Перша розмова

Розділ 4 - Мій перший друг

Якщо придивитися, можна було побачити, що його тіло покривала зловісна луска, яка випромінювала темно-багряне світло — напевно, суміш її природного кольору та неосяжної сили, яка пробивалась на поверхню. Було щось дивно прекрасне у його величних формах, образі величної гідності. Я почав шкодувати, що раніше був з ним грубим, поки ще не розумів всього, але зробленого не повернеш. До речі, виявилось, що я справді овальної форми. Наче маленька булочка, якогось... світло-бірюзового кольору, гадаю. Світліше неба вдень, але не так щоб дуже. Досить елегантний колір, як я тоді подумав. Стало соромно за все те скиглення через те, що переродився саме слизом. Пам’ятаєш свою обіцянку, так? І якщо брати до уваги твої попередні скарги, навчився ти доволі швидко, правда? Ой, справді! Я просто трохи пожартував. Бачу я тепер чудово, до того ж почав чути. Я справді вдячний! Хм. Міг би і не поспішати так... Тож, зрештою, він не переймався через це. Виглядав він трохи лячно, але він був просто неможливо добрим до мене, хоча і не мав вагомих причин. Можна уявити, як самотньо він почувався. Не пощастило, що він так виглядав. Наче в тій історії, де бідний червоний демон хотів потоваришувати з людьми. Тож, що збираєшся робити далі? Що ж, для початку, гадаю, можна пошукати іншосвітян з моєї рідної країни. Я б сильно переймався, якщо не вийде, але... ну знаєш. Знайти когось було б краще, але не те щоб ми гарантовано стали б друзями за короткий час. Крім того, тепер, коли у мене є зір, подорожувати світом було б дивовижно. Відчуття світла та звуку, що навколо мене, розширило мій світ у тисячі разів. Тепер я нарешті можу попрощатися з тими днями, коли я буквально борсався в багнюці в цій печері. Одначе, це дракон. Чим більше я на нього дивився, тим більш зловісним та жахливим він мені здавався. І до цього моменту він навіть на дюйм не поворухнувся. Раніше він казав про вже трьохсотрічне ув’язнення, так? До речі, Вельдоро, ти казав щось про своє... ув’язнення тут? Мм? Ах. Так, я, можливо, дещо недооцінив свого суперника. Зрештою, я все ж почав битися, скажімо, серйозніше, але... ну, на той час вже було занадто пізно! Дракон, здавалось, майже пишався своєю поразкою. Одна справа магія, але сумнівався, що в цьому, чи хоч якомусь світі, існував меч або спис, який зміг би його подряпати. Однак, не те щоб я багато знав про цей світ — можливо у ньому було повно жахливих монстрів, навіть могутніших за нього. Твій суперник був настільки міцним? Вона була... доволі сильною. Таких як вона люди кличуть «героями», людьми, що наділені так званим божественним захистом. Герой? Завдяки часу, проведеному за іграми на приставці, я добре знайомий із цим терміном. Однак, прості геройські подвиги не роблять тебе винищувачем драконів. Хоча всі ті новомодні ігри перетворили героїв на фантики та пародії на самих себе. Можливо, тут все залишилось трохи традиційнішим. Зараз, коли я пригадую, Вельдора продовжив. Героїня також казала, що її «прикликали». Можливо, що вона з тих же країв, що і ти. Га? Ну я не знаю... Люди там, звідки я родом, не настільки сильні. Може так і є, але багато іншосвітян приходять сюди з особливими силами. Силами, які були викарбувані в їх душах під час їхньої подорожі. Той, кого прикликали, завжди має якусь навичку — унікальну, себто, виняткову для них і лишень для них. На відміну від іншосвітян, що потрапили сюди за волею випадку, у цих людей душа достатньо сильна, щоб витримати стрес від процесу прикликання. Той факт, що згаданий процес так рідко має успіх у цьому світі, також підтверджує і протилежне. Коли ти кажеш про «процес прикликання», ти маєш на увазі... магію, чи щось таке? Маєш рацію. Процес вимагає щонайменше тридцятьох магів, які проводять церемонію протягом трьох днів. Результат рідко буває успішним, але всі вважають, що краще мати при собі таку могутню зброю, коли буде потрібно. Зброю? Ага. Прикликані таким чином зв’язані магічним прокляттям. Його накладають на душу, тож опиратися волі господаря стає неможливо. Ого. Справді? Жодних прав людини? Взагалі ніц? Прав людини? Які права може мати людина у цьому світі зі всіх? Не думай, що такі фантазії мають місце у цій реальності, маленький слиз. Тут править лише один закон — виживає сильніший. Як то кажуть, право мають лише сильні. Он як? Якщо тебе прикликали в цей світ, більше не має сенсу сподіватись, що все тут буде, як ти хочеш, думав я. Дещо складно таке прийняте. Тож, ти маєш на увазі, що більшість іншосвітян тут нічим не краща за рабів? Ні. Не всі. Їм не ставлять рабського тавра. Якщо суспільство їх приймає, вони можуть жити вільним життям, жити, як забажають. Вони можуть стати пригодниками чи ще кимось. Багато іншосвітних авантюристів приходили за моєю головою... Та вони швидко зрозуміли свою помилку! Ха-а-а-ха-ха-ха-ха!! Тож тебе тримають у неволі, тільки якщо тебе сюди прикликали, га?... Не те щоб «у неволі», але гадаю так. Мені подобається думати, що я знаю людей, як свої п'ять пальців*, та це не значить, що я знаю вс. Ні... Крім того, ти дракон. Насправді для дракона він навіть дещо забагато знав. Добре хоч, що після невеличкої розмови ми з ним трохи здружились, і цього виявилось достатньо, аби він відповів на кілька моїх питань. І ми продовжили теревенити — я та Вельдора, дракон та слиз, і говорили ми про все підряд. Як пройшла битва з героїнею? Наскільки сильною вона була? Дракон розповів, що шкіра її була блідого кольору, губи — яскраво-червоними та маленькими. Її довге волосся відливало темним відтінком срібного та було зав’язаним у хвіст. Вона була стрункою та не дуже високою, навіть дещо малою для людини. Схоже її обличчя вкривала маска, але я навіть не сумнівався в її красі. Я спитав, чи була вона достатньо красивою, аби відволікти його, чи був він надто захопленим, аби нормально захищатись. «Досить з мене твоїх дурощів!» — проревів він мені у відповідь. Схоже також, що вона носила з собою довгий, вигнутий меч. «Катана», як її називають. Вона не обтяжувалась щитом. Вона користувалась перевагами двох своїх унікальних навичок: «Абсолютного Розрізу» та «Нескінченного Ув’язнення»; вона також мала силу в іншій магії, і з усім цим, врешті-решт, вона, як висловився Вельдора, «взяла над ним гору». І стільки задоволення було в його голосі, стільки ностальгії. Принаймні, так мені здавалось. Дещо я помітив, поки ми балакали. Дракон цей... думаю йому справді подобаються люди. Він раз за разом називав їх «слабаками», «сміттям» тощо, але, як я це бачу, він ніколи свідомо не вбивав нікого, хто нападав на нього. Якщо лише вони його не дратували. Один раз, століття три назад — лише один раз, наголосів він — певний ланцюжок подій змусив його перетворити ціле місто на попіл. Саме через це люди були змушені відправити по нього героїню. І після цього, завдяки її Нескінченному Ув’язненню, він опинився в такому скрутному становищі. Я і сам не міг до кінця розібратись, що відчуваю щодо цього. Годі і казати про інших людей. Однак я починав думати, що, ну, можливо, цей дракон був не таким вже і поганим. Тобто, він мені подобався. І він був взагалі не таким страшним, як раніше. Гаразд! Ну, ем... Як тоді гадаєш, друзі? Мені було трохи... ні — мені справді було соромно таке казати. Я б сто відсотків почервонішав, якби міг. Ш-Що? Якийсь слиз має сміливість просити мене, могутнього звіра, що весь світ змушує тремтіти від страху, стати його другом? Мене, Штормового Дракона Вельдору?! Ой, ем, ну ти не маєш це робити, якщо не хочеш, але... Ти дурбецало! Дурний йолоп!! Хто казав, що не хочу?! Ні? Тоді гаразд. Ем... Ну і що тепер? — Хм, маєш рацію... Якщо наполягаєш... думаю, я можу подумати. Я прямо відчував його погляд крадькома. Одна річ, якби це була якась миленька дівчинка, що сиділа поряд у кіно, але, коли це смертоносний міфічний звір, це вже зовсім інше. Взагалі не весело. Ну, взагалі-то доволі смішно. Ага, наполягаю. Вирішено! А якщо тобі щось не подобається, стережись, бо я тоді не повернусь! Ні! Ох, тоді най буде так. Я стану тобі... другом. Насправді я сподіваюсь, що ти цінуєш мій жест. «Хех. Цікаво, чи зможу я так само легко маніпулювати рештою трьома драконами?» — гадав я. Я був народжений, аби експлуатувати, а він — щоб бути піді мною. Ми ідеально підходимо один одному. Тоді до скорого! І справді! До скорого!... Ах так, дозволь мені дати тобі ім’я. Натомість ти даси імена нам обом. Га? Нащо? Звідки взагалі такі думки? Воно викарбує в наших душах факт, що віднині ми є рівні. Щось на кшталт прізвищ, яке використовують в людських родинах, але, крім того, моє ім’я також наділить тебе чимось на зразок божого благословіння. Наразі ти досі безіменний, але так ти станеш справжнім іменним монстром. М-м-м-м. Тож він хотів, аби я придумав нам обом спільне ім’я? А натомість я отримаю власне ім’я, а разом із цим усі переваги статусу іменованого монстра? Краще вигадати щось гарне. Я просто жахливий у таких речах... Ну, пам’ятаю, ти назвався штормовим драконом... тоді як щодо, не знаю навіть, Темпест? Ух. Знаю, надто гучно, але звучить круто, як на мене, тож... Ідеально! Так і буде! Це чудово підкреслить мій титул, так. Йому сподобалось?! З цієї миті і надалі мене кликатимуть Вельдорою Темпестом! А тебе... тебе називатимуть Рімуру. Оповісти весь світ, що твоє ім’я Рімуру Темпест! І після цього у моїй душі викарбувалось ім’я. Не те щоб це щось змінило в мені, або моїх здібностях. Але десь глибоко в душі щось все ж таки змінилось — зовсім трохи. Думаю те ж сталось і з Вельдорою. І так ми стали друзями. Що ж, настав час іти, думав я. Та перед цим... Гей, я тут хотів де що спитати, доки не пішов. Ти... можеш щось зробити з печаткою, що ув’язнює тебе? Ні, тільки не з моїми силами. Можливо хтось з унікальною навичкою на тому ж рівні, що і героїня, може мати шанс. А ти таких не маєш, Вельдора? Є декілька, але під цими оковами у мене не має доступу до жодної. Телепатія — це майже все, що я наразі можу. Нескінченне Ув’язнення героїні могло вічно тримати свою жертву в нескінченній кількості уявних вимірів. Це не якийсь слабкий бар’єр з посереднім впливом на реальний світ. Оглядаючись назад, певно воно так сильно мене шарахнуло, що навіть став можливим зв’язок Телепатією. З часом такий бар’єр не зламається, але Вельдора міг спілкуватись з навколишнім світом, що, можливо, казало дещо більше про нього. Одначе, жоден з нас тоді так про це й не подумав. Що ж, дозволь дещо спробувати... Пробуджую унікальну навичку «Хижак», задля поглинення унікальної навички «Нескінченне Ув’язнення»... Провалено. Я вже підозрював, але тепер точно ні — я точно не був рівним героїні. Зі сліпучим світлом моя унікальна навичка намагалась зробити свою роботу, але натомість її здуло, наче якийсь листочок. Я намагався зробити лише невеличку дірку, але це все. Та й бар’єр безсумнівно швидко відновиться. Я сподівався також, що унікальна навичка над унікальною навичкою, хоч щось зробить, але ні. Але, можливо, я хоч щось міг би зробити? Щось... Прийнято. Частковий аналіз унікальної навички «Нескінченне Ув’язнення» завершено. Доповідаю про ймовірний шлях для втечі. Побіг з використанням фізичного тіла неможливий. Шанси на знищення в’язниці фізичними пошкодженнями — нульові. Не можу проаналізувати шлях до втечі, що має справу з анулюванням уявного простору. Лише за умови ув’язнення тією ж навичкою вище наведений аналіз можливий. Це наразі неможливо. Шанси на втечу у формі духовного тіла — один відсоток. Якщо підготувати для цілі духовну ємність, це полегшить перехід, і шанси на успіх збільшаться до трьох відсотків. Цей процес рівноцінний переродженню. У випадку, якщо ціль майже несумісна з вище згаданою ємністю, він втратить всі спогади та здібності. На цьому доповідь про ймовірні шляхи для втечі завершено. Хмм. Якось мало, як на мене. З моєї точки зору Нескінченне Ув'язнення не більше за прозору мембрану... але фізичні пошкодження їй до фені? Може до неї прикріплений ще якийсь Нездоланий Захист? Гей, ти хоч якоїсь шкоди героїні цій завдав? Чи все було навпаки? Ох. Дякую, що спитав! Більшість моїх атак вона уникнула, але мені, зрештою, вдалось завдати їй декілька прямих ударів... які, на превеликий жаль, на неї зовсім не подіяли. Вітер, що прикликає Смерть, Чорна Блискавка та навіть Шторм Згуби — її взагалі нічого не брало, хоча ухилитись від цього абсолютно неможливо. Повний провал... Я міг лише сміятися! Тоді Вельдора підкреслив свою точку зору глибоким реготом. З цього схоже, що це Нескінченне Ув’язнення можна використовувати і на власному тілі, щоб захиститися від ворожих атак. Дуже зручно мати таку. Героїня починала здаватися мені прямо скажемо всемогутньою. У неї ще й був Абсолютний Розріз, а з цим вона взагалі була непереможною. Адже так? Я справді не хотів би натрапити не неї... але мені б і не довелося. Мені подобалось думати, що вона вже загинула за ці три сотні років. В іншому випадку, вона справді міцний горішок. Хай там як, якщо я хочу витягнути його звідси, мені доведеться перемістити його свідомість в інше тіло, та? Схоже мені потрібна якась ємність, аби витягнути тебе звідси. Мені здається це можливим, навіть якщо лише у формі духовного тіла. Не має сенсу казати з якими шансами йому б довелось зробити ставку. Це лише засмутить його. М? Звідси є шлях назовні?! Цікаво... Схоже магічної сили мені вистачить не більш ніж на століття. Навіть зараз магія продовжує полишати мене. Справді? То ось чому тут така концентрація... Маєш рацію. Навіть високорівневі монстри не наважуються сюди наближатись. Помітив, що тут взагалі не має бур’янів? Рослини, які можу квітнути в таких умовах неймовірно рідкісні! Точно. Я пригадую, що тут було повно гіпокутової трави, доки я все не всмоктав у себе. Вона настільки цінна? Цікаво. Тож... ти хочеш спробувати втекти звідси? Якби у мене була гарна ємність, гадаю будуть непогані шанси... Але ти знаєш, що я маю зробити? ... Думаю так. Навіть якби я втік у формі духовного тіла, зібрати магії достатню, щоб сформувати нове ядро буде доволі складно. Навіть якщо ти зробиш маленький зазор у в’язниці, шанси набагато збільшаться. А як щодо ємності — нового ядра, якщо ти знай... якщо ти зможеш знайти мені щось на зразок, мені потрібно буде лише вселитись туди. Наче переродження, гадаю... Ой, леле! А я думав він повільно думає. Він знав з точністю, що я хотів робити. Висновки такі ж, що я почув від Мудреця. Загалом так. Якщо я взагалі можу знайти це з цього боку, можу пошукати. Хмм... Якщо казати правду, мені взагалі не потрібне ядро... Ти ж можеш тримати таємниці? Я вже казав, що я найбільш унікальний та ідеальний зі свого виду? Істинно унікальне створіння, що живе цілковито в духовній формі. Жодним чином я не прив’язаний до цього тіла. Ця форма — лише образ, створений розумом тих, що бачать мене. І знов він почав казати якісь просто безглузді речі. Ось як справи були насправді, якщо вірити тому, що я зібрав по частинках впродовж усієї нашої розмови: Однією свідомістю він міг зібрати навколо себе достатньо магічасток, аби сформувати фізичну оболонку. Тіло це наразі перебувало у в’язниці, але водночас ця в’язниця не давала йому збирати магію. Чи міг він втекти в самій лише формі свідомості? Ні, тому що він потребував якоїсь ємності. З часом він просто виснажить своє духовне тіло, а сутність його розвіє вітром, наче саму магію, а існування його зникне з цього світу. В результаті, не зрозуміло де, чи як, народиться новий штормовий дракон, але це мені вже було не важливо. Якщо коротко, може він і міг втекти, але тоді він розвіється і збереться знову в когось іншого. Це не мало для нього жодного значення. Такі справи. Але що, якби я використав Хижака, аби поглинути Вельдору? Я б міг його проаналізувати всередині Черева, або ізолювати його та анулювати ефект Нескінченного Ув'язнення, а тоді звільнити його. Це спрацює? Прийнято: зберігання цілі Вельдора в Череві, завдяки унікальній навичці «Хижак», справді можливо. Справді?... Тоді, якщо я зможу переконати його, ми зможемо зрушити з мертвої точки. Якщо ні — він проведе століття в ізоляції, а потім зникне в небутті. Тому я витратив деякий час на пояснення роботи Хижака Вельдорі, а також, що я ним хотів зробити. Без допомоги Мудреця це було б неможливо, але... Мва-ха-ха-ха-ха-ха-ха! Як захопливо! Що ж, починай. Я залишу себе у твоїх руках! Ти готовий довіритись мені? Авжеж! Буде набагато веселіше проламати цю в’язницю разом із тобою, ніж сидіти тут та чекати на твоє повернення! А з нами двома Нескінченне Ув’язнення паде набагато швидше, ніж ми думали! І тоді я зрозумів. Раніше він був один, але зараз ми були вдвох. Такий світогляд був мені до вподоби. Тож план був таким: я з Великим Мудрецем та Хижаком проаналізуємо цю штуку ззовні, а Вельдора спробує знищити її зсередини. І не треба було перейматись, що Вельдора зникне у моєму шлунку. Я вже був почав думати, що це спрацює. Гаразд. Тоді я тебе поглину, добре? Поспіши й вилазь вже звідти. Хе-хе-хе! Не слова більше! Не змушуй мене чекати! Почнімо ж наше об’єднання! Саме так! Я зібрав усі запаси рішучості та доторкнувся до нього. Тоді я активував Хижака. І тієї ж миті кремезний Вельдорів силует зник з поля мого зору. Це сталося так швидко. Лише мить тому ми розмовляли. Від цього мені стало так самотньо, таким малим я почав почуватись. Я використав цю навичку на живій цілі вперше, і опір був надто великим, але Вельдора цілком і повністю співпрацював, тож краще й бути не могло. Його разом з Нескінченним Ув’язненням успішно засмоктало в мене. Взагалі я здивувався, що він помістився в мені. Тоді я перевірив заповнення свого Черева... Твою ж за маківку. 25 відсотків? Він був настільки великим? А тоді: Розпочати Аналіз унікальної навички Нескінченне Ув’язнення? Так Ні От би спрацювало, молився я та подумки сказав Так.