З небуття мене вирвав сильний головний біль. Було холодно, темно і до того смерділо гнилими яблуками, відходами і, здається, котячим гімном. Я був в якомусь глухому провулку де викидують сміття.
Прикривши ніс рукавом я змусив своє задерев’яніле тіло рухатись. Перед очима все розпливалось, паморочилось, прийшлось спиратись на стіну.
— Камінь?
Я з нерозумінням вирячився на брудну, місцями вкриту мохом і здається кров’ю стіну. В цей момент біль в потилиці став особливо нестерпним, я потягнувся рукою і намацав краї рани та кірку яка встигла засохнути.
Мозок відмовлявся працювати, думати про щось складне було просто неможливо. Я тільки ще раз оглянув цей смітник. Якісь доісторичні пляшки зі скла валялися купою і серед них була якась пробірка із залишками синьої рідини. Вона була обригана, тому я не наважився її підняти.
Спираючись на стіну я повільно поплентався геть. Завернув за ріг, де будинки вже не так близько стояли один до одного, і побачив як яскравий диск сонця повільно підіймається над горизонтом.
Я завмер як вкопаний, по тілу пройшли дрижаки. Рожеві хмари, пронизливо синє небо і… В горлі виникла грудка. Сонце! Боже як же я скучив за сонцем. Не знаю скільки б іще так стояв, якби не живіт.
— Бррр!
В цілковитій тиші його бурчання виявились напрочуд голосним. Я відвис, ковтнув слину і нарешті прийшов до тями. Туман в голові до цього часу розвіявся, що дозволило мені зрозуміти дві істини. По перше, я голодний як вовк, а по друге, живий… напевно.
Живіт пробурчав ще раз. Не звертаючи увагу на крикуна глянув на свої руки. Наче такі як в мене, тільки ось нігті неакуратно підстрижені, і здається долоні трішки менші ніж мої.
— Реінкарнація?
Голос здавався не таким глибоким, який був раніше. На мені була сіра кофта з гудзиками, темні штани і високі чоботи. Звісно мій зад і спина були в порохах. Ох слава богам що це тільки порохи, які можна струсити.
— І куди ж мене закинуло?
Щоб не втрачати часу я повільно поплентався вперед, озираючись по сторонах. Невисокі будівлі з каменя та жовтуватої цегли височіли навколо. Брудні вікна з дерев'яними ставнями, дах із червоної черепиці.
Поплутавши якимись тісними провулками я якимось чином вийшов на широку вулицю. Народу було достобіса, але те, що мене нереально здивувало – це їхній вигляд.
Я з широко роззявленим ротом дивився на хлопця з вовчими вухами і хвостом, який поправляв свою сталеву кірасу. Трішки далі йшла висока ельфійка з луком за спиною. Мала зелену кофтинку і такого ж кольору штани. Вона проходила повз і нагородила мене злим ворожим поглядом, а я не міг відвести очі від її довгих вушок.
— Гей! Дивись куди йдеш!
Дівчина з загорілою шкірою відштовхнула мене вбік, так, що я мало не впав. І продовжила теревенити з подругою. Мої ж брови поповзли вгору, адже ця дівка йшла вулицею в одних трусиках і ліфчику!
Живіт ще раз голосно дав про себе знати. Я обережно відійшов вбік і почав ритися в кишенях. Знайшов тільки п’ять монет номіналом 100 і одну здавалось, ігрову фішку з казино.
Я огледівся навколо, вишукуючи якусь крамницю чи забігайлівку, але неочікувано знайшов відповідь на інше запитання. Там куди направлялись більшість людей в обладунках була величезна вежа яка тягнулася аж до самих хмар.
— Данмачі?
— Бррр! — змістовно прокоментував шлунок.
Спочатку їжа, решта може почекати. Покладаючись на нюх почав швиденько крокувати вверх по вулиці. Там, здається, щось дуже смачненьке смажилось, був аромат м’яса і спецій. Слинка вже заповнила рот.
— Ей виродок, а ну стій! Стій кажу!
Хтось схопив мене за плече і потягнув назад. Не встиг я що не будь сказати, як кулак врізався мені прямо в ніс. Я схопився за лице, зробив невдалий крок назад і упав. Противник не зволікав і хвацько заплигнув на мене, притискаючи до землі. Мужик з великим животом вдарив ще раз прямо в руки, що прикривали розбитий ніс. Моя голова стукнулась об твердий камінь бруківки, з очей посипались іскри.
— Ах ти ж падло! Мале мало тобі було моєї доньки, так ти ще мене обікрав! Скотина! Падлюка!
Він ударив ще раз потім ще і ще. Я бачив тільки кулаки і іскри від ударів. Ще один сильний удар, і на мить свідомість затуманилась.
— А ну пусти! Пусти мене! Я розірву це падло!
— Ти ж так його уб’єш, — проговорив високий чоловік відтягуючи товстуна.
— Наплювати! Ця сволота мені життя поламала! — викрикнув чоловік і болюче копнув мене по щиколотці.
Лице було наче у вогні, лівим оком я не бачив, через ніс було важко дихати. Чорт забирай, цей покидьок навіть зуб вибив! Але потрібно заспокоїтись, як казав батько, крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно. Трохи незграбно мені все ж вдалось піднятись на ноги. Глибокий вдих, повільний видих.
Судячи з усього, власник цієї туши наробив справ. Але трясця, до чого тут я?! Мені тільки і лишалось що стискувати кулаки від безсилля. Люди навколо дивились на нас, мов побачили приємне шоу. Чорт би їх подер.
— А ну розійдіться! Кажу розійдіться!
Натовп неохоче пропустив ельфійку. Вона була прекрасною: пухкенькі червоні губки, красивий маленький носик і сині мов дві крижинки очі. За такий короткий час в цьому світі мені вдалось побачити і інших ельфійок, але вона була просто на іншому рівні.
Дівчина нахмурила тонкі бровки, коли побачила мій стан і дістала з розгрузки на стегні маленький флакон з синьою рідиною. Подібний я вже бачив в провулку. Я прийняв від неї пробірку і застиг.
— Випий половину, а решту вилий на рани, — підказала ельфійка і закинула пасмо білого волосся собі за довге вушко.
— Дякую, — як тільки рідина із запахом м’яти попала на шкіру, біль відразу відступив. Більше того я відчував, як після ковтка рани загоюються, а в роті швидко сформувався новий зуб.
— Що? Йому середнє зілля лікування?! Да це падло навіть флакона не вартує! В тюрму його!
— Якщо не заткнешся, то у в'язницю відправишся саме ти. Хоча на штраф ти уже заробив, — спокійно промовила ельфійка. Під її поглядом чоловік зсутулився, та бурчати не припинив.
— А мені вже все одно, у в'язниці мене хоч колектори не дістануть.
— В будь-якому разі, ви обидва йдете зі мною. Будем розбиратись, що тут сталось, — вона повернулась до натовпу. — Все, вистава закінчилась розходьтесь.
Тільки декілька людей дійсно пішли по своїх справах, більшість продовжувала спостерігати. Ельфійка повернулась до нас і похлопала по ефесу своєї рапіри. І це була не єдина зброя дівчини. На поясі з лівого боку був тонкий кинджал і, якщо мене не зраджує пам'ять, це дага, яка використовується в парі з рапірою.
— Ходімо.
В будь-якому разі противитись людині… ельфійці зі зброєю не розумно, тому прийшлось підкоритись. Ми покинули натовп і деякий час йшли мовчки. Ми двоє попереду, ельфійка позаду, вів нас чоловік.
— Ну нічого, нічого, скоро ти отримаєш своє будеш сидіти до старості виродок.
Я старався на нього не звертати уваги, цей дивний світ цікавив мене більше ніж товстун.
— Еді ти що язика проковтнув? Чи може я пару клепок тобі відбив?
— “Бляха заткнись” — хотів сказати я, але натомість звернувся до дівчини: — Ем, куди ти нас ведеш?
— Ні, Еді, я тобі дійсно вибив пару клепок.
Ельфійка не відповіла і просто йшла. Згодом ми минули пару вулиць, поки не дістались до скромного дому, особливо якщо порівнювати з сусідніми маєтками. Над брамою була емблема терезів, але коромисло кріпилось не до стержня, а до гострого меча.
Дівчина проводила нас всередину і роззувшись змусила нас вчинити таким же чином, після чого ми пішли до вітальні. В кімнаті сиділа суворого вигляду дівчина років двадцяти і читала книжку.
— Пані Немезидо, у нас тут є одна невідкладна справа.
— Рейчел у мене сьогодні вихідний, а ти… — вона покачала головою і подивилася на нас.
Я не міг відвести погляду від богині. Якщо ельфійка була красивішою за будь-яку модель з Ерантала, тоді богиня була просто витвором мистецтва. Ідеалом. Її бездоганну фігуру не могли приховати штани чи жакет. Але не краса так здивувала мене, а її ім’я. Немезида, богиня помсти і покровителька суспільного порядку. Така зустріч не могла бути випадковою.
Тим часом ельфійка стисло переказала все, що сталось на вулиці.
— Ти не залишила мені іншого вибору. Я вас вислухаю.
— Пані Немезидо мене звуть Роберт Шмітт. Я тримаю крамничку прянощів на західній вулиці, можливо ви навіть заходили до мене. Так ось, одного разу моя доця привела додому оце неподобство, голодранця з вулиці — чоловік кивнув на мене скривившись в обличчі. — Каже кохаю, хочу весілля, і ти або приймаєш нас, або я втечу з дому. Зовсім ще дурненька, не слухала мене чи маму. Але що робити, не хотілося втрачати доцю. І вийшло так що впустив я цю свиню у свій дім, почав навчати, готувати до справ. А це падло підговорило мою доцю, щоб та вкрала всі гроші з мого сейфа. Наче на справу яка точно вигорить.
Роберт зло подивився на мене. Його лице було червоне від люті, було видно що якби не богиня, то він би знову приластив мене міцним слівцем.
— І що ви думаєте? Ця сволота пішла в казино і спустила все. П'ятнадцять мільйонів! П'ятнадцять! Ні єдиної валісу не залишилось! А щоб його пси загризли. Ви розумієте, я заклав всю свою справу, запозичив грошенят у партнерів і все заради угоди віку! Я мав отримати ексклюзивний контракт на прянощі зі Східного королівства! — чоловік опустив голову і дивився на свої забиті кісточки на руках. — А тепер мене порвуть на шмаття. Крамницю заберуть колектори, мене скоріше за все уб’ють. Але мені вже плювати на себе, що вони зроблять з моєю маленькою дівчинкою?
В кімнаті виникла неприємна тиша. Ельфійка дивилась на мене з відразою і напевно вже жаліла, що дала зілля лікування. Я ж поводитися спокійно, адже уже знав як викрутитись.
— Що ж тепер я хочу почути твою історію, — промовила дівчина повернувши голову до мене і поправила темно фіолетове волосся заплетене в косу.
— Ми можемо поговорити наодинці?
— Ні все вирішиться тут і зараз, — суворо, з нотками огиди промовила богиня.
— Еді що б тебе, пси загризли. У тебе що взагалі совісті немає? Просто зізнайся скотина!
— Я не винен.
Вперше за розмову Немезида нахмурила брови. Я знав що боги в цьому світі відчувають брехню. І зараз потерпілий і обвинувачений говорили чисту правду, яка суперечила одна одній. Те що Роберт Шмітт не впізнав свого майже зятя просто не можливо.
Богиня кивнула Рейчел і та відвела чоловіка геть з кімнати. Коли за ними зачинились двері, а мою спину вже не намагалися просвердлити поглядом я трішки розслабився.
— Можу я надіятись, що ця розмова не вийде за стіни цієї кімнати?
— Все залежить від того, що ти скажеш, — тихо промовила Немезида і зціпила руки в замок.
— Мене звуть Руді Ешворд і це мій перший день в Ораріо. Тому я не міг зробити те, в чому мене обвинувачують. Але це тіло однозначно було в казино.
Я вказав пальцем на себе і поклав на стіл фішку з казино. Звісно це небезпечна гра, але боги спустились в нижній світ за розвагами і тому варто це використати. Немезида нахилилася вперед і її червоні мов кров очі з захватом спостерігали за мною, вона навіть облизнулась.
— Добре, зацікавив, я клянусь що збережу твою таємницю, — богиня поклала руку на серце і серйозно промовила клятву.
— Ще день назад я жив в іншому світі, а потім мене вбили. Прокинувся я вже в цьому тілі.
Немезида відповіла не відразу. Деякий час вона просто дивилася на мене як на дивовижу. Тільки після хвилини чи двох дівчина нарешті взяла себе в руки.
— Переселення душі?
Я стенув плечима. Немезида посміхнулася її очі блистіли коли вона дивилася на мене. Дівчина викинулась на крісло і закинула ногу на ногу. Я спіймав себе на думці, що розглядаю її ніжки, після чого знову подивився на лице богині. Та навіть не помітила мій погляд, або просто не звернула уваги.
— І так який в тебе план? Ну ти ж не став би мені розповідати це все просто так, правда?
— Віддайте п'ятнадцять мільйонів Роберту, а мене візьміть в сім’ю і запишіть цей борг на мене.
— Навіщо тобі брати чужий борг?
— Тому, що хтось має бути крайнім. Це не може бути ні Шміт, ні його кредитори. Залишаюся тільки я. Несправедливо, звісно, але правильно.
Вона не промовила і слова, дала час передумати. Звісно, залізати в борги в перший же день не хотілося, але що поробиш, таке мені попалось тіло.
— Чому? Тебе побили, облаяли, поливали брудом. А ти все одно готовий простягнути руку допомоги? Чому?
— Просто в цій ситуації немає правильного рішення. Шміт чи я, хтось із нас повинен зазнавати втрат. У нього сім’я бізнес, а в мене тіло злочинця. Несправедливо брати на себе відповідальність, але ще більш несправедливо буде якщо Шміт втратить все, — ненадовго задумавшись, сконфужено продовжив: — Хоча, якщо бути точним, ваша сім’я буде крайньою.
Немезида не усміхнулася у відповідь, вона залишилась серйозною. Її червоні очі проникливо дивилися на мене. Тиша затягнулася, ставала незручною.
— Останнє питання чому саме моя сім'я?
— Тому, що ви богиня помсти. Я хочу повернутися на Ерантал і відомстити клану Раднійців, — я згадав рідне місто Ревендейл яке зрівняли з землею. І трупи багато, дуже багато трупів. Схоже навіть Немезида почула як мої зуби скрипнули. — А далі я із-під землі дістану кожного, клянусь, кожного виродка який зі зброєю прийшов на землі мого клану. Кожна тварина відповість за свої злочини.
— Руді, ти розумієш, що таким чином не розірвати порочний круг?
— Чхати мені на цю маячню. Око за око, зуб за зуб.
— Хороша відповідь дуже хороша, — тихо промовила богиня холодно посміхаючись. Її щоки були червоними, а очі прямо таки блистіли від захвату.
— Можу я вас ще дещо попросити?
Богиня вислухала моє прохання і покликала Рейчел. Через пару секунд в кімнату зайшла ельфійка і здивовано підняла брови. Дівчина переводила погляд з Немезиди на мене, але все ж нічого не сказала. Роберт витираючи хустинкою піт з лоба присів на крісло недалеко від мене.
— Моя сім’я відшкодує твої втрати, за умови що ти не будеш більше приносити проблем цьому хлопцю. Скажімо так, він почне нове життя в моїй сім'ї.
— Він візьме на себе мій борг? — тихо поставив питання чоловік, після тривалої паузи. Коли побачив кивок Немезиди він ще довше про щось розмірковував після чого повільно повернувся до мене. — Я не знаю що ти пообіцяв, Еді, але я не стану тобі дякувати.
— І не потрібно просто удай що не знаєш мене. Натомість я більше не підійду до твого дому і також удам, що не знайомий з твоєю родиною.
— Гаразд.
— Тоді, пане Шмітт, прошу вас до свого кабінету.
Богиня піднялась, а разом з нею Роберт. Коли він проходив повз, я підвівся і схопив його за плече, розвертаючи до себе. Побачив здивоване пухке лице, а потім мій кулак смачно врізався прямо в ніс. Удар виявився прекрасним, чоловік аж на землю звалився.
— Ай! Зараза! — простогнав він затискуючи зламаний ніс. — Якого чорта ти робиш виродок!?
Рейчел хотіла втрутитись, але Немезида спинила її помахом руки. Я глянув на звалену на землю тушу, відмітив що мав підходящу позицію. Усмішка вилізла сама по собі.
— Ти мені дещо завинив.
Не встиг Роберт усвідомити, як я вдарив ногою, з розмаху по дузі. Попав пряму в товсту щоку. Смачно так зарядив, його морда аж сіпнулась в сторону, щось хруснуло. Чоловік відкинувся на спину.
— Бляха! У тебе що щелепа з бетону!? Зараза.
Я скакав на одній нозі потираючи ушкоджені пальці. Боліло так, що плакати хотілося. А у фільмах все так шикарно виглядає, а насправді можна себе покалічити.
— Рейчел, дай пану Шмітту зілля лікування і покажи нашому новому члену сім'ї маєток.
Ельфійка була шокована, але інструкції виконала. Роберт шипів дивився на мене вовком, брудно лаявся, але не став затримуватись пішов вслід за Немезидою.
— Що? Що ти на мене так дивишся? Ну так не вмію я копати людей. Можеш сміятися.
Ельфійка не сміялася, вона просто дивилася наче на монстра чи на якесь диво світу.
— Що збіса відбувається?
— Це довга історія, з абсолютно неможливим кінцем, — відмахнувся я і підвівся, ще не дуже впевнено спираючись на забиту ногу. Але наштовхнувся на пильний погляд крижаних очей. — Рейчел, ти справді не повіриш, тому варто дочекатися Немезиди.
— Для тебе вона пані Немезида.
— Звісно.
Мій живіть знову страшно заричав, та так сильно, що моє лице почало палати. Ельфійка навіть бровою не повела, удала що не помічає. Але висновки зробила.
— Ти вмієш готувати?
— Ну, посмажити яйце зможу.
Кухня в цьому світі виглядала доісторично. Меблі хоч і були якісно зроблені, та все ж на порядки поступались аналогам з Еранталу. Несказанно потішила мийка, з холодною і навіть гарячою водою! З блаженством вимив руки і лице, і почав досліджувати кухню далі.
Синтизатора очікувано не було, а от плита походила на індукційну, яку я колись бачив на картинках в цифрових книгах з історії. Принцип роботи досить примітивний, тому проблем з опануванням не було, хоча і магічний предмет.
Ельфійка з цікавістю спостерігала за моєю дивною поведінкою. Я поставив пательню на плиту і трішки змастив її олією. Холодильник до речі також працював на магії, і я навіть бачив у верху якісь сині камінці, від яких віяло холодом.
Рейчел певний час спостерігала, але коли побачила, як я невдало розбив яйце, а потім вибирав шкаралупу, важко зітхнула і взялась сама за приготування. Щоб я не відпочивав, вона наказала мені зробити салат.
Я протестував, говорив що і так помідори з'їм, але одного тяжкого погляду синіх очей вистачило, щоб замовкнути. Я закінчив першим зі своїм завданням і тепер просто сидів за столом, інколи дивлячись на спинку Рейчел. Довгі білі волоси водоспадом спускались до тонкої талії. Обтягуючі шортики красиво підкреслювали треновані сідниці, ну і завершував образ атласні чорні панчішки на довгих ніжках. Неземна краса.
— Я також не сильна в куховарстві, але, думаю, вийшло непогано, — промовила дівчина, поставивши дві тарілки зі смаженою яєчнею зі кусочками м'яса. Рейчел присіла напроти і спробувала страву. — Так собі, Вейн готує набагато краще.
Яєшня виглядала непрезентабельно, по домашньому, і так не схоже на те що готувала моя прийомна мама. Але чомусь перед очима виникло її сумне лице, стиснуті губи і погляд який вона відвертала від мене. Я образив її, і вже ніколи не зможу просити вибачення.
— Ти чого застиг? Їжа холоне.
— Угу.
Я старався поводитися стримано, але як тільки перший шматочок опинився в роті, мене вже було неможливо стримати. Жер так наче варвар якийсь. І звісно через поспіх щось потрапило не в той тунель. Я закашлявся, а потім запив водою.
Рейчел дивилась на мене з осудом, і скажу я вам, це подіяло. Хай там як, але показатись неотесаним телепнем перед дівчиною не хотілося. Тому прийшлось стримуватись і взяти нарешті ніж в другу руку.
Після обіду я вимив посуду і Рейчел провела екскурсію по будинку закінчивши подорож в моїй новій кімнаті.
— Дякую, — я подивився на просте ліжко, досить велику шафу стіл і один стілець. Якщо є бажання, в кімнату можна буде ще багато чого поставити.
— Що ж облаштовуйся. Якщо виникнуть якісь питання моя кімната наступна по коридору.
Дівчина залишила мене одного. Я ще раз огледів кімнату ,поки мій погляд не зачепився за люстру. Замість лампочок там були прозорі кристали. Звісно на голосову команду вони навряд чи відреагують, зате біля дверей був перемикач. Я легенько натиснув, щось тихо клацнуло і світло схоже на денне, трішки жовтувате заповнило кімнату.
Досить приємний рівень розвитку - тут є унітаз і гаряча вода в приміщенні. Звісно це далеко від середньостатистичних умов мого світу, але мені ні на що жалітися. Справді, це рай порівняно з підземними бункерами Рівендейлу.
Залишатися наодинці зі своїми думками не хотілося, тому вирішив піти в душ. Підійшов до кімнати Рейчел і постукав, але вона не вийшла навіть після повторної спроби. Стенувши плечима обійшов другий поверх, кухню передпокій і навіть в ванну заглянув, але її ніде не було, наче під землю провалилася.
Ну, щоб уникнути ексцесів, вирішив трішки почекати, взяв книгу з полички, сів на крісло у вітальні і почав гортати сторінки. Символи були незнайомими, але якимось чином я все розумів.
— Бонус потраплянця?
Я думав скоротити час читанням, але бажання освіжитися було набагато сильнішим. Зосередитись на книзі було просто неможливо. Обійшов будинок ще раз, але біловолосу ельфійку я так і не знайшов!
Роздягальня була відчинена, зайвих речей на поличках не було. Замок на дверях був зламаний, тож я вирішив залишити свої речі на лавці посеред кімнати як застереження.
У великій ванній кімнаті було декілька душових, а в центрі великий, на п'ятнадцять персон, неглибокий басейн. Я вирушив спочатку до душу, але раптом побачив відображення незнайомого пацана. Ну що сказати.. Людина, на вигляд мені п'ятнадцять чи може шістнадцять, чорне волосся, такого ж кольору очі, прямо як у членів Клана Сноу. Бліда шкіра і худа статура без розвинених м’язів. Коротше посередність, яку відразу забуваєш після одного погляду. Ну хоч щось не змінюється.
Покрутив кран, пішла спочатку холодна вода та з часом тепла і приємна. Я насолоджувався кожною миттю і деякий час просто стояв під струменями води. Це було божественно.
Звісно про гелі чи шампуні годі було і мріяти, але як для того, хто не приймав ванну два місяці мило було благодаттю небесною. Після того як я помився, сів у басейн.
— Кайф, — промуркотів я і відкинувся на бортик.
Спочатку вода здалась дещо загарячою, але трішки полежавши я звик і повністю розслабився. Прикрив очі та закинув руки за голову. Тільки зараз я до кінця усвідомив, що переродився.
Я стрепенувся, потраплянцям зазвичай якісь бонуси відсипають. Ну там система, особливі навички, вміння чи ще якась читерська штука.
— Кхм, статус, — ледь чутно майже пошепки промовив, але нічого не відбулось. — Характеристики. Параметри. Вікно. Що там ще? Сезам?
Тільки ось мої дурнуваті слова не викликали ніякі надприродні явища. Нічого не змінилося, крім того, що я відчував себе дурнем. Хоча з дечим мені все-таки пощастило.
Рейчел, як і слід було очікувати від ельфійки, володіла холодною, неземною красою. Мені бракувало слів, щоб вдало описати цю крижану квітку. Однак Немезида… богиня і цим все сказано. Якщо Рейчел найгарніша дівчина яку я коли-небудь бачив, то Немезида просто живе втілення концепції “краси й досконалості”. Вона була ідеальною.
Вони обидві були настільки приголомшливими, що мій розум відмовлявся скидати їх з п'єдесталу чогось надприродного і недосяжного. Тобто я настільки їх ідеалізував і возвеличував, що мій розум відмовлявся малювати хтиві картинки. Але це швидко пройде, все-таки живемо під одним дахом всяке може трапитись.
Я піднявся і позіхаючи попрямував на вихід. І наче прочитавши мох думки, пролунав звук відкриття дверей. У ванну зайшла амазонка.
Висока дівчина з засмаглою шкірою застигла на місці і нахабно стала мене розглядати вперши руки в боки. Я також не став соромитись і склавши руки під грудьми відповів не менш зацікавленим поглядом.
У неї були чорне волосся до плечей і карі очі. Але мене більше зацікавили її великі, не менше четвертого розміру груди. Не дивлячись на свої габарити вони не обвисали під власною вагою. Але псували картину занадто великі ореоли.
На плоскому животику можна було побачити перші прояви преса. В зоні бікіні був невеликий ріденький острівець чорного волосся, а нижче... Я навіть проковтнув повний рот слини, на просторах голонету мені ще не доводилось бачити таку хтиву кицьку.
— Ти хто? — зацікавлено спитала дівчина, переступивши з ноги на ногу. Що викликало в мене ще один ковток. Її нижні губки були досить великими і під час руху спокусливо хитнулися. Це було занадто вульгарно.
— Ем… ну я Руді Ешворд, приємно познайомитись, — промовив я не відводячи погляду.
— Це видно. Але знаєш, ванна – це не найкраще місце для знайомства.
— Ага, — заторможено відповів я і змусив себе підняти очі. Було складно, дуже складно, погляд наче приклеєний опускався вниз, але я згадав що мені вже двадцять п’ять, я вже не підліток. Але, чорт забирай, у мене не було сексу більш пів року!
— Ельза з ким це ти говориш?
Рейчел вийшла із-за спини своєї подруги. Повільно, дуже повільно її холодний погляд опустився вниз, прямо на мого дружка в повному бойовому стані. Я ж дивився на її ніжну наче шовк шкіру і повільно опускав погляд. Її груди були ідеального другого розміру, сосочки маленькі і червоні, наче ягідки. Ах, вони були настільки прекрасні, що викликали скоріше не хтиве бажання пом'яти, а скоріше ніжно приластити.
Тонка, наче в лані талія, а нижче ні єдиного волосика, шкіра ніжна мов у дитини. Її рожева кицюнька була просто витвором мистецтва. Мій член, який і так був у бойовому стані став ще твердішим. Краса ельфійки була просто неземною, вона була наче місячна фея, яка помилково опустилась в цей брудний світ.
Я милувався оголеним тілом ельфійки, як раптом відчув пробираючи до кісток холод. Повільно піднявши погляд побачив її сині очі, які стали просто крижаними, але маленькі груди мене приваблювали трішки більше. Я бачив, як дівчина повільно нахилилася, від чого пасмо білого волосся прикрило лівий сосочок. А потім дерев’яне відро врізалось мені прямо в лоб. Я зробив крок назад, посковзнувся і потилицею вдарився об край басейна. На мить світ потемнів, а коли картинка повернулась, все перед очима крутилось.
— Рейчел, ти що вбити його хочеш?
Я бачив як амазонка хотіла підбігти до мене, але ельфійка діяла швидше. Мені було важко прослідкувати за її рухами, просто довгі білі ніжки були далеко, а тепер - зовсім поруч. Вона м'яко підняла мене, як принцесу. Звісно її красиві груди стали ближчими до мого обличчя, м’яке волосся лоскотало лице, але мене вже почало нудити.
— У мене струс мозку, мені потрібен спокій.
— Терпи, — холодно відрізала вона і, увійшовши в роздягальню, потихеньку поклала мене на лавку. Після чого почала ритись у своїх речах.
Чисто випадково моя голова повернулась в її сторону. Перед очима опинилися сідниці Рейчел, маленькі, пружні й така бажані. Рожева кицюня ззаду була ще більш спокусливою. Потім вона повернулася і мені знову відкрився не менш бажаний вигляд спереду. Я шкірою відчув її вбивчий погляд, тому закрив очі. Хоча навіть якщо вона мене вб'є, я не буду ні про що жаліти.
— Пффф. Він кров'ю стікає, а стручок все одно стоїть, — ледь стримуючи сміх промовила амазонка.
— Заткнись, — роздратовано промовила ельфійка і приклала до моїх губ флакон. Я зробив кілька ковтків, після чого Рейчел налила зілля мені на потилицю і обережно поклала голову на лавку. Я чув як шелестить одяг, а потім на мене накинули рушник. І судячи зі звуку Рейчел покинула кімнату, зачинивши за собою двері.
— Ну раз ти вже не вмираєш я тоді піду купатись. Спинку терти мені не потрібно, — промовила Ельза і зачинила двері в ванну.
Тільки після цього я відкрив очі і обережно торкнувся потилиці. Рана вже не боліла, більше того від дії зілля навіть кров розчинилася. Я витерся і почав шукати свої речі, які хтось закинув в кошик до брудного одягу.
Одягнувшись я повернувся у свою кімнату, розмірковуючи про дівчат. Звісно, це не моя вина, я зробив все щоб запобігти цьому. Хотів проінформувати Рейчел, залишив свій одяг посеред роздягальні, однак це не допомогло.
Раптом хтось постукав у двері. Після мого запрошення Рейчел зайшла. Вона не червоніла не відводила погляд, але її очі продовжували лякати. Мені навіть здалось, що поруч з нею температура впала на кілька градусів.
— Еді..
— Руді, Руді Ешворд.
— Руді, вибач. Я не хотіла.
— Я витріщався от і отримав по голові.
Ельфійка, стиснула губи в тонку лінію, холод став сильнішим. Але вона опанувала себе, повільно покачала головою і подивилася мені прямо в очі.
— Ти міг загинути, — промовила вона серйозно, опустивши на мить очі, але тільки на мить. — Я бачила, як Ельза викидає якийсь одяг, але не звернула на це уваги. Тобто з самого початку, вся ця ситуація сталася через мою безвідповідальність. Тому, Руді, вибач.
— Окей, твої вибачення прийняті, — промовив я і замовчав. Рейчел також не знала як продовжити розмову. Тому, щоб не нервувати дівчину ще більше, мені прийшлось заговорити: — Як думаєш, богиня вільна?
— Напевно.
— Окей, тоді я загляну до неї.
— Добре.
Рейчел спокійно вийшла з моєї кімнати і попрямувала до себе. Мимоволі мій погляд ковзнув вниз на її довгі ніжки в чорних панчохах, звісно випадково. Раптом ельфійка зупинилася. Голову вона так і не повернула, а я ясно почув її тихий, холодний пробираючи до кісток голос.
— Руді, те що сталося у ванні випадковість, але зараз я прекрасно відчуваю, на що ти там дивишся.
По спині пробігся табун мурашок і я миттєво відвернувся. Нечутно видихнув, загнавши всю хіть куди подальше.
— Вибач.
Рейчел нічого не відповіла, а через декілька секунд я почув тихі кроки, що віддаляються. Я зітхнув і поплентався до робочого кабінету Немезиди. Богиня відразу запросила мене всередину. Сидячи за столом дівчина закінчувала складати документи після чого нарешті подивилася на мене.
— Чого стоїш, роздягайся.
Я криво посміхнувся, зняв жакет і сорочку, після чого присів на диван спиною до богині. Немезида присіла поруч, булавкою проколола собі вказівний палець і м'яко торкнулася моєї спини. Краєм ока я бачив як виникло якесь сяйво, а тим часом богиня продовжувала вимальовувати якісь символи подушечкою свого пальчика. Через деякий час я відчув, як по тілу пройшовся слабкий розряд і сяйво повільно потьмяніло.
— А ось це вже цікаво, — пробурмотіла дівчина.
Моє серце забилось швидше. Ось воно, мій особистий бонус потраплянця! Всі мої страждання на Еранталі не пройшли даремно і тепер всесвіт вирішив відновити рівновагу.
— Ти проклятий Руді.
— Щ…що?
— Твою першу комірку магії зайняло Прокляття. Я вперше таке бачу. Ні насправді про таке мені не доводилось навіть чути.
Я закрив очі. Справедливість? Всесвітня рівновага? Маячня! І я як ніхто інший повинен був знати, що у світі немає такої херні, бувають тільки відтінки темного. Але ні, дозволив собі розслабитись, повірив у казку Данмачі. Мав наглість на щось надіятися, а зараз розпускаю шмарклі.
— І це можна якось зняти? — я повернувся до нахмуреної богині.
— Якщо це було закляття чи магія, вона б розсіялась з часом, але це… не знаю.
— А це прокляття буде діяти без Фални?
— Так.
Далі
Розділ 2
Поки що я не знаю, чим саме нагородив мене цей світ. Достеменно відомо лише одне – прокляття не може бути чимось корисним. З цього випливає ще одна невтішна новина. Я припинив масажувати свої скроні та глянув на бездоганне обличчя Немезиди. Тонкі брови були нахмурені, великі червоні очі опущені. Ну, я б також розчарувався, якби моя покупка виявилась дефектною. — Дивився я якось аніме, — прикусивши язик розуміючи що прийдеться пояснювати занадто багато. — Ем давайте замінено це на книгу. Коротше читав я якось книгу про Ораріо, богів і авантюристів… Я розповів про аніме яке дивився і всі події які там були. Але проблема була в тому, що за два сезони не було чогось глобального що можна було дійсно використати. Немезида, поклавши одну ногу на другу, довго думала. ЇЇ тонкі пальчики барабанили по м’якій оббивці дивана. Я дивився як за вікном повільно вмикаються вуличні магічні ліхтарі. — Що ж Руді, інформація корисна. Якщо хочеш, можеш розповісти дівчатам що ти з Еранталу, але про історію Белла Кранела краще не говорити. — Окей, і в скільки ти оцінюєш мої знання? — я нахилився трішки вперед. — Оцінюю? — її червоні пухкі губи розтягнулись в щирій усмішці. — Розумієш, Руді, я люблю читати пригодницькі романи. І знаєш, зазвичай головними героями твору стають люди виковані в горнилі збігів обставин. Забери якусь проміжну пригоду, і все посиплеться як картковий будинок. — Ясно, грошей я не отримаю. Ех потрібно було відразу починати з винагороди. — Річ у тому, що я не хочу втручатись в долю Белла Кранела, але також я не можу ігнорувати дії сім'ї Іштар і Сома. Тому все вирішиться після розслідування, а поки твоя інформація вартує один мільйон. Мені особисто все одно що буде з каноном, головне - що моя інформація виявилась корисною. — Ви знаєте як можна повернутися на Ерантал? — На жаль ні. Але якщо ти тут, значить шлях назад існує, лишається тільки відшукати його. Відповідь Немезиди була очікуваною, але не обнадіяла. Адже порівняно з іншими фентезі, Данмачі відверто відстає в силі і можливостях. Боги своєю силою не користуються, а магія відверте сміття. Єдина світла пляма - це магічні предмети. Принаймні місцеві спеціалісти змогли створити комфортні умови для життя. — Руді, я обережно розпитаю своїх знайомих стосовно твого випадку. Але на багато не надійся, — промовила Немезида і підвівшись поплескала мене по плечу. — Що ж підемо вечеряти. Заодно я познайомлю тебе з іншими членами сім'ї. Разом з богинею ми прибули в вітальню. За столом уже сиділа Рейчел і одягнена амазонка. Ельза мене щиро здивувала, на відміну від інших представників своєї раси які носили здебільшого тільки труси і ліфчик вона була одягнена в штани і футболку, яка відкривала вигляд на живіт. Поки я розглядав амазонку, яка помахала мені рукою, в кімнату увійшла дівчина-кішка з тацею. Поставивши всі страви на стіл вона кинула на мене один невдоволений погляд і більше не звертала уваги. — Рубі буде? — поставила питання богиня і присіла за стіл. — Рубінчик як завжди працює. — Ну тоді можна знайомитись. Це Руді Ешворд, наш новий член сім'ї. — Ми вже бачились, але на всякий випадок представлюсь ще раз. Мене звуть Ельза Локк, — щиро посміхнулась амазонка і кивнула підборіддям на кішку. — А це командир сім'ї, Вейн Штейн. Дівчина-кішка була найстаршою з усіх, на вигляд їй десь двадцять три, можливо двадцять п’ять. Вона була одягнута в облягаюче плаття, яке демонструвало підтягнуту фігурку красуні. На жаль вона була плоска як дошка, зате талія була тонка і спокуслива. Але що справді змусило мене пускати слину - так це її довгі ніжки в колготках з ромбиком. Вони були просто витвором мистецтва яким я міг би милуватись до кінця часів. Але я добре пам’ятав, що ельфійка відчувала мій погляд тому не смів. Дівчина-кішка схрестила руки під своїми плоскими грудьми і з прищуром подивилася на мене. На холодному личку не виникало ніяких емоцій, але смарагдові очі дивились на мене як на комаху. Хвіст трішки нервово колихався зі сторони в сторону. — Гей, скажу відверто ня, я ненавиджу всіх чоловіків ня. Тому постарайся не попадатись мені на очі ня. — Вейн, ти перегинаєш палку. Руді тепер частина нашої сім'ї, він має такі ж права і обов’язки як і ти. Я здивовано подивився на Рейчел яка відчитала кішку. Вейн свердлила поглядом ельфійку, але відвела очі першою. — Вейн, нам не обов’язково ставати друзями чи тим більше сім’єю. Давай для початку почнемо з робочих відносин, — звісно я знав що даремно простягаю руку, але і зробити цього не міг. — Добре ня, — промовила дівчина і проігнорувала простягнуту руку. Вона переставила свої столові прибори подалі від мене і сіла. Я присів біля богині прямо навпроти ельфійки. На щастя Рейчел виглядала нормально і просто насолоджувалась вечерею. Ельза, піймавши мій погляд, слабко кивнула на Вейн, що сиділа через три стільці з моєї сторони столу і піднесла палець до губ. Натяк був зрозумілий, хоча я і так не мав наміру про це говорити. Тому спокійно узявся до вечері. — Як смачно! Це реально дуже смачно! — я знову не втримався і жер як не в себе. — Картопелька з котлеткою так взагалі супер. — Свиня ня. В присутності стількох прекрасних дівчат її репліка дійсно мене сильно ввігнала в краску. Я відчував як мої щоки палають, але зробити нічого не міг. Немезида дивилася на мене нахмуривши брови. — Вейн, схоже твоя їжа йому просто сильно сподобалась. Вважай це компліментом для шеф-кухаря, — промовила богиня. — Обійдусь ня. Зі свою порцію я очікувано покінчив першим тому прибрав за собою брудні тарілки вимив їх і повернувся назад. Дівчата також скоро закінчили, Вейн приготувала всім чаю. Звісно вона не була настільки дріб’язковою, щоб не подати мені чашку. — Рейчел ня, як пройшло твоє патрулювання? — поставила питання Вейн опустивши своє тонке підборіддя на руки. — В основному спокійно, був тільки один інцидент. Дівчина-кішка прослідкувала за поглядом ельфійки і звузила свої очі. Я ж відчував себе, м'яко кажучи, не зручно. Тому варто розвіяти безпідставні підозри якомога скоріше. — Я не був ініціатором бійки і тим більше не причетний до викрадення грошей Роберта Шмітта, — Немезида підтвердила мою невинність слабким кивком. Ельфійка не втратила свій холодний вигляд, але мені здалось, що її сапфірові очі зовсім трішечки потеплішали. Вейн же продовжила свердлити мене не довірливим поглядом. — Думаю вам варто знати ще одну річ про мене. Двадцять п’ять років я жив в іншому світі зовсім не схожому на цей. А потом мене вбили і я прокинувся в цьому тілі. Тому деякі речі для мене будуть зовсім дивними і незнайомими, надіюсь ви допоможете мені адаптуватись. — Це такий жарт? — поставила питання Ельза, і опустила чашку чаю на стіл. — Ні, він сказав чисту правду. На цей раз тиша затягнулася на цілу хвилину. Тепер, після підтвердження богині, мої слова сприймаються серйозно. Звісно повірити відразу не можливо, але з часом все стане на свої місця. Під зацікавленими поглядами відразу чотирьох красивих дівчат я відчував себе трішки ніяково. — Можливо у вас є якісь питання? — Руді, розкажи трохи про твій світ — промовила НемезидаЮ порушивши тривалу тишу. — Для початку, на Еранталі ніколи не існувало інших розумних рас крім людей. Про магію також не чув, зате наука у нас досить розвинена. До прикладу ми можемо будувати хмарочоси навіть вищі ніж та штука в центрі міста. — Вище ніж Вавилонська вежа? — щиро здивувалась Ельза. — Так, і набагато, є деякі вежі які тягнуться до самого космосу. Хоча скоріше це просто ліфт, — я зробив ковток уже теплого чаю, з задоволенням спостерігаючи за реакціями дівчат. Богиня продовжувала зберігати спокій, ельфійка також старалась не проявляти цікавість, але її сині очі блищали. Хвостик Вейн гойдався і тільки Ельза хмурила брови. — Руді ти згадував про клани. Не міг би ти розповісти про розподіл влади на Еранталі, закони та порядки? — Напевно щоб ви краще зрозуміли мій світ необхідно зробити крок назад, — я трішки задумався збираючи думки до купи і продовжив: — Річ у тім, що хоч люди єдина розумна раса на планеті через вплив Барвистих кристалів люди отримали деякі фізичні відмінності один від одного. Тобто колір очей, волосся і саме головне - можливість розмножуватись тільки з представниками своєї групи. Тобто Клан Хорнів з синім волоссям і синіми очима не можуть мати дітей від Клана Каенів, людей з синім волоссям, але з небесно голубими очима. — Хмм такі явні маркери свій чужий і підштовхнули ваше суспільство до утворення кланів, — промовила богиня киваючи сама собі. — Саме так. Навіть зараз, після прориву в генній інженерії, який дозволив нам народжувати дітей між представниками різних кланів хибні упередження існують і понині. Стосовно законів, тут все просто: кожен клан має достатньо автономії, щоб приймати будь-які закони. Немезида постукувала подушечками пальців по столу зі слабкою посмішкою. Було видно що їй дійсно цікава ця тема і богиня має намір поставити кілька питань, але амазонка її випередила. — Пацан ти краще скажи, в вашому світі монстри є? Авантюристи чи боги? — Люди домінуюча форма життя на планеті тому авантюристи просто не потрібні. Стосовно богів, релігія у нас звісно є, але об'єктивних доказів існування божеств немає. — Гей, а ти випадково не був злочинцем у своєму світі ня? — До речі, це слушне питання. Зазвичай ми проводимо співбесіди, але на цей раз можемо обійтись всього лише цим питанням, — здавалося невинне прохання, тільки ось очі Немезиди були льодяними. — Добре подумай над відповіддю. Я сплів руки під грудьми і задумався. Згадав те що варто забути, назовні вийшли давно пригнічені емоції. Мимоволі прикусив губу настільки сильно що кров заповнила рот. Але я стримався, видихнув і підбираючи слова озвучив максимально повну відповідь без деталей: — Я не вбивав навмисно, не обманював для своєї вигоди не крав і не ґвалтував. — Підбирають слова тільки злочинці ня, — кішка подивилась на мене як на таргана. Її слова мене зачепили, сильно зачепили. Я не стримався стукнув кулаком по столу да так що моя чашка перекинулась і розлила чай. — Я все життя, до самого кінця допомагав людям. Нехтував сім’єю, особистим життям заради когось. І зараз ти, говориш що я злочинець?! Я міг сказати ще багато чого, вилити все що накопичилось. Але якимось чудом вдалось стриматись. Пекло з Еранталу повинно залишитись там не потрібно тягти його сюди. Я заплющив очі, видихнув і сів. — Руді, якщо ти хочеш поговорити… — Не хочу. Я порушував закон, але на це були об’єктивні причини. Жодний притомний суддя, який буде розглядати мою справу, не визнає мене винним. Ще є якісь питання? — Ні, думаю цього достатньо. — Тоді я піду. Я пішов до своєї кімнати. М’яка перина прийняла мене як рідного, а варто було голові торкнутись подушки як відразу наступила темрява. Дверний дзвінок гудів наче навіжений, не стихав і на мить! Роздратований я вже почав підбирати слова для майбутньої сварки, але весь гнів стих коли двері відкрилися. Саманта тато і сестричка, нарядні із повними пакунками в руках спантеличили. — Ви чого? — Ти що забув? У тебе день народження! — голосно викрикнула дівчинка і перша зайшла в передпокій простягнувши мені коробку в подарунковій упаковці, з бантиком. — Це від мене, вітаю! Я трішки шокований присів, щоб наші очі були на одному рівні і прийнявши подарунок поцілував маленьку занозу в щічку. — Фу не обслинив, гад! Вона витерла щоку з показною огидою і роззувшись ввалилася у квартиру. Саманта вручила мені подарунок, обійняла і пробурчала, мов чого це я скайлінг постійно виключаю. Батько потиснув руку і теж вручив невеликий презент. — Мама хвилювалася, особливо зараз. Я зітхнув. Біля кордону в котре зібрались війська сусіднього клану. Глайдери, танки артилерія та інша техніка, але таке буває раз у два роки. Гра мускулів не більше, але нас, як жителів найближчого мегаполіса такі події не можуть не хвилювати. — Сьогодні був дуже важкий день. Приходилось змінювати одночасно юриста, бухгалтера та консультанта, — я важко зітхнув і помасажував перенісся. — Я розумію, наш волонтерський фонд ще досить молодий у нас немає тієї довіри що у великих фондів, але, чорт забирай, не потрібно через всякі чутки відразу завалювати нас дзвінками! Все ж на сайті є: транзакції платіжки договори все максимально прозоро. Тим більше партія кібернетичних протезів затрималась не по нашій вині! — Руді, якщо тобі важко ти можеш піти, — він похлопав мене по плечу. — І удати що в нашому клані немає інвалідів, важкохворих і малозабезпечених? — З однієї сторони, я пишаюсь таким сином, а з іншої - боюсь що облисієш ти раніше ніж я. Поки ми з батьком балакали Саманта швидко приготувала неймовірну вечерю. І я не перебільшую, адже вона була одним із кращих кухарів в місті, а в її ресторан потрібно було записуватись на декілька тижнів вперед. Святкування було дійсно неймовірним, адже її страви я давненько не куштував. Розмови за столом продовжувались деякий час, сестрі набридло слухати і вона перемістилась на диван грати у свій скайлінк. — Руді, а хіба ти не казав, що до вашої команди приєдналися ще декілька людей? — Ага тільки на голому ентузіазмі далеко не поїдеш. Запал пройшов, настала рутина, а там понаднормова робота, стрес і як вишенька на торті - мізерна зарплата... Коротше новачки швидко здуваються, із восьми осіб залишилась тільки одна дівчинка. — Ой знову ви про свою роботу, — пробурчала Саманта і долила нам всім вина. — Це остання? — Там в нижній шафі ще є пару пляшок. Батько ще запитував про організаційні питання нашого фонду. Але раптом йому зателефонували і він вийшов на балкон. — Руді, це що таке?! Я пішов на кухню і побачив відчинену кутову шафу, звідки виглядав синтезатор. Ідеальний прилад для холостяка, який не має часу на приготування їжі. Але для кухаря це природний ворог, машина яка знищує цілу професію. Більше того, Саманта щиро переконана що ця їжа шкідлива і несе в собі загрозу. — Руді, ми домовлялися що ти ні за що не купиш оце! — вона роздратовано махнула рукою на машину яка наче відчула недобре і блимнула індикаторами. — Після важкого робочого дня в мене просто не вистачає ні сил, ні бажання щось готувати. — Для свого здоров'я можна знайти час! — Ну не подобається мені готувати, не подобається! — вже перейшов і я на крик. — Так або ти викидаєш оце або ноги моєї більше не буде в цій квартирі! Я вже почав тихо звіріти. Синтезатор дорога річ дуже дорога. Мені прийшлось понад рік відкладати, щоб його придбати. — Не лізь в моє життя, я сам вирішу що для мене краще! І взагалі ти мені не мама, не намагайся в неї грати! Я прикусив язик, але було занадто пізно. Слова вже було неможливо повернути назад. Саманта замість того щоб продовжити кричати затихла. В цей момент зайшов батько. — Стоп, як я вже казав в такій ситуації потрібно зробити крок назад і подивитись на ситуацію об'єктивно. Подумайте чому ви злі які причини у вашого співрозмовника. — Ми не твої пацієнти Кевіне, — тихо промовила жінка дивлячись на батька. — Ти маєш рацію, я не твоя мама, але ти моя дорога дитина і я не дозволю тобі труїтися. Вона розвернулася і стрімко покинула кухню. Батько похлопав мене по плечу й усадив на табурет. Він дозволив мені трішки охолонути і тільки через кілька хвилин заговорив. — Ти знаєш чому вона кричить? — Тому, що вона турбується за мене. Я перепрошу, правда, але не зараз, емоції не дозволять мені зробити це щиро. — Добре що ти це розумієш, — батько поплескав мене по плечу і продовжив говорити тим самим тихим проникливим голосом який відразу завойовує довіру. — Руді, ти імпульсивний і тобі потрібно навчитись контролювати свої емоції. Як я вже казав… — Крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно я пам’ятаю. — Але ти не використовуєш мою пораду. Руді наше суспільство не терпить насильство, адже ми вже давно не в середньовіччі. А слова, можуть швидко перейти в дії. — Ти це вже казав. Він поплескав мене по плечі підвівся. Я вагався певний час, але все ж вирішив проводити гостей. Саманта одягалася мовчки, сестра яка вічно тараторила затихла. Було чути тільки шелест одягу. Першою вийшла Саманта за нею сестра і після прощання батько. Я хотів перепросити, але все ж не наважився. Сірі сталеві двері повільно дуже повільно зачинялися. — Клац! Я прокинувся миттєво. Дихання було важке, серце билось наче божевільне. Це був не сон, занадто все яскраве, чітке і… справжнє. Я досі відчуваю в роті присмак вина і образу на Саманту. До горла підступила грудка, я почав частіше ковтати, щоб не розплакатись. Це була наша остання розмова, адже по дорозі додому жахливий вибух забрав їхні життя. Якби я тримав язик за зубами, якби вони затримались ще на пів години, чи навіть менше - вони б вижили. — Ні це не моя вина. Сваритися нормально це частина життя. Це все Раднійці, це все вони. Так винні ті хто влаштував цей теракт, тільки вони і ніхто інший. Це все кляті Раднійці. Так повторюючи цю мантру я спробував заснути знову, але скільки б не крутився, це не допомогло. Коли на дворі стало світло в мої двері постукали, а потім не дочекавшись відповіді Ельза увійшла. — Ого пацан, а ти, виявляється рання пташка. — Ага, — я підвівся на ноги в одних трусах і пішов за одягом на стільці. — Ти так і будеш дивитись? — А що я там не бачила? Я не мав настрою жартувати, тому промовчав. Ельза відчула недоречність своєї поведінки тому відвернулась. Я спокійно одягнувся і пішов за дівчиною. — Руді ти володієш якоюсь зброєю? — поставила питання дівчина підходячи до діжки з дерев'яними мечами. Вона дістала парочку і вийшла в центр імпровізованої арени. — Ні, але я б хотів опанувати лук. — Чому? — В моєму світі користуються виключно далекобійною зброєю. Вміння користуватись луком, можливо стане в пригоді. — О, а можеш розповісти про зброю яку у вас використовують? — дівчина з блиском в очах підійшла трішки ближче. — Звичайний піхотинець використовує щось на кшталт арбалета. В середньому гвинтівка може випустити п'ятсот снарядів за хвилину без перезарядки. І замість болта там плазма що може розплавити триста міліметрів сталі. Ельза підійшла настільки близько, що я відчув її приємний аромат. Дівчина стала розпитувати подробиці: як виглядає гвинтівка які бувають види і тому подібне. Я в міру своїх поверхневих знань відповідав, але старався не переходити на інші види озброєння.Не хотілося за балачками втратити цілий день. — Було б круто потримати в руках плазмомет, — проговорила Ельза, закинувши тренувальний меч собі на плече. Другий клинок вона кинула мені. — В будь-якому разі навіть лучник повинен вміти постояти за себе на ближній дистанції. Тому нападай. — Я не вмію. — Не важливо просто нападай. Я стенув плечима, взяв дерев’яний меч обома руками і пішов вперед. Кожен мій рух здавався неправильним, і якимось комічним. Наче дитина з палицею. Проте Ельза не посміхалась, вона уважно спостерігала за кожним моїм рухом. Підійшовши достатньо близько я підняв клинок над правим плечем і змахнув навскоси. Амазонка зробила крок назад, легко пропустивши меч перед собою. Я стиснув руків’я і приклав більше сили. Звуки повітря що розсікають стали сильнішими. Змах ще раз потім ще і ще. Ельза легко ухилялася від кожної атаки вправно рухаючись по колу невеликої арени. — Що ж пацан, бази в тебе і правда не має. — Я про це сказав ще з самого початку, — пробурчав я приводячи дихання в норму. — Тепер я також буду нападати, приготуйся. Ельза нарешті взяла меч обома руками і встала в стійку. Я постарався повторити її рухи, змінив положення ніг, а також хват на руків’ї і дійсно відчув, що така поза краща. Але не встиг я порадуватись своєму відкриттю, як сильний вертикальний удар прийшовся мені на ліве плече. — Пацан слідкуй за своїм противником, не відволікайся! — Тоді навіщо цей фарс? — спитав я розминаючи плече. Боліло сильно, навіть руку важко підняти вверх. — Я хочу побачити із якого тіста ти зроблений! Тому намотай шмарклі на кулак і піднімай меч! Я встав в стійку і Ельза знову пішла в наступ. Я старався захиститись або ухилитись, але нічого не виходило, кожен її удар знаходив свою ціль. Синців на моєму тілі ставало все більше. Біль сковував рухи. — О невже це все пацан? Ти більше ні на що не здатний? Її насмішкуватий голос, ця легкість з якою вона відбиває мої атаки. Я зціпив зуби сильніше і сам кинувся в атаку, але тільки отримав по задниці плоскою стороною меча. На мій злий погляд вона насмішкувато скривила губи і помахала рукою. Я знову кинувся в бій. Удар, удар і ще раз удар. Горизонтальний переходив в косий, але кожну атаку вона з легкістю парирувала. І вдарила мене під коліном. Я не втримався і звалився на землю. — Що уже хочеш здатись? Щоб піднятись мені прийшлось прикласти не малих зусиль, ліва нога боліла так що вити хотілось. Але мені вдалось підвестись і підняти меча. Ельза посміхнулась, після чого закинула дерев’яний клинок собі на плече. — Цього достатньо, — проговорила амазонка і стала серйозною. — Руді ти занадто імпульсивний, нетерплячий і неуважний, тому тобі не підходить роль лучника. Твоя сильна сторона це впертість, а також низький больовий поріг. Ти ідеально підходиш для авангарду. — На твоєму місці я б прислухалась до слів Ельзи, — холодно промовила ельфійка схрестивши руки під грудьми. Вона спиралася на стіну дому і здається уже давно там стояла. — Вона ас сім'ї, а ще просто схиблена на зброї. — Кхм. Пацан, зазвичай цього достатньо щоб я почала справжнє тренування, але ти з іншого світу. Перш ніж я почну витрачати на тебе свій час, сходи в лабіринт, прибий парочку монстрів і тоді я тебе натреную. — Ґрунтовний підхід, але в мене немає зброї. — Ну позич у Рейчел. — Ні, — безапеляційно промовила ельфійка. — У тебе цілий склад в кімнаті, ось ти і позичай. Заодно і підбереш йому щось. Амазонка певний час вагалась, чесала голову, дивилась то в сторону будинку то на мене. Її роздуми не тривали занадто довго, махнувши рукою Ельза повела нас за собою. Кімната амазонки розміщувалась в дальньому крилі осторонь інших мешканців. Ще в коридорі я відчув слабкий запах металу і якоїсь оливи чи чогось подібного. А коли відчинились двері, перед очима опинилася велика кімната. Стіни уставлені відполірованою зброєю яка в променях сонця поблискувала: мечі, списи, кастети, батоги гарпуни і інше залізо яке я навіть не впізнав. Осторонь, в кутку кімнати був стенд для синього суцільнометалевого списа. — Руді навіть не думай. Бріонак мій скарб і тільки я можу його торкатись! — амазонка навіть перегородила мені дорогу, щоб я, не дай Боже, не торкнувся списа. — Тобто ти вирішила захищати свою залізяку ніж… — ельфійка красномовно перевела погляд в бік. Спочатку я не зрозумів куди вона дивиться, на робочому столі був невеликий бардак просмолена тканина від оливи точильний камінь якісь колби з рідинами. Але трішки далі, на незаправленому ліжку, лежали спокусливі чорні трусики разом з бюстгальтером. — Пфф подумаєш труси, вчора він мене всю побачив. — І як ви можете поводитися, так ніби нічого не було? — тихо майже не чутно прошепотіла Рейчел. Якби я не був поруч з нею, то не розібрав би слів, але амазонка в протилежній частині кімнати все почула. — О так ти ще переживаєш про це? Хм, якщо подумати, хіба Руді не перший хлопець, який побачив тебе без одягу? Тонкі пальчики Рейчел стиснулись в кулак. Від ельфійки відчутно повіяло холодом. По спині пробігся табун мурашок, тому я відійшов на всякий випадок. Але нічого не сталось Рейчел різко розвернулася, від чого її білі волоси красиво здійнялись. — Збоченка, — майже виплюнула фразу ельфійка і краєм ока глянула на мене. — Я почекаю назовні. — Окей. — Хмм, тікаєш? Слабачка. Сапфірові очі мене відверто лякали тому я почав дивитись на зброю. Звісно ігнорувати слова спеціаліста було нерозумно, тому варто переглянути спосіб свого розвитку. Хоча кого я обманюю, мені завжди подобались мечі. Але тут було багато різновидів: мачете, одноручний клинок, дворучний, рапіра шпага, та багато інших. — Слухай пацан, а про кого ти думав частіше про мене чи про Рейчел? — вона задумливо торкнулася підборіддя своїм пальцем. — Якщо скажеш правду, тоді я подарую одного із моїх малюків. — Клинок тільки за те що я скажу хто мені більше сподобався? — Угу. — Рейчел, я ще в житті не бачив настільки красивої дівчини, — відповів і раптом зрозумів що ельфійка може бути за дверима. Нагородивши підступну амазонку злим поглядом я заглянув в коридор. Ні з права, ні зліва нікого не було. — Пощастило що вона пішла. — Не пішла, — амазонка розплилась в широкій усмішці. — Рейчел стояла за дверима і чула твій милий комплімент. Я здивовано глянув в сторону дверей. Це була занадто яскрава реакція на невинний комплімент. Вона ж не червоніла навіть тоді коли я побачив її голою. Хоча, моя увага була прикута до зовсім інших частин її тіла. — Ого невже поклав на неї око? — Вона і справді мені подобається. Але зараз не про це, краще скажи як вибрати зброю? — Вибирай те що сподобалось найбільше. Я став брати зі стелажа клинки, легковажно крутити їх в руках і ставити на місце. У Ельзи почало сіпатись око, а коли одне із її дитяток випадково упало на землю, проробивши діру в килимі, то нагло відігнала мене від стіни. — Ти чистий лист тому перше враження має вирішальне значення. А просте мацання і лапання нічого не дасть. Принаймні на даному етапі. Я зітхнув і під прицілом роздратованого погляду Ельзи підняв голову. Це був дворучний меч, лезо якого було завдовжки один метр. Якщо не помиляюсь, назва цього меча – Клеймор. Я повільно зняв цю зброю і зробив кілька замахів. — Боже, пацан не ганьбись, — промовила Ельза, з якоюсь жалістю глянувши на меч в моїх руках і відправилась до шафи. З однієї із багатьох поличок вона дістала якийсь пояс і кинула мені. Чисто гіпотетично я розумів, що частина ременя збоку призначена для кріплення піхов. Але як воно все працює мені не зрозуміло, тому просто закріпив пояс на талії. Тим часом Ельза відчинила іншу частину шафи, де зберігалися піхви для всіх мечів в кімнаті. Відразу відчувся терпкий запах шкіри і дерева. Амазонка підійшла до мене забрала меч і одним вправним рухом вклала клинок в дерев'яні піхви. Після чого опустилась на коліно переді мною і почала кріпити піхви до поясу. — Пацан показую один раз, тому перестань зирити на мої цицьки. — Я з самого початку дивився на твої руки. — Удам що повірила, — промовила дівчина і піднялась. Через довжину клинка і мій ріст пояс кріпив піхви під кутом, тому вістря не буде битися об землю до того ж буде досить просто витягнути меч. Хоча для мене ця річ все одно не дуже зручна і при ходьбі дерев’яні піхви бились об бік. — Дякую, я обіцяю що буду берегти цей подарунок. — Ну постарайся пацан, — Ельза поплескала мене по плечу і відправила геть з кімнати. Досить швидко я вже був на подвір'ї, але Рейчел ніде не було. Живіт потребував підзарядки тому наступним пунктом стала кухня. Тут і була ельфійка яка поводилась як завжди, наче нічого не сталось. Вона закінчила сервірувати стіл на двох. Після сніданку ми вирушили до Гільдії. Вулиці були сповнені життям, авантюристи в повному спорядженні рухались в сторону Вавилонської вежі, крамарі зазивали клієнтів, а звичайні громадяни спішили по своїх справах. Сміх крики і гомін натовпу зливався в мелодію. Рейчел рухалась досить швидко, тому у мене не було часу насолодитись картиною миру. Досить скоро ми прибули до чотирьох поверхової будівлі. Ельфійка не зупиняючись піднялась по мармурових сходах, я увійшов слідом. У залі було не менше півсотні людей, але приміщення було настільки велике, що могло вмістити і в десять разів більше. Ми зайняли найменшу чергу, але варто було нам підійти як два ельфи відійшли в іншу частину зали. — У нашої сім'ї така погана репутація? — Ні, це через мене, — промовила ельфійка, трішки нахиливши голову, щоб побачити, про що так гаряче сперечається авантюрист з працівником гільдії. — На моїй батьківщині вірять що ельфи з білим волоссям приносять біди і смерть. — А я гадав що ельфи які живуть століттями закономірно мудріші за людей, але навіть вони пояснюють щось незрозуміле забобонами. Що за дурня. Розмова працівника гільдії і авантюриста і не думала стихати, навпаки, спір тільки набирав оберти. — А може і не дурня. В моїх батьків були зелене волосся, а в мене як ти бачиш біле. — Це мутація генів. Таке трапляється і як в людей, так в ельфів і навіть тварин. Нічого екстраординарного тут нема, альбінізм це абсолютно природний феномен як синє небо чи райдуга. — А те що в рік мого народження була засуха, врожай не вродив, а потім ще наше село пережило чорну чуму. — Перш ніж я скажу що це збіг обставин, скажи, у твоєму статусі є щось незвичне? — Ні. — А в моєму є, у рядку магії таким жирним шрифтом пише Проклятий. Тобто моє існування є доказом того, що ти абсолютно нормальна. Нарешті чоловік, який довго сварився з клерком, пішов геть. Настала наша черга, тому я зробив крок вперед. Рейчел залишилась на місці. Вона припинила похмуро на мене дивитись і привіталася з чоловіком у формі Гільдії. Під керівництвом дівчини я заповнив декілька документів після чого вже юридично став авантюристом сім'ї Немезида. Ми відправились в Вавилонську вежу. По дорозі Рейчел спробувала більше дізнатись про прокляття, але я і сам не був впевнений. Перший наземний поверх вежі був величезним. Повно вільного простору, гігантські колони з якогось сірого каменю і високий потолок. Але для мене такий вид не був чимось надзвичайним. Ми приєдналися до авантюристів що спускалися по великих гвинтових сходах вниз. — На перших поверхах частіше всього зустрічаються Кобольди і Гобліни. Монстри перших рівнів не сильніші за підлітка, але в них немає розуму. Тому в бою сам на сам монстри програють навіть селянину з вилами, — спокійно промовила Рейчел йдучи поряд зі мною. — Зрозумів. Рівні сходи закінчились і ми ступили в велику кам'яну залу із якої вели декілька ходів вглиб лабіринту. Більшість авантюристів йшли центральним входом, а ми вибрали бічний тунель. Мені було неприємно знову опинитися під землею, але нічого не поробиш. Попереду не було монстрів, до того ж Рейчел виглядала розслабленою тому я вирішив поставити питання. — Чому в підземеллі є світло? Ну тобто я розумію, що для цього флуоресцентного моху стеля може бути середовищем життя, але чи не занадто це зручно для авантюристів? Ельфійка зупинилася і глянула на стелю, після чого повернулась до мене з якимось розгубленим виглядом. — Знаєш Руді, я ніколи не задумувалась про це, — вона повільно покачала головою і раптом повернулась. — Попереду монстр, приготуйся. Я спинився і спробував виявити монстра самостійно, але як би не напружував слух, почути когось мені так і не вдалось. Однак не вірити ельфійці сенсу не було, тому клеймор покинув піхви. Я обережно пішов вперед і через десять метрів також почув копошіння. Повільно заглянувши за ріг побачив спину створіння з зеленою шкірою. Загострене вухо сіпнулось і морда повернулась в мою сторону. Пащека з гострими жовтими зубами розкрилась в хижацькому оскалі. — Рааах! Гоблін підвівся на ноги, взяв в руки палицю і з вереском попер на мене. Я встав в зручну позу, підняв меч над головою і атакував навскіс. Монстр спробував захиститись, але невдало. Свист, а потім пролунав жахливий звук розрізання плоті. Меч врізався в плече і ковзнув нижче. Бризнула червона кров, а монстр почав верещати від болю. Я смикнув меч, тим самим збільшуючи поріз. Гоблін впав на землю, рукою затискаючи рану. Але це не мало сенсу, мій клинок порізав підключичну артерію. Через п'ять секунд він затих і вже не подавав ознаки життя. Темна червона кров зібралась в калюжу під маленьким тілом гобліна. — А що далі? — Тіло монстра не зникне поки цілий магічний камінь, або поки його не вийняти, — промовила ельфійка, підійшовши до тіла монстра. Присіла і витягнула ніж. Я не хотів бачити, як дівчина бруднить свої руки кров'ю. — Дозволь мені. Рейчел трішки завагалася, але віддала ніж і вказала на ядро. Я спокійно зробив необхідний розріз ножем, розширив рану і побачивши фіолетове сяйво рукою дістав сторонній предмет. В ту ж мить тіло перетворилось в темний невагомий пісок і зникло, не залишивши по собі навіть кров. Руки були чисті як і мій меч та ніж. — І за скільки його можна продати? — спитав я, крутячи в руках фіолетовий камінець розміром не більше нігтя мізинця. — Двадцять валісу. — А скільки коштує пара нових штанів? — Не хвилюйся, пані Немезида виділила тобі гроші. Я заскрипів зубами. Їм задарма, сплю задарма, купу грошей винен… Батько мене навчив, що справжній чоловік не повинен залежати від жінки, тим більше в фінансовому плані. А зараз я як якийсь альфонс сиджу на шиї відразу п'яти дівчат! — Продовжимо? Наступного гобліна ми знайшли в сусідньому тунелі. Монстр ,на відміну від свого попередник, а навіть палиці не мав. Однак довгі пазурі і гілчасті зуби самі по собі були зброєю. Я замахнувся і без якогось жалю опустив меч. Гоблін захистився тонкою майже дитячою рукою. Я відчув віддачу в долонях коли сталь роздробила кістку, але все ж мені не вистачило сили розрізати кінцівку. Монстр з вереском відступив, зажимаючи рану. Але я не відступив і зробивши крок вперед вдало задів вістрям шию. Противник ще секунду стояв, наче не до кінця усвідомивши що сталось, але потім впав на землю булькаючи. Яскраво червона кров швидко зібралась в озерце перед тілом. Забравши магічний камінь ми вирушили далі. Мій третій противник зміг заблокувати клеймор палицею, лезо увійшло наполовину і застряло. Монстр відкинув зброю і кинувся на мене. Я запанікував і просто не знав що робити. Рейчел блискавично з'явилася поруч і одним швидким рухом обезголовила гобліна. Вона змахнула своєю рапірою струшуючи кров на землю і спокійно вклала клинок в піхви. — Цього достатньо, ми можемо повертатись. Мені хотілося продовжити полювання, але ельфійка сказала, що я пройшов перевірку. Звісно гроші мені потрібні, але витрачати час Рейчел для своєї вигоди мені гордість не дозволяла. — Як скажеш, — промовив я і глянув на дівчину. Ельфійка звузила очі дивилася в один із тунелів неподалік. — Монстр? — Ні, напевно мені здалося. Ходімо. На поверхні дівчина повела мене по магазинах і допомогла купити речі буденного використання. Рейчел підійшла до цієї справи з усією відповідальністю, тому ми купили такі дрібнички про які я навіть не подумав. — Скільки коштують данго? — Чотириста валісу, бери ти не пожалкуєш, у мене кращі данго на вулиці! Я зітхнув. Щоб не витрачати час в чергах ми вирішили не продавати магічні камені сьогодні, тому продавець отримав мої останні гроші. Поправивши важку сумку за плечима з обновками, я попрямував в сторону де мене залишила Рейчел. Через пару хвилин з'явилася і сама дівчина з пакетом і двома шпажками шашличка. — А я хотів подякувати тобі за допомогу сьогодні. — Схоже ми думаємо однаково, — вона протягнула мені одну шпажку і взяла в мене данго. — Ти сьогодні добре постарався. Я криво посміхнувся і відкусив один соковитий кусок. Ельфійка також насолоджувалась смакотою. Інколи вона навіть задоволено примружувала очі. — А якщо не секрет що ти купила? — Замок для ванни.
Читати
Відгуки
Цікаво. Хоч і не знайома з оригіналом, все одно цікаво) Помилок багатенько, але не настільки критичних, щоб читати заважало. Тож бажаю вам усіляких успіхів у продовженні цієї історії.
>ТІЛЬКІ декілька людей< тільки >з лівого боку був тонкий КИНЖАЛ< кинджал >СИНТИЗАТОРА очікувано не було< Синтиз - процес, Синтезатор - музичний інструмент >Довгі білі волоси ВОДОПАДОМ спускались< водоспадом? Здається так краще >застигла на місці і НАГЛО стала< нахабно/зухвально >Мене ЗОВУТЬ Руді< звуть >вміння чи ще якась читерська ШУТКА< тут точно не жарт, можливо "читерська навичка"? >хтось закинув в КОРЗИНУ ДО брудного одягу< в кошик для...?
Дівчина викинулась на крісло... ; Може відкинулася? Я спіймав себе на думці, що розглядає(?) її ніжки. У нього сім’я бізнес. ; сім'я, бізнес чи сімейний бізнес Я протестував, говорив що і так помідори з'їсть ; з'їм Не розставлені коми в багатьох місцях А в цілому мені сподобалося, буду слідкувати за історією.