[4] Хитрість

[4] Хитрість

Про те, що Тацуя і його супутники перебували у Гайдарабаді, незабаром стало відомо розвідувальним службам уряду IPU.

І це не дивно. І Тацуя, і група Лени в’їхали в країну з дотриманням формальностей. Мало того, вони зупинилися в резиденції Чандрасехар, високопосадовиці IPU. Було б ще дивніше, якби спецслужби не помітили їх того ж дня.

Наступного ранку, щойно Тацуя прокинувся, він помітив, що за ним спостерігають ззовні.

– Невже ті, що стоять ззовні, охоронці доктора?

За сніданком Тацуя поставив Чандрасехар пряме питання.

– За межами особняка?

У відповіді Чандрасехар не було жодних ознак блефу. Очевидно спостереження велося без її відома.

– Так. Схоже, вони використовують магію сприйняття, щоб зазирати всередину ззовні особняка.

Тацуя помітив, що Міюкі та Ліна вважали само собою зрозумілим, що він буде знати про спостереження.

Хійоґо, що сидів на віддаленому краю столу, злегка підняв кутики вуст, що демонструвало його захоплення.

Лена продемонструвала щире здивування. Так само як і чорношкірий чоловік, Луїс Лу.

А Евелін чомусь не бажала говорити.

– Я про це не чула

У голосі Чандрасехар відчувався дискомфорт.

– Вибачте. Я негайно це припинимо.

Не було жодних доказів того, що її гнів був грою, але якщо результантом стане послаблення нагляду, для Тацуї цього було достатньо.

◇ ◇ ◇

Сьогодні у них був запланований візит до Університету Гайдарабаду під керівництвом Чандрасехар. Магічні дослідницькі центри IPU зосереджувалися в колишній Індії та колишньому Ірані, і їх було по шість у кожній країні, знову ж таки, IPU була федерацією. Цей університет був один з них.

Про дослідження руїн ще не домовилися. Не можна було поїхати звідси, поки ці приготування не будуть завершені, а офіційна причина приїзду до IPU - це спостереження за магічними дослідженнями в університеті Гайдарабад. З погляду початкової мети, це марна трата часу, але не поїхати - не варіант. Крім того, Тацуя також мав інтерес, як дослідник магії.

Окрім Тацуї, в поїздці взяли участь Міюкі, Лена та Луїс. Ліна вирішила залишитися в особняку, щоб подивитися за Евелін, яка вирішила не брати участь.

Хійоґо сказав, що перевірить ситуацію в Узбекистані, через свої особисті контакти. Схоже він мав намір піти один, але Хійоґо пройшов підготовку в родині Йотсуба, а також мав досвід роботи в приватній військовій компанії. Тацуя вирішив, що не буде проблемою дозволити йому діяти самому.

В університеті Тацую зустріли з ентузіазмом. Однак фокус ентузіазму викладачів та студентів відрізнявся.

Інтерес викладачів був зосереджений на штучній реліквії. Більшість запитань, поставлених Тацуї, реплікації реліквій, а про систему Зоряного реактора запитань було не багато.

Студентам, схоже, дуже сподобався успіх Тацуї у перемозі над низкою інших великих сил, окрім IPU. Не один і не два запитували, як можна опанувати таку магію як «Матеріал бурст». Були також розрізнені запитання на кшталт того, чи наймають в оператори зоряного реактора Стеллер Генератор іноземців і чи буде створено закордону філію Стеллер Генератор.

Можливо, мало вплив те, запрошення було від Чандрасехар. Візит Тацуї до Університету Гайдарабаду загалом був зустрінутий з доброзичливим настроєм.

Подія, чи краще сказати сюрприз. Сталося якраз тоді, коли Тацуя вже збирався покинути університет.

– ...Його Ясновельможність Генерал до мене?

Генерал-лейтенант Раас Сінгх попросив про зустріч з Тацуєю.

Він подумав, що це могло бути організовано Чандрасехар, але вона сказала, що не в курсі. Якою б не була правда, найвпливовіша людина у федеральній армії прийшла з ним зустрітися. Тацуя не мав можливості відмовитись. Тацуя вибачився перед Чандрасехар та Леною за те, що змушує їх чекати, а потім вони з Міюкі пішли на зустріч з Раасом Сінгхом.

Співбесіда відбувалася в університетській приймальні, яка була розкішною, як палацовий салон. Після того, як вони з Міюкі представилися, Тацуя запитав Сінгха про мету співбесіди.

– Я прийшов побачити вас. От і все.

– ... Це честь для мене.

Не маючи змоги прочитати справжні наміри Сінгха, Тацуя дав безпечну відповідь.

Але, на жаль, він не міг приховати своєї розгубленості.

– Здивовані? Не думаю, що тут є чому дивуватися.

– Ні. Мушу зізнатися, що я не очікував, що заступник головнокомандувача армії Індо-Перської Федерації та головнокомандувач Індійської республіканської армії, Його Ясновельможність генерал, прийде зустрітися до цивільного, без звання.

Раас Сінгх задоволено голосно розсміявся. Йому було близько шістдесяти років, його брови були абсолютно білі, На його лисій голові не було сивого волосся, але в іншому він виглядав більш ніж на десять років молодшим.

– ...Ні, вибачте. Але це, «без звання». Ви дійсно думаєте, що якесь звання визначає вашу цінність?

– ....

– Я так не думаю. Ви самі знаєте свою цінність. Сьогодні у світі немає нікого, хто міг би ігнорувати вашу цінність як військового, як особи, що має стосунок до національної оборони. Я б не здивувався, якби замість мене тут був президент Федерації.

– Дякую.

Тацуя злегка вклонився, сидячи. Міюкі, що стояла поруч, мовчки наслідувала його приклад.

На обличчі Тацуї не читалося жодних емоцій, але Міюкі задоволено посміхнулась. Вона пишалася словами Рааса Сінгха.

– Що ж, моя мета досягнута, але було б занадто однобоко на цьому зупинятися. Містере Шіба, чи можу я щось зробити для вас? Я можу бути трохи гнучким у деяких питаннях.

– У мене немає прохання, але маю повідомлення для вас, на випадок, якщо зможу вас побачити.

– Буду радий почути.

Це повідомлення від Акіями, начальника штабу Сил Самооборони Японії. А саме, «Я хотів би обговорити майбутнє з вами безпосередньо.»

Очі Сінгха, які до цього посміхалися, раптом різко загорілася,

– Містер Шіба. Ви серед тих, хто отримує подібні запити безпосередньо від містера Акіями.

– Ні. Я отримав цей запит від знайомого, якому довіряють у Силах Самооборони.

– ....Зрозуміло. Тоді передайте своєму знайомому, що я з радістю.

– Так, сер.

Після цього Тацуя провів близько п’ятнадцять хвилин у невимушеній бесіді з Міюкі, а потім зустріч з Раасом Сінгхом закінчилася.

◇ ◇ ◇

Коли вони повернулися з коледжу до особняка Чандрасехар, Хійоґо все ще не було.

До вечері залишалося трохи часу. Міюкі заварила чайник чаю на двох на мінікухні, в гостьовій кімнаті, якою користувався Тацуя.

– Шановний Тацуя. Хіба вам не потрібно було попросити генерала про співпрацю?

Поставивши чашку чаю на стіл і сівши поруч з Тацуєю, Міюкі поставила питання те, що вже деякий час не давало їй спокою.

– Не маю наміру. Якщо ми попросимо Його Ясновельможність Сінгхо про співпрацю, нам доведеться поговорити про реліквії, якщо вдасться щось знайти.

Насупився Тацуї відповідаючи.

– Хочеться до мінімуму звести можливість використання магічних реліквій у військових цілях. Я попросив докторку Чандрасехар про співпрацю, тому що у нас не було вибору. Я б дуже хотів уникнути цього.

– Ось воно як. Шановний Тацуя вважає, що там поховано щось дуже небезпечне.

– Хотілося б щоб це передчуття не справдилося.

Міюкі не могла сказати нічого втішного Тацуї, який бурмотів насупивши брови.

◇ ◇ ◇

Однак для Тацуї все обернулося несподіваним чином.

П’ятниця, шосте серпня. Наступного ранку після того, як Тацуя та його супутники відвідали університет Гайдарабад.

– На кордоні між Узбекистаном і Казахстаном спостерігається напруженість. Будь ласка, зачекайте ще трохи, перш ніж їхати до Узбекистану.

Чандрасехар несподівано оголосила про це за сніданком за присутності груп Тацуї та Лени. Як не глянь, не було схоже, що вона жартує.

– Це вплине на візит до Самарканду?!

Евелін відреагувала першою.

Напруга виникає на північний схід від Самарканда, біля східного берега озера Ідар. Хоча до нього майже двісті кілометрів, вплив не можна виключати.

– Ось як...

Евелін покірно відступила, але її понуре обличчя виглядало так, ніби вона ось-ось заскрегоче зубами.

Я пам’ятаю, що між вашою країною і Казахстаном були дружні стосунки.

Тацуя був наступним, хто звернувся.

– Так, вірно. Принаймні, у нас не було ворожих відносин. Ми здивовані раптовою ситуацією.

Тацуя був не єдиним, хто підняв брову на відповідь Чандрасехар.

– Не було ніяких особливих ознак?

Уточнив Тацуя.

– Так. Зараз ми перевіряємо ситуацію та передісторію.

Зі спантеличеним обличчям, відповіла на запитання Тацуї Чандрасехар

◇ ◇ ◇

Хоча найспекотніший сезон у Гайдарабад вже минув, тут все ще було спекотно і волого. З самого ранку йшов дощ.

Чандрасехар перебуває в університеті по роботі й не могла обговорювати майбутнє. Після сніданку групи Тацуї та Лени розійшлися по кімнатах.

Однак вони не проводили час наодинці.

– Іноді приємно так розслабитися.

Посміхнулася Міюкі, ставлячи перед Тацуєю чашку кави. У чашці була магічним чином охолоджена кава з льодом. Вона спершу спробувала індійську каву, але не змогла приготувати її належним чином і перейшла на звичайну.

– Тацуя, Міюкі, я приготувала.

Сказала Ліна по той бік дверей і увійшла не чекаючи відповіді. В одній руці вона тримала металеве блюдо, повне чайних тістечок.

– ...У тебе їх чимало.

Міюкі передала своє враження не голосом жаху, а лише здивуванням.

Це не моя вина. Я просто попросила солодощі до чаю. А вони приготували так багато.

Без жодної тіні паніки зізналася Ліна.

– Цікаво, чи це частина їх культури розважання гостей....

Пробурмотіла Міюкі репліку повну розгубленості.

У цей момент в її голосі все ще не було жодного відтінку звинувачування.

– ...З іншого боку, схоже, вони досить калорійні.

Однак у відповідь на коментар Тацуї Міюкі кинула на Ліну різкий погляд.

На тарілці були невеликі шматочки Суджі халви (манна мука, змішана з овочами, фруктами та кунжутом і підсмажена в олії та цукрі), караджамун (темні пончики у сиропі, смажені у фритюрі), кокосові бурфі (молочні солодощі, згущені з кокосовою стружкою, горіхами тощо), індійські кондитерські вироби, такі як сандеш (згорнуте молоко замішане з цукром і кардамоном і застигле у вигляді круглячків) та Чіккі (горіхи, сухофрукти та кунжут, затверділі в карамелізованому цукрі). Характерно що все це солодке. Настільки солодке, що скоріше можна описати як солодкий, ніж «солодкуватий».

– Та нічого страшного. Не обов’язково все це їсти.

Значення погляду Міюкі неможливо було витлумачити неправильно, і Ліна заговорила на свій захист з таким виразом обличчя, що, здавалося, будь-якої миті могла похитнутися від холодного поту.

Поки Міюкі та Ліна з’ясовували стосунки за кавою з солодощами, калорійність яких не контролювалася, прийшов Хійоґо. Він чув розповідь Чандрасехар і зараз ходив розпитати своїх колег-найманців про ситуацію.

– Шановний Тацуя. Це правда що Казахстанська армія була мобілізована.

Після передмови Хійоґо повідомив про результати свого спілкування.

– Ви з’ясували причину?

– Схоже це бойова тривога у відповідь на обстріл казахстанських прикордонників з узбецької сторони.

Тацуя нахмурився, почувши таку відповідь Хійоґо.

– Вдалося встановити хто стріляв?

Від запитання Тацуї, Ліна відкрила рота з виразом «ах».

– Ще ні. Навіть не відомо, чи стріляв хтось з Узбекистану.

– Військова операція, щоб змусити IPU воювати з Казахстаном!

Ліна скочила на ноги й підвищила голос.

– Винуватці повинні бути агентами Великого Азійського Союзу!

Впевнено зробила висновок Ліна.

Тацуя і Хійоґо злегка хихикнули.

– Ліно. Ти щойно чула, що ми ще не ідентифікували винуватця.

– Саме так, панна Ріна. Але схоже, казахстанська армія має такі ж підозри, які й панна Ріна.

Визнавши слова Тацуї, Хійоґо також підтримав Ліну.

– Чи означає це, що Казахстан не має наміру продовжувати просування своєї армії?

Тим часом Міюкі, яка слухала з задумливим виглядом обличчя, запитала Хійоґо підтверджувальним тоном.

– Напевно, ви маєте рацію, пані Міюкі. Мій старий друг у Казахстані дотримується такої ж думки.

Міюкі поклала руку на груди й полегшено зітхнула. Але побачивши важке обличчя Тацуї, вона знову занепокоїлася.

– Шановний Тацуя... Як думаєте, чи буде конфлікт?

– Гм? Ні, якщо Казахстан має таке сприйняття, війна між двома каїнами не розпочнеться.

Тацуя, який занурився у власні думки, повернувся до розмови, коли його тихо запитала Міюкі.

– Я думав про те, чому Великий Азійський Союз розпочав маневрову війну саме зараз.

– Що вас хвилює?

– Це не хвилювання, але... Я стурбований тим, що причиною могло бути хвилювання, спричинене Мінору в Тибеті.

Випадок переслідування Мінору в Лхасі, Тибет, даосами, які вважаються Вісьмома Безсмертними, також був розказаний Міюкі та іншим учасникам групи.

– Хочеш сказати, що через свавілля Мінору ми більше не можемо піти на пошуки руїн?

Поскаржилася Ліна.

– Ні. Це не так, Ліно.

Похитав головою Тацуя, зі злою посмішкою.

– З руїнами все набагато простіше.

– Що ти маєш на увазі?..

Не лише Ліна, а й Міюкі та Хійоґо з нерозумінням поглянула на нього.

– Мінору підтвердив, що в Лхасі, Тибет, поховані магічні реліквії. Нехай IPU шукає їх там, а не в руїнах Шамбали в Узбекистані.

Ліна і Міюкі все ще мали крутити головою.

Лише Хійоґо з розумінням посміхнувся.

◇ ◇ ◇

– Докторко, ось що ми з’ясували під час власного розслідування...

Почав Тацуя саме за обіднім столом.

І Міюкі, і Ліна проявили здивування.

На вечері були присутні не лише Міюкі з та інші, але й група Лени.

У Лхасі, здається, є великий сховок реліквій або навіть кращих артефактів.

– Лхаса, Тибет? Дійсно, ми чули такі чутки вже деякий час...

Чандрасехар поглянула на Тацую допитливим поглядом.

Евелін втупилася в нього порожнім поглядом.

– Схоже, це були не просто чутки. Якби Тибет справді був незалежною країною, ми змогли б розкопати реліквії з вашою допомогою. Дуже шкода, що так сталося.

Тацуя не втратив серйозного виразу обличчя. У цьому випадку все було досить сумнівно.

– ...Містере, ви хочете, щоб наша країна отримала реліквії з Лхаси?

– Я не думаю, що нам дозволять вивчити реліквії в руках Великого Азійського Союзу

– ...Це точно

Чандрасехар перестала їсти та замислилася.

Тацуя замовк і перестав їсти.

Міюкі, Ліна та Хійоґо наслідували його приклад.

Лена зіщулилася від дивної атмосфери за столом, а очі Евелін відверто витріщалися.

◇ ◇ ◇

Після вечері Чандрасехар зателефонувала Раасу Сінгху, який перебував в Карші, місті на півдні Узбекистану.

Звичайно його поїзд увійшов до Узбекистану через напруження на кордоні. Але узбецькі війська не перебували під контролем колишньої індійської фракції. Поточна ситуація полягала в тому, що генерали з колишньої іранської фракції були відправлені на бази поблизу кордону, в той час, як Сінгха тримали якомога далі від кордону.

Після короткого обміну привітаннями, Чандрасехар переказала Раасу те, що сказав їй Тацуя.

– Наскільки правдива ця інформація?

– Здається, дуже правдива.

Без вагань відповіла Чандрасехар, на запитання Сінгха.

– Тож мотив вивчити відкопані реліквії також є справжнім?

– Впевнена, це не єдина причина. Містер Шіба не така проста людина.

– Не сумніваюся.

Кивнув Сінгх на екрані відеофона.

– Збираються використати Тибет як сцену для зіштовхування нас і Великого Азійського Союзу.

Чандрасехар погодилася зі словами Сінгха.

– Хіба це не цікаво.

Але його наступні слова застали Чандрасехар зненацька.

– Цікаво, кажете?

– Угу, цікаво. Я підхоплю цю пропозицію.

– Ви хочете вдертися в Тибет?

– Великий Азійський Союз завдав значного удару тут, в Узбекистані.

Репліка генерала Сінгха свідчила про його переконання, що «обстріл казахстанських прикордонників був операцією Великого Азійського Союзу».

– ...Я просто подумав, що треба зробити це у відповідь.

Почувши це, Чандрасехар усміхнулася. «Вже за шістдесят, а він все ще такий же кровожерливий, як і раніше», подумала вона, але не вимовила цього. Вона дуже добре знала, що сказавши таке старому генералу, матиме протилежний ефект - розбурхає його.

– Крім того, нейтралітет Тибету відповідає нашим національним інтересам. Я вже давно вважаю, що настав час серйозно втрутитися. Інформація про те, що там є великі запаси реліквій, є гарним приводом, щоб надерти дупу опортуністам.

– Ось як... Я вчена і не втручаюся у військові справи.

– Знаю. Я не покладатиму відповідальність на Айшу за це.

Раас Сінгх називав Чандрасехар на ім’я з легкістю старшого. Чандрасехар називала його «Ваша Ясновельможність».

– Ні...

Тоді Чандрасехар раптом осяяла ідея.

Як довго Ваша Ясновельможність пробуде в Карші?

– Не зможу пересуватися деякий час.

– Тоді чому б мені не відправити туди містера Шібу, і ви зможете поговорити з ним безпосередньо?

– Гм, вірно... Якщо це зручно для містера Шіби, ви це зробите?

– Гаразд. Я дізнаюся чи йому зручно і передзвоню вам.

Поклавши слухавку, Чандрасехар прокрутила у голові домовленості про співпрацю в розкопках, які вона пообіцяла Тацуї.

◇ ◇ ◇

У цьому столітті, ще до того, як світ став холодним, низка великих американських компаній розпочала свою діяльність у Гайдарабаді. Деякі з них досі працювали як зареєстровані в Штатах компанії без локалізації. Вони вважалися оперативними базами USNA і перебували під наглядом, але їхня діяльність не обмежувалася, можливо з погляду зайнятості.

Після обіду Евелін вислизнула з особняка і потрапила в одну з таких компаній. Як вже згадувалося, американські компанії перебували під ретельним наглядом. Але Евелін була магом, якому провокували зірковий клас у Зірках. Їй було не так вже й складно обійти спостереження.

Офісна будівля була оперативною базою USNA, про що було відомо владі IPU. Знаючи це, Евелін ризикнула прийти сюди.

Їй потрібна була таємна лінія зв’язку з батьківщиною.

Вона попросила агента-резидента зв’язати її зі штаб-квартирою Зірок.

– Що сталося, старший лейтенанте. Це терміново?

Це був лише голосовий зв’язок, тож обличчя Канопуса не було видно. І про його можна було судити лише за тоном голосу.

Коли Евелін почула, що питання пролунало здавленим тоном, вона вирішила, що її звинувачують. Вона також здогадувалася чому. Ця база, для цієї місії, не повинна була використовуватись. Її проінструктували, що цю лінію можна використати лише в надзвичайних ситуаціях. Евелін помилково вважала що її допитують, хоча насправді Канопус лише хвилювався.

– Прошу вибачення за занепокоєння, полковнику. Я вирішила, що ця інформація є терміновою.

– Кажіть.

Відчувши позитив у негайній відповіді, Евелін розповіла про реліквії Лхаси, про які вона почула від Тацуї.

– ...Зрозумів. Я обговорю це питання з Генеральним Штабом. Ви повинні зосередитися на своїх поточних обов’язках.

– Полковнику. В’їзд до Узбекистану ускладнений через напруженість у відносинах між IPU і Казахстаном. Я пропоную змінити мету на реліквії в Тибеті.

Евелін опосередковано апелювала до того, що вона сама хоче проникнути до Тибету.

– Я знаю про події в Казахстані. Але оперативні маневри в Тибеті складніші. Ви не можете цього не розуміти.

Але відповідь Канопуса була короткою.

– Не хвилюйтеся, Казахстан не вдаватиметься до військових дій. Залишайтеся там де ви є.

– ... Вас зрозуміла.

Евелін було цікаво, чому Казахстан не рухатиметься, і чи були докази. Але питання про це могло бути розцінено як образлива поведінка.

Читаючи атмосферу, Евелін придушила свої сумніви.

◇ ◇ ◇

Після вечері, Ліна спіймала Міюкі та змусила поговорити з нею. Іноді та також хотіла відірвати Тацую і Міюкі пустопорожніми балачками, не турбуючись про те, що потурбує їх. Оскільки Міюкі це розуміла, вона спокійно пішла з Ліною.

На цьому тлі, Тацуя був надзвичайно розслаблений на самоті. Зазвичай навколо нього були люди, які хотіли піклуватися про нього, тому він рідко сам готував собі їжу та напої. Але це не означало, що він не міг цього робити. Свій час він проводив, відпочиваючи за чашкою кави, яку сам собі заварив.

Пивши каву за читанням, Тацуя раптом відчув, що його хтось кличе.

Він не думав, що це була його уява. Він знав, що це було за відчуття. Хтось намагався вплинути на його свідомість за допомогою магії ментального втручання. Але це не було агресією. Йому не хотіли заподіяти шкоди.

Замість того, щоб прийняти магію, Тацуя заблокував її вплив і почав шукати оператора. Його особистість відразу стала зрозумілою. Інша сторона також не намагалася ховатися.

Тацуя закрив книгу, допив каву і попрямував до салону.

Там на нього чекала тридцятирічна жінка із зовнішністю підлітка.

Це була Лена.

Вона підвелася, як тільки побачила Тацую, вклонилася і сказала: – Вибачте, що покликала.

– Не варто. Сідайте, будь ласка. То що я можу для вас зробити?

Запитав Тацуя, сідаючи навпроти Лени.

– Я хотіла вам дещо сказати, містере...

Вираз обличчя і тон голосу жінки свідчили про те, що Лені було дуже важко сказати те, що хотіла.

– У вас якісь проблеми?

– Ні. Це не обговорення.... Сповідь, я б сказала...

– Є щось, про що ви нам не розповіли? Це щось стосується нас?

– Я не знаю, чи це стосується містера.

– Якщо це нам не зашкодить можете не розповідати.

Корисна порада Тацуї була зустрінута задумливим поглядом, і Лена похитала головою.

– ...Я все одно вважаю, що не варто це приховувати.

Жорстким голосом Лена обірвала власний відступ.

– Ось як. Я слухаю.

– Моя супутниця, міс Тейлор, офіцер федеральної армії.

– Не колишній, а чинний?

Тацуя відповів з серйозним виразом і порожнім запитанням.

– Так. І вона хоче поїхати в Самарканд, але не для того, щоб оглянути визначні пам’ятки, а для виконання службових обов’язків.

– Це військова місія USNA? Якщо так, то краще не питати.

– Ні, будь ласка, запитайте.

У відповідь на голі слова Тацуї, промовила Лена нетерплячим тоном, наче прикриваючи їх.

– Завдання міс Тейлор пов’язана зі скрижалями, знайденими на горі Шаста.

– Чорною скрижаллю?

Тацуя з серйозним обличчям продовжував ставити питання.

– Ні, білі скрижалі. Шістнадцять кам’яних плит, знайдених пізніше, були мапою.

– На ній позначені місця розташування інших кам’яних плит або поховань реліквій?

– У це дещо важко повірити, але згідно з розшифрованим федеральними силами текстом, вона вказує на розташування Шамбали.

– О... Шамбала в Самарканді?

Вигук, який він видав, не був грою. Хоча він очікував цього, він все ще відчував, що не може недооцінювати здатність USNA визначити місце за одними лише скрижалями.

– Я чула, що це територія від Самарканда до Бухари.

– То ось чому пані Тейлор та одержима поїздкою до Самарканду?

Запитавши це, Тацуя подумав: «Схоже, що американські військові також мають обмеження у визначені розташування, без використання компаса...»

– Ситуація з церемонією підписання була зручною для місії міс Тейлор.

Лена продовжувала говорити, абсолютно не переймаючись тим, про що думає Тацуя.

– Мені шкода, що я зрештою скористалася містером.

– Ні.

Тацуя жестом зупинив Лену, яка вже збиралася опусти голову.

Тому що у мене теж були справи, щоб приїхати в цю країну, не викликаючи підозр. Користь взаємна.

– Що це?..

Нерішуче запитала Лена, зупинившись в положенні, але вона майже схилила тулуб, повертаючи його назад.

– Тільки те, що мені пощастило познайомитися з Його Ясновельможністю генералом. Більше нічого не можу розповісти.

– ...Розумію.

Лена, здавалося, була задоволена цим, на цей час.

Не було жодних ознак того, що вона розуміла справжню мету Тацуї та інших.

◇ ◇ ◇

Після сніданку наступного дня, Тацую покликали до кабінету Чандрасехар. Він не хотів залишатися з нею наодинці, тому взяв з собою Міюкі та Ліну.

Там Чандрасехар запропонувала їм полетіти на авіабазу Карші-Ханабад в Узбекистані, під приводом пояснення Раасу Сінгху про тибетські реліквії, а звідти таємно проникнути в Бухару наземним шляхом.

– Ми надамо вам автомобіль. На заході немає обмежень на пересування, тож якщо виїхати серед ночі, то можна непомітно дістатися Бахари.

Дуже вам дякую.

Після коротких роздумів, Тацуя вирішив прийняти пропозицію.