[3] Застереження

[3] Застереження

Пізно ввечері п’ятниці, вісімнадцятого. Тацуя відвідав храм Кіючійодзі. Його, телефоном, покликав Якумо.

Три роки тому, в липні, вони серйозно посварилися через розбіжності в поглядах на Мінору, який перетворився на Паразита, але не затаїли образи один на одного. Вони все ще, час від часу, тренувалися разом, хоча й рідше, ніж раніше.

Проте для Якумо досить незвично викликати Тацую на тренування. Тацуя не міг не нервувати, гадаючи, що відбувається.

Біля воріт храму на нього чекав учень. Він провів його до головної зали. Якумо чекав у внутрішній кімнаті.

– Майстере, перепрошую.

– Вибач, що потурбував тебе в такий час. У мене погані новини, які я повинен повідомити тобі негайно.

Тацуя був переконаний, що виникла термінова ситуація, коли йому сказали, що потрібно негайно прийти й що він не може говорити телефоном.

– Хіба це погана новина для мене? Чи це погана новина для майстра?

Тацуя не думав, що Якумо перебуває у скруті, хоч й запитав про це.

– Гадаю, для обох.

Тож ця відповідь була досить несподіваною для Тацуї.

– Як ти знаєш, Тацуя-кун, крім того, що я шінобі, я ще й монах з душком, з гори Хієй.

– ...З душком?

– Той що смердить кров’ю.

– ....

Якумо уїдливо посміхнувся Тацуї, який навмисно промовчав.

– Коли організація зростає, їй потрібен хтось, хто візьметься за роботу, яку не можна афішувати. Так само і в монаршому світі.

– Не думаю, що це пов’язано з розмірами організації... Але розумію.

Тацуя ніби зітхнув, але тон його голосу був байдужий.

– Ну, це необхідне зло. Хоча я не можу сказати, що це необхідно.

Якумо зітхнув, хоча, мабуть, не так, як Тацуя.

– Цього разу, на додачу до всього, молодий учень монаха з душком отримав обурливу пропозицію роботи. Головний храм ховає голову в пісок.

Здавалося, був надзвичайно серйозним і рішучим, що траплялося рідко.

– Обурливе, але прохання, яке не може бути скасоване, навіть силою гори Хієй, чи не так?

– Саме так.

Глибоко кивнув Якумо на припущення Тацуї.

– Невже клієнт така велика шишка?

– Якщо казати чи він велика шишка, то це так, але проблема не стільки в самому клієнті, скільки в людині, яка його представила.

– ...Мені здається, що я не повинен питати, але, здається, це не так працює.

– Боюся на жаль для тебе.

Цього разу, Тацуя по-справжньому зітхнув.

– Дозвольте мені запитати вас.

Рішуче звернувся Тацуя.

– Четвертий великий старійшина Палати старійшин, Кашіва Кадзутака. Той, кого називають «сенсеєм».

Якумо відповів просто і без вагань.

– Він один з тих самих чотирьох великих старійшин, що і його ваша Ясновельможність Тоудоу?...

Питання, яке спало на думку Тацуї, було не про шок і жах, а про «чому?»

Перше, що спало на думку, це те, що «прохання» стосувалося його, оскільки йому зателефонували та попросили поговорити. Але чому, такий же один з чотирьох старійшин, як Тоудоу, обрав його своєю мішенню?

Ні, не те щоб він не мав жодних здогадок. Відомо, що Ідзайоі Шірабе, який переховував лідера екстремістського угруповання за зверхність магів, Фронту прогресивного людства, якого днями захопив Фумія, виконував волю верхівки Палати старійшин Кашіви Кадзутаки, чиє ім’я щойно згадали.

Однак, чи могла б людина з таким же рівнем влади, як у Тоудоу, планувати помститися йому за щось такого масштабу? Причина не може бути такою дріб’язковою. Подумавши так, Тацуя покрутив головою.

– Я навіть не знаю, в чому причина.

Прочитавши ледь помітні зміни на обличчі Тацуї, Якумо передбачив невисловлене запитання.

– Проте, якими б не були його наміри, навіть штаб не міг прийняти прохання з рекомендаційним листом від Палати старійшин, а потім відмовитися від нього. Яким би обурливим не було прохання.

Очевидно, не можна було затулити вуха... Тацуя вирішив визначитися.

– Будь ласка, скажіть мені, що відбувається.

– Я хочу, щоб ти спокійно мене вислухав.

Якумо промовив це з відкритим обличчям.

– Звичайно, я не засмучуватимусь.

– Ну, я не думаю що це стосується лише тебе... Перш за все, клієнт - департамент розвідки Сил Самооборони.»

– Розвідка?

Тацую це зовсім не здивувало. Три роки тому у нього була суперечка з військовою розвідкою.

– Суть полягає в тому, щоб накласти прокляття на твоїх друзів.

– ...Яка мета цього прокляття?

Тацуя залишався спокійним. Але тон його голосу був помітно нижчим.

– Це не прокляття, ціллю якого є вбивство, це свого роду прокляття, яке забирає життєву силу і послаблює тіло. Різниця лише в, тому, що це не техніка, яка вбиває безпосередньо, але якщо тіло ослаблене, ціль більш сприятлива до хвороб і нещасних випадків, через брак уваги. Якщо це триватиме довго, зрештою, не зможе встати, і якщо не помре, то матиме важкі наслідки.»

– Якщо йдеться про моїх друзів, хто мішень?

Мій молодший учень не настільки дурний, щоб мати справу з Міюкі-кун і Ліною-кун. Не думаю, що Кітаяма Шізуку-кун та Мітсуї Хонока-кун також будуть мішенями, адже Мотояма не хотів би образити пана Кітаяму.

– То ви кажете, що хтось інший може бути мішенню?

– Вірно.

Навіть під гострим оглядом Тацуї, Якумо залишався незворушним. Єдиною відмінністю, від звичного, була ледь помітна спантеличена посмішка.

– Департамент розвідки, напевно, хоче натиснути на тебе. Тому що прокляття може мати той самий ефект, що й заручник.

Їх не вбивають і не калічать, але змушують звиватися і страждати. Тож, якщо хочуть, щоб прокляття було знято, вони повинні зробити все що їм скажуть. Безумовно, між прокляттям та заручниками є схожість.

Можливо департамент розвідки не бачить у закордонних подорожах магів проблеми як такої, але побоюється, що маги вийдуть з-під контролю уряду. Для них маги - це військова сила. Брати в заручники сім’ї та друзів, щоб запобігти дезертирству солдатів, чия лояльність поставлена під сумнів - це те, до чого додумалася б старомодна влада. Так розсудив Тацуя.

Але не було жодних причин, чому він мав піддатися лише тому, що він розуміє наміри іншої сторони.

– Майстре. Було б не добре позбутися брата-учня мага, який прийняв це замовлення, чи не так?

Якумо не міг залишитися байдужим до цієї відвертої заяви.

– Я б хотів, щоб ти цього не робив.

Його губи та куточки очей були у формі посмішки, але скроні злегка посмикувалися.

– Знаєш, у старих організацій роздута гордість. Це буде війна з вірянами.

– Ось як... Розумію. Але якщо ви не хочете, щоб чаклун зник, з ним буде важко боротися. Прокляття не залишає доказів.

– Ха-ха-ха... Ну, ти ж можеш стерти труп, докази та все інше без сліду, чи не так?

Сухо засміявся Якумо.

– Якщо ти можеш змусити це зникнути, варто попросити його негайно прийти.

Очевидно, метою Якумо було запобігти міжусобній війні між Тацуєю та древніми езотеричними магами.

Можливо, це був запит від гори Хієй, ні від керівників організації, яку слід було б називати Темний Хієй. Щось про те, щоб запобігти катастрофі, спричиненій діями необачного члена родини.

– Можливо, нам варто порадитися з хлопчиною з родини Йошіда, як з цим впоратися. Він, напевно, теж причетний до цього.

– Думаю, що переслідувати Мікіхіко було б нерозумно.

Мікіхіко, який по суті був архаїчним магом, безумовно, був знайомий з прокляттями. Він повинен знати, як їх зняти.

– Впевнений, що в нього теж є хтось важливий в житті.

– Зрозуміло.

Кивнув Тацуя на знак згоди з думкою Якумо. Звичайно, якщо Мідзукі стане мішенню, Мікіхіко сам втрутиться. Було б добре не лише для Тацуї, а й для Мікіхіко, якби він заздалегідь проконсультувався з ним.

– Зрозумів. Поговорю з ними якнайшвидше.

Тацуя вклонився Якумо і вийшов, навіть не сьорбнувши запропонованого йому чаю.

◇ ◇ ◇

Наступного дня Тацуя скасував усі свої ранкові плани й з самого ранку прийшов до Магічного Університету. На відміну від звичайного навчального дня, він виконав задання по мінімуму, і відокремившись від Міюкі та інших, пішов до дослідницького корпусу магічної геометрії, яка не входить до його спеціальності.

На щастя, невдовзі він знайшов шукану людину, Мікіхіко.

Той стояв до нього спиною, але він впізнав його за статурою та присутністю, навіть не бачачи його обличчя. Такий рівень дії не вимагав використання Елементального зору.

Той зупинився і, здавалося, з кимось розмовляв, але співрозмовник перебував у тіні Мікіхіко, і Тацуя не міг його бачити. Найменший проблиск його рук і ніг вказував на те, що це була студентка. Якби він націлив на неї своє «око», то одразу б дізнався, хто вона така, але він не мав смаку до непотрібної цікавості. Тацуя також не наважився прочитати присутність студентки.

Він на мить подумав, що було б погано, якби він втрутився.

– Мікіхіко!

Але це була ситуація, коли час міг мати вирішальне значення. Готовий ризикнути, Тацуя вигукнув ім’я Мікіхіко.

– Привіт, Тацуя-кун. Ти сьогодні в університеті.

На оклик Тацуї відповів не Мікіхіко. За спини того вийшла Еріка, подруга та однокласниця зі старшої школи.

Думки Тацуї блукали. Якщо метою розвідки було домогтися поступок від Тацуї, то Еріка також могла стати мішенню для прокляття.

Попри те, що вона могла протистояти навіть професійним бойовим магам у рукопашному бою, її стійкість до ментальних атак недостатня. Хоча завдяки тренуванням з мечем, вона набула вищого опору, ніж середньостатистична людина, вона не здатна впоратися з атаками, що перевищують рівень, який можна контролювати за допомогою її енергії.

Чи повинен він скористатися цією нагодою, щоб попередити її заздалегідь?..

– Доброго ранку вам обом.

Тацуя відкинув свої сумніви та привітався з ними як зазвичай. До речі, якраз зараз був час після першої пари, тому трохи пізній, але ще ранок.

– Так, доброго ранку

– Доброго ранку, Тацуя. Ти щось хотів від мене?

– Так. У мене дещо термінове і важливе. Друга пара, лекція?

– Так... Але нічого страшного. Це лекція з онлайн-архівом. Я вислухаю тебе.»

Багато студентів, Магічного Університету допомагають вдома. Займаються не по господарству, а як чарівники. Нерідкі випадки, коли студентам доводиться пропускати лекції через неминучі обставини.

Для таких студентів, у Магічному Університеті є чимало лекцій, які архівувалися на обмежений період часу, щоб найсвіжіші уроки можна було переглянути в мережі. Це не відкриті лекції, але вони були доступні студентам, які зареєструвалися на них і мають доступ до дротових терміналів в університеті.

– Вибач. Ну, ходімо зі мною.

– Гаразд.

– Це що секрет від мене?

Втрутилася Еріка поруч з Мікіхіко, який кивнув.

– Так...

Тацуя на мить замислився і швидко дійшов висновку.

– Взагалі-то, ця справа, яка може стосуватися й Еріки. Можеш піти зі мною?

Еріка безтурботно кивнула головою.

Прихопивши її та Мікіхіко, Тацуя рушив вперед.

◇ ◇ ◇

Він привів їх до клубної кімнати «Клубу дослідження невідомої магії

Це був неактивний гурток, який Тацуя захопив, щоб зробити його базою для своєї діяльності в Магічному Університеті. Нинішні члени клубу складалися лише з тих, хто лояльно ставився до Тацуї з-поміж родичів родини Йотсуба, а приміщення клубу було переобладнано з акцентом на безпеку. Без дозволу університету.

У кімнаті Клубу дослідження невідомої магії, яка була свого роду екстериторіальною зоною, Тацуя розповів Мікіхіко та Еріці про прокляття, про яке почув від Якумо минулої ночі. Пояснив, що головним винуватцем є армійська розвідка, на боці якої стоять тіньові сили, і які їх наміри.

– Інша сторона - це заклинатель зі «Занепалої столиці» або... Це складно.

Пробурмотів собі під ніс Мікіхіко, закінчивши слухати розповідь Тацуї.

– Що за Столичний занепалий?

Самі по собі слова не були якимись не звичними, але Еріка відчула, що їх значення не підходить для використання в даному контексті, і одразу ж запитала Мікіхіко.

– А... У гори Хієй багато псевдонімів.

– Я знаю. Гора Тандай і Хокурей.

– Так. Серед цих псевдонімів є «Столиця Фуджі». Звідси походить «Занепала столиця» і частина старшої школи магів називає «Занепалими столиці» практиків з гори Хієй, які впали у зовнішній світ.

– Частина.

– Вірно. Я б не сказав, що це загальна назва.

Кивнув Мікіхіко з кривою посмішкою.

– Але мені вона подобається. Відтепер я називатиму їх так.

– Тоді я теж почну так називати.

Коли не лише Еріка, а й Тацуя сприйняли це настільки погано, що кодове ім’я ворога в їх свідомості стало «Столичний занепалий».

Тихо.

– Якщо замість заручників використовують чаклунство, то мішенню частіше стають жінки.

– ...Тацуя, хочеш сказати, що пані Шібата стане мішенню?

Перепитав Мікіхіко, тихим голосом. З його обличчя зник вираз.

– І Еріка, так.

Почувши відповіді Тацуї, Еріка насупилася. Хоч отримала супутній збиток, вона лише насупилася і не намагалася докорити Тацуї.

– Тоді пані Мітсуї та іншим не має про що хвилюватися?

Незворушно запитав Мікіхіко.

– Не можна сказати, що немає жодної можливості, що вони стануть мішенями.

Якумо сказав, що Шізуку і Хонока не стануть мішенями, бо вони не хочуть образити Кітаяма Ушіо, бізнес-магната з сильним впливом у політичному світі, але Тацуя мав іншу думку. Він насправді не вірив, що раціональність людини, яка зійшла зі шляху обліку прибутків і збитків є надійною.

– Але ризик буде меншим, ніж у Мідзукі та Еріки.

Втім, Тацуя, вважав, що принцип «атакувати ті частини, які легко атакувати, для досягнення мети» залишався незмінним для чаклунства. Технічно кажучи, Мідзукі, яка має досить особливі очі. Могла бути складнішим опонентом для прокльону, ніж Хонока чи Шізуку, але Тацуя також вважав, що Якумо мав рацію, в тому, що політичну та фінансову владу не можна ігнорувати, коли йдеться про організацію, до якої той належить. Єдина відмінність полягала в тому, що можливість вважається низькою, а не нульовою.

– ... Зрозумів.

Вираз обличчя Мікіхіко змінився з безвиразного на вибачливий.

– Я візьму пані Шібату та Еріку на себе. Еріко, ти не могла б заїхати до мене по дорозі додому сьогодні?

— Т-так. Добре, але....

Тиха злість була такою, що Еріка була приголомшена.

– Я подбаю про чаклуна, Тацуя, а ти подбай про все інше і покінчи з цим.

– Гаразд.

Мікіхіко мовчки підвівся і вийшов з кімнати.

Тацуя не став його затримувати.

◇ ◇ ◇

– Гей, Мікі, зачекай!

Мікіхіко виходив з кімнати Клубу вивчення невідомої магії, і його зупиняла Еріка, що йшла слідом.

– Зачекай!

Після другого, Мікіхіко нарешті зупинився

– Що?! І мене звати Мікіхіко!

Зупинившись, грубо, різко запитав Мікіхіко.

Еріка спохмурніла, але не почала бійки.

– ...Тацуя-кун не винен.

– Я все це знаю.

Голос Мікіхіко звучав більше роздратовано, ніж сердито.

– Тоді, що не так?

Запитала Еріка не зухвалим, а турботливим тоном.

– До стародавніх магів досі ставляться як до смердючих боягузів, бо вони все ще проклинають невинних жінок. Якщо мата - домогтися поступок від Тацуї, то не нападали б на пані Шібату, прокляли б його самого!

Справжні почуття Мікіхіко проявились, коли він сказав «не нападали б на пані Шібату», але Еріка не намагалася вказати на це й діяти йому на нерви.

– Не думаю, що це не можливо. Не думаю, що є хтось, хто зможе дістатися до Тацуї-куна.

– Це... може й так, але...

Обличчя Мікіхіко втратило свою суворість, бо він замислився над тим, що робитиме, і був переконаний аргументами Еріки. Звичайно, безпосередньо атакувати Тацую, було немислимо багато в чому. Ні, він не хотів про це думати.

– Радше оскільки отримав попередження заздалегідь, Мікі, чому б не захистити Мідзукі.

– І це я теж знаю.

– О, і про мене подбай. Я розраховую на тебе, Мікіхіко-кун.

Еріка назвала Мікіхіко «Мікіхіко-кун», а не «Мікі», солодким голосом. У звучанні її голосу була притаманна віку сексуальність, і Мікіхіко занепокоївся, хоча знав, що це був жарт.

– Ти на висоті, лише у такі моменти.

Сказав він, відвернувшись від неї....

Мабуть, доклавши всіх зусиль, щоб бути сильним.

◇ ◇ ◇

Після того, як Мікіхіко та Еріка вийшли з кімнати Клубу вивчення невідомої магії.

До Тацуї, котрий залишився на самоті, невдовзі завітала пара з хлопця і дівчини.

– Пан Тацуя, ви хотіли мене бачити?

Чи можу я вам допомогти?»

На перший погляд, здавалося, що це пара студентів. Це Фумія та Аяко.

– Вибачте, так несподівано покликав.

Після того, як Мікіхіко та Еріка пішли, Тацуя покликав їх електронною поштою.

– Ні, це була лекція, яку я міг пропустити.

Після того, як Фумія бадьоро сказав це.

– Думаю, ви знали це, коли кликали?

Додала Аяко, злегка звинувачувальним тоном. Не потрібно було дивитися на її пустотливу посмішку, щоб зрозуміти, що це було ніби звинувачення.

Хоча тон був напівжартівливий, але суть була правдою. Тацуя пам’ятав розклад цих двох, як і розклад занять Міюкі та Ліни.

– Але це не змінює того факту, що я попросив про неможливе. Я ціную вашу готовність зробити це.

– Звісно. Звісно, мені не має потреби думати, що важливіше - запрошення пана Тацуї чи університетська лекція.

– Фумія... Це трохи важко.

Поруч з Фумією, який відповів з гордістю, трохи зло посміхнулася Аяко.

– Хотіла б я, щоб ти був дівчиною.

Дражнилася Аяко, тоном, який явно вказувала не те що вона жартує. Якби її брат справді сказав, що збирається змінити стать, вона б запанікувала.

– А хіба не навпаки? Я думаю, що йому це дозволено, тому що він чоловік. Гадаю, чоловіки вважали б занадто владну жінку скалкою в дупі.

У минулому Фумія міг би лише почервоніти й виголосити антиаргумент, який не був антиаргументом. Але тепер Фумія здатний відповісти на кепкування сестри безкарно.

– О, то визнаєш, що ти важка.

– Чоловікові, краще бути важким, ніж легким. Не можна ж довіряти людині з не великою вірністю?

– Хай там як, пан Тацуя. Що я можу зробити для вас?

Можливо, побачивши, що ситуація невигідна, Аяко змінила тему, запитавши Тацую.

– Учора, пізно ввечері я отримав інформацію від майстра Коконоє Якумо. Схоже, Департаменту армійської розвідки планує заручитися підтримкою Кашіви Кадзутаки, одного з чотирьох старійшин Палата старійшин, щоб накласти прокляття на моїх друзів.

Навіть коли його раптово попросили пояснити, він не панікував і не розгубився. Спокійним тоном, він розповідав те, що мало бути сказано.

З іншого боку, жоден з двійки, якій розповідали цю історію, не зміг залишатися спокійним.

– Прокляття!?

Вигукнув Фумія.

– Шановний Кашіва з Палати старійшин?!

Підвищила голос Аяко, змішавши його з криком.

– Я не перевіряв, але, мабуть, це правда. Майстру не має жодних підстав чи потреби брехати так низько.

– Це точно...

Додав Фумія, голосом яким все ще звучав засмучено.

– Тоді чому вельмишановний Кашіва такий?.. Образився через захоплення Куренай Андзу?

Куренай Андзу лідерка магічного екстремістського угрупування «Фронт прогресивного людства». Лише два тижні тому вона була викурена з особняка, де її переховував підлеглий Кашіви Кадзутаки й схоплена.

Невідомо який намір мав Кашіва Кадзутака, переховуючи Куренай Андзу. Але немає сумніву, що її захоплення знищило обличчя Кашіви. Але для Тацуї, який безпосередньо знайомий з Тоудоу Аобою, одним з чотирьох старійшин Палати старійшин, подібних до Кашіви, і для Фумії з сестрою, які дізналися від Тацуї про те, ким є Тоудоу, важко було повірити, що могутня людина, що панує в «тіні» Японії, настільки дріб’язкова, що одержима опікою над одним злочинцем.

Однак ні Тацуя, ні Фумія, ні Аяко не знали характеру Кашіви. Розмір влади не обов’язково гарантує розмір можливостей. Не виключно, що Кашіва був людиною, яка надавала надзвичайного значення номінальній вартості.

– Це те, що мене теж цікавить.»

Кивнув Тацуя Аяко. І узяв їх у поле свого зору одночасно.

– Тож я хотів би попросити родину Куроба зробити для мене одну роботу.

– Не нас, а родину Куроба?

Вони одночасно, обоє, поглянули один на одного.

Це робота з постійним спостереженням. Я не можу дозволити вам пропустити лекції в університеті.

– Що за робота?

Фумія виглядав так, ніби йому було байдуже, але перш ніж він встиг, щось сказати, Аяко запитала, що відбувається.

– Це стеження за Ідзайоі Шірабе. Я хотів би зробити це сам, але зараз у мене немає часу через іншу справу.

«Іншою справою» Тацуї була демонстрація уряду і військовим використання Матеріал бурсту. Цим двом він ще не розповідав про це. Але Фумія, ні Аяко не запитали його, що це за «інша справа»є

– На що нам слід звернути увагу в Ідзайоі Шірабе?

Натомість Фумія поставив питання позитивне запитання про роботу, яку їм доручають.

– Приєднається він до прокляття чи ні. Тоді, я думаю, ми зможемо судити, наскільки серйозним є Кашіва Кадзутака.

Після цього Тацуя розповів їм деталі інформації, яку йому надав Якумо.

– ...Людиною, яка отримала запит від розвідувального відділу, був монах-чаклун загори Хієй.

Обережно підтвердив Фумія.

– Не схоже, щоб він був офіційним монахом з гори Хієй. Ймовірно, він з тих, кого називають «грішним монахом». Майстер назвав його «монахом з душком», а Мікіхіко - «столичним занепалим».

Не прямо підтвердив це Тацуя.

– Як це не називай, хочете сказати, що жоден з ченців-чаклунів, яких найняв, Департамент розвідки, не перебуває під командуванням шановного Кашіви.

Фумія, здавалося, вгадав думки Тацуї.

– Я хочу це підтвердити. Попередня робота показала, що родина Ідзайой добре знається на чаклунстві.

– Думаєте, що якщо пан Кашіва серйозно налаштований помститися пану Тацуї, то не можливо, щоб він не використав пішаків сім’ї Ідзайой, яка вважається найсильнішою зі Ста сімей, вірно пан Тацуя?

Аяко висловила свою здогадку і попросила Тацую оцінити її.

– Я теж так думаю.

– У такому разі, зберімо команду людей, знайомих з архаїчною магією, щоб стежити за ними.

Здається, Аяко була рада отримати високу оцінку від Тацуї.

– Я прийняла ваше прохання, пан Тацуя.

– Я негайно організую групу спостереження.

Наслідуючи приклад Аяко, Фумія змагався з сестрою, хто швидше повідомить Тацую про те, що прийняв прохання.