Пройшло декілька днів.

Кожного дня Кай бачився з десятками людей, які невтомно дякували йому. На диво, він навіть зустрів кількох лордів, які відвідали його домівку заради особистої зустрічі з ним. 

Герой. Звідусіль лунало це слово. Здавалося, наче воно приліпло до нього і починало поглинати, нестримно знищуючи його душу.

Проте він не вважав себе героєм. Який з нього герой, якщо він довгий час не помічав лиха?! Якщо він не зміг врятувати сотні, а той тисячі життів, які померли через його недбалість?! Якщо він не зміг навіть захистити кохану людину, яка була зовсім поруч?!

Ця боротьба принесла занадто багато нещастя та болю, і хоча йому вдалося покінчити зі злом, проте втрачені життя більше не повернути. Спустошені села більше ніколи не звучатимуть дитячим сміхом, затоплені будинки не захистять від негоди, а деякі сім'ї більше ніколи не побачать рідних.

Дивлячись на ораву маленьких дітей, яких прихистили тітонька Аделіна і Катріна, Кай, чиї руки були залиті кров'ю, відчував сором за своє тодішнє безсилля. 

Якби Дан був поруч, він би безумовно схопив його за руку і впевнено сказав, що Кай той ще дурбелик, якому з самого початку потрібно було перейти на його бік і стати його шпигуном. 

Кай злегка зажурено усміхнувся. Ось така була суть його коханого. Він завжди і у всьому мав знайти собі вигоду. 

Хоча оглядаючись на той час, це дійсно був хороший варіант. Якби ж він тільки тоді знав, що на нього чекає у майбутньому...

***

— Нужбо, піднімемо за Кая, героя імперії, нашого визволителя. – прокричали тост у корчмі.

Група п'яних голосів гукнули у відповідь: «Ура, ура нашому герою!», а після почувся стукіт кухлів.

Кай, який сидів по центру цього дійства, біля стійки корчмаря, криво усміхнувся, кивнувши, і відсалютував іншим. 

Випивши ще трохи вина, яке йому нещодавно налив щасливий корчмар, чоловік насупився. Раніше він обожнював знаходитися в оточені людей, оскільки завжди хотів стати частиною суспільства, але тепер, переживши все те пекло, йому просто хотілося душевного спокою.

Молодий герой злегка обернувся, глянувши на вільне місце біля себе. В цей момент він наче знову побачив постать у чорному плащі з каптуром, яка манірно сиділа на кріслі, дивлячись на нього. Проте це марення зникло так само швидко, як і з'явилося.

Рука чоловіка затремтіла. 

Кай глянув на двері, які були не так далеко від стійки, миттєво вставши. Кухоль з гучним звуком впав на землю, коли чоловік швидко вибіг на вулицю.

***

— Де ж він? – бурмотів Кай, оглядаючись по сторонах. 

Коли молодий чоловік пробігав біля одного з провулків, він почув придушений плач дитини. Цей звук, здавалося, повернув його до тями. 

Кай швидко схопився за руків'я меча і почав підходити ближче. 

Біля одного із будинків сиділа маленька дівчинка. Скрючивши тіло, вона прикривала голову, намагаючись захиститися від каміння, яке летіло в її сторону. Її одяг був у жахливому стані, ніби дитину до того кілька разів кинули на землю. Її руки були в подряпинах, а волосся скуйовджене. Навпроти неї стояло троє хлопчаків у вишуканих шатах з камінням у руках.

— Бруднокровка! – сміялися хлопчаки, — Тобі не місце серед нас! Забирайся, бісова почваро!

З кожним новим словом у сторону дівчинки летіло все більше і більше каміння. Одне з них вдарило дитину по руці, через що у неї рясно потекла кров.

— Гей, як ви смієте! – гукнув Кай, прикриваючи маленьку дівчинку своїм тілом.

— Та хто ти та... – один із хлопців раптово замовк, а потім радісно вигукнув: — Пане герою, це ви! 

Інші хлопці переглянулись, а потім так само радісно прокричали привітання. Як же вони могли не знати героя імперії? 

— Навіщо ви це зробили? – суворо запитав Кай, розглядаючи насуплено-щасливі личка. 

— Пане, ця... – той самий хлопець, який весь цей час явно стояв попереду двох інших, ніби головуючи над ними, відповів: — Вона відьма. Тож ми вирішили дати їй зрозуміти, що прибічникам тирана тут не раді.

Під час останнього бою з'ясувалося, що багато відьом і магів залишилося на боці імператора, не бажаючи зраджувати його. І у кожного була своя причина. У когось – почуття боргу, а у когось – бажання бути корисним для могутнього правителя. Кай зустрічав усі ці випадки. Що поробиш, коли він сам був частиною цих людей, не помічаючи погрішностей свого володаря?! Хтозна, що було б з ним, якби він свого часу не зустрів Дана і не дізнався всієї правди. 

У його грудях знову заболіло. Це була не та біль, яку він відчував на спарингах чи під час бою. І вона також не могла зрівняти з тією, яку йому довелося пережити, коли його майже смертельно поранили. Ні. Ця біль викликала сльози, які от-от мали виринути назовні, прикрасивши його бліде обличчя двома струмками. 

Якби Дан був поруч, він би категорично заявив, що ці діти невиховані дурні, які бачать цей світ крізь призму чорного і білого, або точніше через погляди власних батьків, які тільки й вміють ображатися. Хоча водночас з цим, він сам приклав руку до того, щоб знищити всіх тих магів і відьом. Всі, хто добровільно і з благоволінням пішли за монстром, повинні були зникнути, щоб не накоїти більшого зла. 

Проте, на боці Дана також було багато відьом і магів, які проявили себе з хорошої сторони, врятувавши багато життів. 

Кай глянув на маленьку дівчинку, яка зі сльозами на очах дивилась на нього. Цей погляд... Він не раз бачив його. Саме так на нього дивилися всі ті, хто уже змирився зі смертю, проте все одно надіявся на порятунок. 

Кай не міг не стиснути кулаки. Ця дитина нагадувала йому його самого. Тож, як він міг залишити її тут? Як він взагалі міг дозволити собі залишити когось у небезпеці? Він і так вже нарік багатьох на страждання і смерть. 

— Годі, – голосно заявив Кай, обертаючись всім тілом до постраждалої. Він швидко опустився навпочіпки і нахилився, оглядаючи її. — Ти відчуваєш десь особливо сильний біль? Де ще, окрім руки, кровоточить?

Маленька дівчинка мовчала. Вона опустила свої світлі очі, наче намагаючись приховати власну суть. Здавалося її тіло затремтіло ще дужче.

Кай швидко засунув руку у карман, нащупавши потрібний предмет, і вмить дістав цукерку. Ще з дитинства у нього була дивна звичка весь час носити у карманах щось солодке. Катрін навіть називала його цукерницею через це. А Дан... Дан завжди так ніжно усміхався, коли він простягав йому щось солоденьке до чаю. 

Маленька дівчинка з недовірою подивилася на нього. Здавалося, в її очах з'явився якийсь вогник, проте він швидко зник, коли почувся голос хлоп'яти.

— Пане герою, хіба не краще її просто вбити? 

Це питання змусило здригнутися навіть Кая. Такі жорстокі слова з вуст дітини лякали. То он до якої реальності призвели всі ці події. 

Кай спробував натягнути усмішку і глянув на трьох дітей, які уважно спостерігали за його діями:

— Війна закінчилася, тож не має сенсу в зайвому насиллі. Не забувайте, що завжди, яка б ситуація вас не спіткала, варто залишатися людьми. Я забираю цю дівчинку, а вам варто повернутися додому і подумати про власну поведінку. Проте спершу вибачтеся. 

— Що? Перед цею? – невірячи, вигукнув хлопець попереду. Він ніяк не міг повірити у сказане і, здавалося, навіть не хотів роздумувати над іншими слова Кая. — Але ж вона бруднокровка! Вона чарувала прямо перед нами!

— Що саме вона зробила? – спокійно запитав Кай.

— Вона!... Вона!...

Хлопець ніяк не міг продовжити.

— Вона за допомогою магії відкинула Ара в сторону, коли на нього ледь не наїхала карета. – сказав один із хлопців.

— Ха! Мене б не збила та карета, проте через неї у мене болить рука! – насуплено вигукнув той самий Ара, потираючи долоню правої руки.

— Тож, замість того, щоб подякувати за порятунок, ти вирішив познущатися над своєю рятівницею? 

— Як відьму взагалі можна вважати за рятівницю? Хтозна, про що вона думала у той момент! – все ще похнюпував хлопець, не розуміючи чому інший наполягає на тому, що його врятувала «бруднокровка».

— Твоя правда. Вона могла мати в цей момент різні мотиви. Вона могла хотіти вбити тебе, оглушити, щоб обікрасти, чи... – він зробив павзу, злегка погладивши по голові маленьку дівчинку, — чи врятувати тебе. Дякувати їй чи ні, твоя справа, але варто вибачитися за все, що ви накоїли. Вам же не було б приємно, якби хтось вчинив подібне із вами?! 

— Але... – хлопці хотіли ще щось сказати, проте побачивши суворий вираз обличчя Кая, вирішили проковтнути несказану частину. Вони насупилися, подивилися собі під ноги і сказали з явним не бажанням: — Вибач.

Ніхто не хотів сваритися з героєм імперії.

Відразу після цього троє дітей втекли.

Втім Каю було байдуже. Він знову погладив маленьку дівчинку по голові.

— Ти можеш встати? – запитав Кай лагідним голосом. 

Дівчинка мовчки кивнула і, спершись на стіну руками, які нарешті помаленьку і невпевнено прибрала від голови, почала підніматися.

«Вона дійсно схожа на Дана.» – з сумом подумав Кай.

Хоча насправді вони були дуже різними, навіть їхні зовнішності були протилежними одне одному, проте дивлячись на це маленьке обличчя, яке намагалося приховати біль, який відчувала власниця тіла, Кай бачив Дана. Йому здавалося, що його коханий у молодості виглядав і вів себе так само. 

«Він, напевно, пережив багато болю у дитинстві.» 

Коли маленька дівчинка нарешті підвелася на ноги, Кай простягнув до неї руку.

— Де ти живеш? Я можу провести тебе до рідних.

Проте дівчинка мовчала. Понуро опустивши свій погляд, вона дивилася на землю вкриту власною кров'ю. 

— Пане, вам ніколи не казали триматися подалі від незнайомих дорослих? – через мить почувся дитячий голос. Маленька дівчинка спокійно подивилася на нього своїми яскравими очима. 

— В дитинстві моя тітонька Аделіна весь час мені про це нагадувала. Проте я завжди був занадто розкутим у спілкуванні з іншими людьми, і тому часто потрапляв у халепу. – почухавши голову, відповів Кай, посміюючись сам над собою.

— Хоча ви усміхаєтеся, проте всередині вас пустота. Лишень шкіряна оболонка, яка вдає, що досі жива. – промовила маленька дівчинка. 

— Що?

— І хоча вам судилося прожити щасливе життя, але ви, схоже, вирішили піти іншим шляхом, ніж той, який проклала для вас доля. В результаті, ви опинилися в такій нестерпній ситуації. – продовжувала дівчинка, уважно роздивляючись Кая. 

— Про що ти?...

Проте не встиг Кай договорити, як їх перервали кроки, що нестримно наближалися до них все ближче і ближче. З-за рогу з'явився сивоволосий чоловік у чорному лляному вбранні. Побачивши їх, він різко рвонув до маленької дівчинки.