Поки що я не знаю, чим саме нагородив мене цей світ. Достеменно відомо лише одне – прокляття не може бути чимось корисним. З цього випливає ще одна невтішна новина.

Я припинив масажувати свої скроні та глянув на бездоганне обличчя Немезиди. Тонкі брови були нахмурені, великі червоні очі опущені. Ну, я б також розчарувався, якби моя покупка виявилась дефектною.

— Дивився я якось аніме, — прикусивши язик розуміючи що прийдеться пояснювати занадто багато. — Ем давайте замінено це на книгу. Коротше читав я якось книгу про Ораріо, богів і авантюристів…

         Я розповів про аніме яке дивився і всі події які там були. Але проблема була в тому, що за два сезони не було чогось глобального що можна було дійсно використати.  

Немезида, поклавши одну ногу на другу, довго думала. ЇЇ тонкі пальчики барабанили по м’якій оббивці дивана. Я дивився як за вікном повільно вмикаються вуличні магічні ліхтарі.

— Що ж Руді, інформація корисна. Якщо хочеш, можеш розповісти дівчатам що ти з Еранталу, але про історію Белла Кранела краще не говорити. 

— Окей, і в скільки ти оцінюєш мої знання? — я нахилився трішки вперед.

— Оцінюю? — її червоні пухкі губи розтягнулись в щирій усмішці. — Розумієш, Руді, я люблю читати пригодницькі романи. І знаєш, зазвичай головними героями твору стають люди виковані в горнилі збігів обставин. Забери якусь проміжну пригоду, і все посиплеться як картковий будинок.

— Ясно, грошей я не отримаю. Ех потрібно було відразу починати з винагороди.

— Річ у тому, що я не хочу втручатись в долю Белла Кранела, але також я не можу ігнорувати дії сім'ї Іштар і Сома. Тому все вирішиться після розслідування, а поки твоя інформація вартує один мільйон.  

Мені особисто все одно що буде з каноном, головне - що моя інформація виявилась корисною. 

— Ви знаєте як можна повернутися на Ерантал? 

— На жаль ні. Але якщо ти тут, значить шлях назад існує, лишається тільки відшукати його.

Відповідь Немезиди була очікуваною, але не обнадіяла. Адже порівняно з іншими фентезі, Данмачі відверто відстає в силі і можливостях. Боги своєю силою не користуються, а магія відверте сміття. Єдина світла пляма - це магічні предмети. Принаймні місцеві спеціалісти змогли створити комфортні умови для життя. 

— Руді, я обережно розпитаю своїх знайомих стосовно твого випадку. Але на багато не надійся, — промовила Немезида і підвівшись поплескала мене по плечу. — Що ж підемо вечеряти. Заодно я познайомлю тебе з іншими членами сім'ї. 

Разом з богинею ми прибули в вітальню. За столом уже сиділа Рейчел і одягнена амазонка. Ельза мене щиро здивувала, на відміну від інших представників своєї раси які носили здебільшого тільки труси і ліфчик вона була одягнена в штани і футболку, яка відкривала вигляд на живіт.

Поки я розглядав амазонку, яка помахала мені рукою, в кімнату увійшла дівчина-кішка з тацею. Поставивши всі страви на стіл вона кинула на мене один невдоволений погляд і більше не звертала уваги.

— Рубі буде? — поставила питання богиня і присіла за стіл. 

— Рубінчик як завжди працює.

— Ну тоді можна знайомитись. Це Руді Ешворд, наш новий член сім'ї.  

— Ми вже бачились, але на всякий випадок представлюсь ще раз. Мене звуть Ельза Локк, — щиро посміхнулась амазонка і кивнула підборіддям на кішку. — А це командир сім'ї, Вейн Штейн.

Дівчина-кішка була найстаршою з усіх, на вигляд їй десь двадцять три, можливо двадцять п’ять. Вона була одягнута в облягаюче плаття, яке демонструвало підтягнуту фігурку красуні. На жаль вона була плоска як дошка, зате талія була тонка і спокуслива. Але що справді змусило мене пускати слину - так це її довгі ніжки в колготках з ромбиком. Вони були просто витвором мистецтва яким я міг би милуватись до кінця часів. Але я добре пам’ятав, що ельфійка відчувала мій погляд тому не смів. 

Дівчина-кішка схрестила руки під своїми плоскими грудьми і з прищуром подивилася на мене. На холодному личку не виникало ніяких емоцій, але смарагдові очі дивились на мене як на комаху. Хвіст трішки нервово колихався зі сторони в сторону.

— Гей, скажу відверто ня, я ненавиджу всіх чоловіків ня. Тому постарайся не попадатись мені на очі ня.

— Вейн, ти перегинаєш палку. Руді тепер частина нашої сім'ї, він має такі ж права і обов’язки як і ти. 

Я здивовано подивився на Рейчел яка відчитала кішку. Вейн свердлила поглядом ельфійку, але відвела очі першою.

 — Вейн, нам не обов’язково ставати друзями чи тим більше сім’єю. Давай для початку почнемо з робочих відносин, — звісно я знав що даремно простягаю руку, але і зробити цього не міг. 

— Добре ня, — промовила дівчина і проігнорувала простягнуту руку. Вона переставила свої столові прибори подалі від мене і сіла.

Я присів біля богині прямо навпроти ельфійки. На щастя Рейчел виглядала нормально і просто насолоджувалась вечерею. Ельза, піймавши мій погляд, слабко кивнула на Вейн, що сиділа через три стільці з моєї сторони столу і піднесла палець до губ. Натяк був зрозумілий, хоча я і так не мав наміру про це говорити. Тому спокійно узявся до вечері.

— Як смачно! Це реально дуже смачно! — я знову не втримався і жер як не в себе. — Картопелька з котлеткою так взагалі супер.

— Свиня ня.

В присутності стількох прекрасних дівчат її репліка дійсно мене сильно ввігнала в краску. Я відчував як мої щоки палають, але зробити нічого не міг. Немезида дивилася на мене нахмуривши брови.

— Вейн, схоже твоя їжа йому просто сильно сподобалась. Вважай це компліментом для шеф-кухаря, — промовила богиня.

— Обійдусь ня.

Зі свою порцію я очікувано покінчив першим тому прибрав за собою брудні тарілки вимив їх і повернувся назад. Дівчата також скоро закінчили, Вейн приготувала всім чаю. Звісно вона не була настільки дріб’язковою, щоб не подати мені чашку. 

— Рейчел ня, як пройшло твоє патрулювання? — поставила питання Вейн опустивши своє тонке підборіддя на руки.

— В основному спокійно, був тільки один інцидент.

Дівчина-кішка прослідкувала за поглядом ельфійки і звузила свої очі. Я ж відчував себе, м'яко кажучи, не зручно. Тому варто розвіяти безпідставні підозри якомога скоріше.  

— Я не був ініціатором бійки і тим більше не причетний до викрадення грошей Роберта Шмітта, — Немезида підтвердила мою невинність слабким кивком. 

Ельфійка не втратила свій холодний вигляд, але мені здалось, що її сапфірові очі зовсім трішечки потеплішали. Вейн же продовжила свердлити мене не довірливим поглядом. 

— Думаю вам варто знати ще одну річ про мене. Двадцять п’ять років я жив в іншому світі зовсім не схожому на цей. А потом мене вбили і я прокинувся в цьому тілі. Тому деякі речі для мене будуть зовсім дивними і незнайомими, надіюсь ви допоможете мені адаптуватись.

— Це такий жарт? — поставила питання Ельза, і опустила чашку чаю на стіл.

— Ні, він сказав чисту правду.

На цей раз тиша затягнулася на цілу хвилину. Тепер, після підтвердження богині, мої слова сприймаються серйозно. Звісно повірити відразу не можливо, але з часом все стане на свої місця. Під зацікавленими поглядами відразу чотирьох красивих дівчат я відчував себе трішки ніяково.

— Можливо у вас є якісь питання?

— Руді, розкажи трохи про твій світ — промовила НемезидаЮ порушивши тривалу тишу.

— Для початку, на Еранталі ніколи не існувало інших розумних рас крім людей. Про магію також не чув, зате наука у нас досить розвинена. До прикладу ми можемо будувати хмарочоси навіть вищі ніж та штука в центрі міста.

— Вище ніж Вавилонська вежа? — щиро здивувалась Ельза.

— Так, і набагато, є деякі вежі які тягнуться до самого космосу. Хоча скоріше це просто ліфт, — я зробив ковток уже теплого чаю, з задоволенням спостерігаючи за реакціями дівчат. Богиня продовжувала зберігати спокій, ельфійка також старалась не проявляти цікавість, але її сині очі блищали. Хвостик Вейн гойдався і тільки Ельза хмурила брови.

— Руді ти згадував про клани. Не міг би ти розповісти про розподіл влади на Еранталі, закони та порядки?

— Напевно щоб ви краще зрозуміли мій світ необхідно зробити крок назад, — я трішки задумався збираючи думки до купи і продовжив: — Річ у тім, що хоч люди єдина розумна раса на планеті через вплив Барвистих кристалів люди отримали деякі фізичні відмінності один від одного. Тобто колір очей, волосся і саме головне - можливість розмножуватись тільки з представниками своєї групи. Тобто Клан Хорнів з синім волоссям і синіми очима не можуть мати дітей від Клана Каенів, людей з синім волоссям, але з небесно голубими очима.

— Хмм такі явні маркери свій чужий і підштовхнули ваше суспільство до утворення кланів, — промовила богиня киваючи сама собі.

— Саме так. Навіть зараз, після прориву в генній інженерії, який дозволив нам  народжувати дітей між представниками різних кланів хибні упередження існують і понині. Стосовно законів, тут все просто: кожен клан має достатньо автономії, щоб приймати будь-які закони. 

Немезида постукувала подушечками пальців по столу зі слабкою посмішкою. Було видно що їй дійсно цікава ця тема і богиня має намір поставити кілька питань, але амазонка її випередила.

 — Пацан ти краще скажи, в вашому світі монстри є? Авантюристи чи боги?

— Люди домінуюча форма життя на планеті тому авантюристи просто не потрібні. Стосовно богів, релігія у нас звісно є, але об'єктивних доказів існування божеств немає.

— Гей, а ти випадково не був злочинцем у своєму світі ня?

— До речі, це слушне питання. Зазвичай ми проводимо співбесіди, але на цей раз можемо обійтись всього лише цим питанням, — здавалося невинне прохання, тільки ось очі Немезиди були льодяними. — Добре подумай над відповіддю.

Я сплів руки під грудьми і задумався. Згадав те що варто забути, назовні вийшли давно пригнічені емоції. Мимоволі прикусив губу настільки сильно що кров заповнила рот. Але я стримався, видихнув і підбираючи слова озвучив максимально повну відповідь без деталей:

— Я не вбивав навмисно, не обманював для своєї вигоди не крав і не ґвалтував. 

— Підбирають слова тільки злочинці ня, — кішка подивилась на мене як на таргана.

Її слова мене зачепили, сильно зачепили. Я не стримався стукнув кулаком по столу да так що моя чашка перекинулась і розлила чай.

— Я все життя, до самого кінця допомагав людям. Нехтував сім’єю, особистим життям заради когось. І зараз ти, говориш що я злочинець?!

Я міг сказати ще багато чого, вилити все що накопичилось. Але якимось чудом вдалось стриматись. Пекло з Еранталу повинно залишитись там не потрібно тягти його сюди. Я заплющив очі, видихнув і сів.

— Руді, якщо ти хочеш поговорити…

— Не хочу. Я порушував закон, але на це були об’єктивні причини. Жодний притомний суддя, який буде розглядати мою справу, не визнає мене винним. Ще є якісь питання?

— Ні, думаю цього достатньо.

— Тоді я піду.

Я пішов до своєї кімнати. М’яка перина прийняла мене як рідного, а варто було голові торкнутись подушки як відразу наступила темрява. 

Дверний дзвінок гудів наче навіжений, не стихав і на мить! Роздратований я вже почав підбирати слова для майбутньої сварки, але весь гнів стих коли двері відкрилися. Саманта тато і сестричка, нарядні із повними пакунками в руках спантеличили.

— Ви чого?

— Ти що забув? У тебе день народження! — голосно викрикнула дівчинка і перша зайшла в передпокій простягнувши мені коробку в подарунковій упаковці, з бантиком. — Це від мене, вітаю!

         Я трішки шокований присів, щоб наші очі були на одному рівні і прийнявши подарунок поцілував маленьку занозу в щічку.

— Фу не обслинив, гад! 

         Вона витерла щоку з показною огидою і роззувшись ввалилася у квартиру. Саманта вручила мені подарунок, обійняла і пробурчала, мов чого це я скайлінг постійно виключаю. Батько потиснув руку і теж вручив невеликий презент. 

— Мама хвилювалася, особливо зараз.

         Я зітхнув. Біля кордону в котре зібрались війська сусіднього клану. Глайдери, танки артилерія та інша техніка, але таке буває раз у два роки. Гра мускулів не більше, але нас, як жителів найближчого мегаполіса такі події не можуть не хвилювати.

— Сьогодні був дуже важкий день. Приходилось змінювати одночасно юриста, бухгалтера та консультанта, — я важко зітхнув і помасажував перенісся. — Я розумію, наш волонтерський фонд ще досить молодий у нас немає тієї довіри що у великих фондів, але, чорт забирай, не потрібно через всякі чутки відразу завалювати нас дзвінками! Все ж на сайті є: транзакції платіжки договори все максимально прозоро. Тим більше партія кібернетичних протезів затрималась не по нашій вині!

— Руді, якщо тобі важко ти можеш піти, — він похлопав мене по плечу.

— І удати що в нашому клані немає інвалідів, важкохворих і малозабезпечених?   

— З однієї сторони, я пишаюсь таким сином, а з іншої - боюсь що облисієш ти раніше ніж я.

         Поки ми з батьком балакали Саманта швидко приготувала неймовірну вечерю. І я не перебільшую, адже вона була одним із кращих кухарів в місті, а в її ресторан потрібно було записуватись на декілька тижнів вперед. 

         Святкування було дійсно неймовірним, адже її страви я давненько не куштував. Розмови за столом продовжувались деякий час, сестрі набридло слухати і вона перемістилась на диван грати у свій скайлінк. 

— Руді, а хіба ти не казав, що до вашої команди приєдналися ще декілька людей?

— Ага тільки на голому ентузіазмі далеко не поїдеш. Запал пройшов, настала рутина, а там понаднормова робота, стрес і як вишенька на торті - мізерна зарплата... Коротше новачки швидко здуваються, із восьми осіб залишилась тільки одна дівчинка.   

— Ой знову ви про свою роботу, — пробурчала Саманта і долила нам всім вина. — Це остання?

— Там в нижній шафі ще є пару пляшок.

         Батько ще запитував про організаційні питання нашого фонду. Але раптом йому зателефонували і він вийшов на балкон. 

— Руді, це що таке?! 

         Я пішов на кухню і побачив відчинену кутову шафу, звідки виглядав синтезатор. Ідеальний прилад для холостяка, який не має часу на приготування їжі. Але для кухаря це природний ворог, машина яка знищує цілу професію. Більше того, Саманта щиро переконана що ця їжа шкідлива і несе в собі загрозу.

— Руді, ми домовлялися що ти ні за що не купиш оце! — вона роздратовано махнула рукою на машину яка наче відчула недобре і блимнула індикаторами.

— Після важкого робочого дня в мене просто не вистачає ні сил, ні бажання щось готувати.

— Для свого здоров'я можна знайти час!

— Ну не подобається мені готувати, не подобається! — вже перейшов і я на крик. 

— Так або ти викидаєш оце або ноги моєї більше не буде в цій квартирі!

         Я вже почав тихо звіріти. Синтезатор дорога річ дуже дорога. Мені прийшлось понад рік відкладати, щоб його придбати. 

— Не лізь в моє життя, я сам вирішу що для мене краще! І взагалі ти мені не мама, не намагайся в неї грати!

         Я прикусив язик, але було занадто пізно. Слова вже було неможливо повернути назад. Саманта замість того щоб продовжити кричати затихла. В цей момент зайшов батько.

— Стоп, як я вже казав в такій ситуації потрібно зробити крок назад і подивитись на ситуацію об'єктивно. Подумайте чому ви злі які причини у вашого співрозмовника.

— Ми не твої пацієнти Кевіне, — тихо промовила жінка дивлячись на батька. — Ти маєш рацію, я не твоя мама, але ти моя дорога дитина і я не дозволю тобі труїтися.

         Вона розвернулася і стрімко покинула кухню. Батько похлопав мене по плечу й усадив на табурет. Він дозволив мені трішки охолонути і тільки через кілька хвилин заговорив.

— Ти знаєш чому вона кричить?

— Тому, що вона турбується за мене. Я перепрошу, правда, але не зараз, емоції не дозволять мені зробити це щиро.

— Добре що ти це розумієш, — батько поплескав мене по плечу і продовжив говорити тим самим тихим проникливим голосом який відразу завойовує довіру. — Руді, ти імпульсивний і тобі потрібно навчитись контролювати свої емоції. Як я вже казав…

— Крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно я пам’ятаю.

— Але ти не використовуєш мою пораду. Руді наше суспільство не терпить насильство, адже ми вже давно не в середньовіччі. А слова, можуть швидко перейти в дії.

— Ти це вже казав.

         Він поплескав мене по плечі підвівся. Я вагався певний час, але все ж вирішив проводити гостей. Саманта одягалася мовчки, сестра яка вічно тараторила затихла. Було чути тільки шелест одягу. 

         Першою вийшла Саманта за нею сестра і після прощання батько. Я хотів перепросити, але все ж не наважився. Сірі сталеві двері повільно дуже повільно зачинялися. 

— Клац!

Я прокинувся миттєво. Дихання було важке, серце билось наче божевільне. Це був не сон, занадто все яскраве, чітке і… справжнє. Я досі відчуваю в роті присмак вина і образу на Саманту. До горла підступила грудка, я почав частіше ковтати, щоб не розплакатись. 

Це була наша остання розмова, адже по дорозі додому жахливий вибух забрав їхні життя. Якби я тримав язик за зубами, якби вони затримались ще на пів години, чи навіть менше - вони б вижили.

— Ні це не моя вина. Сваритися нормально це частина життя. Це все Раднійці, це все вони.

Так винні ті хто влаштував цей теракт, тільки вони і ніхто інший. Це все кляті Раднійці. Так повторюючи цю мантру я спробував заснути знову, але скільки б не крутився, це не допомогло. Коли на дворі стало світло в мої двері постукали, а потім не дочекавшись відповіді Ельза увійшла.

— Ого пацан, а ти, виявляється рання пташка.

— Ага, — я підвівся на ноги в одних трусах і пішов за одягом на стільці. — Ти так і будеш дивитись?

— А що я там не бачила?

Я не мав настрою жартувати, тому промовчав. Ельза відчула недоречність своєї поведінки тому відвернулась. Я спокійно одягнувся і пішов за дівчиною. 

— Руді ти володієш якоюсь зброєю?  — поставила питання дівчина підходячи до діжки з дерев'яними мечами. Вона дістала парочку і вийшла в центр імпровізованої арени.

— Ні, але я б хотів опанувати лук.

— Чому?

— В моєму світі користуються виключно далекобійною зброєю. Вміння користуватись луком, можливо стане в пригоді.

— О, а можеш розповісти про зброю яку у вас використовують? — дівчина з блиском в очах підійшла трішки ближче.

— Звичайний піхотинець використовує щось на кшталт арбалета. В середньому гвинтівка може випустити п'ятсот снарядів за хвилину без перезарядки. І замість болта там плазма що може розплавити триста міліметрів сталі.

Ельза підійшла настільки близько, що я відчув її приємний аромат. Дівчина стала розпитувати подробиці: як виглядає гвинтівка які бувають види і тому подібне. Я в міру своїх поверхневих знань відповідав, але старався не переходити на інші види озброєння.Не хотілося за балачками втратити цілий день.  

— Було б круто потримати в руках плазмомет, — проговорила Ельза, закинувши тренувальний меч собі на плече. Другий клинок вона кинула мені. — В будь-якому разі навіть лучник повинен вміти постояти за себе на ближній дистанції. Тому нападай.

— Я не вмію.

— Не важливо просто нападай.

Я стенув плечима, взяв дерев’яний меч обома руками і пішов вперед. Кожен мій рух здавався неправильним, і якимось комічним. Наче дитина з палицею. Проте Ельза не посміхалась, вона уважно спостерігала за кожним моїм рухом.

Підійшовши достатньо близько я підняв клинок над правим плечем і змахнув навскоси. Амазонка зробила крок назад, легко пропустивши меч перед собою. Я стиснув руків’я і приклав більше сили. Звуки повітря що розсікають стали сильнішими. Змах ще раз потім ще і ще. Ельза легко ухилялася від кожної атаки вправно рухаючись по колу невеликої арени. 

— Що ж пацан, бази в тебе і правда не має.

— Я про це сказав ще з самого початку, — пробурчав я приводячи дихання в норму.

— Тепер я також буду нападати, приготуйся.

Ельза нарешті взяла меч обома руками і встала в стійку. Я постарався повторити її рухи, змінив положення ніг, а також хват на руків’ї і дійсно відчув, що така поза краща. Але не встиг я порадуватись своєму відкриттю, як сильний вертикальний удар прийшовся мені на ліве плече. 

— Пацан слідкуй за своїм противником, не відволікайся!

— Тоді навіщо цей фарс? — спитав я розминаючи плече. Боліло сильно, навіть руку важко підняти вверх.  

— Я хочу побачити із якого тіста ти зроблений! Тому намотай шмарклі на кулак і піднімай меч!

Я встав в стійку і Ельза знову пішла в наступ. Я старався захиститись або ухилитись, але нічого не виходило, кожен її удар знаходив свою ціль. Синців на моєму тілі ставало все більше. Біль сковував рухи.

— О невже це все пацан? Ти більше ні на що не здатний? 

Її насмішкуватий голос, ця легкість з якою вона відбиває мої атаки. Я зціпив зуби сильніше і сам кинувся в атаку, але тільки отримав по задниці плоскою стороною меча. На мій злий погляд вона насмішкувато скривила губи і помахала рукою. Я знову кинувся в бій.

Удар, удар і ще раз удар. Горизонтальний переходив в косий, але кожну атаку вона з легкістю парирувала. І вдарила мене під коліном. Я не втримався і звалився на землю.

— Що уже хочеш здатись? 

Щоб піднятись мені прийшлось прикласти не малих зусиль, ліва нога боліла так що вити хотілось. Але мені вдалось підвестись і підняти меча. Ельза посміхнулась, після чого закинула дерев’яний клинок собі на плече.

 — Цього достатньо, — проговорила амазонка і стала серйозною. — Руді ти занадто імпульсивний, нетерплячий і неуважний, тому тобі не підходить роль лучника. Твоя сильна сторона це впертість, а також низький больовий поріг. Ти ідеально підходиш для авангарду. 

— На твоєму місці я б прислухалась до слів Ельзи, — холодно промовила ельфійка схрестивши руки під грудьми. Вона спиралася на стіну дому і здається уже давно там стояла. — Вона ас сім'ї, а ще просто схиблена на зброї.

— Кхм. Пацан, зазвичай цього достатньо щоб я почала справжнє тренування, але ти з іншого світу. Перш ніж я почну витрачати на тебе свій час, сходи в лабіринт, прибий парочку монстрів і тоді я тебе натреную.   

— Ґрунтовний підхід, але в мене немає зброї.

— Ну позич у Рейчел.

— Ні, — безапеляційно промовила ельфійка. — У тебе цілий склад в кімнаті, ось ти і позичай. Заодно і підбереш йому щось.

Амазонка певний час вагалась, чесала голову, дивилась то в сторону будинку то на мене. Її роздуми не тривали занадто довго, махнувши рукою Ельза повела нас за собою.

Кімната амазонки розміщувалась в дальньому крилі осторонь інших мешканців. Ще в коридорі я відчув слабкий запах металу і якоїсь оливи чи чогось подібного. А коли відчинились двері, перед очима опинилася велика кімната. Стіни уставлені відполірованою зброєю яка в променях сонця поблискувала: мечі, списи, кастети, батоги гарпуни і інше залізо яке я навіть не впізнав. Осторонь, в кутку кімнати був стенд для синього суцільнометалевого списа.

— Руді навіть не думай. Бріонак мій скарб і тільки я можу його торкатись! — амазонка навіть перегородила мені дорогу, щоб я, не дай Боже, не торкнувся списа.

— Тобто ти вирішила захищати свою залізяку ніж… — ельфійка красномовно перевела погляд в бік. 

Спочатку я не зрозумів куди вона дивиться, на робочому столі був невеликий бардак просмолена тканина від оливи точильний камінь якісь колби з рідинами. Але трішки далі, на незаправленому ліжку, лежали спокусливі чорні трусики разом з бюстгальтером.

— Пфф подумаєш труси, вчора він мене всю побачив.

— І як ви можете поводитися, так ніби нічого не було? — тихо майже не чутно прошепотіла Рейчел. Якби я не був поруч з нею, то не розібрав би слів, але амазонка в протилежній частині кімнати все почула.

— О так ти ще переживаєш про це? Хм, якщо подумати, хіба Руді не перший хлопець, який побачив тебе без одягу? 

Тонкі пальчики Рейчел стиснулись в кулак. Від ельфійки відчутно повіяло холодом. По спині пробігся табун мурашок, тому я відійшов на всякий випадок. Але нічого не сталось Рейчел різко розвернулася, від чого її білі волоси красиво здійнялись.

— Збоченка, — майже виплюнула фразу ельфійка і краєм ока глянула на мене. — Я почекаю назовні.

— Окей. 

— Хмм, тікаєш? Слабачка.

Сапфірові очі мене відверто лякали тому я почав дивитись на зброю. Звісно ігнорувати слова спеціаліста було нерозумно, тому варто переглянути спосіб свого розвитку. Хоча кого я обманюю, мені завжди подобались мечі. Але тут було багато різновидів: мачете, одноручний клинок, дворучний, рапіра шпага, та багато інших. 

— Слухай пацан, а про кого ти думав частіше про мене чи про Рейчел? — вона задумливо торкнулася підборіддя своїм пальцем. — Якщо скажеш правду, тоді я подарую одного із моїх малюків.

— Клинок тільки за те що я скажу хто мені більше сподобався?

— Угу.

— Рейчел, я ще в житті не бачив настільки красивої дівчини, — відповів і раптом зрозумів що ельфійка може бути за дверима. Нагородивши підступну амазонку злим поглядом я заглянув в коридор. Ні з права, ні зліва нікого не було. — Пощастило що вона пішла.

— Не пішла, — амазонка розплилась в широкій усмішці. — Рейчел стояла за дверима і чула твій милий комплімент. 

Я здивовано глянув в сторону дверей. Це була занадто яскрава реакція на невинний комплімент. Вона ж не червоніла навіть тоді коли я побачив її голою. Хоча, моя увага була прикута до зовсім інших частин її тіла. 

— Ого невже поклав на неї око?

— Вона і справді мені подобається. Але зараз не про це, краще скажи як вибрати зброю?

— Вибирай те що сподобалось найбільше.

Я став брати зі стелажа клинки, легковажно крутити їх в руках і ставити на місце. У Ельзи почало сіпатись око, а коли одне із її дитяток випадково упало на землю, проробивши діру в килимі, то нагло відігнала мене від стіни.

— Ти чистий лист тому перше враження має вирішальне значення. А просте мацання і лапання нічого не дасть. Принаймні на даному етапі.

Я зітхнув і під прицілом роздратованого погляду Ельзи підняв голову. Це був дворучний меч, лезо якого було завдовжки один метр. Якщо не помиляюсь, назва цього меча – Клеймор. Я повільно зняв цю зброю і зробив кілька замахів. 

— Боже, пацан не ганьбись, — промовила Ельза, з якоюсь жалістю глянувши на меч в моїх руках і відправилась до шафи. 

З однієї із багатьох поличок вона дістала якийсь пояс і кинула мені. Чисто гіпотетично я розумів, що частина ременя збоку призначена для кріплення піхов. Але як воно все працює мені не зрозуміло, тому просто закріпив пояс на талії. Тим часом Ельза відчинила іншу частину шафи, де зберігалися піхви для всіх мечів в кімнаті. Відразу відчувся терпкий запах шкіри і дерева.

Амазонка підійшла до мене забрала меч і одним вправним рухом вклала клинок в дерев'яні піхви. Після чого опустилась на коліно переді мною і почала кріпити піхви до поясу.

— Пацан показую один раз, тому перестань зирити на мої цицьки.

— Я з самого початку дивився на твої руки.

— Удам що повірила, — промовила дівчина і піднялась. 

Через довжину клинка і мій ріст пояс кріпив піхви під кутом, тому вістря не буде битися об землю до того ж буде досить просто витягнути меч. Хоча для мене ця річ все одно не дуже зручна і при ходьбі дерев’яні піхви бились об бік.

— Дякую, я обіцяю що буду берегти цей подарунок.

— Ну постарайся пацан, — Ельза поплескала мене по плечу і відправила геть з кімнати.

Досить швидко я вже був на подвір'ї, але Рейчел ніде не було. Живіт потребував підзарядки тому наступним пунктом стала кухня. Тут і була ельфійка яка поводилась як завжди, наче нічого не сталось. Вона закінчила сервірувати стіл на двох. 

Після сніданку ми вирушили до Гільдії. Вулиці були сповнені життям, авантюристи в повному спорядженні рухались в сторону Вавилонської вежі, крамарі зазивали клієнтів, а звичайні громадяни спішили по своїх справах. Сміх крики і гомін натовпу зливався в мелодію.

Рейчел рухалась досить швидко, тому у мене не було часу насолодитись картиною миру. Досить скоро ми прибули до чотирьох поверхової будівлі. Ельфійка не зупиняючись піднялась по мармурових сходах, я увійшов слідом. У залі було не менше півсотні людей, але приміщення було настільки велике, що могло вмістити і в десять разів більше. Ми зайняли найменшу чергу, але варто було нам підійти як два ельфи відійшли в іншу частину зали.

— У нашої сім'ї така погана репутація? 

— Ні, це через мене, — промовила ельфійка, трішки нахиливши голову, щоб побачити, про що так гаряче сперечається авантюрист з працівником гільдії. — На моїй батьківщині вірять що ельфи з білим волоссям приносять біди і смерть.

— А я гадав що ельфи які живуть століттями закономірно мудріші за людей, але навіть вони пояснюють щось незрозуміле забобонами. Що за дурня.

Розмова працівника гільдії і авантюриста і не думала стихати, навпаки, спір тільки набирав оберти. 

— А може і не дурня. В моїх батьків були зелене волосся, а в мене як ти бачиш біле. 

— Це мутація генів. Таке трапляється і як в людей, так в ельфів і навіть тварин. Нічого екстраординарного тут нема, альбінізм це абсолютно природний феномен як синє небо чи райдуга.

— А те що в рік мого народження була засуха, врожай не вродив, а потім ще наше село пережило чорну чуму.

— Перш ніж я скажу що це збіг обставин, скажи, у твоєму статусі є щось незвичне? 

— Ні.

— А в моєму є,  у рядку магії таким жирним шрифтом пише Проклятий. Тобто моє існування є доказом того, що ти абсолютно нормальна.          

Нарешті чоловік, який довго сварився з клерком, пішов геть. Настала наша черга, тому я зробив крок вперед. Рейчел залишилась на місці. Вона припинила похмуро на мене дивитись і привіталася з чоловіком у формі Гільдії.

Під керівництвом дівчини я заповнив декілька документів після чого вже юридично став авантюристом сім'ї Немезида. Ми відправились в Вавилонську вежу. По дорозі Рейчел спробувала більше дізнатись про прокляття, але я і сам не був впевнений.

Перший наземний поверх вежі був величезним. Повно вільного простору, гігантські колони з якогось сірого каменю і високий потолок. Але для мене такий вид не був чимось надзвичайним. Ми приєдналися до авантюристів що спускалися по великих гвинтових сходах вниз.

— На перших поверхах частіше всього зустрічаються Кобольди і Гобліни. Монстри перших рівнів не сильніші за підлітка, але в них немає розуму. Тому в бою сам на сам монстри програють навіть селянину з вилами, — спокійно промовила Рейчел йдучи поряд зі мною.

— Зрозумів.

Рівні сходи закінчились і ми ступили в велику кам'яну залу із якої вели декілька ходів вглиб лабіринту. Більшість авантюристів йшли центральним входом, а ми вибрали бічний тунель. Мені було неприємно знову опинитися під землею, але нічого не поробиш. Попереду не було монстрів, до того ж Рейчел виглядала розслабленою тому я вирішив поставити питання.

— Чому в підземеллі є світло? Ну тобто я розумію, що для цього флуоресцентного моху стеля може бути середовищем життя, але чи не занадто це зручно для авантюристів?

Ельфійка зупинилася і глянула на стелю, після чого повернулась до мене з якимось розгубленим виглядом.

— Знаєш Руді, я ніколи не задумувалась про це, — вона повільно покачала головою і раптом повернулась. — Попереду монстр, приготуйся. 

Я спинився і спробував виявити монстра самостійно, але як би не напружував слух, почути когось мені так і не вдалось. Однак не вірити ельфійці сенсу не було, тому клеймор покинув піхви.

Я обережно пішов вперед і через десять метрів також почув копошіння. Повільно заглянувши за ріг побачив спину створіння з зеленою шкірою. Загострене вухо сіпнулось і морда повернулась в мою сторону. Пащека з гострими жовтими зубами розкрилась в хижацькому оскалі. 

— Рааах!

Гоблін підвівся на ноги, взяв в руки палицю і з вереском попер на мене. Я встав в зручну позу, підняв меч над головою і атакував навскіс. Монстр спробував захиститись, але невдало. Свист, а потім пролунав жахливий звук розрізання плоті. Меч врізався в плече і ковзнув нижче. Бризнула червона кров, а монстр почав верещати від болю.

Я смикнув меч, тим самим збільшуючи поріз. Гоблін впав на землю, рукою затискаючи рану. Але це не мало сенсу, мій клинок порізав підключичну артерію. Через п'ять секунд він затих і вже не подавав ознаки життя. Темна червона кров зібралась в калюжу під маленьким тілом гобліна.

— А що далі?

— Тіло монстра не зникне поки цілий магічний камінь, або поки його не вийняти, — промовила ельфійка, підійшовши до тіла монстра. Присіла і витягнула ніж. 

Я не хотів бачити, як дівчина бруднить свої руки кров'ю.

— Дозволь мені.

Рейчел трішки завагалася, але віддала ніж і вказала на ядро. Я спокійно зробив необхідний розріз ножем, розширив рану і побачивши фіолетове сяйво рукою дістав сторонній предмет. В ту ж мить тіло перетворилось в темний невагомий пісок і зникло, не залишивши по собі навіть кров. Руки були чисті як і мій меч та ніж.

— І за скільки його можна продати? — спитав я, крутячи в руках фіолетовий камінець розміром не більше нігтя мізинця. 

— Двадцять валісу.

— А скільки коштує пара нових штанів?

— Не хвилюйся, пані Немезида виділила тобі гроші.

Я заскрипів зубами. Їм задарма, сплю задарма, купу грошей винен… Батько мене навчив, що справжній чоловік не повинен залежати від жінки, тим більше в фінансовому плані. А зараз я як якийсь альфонс сиджу на шиї відразу п'яти дівчат! 

— Продовжимо?

Наступного гобліна ми знайшли в сусідньому тунелі. Монстр ,на відміну від свого попередник, а навіть палиці не мав. Однак довгі пазурі і гілчасті зуби самі по собі були зброєю. Я замахнувся і без якогось жалю опустив меч.

Гоблін захистився тонкою майже дитячою рукою. Я відчув віддачу в долонях коли сталь роздробила кістку, але все ж мені не вистачило сили розрізати кінцівку. Монстр з вереском відступив, зажимаючи рану. Але я не відступив і зробивши крок вперед вдало задів вістрям шию.

Противник ще секунду стояв, наче не до кінця усвідомивши що сталось, але потім впав на землю булькаючи. Яскраво червона кров швидко зібралась в озерце перед тілом.  

 Забравши магічний камінь ми вирушили далі. Мій третій противник зміг заблокувати клеймор палицею, лезо увійшло наполовину і застряло. Монстр відкинув зброю і кинувся на мене.

Я запанікував і просто не знав що робити. Рейчел блискавично з'явилася поруч і одним швидким рухом обезголовила гобліна. Вона змахнула своєю рапірою струшуючи кров на землю і спокійно вклала клинок в піхви.

— Цього достатньо, ми можемо повертатись.

Мені хотілося продовжити полювання, але ельфійка сказала, що я пройшов перевірку. Звісно гроші мені потрібні, але витрачати час Рейчел для своєї вигоди мені гордість не дозволяла.

— Як скажеш, — промовив я і глянув на дівчину. Ельфійка звузила очі дивилася в один із тунелів неподалік. — Монстр?

— Ні, напевно мені здалося. Ходімо. 

На поверхні дівчина повела мене по магазинах і допомогла купити речі буденного використання. Рейчел підійшла до цієї справи з усією відповідальністю, тому ми купили такі дрібнички про які я навіть не подумав.

— Скільки коштують данго? 

— Чотириста валісу, бери ти не пожалкуєш, у мене кращі данго на вулиці!

Я зітхнув. Щоб не витрачати час в чергах ми вирішили не продавати магічні камені сьогодні, тому продавець отримав мої останні гроші. Поправивши важку сумку за плечима з обновками, я попрямував в сторону де мене залишила Рейчел. Через пару хвилин з'явилася і сама дівчина з пакетом і двома шпажками шашличка.

— А я хотів подякувати тобі за допомогу сьогодні.

— Схоже ми думаємо однаково, — вона протягнула мені одну шпажку і взяла в мене данго. — Ти сьогодні добре постарався.

Я криво посміхнувся і відкусив один соковитий кусок. Ельфійка також насолоджувалась смакотою. Інколи вона навіть задоволено примружувала очі.

— А якщо не секрет що ти купила?

— Замок для ванни.