Після повернення додому я розставив свої обновки і вирушив до ванни. Міцний надійний замок уже стояв на дверях. Повернувши фіксатор до упору я нарешті зміг спокійно, без супутніх ексцесів і травм прийняти душ.

         По закінченню водних процедур робити нічого не хотілось, мені б набити живіт та лягти спати. Але замість цього я пішов на кухню, де щось готувала Ельза.

— Йоу допомога потрібна?

— Знову якесь незрозуміле слово, — зітхнула амазонка і махнула ножем в сторону раковини.

— Що я можу поробити, олдскульний сленг мені завжди подобався.

         Говорив я вже беручи в руки ніж. Добре, що моя сім'я була із багатих, тому ми могли собі дозволити генно модифіковані продукти. До того ж Саманта, моя мама, хотіла навчити мене готувати перед моїм самостійним життям, але я був не дуже добрим учнем.

— Як пройшло твоє побачення з Рейчел?

— Хмм, дай подумати… ми копирсалися в кишках гобліна, потім вона дивилася як я вибираю труси.

— Пфф. Судячи з твого вигляду вона ще дується.

         Я глянув на свій сірий мішкуватий одяг. Саме дешеве вбрання що було тій дорогій крамниці. Відповідно про зручність можна забути, жорстка тканина дере шкіру при кожному русі.

— Це я вибирав, але з трусами все ж промахнувся.

— Хочеш свої позичу?

— Краще навчи мене готувати.

— Ну тоді дивись і запам’ятовуй.

         Амазонка з хитрою усмішкою продовжила нарізати м'ясо і кидати його в велику каструлю. Я чистив картоплю і слухав рецепт карі в виконанні Ельзи.

         Після вечері, на якій знову була відсутня міфічна Рубі, я відправився до своєї кімнати. Сон показав наступний день, а якщо точніше - що відбувалось після опівночі. 

З міста доносились вибухи, було чутно як руйнуються хмарочоси. Однак лист від Центру лякав мене набагато, набагато більше. Якщо знехтувати водою і сухими словами втішення, було написано, що біочіпи трьох членів моєї сім’ї припинили виходити на зв’язок. А це значить тільки одне – смерть.

Звісно повірити одному сраному листу я не міг і відразу почав телефонувати до батька, Саманти та сестри, пробувати зв’язатись з сусідами. Але якщо мені таки вдавалось добитись до когось, відповідь була тільки одна – дома їх немає. 

Трішки пізніше, гортаючи новини, наштовхнувся на статтю з описом вибуху в східній частині міста. Саме там проходила траса, якою користувався батько. Остання надія зникла коли показали відео перед самим вибухом, де я помітив батькову машину.

Горе поглинуло мене з головою. Однак колега вислав відео підземного метро. Білі коридори були забиті людьми, старі, діти жінки. Десь було чути плач, багато хто лежав на холодному камені без ковдр.  

         В той момент я згадав себе в дитинстві, коли допомога була потрібна мені. Тоді моя мама захворіла і потрібні були гроші на операцію, тому поки батько пропадав на роботі я також старався допомогти. Зробив голографічний плакат з мамою і став ходити по місту з ним.

Багато, дуже багато людей мене ігнорували просто проходили повз. Але найшлись і ті хто повірив та допоміг. Історія нашої родини почала розповсюджуватись голонетом. Популярність принесла з собою допомогу небайдужих людей. Але ця історія не закінчилась хепі ендом. Операція пройшла невдало і мама померла. 

Щоб не залишатись наодинці зі своїми думками, я повернувся до роботи і ми стали домовлятися з великими супермаркетами на рахунок їжі, води, елементарних речей. На диво все було, просто власники дозволили нам брати все, що ми хотіли в необмежених кількості. 

Наш фонд, а якщо точніше, декілька людей звідти, почали розвозити все необхідне в ті райони, які були без світла і води. Люди телефонували до нас без перестанку, повсюди потрібно була допомога. Інколи ми проїжджали райони де на землі лежали трупи. Особливо мене вразила картина біля невеличкого магазину. Люди просто хотіли купити все необхідне, але недалеко прилетіла ракета і вони попадали мертві там де і стояли. Серед них були діти. 

Свідомість повернулась в тіло ривком. В грудях розгорялося полум'я гніву яке повільно, наче кислота, розповзалося по всіх судинах і артеріях. Я знаю точно, що зараз не засну, не зможу відпочивати коли там люди продовжують вмирати.

Я скочив на підлогу і швидко одягнувся. Звісно в кімнаті вистачає місця для тренування, але в цій майже абсолютній тиші будь-який звук розноситься далеко. Проходячи повз вітальню звернув увагу на годинник, була четверта ранку. Тобто враховуючи те, що я ліг близько півночі, сон тривав не більше чотирьох годин.

В той момент я просто відмітив це у своїй пам'яті та вийшов на тренувальний полігон. У світлі місяця це місце було дещо химерним, особливо нервували тіні манекенів. Закріпивши на поясі меч я вийняв його, направив на уявного ворога попереду і вклав клинок назад. Кожен рух був повільним, так щоб не поранитись. Базові рухи які я можу тренувати сам.

Один раз, десять, двадцять, сто. Вийняти клинок і вкласти в піхви. Потроху мої рухи ставали впевненішими і трохи швидшими. Раз за разом, вийняти і вставити.

Злість поволі стихала, залишились тільки рухи. Думки були десь далеко був тільки меч. Вийняти і вставити. Поволі сонце почало пійматися, розганяючи нічну темряву.

— Ти весь цей час був тут, пацан?

— Ага, — я зупинився і глянув на амазонку. Дівчина тільки вмилась тому на личку ще було пару крапель води.

— Ініціатива і наполегливість це добре, але зараз у тебе вже не залишилось сил.

— Пробач, я не хотів витрачати твій час.

         Як і сказала Ельза руки гуділи від втоми, ноги налиті свинцем. Тому я неохоче сів на лавку біля стіни. Дівчина впала поруч і хлопнула мене по плечу. Сильно тріснула я мало не звалився на землю.

— Та не парся все нормально.

— Чорт забирай, рука така маленька, а лупиш так, що ледь кістки не зламала.

— Ой пробач я забула що ти тільки недавно отримав Фалну, — ніяково проговорила Ельза натягнуто посміхаючись. — Но поглянь на це з іншого боку, тепер ти отримаєш екселію і станеш трішки сильнішим.

— Я не буду дякувати за побої.

         Якщо подумати, Фална фіксує будь-які зусилля, будь то бій з монстром чи тренування. Але наразі мене найбільше цікавить сила авантюристів. Чи здатні вони в принципі протистояти плазмовій зброї?

— Ельза можу я тебе дещо попросити?

— Все ж таки вирішив позичити мої трусики?

— Ні, я хотів попросити тебе продемонструвати свою швидкість.

— А що це була за пауза? — амазонка нахилилася до мого вуха і видихаючи тепле повітря ніжно промовила: — Невже ти вагався?

Краєм ока я бачив що дівчина ледь стримує свою посмішку. Звісно Ельза хоче просто подражнити, але в цю гру можна грати вдвох. Я повільно повернувся, її красиве загоріли личко стало настільки близько що ми ледь носами не торкалися.

— У мене таке враження наче ти хочеш, щоб я взяв твої трусики. Невже тебе збуджує думка про те, як я буду їх використовувати? — на цей раз уже я нахилився до її вушка і тихо прошепотів. — Як хтиво, Ельза.

— Ти не незайманий. Навіть якось скучно.

         Ельза підморгнула мені і зав’язала у хвостик свої чорні волоси. Вона піднялась і на ходу почала розминатися. Не знаю чи спеціально, чи ні, але вона так спокусливо хитала стегнами, що я навіть залип. Все ж її треновані сідниці просто клас.

         Дійшовши до краю високої огорожі вона різко розвернулась. Я миттєво підняв очі вгору, зімітувавши стриману зацікавленість. Амазонка ще раз підморгнула і її посмішка зникла, вона приготувалась до бігу.

         Я уважно спостерігав за дівчиною, але все одно не зміг зафіксувати початок руху. Ельза просто зникла, а потім з'явилася на протилежному боці. Секунда! Ні, враховуючи поворот моєї голови, то навіть менше!

         Світовий рекорд на сто метрів був рівно дев'ять секунд, Ельза була в декілька разів швидшою. Реакція в амазонки також кратно більша ніж у звичайних людей. Це означає що від плазми вона не ухилиться, але від прицілювання запросто! Навіть ціла центурія не встигне спіймати її в приціл, як буде перетворена на фарш!

— Ну як тобі авантюрист четвертого рівня?

         У мене просто не вистачає слів. Це четвертий рівень? А наскільки сильний п'ятий? Шостий? Сьомий? Я важко проковтнув і встав. Губи самі собою розтягнулися в оскалі. Ця сила допоможе мені закінчити війну.

— Пацан, бачу ти загорівся. Ну що ж тоді приступимо!

— Що мені робити?

— Повторюй.

Ельза стала поруч, розставила ноги на ширині плечей, ліву виставила трішки вперед, правий носок розмістила перпендикулярно лівому. Дівчина трішки присіла.

— Пацан, ти не на унітаз сідаєш вище таз і слідкуй за своїм центром маси. 

— Отак?

— О уже краще. Тільки ліву ногу постав трішки вперед, спина рівно, плечі розслаблені.

Амазонка обійшла мене по колу, прискіпливо аналізуючи мою стійку. Ельза зупинилася навпроти мене і лагідно поставила свою долоню на мої груди, а після цього надавила. Маса мого тіла змістилася на праву ногу, але я втримався. Дівчина підморгнула і показала як в такій позиції рухатись в всіх чотирьох напрямках.

— Пацан, я ж казала, півкрок має бути легким пружним. А ти наче старий п'янчуга ногами ледь перебираєш.

— Я стараюсь.

— Погано стараєшся.

На цьому кроці ми застрягли на добрих пів години. Якщо спочатку Ельза на мене просто кричала, то потім почала дубасити. Зараза, за все життя мені доводилось битись від сили десять раз, але сьогодні я отримав більше ніж за двадцять п'ять років!

— Пацан, знаєш ти гірший учень за весь час! А я знаю про що говорю, тому що працювала тренером.

— Трясця, я перший раз в житті займаюся чимось подібним! 

— ААА? У тебе ще є сили, щоб огризатися?  — амазонка глянула на мене зверху вниз і помахала дерев'яною палкою. — І кому я довірила свій дорогий клеймор?

Я цокнув язиком і продовжив відпрацьовувати рухи. Тільки через двадцять хвилин і декілька підсрачників ми нарешті перейшли до наступного етапу.

— І так пацан, існують всього чотири основні і сім похідних позиції захисту, — вона продемонструвала кожну стійку з мечем і за одно змусила мене прийняти таку ж позицію. 

Я ж впізнав тільки одну стійку, коли меч тримають обома руками перед собою, а вістря спрямоване прямо в очі противника. Водночас Ельза розповіла про недоліки і переваги кожного із положень, а також продемонструвала удари, які відкривають бій.

— А тепер я покажу тобі вправу, яка називається “чотири лінії вісім ударів”.

Ельза взяла в руки меч і ударила діагонально, зліва на право. Крок вперед і клинок зі свистом повторив свою траєкторію тільки тепер знизу вверх. Амазонка повторила діагональний удар тепер з права наліво спочатку зверху вниз, а потім знизу вверх. Два наступні удари стали горизонтальними і вертикальними, які також виконувались двічі.

— Тепер зрозуміло, чому ти почала з захисних позицій. Адже в залежності від положення меча можна по різному розпочати атаку.

— В точку, — амазонка навіть клацнула пальцями. — Моя улюблена позиція це хвіст дракона. Як ти правильно здогадався, з цієї стійки дуже зручно наносити діагональний знизу вверх.

— Але хіба стійка Довге вістря не більш універсальна? З цієї позиції можна розпочати будь-яку атаку.

— Пацан, а мізки в тебе варять, але тобі не вистачає досвіду. Коли перейдемо до спарингів сам побачиш, — вона помахала своїм дерев'яним мечем перед очима. 

Вправа “чотири лінії вісім ударів” досить просто виглядала зі сторони, але насправді моя срака перетворилася на один великий синець. Звісно я розумію, що база це саме головне і помилки тут не припустимі, але вона лупить палкою!

— Трясця! — я зупинився і, потираючи плече, злобно подивився на амазонку. — Якого біса! Я все зробив правильно!

— Твій крок був надто широким і ти не слідкуєш за диханням! Це уже восьмий раз, восьмий! Пацан, це вправа на годину, а ми вже три мучимось!  

— І це привід лупити мене? 

— Ще і який. Якби я тебе не лупила ми б тут до вечора сиділи. Так пацан ти вже відпочив, давай по новій.

Демон, Ельза Локк - демон! Ще дві години я під пекучим сонцем відпрацьовував вправи, інколи получав болючі удари від амазонки. І тільки після того, як мені вдалось провести всі вісім ударів ідеально вона змилостивилась.

— З горем пополам ти щось таки вивчив. Зараз йдемо снідати, а потім ти ще раз уже самостійно закріпиш пройдений матеріал. 

— Ага, — промовив я ледь переставляючи ноги. Піт заливав лоба, але сил не було навіть на те, щоб витертись. Я б і меч лишив, однак ще один пекучий удар по плечах і довга лекція змусила тягти важку залізяку за собою. Повалившись на лавку спиною сперся об холодний камінь будинку дихав я як загнаний кінь. 

— Зараз, пару хвилин потім в душ.

— Нафіґа? Ти ж після сніданку все одно спітнієш?

— Тобі що, води жалко? 

— Води мені якраз не жалко, а що на рахунок одягу? Тобі ж прийдеться його прати. Ручками, — амазонка зобразила в повітрі якісь незрозумілі рухи.  Можливо імітували процес прання.

Чорт забирай, а я не знаю як прати руками. У фентезі про це ні слова, а історія мені ніколи не подобалась. Ой, та кого я обманюю, Ельза вижала з мене всі соки, мені б полежати пару годин.

— Окей вмовила. Ти йди, а я тебе дожену потім.

— Руді, не прикидайся. Ходити можеш, балакати можеш, а значить у тебе ще повно сил, — Ельза взяла мене за комір і легко підняла мою тушу вверх. — Моя тобі порада: якщо хочеш підвищити свої характеристики на тренуванні, тоді викладайся на повну, а потім ще трішки.

Я вирвався із хватки амазонки і пішов уже сам. Під час сніданку Ельза розповідала мені як слідувати за клеймором, коли гострити, як чистити і тому подібне. Більше того вона навіть дала мені ганчірку та оливу і показала як доглядати за зброєю і піхвами. 

Амазонка хотіла проконтролювати як я закріплюю її урок, але часу вже не вистачало тому вона пішла по своїх справах. Як і казала дівчина я провів ще одне тренування, але на цей раз спробував через не можу. Тому зараз моя туша валялася на землі зі свистом втягуючи повітря. 

— Ех, завтра я здохну.

Інтенсивність тренування сьогодні була занадто високою, впевнений що завтра всі мої м'язи будуть боліти нещадно. Я зітхнув через деякий час підвівся і прийнявши душ пішов шукати Рейчел. Мені хотілося хоч якось відплатити сім'ї, тому вирішив допомогти ельфійці чим-небудь. 

Рейчел я знайшов на кухні і в досить провокаційній позі. Дівчина стояла на колінах і намагалася щось дістати з-під столу. Мені ж відкрився привабливий вигляд на її дупку. Звісно шортики не були настільки ж обтягуючими як штани Ельзи, натомість ельфійка одягла панчішки. Чорна атласна тканина бездоганно підкреслювала білу шкіру красуні і спокусливі довгі ніжки. Ех, якби вона одягла ще й підв'язки, це було б ідеально. 

Раптом дівчина стукнулась об стілець головою і повільно підповзла назад. Сині крижані очі холодно дивилися на мене і в тіні столу майже сяяли! Мені стало холодно, я навіть відступив.

— Що сталося Руді? 

Від її голосу в мене мурашки пробіглись по тілу. Вона що, знала куди я дивився? Ні, навіть якщо вона не відчула, то сто процентів догадалася. 

— Я просто вирішив тобі допомогти. Ну раптом щось потрібно зробити щось по дому. 

— Хочеш допомогти? — промовила ельфійка піднявшись і струсивши пил з колін. Весь цей час вона не зводила з мене очей. Я повільно кивнув. — Тоді займись пранням. Все необхідне ти знайдеш в кімнаті біля ванни.

— Окей.

Я швидко захопив по дорозі свій брудний одяг і пішов шукати технічну кімнату. Але мені так і не вдалось знайти пральну машину, віники швабри якісь, тазики – все було, а ось якоїсь магічної штуки, яка б очищала одяг - не було. 

Схоже Ельза не брехала і прати дійсно прийдеться руками. Я зітхнув і ще раз окинув поглядом кімнату, і взяв з собою тазик. Набрав у ванній води, кинув одяг всередину щоб намок і став думати що робити далі. За цією справою мене і застала Рейчел. Дівчина подивилася на тазик з дрантям на червоного мене і мовчки пішла за своїм тазиком. Повернулась вона з якоюсь торбинкою з білою порошковою субстанцією і двома ребристими дошками.

— Дивись Руді додаєш трішки порошку, замочуєш одяг і треш ось так.

В принципі процес нескладний, просто потрібно мочити тканину в воду з милом і терти його об ребристу дошку. Спочатку було складно, але досить швидко пристосувався і закінчив зі своїм вбранням. Я дістав з корзини перше що під руку попалось. Але це виявилось білі трусики з досить тонкої та м'якої тканини.

— Рейчел, а як прати це? Вони просто такі тендітні, боюсь розірвати.

Ельфійка зітхнула і повільно повернулась. Перш ніж я встиг ще щось сказати білі трусики зникли з моїх рук. Рейчел свердлила мене поглядом, але нічого не сказала.

— Схоже мені не варто торкатися ваших речей, я тоді напевно піду.

— Стій, я не дозволю тобі байдикувати. Ти частина сім'ї у тебе такі ж права й обов'язки як і у всіх нас, — суворо промовила дівчина ховаючи трусики за тазик. 

Після чого дівчина перебрала одяг, скинувши мені всякі штани кофти і тому подібне. Собі вона залишила тільки тендітні вироби. Гірку трусиків і бюстгальтерів, а також сорочки та інший одяг, який вона старалася не показувати мені.

Після прання Рейчел сама вивісила одяг для сушки і ми почали приготування рагу. Сьогодні ми вечеряли тільки втрьох, бо Ельза і Вейн були зайняті розслідуванням. В основному говорив я, розповідаючи про устрій свого світу - правила, закони і норми поведінки. Коли чашки чаю спорожніли, богиня попросила мене зайти в її кабінет. Звісно спочатку я допоміг Рейчел вимити посуд і тільки після цього пішов до Немезиди.

— Давай для початку оновимо твій статус.

Я слухняно зняв кофту і довірив свою спину богині. Засяяло, а по тілу пройшлася хвиля тепла, після чого Немезида приклала аркуш паперу до шкіри. Через декілька секунд вона закінчила всі маніпуляції і дозволила одягатися.

— Тримай.

— Дякую, — я приняв аркуш і став розглядати свій статус.

 

Руді Ешворд

LV 1

Сила                  I 35 → I 47

Витривалість I 28 → I 48

Спритність I 43 → I 49

Швидкість I 54 → I 57

Магія I 0 → I 0

Магія: Проклятий

Навики:

Я відмітив що характеристики не починаються з нуля що добре, адже старання до отримання Фални не марні. Друге що впало в око, це слово “Проклятий”, яке було жирніше і навіть трішки більшим ніж всі інші букви і цифри.

— Загалом мої характеристики піднялись на сорок один. Це багато чи мало?

— Це неймовірний результат, — дівчина закинула одну ногу на іншу і уважно глянула мені прямо в очі. — Ти уже відчув прояви Прокляття?

— Так. Кожну ніч мені сняться надзвичайно яскраві та чіткі сни. Я навіть прокидаюсь з тими ж почуттями й емоціями, які були там. До того ж сплю я не довго, приблизно чотири години на добу.

В кімнаті запанувала тиша. Сон це неймовірно важлива складова людського життя. Саме цей період відпочинку організм використовує для відновлення: імунної, м'язової, скелетної і нервової системи. Відсутність сну призводить до дратівливості, труднощів з пам'яттю, концентрацією і контролем емоцій. Але мій випадок унікальний і поки не зрозуміло які симптоми будуть у мене, тим більше я не можу об'єктивно судити про свій стан.

— Це дуже серйозно Руді, без нормального відпочинку ти… — вона стиснула губи після чого серйозно глянула на мене. — Тобі варто залишити тренування і зосередитись на здоров'ї. 

— В цьому нема потреби.

— Руді, якщо тебе турбує борг, то можеш забути про нього. Зараз під загрозою твоє життя.

Така турбота про незнайомця це дійсно щось неймовірне. Настільки неймовірне, що в мене починають закрадатися підозри. Хоча можливо в цьому і полягає різниця між міркуваннями людини і бога ласого до всього незвичного.

— Справа не в грошах, а в тому, що я не маю морального права спинятися. Не тоді коли в мене з’явився, нехай і примарний, але шанс повернутися додому. 

— Руді, розкажи що трапилось на Еранталі. 

— Війна, — сказав я по хвильці і стенув плечима, вдаючи легкість з якою промовив це слово. — Не думаю що слід щось пояснювати: якщо ти хоч раз бачила війну, то знаєш, як виглядають всі інші. Змінюються тільки мотиви, гасла і масштаби, а жорстокість залишається незмінною. 

Немезида здавалась незворушною, на лиці не сіпнувся жодний м’яз, однак вона відвела погляд. Але вона мовчала не довго, її голос був впевненим і як завжди сильним, тільки трішки м'якший ніж зазвичай.

— Якщо хочеш поговорити, я тебе вислухаю.

— Я достатньо дорослий хлопчик, щоб дати собі раду. Але дякую за пропозицію. Якщо буде тяжко, то прийду поплакатись у твою жилетку. 

Щоб не розводити драму я усміхнувся, однак мені не потрібно було дзеркало, щоб зрозуміти, що вийшло кепсько. Напевно це через те, що тіло не моє.

— Руді, підійди.

Я виконав це прохання, богиня також підвелась, трішки нахмурилась і попросила розвернутись. Прийшлось виконувати і це дивне прохання. Але в наступну мить богиня обійняла мене. Її руки обвились навколо моєї талії і вона притиснулась до мене. Я відчув її тепло, запах.

— Ем, що ти робиш?

— Кожному навіть богу потрібна підтримка, кому як не мені це знати. Тому якщо не хочеш говорити, то стій спокійно.

Було тепло і комфортно. Останній раз мене обіймала Саманта, а після того уже було нікому. Всі достатньо близькі люди або мертві або пропали безвісти. Там у мене нікого не залишилось. Я незручно відкашлявся і відігнав ці сантиментальні шмарклі. Знайшов від чого розклеїтись.

— Ти притискаєшся занадто сильно я відчуваю їх, — мало прозвучати бадьоро, може трішки хтиво, але не вийшло. Мене знову підвело дитяче тіло.

— І все ж тобі варто подумати про своє здоров’я.

Немезида не ворухнулася, не відступила, тільки ось голос став трішки сухішим. Мені ж нова тема дозволила відволіктись і нарешті опанувати себе.

— Як ти вже сказала мій випадок унікальний, і занадто оптимістично надіятись що рішення знайдеться швидко. А втрачати час я не маю наміру, — моя рука лягла на її теплу долоню. — Так, чотири години сну це погано, але не критично, принаймні поки. А тепер припини до мене домагатися і відпусти.

Немезида відпустила мене і відійшла на крок, зберігаючи свою нейтральну маску на обличчі. Я прокашлявся і відвів погляд, маючи намір звалити до себе.

— Зачекай трішки, — вона обійшла свій стіл і дістала з шухляди книгу та ручку. — Щоб краще розуміти твій стан тобі варто завести щоденник. 

— Гаразд, це непогана ідея.

Вона вручила мені дорогу на вигляд книгу і ручку з її ініціалами. Але наче цього було мало Немезида дістала з карману особистий годинник, також дорогий на вигляд.

— Не хмурся, ці речі я отримала від одного набридливого бога, тому вони нічого не варті. 

— Але чому? Ти робиш занадто багато для незнайомця.

— Тому, що ти частина моєї сім’ї. 

— …Здається я розумію.

Кому як не волонтеру розуміти, що люди інколи стають дорогими один для одного не через сексуальний потяг, чи родинні зв’язки, а через спільні інтереси переконання і мету. Хіба я не можу назвати свій волонтерський фонд другою сім’єю? А деяких пацієнтів близькими друзями?

— Щось забагато всяких сентиментальних речей на сьогодні. Хоча норм, я відчув які на дотик божественні груди, тому все чудово.

— А я думала ти дорослий хлопчик, — Немезида розчаровано похитала головою.