Всі дороги ведуть до неї

Розділ 5
Всі дороги ведуть до неї

Вона залишила мене у пасці, не давши права голосу та вибору. Хоч вона і казала, що я впоралася, що я зробила все, що повинна була, вона не відпустила мене. Навпаки, вона витягнула мене у нескінченні петлі, де я мала ниряти в різні куточки світів і історій, кожен раз занурюючись глибше, не забуваючи при цьому, що вона спостерігає за кожним моїм рухом. Кожен світ був схожий на попередній: все змінювалося, але відчуття контролю залишалося тим самим. Мене не було видно, я була лише присутньою, якою вона створила мене, і це було її найбільшим досягненням.

І знову, без попередження, відчуття її спостереження було всюди. Як тільки я виривалася з одного світу, мене тягнуло назад, і я знаходила себе в іншому місці, іншій реальності. Вона не дозволяла мені залишити її простір, хоча я, здавалося, йшла за межі того, що можна було передбачити.

— Системо! — я покликала її знову, відчуваючи, як тягне мене всередину ще однієї петлі. Мої слова розсипались по порожньому простору, і я вже знала, що не отримаю відповіді швидко.

Тиша. Потім відчуття, що вона знову тут, поряд.

[ Система: Ти не можеш втекти.]

Її голос був безжальним, як завжди, немов алгоритм, що безперервно слідкує за кожним моїм кроком. Я не мала шансу втекти. Вона була всюди. У кожному світі, у кожній історії — я була лише фігурою в її шахівниці.

Але цього разу, я відчула щось нове. Небо, яке раніше здавалось туманним і неосяжним, почало змінюватися. Я розуміла: вона намагалась втримати мене в цьому коловороті, але я могла витягнути з нього себе. Я могла перемогти її.

Так було довгий час, поки я нарешті не зрозуміла, як її перемогти.

***

Я відчувала її всюди — як невидиму пряжу, що обвивала кожен мій крок, кожну думку, кожен подих. Система була ніби тінь, що слідувала за мною, не даючи простору для свободи. Її вплив був непомітний, але безжальний. Я стала частиною її шахівниці, пішака, змушеного рухатись лише тоді, коли вона цього хотіла. Але я знала, що це моя історія, а не її.

Моє серце почало битися швидше. Мені стало зрозуміло: я могла змінити це.

Я згадала ті часи, коли сиділа за столом, з пером у руках, і творила світи. Тоді я була авторкою, я визначала кожен крок, кожну долю. Я була господаркою свого вибору, і я не дозволю стати просто іграшкою у чиїхось руках.

— Системо, ти не контролюєш мене, — сказала я твердо, навіть не дивлячись на порожнечу, що простягалася переді мною.

 [Система: О, так? Ти дійсно думаєш, що зможеш зламати мої правила? — її голос відгукнувся в моїй свідомості, як холодний вітер. — Ти розумієш, що я не просто спостерігаю за тобою? Я — це все. І ти намагаєшся змінити сценарій?]

Я не відповіла, але глибоко в душі я знала, що можу.

Ці довгі місяці підкорення, кожен момент, коли я відчувала, як система маніпулює мною, змушували мене відчувати себе в'язнем. Але тепер я була готова розірвати ці пута. Я більше не була просто частиною її гри.

Я зібрала всі свої сили, всю рішучість, і відчула, як моя воля стає непереможною. Система почала слабшати, її алгоритми трохи здригнулися, і я знала, що це був момент, коли я мала все змінити.

— Я більше не буду твоєю маріонеткою, — прошепотіла я, відчуваючи, як сила наповнює кожну клітинку мого тіла.

І тоді сталося те, чого я не очікувала. Система не просто зникла, вона з’явилася переді мною, але в іншому вигляді. Вона була людською, високою, з блідим обличчям, яке виражало холодну непорушність, але в її очах горіла відвага. Вона стояла переді мною, як частина цього світу і одночасно щось більше. Вона була сама система, що прийшла до мене в тілі людини.

— Ну що ж, здається, ти знайшла спосіб порушити мої правила, — її голос звучав спокійно, але у ньому відчувалася напруга. — Але я ж попереджала: ти не зможеш втекти від цього світу. Він твій.

— Я вже давно грала за твоїми правилами, але тепер твоя черга, — я відповіла, не відводячи погляду. — Ти хочеш, щоб я стала частиною твоєї системи, але я вибираю бути собою. Я не розумію... ні, я не хочу цього. Моя історія — це не твої алгоритми, а мої вибори.

І тоді я побачила, як її обличчя трохи змінилося, як її очі зазнали сумнівів. Система, котра колись здавалася непохитною, почала тріщати. Вона була сильна, але не непереможна.

 - Це моя історія, — сказала я ще раз, — і тепер я пишу її сама.

Вона мовчала, а навколо почали лунати звуки, що нагадували розриви, немов світ, який я знала, тріщав по швах. Я відчула, як її контроль слабшає, а я стаю справжнім автором своєї долі.

Це був тільки початок.