Перша розмова

Малий? Це про мене?

Насправді це був не зовсім голос — скоріш те, що я сприйняв напряму у розумі. У мене ж не було вух, щоб його почути.

Вітаю! Ти ж чуєш мене, правда? Відповідай!

Та ти шо! Як я взагалі маю відповісти без рота? Для експерименту я спробував подумати: “Закрий свій ротяку, лисий!” — хоч і не зможе він це почути. Але як я зможу кудись дістатись, якщо я навіть не можу —

Ого! Ти смієш називати мене лисим, га? Ти ба як багато нервів у такому маленькому тілі. Я сподівався зустріти свого першого за деякий час гостя з ласкою, але ти схоже вмерти поспішаєш!

Ой-ой. Бо-о-оже, міг би попередити, що це спрацює. Я до того ще й не знаю з ким маю справу. Що ж, цього разу це моя провина. Час для вибачень.

Прошу вибачення! Я не знав, як вам відповісти, тож я спробував те, що перше спало на думку! Мені правда шкода! Зараз я не можу бачити, тож я навіть не знаю як ви виглядаєте!

З ним таке вже траплялось? Трохи грубо називати лисою людину, яку ти навіть не можеш бачити. Якщо він і справді був лисим, це певно зачепило його за живе.

Хе-хе-хе-хе... Е-ха-ха. У-а-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

В результаті я отримав трирівневий сміх. Чудово. Тож все гаразд, або —?

Як захоплююче. Я розраховував на таку реакцію, якщо ти побачиш мене, та схоже ти не можеш? Більшість слизу низькорівневі чудовиська, не здатні до свідомого мислення. Вони замкнені у колі поглинання, поділу та регенерації. Насправді слиз дуже рідко покидає середовище свого існування.

Тож про що ми розмовляли? Тоді він скоріш цікавиться мною, ніж на мене злиться, чи?... Хай там як, це мій перший контакт з іншою розумною істотою. Перша розмова в моєму новому, слизькому житті. Я хотів, щоб воно залишалося дружнім.

Ти пробудив мою допитливість, слизе. Те як різко ти врізався в мене. Мене дивують твої відновлювальні здібності. Ти іменований, чи унікальний монстр?

Шо? І що там ще? Ще раз? Вибач, але не зрозумів питання. Я живий лише дев’яносто днів...

Гм. Певно з твоїм розумом тобі й не судилося бути звичайним слизом. Іменованим називають монстра з ексклюзивним ім’ям. Але всього лише дев’яносто? Просто смішно. Тоді ти унікальний?

“Унікальний” означає?...

Унікальний монстр — це особа, яка раптово отримала незвичайні здібності, типу мутації. Вони час від часу народжуються в середовищі з високою магічною концентрацією... Тоді можливо, ти народився з маси магічасток, що витекли з мене?

Га? Ти що верзеш?

Спробую використати мої знання з попереднього життя, щоб розібратися. Цей хлоп (хлопом буду називати його заради зручності) заповнював магією усю місцевість. Насправді вона була настільки щільна, що дала життя монстру. Слизу. Мені. Так?

Гм. За останні триста років жоден монстр до мене не наближався. Якщо ти був народжений з моєї магічної сили, то напевно й справді це дало тобі змогу торкнутися мене та вижити, щоб розповісти про це!

О... Тоді виходить, типу, ти мій батько?

Ні, не по крові — точно. У мене немає жодної змоги розмножуватись. Деякі монстри мають, а деякі, як бачиш, не мають.

Справді? А мені здавалось, що це входить у стартовий набір. Але якщо я просто сам по собі вийшов з твоєї магії чи що воно таке, можливо, тобі воно й не потрібно, га?

... Мене дивують твої інтелектуальні здібності. Таким розумом насправді володіють дуже небагато монстрів. Серед усіх тільки народжені магією схожі на нас із тобою.

Цей коментар з’явився деякий час згодом. Але найважливіше в ньому було те, що в цьому світі є й люди. З цього виходить, що є нелюд, види, що близькі за природою до людського роду також обдаровані змогою розмножуватись. До них належали раси типу ельфів, хоббітів, дварфів і всіляких фей. І всі вони, як правило, були союзниками людей.

Окрім них були й інші раси, такі, як гобліни, орки, людоящери та таке інше. Вони були ворожі до людства та в результаті до них ставились, як до монстрів. Однак ця ворожнеча не була прив’язана до біології, тож схрещування було цілком можливим.

Далі йде “люд, що народився з магії” — загальноприйнятий термін для позначення тих, хто виник із самої магії, монстрів, які зазнали раптової мутації, та розумних істот, що еволюціонували з тварин та магічних звірів. Вони були розумними, та мали змогу розмножуватись, але лише в межах свого підвиду. У їхніх вищих кастах значились титани, вампіри, дияволи та інші довгоживучі види — усі однаково здатні мати нащадків. Проте, оскільки непереборна магічна сила зробила їх майже безсмертними, необхідності в нащадках не було.

Всі ці розумні види, були ворожими до людства. Їх називали “людом, що народився з магії”. Насправді не стільки вони були ворожими до людства, скільки люди боялись їх та жадали їхніх сил. Та правдою, одначе, залишалось те, що обидві сторони мали боротися за життя.

Цих різноманітних монстрів класифікують за рівнями небезпеки. Вищі ранки народжених з магії були набиті могутніми пацанами — кожен міг в соло зачистити людське місто, якщо був настрій. Не той люд, з яким можна жартувати.

Мій новий компаньйон ще довго продовжував розповідати про те, як змагався з високорівневими чаролюдьми та інше, інше й інше. Нарешті, суб’єкт повернувся до мене.

Як я вже казав, у мене немає можливості створювати нащадків. Причина проста... вони мені не потрібні. Я із раси драконів — один з чотирьох у всьому світі, найунікальніший і найдосконаліший у своєму роді. Ти, таким чином, знатимеш мене як Вельдору, Штормового Дракона! Моє життя триває вічність, моя плоть — незбагненна! Поки моя воля незмінна я буду жити вічно! Ахххххх-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!!

Міг би й пропустити сміх. Я зрозумів. Тож діти йому не потрібні, бо він буди жити вічно, та?

І поки цей хлопець ходив довкола і ніяк не міг дійти до суті, просковзнуло дещо, на чому я не міг не зауважити.

Вельдора був Штормовим... Драконом?

До того ж якщо він полюбляв час від часу смачно жахнути високорівневого чаролюда, то він... типу, доволі жорсткий, напевно?

За допомогою знань з минулого життя я спробував уявити Вельдору, Штормового Дракона, який стовідсотково сидів зараз навпроти мене. Наступна думка мені взагалі не сподобалась. Він, схоже, поводився зі мною чемно, і це було ще моторошніше.

Тож, що робити далі?

В-вау, справді? Що ж дякую за ваші корисні настанови, пане! Думаю тоді я краще піду!

Я з усіх сил намагався утекти.

Стривай. Я розповів все про себе. Тепер твоя черга, ти не згоден?

І на що я розраховував? Хмммм. Він хотів дізнатися про мене? Якщо розповім про подорож з іншої планети він мені повірить? Він здавався захопленим тим, наскільки розумним я був для слизу — сумніваюся, що він поведеться на мої вигадки. Це скоріш схоже на спробу вирити собі могилу.

Та ну пофіг. Якщо не повірить я щось придумаю Я призвав всю мою щирість і розповів йому про все, що зі мною сталось.

..........

......

...

Тож... Ось ми й дійшли до цієї миті. Було супер важко.

Я залишив тему моїх навичок і розповів тільки історію про те, як мене закололи, як я прокинувся слизом та все інше, що сталось на шляху сюди.

Було трохи дивно, як... звучить не так жорстко, як я думав. Та все одно було тяжко. А найгірше те, що я буквально був сліпим увесь цей час. Якщо якась мила дама пройшла б повз, я б ще її побачив?

Хмм. Тоді ти переживець*? Твоє походження насправді доволі унікальне.

*П.п.: взагалі тут слово “transmigrant” що можна перекласти як “переселенець”, але я вирішив змінити його...

Га? Ти теж? Ти... “переживець”? Це тебе не сильно так дивує.

Що це за реакція? Тож ці “переживці” були тут доволі розповсюдженні, що їм навіть назву дали? В такому разі що в мені такого особливого?

Хм. Насправді час від часу можна побачити переживця. Їх спогади про попереднє життя викарбувані в душі, завдяки могутній волі. Насправді подекуди зустрічаються люди, які пам’ятають кожну дрібницю свого минулого життя. Одначе переживці з іншого світу... це доволі незвичайно. Звичайна душа, сама по собі, не мала б і шансу на виживання у подорожі між світами. Вона, разом зі своїми спогадами, розчинилась би на пів шляху. Дехто, хто зберіг свій розум повністю і переродився монстром із чистої магії... Не можу згадати жодного такого. Доволі... своєрідно, справді.

Схоже деякі переживці з інших світів мали тільки частину своїх спогадів. Натомість про тих, хто мав їх всі, як я, взагалі ніхто не чув — не те щоб мене це сильно хвилювало.

Та дещо я не міг ігнорувати. Душа, “сама по собі”...? Тож дехто перейшов у цей світ не в формі реінкарнації чи щось на кшталт?

Хах. Я настільки незвичайний? Тому, що саме так це відчувається... Тоді чи є у цьому світі люди, що не були пере-як-тамті?

Є. Жодному не вдалася подорож звідси в інший світ, та декілька завершили подорож сюди. Їх називають “відвідувачами”, або “іншосвітянами” і вони мають знання про речі, які у цьому світі не існують. Вони, як я чув, набувають певних сил під час своєї подорожі. Окрім цього, є записи про переживців, які, як я сказав, несуть в собі знання про інші світи. Хоча, гадаю, не кожен з них вирішив відкритися так просто.

Цікаво. Я не знав, чи вони з тієї ж планети, що й я, та було б добре з ними побалакати. Тут може навіть бути кілька із Японії, як я знав. До того ж краще мати якусь мету, щоб не збожеволіти.

Зрозумів, я зрозумів! Якщо так, то, думаю, я спробую знайти декілька цих “іншосвітян”, як ти їх називаєш. Певно буде навіть хтось з моєї землі!

Та почекай ти. Ти казав, що бачити не в змозі?

О, а, так. І? Це мені до сраки заважало, та поки я буду обережним і не буду намагатися себе убити, впевнений, я натраплю на декілька відвідувачів. Можливо.

Тоді, давай-но я допоможу тобі бачити.

Ем, що? Дідько. Хлоп цей... Маю на увазі, Вельдора, Штормовий Дракон... Чи не занадто гарно він себе поводить? Чи можу я йому довіряти?

А, справді?

Так і є. Та є одна умова. Що скажеш?

Мені не подобалось, як це звучить, та... а, та до біса.

Якого роду умова?

Проста. Коли я обдарую тебе можливістю бачити, я благаю тебе мене не боятись. Ці, і ще зайди до мене якось побалакати. Ось і все. Я вірю, що ці умови для тебе прийнятні.

Це й все? Він впевнений? Який самотній дракон. Здається на вершині більше нікого не було. Не дивно, що він не міг перестати говорити зі мною: певно я його єдиний співрозмовник за довгий довгий час.

Якщо можна, я б сказав, що цей дракон бісовий маніпулятор. Він певно готував мене до цього весь цей час, зокрема, коли сказав, що був драконом. Можливо, в цьому світі дракони взагалі не були такими вже могутніми.

Хех. Доволі вигідна угода.

Це справді все, що тобі потрібно.

Так. Якщо чесно, мене запечатали тут триста років тому. З того часу у мене з’явилось стільки вільного часу, що я практично втрачаю глузд від нудьги. Що скажеш?

Ну що ж, якщо це все, що тобі потрібно, я згоден.

Гаразд. Тоді це обіцянка... і я вірю, що ти виконаєш свою частину угоди.

Авжеж! Можливо я не виглядаю так, та ти можеш покластися на мене! Спитай у кого хочеш на Землі! Вони поручаться за мене.

Сподіваюсь він не буде намагатись. Це б закінчилось погано.

Дуже добре. Є така навичка — [Відчуття Магії]. Можеш її використовувати?

Ой, ну знов. Ще одна перепона на шляху. Як несправедливо.

Ні, не можу. Що за навичка така?

Вона дозволяє сприймати частки магії, що навколо тебе. Це не дуже потужна навичка, і все, що вона може запропонувати — це подоба зору, тож її не важка здобути.

О... Звучить доволі легко.

Маєш рацію. Для мене вона теж саме, що і дихання. Я майже не думаю, коли користуюсь нею.

Справді? Тож, коли я нею заволодію, знову зможу бачити?

Точно. Цей світ вкритий магією до самого ядра, хоча вона розподілена не рівномірно. Чи знав ти, також, що світло й звук мають властивості хвилі?

Та, я чув про це. Хвилі світла та звука.

Ах. Дуже розумно з твого боку. Ти вивчив це у попередньому світі? Закладаюся, що так. Однак, і справді ти матимеш змогу дізнаватись, як ці хвилі впливають на частинки магії, що поблизу, а потім використовувати цю інформацію, що вирахувати, як виглядає та звучить навколишнє середовище. Легко, так?

Ем? Не зовсім? Що за нісенітниця? Я, ем, взагалі-то не певен, легко це звучить, чи ні...

Ні? Але це дозволяє продовжувати битву, навіть коли ти губиш свої відчуття зору та звуків! Це захистить тебе від несподіваних атак. Це ж базова вимога для виживання, ти не згоден?

Ні, але.. чи можемо ми пропустити всі ці розмови про бійки і просто повернути мені зір?

Ммм... дуже добре. В такому випадку, дозволь мені допомогти в опануванні цієї навички. Це єдиний метод, про який мені відомо.

З-зачекай, а ти не можеш це зробити? Я типу новонароджений...

Нема причин для переймання. Ти ж маєш спогади з минулого життя, чи не так? І там ти отримав знання щодо природи світла й звука. Закладаюсь, що без них навіть я не зміг би тобі допомогти. Вдача дійсно на твоєму боці.

Правда. Певно було б складно пояснити зір тому, хто взагалі не може бачити. Я точно не зміг би це впоратись. Я читав, що Хелен Келлер змогла навчитись говорити тільки по сигналах, які вивчила у віці двох років, перед тим, як оглухнути. Можливо я міг використати свої знання із Землі, щоб опанувати це “Відчуття Магії”, щоб зрозуміти, яким був світ навколо мене...

Коштує спроби, подумав я. Ця сліпота ставала величезною занозою. До того ж на моєму боці був Мудрець. Це могло б допомогти.

Я готовий вчитись, пане!

Ну, ну, немає потреби так старатись. Це доволі просто. По-перше, спробую порухати магією, що навколо, силою у твоєму тілі.

Я здогадувався, що він мав на увазі. Це напевно була навичка, яку я пристосував, щоб вижбурнути себе з води не так давно.

Ось так?

Я напружився у спробі уявити силу, що тече моїм тілом. Я відчував, як щось рухається в мені — магічастки, про які казав мій компаньйон. Я цього не помічав, та здавалось, ніби я міг керувати регулювати напір залежно від того, як сильно напружувався. Тоді я не стільки керував водою, скільки магією, що була навколо неї. Я тренував мої магічні м’язи, і частки навколо реагували на це. Я це зробив напрочуд швидко.

Ммм. Ти набагато більш обдарований у цьому, ніж я думав. А тепер, чи бачиш ти різницю між магією, що тече в тобі, та поза твоїм тілом.?

О-о. Можливо, це насправді було легко. Можливо, я був більш чутливим до магії, яку я поглинув, тепер, коли я усвідомлюю, що за її рахунок я жив увесь цей час.

Ну звичайно! Це ж, типу, моя їжа, чи не так?

Хех-хех-хех! Якщо ти так багато розумієш, решта — просто перший клас. Тобі просто треба відчути рух частинок, що навколо тебе.

Гаразд, цього вже я не зрозумів. Але я спробував, робив все так, як мені казали та намагався відчути часточки навколо мене. І я насправді зміг.

Спитаймо про це Мудреця.

[Підтверджено. Додаткову навичку “Відчуття Магії”... успішно отримано. Використати додаткову навичку “Відчуття Магії”?]

[Так/ні]

Га? Це було так просто?

Ну, авжеж — так... Як же гарно мати на кого покластися!

У мить, коли я пробудив [Відчуття Магії], мій мозок заповнився новою інформацією. Величезна кількість, яку ніколи не зміг би опрацювати мозок людини — хвилі світла та звука штовхали кожну крихітну частинку навколо — і все це я обробив на дані, які можна сприйняти.

Особливість людського зору в тім, що воно не дає тобі навіть 180 градусів огляду. Тепер, раптово, я почав бачити все на 360 градусів навколо мене. Тіні від каменів навколо мене, краєвиди за сотні метрів — щойно я звертав на це увагу, я розумів, що це таке. Якби я все ще був людиною, мій мозок вже піджарився до хрусткої скоринки. Та тепер я був слизом. Мої клітини могли забезпечити як силу, так і обчислювальні потужності.

Тож тим чи іншим чином я витримав інформаційний потік. А потім —

[Синхронізація додаткової навички “Відчуття Магії” з унікальною навичкою “Великий Мудрець”... Успішна. Вся інформація тепер буде оброблятися Великим Мудрецем]

Раптово у мене відкрились очі. Відчуття пекучого болю в мозку зникло, і я міг бачити — та ясно, що навіть дивно, що не міг цього робити ще раніше. Щось мені підказувало, що Мудрець — один великий чит. Не треба багато думати, щоб зрозуміти, що це правда. Якби він був у когось іншого, я б вже кричав про порушення правил. Однак, оскільки мав його я... Це не проблема.

О, думаю я зрозумів. Красно дякую! Сказав я і звернув увагу на істоту навпроти.

Твою ж ти маківку. Він справді був драконом. Він був вкритий лускою, що відблискувала темним відтінком чорного. На вигляд, вона здавалась міцнішою за сталь, але водночас еластичною й гнучкою. Великий, моторошний...

Га-а! Та ти ж дракон!!

Він височів наді мною і був набагато вищим, ніж я очікував. Це робило його ще більш схожим на якогось демона. З мене вирвався внутрішній крик, та я не думаю, що мене можна в цьому звинувачувати.

Ось так сюрприз. Я відчуваю себе винуватим за те, що думав про нього, що він розміром з домашню тваринку. Це було... по справжньому. Жодних сумнівів.

Його тіло дракона західного стилю сяяло, як обсидіан. На кожній “руці” було по шість пальців з кігтями, які, здавалось, були готові розірвати все, що знайдуть. Дві пари крил на його спині, одна більша за іншу, на кінцях були загострені, наче мечі, що готові були рубати на фарш все, що трапиться під руку.