З небуття мене вирвав сильний головний біль. Було холодно, темно і до того смерділо гнилими яблуками, відходами і, здається, котячим гімном. Я був в якомусь глухому провулку де викидують сміття.

Прикривши ніс рукавом я змусив своє задерев’яніле тіло рухатись. Перед очима все розпливалось, паморочилось, прийшлось спиратись на стіну. 

— Камінь?

Я з нерозумінням вирячився на брудну, місцями вкриту мохом і здається кров’ю стіну. В цей момент біль в потилиці став особливо нестерпним, я потягнувся рукою і намацав краї рани та кірку яка встигла засохнути. 

Мозок відмовлявся працювати, думати про щось складне було просто неможливо. Я тільки ще раз оглянув цей смітник. Якісь доісторичні пляшки зі скла валялися купою і серед них була якась пробірка із залишками синьої рідини. Вона була обригана, тому я не наважився її підняти.

Спираючись на стіну я повільно поплентався геть. Завернув за ріг, де будинки вже не так близько стояли один до одного, і побачив як яскравий диск сонця повільно підіймається над горизонтом.

Я завмер як вкопаний, по тілу пройшли дрижаки. Рожеві хмари, пронизливо синє небо і… В горлі виникла грудка. Сонце! Боже як же я скучив за сонцем. Не знаю скільки б іще так стояв, якби не живіт.

— Бррр!

В цілковитій тиші його бурчання виявились напрочуд голосним. Я відвис, ковтнув слину і нарешті прийшов до тями. Туман в голові до цього часу розвіявся, що дозволило мені зрозуміти дві істини. По перше, я голодний як вовк, а по друге, живий… напевно. 

Живіт пробурчав ще раз. Не звертаючи увагу на крикуна глянув на свої руки. Наче такі як в мене, тільки ось нігті неакуратно підстрижені, і здається долоні трішки менші ніж мої.

— Реінкарнація? 

Голос здавався не таким глибоким, який був раніше. На мені була сіра кофта з гудзиками, темні штани і високі чоботи. Звісно мій зад і спина були в порохах. Ох слава богам що це тільки порохи, які можна струсити.

— І куди ж мене закинуло? 

Щоб не втрачати часу я повільно поплентався вперед, озираючись по сторонах. Невисокі будівлі з каменя та жовтуватої цегли височіли навколо. Брудні вікна з дерев'яними ставнями, дах із червоної черепиці.

Поплутавши якимись тісними провулками я якимось чином вийшов на широку вулицю. Народу було достобіса, але те, що мене нереально здивувало –  це їхній вигляд.

Я з широко роззявленим ротом дивився на хлопця з вовчими вухами і хвостом, який поправляв свою сталеву кірасу. Трішки далі йшла висока ельфійка з луком за спиною. Мала зелену кофтинку і такого ж кольору штани. Вона проходила повз і нагородила мене злим ворожим поглядом, а я не міг відвести очі від її довгих вушок.

— Гей! Дивись куди йдеш!

Дівчина з загорілою шкірою відштовхнула мене вбік, так, що я мало не впав. І продовжила теревенити з подругою. Мої ж брови поповзли вгору, адже ця дівка йшла вулицею в одних трусиках і ліфчику!

Живіт ще раз голосно дав про себе знати. Я обережно відійшов вбік і почав ритися в кишенях. Знайшов тільки п’ять монет номіналом 100 і одну здавалось, ігрову фішку з казино. 

Я огледівся навколо, вишукуючи якусь крамницю чи забігайлівку, але неочікувано знайшов відповідь на інше запитання. Там куди направлялись більшість людей в обладунках була величезна вежа яка тягнулася аж до самих хмар.

— Данмачі?

— Бррр! — змістовно прокоментував шлунок.

Спочатку їжа, решта може почекати. Покладаючись на нюх почав швиденько крокувати вверх по вулиці. Там, здається, щось дуже смачненьке смажилось, був аромат м’яса і спецій. Слинка вже заповнила рот.

— Ей виродок, а ну стій! Стій кажу!

         Хтось схопив мене за плече і потягнув назад. Не встиг я що не будь сказати, як кулак врізався мені прямо в ніс. Я схопився за лице, зробив невдалий крок назад і упав. Противник не зволікав і хвацько заплигнув на мене, притискаючи до землі. Мужик з великим животом вдарив ще раз прямо в руки, що прикривали розбитий ніс. Моя голова стукнулась об твердий камінь бруківки, з очей посипались іскри. 

— Ах ти ж падло! Мале мало тобі було моєї доньки, так ти ще мене обікрав! Скотина! Падлюка!

         Він ударив ще раз потім ще і ще. Я бачив тільки кулаки і іскри від ударів. Ще один сильний удар, і на мить свідомість затуманилась.

 — А ну пусти! Пусти мене! Я розірву це падло!

— Ти ж так його уб’єш, — проговорив високий чоловік відтягуючи товстуна.

— Наплювати! Ця сволота мені життя поламала! — викрикнув чоловік і болюче копнув мене по щиколотці. 

         Лице було наче у вогні, лівим оком я не бачив, через ніс було важко дихати. Чорт забирай, цей покидьок навіть зуб вибив! Але потрібно заспокоїтись, як казав батько, крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно. Трохи незграбно мені все ж вдалось піднятись на ноги. Глибокий вдих, повільний видих.

Судячи з усього, власник цієї туши наробив справ. Але трясця, до чого тут я?! Мені тільки і лишалось що стискувати кулаки від безсилля. Люди навколо дивились на нас, мов побачили приємне шоу. Чорт би їх подер.

 — А ну розійдіться! Кажу розійдіться!

         Натовп неохоче пропустив ельфійку. Вона була прекрасною: пухкенькі червоні губки, красивий маленький носик і сині мов дві крижинки очі. За такий короткий час в цьому світі мені вдалось побачити і інших ельфійок, але вона була просто на іншому рівні. 

Дівчина нахмурила тонкі бровки, коли побачила мій стан і дістала з розгрузки на стегні маленький флакон з синьою рідиною. Подібний я вже бачив в провулку. Я прийняв від неї пробірку і застиг. 

— Випий половину, а решту вилий на рани, — підказала ельфійка і закинула пасмо білого волосся собі за довге вушко.

— Дякую, — як тільки рідина із запахом м’яти попала на шкіру, біль відразу відступив. Більше того я відчував, як після ковтка рани загоюються, а в роті швидко сформувався новий зуб.

— Що? Йому середнє зілля лікування?! Да це падло навіть флакона не вартує! В тюрму його!

— Якщо не заткнешся, то у в'язницю відправишся саме ти. Хоча на штраф ти уже заробив, — спокійно промовила ельфійка. Під її поглядом чоловік зсутулився, та бурчати не припинив.

— А мені вже все одно, у в'язниці мене хоч колектори не дістануть.

— В будь-якому разі, ви обидва йдете зі мною. Будем розбиратись, що тут сталось, — вона повернулась до натовпу. — Все, вистава закінчилась розходьтесь.

Тільки декілька людей дійсно пішли по своїх справах, більшість продовжувала спостерігати. Ельфійка повернулась до нас і похлопала по ефесу своєї рапіри. І це була не єдина зброя дівчини. На поясі з лівого боку був тонкий кинджал і, якщо мене не зраджує пам'ять, це дага, яка використовується в парі з рапірою. 

— Ходімо.

В будь-якому разі противитись людині… ельфійці зі зброєю не розумно, тому прийшлось підкоритись. Ми покинули натовп і деякий час йшли мовчки. Ми двоє попереду, ельфійка позаду, вів нас чоловік. 

— Ну нічого, нічого, скоро ти отримаєш своє будеш сидіти до старості виродок.

Я старався на нього не звертати уваги, цей дивний світ цікавив мене більше ніж товстун.

— Еді ти що язика проковтнув? Чи може я пару клепок тобі відбив?

— “Бляха заткнись” — хотів сказати я, але натомість звернувся до дівчини: — Ем, куди ти нас ведеш?

— Ні, Еді, я тобі дійсно вибив пару клепок. 

         Ельфійка не відповіла і просто йшла. Згодом ми минули пару вулиць, поки не дістались до скромного дому, особливо якщо порівнювати з сусідніми маєтками. Над брамою була емблема терезів, але коромисло кріпилось не до стержня, а до гострого меча.

         Дівчина проводила нас всередину і роззувшись змусила нас вчинити таким же чином, після чого ми пішли до вітальні. В кімнаті сиділа суворого вигляду дівчина років двадцяти і читала книжку.

— Пані Немезидо, у нас тут є одна невідкладна справа.

— Рейчел у мене сьогодні вихідний, а ти… — вона покачала головою і подивилася на нас.

         Я не міг відвести погляду від богині. Якщо ельфійка була красивішою за будь-яку модель з Ерантала, тоді богиня була просто витвором мистецтва. Ідеалом. Її бездоганну фігуру не могли приховати штани чи жакет. Але не краса так здивувала мене, а її ім’я. Немезида, богиня помсти і покровителька суспільного порядку. Така зустріч не могла бути випадковою. 

Тим часом ельфійка стисло переказала все, що сталось на вулиці.

— Ти не залишила мені іншого вибору. Я вас вислухаю. 

— Пані Немезидо мене звуть Роберт Шмітт. Я тримаю крамничку прянощів на західній вулиці, можливо ви навіть заходили до мене. Так ось, одного разу моя доця привела додому оце неподобство, голодранця з вулиці — чоловік кивнув на мене скривившись в обличчі. — Каже кохаю, хочу весілля, і ти або приймаєш нас, або я втечу з дому. Зовсім ще дурненька, не слухала мене чи маму. Але що робити, не хотілося втрачати доцю. І вийшло так що впустив я цю свиню у свій дім, почав навчати, готувати до справ. А це падло підговорило мою доцю, щоб та вкрала всі гроші з мого сейфа. Наче на справу яка точно вигорить.

         Роберт зло подивився на мене. Його лице було червоне від люті, було видно що якби не богиня, то він би знову приластив мене міцним слівцем.

— І що ви думаєте? Ця сволота пішла в казино і спустила все. П'ятнадцять мільйонів! П'ятнадцять! Ні єдиної валісу не залишилось! А щоб його пси загризли. Ви розумієте, я заклав всю свою справу, запозичив грошенят у партнерів і все заради угоди віку! Я мав отримати ексклюзивний контракт на прянощі зі Східного королівства! — чоловік опустив голову і дивився на свої забиті кісточки на руках. — А тепер мене порвуть на шмаття. Крамницю заберуть колектори, мене скоріше за все уб’ють. Але мені вже плювати на себе, що вони зроблять з моєю маленькою дівчинкою?

         В кімнаті виникла неприємна тиша. Ельфійка дивилась на мене з відразою і напевно вже жаліла, що дала зілля лікування. Я ж поводитися спокійно, адже уже знав як викрутитись.

— Що ж тепер я хочу почути твою історію, — промовила дівчина повернувши голову до мене і поправила темно фіолетове волосся заплетене в косу.

— Ми можемо поговорити наодинці?

— Ні все вирішиться тут і зараз, — суворо, з нотками огиди промовила богиня. 

— Еді що б тебе, пси загризли. У тебе що взагалі совісті немає? Просто зізнайся скотина!

— Я не винен.

Вперше за розмову Немезида нахмурила брови. Я знав що боги в цьому світі відчувають брехню. І зараз потерпілий і обвинувачений говорили чисту правду, яка суперечила одна одній. Те що Роберт Шмітт не впізнав свого майже зятя просто не можливо.

         Богиня кивнула Рейчел і та відвела чоловіка геть з кімнати. Коли за ними зачинились двері, а мою спину вже не намагалися просвердлити поглядом я трішки розслабився.

— Можу я надіятись, що ця розмова не вийде за стіни цієї кімнати?

— Все залежить від того, що ти скажеш, — тихо промовила Немезида і зціпила руки в замок. 

— Мене звуть Руді Ешворд і це мій перший день в Ораріо. Тому я не міг зробити те, в чому мене обвинувачують. Але це тіло однозначно було в казино.

         Я вказав пальцем на себе і поклав на стіл фішку з казино. Звісно це небезпечна гра, але боги спустились в нижній світ за розвагами і тому варто це використати. Немезида нахилилася вперед і її червоні мов кров очі з захватом спостерігали за мною, вона навіть облизнулась.

— Добре, зацікавив, я клянусь що збережу твою таємницю, — богиня поклала руку на серце і серйозно промовила клятву.

— Ще день назад я жив в іншому світі, а потім мене вбили. Прокинувся я вже в цьому тілі.

         Немезида відповіла не відразу. Деякий час вона просто дивилася на мене як на дивовижу. Тільки після хвилини чи двох дівчина нарешті взяла себе в руки.

— Переселення душі? 

         Я стенув плечима. Немезида посміхнулася її очі блистіли коли вона дивилася на мене. Дівчина викинулась на крісло і закинула ногу на ногу. Я спіймав себе на думці, що розглядаю її ніжки, після чого знову подивився на лице богині. Та навіть не помітила мій погляд, або просто не звернула уваги. 

— І так який в тебе план? Ну ти ж не став би мені розповідати це все просто так, правда?

— Віддайте п'ятнадцять мільйонів Роберту, а мене візьміть в сім’ю і запишіть цей борг на мене.

— Навіщо тобі брати чужий борг?

— Тому, що хтось має бути крайнім. Це не може бути ні Шміт, ні його кредитори. Залишаюся тільки я. Несправедливо, звісно, але правильно.

Вона не промовила і слова, дала час передумати. Звісно, залізати в борги в перший же день не хотілося, але що поробиш, таке мені попалось тіло.

— Чому? Тебе побили, облаяли, поливали брудом. А ти все одно готовий простягнути руку допомоги? Чому?

— Просто в цій ситуації немає правильного рішення. Шміт чи я, хтось із нас повинен зазнавати втрат. У нього сім’я бізнес, а в мене тіло злочинця. Несправедливо брати на себе відповідальність, але ще більш несправедливо буде якщо Шміт втратить все, — ненадовго задумавшись, сконфужено продовжив: — Хоча, якщо бути точним, ваша сім’я буде крайньою.

Немезида не усміхнулася у відповідь, вона залишилась серйозною. Її червоні очі проникливо дивилися на мене. Тиша затягнулася, ставала незручною. 

— Останнє питання чому саме моя сім'я?

— Тому, що ви богиня помсти. Я хочу повернутися на Ерантал і відомстити клану Раднійців, — я згадав рідне місто Ревендейл яке зрівняли з землею. І трупи багато, дуже багато трупів. Схоже навіть Немезида почула як мої зуби скрипнули. — А далі я із-під землі дістану кожного, клянусь, кожного виродка який зі зброєю прийшов на землі мого клану. Кожна тварина відповість за свої злочини.

— Руді, ти розумієш, що таким чином не розірвати порочний круг?

— Чхати мені на цю маячню. Око за око, зуб за зуб.

— Хороша відповідь дуже хороша, — тихо промовила богиня холодно посміхаючись. Її щоки були червоними, а очі прямо таки блистіли від захвату.

— Можу я вас ще дещо попросити?

         Богиня вислухала моє прохання і покликала Рейчел. Через пару секунд в кімнату зайшла ельфійка і здивовано підняла брови. Дівчина переводила погляд з Немезиди на мене, але все ж нічого не сказала. Роберт витираючи хустинкою піт з лоба присів на крісло недалеко від мене.

— Моя сім’я відшкодує твої втрати, за умови що ти не будеш більше приносити проблем цьому хлопцю. Скажімо так, він почне нове життя в моїй сім'ї.  

— Він візьме на себе мій борг? — тихо поставив питання чоловік, після тривалої паузи. Коли побачив кивок Немезиди він ще довше про щось розмірковував після чого повільно повернувся до мене. — Я не знаю що ти пообіцяв, Еді, але я не стану тобі дякувати.

— І не потрібно просто удай що не знаєш мене. Натомість я більше не підійду до твого дому і також удам, що не знайомий з твоєю родиною.  

— Гаразд.

— Тоді, пане Шмітт, прошу вас до свого кабінету.

         Богиня піднялась, а разом з нею Роберт. Коли він проходив повз, я підвівся і схопив його за плече, розвертаючи до себе. Побачив здивоване пухке лице, а потім мій кулак смачно врізався прямо в ніс. Удар виявився прекрасним, чоловік аж на землю звалився.

— Ай! Зараза! — простогнав він затискуючи зламаний ніс. — Якого чорта ти робиш виродок!?

Рейчел хотіла втрутитись, але Немезида спинила її помахом руки. Я глянув на звалену на землю тушу, відмітив що мав підходящу позицію. Усмішка вилізла сама по собі.

— Ти мені дещо завинив.

         Не встиг Роберт усвідомити, як я вдарив ногою, з розмаху по дузі. Попав пряму в товсту щоку. Смачно так зарядив, його морда аж сіпнулась в сторону, щось хруснуло. Чоловік відкинувся на спину.

— Бляха! У тебе що щелепа з бетону!? Зараза.

Я скакав на одній нозі потираючи ушкоджені пальці. Боліло так, що плакати хотілося. А у фільмах все так шикарно виглядає, а насправді можна себе покалічити.

— Рейчел, дай пану Шмітту зілля лікування і покажи нашому новому члену сім'ї маєток.

         Ельфійка була шокована, але інструкції виконала. Роберт шипів дивився на мене вовком, брудно лаявся, але не став затримуватись пішов вслід за Немезидою.

— Що? Що ти на мене так дивишся? Ну так не вмію я копати людей. Можеш сміятися.

Ельфійка не сміялася, вона просто дивилася наче на монстра чи на якесь диво світу. 

— Що збіса відбувається?

— Це довга історія, з абсолютно неможливим кінцем, — відмахнувся я і підвівся, ще не дуже впевнено спираючись на забиту ногу. Але наштовхнувся на пильний погляд крижаних очей. — Рейчел, ти справді не повіриш, тому варто дочекатися Немезиди. 

— Для тебе вона пані Немезида.

— Звісно.

Мій живіть знову страшно заричав, та так сильно, що моє лице почало палати. Ельфійка навіть бровою не повела, удала що не помічає. Але висновки зробила.

— Ти вмієш готувати?

— Ну, посмажити яйце зможу.

         Кухня в цьому світі виглядала доісторично. Меблі хоч і були якісно зроблені, та все ж на порядки поступались аналогам з Еранталу. Несказанно потішила мийка, з холодною і навіть гарячою водою! З блаженством вимив руки і лице, і почав досліджувати кухню далі.

Синтизатора очікувано не було, а от плита походила на індукційну, яку я колись бачив на картинках в цифрових книгах з історії. Принцип роботи досить примітивний, тому проблем з опануванням не було, хоча і магічний предмет. 

         Ельфійка з цікавістю спостерігала за моєю дивною поведінкою. Я поставив пательню на плиту і трішки змастив її олією. Холодильник до речі також працював на магії, і я навіть бачив у верху якісь сині камінці, від яких віяло холодом.

         Рейчел певний час спостерігала, але коли побачила, як я невдало розбив яйце, а потім вибирав шкаралупу, важко зітхнула і взялась сама за приготування. Щоб я не відпочивав, вона наказала мені зробити салат.

         Я протестував, говорив що і так помідори з'їм, але одного тяжкого погляду синіх очей вистачило, щоб замовкнути. Я закінчив першим зі своїм завданням і тепер просто сидів за столом, інколи дивлячись на спинку Рейчел. Довгі білі волоси водоспадом спускались до тонкої талії. Обтягуючі шортики красиво підкреслювали треновані сідниці, ну і завершував образ атласні чорні панчішки на довгих ніжках. Неземна краса.

— Я також не сильна в куховарстві, але, думаю, вийшло непогано, — промовила дівчина, поставивши дві тарілки зі смаженою яєчнею зі кусочками м'яса. Рейчел присіла напроти і спробувала страву. — Так собі, Вейн готує набагато краще.

Яєшня виглядала непрезентабельно, по домашньому, і так не схоже на те що готувала моя прийомна мама. Але чомусь перед очима виникло її сумне лице, стиснуті губи і погляд який вона відвертала від мене. Я образив її, і вже ніколи не зможу просити вибачення.

— Ти чого застиг? Їжа холоне.

— Угу.

Я старався поводитися стримано, але як тільки перший шматочок опинився в роті, мене вже було неможливо стримати. Жер так наче варвар якийсь. І звісно через поспіх щось потрапило не в той тунель. Я закашлявся, а потім запив водою.

Рейчел дивилась на мене з осудом, і скажу я вам, це подіяло. Хай там як, але показатись неотесаним телепнем перед дівчиною не хотілося. Тому прийшлось стримуватись і взяти нарешті ніж в другу руку. 

         Після обіду я вимив посуду і Рейчел провела екскурсію по будинку закінчивши подорож в моїй новій кімнаті.

— Дякую, — я подивився на просте ліжко, досить велику шафу стіл і один стілець. Якщо є бажання, в кімнату можна буде ще багато чого поставити. 

— Що ж облаштовуйся. Якщо виникнуть якісь питання моя кімната наступна по коридору. 

         Дівчина залишила мене одного. Я ще раз огледів кімнату ,поки мій погляд не зачепився за люстру. Замість лампочок там були прозорі кристали. Звісно на голосову команду вони навряд чи відреагують, зате біля дверей був перемикач. Я легенько натиснув, щось тихо клацнуло і світло схоже на денне, трішки жовтувате заповнило кімнату.

         Досить приємний рівень розвитку - тут є унітаз і гаряча вода в приміщенні. Звісно це далеко від середньостатистичних умов мого світу, але мені ні на що жалітися. Справді, це рай порівняно з підземними бункерами Рівендейлу. 

         Залишатися наодинці зі своїми думками не хотілося, тому вирішив піти в душ. Підійшов до кімнати Рейчел і постукав, але вона не вийшла навіть після повторної спроби. Стенувши плечима обійшов другий поверх, кухню передпокій і навіть в ванну заглянув, але її ніде не було, наче під землю провалилася. 

Ну, щоб уникнути ексцесів, вирішив трішки почекати, взяв книгу з полички, сів на крісло у вітальні і почав гортати сторінки. Символи були незнайомими, але якимось чином я все розумів.

— Бонус потраплянця?

Я думав скоротити час читанням, але бажання освіжитися було набагато сильнішим. Зосередитись на книзі було просто неможливо. Обійшов будинок ще раз, але біловолосу ельфійку я так і не знайшов! 

         Роздягальня була відчинена, зайвих речей на поличках не було. Замок на дверях був зламаний, тож я вирішив залишити свої речі на лавці посеред кімнати як застереження.

         У великій ванній кімнаті було декілька душових, а в центрі великий, на п'ятнадцять персон, неглибокий басейн. Я вирушив спочатку до душу, але раптом побачив відображення незнайомого пацана. Ну що сказати.. Людина, на вигляд мені п'ятнадцять чи може шістнадцять, чорне волосся, такого ж кольору очі, прямо як у членів Клана Сноу. Бліда шкіра і худа статура без розвинених м’язів. Коротше посередність, яку відразу забуваєш після одного погляду. Ну хоч щось не змінюється.

         Покрутив кран, пішла спочатку холодна вода та з часом тепла і приємна. Я насолоджувався кожною миттю і деякий час просто стояв під струменями води. Це було божественно.

         Звісно про гелі чи шампуні годі було і мріяти, але як для того, хто не приймав ванну два місяці мило було благодаттю небесною. Після того як я помився, сів у басейн.

 — Кайф, — промуркотів я і відкинувся на бортик.

Спочатку вода здалась дещо загарячою, але трішки полежавши я звик і повністю розслабився. Прикрив очі та закинув руки за голову. Тільки зараз я до кінця усвідомив, що переродився. 

Я стрепенувся, потраплянцям зазвичай якісь бонуси відсипають. Ну там система, особливі навички, вміння чи ще якась читерська штука. 

— Кхм, статус, — ледь чутно майже пошепки промовив, але нічого не відбулось. — Характеристики. Параметри. Вікно. Що там ще? Сезам?

Тільки ось мої дурнуваті слова не викликали ніякі надприродні явища. Нічого не змінилося, крім того, що я відчував себе дурнем. Хоча з дечим мені все-таки пощастило. 

         Рейчел, як і слід було очікувати від ельфійки, володіла холодною, неземною красою. Мені бракувало слів, щоб вдало описати цю крижану квітку. Однак Немезида… богиня і цим все сказано. Якщо Рейчел найгарніша дівчина яку я коли-небудь бачив, то Немезида просто живе втілення концепції “краси й досконалості”. Вона була ідеальною.

Вони обидві були настільки приголомшливими, що мій розум відмовлявся скидати їх з п'єдесталу чогось надприродного і недосяжного. Тобто я настільки їх ідеалізував і возвеличував, що мій розум відмовлявся малювати хтиві картинки. Але це швидко пройде, все-таки живемо під одним дахом всяке може трапитись.

  Я піднявся і позіхаючи попрямував на вихід. І наче прочитавши мох думки, пролунав звук відкриття дверей. У ванну зайшла амазонка. 

         Висока дівчина з засмаглою шкірою застигла на місці і нахабно стала мене розглядати вперши руки в боки. Я також не став соромитись і склавши руки під грудьми відповів не менш зацікавленим поглядом.

         У неї були чорне волосся до плечей і карі очі. Але мене більше зацікавили її великі, не менше четвертого розміру груди. Не дивлячись на свої габарити вони не обвисали під власною вагою. Але псували картину занадто великі ореоли.

         На плоскому животику можна було побачити перші прояви преса. В зоні бікіні був невеликий ріденький острівець чорного волосся, а нижче... Я навіть проковтнув повний рот слини, на просторах голонету мені ще не доводилось бачити таку хтиву кицьку. 

— Ти хто? — зацікавлено спитала дівчина, переступивши з ноги на ногу. Що викликало в мене ще один ковток. Її нижні губки були досить великими і під час руху спокусливо хитнулися. Це було занадто вульгарно.

— Ем… ну я Руді Ешворд, приємно познайомитись, — промовив я не відводячи погляду.

— Це видно. Але знаєш, ванна – це не найкраще місце для знайомства.

— Ага, — заторможено відповів я і змусив себе підняти очі. Було складно, дуже складно, погляд наче приклеєний опускався вниз, але я згадав що мені вже двадцять п’ять, я вже не підліток. Але, чорт забирай, у мене не було сексу більш пів року!

 — Ельза з ким це ти говориш? 

         Рейчел вийшла із-за спини своєї подруги. Повільно, дуже повільно її холодний погляд опустився вниз, прямо на мого дружка в повному бойовому стані. Я ж дивився на її ніжну наче шовк шкіру і повільно опускав погляд. Її груди були ідеального другого розміру, сосочки маленькі і червоні, наче ягідки. Ах, вони були настільки прекрасні, що викликали скоріше не хтиве бажання пом'яти, а скоріше ніжно приластити. 

         Тонка, наче в лані талія, а нижче ні єдиного волосика, шкіра ніжна мов у дитини. Її рожева кицюнька була просто витвором мистецтва. Мій член, який і так був у бойовому стані став ще твердішим. Краса ельфійки була просто неземною, вона була наче місячна фея, яка помилково опустилась в цей брудний світ. 

         Я милувався оголеним тілом ельфійки, як раптом відчув пробираючи до кісток холод. Повільно піднявши погляд побачив її сині очі, які стали просто крижаними, але маленькі груди мене приваблювали трішки більше. Я бачив, як дівчина повільно нахилилася, від чого пасмо білого волосся прикрило лівий сосочок. А потім дерев’яне відро врізалось мені прямо в лоб. Я зробив крок назад, посковзнувся і потилицею вдарився об край басейна. На мить світ потемнів, а коли картинка повернулась, все перед очима крутилось. 

— Рейчел, ти що вбити його хочеш? 

         Я бачив як амазонка хотіла підбігти до мене, але ельфійка діяла швидше. Мені було важко прослідкувати за її рухами, просто довгі білі ніжки були далеко, а тепер - зовсім поруч. Вона м'яко підняла мене, як принцесу. Звісно її красиві груди стали ближчими до мого обличчя, м’яке волосся лоскотало лице, але мене вже почало нудити. 

— У мене струс мозку, мені потрібен спокій.

— Терпи, — холодно відрізала вона і, увійшовши в роздягальню, потихеньку поклала мене на лавку. Після чого почала ритись у своїх речах.

         Чисто випадково моя голова повернулась в її сторону. Перед очима опинилися сідниці Рейчел, маленькі, пружні й така бажані. Рожева кицюня ззаду була ще більш спокусливою. Потім вона повернулася і мені знову відкрився не менш бажаний вигляд спереду. Я шкірою відчув її вбивчий погляд, тому закрив очі. Хоча навіть якщо вона мене вб'є, я не буду ні про що жаліти.  

— Пффф. Він кров'ю стікає, а стручок все одно стоїть, — ледь стримуючи сміх промовила амазонка.

— Заткнись, — роздратовано промовила ельфійка і приклала до моїх губ флакон. Я зробив кілька ковтків, після чого Рейчел налила зілля мені на потилицю і обережно поклала голову на лавку. Я чув як шелестить одяг, а потім на мене накинули рушник. І судячи зі звуку Рейчел покинула кімнату, зачинивши за собою двері.

— Ну раз ти вже не вмираєш я тоді піду купатись. Спинку терти мені не потрібно, — промовила Ельза і зачинила двері в ванну.

         Тільки після цього я відкрив очі і обережно торкнувся потилиці. Рана вже не боліла, більше того від дії зілля навіть кров розчинилася. Я витерся і почав шукати свої речі, які хтось закинув в кошик до брудного одягу. 

         Одягнувшись я повернувся у свою кімнату, розмірковуючи про дівчат. Звісно, це не моя вина, я зробив все щоб запобігти цьому. Хотів проінформувати Рейчел, залишив свій одяг посеред роздягальні, однак це не допомогло.  

         Раптом хтось постукав у двері. Після мого запрошення Рейчел зайшла. Вона не червоніла не відводила погляд, але її очі продовжували лякати. Мені навіть здалось, що поруч з нею температура впала на кілька градусів.

— Еді..

— Руді, Руді Ешворд.

— Руді, вибач. Я не хотіла.

— Я витріщався от і отримав по голові.

         Ельфійка, стиснула губи в тонку лінію, холод став сильнішим. Але вона опанувала себе, повільно покачала головою і подивилася мені прямо в очі.

 — Ти міг загинути, — промовила вона серйозно, опустивши на мить очі, але тільки на мить. — Я бачила, як Ельза викидає якийсь одяг, але не звернула на це уваги. Тобто з самого початку, вся ця ситуація сталася через мою безвідповідальність. Тому, Руді, вибач.

— Окей, твої вибачення прийняті, — промовив я і замовчав. Рейчел також не знала як продовжити розмову. Тому, щоб не нервувати дівчину ще більше, мені прийшлось заговорити: — Як думаєш, богиня вільна?

— Напевно.

— Окей, тоді я загляну до неї.

— Добре.

         Рейчел спокійно вийшла з моєї кімнати і попрямувала до себе. Мимоволі мій погляд ковзнув вниз на її довгі ніжки в чорних панчохах, звісно випадково. Раптом ельфійка зупинилася. Голову вона так і не повернула, а я ясно почув її тихий, холодний пробираючи до кісток голос. 

— Руді, те що сталося у ванні випадковість, але зараз я прекрасно відчуваю, на що ти там дивишся.

         По спині пробігся табун мурашок і я миттєво відвернувся. Нечутно видихнув, загнавши всю хіть куди подальше.

— Вибач.   

Рейчел нічого не відповіла, а через декілька секунд я почув тихі кроки, що віддаляються. Я зітхнув і поплентався до робочого кабінету Немезиди. Богиня відразу запросила мене всередину. Сидячи за столом дівчина закінчувала складати документи після чого нарешті подивилася на мене.

— Чого стоїш, роздягайся.

         Я криво посміхнувся, зняв жакет і сорочку, після чого присів на диван спиною до богині. Немезида присіла поруч, булавкою проколола собі вказівний палець і м'яко торкнулася моєї спини. Краєм ока я бачив як виникло якесь сяйво, а тим часом богиня продовжувала вимальовувати якісь символи подушечкою свого пальчика. Через деякий час я відчув, як по тілу пройшовся слабкий розряд і сяйво повільно потьмяніло.  

— А ось це вже цікаво, — пробурмотіла дівчина. 

Моє серце забилось швидше. Ось воно, мій особистий бонус потраплянця! Всі мої страждання на Еранталі не пройшли даремно і тепер всесвіт вирішив відновити рівновагу.

— Ти проклятий Руді.

— Щ…що? 

— Твою першу комірку магії зайняло Прокляття. Я вперше таке бачу. Ні насправді про таке мені не доводилось навіть чути.

Я закрив очі. Справедливість? Всесвітня рівновага? Маячня! І я як ніхто інший повинен був знати, що у світі немає такої херні, бувають тільки відтінки темного. Але ні, дозволив собі розслабитись, повірив у казку Данмачі. Мав наглість на щось надіятися, а зараз розпускаю шмарклі.    

— І це можна якось зняти? — я повернувся до нахмуреної богині. 

— Якщо це було закляття чи магія, вона б розсіялась з часом, але це… не знаю.

— А це прокляття буде діяти без Фални?

— Так.