя з Йотсуби.

Тацуя відчув невеликий дискомфорт від того, що слово «Йотсуба» було навмисно додано до запитання.

Але це не було помилкою, тому Тацуя кивнув і сказав: «Так».

Однак, якби його запитали, чи має ця розмова якесь значення, він би схилив голову й відповів: «Ні». Одразу після кивка він витягнув пістолет.

– Че-чекай! Ми...

Люй Дунбінь збирався щось сказати.

Тацуя безтурботно направив дуло пістолета на Люй Дунбіня.

Приблизно в той самий час, Люй Дунбінь спустився на зарослий бур’янами берег річки.

З подолу його вільних штанів стирчали ножі, по одному з кожного боку.

Тацуя натиснув на курок.

Один з ножів перехопив кулю в повітрі. Він намагався відхилити й відвести її, так само як робив до втечі.

Але новий магазин, який він змінив у квартирі, був набитий кулями іншого типу

Куля, з магічною технікою збільшення інерції, розтрощила кинджал у повітрі, зачепила ліве плече Люй Дунбіня і не глибоко прорізала його плоть.

Інший ніж, який летів у Тацую, метнувся назад до Люй Дунбіня Ніби за власним бажанням.

Магія дистанційного контролю ножами, не така вже й рідкісна. Тацуя знав техніку, приклад, «Дансінг Блейдс», Зірок.

Вона, мабуть, мала більший радіус дій. Вона також, ймовірно, більш потужна.

Однак магія Люй Дунбіня, схоже, перевершувала її з погляду свободи дій.

Подумавши про це, Тацуя знову натиснув на курок.

Ніж повернувся до Люй Дунбіня і відбив кулю.

Магія підсилення інерції, накладена на кулю, була зведена нанівець.

Ще один ніж атакував Тацую, який дивувався скільки ножів той ховає.

Тацуя спрямував дуло на ніж, що летів.

Він натиснув на спусковий гачок, знищивши ніж.

Прилетів наступний ніж, і він вистрілив так само.

З іншого боку, він використав «Розпад» на ножі, який використовувався як щит. Дистанційна магія була знищена, і ніж впав у бур’яни.

Але незабаром ніж виринув з бур’янів. Швидкість, з якою магія, в одну мить, знову активувалася, була пов’язана з невідомою технікою накладання магічних послідовностей, чи існує якийсь інструмент, чи він використовує той самий ефект, що й виклик циклу?.

Але подальшого руху не було. Атаки на Тацую припинилися.

Тацуя також не натискав на курок.

– Ми не маємо наміру битися з Йотсубою!

Швидко вигукнув Люй Дунбінь, наче не хотів втратити цю можливість.

– Після нападу на FLT?

Сказавши це, Тацуя опустив дуло.

Люй Дунбінь підвівся, піднявши обидві руки. Ліва рука була трохи опущена, можливо тому, що рана пробита кулею, боліла.

Це єдиний видимий наслідок поранення. Не було видно наслідків зламаних ребер від Рьоусуке.

– Це було те, чого хотіли FAIR. Я був несерйозний.

Різким тоном поскаржився Люй Дунбінь.

– Думаєте, що можете робити такі заяви?

На противагу цьому, голос Тацуї був байдужим.

– Якби мав серйозні наміри, то забрав би штучну реліквію!

– Правда?

– Так. Це тому, що я не мав наміру серйозно протистояти Йотсубі.

– Тоді яка мета. Що задумали Вісім Безсмертних Великого Азійського Союзу?

Тацуя поклав пістолет назад у кобуру.

Якщо знаєш мене як Вісім Безсмертних, то можеш принаймні здогадатися, що ми працюємо не лише заради однієї мети. Наша робота не така проста.

Люй Дунбінь опустив підняті руки. Він мляво опустився від слабкості.

– І що?

Тацуя також розслабив руки. Він лише злегка зігнув лікті.

Одна з моїх цілей - побути з тобою наодинці.

– Навколо вас мої люди.

– Без проблем... Моя мета - не Йотсуба.

Люй Дунбінь заклав опущені руки за спину. «Я не буду чинити опір», ніби показував він цим.

Тоді він стиснув губи й різко видихнув.

З рота Люй вилетів червонувато-чорний предмет, схожий на наконечник стріли.

Прилетівши на великій швидкості, він всмоктався в груди Тацуї.

– Моя мета ти.

Пошепки промовивши це, Люй Дунбінь великим стрибком відскочив назад.

Він пролетів майже десять метрів і подивився на Тацую з гордим виразом обличчя.

Наконечник стріли, виплюнутий Люй Дунбінем, був його козирем як вбивці «Кривавий шлях». Це лезо, виготовлене шляхом всмоктування власної крові в рот, застигання, формування та вистромлювання за допомогою магії, швидким і прямим рухом.

У світі древньої магії, кров вважалася найкращим посередником.

Використовуючи її як матеріал, магічна зброя виплавляється всередині тіла, єдиного мікрокосмосу. Всередині неї був «намір» який зводив нанівець магічний захист, кажучи сучасною мовою, магічна послідовність, що активується за умовою.

Криваве вістря, що мало особливий ефект руйнування магії зсередини та гостроту і швидкість, здатні пробити навіть куленепробивний і протиножовий одяг ззовні, ігнорує магічний захист ворога, в якого влучає, і глибоко проникає у його тіло завдаючи смертельних ран. «Кривавий цвях» була магією «практиків-убивць», що використовувалися для вбивства бойових магів, які захищалися магією.

«Кривавий цвях», випущений Люй Дунбінем, безумовно влучив у Тацую. В очах Люй Дунбіня це виглядало так, ніби цвях влучив в груди Тацуї та всмоктався в них.

– ...Що?!

Але його очі широко розкрилися. На грудях Тацуї не було жодного Сліду крові. Кров не пролилася і на ньому не було крові.

Якби «Кривавий цвях» пронизав тіло, то з рани, природно, потекла б кров.

Якби «Кривавий цвях» не мав ефекту, вістря стріли перетворилося б на кров, яка б намочила одяг.

Якщо припустити, що не вдалося нейтралізувати магічний щит, кров, яка формувала вістря стріли розбризкалася б на поверхні щита. Для Люй Дунбіня це було неможливим явищем, таке зникнення, наче всмокталося, без жодного сліду.

Однак для тих, хто знав магію Тацуї, це не було ні не збагненним, ні неможливим. Він розклав криваве вістря стріли.

Однак у квартирі «Розсіювання техніки» була зведена нанівець, що дозволило Люй Дунбіню втекти. Чому цього разу він зміг розкласти «Кривавий цвях», в якому була постановлена та ж сама техніка вимкнення магії.

Це теж було зрозумілим. Відповідь - «послідовність».

У квартирі, магічна послідовність, випущена з метою розкладання інформаційного тіла, була зведена нанівець магією Люй Дунбінь, активованою у відповідь.

Цього разу техніка анулювання, яка була додана до «Кривавого цвяха», була знищена за допомогою магії розпаду, разом з націлюванням на криваве вістря стріл.

Через природу магічної послідовності вона виявилася на поверхні Ейдосу, в який й втручається. Сама ж магічна послідовність була незахищеною в інформаційному вимірі. Це не було винятком як для сучасної, так і для архаїчної магії, магії Тацуї та магії Люй Дунбіня.

Але Люй Дунбінь, який не розумів, що саме сталося, застиг, захоплений несподіванкою.

Права рука Тацуї швидко ворухнулася. У цій руці, яка була засунута під літню куртку, наступної миті з’явився CAD у формі пістолета.

Спочатку Люй Дунбінь упізнав у ньому великий пістолет із прикріпленим багнетом.

Однак він одразу ж відчув почуття дискомфорту.

Предмет, прикріплений до ствола, виявився не «мечем», а «кілком».

Металевий кіл був прикріплений не під столом і не над ним, а закривав дуло.

«Граната», знову подумав Люй Дунбінь.

Нарешті він повернувся до нормального мислення й зрозумів, що немає часу думати про такі речі.

Повернувшись спиною до Тацуї, Люй Дунбінь спробував втекти.

Він розвернувся на каблуках і водночас щосили застосував техніку зведення нанівець магії.

Тацуя прицілився йому в спину і натиснув на спусковий гачок свого CAD, перш ніж, Люй Дунбінь встиг зробити крок вперед.

CAD спеціалізованого типу у формі пістолета, Сілвер Хорн Кастом «Трайдент».

«Кілок», прикріплений до його «дула», був єдиною магічною насадкою.

Козирна карта проти ворогів, здатна звести нанівець магію.

«Баріон ленс»

Тепер, вістря його особливого смертельного списа було випущено.

«Розпад Баріон матеріал»

«Кілок», накладка, прикріплений до дула ствола, розбився на молекули, молекули - на атоми, а атоми - на електрони та ядра. Після цього, ядро далі розклалося на протони, нейтрони та баріони.

«Використання процесу FAE/конвергенції часток»

Група часток, які менш обмежені фізичними законами, згідно з теорією FAE, не розсіюється за природними законами, а натомість ущільнюються, у вигляді тонкого диска. Лептони/електрони, які не розкладаються, захоплюються протонами, а протони перетворюються на нейтрони.

«Використання/введення процесу FAE»

...Щільна маса нейтронів у формі тонкого диска, що була перпендикулярною до лінії стрільби, вистрілила у бік цілі. Відповідно до теорії FAE, маса нейтронів, що рухається зі швидкістю, яка виходить за межі звичайної магії, досягає десяти тисяч кілометрів на секунду.

«Відновлення матерії»

...Всі процеси змінилися протилежними. Всі сліди нейтронної активації видалялися, залишаючи лише результат спалювання нейтронними променями живої тканини.

Промінь нейтронів, вироблений «Баріон ленс», хоч і знаходився під впливом магії, але не був самою магією, а фізичним явищем. Він не міг бути нейтралізований за допомогою магічної техніки анулювання.

Високошвидкісні нейтронні промені, високої щільності, пронизали серце Люй Дунбіня зі спини.

Клітини миттєво обвуглилися, а кров закипіла.

Зрозуміло, що це смертельна рана, і в цьому не було потреби переконуватися.

Тримаючи на прицілі Люй Дунбіня, який падав вперед, Тацуя повернув «Трайдент», з відновленою насадкою «кілок», назад у кобуру.

◇ ◇ ◇

Він йшов за Люй Дунбінем власними ногами, використовуючи магію швидкої ходьби, але на зворотному шляху взяв автономно керовану машину, яку викликав, поки ніс тіло Люй Дунбіня.

– Пан Тацуя, про що ви говорили з тим чоловіком?

Запитав Фумія Тацую, коли вони сиділи пліч-о-пліч на задньому сидінні автономно керованого автомобіля.

– Впевнився, що він був членом підрозділу магів Великого Азійського Союзу, «Вісім Безсмертних».

– Отже, Вісім Безсмертних стали Сімома безсмертними?

Радісно прокоментував Фумія, почувши це.

– У будь-якому випадку, вони скоро поповняться.

Саркастичний тон Тацуї, звісно, був спрямований не на Фумію, а на сили Великого Азійського Союзу.

Розуміючи це, Фумія розсміявся з веселим обличчям.

– До речі, яка була мета «Восьми безсмертних»? Здається, він щось сказав перед тим, як відскочив назад.

Репліка, яку Люй Дунбінь прошепотів після того, як випустив криваве вістря стріли, не досягла вух Фумії.

– Схоже, що Великий Азійський Союз хоче моєї смерті.

– ...Що?

Як тільки він почув відповідь Тацуї, очі Фумії спалахнули.

– Люй Дунбінь сказав, що його мета я, а не Йотсуба.

– Це непростимо!..

Обурений Фумія був схожий на кота, у якого вся шерсть на голові сала дибки.

...Тацуя подумки подумав, що в часи старшої школи він був енергійним.

Звісно він не показав цього.

– Це фактично стало останньою волею і заповітом Люй Дунбіня. Якщо «Вісім Безсмертних» прийдуть кинути мені виклик, я просто змушу їх повторити той самий шлях.

Те, що Тацуя насправді вимовив, було смертельним вироком, подібним до крижаного леза.

Фумія витріщився на Тацую широко розплющеними очима, а його тіло тремтіло від жаху.

Потім його сердитий вираз обличчя змінився, і він посміхнувся, як закохана дівчина.

Аяко, яка приєдналася до Тацуї та решти, кивнула з переконаним обличчям, сказавши: – Зрозуміло, – почувши, що метою Великого Азійського Союзу було вбивство Тацуї. Не вдавалося позбутися відчуття, що реакції чоловіка і жінки помінялися місцями.

– Старша сестра, ти не здивована.

– А ти, Фумія, здивувався? Я лише переконана.

Аяко відповіла на запитання Фумії з виразом «цілком природно.»

– Найбільшою перешкодою для Великого Азійського Союзу і Нового Радянського Союзу зараз є не Японія і не USNA, а пан Тацуя.

Аяко продовжила говорити з Фумією таким тоном, ніби намагалася переконати.

– Але обидві країни пам’ятають, що занадто небезпечно боротися з паном Тацуєю віч-на-віч. Особливо після того, як Великий Азійський Союз вже одного разу зазнав удару «Вибухом матерії». Цілком природно, хотіти вдатися до вбивства. По-перше, це не було нашим домашнім завданням. Ти забув?

Репліка Аяко закінчилася здивованим тоном.

– Я нічого не забув. Наше домашнє завдання на літо, подбати про вбивць Нового Радянського Союзу, яких заслали до пана Тацуї з материка.

Тон Фумії був наповнений сильною рішучістю. У цей момент, Фумія був гідним хлопцем, з якого боку на це не поглянь.

– Не варто витрачати літні канікули на такі дрібниці. У мене немає ніяких непримиренностей.

Тацуя сказав цю фразу з кривою посмішкою, бо хвилювався, що Фумія вийде з-під контролю.

◇ ◇ ◇

Тацуя повернувся на острів Міякі о сімнадцятій тридцять. Коли все закінчилося, з моменту його прибуття до Нішікаваґучі, минуло лише тридцять хвилин, щоб прибрати Люй Дунбіня.

– Шановний Тацуя, дякую за старання.

Сказала Міюкі, а за нею Мінамі мовчки привітали повернення Тацуї ввічливим поклоном.

– Які у тебе враження від «Восьми Безсмертних»?

Веселим голосом і з посмішкою запитала Тацую Ліна, стоячи поруч.

– Ліно, хочеш битися? Якщо так, то їх лишилося ще семеро, тож гадаю, у тебе буде шанс.

Аяко, яка чомусь супроводжувала Тацую на острів Міякі, втрутилася з тривожним обличчям.

– Ні, звісно, ні. Я більше не «Сиріус».

Легким тоном відповіла Ліна.

Однак на цьому тема не була закрита.

– Зачекай, Аяко. ...Що ти маєш на увазі під цим?

Міюкі не могла сприйняти це легковажно.

Перш ніж Аяко встигла відповісти, Міюкі повернулася тілом до Тацуї.

– Шановний Тацуя... Чи може бути, що метою «Восьми безсмертних» є життя шановного Тацуї.

Якби цей погляд був спрямований не на Тацую, а на когось іншого, він би злякався його та опинився у золотому рабстві.

– Схоже на те. Принаймні, так сказав Люй Дунбінь.

Але Тацуя кивнув з блаженно-безтурботним обличчям.

– Така безтурботність...

Міюкі була абсолютно пригнічена, відсутністю почуття небезпеки в його ставленні.

– З іншого боку, навіщо нервувати. Цього разу мені показали техніку знищення магії «Восьми Безсмертних». Якщо її зрозуміти, вони мені не вороги. Я не дозволю тобі втручатися.

– Шановний Тацуя...

І коли Тацуя рішуче закінчив, Міюкі втратила дар мови в іншому сенсі.

– ...А я?

Запитала Ліна у Тацуї, з переляканим виразом обличчя, наче боячись, що її «вдарить кінь».

– Ліна, ти можеш впоратися сама, чи не так? Я навчу тебе цього ноу-хау, не хвилюйся.

– Чи не занадто по іншому ти ставишся до Міюкі?

– Але ставлення по іншому цілком природне. Міюкі моя наречена, знаєш.

Тацуя, здавалося, зовсім не образився.

Міюкі на цьому рівні вже навіть не червоніла.

– Так-так...

Як і годиться в таких випадках, покірно пробурмотіла Ліна.

◇ ◇ ◇

Тацуя та його супутниці піднялися на Такачіхо о восьмій вечора.

Користуючись часом, проведеним у Такачіхо, через коригування часу, Тацуя поділився інформацією про «Вісім Безсмертних» з Мінору. Звісно не лише Мінору, а й Міюкі, Ліна та Мінамі дізналися про магію, яку використовував Люй Дунбінь.

О дев’ятнадцятій за місцевим часом, чотирнадцятого серпня.

Тацуя з іншими спустилися на пустир на околиці Кагана, де зустрілися з Хійоґо.