Нумо перевіримо, на що я здатен!

Було темно. Хоч око виколоти! Де це я був? Та що це взагалі трапилось? Хтось приколювався, що я мудрець целібату, а потім...

Цього було достатньо, щоб знову запустити мій розум.

Мене звуть Сатору Мікамі. Лише один з 37-річних білих комірів. Коли я відштовхнув свого колегу на вулиці якийсь перехожий маніяк мене заколов.

Добре. Все це я пам’ятав. Одже, я в порядку. Нема причин для паніки. Я ж все одно не такий. Всі знали, що я — холоднокровний. Востаннє я запанікував на випускному в школі, та й лише трохи намочив штани.

Я спробував оцінити оточення, і зрозумів, що не можу відкрити очей. “Дивина,” — подумав я і спробував потерти руки — марно. До речі, де взагалі моя голова?

Все ставало заплутанішим. Але чекай. Мені потрібно все перетравити. Я завжди рахую прості числа, щоб заспокоїтись — спробуймо: один, два, три... Зажди, один все ж не просте число.

Ух... Не час зараз для цього. Не треба дозволяти собі думати про таку фігню. Тож, що тут відбувається? Невже, я... типу, пройшов точку неповернення?

У паніці я перевірив, чи поранений. Начебто — ні. Фізично я почувався чудово. Ні холоду, ні спеки — краще й не бувало. Хоча б це полегшило ситуацію. Щодо моїх рук та ніг. Ой. Не відчуваю жодну кінцівку. Що за біс? Колота рана не могла змусити лікаря ампутувати їх. Я б хотів їх повернути.

Тоді як, щодо того, що я не можу очі відкрити? Я перебував у світі темряви, такій, що хоч очі виколи. В мені почало зростати занепокоєння, якого я ще ніколи не відчував.

Я що... у комі?

Я був притомний, але, можливо, відключився від центральної нервової системи?

Дідько, тільки не це! Себто, вдумайся! Якщо закинути когось у темний закритий простір й оком змигнути не встигнеш, як він з’їде з глузду. І саме звідти я й простував. Тепер схоже я навіть не можу спокійно померти. Лише божевілля чекало тут на мене — цього було достатньо, щоб вибити ґрунт з-під будь-чиїх ніг.

Саме тоді я відчув, як щось торкнулось мого тіла. Ха? Що це було? Я зосередився на відчуттях. Ніби.. трава, але вона торкається стінки мого шлунка, або того, що мало бути ним. Я ще більш зосередився і почав розуміти, що було навколо мене. Я відчував, як загострені краї листя впиваються в моє тіло.

Це мене трохи ощасливило — справді. Мить тому я був у повній темряві, а зараз, принаймні, до мене повернулось відчуття дотику. Від радості я швидко підповз до трави...

Стривай, підповз?

Я відчував, як моє тіло ковзає по землі. Щойно.. я зрушив?

Принаймні, тепер я точно знаю, що не перебуваю у лікарні. Відчуття під животом (?) прийняло форму твердого, точеного каменю. Хм... Не дуже розумію, але я, здається, був надворі.

Я попростував травою, загострив почуття до максимуму. Однак, я ще не розумів, де була моя голова. Нюхати було нічим; я навіть не знаю, чи є в мене це почуття.

Справді, я не маю жодної ідеї щодо форми свого тіла. Я відчував... текучість. Схоже на желе. На кшталт певного фентезійного монстра, з яким я дуже добре знайомим. Насправді я мав одну ідею вже доволі довгий час.

... Ні, не може цього бути. Це ж дурня якась. Що завгодно, та не це. Я вирішив залишити цю тривожну можливість на потім і натомість перевірити моє останнє неперевірене людське відчуття. Не те щоб я знав, де мій рот, але... що далі?

Раптом, голос виник у мене в голові.

[Використати унікальну навичку “Хижак”?]

[Так/Ні]

Га? Чо-чого? Унікальна навичка “Хижак”?

І щодо цього голосу. Я думав, що чув щось дивне, коли говорив з Тамура. Себто це було насправді? Хтось там був? Та щось не сходиться. Все було не так, наче хтось був поруч. Скоріш — наче слова влітали прямо в голову. Холодні слова без відчуттів, наче згенеровані комп’ютером.

Відповім-но зараз “ні”.

Жодної відповіді. Я її чекав, та голос більше з’являвся. Схоже другого питання не буде. Може я відповів неправильно? Я думав, що воно буде повторюватись доки я не оберу “так”, як в будь-якій нормальній RPG, та схоже — ні.

Ой, точно. Продовжимо. Відчуття смаку.

Я знов наблизився до трави. Коли вона мене торкнулась я нахилився вперед і переніс усю мою вагу на неї. Це точно була якась трава.

Коли впевнився у цьому я раптом усвідомив, що місце, де рослина зустрічається з моїм тілом, почало танути. І тепер я міг сказати, що всі її компоненти надійшли в моє тіло.

Тож так воно працює? Замість того, щоб їсти ротом, я просто ковтнув рослину всім тілом. Смаку схоже немає.

З цього я міг зробити кілька розумних висновків.

По-перше, я більше не людина. Тепер це — факт. Себто я дійсно помер від колотої рани? Схоже більше варіантів не було. Це також пояснює, чому я відпочивав на камені, замість лікарняної палати.

Що сталось з Тамура? А з Саватарі? Чи спалив він мій жорсткий диск? Було багато питань — але й підозра, що тепер це не важливо. Я треба думати, що далі.

Тож так і є? Я справді... Ну знаєте... З цим тактильним відчуттям...

Я знову зосередив відчуття на своєму тілі. Воно відповіло ритмічним рухом. Бринь. Спронь. Повільно, у повній темряві я почав окреслювати свої форми.

... Боже! Я був таким красним, привабливим чоловіком, а тепер — такий рідкий — аеродинамічний!

... Ага, гаразд! Думаєте я так просто це прийму?!

За моїми відчуттями, не було причин для сумніву. Уявляю це.

Себто, які ще є варіанти? Я не маю упереджень щодо цього. Це навіть трохи мило. Але, чи підходить це мені? Думаю на опитані, принаймні 9 з 10 відповіли б так само.

Однак, я маю це прийняти. Прийняти факт того, що моя душа, хай там як це назвати, переродилася у монстрі з іншого світу. Вірогідність такої події, як на мене, астрономічно низька, але...

Але я все ж переродився... слизом.

 

***

 

Їм, їм.

Їм, їм, їм, їм.

Я тільки що перекусив травою. Нащо? А чому ні? Мені ж все одно нема чим зайнятись.

Відколи я був змушений визнати, що став слизом, минуло кілька днів, чи близько того. Не можу сказати точніше. Важко слідкувати за часом, коли все, що ви бачите, — повна темрява.

За цей час я зробив одне відкриття — тіло слизу набагато корисніше, ніж здається спершу. Я ще не разу не зголоднів, та не втомився. Їжа та сон для мене абсолютно непотрібні. Та я відкрив ще дещо. Я не абсолютно певен, але я тут, схоже, самий. Щодо небезпеки, про неї й говорити не доводилось. Я коротав дні без турбот.

Або хоч чогось іншого.

Я більше не чув того голосу. До речі, невелика компанія зараз не завадила б. Та ні. Лише трава та я, що їсть її за нестачею інших занять. Так я вбивав час. До речі, щодо цього, я відчував увесь процес: тіло поглинало рослини, сортувало компоненти та зберігало їх.

Однак, не знаю, що все це означає. Це починало лякати. Я мав знайти заняття, щоб не втратити глузд. Тож я повторяв по колу: поглинання, розкладання, зберігання. Та щось дивне було у цьому процесі. Випорожнення не було його частиною. Можливо слиз це не стосується. Але де все, що я поглинув? Відчуття підказують, що я не збільшився.

Тож, якого біса?

[Отримано. Все зберігається у череві унікальної навички “Хижак”. Даної миті зайняте місце складає менше одного відсотка.]

Шо? Вау! Воно розмовляє.

Але відколи я використовую навички? Я думав, що відповів тоді “ні”.

[Отримано. Унікальна навичка “Хижак” не була використана. Матерія, поглинена вашим тілом, автоматично зберігається у череві. Це може бути змінено, якщо забажаєте.]

Га? Як же приємно мати справжню бесіду. Та повернемося до справ. Що станеться, якщо я використаю цю навичку?

[Отримано. Унікальна навичка хижак має наступні основні ефекти:

– Хижацтво: відправляє ціль у ваше тіло. Менший шанс успіху, якщо ціль має свідомість. Може бути використана на органічних та неорганічних об’єктах, а також на навичках та магії.

– Аналіз: аналізує та досліджує ціль, відправлену у ваше тіло. Дозволяє створювати крафтові предмети. Якщо матеріали — присутні, дозволяє копіювати предмет. Успішний Аналіз методу чаклування дозволяє вивчити навички та магію цілі.

– Черево: зберігає поглинену ціль. Також може зберігати матеріали, похідні від Аналізу. Предмети, що зберігаються у череві, перебувають поза впливом часу.

– Мімікрія: відтворює форму та навички поглиненої цілі. Доступно тільки після Аналізу цілі.

– Ізоляція: зберігає шкідливі ефекти, що не піддаються аналізу, шляхом нейтралізації та розкладання до магічасток.]

Ем... Шо?

Вперше за тривалий час я був здивований. Схоже на неймовірну навичку. Не зовсім те, чим відомий слиз. Принаймні яких я знав.

І... чекай-но. Хто взагалі відповідав мені? Тут хтось був?

[Отримано. Це ефект унікальної навички “Великий мудрець”. Ефект дозволяє навичці бути більш доступною.]

Мудрець, та?... Я-то думав цей голос просто насміхається з мене, а тепер він мій найкращий партнер, якого тільки можна мати. Сподіваюсь так і буде далі.

До біса! Зараз будь-що буде непогано доки воно допомагає згладити нескінченну самотність. Хоча я вже приготувався до неї. Якщо я правильно зрозумів мій розум створив цей голос, щоб пристосуватися до навички. Це добре, як на мене.

Вперше за весь час тут я відчув спокій.